Вищим Арбітражним Судом України вивчена практика вирішення арбітражними судами України спорів, пов'язаних з недостачами продовольчих товарів при поставках і перевозках.

Як свідчать статистичні дані, спори, пов'язані з недостачами продукції і товарів при поставках і перевозках, є найпоширенішими серед інших вирішуваних арбітражними судами і протягом кількох останніх років їх кількість має стійку тенденцію до зростання.

Так, якщо в 1991 році кількість спорів, пов'язаних з недостачами тільки продовольчих товарів, складала 7461, то лише за 9 місяців 1992 року вона досягла 7763.

Результати вивчення дають підстави для висновку, що при вирішенні переважної більшості спорів про недостачі, в т.ч. і продовольчих товарів, арбітражними судами в основному забезпечується правильне застосування норм чинного законодавства та роз'яснень Вищого Арбітражного Суду України з цих питань.

Разом з тим робота, пов'язана з вирішенням спорів названої категорії все ще потребує певного вдосконалення. Спорам про недостачі не приділяється належної уваги, незважаючи на те, що їх вирішення потребує особливо ретельної попередньої підготовки до розгляду і глибокого аналізу всіх обставин. При розгляді цих справ не у всіх необхідних випадках залучаються до участі в засіданнях арбітражного суду керівники підприємств або їх заступники, а також особи, компетентні у питаннях відвантаження, транспортування і приймання вантажів, та особи, відповідальні за стан збереження матеріальних цінностей на підприємстві. Арбітражні суди, як правило, не вимагають і не використовують письмових пояснень посадових осіб, які брали участь у відвантаженні або прийманні товарів, не практикують опитування їх в засіданні арбітражного суду. У випадках, коли справа, яка направлялась до органів МВС і повернута з матеріалами перевірки, пояснення посадових осіб не аналізуються і не оцінюються.

Як і раніше в багатьох випадках рішення приймаються за відсутності всіх документів, необхідних для правильного вирішення спору.

Так, арбітражний суд Донецької області, розглянувши справу N 619-11 за позовом Донецької контори Укроптбакалія до Харківської тютюнової фабрики і Донецької залізниці про стягнення 2690 крб. вартості недостачі окремих місць з тютюновими виробами, задовольнив вимоги позивача за рахунок фабрики, посилаючись на те, що недостача доведена комерційним актом. Проте в комерційному акті зазначено, що вагон прибув з відкритими стельовими люками, але розміри тари, в яку упаковані вироби, виключають можливість вилучення їх через стельові люки. За умови прибуття вагону з відкриття стельовими люками арбітражний суд зобов'язаний був витребувати акт загальної форми і акт про технічний стан вагону; дослідити питання про габарити тари; оцінити факт відсутності додаткового кріплення люків, оскільки відповідно до параграфу 1а розділу 3 Технічних умов навантаження і кріплення вантажів обов'язок кріплення стельових люків покладений на вантажовідправника. Арбітражний суд області не врахував роз'яснень Держарбітражу УРСР від 09.09.88 р. N 01-18/981, згідно з яким прибуття вагону з відкритими люками слід розглядати як одну з ознак несхоронної перевозки, а тому згідно зі ст.148 Статуту залізниць перевізник повинний нести відповідальність за недостачу вантажу, доки не доведе відсутності своєї вини. Такими доказами можуть бути, зокрема, несправність запорів, що виключає можливість закриття люка; відсутність ознак відкриття люків іззовні та ін., що повинно знайти своє відображення в комерційному акті та акті технічного огляду вагона. Перевізник зобов'язаний довести, що вагон був відправлений з відкритими люками з вини вантажовідправника, а залізниця не могла виявити цього при відправленні.

З аналізу цієї та подібних справ випливає ще один висновок щодо якості роботи арбітражних судів, пов'язаної з вирішенням спорів про недостачі, - всупереч вимогам ч.2 ст.43 Арбітражного процесуального Кодексу України (далі - АПК), згідно з якою ніякі докази не мають для арбітражного суду заздалегідь встановленоі сили, арбітри в багатьох випадках надають комерційним актам явної переваги перед іншими доказами, незважаючи на неодноразові роз'яснення щодо обов'язку арбітра оцінювати комерційний акт нарівні з усіма іншими доказами у справі. При цьому не завжди враховується і те, що вивантаження вагону залізницею з одночасною видачею вантажу і перевіркою його кількості передбачає водночас приймання вантажу представником одержувача або автотранспортного підприємства загального користування, який повинен засвідчити особистим підписом обставини, зазначені в комерційному акті, та кількість вантажу. Відсутність такого підпису є порушенням вимог параграфу 10 розділу 37 Правил перевозок вантажів і не дає підстав вважати цей акт доказом вини вантажовідправника в недостачі вантажу. Тому Вищий Арбітражний Суд України скасував рішення арбітражного суду Львівської області зі справи N 7/1223 за позовом Чернівецької бази "Укроптбакалія" до Львівської залізниці та Чортківського цукрозаводу, яким з посиланням на такий комерційний акт з останнього стягнуто 958 крб. вартості недостачі цукру.