Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України у складі:

Грищук Оксани Вікторівни - головуючого, доповідача,

Петришина Олександра Віталійовича,

Совгирі Ольги Володимирівни,

розглянула на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Лужинецького Анатолія Олександровича щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої, пункту 3 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача Грищук О.В. та дослідивши матеріали справи, Друга колегія суддів Першого сенату Конституційного Суду України

1. Лужинецький А.О. звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням перевірити на відповідність Конституції України (конституційність) частину першу, пункт 3 частини третьої статті 81 Кримінального кодексу України (далі - Кодекс).

Згідно зі статтею 81 Кодексу "до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання" ( частина перша).

Відповідно до частини третьої статті 81 Кодексу умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим "не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, у разі заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисне кримінальне правопорушення протягом невідбутої частини покарання" ( пункт 3).

2. Зі змісту конституційної скарги та долучених до неї документів і матеріалів випливає таке.

Тернопільський обласний суд Тернопільської області вироком від 21 вересня 2000 року засудив Лужинецького А.О. за статтею 69, пунктами "а", "г", "і" статті 93, частиною першою статті 229-6, частиною першою статті 222 Кримінального кодексу України 1960 року до довічного позбавлення волі. Верховний Суд України 12 грудня 2000 року зазначений вирок змінив лише в частині, виключивши зі складу злочину статтю 222 Кримінального кодексу України 1960 року, та визнав Лужинецького А.О. засудженим за статтею 69, пунктами "а", "г", "і" статті 93, частиною першою статті 229-6 Кримінального кодексу України 1960 року до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Автор клопотання звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, в якій зазначив, що згідно із Рішенням Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021 та з урахуванням змін до Кодексу, внесених Законом України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини" від 18 жовтня 2022 року № 2690-IX (далі - Закон № 2690), Законом України "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання" від 26 листопада 2015 року № 838-VIII, на день подання заяви він відбув двадцять п’ять років, два місяці і чотирнадцять днів строку покарання, призначеного судом, а отже, має право на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Вінницький міський суд Вінницької області ухвалою від 12 січня 2023 року у задоволенні заяви Лужинецького А.О. відмовив, дійшовши висновку, що така заява "є передчасною та задоволенню не підлягає", оскільки на законодавчому рівні визнано право засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, на заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням та в подальшому на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Лужинецький А.О. відбув більше п’ятнадцяти років строку покарання, призначеного судом, і має право на розгляд судом питання про заміну йому невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням у порядку, встановленому статтею 82 Кодексу.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2023 року, яка є остаточною та оскарженню не підлягає, залишив апеляційну скаргу Лужинецького А.О. без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Автор клопотання стверджує, що внаслідок застосування судами оспорюваних приписів Кодексу зазнали порушень його право на повагу до людської гідності (частина перша статті 3, частини перша, друга статті 28 Конституції України) та, як наслідок, пов’язані з ним права на "виправлення", "визнання доведеності особою свого виправлення", умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі без заміни покарання у виді позбавлення волі на певний строк та не пізніше ніж через двадцять п’ять років після ухвалення вироку (призначення покарання).

Обґрунтовуючи свої твердження, Лужинецький А.О. посилається на Конституцію України, Кодекс, Закон № 2690, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.), Рішення Конституційного Суду України від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021, рішення Європейського суду з прав людини у справі Bancsok and Laszlo Magyar v. Hungary від 28 жовтня 2021 року (заяви № 52374/15 та № 53364/15), а також на судові рішення у його справі.