Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Мачужак Ярослави Василівни - доповідача,

Нікітіна Юрія Івановича,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. N 1222" від 14 квітня 2009 року N 368 (Офіційний вісник України, 2009 р., N 30, ст. 999).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 року N 368 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. N 1222" (далі - Постанова N 368).

Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Президент України на підставі пункту 15 частини першої статті 106 Конституції України своїм Указом від 30 квітня 2009 року N 287 зупинив "дію абзаців третього та четвертого пункту 2 Змін, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р. N 1222, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2009 року N 368" та звернувся до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Постанови N 368.

Постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 року N 1222 (далі - Постанова N 1222) затверджено Порядок отримання благодійних (добровільних) внесків і пожертв від юридичних та фізичних осіб бюджетними установами і закладами освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури, науки, спорту та фізичного виховання для потреб їх фінансування (далі - Порядок). Оспорюваними положеннями Постанови N 368 абзац другий пункту 2 Порядку викладено у новій редакції: "Благодійні (добровільні) внески і пожертви від юридичних та фізичних осіб можуть спрямовуватися на виплату заробітної плати працівникам установ і закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, культури, науки, спорту та фізичного виховання".

Суб'єкт права на конституційне подання стверджує, що Кабінет Міністрів України видав Постанову N 368 без урахування положень як Основного Закону України щодо здійснення повноважень Кабінетом Міністрів України у визначених Конституцією та законами межах, так і Закону України "Про благодійництво та благодійні організації", який встановлює загальні засади благодійництва, зокрема те, що конкретні його напрями визначаються лише благодійниками ( стаття 4) . На думку глави держави, право благодійників може бути змінено, обмежено лише шляхом внесення Верховною Радою України відповідних змін до Закону України "Про благодійництво та благодійні організації". Постановою N 368 Кабінет Міністрів України врегулював питання, яке належить до повноважень Верховної Ради України, що суперечить загальним вимогам до уряду керуватися Конституцією та законами України.

Автор клопотання вважає, що оскаржуваними положеннями Постанови N 368 Кабінет Міністрів України порушив частину другу статті 6, частину другу статті 19, статтю 75, пункт 3 частини першої статті 85, частину третю статті 113, частину першу статті 117 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Голова Верховної Ради України, Прем'єр-міністр України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство культури і туризму України, Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту, Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України, науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

3. Вирішуючи порушені у конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

Україна є демократична, соціальна, правова держава, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; в Україні визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3, 8 Конституції України) .

Закріплення в Основному Законі України принципу верховенства права, невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини і громадянина, гарантій їх здійснення та захисту визначає зміст законів, інших нормативно-правових актів, які повинні прийматися на основі Конституції і відповідати їй (частина друга статті 8). Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України) . Це стосується, зокрема, і діяльності Кабінету Міністрів України, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша статті 113 Конституції України) .

3.1 Правове регулювання відносин у сфері благодійництва та благодійної діяльності визначається Конституцією України, Цивільним кодексом України (далі - Кодекс), законами України "Про благодійництво та благодійні організації", "Про гуманітарну допомогу", "Про Товариство Червоного Хреста України" та іншими нормативно-правовими актами.

У Законі України "Про благодійництво та благодійні організації" (далі - Закон) благодійництво визначається як добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб щодо надання набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги, а благодійна діяльність як добровільна безкорислива діяльність благодійних організацій, що не передбачає одержання прибутків від цієї діяльності ( стаття 1) . Відповідно до Кодексу пожертва є особливою формою безоплатного відчуження майна у вигляді дарування для досягнення певної, наперед обумовленої мети (частина перша статті 717, частина перша статті 729) . За Законом України "Про гуманітарну допомогу" гуманітарна допомога - це різновид благодійництва, цільова адресна безоплатна допомога в грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами із гуманних мотивів отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують її у зв'язку з соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, важким фінансовим становищем, виникненням надзвичайного стану тощо ( стаття 1) . Згідно зі статтею 3 Закону України "Про Товариство Червоного Хреста України" доброчинна, благодійна діяльність - це діяльність, пов'язана з наданням допомоги та підтримки тим, хто її потребує, виходячи із загальнолюдських принципів гуманності та взаємодопомоги, яка здійснюється виключно безкорисливо (без мети одержання прибутку чи іншої вигоди).