Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", з метою урахування змін до положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів, встановлення єдиних методичних засад обліку нематеріальних активів кіновиробництва

1. Затвердити Методичні рекомендації з обліку нематеріальних активів кіновиробництва.

2. Державній службі кінематографії (Чміль Г.П.) і управлінню фінансування, обліку та звітності (Жук В.В.) на протязі року з дати підписання наказу здійснити моніторинг виконання Методичних рекомендацій з обліку нематеріальних активів кіновиробництва з метою врахування пропозицій, зауважень, рекомендацій, наданих підприємствами, установами і організаціями кіновиробництва при їх доопрацюванні.

3. Державній службі кінематографії (Чміль Г.П.) і управлінню фінансування, обліку та звітності (Жук В.В.) надавати роз'яснення щодо застосування цих Методичних рекомендацій.

4. Державній службі кінематографії (Чміль Г.П.):

- організувати видання та доведення інформації про затвердження Методичних рекомендацій до підприємств, установ і організацій, що є учасниками процесу кіновиробництва і належать до сфери управління Міністерства культури і туризму України,

- розмістити в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті Міністерства культури і туризму України - наказ, а на офіційному веб-сайті Державної служби кінематографії - наказ із Методичними рекомендаціями.

5. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Кохана Т.Г.

1.1. Методичні рекомендації розроблено відповідно до законів України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про авторське право і суміжні права", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", "Про кінематографію", "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та інших нормативно-правових актів, що визначають порядок складення заявки та її подання до державної установи для отримання охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності (ОПІВ), методику його оцінки та взяття на облік науковою установою, госпрозрахунковим підприємством, державним фондом фільмів, архівними та іншими бюджетними установами та користувачами.

1.2. Ці Методичні рекомендації застосовуються для обліку об'єктів нематеріальних активів придбання (інтелектуальної власності) на підприємствах, що займаються виробництвом, дистрибуцією та показом (прокатом) кінофільмів.

Вищевказаними законодавчими та нормативними актами дається наступна інтерпретація основних понять, серед яких провідна роль належить таким визначенням.

Інтелектуальна власність (ІВ) - це результат інтелектуальної діяльності людини, її власного творчого пошуку, який має бути втілений у певну об'єктивну форму і здатний до відтворення.

Право інтелектуальної власності (ПІВ) - це право володіти, користуватися і розпоряджатися належним результатом інтелектуальної творчої діяльності.

Об'єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ) - відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт, твори мистецтва та інші результати інтелектуальної праці.

Авторське право - особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов'язані зі створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.

Об'єкти авторського права (ОАП) - літературні письмові твори мистецького, наукового, технічного характеру (книги, сценарії, брошури, статті тощо, виступи, лекції, промови, комп'ютерні програми, бази даних та інші твори).

Нематеріальний актив (НА) - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) або утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Ринок інтелектуальної власності - це ринок ОПІВ, що засвідчені патентами, свідоцтвами, ліцензіями, ноу-хау та іншими охоронними документами. На цьому ринку купуються продаються не твори, а право на їх використання.

Роялті - поточні відрахування від доходів у вигляді фіксованих ставок від обсягу реалізованої (виробленої) за ліцензійним договором продукції (послуг).

Паушальний платіж - це твердо фіксована сума, яка виплачується до початку дії ліцензійного договору, за право використання ОПІВ одноразово або частками.

Ліцензійній договір - угода, за якою сторона, що володіє виключним правом на використання ОПІВ (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання ОПІВ, а ліцензіат зобов'язується сплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.

Кінематографія - галузь культури, що об'єднує комплекс видів професійної діяльності, пов'язаної з виробництвом, розповсюдженням, зберіганням та демонструванням фільмів, навчально-науковою роботою у цій галузі.

Підприємницька діяльність у кінематографії - діяльність, пов'язана з виробництвом, розповсюдженням та демонструванням (публічним показом) фільмів, з метою одержання прибутку.

Суб'єкт кінематографії - фізична або юридична особа, яка займається будь-яким видом професійної діяльності у галузі кінематографії.

Виробництво фільму - діяльність, що поєднує співпрацю авторів і виконавців фільму та інших суб'єктів кінематографії, спрямовану на втілення твору кінематографії технічними засобами.

