На підставі вивчення доповідних записок про роботу господарських судів України у 2005 році Вищий господарський суд України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання до відома господарських судів України.

1. Чи повинні сплачувати державне мито органи, зазначені у статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", звертаючись до господарського суду на підставі норм Цивільного чи Господарського кодексів України?

У підпункті 4.7 пункту 4 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 N 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що коли окремі органи, про які йдеться в статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 N 7-93 "Про державне мито", звертаються до господарського суду не у зв'язку з виконанням своїх владних повноважень, вони зобов'язані сплачувати державне мито у загальному порядку.

Отже, якщо відповідний орган звертається до господарського суду на підставі норм Цивільного чи Господарського кодексів України з приводу правочину (господарського договору), стороною якого є цей орган (у зв'язку з купівлею-продажем, орендою, підрядом тощо), він має сплачувати державне мито на загальних підставах.

2. Чи можлива з огляду на приписи частини четвертої статті 22 ГПК одночасна зміна підстав і предмету позову?

За змістом зазначеної норми ГПК зміна позивачем підстав і предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. Отже, у разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

3. Чи може бути збільшення розміру позовних вимог пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог?

Під збільшенням розміру позовних вимог (частина друга статті 22 ГПК слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві (абзац другий підпункту 3.7 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 N 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Тому збільшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не йшлося в позовній заяві. Якщо такі додаткові позовні вимоги зв'язані з раніше заявленими позовними вимогами підставою виникнення або поданими доказами (наприклад, коли позов подано на суму основного боргу і позивач до прийняття рішення просить додатково стягнути пеню за прострочку платежу), то їх може бути пред'явлено з дотриманням, зокрема, приписів статті 58 ГПК.

4. Чи можуть вважатися доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення певних процесуальних дій примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку через неможливість вручення адресатові?

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.