У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами спорів, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. В сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог конкуренційного законодавства.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, в задоволенні позову Державної інспекції з контролю за цінами (далі - Інспекція) до професійно-технічного училища (далі - Училище) про стягнення економічних санкцій відмовлено. Рішення мотивовано посиланням на те, що застосування Інспекцією до Училища економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін суперечить обставинам справи, постанові Кабінету Міністрів України від 20.01.97 N 38 (далі - постанова КМУ від 20.01.97 N 38), якою затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами без встановлення конкретних цін, обмежень тарифів у сфері житлово-комунальних послуг, статті 61 Закону України "Про освіту", статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення", згідно з якою контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів.

Не погоджуючись із судовими актами, Інспекція у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просила рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати. Касаційну скаргу мотивовано тим, що попередніми судовими інстанціями не взято до уваги пункт 8.3 постанови КМУ від 20.01.97 N 38, яким передбачено право надання закладами освіти гуртожитків для тимчасового проживання як окремих громадян, так і студентських (учнівських) екскурсійних та туристичних груп, виключно у період канікул, відпусток.

Пункт 1.4 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України і Міністерства фінансів України 03.12.01 N 298/519, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.12.2001 за N 1047/6238, передбачає, що з порушеннями порядку встановлення і застосування цін, за які накладаються економічні санкції, є, зокрема, застосування цін (тарифів) суб'єктами господарювання за види послуг (робіт), які не передбачені нормативно-правовими актами, що встановлюють для них відповідні переліки платних послуг.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Причиною спору у даній справі стала, на думку позивача, відмова Училища виконати рішення Інспекції від 27.10.2003 щодо сплати в доход державного бюджету суми нарахованих санкцій.

Правове регулювання ціноутворення в Україні здійснюється на підставі Закону України "Про ціни і ціноутворення" та інших актів законодавства, що видаються відповідно до нього.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів відповідно до статті 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; введення Урядом України інших методів державного регулювання.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України: забезпечує здійснення в республіці державної політики цін; визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління, крім сфери телекомунікацій; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Постановою КМУ від 20.01.97 N 38 затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальним закладами, в тому числі надання місця в гуртожитку для тимчасового проживання окремим громадянам в міжсезонний період, без встановлення конкретних цін, обмежень, що направлено на реалізацію додаткового джерела фінансування учбового закладу в результаті раціонального використання належного йому майна без ущемлення прав викладацько-студентського колективу та порушення учбового процесу.

Відповідно до підпунктів 4, 5 частини четвертої статті 61 Закону України "Про освіту" кошти, одержані, зокрема, за послуги, перелік яких визначено постановою КМУ від 20.01.97 N 38, є додатковим джерелом фінансування, не вважаються прибутком і не можуть бути вилучені в доход держави або місцевих бюджетів.

Постановою КМУ від 20.01.97 N 38 не передбачено поширення встановлених статтею 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" методів державного регулювання цін і тарифів на затверджений цією постановою перелік платних послуг які можуть надаватися державними навчальними закладами та не встановлено особливого методу державного регулювання цих послуг.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державний контроль за цінами здійснюється при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. В сфері дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Беручи до уваги викладене, Вищий господарський суд України погодився з висновками попередніх судових інстанцій про те, що контроль за додержанням державної дисципліни цін Училищем при наданні місця в гуртожитку для тимчасового проживання громадян з боку Інспекції є безпідставним.

2. У вирішенні спору про стягнення економічних санкцій потрібно враховувати, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до Державної інспекції з контролю за цінами (далі - Інспекція) про визнання недійсним рішення Інспекції від 14.01.2004.

Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін апеляційною інстанцією, в позові відмовлено з мотивів правомірності винесення Інспекцією оспорюваного рішення про застосування до товариства штрафних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Не погоджуючись із судовими актами, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати названі рішення місцевого та апеляційного господарських судів та прийняти нове рішення по суті спору. Скаргу мотивовано тим, що: в гуртожитку Товариства не проживали одинокі громадяни; судові інстанції припустилися неправильного застосування статті 14 Закону України "Про ціни і ціноутворення" (далі - Закон), оскільки сума заборгованості мешканців гуртожитку за перевірений період перевищує розмір накладених Інспекцією штрафних санкцій, тобто Товариством фактично не було одержано виручку з оплати за проживання у гуртожитку.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для скасування судових рішень місцевого та апеляційного судів та передачі справи на новий розгляд з урахуванням такого.

Статтею 7 Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до статті 8 Закону державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Згідно зі статтею 4 Закону Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами).