Вихідні матеріали фільму - матеріальні носії оригіналу твору кінематографії, використання яких дає можливість виготовляти (тиражувати) фільмокопії.

Демонстратор фільму - суб'єкт кінематографії, який здійснює демонстрування (публічний показ) фільму.

Державний фонд фільмів - державний заклад культури, що здійснює архівну та науково-дослідницьку діяльність з метою розвитку фільмофонду, відновлення, реставрування і збереження творів національної та світової кінематографічної спадщини, розповсюдження відповідної інформації.

Дублювання фільму - творча і виробнича діяльність, яка полягає у синхронному відтворенні мовної частини звукового ряду фільму іншою мовою шляхом перекладу, що відповідає складовій артикуляції дійових осіб.

Зберігання фільму - діяльність, яка спрямована на забезпечення довгострокового зберігання вихідних матеріалів і фільмокопій та їх реставраційно-профілактичної обробки.

Кінопроект - комплект документів, на підставі яких здійснюється виробництво фільму.

Кінолітопис - регулярні зйомки документальних сюжетів, які відображають характерні особливості часу, місця, обставини, розрахованих у перспективі на виробництво фільму.

Національний фільм - створений суб'єктами кінематографії України фільм, виробництво якого здійснено в Україні та авторське право чи право власності на який повністю або частково належить суб'єктам кінематографії України.

Корисна хвилина відтворення (показу) - кількісна одиниця виміру готової продукції у кіновиробництві повністю придатного для використання кінофільму.

Озвучення фільму - творча і виробнича діяльність, яка полягає в заміні звукового ряду фільму на інший, несинхронний, який передає зміст мовного ряду фільму.

Продюсер фільму - фізична або юридична особа, яка організовує або організовує і фінансує виробництво та розповсюдження фільму.

Розповсюдження (дистрибуція, прокат) фільму - виготовлення фільмокопій (тиражування), продаж та передача їх в прокат юридичним та фізичним особам.

Хвилина екранного часу - кількісна одиниця виміру показу готової продукції кіновиробництва, тобто повністю придатного для виробництва кінофільму чи іншої продукції.

Фільм - аудіовізуальний твір кінематографії, що складається з епізодів, поєднаних між собою творчим задумом і зображувальними засобами, та який є результатом спільної діяльності його авторів, виконавців і виробників. За способами фіксації зображення та розповсюдження фільми поділяються на кіно- відеофільми тощо.

Повнометражний фільм - фільм тривалістю не менше 52 корисних хвилин.

Короткометражний фільм - фільм тривалістю менше 52 корисних хвилин.

Фільмокопія - примірник фільму, виготовлений із застосуванням вихідних матеріалів фільму.

Автор - фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Аудіовізуальний твір - твір, що фіксується на певному матеріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо).

База даних (компіляція даних) - сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі - електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці, і складові частини якої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Виключне право - майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку.

Виконавець - актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробник відеограми - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми - фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Відеограма - відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зображень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

Відтворення - виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер.

Державна система правової охорони інтелектуальної власності - установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що входять до сфери управління Установи.

Інформація про управління правами - інформація, в тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує ОАП і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей ОАП і (або) суміжні права, або інформація про умови використання ОАП і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інформація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об'єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з'являється у зв'язку з його повідомленням до загального відома.

Запис (звукозапис, відеозапис) - фіксація за допомогою спеціальних технічних засобів (у тому числі й за допомогою числового представлення) на відповідному матеріальному носії звуків і (або) рухомих зображень, яка дозволяє здійснювати їх сприйняття, відтворення або сповіщення за допомогою відповідного пристрою;

Здавання у майновий найм - передача права користування і (або) володіння оригіналом чи примірником твору, фонограми, відеограми на певний строк з метою одержання прямої чи опосередкованої комерційної вигоди.

Опублікування твору, фонограми, відеограми - випуск в обіг за згодою автора чи іншого суб'єкта авторського права і (або) суміжних прав виготовлених поліграфічними, електронними чи іншими способами примірників твору, фонограми, відеограми у кількості, здатній задовольнити, з урахуванням характеру твору, фонограми чи відеограми, розумні потреби публіки, шляхом їх продажу, здавання в майновий найм, побутового чи комерційного прокату, надання доступу до них через електронні системи інформації таким чином, що будь-яка особа може його отримати з будь-якого місця і у будь-який час за власним вибором або передачі права власності на них чи володіння ними іншими способами. Опублікуванням твору, фонограми, відеограми вважається також депонування рукопису твору, фонограми, відеограми у сховищі (депозитарії) з відкритим доступом та можливістю одержання в ньому примірника (копії) твору, фонограми, відеограми.

