1.1. Метою цих рекомендацій є створення оптимального механізму колективно-договірного регулювання розмірів фондів оплати праці підприємств, організацій, фірм та їх об'єднань (далі - підприємства) виробничої сфери залежно від результатів їх виробничої та фінансово-господарської діяльності. До виробничої сфери згідно з Класифікатором видів економічної діяльності (КВЕД ДК-009-96), затвердженим наказом Держстандарту України від 22.10.96 р. N 441, належать підприємства, на яких використовуються та об'єднуються різні види ресурсів (устаткування, технологічні засоби, сировина, матеріали, енергетичні ресурси та робоча сила) для створення (виробництва) продукції та надання послуг.

1.2. Рекомендації можуть використовуватися при укладенні угод та договорів на різних рівнях соціального партнерства, в межах законодавчого поля, визначеного законами України, на госпрозрахункових підприємствах, які мають прибутки (доходи) від своєї виробничої та іншої діяльності, крім тих, де умови оплати праці, а відповідно і розміри фондів оплати праці їх працівників регулюються відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

1.3. Рекомендації, виходячи з особливостей оцінки виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємств, визначають мінімально необхідне, тобто оптимальне, коло питань щодо колективно-договірного регулювання розмірів фондів оплати праці та систему послідовних, пов'язаних, між собою заходів колективно-договірного регулювання розмірів фондів оплати праці, які мають включатися до угод на різних рівнях соціального партнерства та до колективних договорів підприємств.

1.4. Рекомендації не можуть застосовуватися в установах, закладах та організаціях, що фінансуються з бюджету, оскільки умови оплати праці їх працівників, а звідси і визначення та зміна розмірів їх оплати, тобто розміри фондів оплати праці, визначаються відповідними постановами Кабінету Міністрів України.

1.5. Рекомендації мають на меті забезпечення на різних рівнях соціального партнерства за відповідними угодами та договорами (галузева, регіональна угода, колективний договір):

- узгодженості позицій між сторонами соціального партнерства щодо принципів колективно-договірного регулювання розмірів фондів оплати праці;

- впорядкування, виходячи з цієї узгодженості, основних та додаткових показників як бази регулювання розмірів фондів оплати праці з їх внутрішньогалузевою диференціацією;

- визначення єдиного для галузі методичного підходу щодо встановлення базової величини фонду оплати праці та методики розрахунку розмірів його зростання;

- визначення кількісних та якісних показників оцінки результатів виробничої та "фінансово-господарської діяльності з відповідними обмеженнями щодо темпів їх зростання.

1.6. Вирішення цих питань на галузевому рівні забезпечить у галузі єдину методичну основу колективно-договірного регулювання розмірів фондів оплати праці на нормативній підставі.

1.7. Рекомендації передбачають методичні варіанти щодо регулювання розмірів фондів оплати праці на рівні колективних договорів підприємств, де регулюють:

- загальну (річну) величину фонду оплати праці наступного (планового) року;

- додаткову (щомісячну) величину фонду оплати праці поточного року.

1.8. Показниками, відповідно до яких має здійснюватися регулювання розмірів фондів оплати праці, є результати економічної діяльності підприємств: індекси зростання обсягів виробництва (продукція, товари, послуги, роботи); індекси продуктивності виробництва та праці; індекси зниження витрат усіх видів ресурсів, що задіяні у виробництві (собівартість продукції, товарів, послуг, робіт).

1.9. Для розрахунків динаміки (індексів) показників за базисний період беруться:

- під час визначення загального (річного) розміру фонду оплати праці - річні значення показників за попередній рік;

- під час визначення додаткового (місячного) фонду оплати праці - середньомісячні значення показників за попередній рік.

1.10. Розміри фонду оплати праці регулюються як у бік збільшення, так і у бік зменшення. У випадку збільшення за місячними результатами додатковий фонд оплати праці використовується у наступному місяці для підвищення заробітної плати працівників, шляхом встановлення надбавок, доплат, премій, інших компенсаційних та заохочувальних виплат.

1.11. Джерелом додаткових виплат є економія, отримана за рахунок зниження собівартості (за окремими статтями витрат) продукції, яка буде отримана обов'язково, якщо продуктивність виробництва та праці звітного періоду буде вищою, ніж у базовому періоді.

1.12. Якщо за місячними результатами роботи підприємства його фонд оплати праці підлягає зменшенню, то фактичний фонд нарахованої (виплаченої) працівникам заробітної плати не зменшується, а суму зменшення фонду оплати праці покривають за рахунок вільного залишку прибутку підприємства.