Відповідно до пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (в редакції з 25.12.1996 по 11.03.2002) обласні державні адміністрації встановлюють граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців.

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 25.07.2000 "Про встановлення плати за проживання в гуртожитках робітників та службовців" встановлено, що розмір щомісячної плати за проживання в гуртожитках одиноких громадян не повинен перевищувати граничний рівень у розмірі 35 грн. Проте відповідно до названого Розпорядження розмір плати за проживання, що справляється з робітників та службовців, які проживають у гуртожитках, але працюють на інших підприємствах і в організаціях, не повинен перевищувати суми фактичних витрат.

Згідно зі статтею 14 Закону вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки.

Отже, підставою для застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін є одержання суб'єктом господарювання необґрунтованої виручки в результаті порушення порядку встановлення та застосування цін і тарифів, які регулюються уповноваженими органами відповідно до вимог законодавства.

Згідно з пунктом 2.1 Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами, затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України та Міністерства фінансів України від 03.12.2001 N 298/519, при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, необґрунтовано одержана суб'єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.

Відповідно до приписів статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 N 727/98 виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Згідно з частиною першою статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено вимоги щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Всупереч цим законодавчим приписам попередніми судовими інстанціями не встановлено обставини, які входять до предмету розгляду в цій справі та мають значення для правильного вирішення спору.

Так, господарськими судами не з'ясовано, чи було позивачем фактично одержано кошти з оплати за проживання у гуртожитку за перевірений період, а також розмір такої виручки. Разом з тим, в матеріалах справи містяться надані позивачем документи, що можуть свідчити про наявність заборгованості мешканців перед товариством з оплати за проживання в гуртожитку, тобто відсутність отриманої виручки.

Окрім цього, господарські суди для того, щоб дійти висновку про факт завищення товариством граничного рівня оплати за проживання у гуртожитку, повинні були перевірити правильність висновків відповідача щодо наявності трудових відносин між товариством та особами, які проживають у гуртожитку.

Касаційна інстанція відповідно до частини другої статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; тому Вищий господарський суд України судові рішення з даної справи скасував, а справу передав на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3. Державна інспекція з контролю за цінами не має права відкликати власне рішення про застосування штрафних санкцій за порушення державної дисципліни цін.

Рішенням місцевого господарського суду позов Державної інспекції з контролю за цінами (далі - Інспекція) до відкритого акціонерного товариства (далі - Товариство) про стягнення штрафних санкцій задоволено: з Товариства на користь державного бюджету стягнуто суму штрафних санкцій і судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що рішення позивача про застосування штрафних санкцій ним відкликано та за тим самим актом перевірки винесено нове рішення про застосування штрафних санкцій, яке відповідає чинному законодавству.

Постановою апеляційного господарського суду назване рішення з тих же мотивів залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими актами, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати і припинити провадження у справі.

Перевіривши на підставі встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як вбачається з прийнятих у справі судових рішень, судові інстанції, вирішуючи спір по суті, виходили з того, що актом перевірки встановлено наявність порушення державної дисципліни цін, а рішення позивача, у стягненні за яким судом було відмовлено, позивачем відкликано і винесено нове рішення Інспекції, яким мотивуються позовні вимоги.

Разом з тим у розгляді даної справи судами неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України "Про державну податкову службу в Україні", крім повноважень, передбачених пунктами 6 - 9 статті 11 останнього з названих законів.

Відповідно до пункту 3.1 Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2000 N 1819 (далі - Положення), Державна інспекція з контролю за цінами та державні інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймають рішення про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій у порядку, передбаченому законодавством. Підставою для прийняття рішень про вилучення сум економічних та фінансових (штрафних) санкцій є акти перевірок, які складаються посадовими особами органів державного контролю за цінами.

Пунктом 3.7 Положення передбачено, що у разі відхилення господарським судом позовних вимог органи державного контролю за цінами мають право відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України оскаржувати таку відмову у встановленому порядку.

Відповідно до підпункту 8 пункту 5 Положення скасовувати рішення своїх територіальних органів, а також винесені ними постанови про накладення адміністративних стягнень уповноважена лише Держцінінспекція. Повноважень щодо відкликання свого рішення або його скасування для територіального відділення Держцінінспекції, яким є й Інспекція, чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, відкликання власного рішення та винесення іншого рішення за тим самим актом перевірки Інспекцією було здійснено без передбачених законодавством підстав.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, місцевим та апеляційним господарськими судами задоволено позов на підставі рішення Інспекції, прийнятого без належних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.