Організація колективного управління (організація колективного управління майновими правами) - організація, що управляє на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав і не має на меті одержання прибутку.

Репрографічне відтворення (репродукування) - факсимільне відтворення у будь-якому розмірі (у тому числі збільшеному чи зменшеному) оригіналу письмового чи іншого графічного твору або його примірника шляхом фотокопіювання або іншими подібними способами, крім запису в електронній (у тому числі цифровій), оптичній чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер.

Розповсюдження об'єктів авторського права і (або) суміжних прав - будь-яка дія, за допомогою якої об'єкти авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо чи опосередковано пропонуються публіці, в тому числі доведення цих об'єктів до відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до цих об'єктів з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором.

Технічні засоби захисту - технічні пристрої і (або) технологічні розробки, призначені для створення технологічної перешкоди порушенню авторського права і (або) суміжних прав при сприйнятті і (або) копіюванні захищених (закодованих) записів у фонограмах (відеограмах) і передачах організацій мовлення чи для контролю доступу до використання об'єктів авторського права і суміжних прав.

Фонограма - звукозапис на відповідному носії (магнітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі запису, що входить до аудіовізуального твору. Фонограма є вихідним матеріалом для виготовлення її примірників (копій).

2.1. Правова охорона надається ОПІВ, якщо його використання не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоспроможності.

2.2. Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності вимагають спеціального підходу, оскільки відрізняються від інших ресурсів наступним:

нематеріальна форма вираження (інформація на папері, дискетах, магнітних стрічках, компакт-дисках тощо);

необмеженість як ресурсу, з використанням якого створюється матеріальна продукція;

можливість одночасного використання інтелектуального продукту багатьма суб'єктами;

відсутність фізичного зношення;

багаторазове застосування інтелектуального продукту через тиражування, що не є відтворенням, а його використанням;

створюється індивідуально або групою співавторів, за якими немайнове право зберігається безстроково;

тиражування не вимагає значних коштів і залежить від наявності попиту на використання або на передачу (відчуження);

у період чинності не зникає і може бути неодноразово продано в результаті ринкових операцій;

на ринку об'єктів інтелектуальної власності існує невизначеність меж і рівень конкурентної ситуації;

користується попитом на ринку інтелектуальної власності.

2.3. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

а) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

б) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

в) комп'ютерні програми;

г) бази даних;

д) музичні твори з текстом і без тексту;

е) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

є) аудіовізуальні твори;

ж) твори образотворчого мистецтва;

з) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

и) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

і) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;

ї) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

й) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

к) похідні твори;

л) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

м) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

н) інші твори.

2.4. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

2.5. Особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів:

латинська літера "c", обведена колом (зображення знака не наводиться);

ім'я особи, яка має авторське право;

рік першої публікації твору.

2.6. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

2.7. Автору належать такі особисті немайнові права:

а) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі та його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

б) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

в) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

г) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

2.8. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

2.9. До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами.

2.10. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.

2.11. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом.

2.12. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

а) відтворення творів;

б) публічне виконання і публічне сповіщення творів;

в) публічну демонстрацію і публічний показ;

г) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

д) переклади творів;

е) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

є) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

ж) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

з) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

и) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер;

і) імпорт примірників творів тощо.

2.13. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу або відрахувань за кожний проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів.

2.14. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

2.15. Виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

2.16. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

2.17. Авторами аудіовізуального твору є:

а) режисер-постановник;

б) автор сценарію і (або) текстів, діалогів;

в) автор спеціально створеного для аудіовізуального твору музичного твору з текстом або без нього;

г) художник-постановник;

д) оператор-постановник.

2.18. Одна і та сама фізична особа може суміщати дві або більше із наведених у цій частині авторських функцій.