1.13. Принципи регулювання розмірів фонду оплати праці полягають в тому, щоб заробітна плата працюючих підвищувалася у залежності від зростання кінцевих результатів економічної діяльності підприємства за рахунок економічного використання матеріальних, трудових та інших ресурсів.

2.1. Основним показником оцінки обсягів виробництва в ринковій економіці є реалізована продукція, за яку підприємство отримало гроші. Тобто оцінка визначається за обсягом реалізованої продукції (товари, роботи, послуги), що знайшла свого споживача-покупця та оплачена покупцями.

2.2. Однак при регулюванні розмірів фондів оплати праці безпосереднє застосування обсягу реалізованої продукції як показника розрахунку нормативу фонду оплати праці може призводити до завищення його розміру, оскільки обсяг продукції включає такі складові, як матеріали, сировина, енергоносії, амортизація, інші витрати, що мають тенденцію щорічно збільшуватися за рахунок зростання цін, а це буде впливати на збільшення фонду оплати праці, яке не є адекватним трудовим витратам на виробництво продукції.

Може спостерігатися і зворотний випадок - невиправдане зменшення розміру фонду оплати праці за умови зниження цін на ресурси, що задіяні у виробництві.

Основні рекомендовані показники щодо розрахунку нормативу фонду оплати праці наведені у додатку А.

2.3. Виходячи з положень п. 2.2, найбільш придатним для розрахунків розмірів фонду оплати праці є:

- на рівні економіки - валовий внутрішній продукт;

- на рівні галузей (видів економічної діяльності) - валова додана вартість;

- на рівні підприємства - чиста продукція.

2.4. Другим важливим показником, який повинен застосовуватися в системі регулювання фондів оплати праці, є показник продуктивності.

2.5. У ринковій економіці використовуються два показники продуктивності: продуктивність виробництва і продуктивність праці.

Продуктивність виробництва (Пв) розраховується як відношення обсягу реалізованої продукції (Орп) до повних витрат на її виробництво та реалізацію (Врп), тобто

Пв = Орп : Врп. (1)

Продуктивність праці (Пп) розраховується як відношення обсягу чистої продукції (Очп) до затрат робочого часу на її виробництво (Тчп), тобто

Пп = Очп : Тчп. (2)

2.6. Для підприємств, на яких показником оцінки кінцевих результатів їх діяльності є доходи (транспорт, комерційно-збутові та торгові), регулювання фондів оплати праці їх працівників пропонується здійснювати за такими показниками:

- дохід як обсяг їх діяльності;

- дохід на 1 гривню витрат їх діяльності як показник продуктивності цієї діяльності;

- дохід на одного працюючого як показник продуктивності праці.

2.7. При використанні показника продуктивності виробництва (діяльності) відпадає необхідність застосування в регулюванні розмірів фондів оплати праці таких показників, як зниження собівартості та зростання прибутку, оскільки зміна цих показників прямо впливає на показник продуктивності виробництва (діяльності). Це один із варіантів оптимізації механізму регулювання розмірів фондів оплати праці.

3.1. Основою реалізації методологічних та методичних підходів щодо колективно-договірного регулювання розмірів фондів оплати праці є угоди та договори, що укладаються на різних рівнях соціального партнерства, а саме:

- Генеральна угода (державний рівень);

- галузева (регіональна) угода - галузевий (регіональний) рівень;

- колективний договір - виробничий рівень.

3.2. У Генеральній угоді на державному рівні регулюється розмір коштів на оплату праці найманих працівників. Його зростання забезпечується відповідним зростанням валового внутрішнього продукту, складовою якого є розмір коштів на оплату праці найманих працівників, або відповідним зростанням національного доходу, складовою якого є фонд споживання.

3.3. У галузевій (регіональній) угоді на відміну від Генеральної угоди повинно передбачатися два рівні регулювання розмірів фондів оплати праці.

Перший - на рівні галузі (регіону) зростання (зниження) обсягів коштів на оплату праці найманих працівників забезпечується відповідним зростанням (зниженням) обсягу валової доданої вартості.

Другий - на рівні підприємств галузі (регіону).

Для підприємств галузева (регіональна) угода повинна пропонувати нормативний метод розрахунку розміру фонду оплати праці наступного (планового) року за формулою:

Фп = Оп х Нф х Ке, (3)

де Фп - фонд оплати праці працівників наступного (планового) періоду, тис.грн.;

Оп - обсяг продукції наступного (планового) періоду, у прийнятих одиницях виміру;