1. Позови страхової організації про стягнення сум страхового відшкодування.

Згідно зі ст.372 Цивільного кодексу УРСР до страхової організації, що сплатила страхове відшкодування, наприклад, громадянину-володільцю автомашини, за майновим страхуванням, переходить у межах цієї суми право вимоги, яку страхувальник (або інша особа, яка одержала страхове відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Відповідно до ст.441 Цивільного кодексу УРСР організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків. Таким чином, страхова організація, яка сплатила страхове відшкодування внаслідок заподіяння шкоди працівником організації - водієм належного цій організації автомобіля при виконанні ним трудових обов'язків, має право вимагати відшкодування виплачених сум не від її працівника (водія), а від цієї організації (підприємства).

При цьому арбітражному суду необхідно враховувати, що при зіткненні двох джерел підвищеної небезпеки слід виходити з принципу вини, яка може доводитися вироком суду в кримінальній справі, постановою слідчих органів та ін.

2. Залізничні станції не мають права стягувати з вантажоодержувачів штраф за простій вагонів, розвантаження яких покладено на залізницю.

Деякі вантажоодержувачі звертаються до арбітражного суду з позовами про стягнення з транспортно-експедиційних підприємств збитків, завданих оплатою залізниці штрафів за простій вагонів на станціях залізниці.

У зв'язку з цим слід мати на увазі, що, відповідно до ст.45 Статуту залізниць при організації на станції централізованого вивезення вантажів із станцій залізниць, останні зобов'язані виконувати вантажно-розвантажувальні роботи власними силами і засобами (за винятком небезпечних і наливних вантажів). Отже залізничні станції не мають права стягувати з вантажоодержувачів штрафи за простій вагонів, розвантаження яких покладено на залізницю.

3. Відповідальність за затримку контейнерів понад установлених норм на пункті обміну.

В практиці взаємовідносин між залізницею та автотранспортними підприємствами, які здійснюють централізований вивіз (завіз) вантажів, виникло питання про те, яка організація, тобто чи це підприємство, чи вантажоодержувач несе перед залізницею відповідальність за вказане порушення.

При вирішенні спорів з цього питання слід мати на увазі, що відповідно до параграфу 19 Розділу 25 Правил перевезення вантажів при здійсненні транспортно-експедиційного обслуговування за договорами між автотранспортними підприємствами і залізницею відповідальність перед залізницею за затримку контейнерів понад встановлені норми (ст.157 Статуту залізниць) несуть автотранспортні підприємства.

Виключення з цього правила зроблено лише щодо відповідальності за умови відкриття пунктів обміну контейнерів. Відповідно до параграфу 27 зазначених Правил у випадках затримки контейнерів на цих пунктах понад встановлені норми відповідальність перед залізницею несе та організація (підприємство), у веденні якої є такий пункт обміну контейнерів.

4. Безпідставне стягнення штрафу в безспірному порядку.

Посилаючись на статті 143 і 149 Статуту автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства у безспірному порядку стягують з вантажоодержувачів штраф за простій контейнерів належних залізниці. У зв'язку з тим, що постало питання про правомірність такого безспірного стягнення штрафу, при вирішенні пов'язаних з цим спорів слід виходити з такого.

Підстави для безспірного стягнення штрафів наведено у ст.149 Статуту автомобільного транспорту УРСР і, зокрема, такий порядок стягнення встановлено щодо штрафу, передбаченого ст.143 Статуту. Цією нормою передбачається сплата госпорганами штрафу лише за затримку контейнерів, належних колишньому Міністерству автомобільного транспорту УРСР.

Безакцептне (безспірне) списання збитків, заподіяних сплатою транспортно-експедиційними підприємствами залізниці штрафів за затримку належних їй контейнерів чинним законодавством України не передбачено.

5. Відповідальність за невиконання плану перевезень вантажів автотранспортом.

При пред'явленні позову до автотранспортного підприємства про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень вантажу окремі позивачі визначають місячний обсяг належного до перевезення вантажу шляхом поділу квартального плану рівними частками на три місяці.