2.19. Якщо інше не передбачено у договорі про створення аудіовізуального твору, автори, які зробили внесок або зобов'язалися зробити внесок у створення аудіовізуального твору і передали майнові права організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, чи продюсеру аудіовізуального твору, не мають права заперечувати проти виконання цього твору, його відтворення, розповсюдження, публічного показу, публічної демонстрації, публічного сповіщення, а також субтитрування і дублювання його тексту, крім права на окреме публічне виконання музичних творів, включених до аудіовізуального твору. За оприлюднення і кожне публічне виконання, показ, демонстрацію чи сповіщення аудіовізуального твору, його здавання у майновий найм і (або) комерційний прокат його примірників за всіма авторами аудіовізуального твору зберігається право на справедливу винагороду, що розподіляється і виплачується організаціями колективного управління або іншим способом.

2.20. Комп'ютерні програми охороняються як літературні твори. Така охорона поширюється на комп'ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження.

2.21. Без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов'язковим зазначенням імені автора і джерела запозичення, допускається:

а) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів в обсязі, виправданому поставленою метою, в тому числі цитування статей з газет і журналів у формі оглядів преси, якщо воно зумовлено критичним, полемічним, науковим або інформаційним характером твору, до якого цитати включаються; вільне використання цитат у формі коротких уривків з виступів і творів, включених до фонограми (відеограми) або програми мовлення;

б) використання літературних і художніх творів в обсязі, виправданому поставленою метою, як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звукозаписах чи відеозаписах навчального характеру;

в) відтворення у пресі, публічне виконання чи публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань чи публічно сповіщених творів такого ж самого характеру у випадках, коли право на таке відтворення, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення спеціально не заборонено автором;

д) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, публічне сповіщення або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій, в обсязі, виправданому інформаційною метою;

г) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публіці виставках, аукціонах, ярмарках або у колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

е) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

є) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

ж) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів в обсязі, виправданому характером таких церемоній;

з) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне сповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів у обсязі, виправданому поставленою метою;

и) тільки відтворення твору бібліотеками та архівами примірників творі репрографічним способом, для навчання, у особистих цілях у межах робочого законодавства.

2.22. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених діючим законодавством.

2.23. Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора.

2.24. Закінчення строку дії авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання.

2.25. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди, використовуватися будь-якою особою, за умови дотримання особистих немайнових прав.

2.26. Автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у статті 15 цього Закону, будь-якій іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором.

2.27. Автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору.

2.28. Договори про передачу прав на використання творів укладаються у письмовій формі. В усній формі може укладатися договір про використання (опублікування) твору в періодичних виданнях (газетах, журналах тощо).

2.29. Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

2.30. Об'єктами суміжних прав, незалежно від призначення, змісту, оцінки, способу і форми вираження, є:

а) виконання літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фольклорних та інших творів;

б) фонограми, відеограми;

в) передачі (програми) організацій мовлення.

2.31. Суб'єктами суміжних прав є:

а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

г) організації мовлення та їх правонаступники.

2.32. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення.

2.33. Виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права на фонограмах, відеограмах і всіх їх примірниках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах, або їх упаковках можуть використовувати знак охорони суміжних прав.

2.34. Виконавцеві твору належать такі особисті немайнові права:

а) вимагати визнання того, що він є виконавцем твору;

б) вимагати, щоб його ім'я або псевдонім зазначалися чи повідомлялися у зв'язку з кожним його виступом, записом чи виконанням (у разі, якщо це можливо);

в) вимагати забезпечення належної якості запису його виконання і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій суттєвій зміні, що може завдати шкоди його честі і репутації.

2.35. Виробник фонограми чи відеограми має право зазначати своє ім'я (назву) на кожному носії запису або його упаковці поряд із зазначенням авторів, виконавців і назв творів, вимагати його згадування у процесі використання фонограми (відеограми).

2.36. Організація мовлення має право вимагати згадування своєї назви у зв'язку із записом, відтворенням, розповсюдженням своєї передачі і публічним повторним сповіщенням її іншою організацією мовлення.

