Відповідно до статті 26 Закону України "Про охорону земель" та постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 р. N 681 "Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель"

1. Затвердити Методичні рекомендації щодо здійснення ерозійного районування (зонування) земель, що додаються.

2. Управлінню справами (Кудін В.І.) в установленому порядку надіслати цей наказ Рескомзему АР Крим, обласним, Київському та Севастопольському міським головним управлінням земельних ресурсів.

3. Методичні рекомендації опублікувати у журналі "Землевпорядний вісник" (Білик Ю.Д.) та розмістити на веб-сайті Комітету (Лихогруд М.Г.).

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника голови Комітету К.Г.Радченка.

1.1. Методичні рекомендації щодо здійснення ерозійного районування (зонування) земель України розроблено відповідно до статті 26 Закону України "Про охорону земель" та постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року N 681 "Про Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель".

1.2. Ерозія ґрунтів є найсуттєвішим деградаційним процесом на території України, що погіршує стан довкілля, завдає значних економічних збитків, загрожує самому існуванню ґрунту як основному засобу сільськогосподарського виробництва і незамінному компоненту біосфери.

1.3. Необхідність ерозійного районування (зонування) земель (далі - районування) викликана великим розмаїттям природних умов України, що зумовлює диференціацію підходів до протиерозійного захисту земель, їхньої охорони та здійснення заходів щодо підвищення продуктивності еродованих земель. Доведено, що незадовільна ґрунтозахисна ефективність впроваджуваних протиерозійних заходів значною мірою пов'язана з обмеженістю диференціації комплексу цих заходів стосовно різноманітних природних умов.

1.4. Проведене районування буде основою для розробки схеми протиерозійних заходів на території України й використовуватиметься при розробці загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель, екологічних і природоохоронних проектів тощо. Результати районування спрямовані на формування чіткої інвестиційної політики стосовно впровадження протиерозійних заходів.

1.5. За матеріалами районування встановлюватимуться вимоги щодо раціонального використання земель, визначення територій, які потребують особливого захисту від антропогенного впливу, регламентації необхідних видів екологічних обмежень у використанні еродованих земель і відновлення їхньої продуктивності. Це стане науковою основою для розробки конкретних прийомів землеробства та схеми стаціонарних дослідів (полігонів) стосовно опрацювання протиерозійних заходів.

1.6. Методичні рекомендації визначають склад, зміст і послідовність здійснення районування.

1.7. Методичні рекомендації підготовлено з дотриманням вимог нормативно-правових і нормативно-технічних актів, що регулюють використання та охорону земель.

2.1. В основу наукових засад щодо здійснення районування земель покладено ступінь еродованості грунтів, інтенсивність ерозійних процесів, їхню динаміку, природні та антропогенні фактори ерозії ґрунтів. З урахуванням цих показників, розробляють відповідні схеми (карти) районування і прогнозують процеси ерозії для обґрунтування необхідних протиерозійних заходів.

2.2. Районування передбачає узагальнення знань про фактори ерозії та їхню просторову диференціацію і є одним із методів комплексних ерозійних досліджень, результати якого враховують для забезпечення раціонального й збалансованого природокористування, а також при розробці протиерозійних заходів.

2.3. Одиницею виміру в умовах загальнодержавного рівня районування є територія адміністративного району, а регіонального - територія міської, селищної, сільської ради. Фактори ерозії враховують через систему методик кількісних середньозважених показників для адміністративних таксонів, зокрема інтенсивності ерозійних процесів, їхньої динаміки, фактичної еродованості ґрунтів і прогнозу ерозійних процесів на сценарії використання земель.

3.1. Під ознаками, покладеними в основу районування земель, розуміють вибрані критерії, з урахуванням просторової неоднорідності яких відбувається поділ території України на частини.

3.2. Районування здійснюють, беручи до уваги природні та антропогенні фактори ерозії. Співвідношення дії цих двох груп факторів визначає початок і розвиток ерозійних процесів.

3.2.1. Природними факторами ерозії ґрунтів є:

кліматичні умови;

рельєф;

ґрунтовий покрив;

підстилаючі породи;

характер рослинного покриву та його протиерозійні властивості.

3.2.2. Антропогенними факторами ерозії ґрунтів є:

розорювання схилових земель;

вирубування лісів на схилах;

співвідношення площ просапних культур і багаторічних трав у сівозмінах.

3.3. Районування передбачає збір, аналіз та узагальнення інформації, що характеризує природні й антропогенні фактори, які визначають розвиток ерозійних процесів на території України.

3.4. Кліматичні характеристики території, що впливають на інтенсивність ерозії, поділяються на безпосередні та опосередковані. Безпосередніми характеристиками є: режим та інтенсивність опадів, товщина шару снігу й інтенсивність його танення, глибина промерзання ґрунту. Аналізують показники опадів (їхня кількість та інтенсивність, періоди і райони випадання ерозійно небезпечних опадів, висота снігового покриву та величина стоку) і вітрів (час прояву й райони дії ерозійно небезпечних вітрів). Опосередкована характеристика - це зміна ерозійної стійкості ґрунту.

3.5. Вплив рельєфу на ерозійні процеси визначають аналізом таких морфологічних показників, як крутість, довжина та експозиція схилів, глибина і густота розчленування рельєфу, площа й форма водозборів. Розраховують середньозважену крутість і довжину схилів орних земель, середньозважену густоту, долинно-балкової мережі.

3.6. Вивчають фізико-механічні й хімічні властивості ґрунтів. Як характерну особливість водно-фізичних властивостей ґрунтів розглядають їхню водопроникність, яку враховують як непрямий показник стоку води по поверхні ґрунту і протиерозійної стійкості та змиву дрібнозему. Домінуючими агрофізичними параметрами, що визначають протиерозійну стійкість ґрунтів, є склад та якість структурних агрегатів (передусім, водотривкість), а також їх зв'язаність один з одним. Загальну оцінку ґрунтів здійснюють, виходячи з їхньої піддатливості процесам водної та вітрової ерозій.

3.7. Характер ґрунтоутворювальних і підстилаючих порід аналізують за їхнім генезисом та гранулометричним складом.

3.8. Антропогенні показники (характер сільськогосподарського використання земель, ступінь розораності й лісистості території, структура сільськогосподарських угідь і посівів, співвідношення площ просапних культур та багаторічних трав тощо) аналізують на основі даних статистичної звітності з обліку кількості земель і даних про врожайність сільськогосподарських культур.

3.9. Оцінку інтенсивності прояву та небезпеки водної ерозії проводять на основі гідромеханічної моделі ерозії в модифікації й за методикою С.Ю.Булигіна (Київ, 2004), вітрової ерозії (дефляції) - за методикою Національного наукового центру "Інститут ґрунтознавства та агрохімії ім. О.Н.Соколовського" (Харків, 1999) (тільки для загальнодержавного рівня районування).

4.1. Районування земель здійснюють у три стадії:

підготовчі роботи;

складання схем, у тому числі комп'ютерних, і карт районування різного масштабу (від 1:200 000 до 1:2500000);

еколого-економічна характеристика одиниць районування.

4.2. На стадії підготовчих робіт проводять:

а) збір та аналіз необхідної інформації щодо:

принципів, підходів і конкретних результатів існуючих видів природного районування - фізико-географічного, агрокліматичного, агроґрунтового, геоморфологічного, гідрогеологічного, ландшафтного тощо;