У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів у справах, пов'язаних із застосуванням законодавства про постачання електричної енергії, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Акт екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача не є ні правочином, ані актом у розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки не породжує, не змінює та не припиняє будь-які цивільні правовідносини.

Обленерго звернулося до господарського суду з позовом до комунального підприємства про визнання недійсним акта екологічної, аварійної та технологічної броні енергопостачання споживача.

Провадження у справі місцевим господарським судом було припинено з посиланням на пункт 1 частини першої статті 80 ГПК у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України, виходячи з такого.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Цією нормою встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтересі суб'єктів господарювання або споживачів.

Оскаржуваний акт відповідно до пункту 1.2 Інструкції про порядок складання акта екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 19.01.2004 N 26, - це документ установленої форми, в якому зазначені загальні відомості про споживача, перелік струмоприймачів, віднесених до екологічної, аварійної та технологічної броні, визначені їх навантаження, добове електроспоживання та враховано час, необхідний для завершення технологічного процесу (циклу виробництва).

Вищий господарський суд України погодився з висновком місцевого господарського суду про те, що акт екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача не є правочином, і не має характеру акта в розумінні статті 12 ГПК України, оскільки не породжує, не змінює та не припиняє будь-які цивільні правовідносини. Такий акт є документом, що фіксує величини електричної потужності та мінімальний рівень споживання, які визначаються замірами або розрахунковим шляхом, має виключно технічний характер та складається з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру через припинення електропостачання (постанова Вищого господарського суду України від 13.05.2011 N 38/161а).

Відповідні правові позиції викладено також у постановах Верховного Суду України від 20.04.2010 N N 20/158а, 20/144а, 20/146а.

2. Самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання електричної енергії без приладів обліку та укладання договору є підставою для стягнення її вартості згідно з приписами статей 1212 і 1213 ЦК України.

Енергопостачальна організація звернулася до суду з позовом про стягнення вартості спожитої електричної енергії з Товариства, яке самовільно підключило струмоприймачі до електричної мережі позивача. У задоволенні позову місцевий господарський суд відмовив з посиланням на відсутність між сторонами договору на постачання електричної енергії та на те, що відповідач не є споживачем електричної енергії в розумінні статті 1 Закону України "Про електроенергетику" (далі - Закон про електроенергетику) та пункту 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.96 N 28 (далі - Правила).

Апеляційний господарський суд, з яким погодився Вищий господарський суд України, скасував рішення суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до статті 27 Закону "Про електроенергетику" правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Згідно з частиною другою зазначеної статті відповідними правопорушеннями є, зокрема, крадіжка електричної енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку.

Під час перевірки енергопостачальною організацією дотримання Товариством Правил було виявлено факт підключення струмоприймачів до мережі без дозволу енергопостачальної організації та без укладення договору про постачання електричної енергії, що є порушенням пунктів 1.3, 5.1, 6.40 Правил.

За даним фактом складено відповідний акт, підписаний Товариством без зауважень та застережень, а також оформлено протокол рішення комісії з розгляду актів про порушення, створеної відповідно до вимог Правил, та Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 N 562 (далі - Методика), згідно з якими проведено розрахунок обсягів спожитої без дозволу електричної енергії та виставлено товариству рахунок, який останнє оплатило лише частково.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість (частина друга статті 1213 ЦК України) .

Виявивши факт споживання Товариством електричної енергії без укладення договору на її постачання, енергопостачальна організація правомірно згідно з вимогами Правил та приписами Методики виставила відповідачу до сплати рахунок за самовільно спожиту електроенергію (постанова Вищого господарського суду України від 16.02.2011 N 37/293).