2.37. Майновим правом виконавців є їх виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх незафіксованих виконань (прямий ефір);

б) фіксацію у фонограмах чи відеограмах своїх раніше незафіксованих виконань;

в) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх виконань, зафіксованих без їх згоди у фонограмі чи відеограмі, чи за їх згодою, але якщо відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку вони дали свою згоду;

г) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, шляхом першого продажу або іншої передачі права власності у разі, коли вони при першій фіксації виконання не дали дозволу виробнику фонограми (виробнику відеограми) на її подальше відтворення;

д) комерційний прокат, майновий найм своїх виконань, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі, якщо при фіксації не було їх згоди на комерційний прокат і майновий найм, навіть після розповсюдження виконань, здійсненого виробником фонограми (відеограми) або за його дозволом;

е) розповсюдження своїх виконань, зафіксованих у фонограмах чи відеограмах, через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором, якщо при першій фіксації виконання не було їх згоди на такий вид розповсюдження.

2.38. До майнових прав виробників фонограм і виробників відеограм належить їх виключне право на використання своїх фонограм, відеограм і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) відтворення (пряме і (або) опосередковане) своїх фонограм і відеограм у будь-якій формі та будь-яким способом;

б) розповсюдження серед публіки фонограм, відеограм та їх примірників шляхом першого продажу або іншої передачі права власності;

в) комерційний прокат фонограм, відеограм і їх примірників, навіть після їх розповсюдження, здійсненого виробником фонограми чи відеограми або за їх дозволом;

г) публічне сповіщення фонограм, відеограм та їх примірників через будь-які засоби зв'язку таким чином, що будь-яка особа може отримати до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором;

д) будь-яку видозміну своїх фонограм, відеограм;

е) ввезення на митну територію України фонограм, відеограм та їх примірників з метою їх поширення серед публіки.

2.39. Майнові права виробників фонограм і виробників відеограм можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання фонограми (відеограми), розмір і порядок виплати винагороди, строк дії договору, строк використання фонограми (відеограми), територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо. Визначені договором ставки винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

2.40 До майнових прав організацій мовлення належить їх виключне право на використання своїх програм будь-яким способом і виключне право дозволяти чи забороняти іншим особам:

а) публічне сповіщення своїх програм шляхом трансляції і ретрансляції;

б) фіксацію своїх програм на матеріальному носії та їх відтворення;

в) публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом.

2.41. Майнові права організації мовлення можуть передаватися (відчужуватися) іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб і строк використання програми мовлення, розмір і порядок виплати винагороди, територія, на яку розповсюджуються передані права, тощо.

2.42. Майнові права організації мовлення можуть бути також передані (відчужені) іншій особі у встановленому законом порядку внаслідок ліквідації юридичної особи - суб'єкта суміжних прав.

2.43. Допускаються використання виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, їх фіксація, відтворення і доведення до загального відома без згоди виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій мовлення у випадках, передбачених ст. 2.21 цих методичних рекомендацій щодо обмеження майнових прав авторів літературних, художніх і наукових творів, якщо задовольняються такі умови:

а) відтворення зазначених об'єктів здійснюється виключно з метою навчання чи наукових досліджень;

б) право на відтворення, передбачене у пункті "а" цієї частини, не поширюється на експорт відтворених примірників фонограм, відеограм, програм мовлення за межі митної території України;

в) за суб'єктами суміжних прав зберігається право на справедливу винагороду з урахуванням кількості відтворених примірників.

2.44. Виплата винагороди виробникам фонограм і відеограм та іншим особам, які мають авторське право і (або) суміжні права, здійснюється у формі відрахувань (відсотків) від вартості обладнання і (або) матеріальних носіїв виробниками та (або) імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можна здійснити відтворення виключно в особистих цілях у домашніх умовах творів, зафіксованих у фонограмах і відеограмах, крім:

а) професійного обладнання та (або) матеріальних носіїв, не призначених для використання в домашніх умовах;

б) обладнання і матеріальних носіїв, що експортуються за митну територію України;

в) обладнання і матеріальних носіїв, що ввозяться фізичною особою на митну територію України виключно в особистих цілях і без комерційної мети.

2.45 Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.

2.46. Особисті немайнові права виконавців охороняються безстроково.

2.47. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.

2.48. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

2.49. Авторське право на мистецький і науковий твір виникає внаслідок факту його створення. Здійснення авторського права, його використання і презумпція авторства згідно з Законом України "Про авторське право і суміжні права" від 11 липня 2001 р. N 2627 мають певні особливості.

2.50. Автор твору, спадкоємці та особи, яким автори чи спадкоємці передали свої авторські майнові права у будь-який час протягом терміну їх дії, можуть для засвідчення авторського права зареєструвати його в Українському агентстві з авторських та суміжних прав (надалі УААСП) - за формою заяви про реєстрацію авторського права на твір науки, літератури, встановленої цим відомством. Водночас необхідно сплатити збір за підготовку до державної реєстрації авторського права від юридичних (фізичних) осіб та оформлення і видачу свідоцтва про реєстрацію авторського права.

2.51. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво, яке чинне протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Немайнові права автора охороняються безстроково.

2.52. У випадках виникнення спору реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною.

2.53. Об'єктом винаходу (корисної моделі) може бути продукт (пристрій тощо) та процес, а також нове застосування відомого продукту або процесу:

пристрій - машини, механізми, прилади, деталі, вузли або сукупність взаємопов'язаних деталей та вузлів;

процес - виконання дій над матеріальним об'єктом (об'єктами) за допомогою матеріальних об'єктів.

2.54. Винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він є новим, має винахідницький рівень (неочевидність) і придатний для промислового використання.

2.55. Корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона є новою і придатною для промислового використання.

2.56. Набуття майнового і немайнового права інтелектуальної власності на винахід і корисну модель засвідчується патентом та його відповідною реєстрацією.

2.57. Строк дії патенту на винахід становить 20 років, корисної моделі - 10 років від дати подання заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності за умови підтримання його чинності.

2.58. Майновим правом інтелектуальної власності на винахід і корисну модель є:

право на використання винаходу чи корисної моделі;

виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі (видавати ліцензію);

виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, в тому числі забороняти таке використання.

2.59. Немайновим правом на винахід і корисну модель є:

особисте право авторства, яке належить винахіднику та охороняється безстроково і не переходить до правонаступника на відміну від майнових прав;

перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності і не можуть відчужуватись або передаватись.

2.60. Немайнові права на ОПІВ, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, належить працівникові, який створив цей об'єкт.

2.61. Майнові права на ОПІВ, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать спільно автору винаходу або корисної моделі та юридичній або фізичній особі, у якого він працює, якщо інше не визначено договором, складеним між ними.

2.62. Майнові права на винахід, корисну модель, створені за дорученням чи замовленням роботодавця, належать роботодавцю, якщо він протягом чотирьох місяців від дати одержання від винахідника повідомлення про створення ОПІВ подає до Укрпатенту заявку на отримання патенту. У цей же строк роботодавець повинен укласти з винахідником письмовий договір щодо умови та виплати йому винагороди відповідно до економічної вигоди, яка може бути одержана роботодавцем.

2.63. Якщо у створенні винаходу (корисної моделі) брали участь декілька фізичних осіб, то всі вони визнаються винахідниками і користуються належними правами, що мають бути обумовлені в угоді між ними.

2.64. Інші особи, які надавали лише технічну, організаційну, матеріальну чи юридичну допомогу або допомогу у проведенні дослідницької роботи та виготовленні технічної документації, не належать до авторського колективу створення ОПІВ.

3.1. Оцінці підлягають всі об'єкти, що належать конкретному підприємству, незалежно від дати їх створення. При чому для ОПІВ кінопромисловості бажано, крім загальноприйнятих показників, які враховувалися при визначенні об'єктів, приймати до уваги історичну цінність, яка визначається моментом введення об'єкту в експлуатацію. При цьому слід керуватися Методикою грошової оцінки документів Національного архівного фонду, затвердженою наказом Державного комітету архівів України та Фонду державного майна України N 34/683 від 28.03.2005 та зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 25.06.2005 за N 692/10972.

3.2. Для проведення оцінки ОПІВ та послідуючого взяття їх на облік необхідно виконати підготовчі роботи:

а) провести ревізію всіх наявних ОПІВ, що зберігаються у державних та приватних архівах, з тим, що дія законодавчих актів розповсюджуватиметься лише на ті з них, які належним чином оформлені і взяті на облік;

б) вважати, що дія Закону України "Про авторське право і суміжні права" розповсюджуватиметься на всі об'єкти інтелектуальної власності, які були створені у попередні роки і на які відсутні належним чином оформлені документи, якщо ОПІВ оцінені та взяті на облік при належному оформлені права використання.

3.3. Для первісної оцінки та взяття на облік ОПІВ, що вироблені у попередній період і належать підприємству, установі чи приватній особі, дозволяється застосовувати спрощений варіант документального оформлення оціночних операцій. Замість акту оцінки, що має складатися на кожен об'єкт, комісії дозволяється за певний день заповнювати відомість на групу однорідних об'єктів. У відомості мають бути зафіксовані дані по кожному об'єкту та підстави для обгрунтування його оцінки (Додаток А).

3.4. Основна мета оцінки - визначення основного потоку очікуваного доходу, який забезпечує використання передових високоефективних технологічних процесів та виробництва сучасної конкурентоспроможної продукції, а також введення бухгалтерського обліку нематеріальних активів.

3.5. Для оцінки ОПІВ застосовуються переважно три основних підходи - витратний, прибутковий та ринковий, кожному з яких притаманні свої методи.

3.5.1. Витратний підхід оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає, що потенційний покупець (користувач) володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі. При цьому підході використовують:

3.5.1.1. Метод первісних витрат. Вартість ОПІВ, що визначається цим методом, базується на фактично здійснених витратах на їх створення, інформація міститься в бухгалтерській звітності підприємства. У разі необхідності раніш зроблені витрати можуть бути скориговані з урахуванням часу створення оцінюваного об'єкта та реальних умов господарської діяльності підприємства (метод приведених витрат).

На практиці цей метод використовують за умов, що витрати на створення ОПІВ здійснювалися нещодавно й, відповідно, немає необхідності коригувати їх з урахуванням фактора часу.

3.5.1.2. Метод вартості заміщення передбачає вибір об'єкта, еквівалентного до оцінюваного за своїми функціональними можливостями та варіантом використання. Вважається, що максимальна вартість ОПІВ визначається мінімальною ціною, яку варто заплатити під час купівлі об'єкта з аналогічною споживчою вартістю.

3.5.1.3. Метод вартості відтворення передбачає визначення поточної вартості витрат на створення нової точної копії такого ж самого ОПІВ у цінах на дату до вирахування всіх видів зношення та є найбільш прийнятним під час оцінки вартості унікальних об'єктів. Варто зауважити, що ОПІВ на відміну від матеріальних об'єктів, не мають фізичного, функціонального, економічного та морального зносу.

3.5.1.4. У цілому витратний підхід передбачає встановлення реальної вартості ОПІВ шляхом визначення первісної вартості оцінюваного об'єкта (з урахуванням усіх удосконалень за час його використання). Цей підхід досить об'єктивний, коли можливо точно оцінити витрати на створення аналогічного продукту за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту та пропозицій на ринку.

3.5.1.5. Витратний підхід обов'язково використовується, якщо розробники виконували розробки за угодою із замовником за плату.

3.5.2. Прибутковий підхід означає, що покупець ОПІВ очікує у майбутньому одержати від його використання певний прибуток. Оцінка вартості ОПІВ за прибутком виходить з уявлення, що вартість оцінюваного об'єкта в грошовому виразі можна ототожнити з капіталом (інвестицією) визначених розмірів, який спроможний "генерувати" додатковий прибуток підприємства, за умови ефективного використання цього об'єкта.

3.5.2.1. В основу прибуткового підходу покладено прогнозування майбутніх показників ефективності використання оцінюваного об'єкта, а саме: прибутку підприємства, рентабельності тощо.

3.5.2.2. Майбутні вигоди підприємства переводять у сьогоденну вартість ОПІВ методами прямої капіталізації прибутку від його використання, дисконтування чистих грошових потоків прибутків чи звільнення від роялті, які відображають послідовність одержання прибутків, їх зміну та відповідну норму віддачі.

3.5.2.3. Метод прямої капіталізації прибутків полягає в тому, що загальна вартість капіталу й одержуваний від його використання прибуток пов'язані між собою позиковим відношенням, яке передбачає повернення капіталу (амортизацію) та одержання прибутку від його використання. Завдяки капіталізації прибуток від використання оцінюваного об'єкта включаються у його вартість.

Згідно з цим методом поточна вартість оцінюваного об'єкта визначається шляхом ділення щорічного прибутку, що одержується від комерційного використання оцінюваного об'єкта, на так звану "норму капіталізації":

3.5.2.3.1. Норма капіталізації розраховується за допомогою коефіцієнта дисконтування шляхом вирахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Якщо відомий коефіцієнт дисконтування (1), норма капіталізації визначається за формулою:

3.5.2.3.2. Метод прямої капіталізації прийнятний у випадках, коли прибуток від використання оцінюваного об'єкта протягом тривалого терміну є більш-менш стабільним (або темпи його зростання є постійними). Отже, цей метод найбільш прийнятний під час оцінки вартості вже функціонуючих об'єктів зі стабільними і такими, що добре прогнозуються, величинами прибутків. Враховуючи, що ці методичні рекомендації стосуються бюджетних установ УААН, цей метод оцінки повинен використовувати у виняткових випадках.

3.5.2.4. Метод дисконтування чистих грошових потоків базується на аналізі грошових потоків за весь період володіння ОПІВ. Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю активу визначають за формулою:

Визначення ставки дисконтування - найскладніше місце цього методу, оскільки падіння вартості грошей у часі є універсальною властивістю, яка пов'язана з певними ризиками, нестійкістю, протиріччями, властивими виробничим відносинам як об'єктивному фізичному явищу. Безперечно, що на безризикові капіталовкладення ставка дисконтування буде мінімальною, а на високоризикові - максимальною.

3.5.2.4.1. Практичний інтерес має метод звільнення від роялті, який ґрунтується на припущенні, що ОПІВ, який використовує підприємство, нібито йому не належить, а додатковий прибуток, призначений для сплати у вигляді роялті власникам цього об'єкту як винагороди, залишається на підприємстві. При розрахунках визначають: розміри щорічних надходжень додаткового прибутку (роялті) як певний відсоток від планованих обсягів промислової реалізації ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензійною угодою; щорічні дисконтовані (капіталізовані) на дату оцінки грошові потоки додаткового прибутку (роялті); встановлюють як основу ціни гіпотетичної ліцензії ринкову вартість ОПІВ у вигляді їх суми за формулою:

3.5.2.4.2. На розмір ставок роялті впливатимуть такі обставини: економічна ефективність гіпотетичної ліцензії; наявність та обсяг правової охорони; обсяг прав, які передаються за гіпотетичною ліцензією; обсяг документації та ноу-хау, що передаються за гіпотетичною ліцензією; інжиніринг; кон'юнктура ринку; конкурентні пропозиції.

Масштаби використання цього методу прямо залежатимуть від наявності інформації про угоди з подібними активами, або, як мінімум, про ставки роялті у досліджуваній галузі.

3.5.2.5. Ринковий (експертний) підхід до оцінки вартості ОПІВ передбачає використання ознак ринкової привабливості. Для реалізації цього підходу застосовується метод порівняльного аналізу продажу, що ґрунтується на порівнянні оцінюваного інтелектуального продукту з іншими, еквівалентними йому за своєю якістю, призначенням і корисністю та проданими на аналогічному сегменті ринку останнім часом.

3.5.2.5.1. Даний метод вимагає від експерта-оцінювача:

виявити недавні за часом угоди купівлі-продажу на відповідному сегменті ринку об'єктів, що еквівалентні оцінюваному об'єкту за своєю якістю, призначенням і корисністю (об'єктів-аналогів) та інформацію про їх вартість;

вибрати критерії співставлення та здійснити порівняльний аналіз;

визначити ринкову вартість шляхом порівняння і коригування вартості найближчого об'єкта-аналога.

3.5.2.5.2. Для обґрунтованого визначення ринкової вартості ОПІВ необхідно здійснити великий обсяг підготовчої роботи щодо збору та аналізу інформації про оцінюваний об'єкт, можливі варіанти використання продукту, економічні характеристики, норми капіталізації (або коефіцієнти дисконтування) тощо.

Отже, ринковий підхід може застосовуватися за таких умов:

наявність інформації щодо продажу подібних за призначенням і корисністю об'єктів;

повнота, доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод із об'єктами-аналогами на відповідному сегменті ринку;

компетентність при оцінці впливу відмінних від об'єктів-аналогів рис на вартість оцінюваного об'єкта.

3.5.2.6. При визначеності вартості ОПІВ може застосовуватися метод річного рейтингу кожного інтелектуального продукту як числового показника оцінки вигоди, які очікується одержати від використання ІВ.

Річний рейтинг визначається за формулою: