1.1. Класифікація робіт з ремонту та утримання автомобільних доріг.

1.1.1. Роботи з ремонту та утримання автомобільних доріг і дорожніх споруд розподіляються на капітальний, середній ремонти, а також поточний ремонт, утримання.

1.2. Капітальний ремонт.

1.2.1. Завданням капітального ремонту є відновлення, а також підвищення транспортно-експлуатаційних якостей доріг і споруд, приведення їх геометричних параметрів, міцнісних та інших технічних характеристик згідно з вимогами діючих правил, норм і стандартів відповідно до категорії дороги, а також з урахуванням дорожніх умов і інтенсивності руху.

Капітальний ремонт проводиться комплексно по всіх елементах і спорудах дороги на ділянці, що ремонтується, і виконується у відповідності з проектно-кошторисною документацією, розробленою у встановленому порядку.

1.2.2. По земляному полотну та водовідводу:

- виправлення земляного полотна відповідно до категорії і значимості дороги, що ремонтується;

- ліквідування ділянок, що виникли внаслідок руйнувань, та інші роботи, що забезпечать стійкість земляного полотна;

- відбудова, перебудова діючих, улаштування нових споруд із водовідводу, осушування, берегозахисту та протиерозійних споруд, "зливної" каналізації;

- улаштування земляного полотна та водовідводу на майданчиках для зупинки та стоянки автотранспорту, тротуарах, пішохідних, велосипедних доріжках, на в'їздах, під'їздах, розв'язках, при перехрещеннях автомобільних доріг;

- рекультивація грунту дорожніх резервів після закінчення виконання робіт.

1.2.3. По дорожньому одягу:

- підсилення і розширення дорожнього одягу у межах норм відповідно до категорії, що встановлена для дороги, яка ремонтується;

- відновлення зношених верхніх шарів покриттів чи улаштування нового покриття поверх старого дорожнього одягу;

- заміна всіх шарів покриття (із збереженням чи підсиленням основи);

- повна заміна всього дорожнього одягу.

1.2.4. По штучних спорудах:

- повна чи часткова перебудова або будівництво нових водоперепускних труб, а також мостів і шляхопроводів довжиною до 60 м;

- підсилення та розширення мостів і шляхопроводів;

- заміна, відбудова прогонів, опор;

- відновлення та улаштування підпірних стін, галерей, захисних укріплень і регуляційних споруд;

- відновлення, влаштування тунелів.

1.2.5. По дорожніх пристроях, обстановці, упорядкуванню та безпеці руху:

- архітектурне оформлення і благоустрій доріг чи окремих ділянок;

- влаштування постів ДАІ;

- влаштування та обладнання пунктів механізованого обліку руху, водомірних постів та інших пристроїв, що необхідні для вивчення стану доріг чи їх окремих елементів.

1.3. Середній ремонт.

1.3.1. Завданням середнього ремонту є відновлення необхідних транспортно-експлуатаційних показників проїзної частини (рівності та шорсткості удосконалених капітальних та полегшених покриттів і доведення коефіцієнта зчеплення до встановлених нормативів для забезпечення безпечних умов руху автотранспорту).

Середній ремонт виконується на підставі проекту або кошторису робіт, що складений на підставі дефектного акта.

1.3.2. По земляному полотну та водовідводу:

- виправлення пошкоджень водовідвідних споруд, захисних укріплень, регуляційних споруд, прочистка водовідвідних канав;

- виправлення руйнувань земполотна;

- підсипка, зрізування і планування узбіч;

- усунення окремих пошкоджень на невеликих по протяжності спучених та перезволожених ділянках;

- засівання травою укосів грунтового насипу та резерву з проведенням необхідних агротехнічних заходів (по створенню стійкого дернового покриття).

1.3.3. По дорожньому одягу:

- улаштування шорстких поверхневих обробок та інших шарів зносу на всіх типах покриттів;

- відбудова, перебрукування окремих ділянок бруківок;

- заміна та вирівнювання окремих плит цементобетонних покриттів;

- влаштування віражів на кривих, що небезпечні для руху автотранспорту.

1.3.4. По штучних спорудах:

- повна чи часткова перебудова або будівництво нових мостів та шляхопроводів довжиною до 42 м;

- повна чи часткова перебудова водовідвідних труб;

- обробка антисептиками, фарбування, нанесення шару захисного покриття прогонових споруд, опор;

- усунення дефектів, ремонт та відбудова тіла опор, укісних стінок, шафових стінок;

- відбудова, ремонт, здовження, заміна деяких кілець та оголовків труб, ремонт ізоляції труб та стиків;

- повна чи часткова заміна дорожнього покриття та тротуарів, відбудова і заміна перехідних плит, тротуарних блоків, огорож, поручнів, бордюрів, деформаційних швів та їх елементів;

- ремонт гідроізоляції проїзної частини.

1.3.5. По дорожніх пристроях, обстановці, упорядкуванню та безпеці руху:

- архітектурне та художнє оформлення елементів облаштування доріг, розв'язок, майданчиків відпочинку, автобусних зупинок, оглядових майданчиків, зупинок, історичних місць та інших об'єктів;

- улаштування чи перебудова тротуарів довжиною не більше 500 м, на ділянках у населених пунктів;

- улаштування огорож на окремих ділянках, відновлення та встановлення нових дорожніх знаків;

- ремонт в'їздів, переїздів і літніх доріг;

- рубки догляду, відновлення декоративних і снігозахисних якостей лісових смуг, виготовлення переносних засобів для снігозахисту (снігоутримуючі щити, огорожі, сітки), ремонт і будівництво притрасових баз для матеріалів проти ожеледиці.

1.4. Поточний ремонт та утримання.

1.4.1. Завдання поточного ремонту доріг та інших дорожніх робіт полягає у підтриманні їх транспортно-експлуатаційних якостей шляхом усунення незначних пошкоджень, що виникли в процесі експлуатації, а також у постійному догляді за дорогою, шляховими спорудами та смугою відводу, утриманні їх у чистоті і порядку, виявленні перешкод дорожнього руху та забезпечення їх усунення.

Склад основних робіт з поточного ремонту і утримання наведено нижче.

1.4.2. По земляному полотну і водовідводу:

- усунення окремих пошкоджень грунтового насипу та виїмок;

- підсипка, зрізування і планування узбіч на окремих ділянках;

- полагодження водовідвідних споруд, захисних укріплень, та регуляційних споруд, виправлення і планування резервів;

- у місцях руйнування, планування укосів насипів та виїмок із підсипкою грунту і засіванням трав;

- попередження, усунення чи ослаблення впливу зливних та талих вод на грунтовий насип шляхом забезпечення безперешкодного пропускання зливних та талих вод по поверхні грунтового насипу і водовідвідних канав;

- планування укосів, насипів та виїмок без підсипки грунту, розчистка обвалів, зсувів, селевих виносів, осипів та каменепадів;

- покіс трави, вирубка дерев, кущів на узбіччі, укосах, бермах та тих, які обмежують бокову видимість.

1.4.3. По смузі відводу:

- покіс газонних трав та проведення робіт по знищенню бур'янів;

- вирубка небажаних дерев та чагарників, що можуть спричинити снігові заноси та обмежити бокову видимість;

- засів багаторічними травами розділювальної смуги, біля майданчиків для зупинки та відпочинку;

- вирощування саджанців у лісорозсадниках та транспортування їх до місць висадження;

- посадка та догляд за декоративними, снігозахисними, протиерозійними насадженнями;

- прибирання бруду, ліквідування застою води в низинах.

1.4.4. По дорожньому одягу:

- ліквідація вибоїн, усунення осідань, напливів, зсувів та інших деформацій і руйнувань, відновлення шорсткості поверхні вдосконалених покриттів на невеликих площах, залив тріщин на асфальтобетонному покритті, ремонт і заповнення швів у цементобетонних покриттях;

- відновлення профілю гравійних покриттів, а також грунтових поліпшених доріг із додаванням кам'яних матеріалів;

- своєчасна очистка дорожнього покриття та узбіч від снігу, льоду, усунення слизькості покриття;

- виконання робіт по догляду за пучинними та слабоміцними ділянками доріг, відкриття і закриття повітряних воронок;

- доведення коефіцієнта зчеплення до нормативного.

1.4.5. По штучних спорудах;

- полагодження невеликих пошкоджень деяких елементів споруд (поручнів, настилів, стояків та підпірних стінок, дренажних систем, конусів, ремонт кам'яної кладки, штукатурки та ін.), руйнування захисних шарів, усунення деформацій, тріщин, розмивів;

- фарбування металевих елементів мостів;

- відбудова та заміна тимчасових і перехідних мостиків через канави;

- полагодження невеликих пошкоджень наплавних мостів;

- очистка мостів та труб підмосткових русел від бруду;

- пропускання льодоходів та паводкових вод, прибирання снігу і льоду, відкриття і закриття отворів малих мостів та труб;

- утримання та обслуговування наплавних мостів;

- складання та розбирання тимчасових переправ і мостів.

1.4.6. По дорожніх пристроях, обстановці, упорядкуванню та безпеці руху:

- заміна та установка відсутніх світлоповертальних елементів дорожніх знаків і огорож, полагодження пошкоджень і несправностей елементів архітектурно-художнього оформлення та благоустрою доріг;

- фарбування обстановки та елементів облаштування доріг, утримання в чистоті та порядку автобусних зупинок, майданчиків відпочинку та ін.;

- нанесення вертикальної та горизонтальної розмітки;

- догляд за дорожнім освітленням, за технічними засобами регулювання і організації дорожнього руху, за засобами технічного зв'язку дорожніх установ, а також догляд за дорожніми пристроями та обстановкою;

- забезпечення водовідводу з покриття проїзної частини та узбіч;

- очистка від бруду та сміття автобусних зупинок, майданчиків, павільйонів та ін.

1.4.7. По лінійних і підсобних будівлях та спорудах виробничого та службового призначення:

- полагодження штукатурки, фарбування і побілка, вставка шибок, ремонт перегородок, стін, підлог, стель, покрівель, перекриттів, вікон, дверей, печей, колодязів, водопровідної та каналізаційної мережі, ліній зв'язку і електромереж;

- систематичний догляд за лінійними будівлями виробничого та службового призначення, підсобними будівлями та спорудами (очистка дахів, водозливних труб, жолобів, димарів, прочистка водопровідних каналізаційних пристроїв та ін.), утримання в чистоті під'їздів до цих споруд;

- улаштування артезіанських колодязів, джерел питної води і утримання їх у чистоті і порядку.

1.4.8. По зимовому утриманню доріг. До робіт по зимовому утриманню відносяться:

- виготовлення, встановлення, ремонт та демонтаж снігозахисних пристроїв;

- заготівля і складування фрикційних матеріалів (пісок, шлак, кам'яні висівки) в суміші з солями кальцію, натрію та ін.;

- проведення протилавинних заходів;

- проведення заходів по боротьбі з зимовою слизькістю та ожеледицею;

- влаштування снігових валів і траншей для затримування снігу на придорожній смузі;

- снігоочистка доріг, їх розчистка від снігових заносів, ліквідування ущільненого снігового шару проїзної частини доріг, прибирання і відкидання снігових валів з узбіч;

- регулярна очистка від снігу і льоду автобусних зупинок, павільйонів та майданчиків відпочинку та ін.

1.4.9. Інші дорожні роботи:

- облік руху на стаціонарних та тимчасових пунктах;

- технічний облік, інвентаризація та паспортизація доріг і шляхових споруд, земель і лісових насаджень;

- вартова і пожежна охорона доріг і шляхових споруд;

- організація служби зв'язку;

- організація дорожньо-патрульної служби;

- заходи щодо організації дорожнього руху.

2.1. Загальні положення.

2.1.1. Стан дороги визначається:

- відповідністю встановленим, нормативним вимогам основних геометричних параметрів дороги в плані, поздовжньому та поперечному профілях;

- станом проїзної частини (дорожнього одягу та покриття);

- станом земляного полотна та смуги відводу;

- станом елементів інженерного обладнання дороги та інформаційного забезпечення руху;

- станом штучних та водовідвідних споруд;

- рівнем забезпечення безпеки руху;

- станом зелених насаджень.

2.2. Вимоги до стану земляного полотна.

2.2.1. Земляне полотно повинне мати необхідну стійкість щодо впливу місцевих природно-кліматичних факторів та до дії транспортних навантажень. Основним проявом цієї стійкості є збереження стабільності його геометричних параметрів із часом, які повинні відповідати вимогам будівельних норм.

2.2.2. Поперечний ухил узбіч залежно від типу укріплення і кліматичних умов повинен становити: при засіві травами - 40%о, при укріпленні щебенем із використанням в'яжучих - 30-40 %о, білим щебенем або гравієм - 40-60 %о, при укріпленні обдернуванням - не більше 40%о.

2.2.3. Укоси насипів та виїмок повинні бути стійкими до дії місцевих кліматичних факторів, їх крутість повинна забезпечувати безпечний з'їзд транспортних засобів в аварійних ситуаціях. Вони повинні забезпечувати швидке відведення поверхневих вод, бути укріплені з урахуванням типу грунтів та умов експлуатації відповідно до вимог інструктивних документів.

2.3. Вимоги до дорожнього одягу та покриття.

2.3.1. Оцінка транспортно-експлуатаційних якостей одягу та покриття повинна базуватися на визначенні відповідності проїзної частини вимогам руху та здатності зберігати цю відповідність на період експлуатації. При цьому вимоги до якості проїзної частини включають забезпечення нормативного рівня таких основних показників:

- міцності одягу;

- рівності та зчіпних якостей;

- відповідності типу покриття фактичному руху;

- зношеності покриття;

- рівня завантаження проїзної частини.

2.3.2. Міцність дорожнього одягу оцінюється коефіцієнтом запасу міцності (Км), який визначається як відношення фактичного модуля пружності дорожньої конструкції в розрахунковий період року (Еф) до модуля пружності (Ен), який необхідно мати при існуючому русі на дорозі

Дорожня конструкція задовольняє вимогам по міцності, якщо Км >= Kmin. Значення Kmin для одягів різних типів регламентуються даними таблиці 2.1.

Фактичний модуль пружності дорожньої конструкції визначають шляхом інструментальних випробувань у розрахунковий (як правило, весняний) період року. Необхідний модуль пружності визначають з урахуванням розрахункового навантаження, інтенсивності та складу руху, типу покриття, дорожньо-кліматичної зони, грунтово-гідрологічних умов для даної ділянки дороги згідно з діючою інструкцією по проектуванню нежорстких одягів (ВСН 46-83).

Для дорожніх одягів із цементобетонним покриттям у ролі показника міцності приймають величину розтягуючого напруження при згині покриття. У цьому випадку умови задоволення міцності визначають відповідно до діючої інструкції по проектуванню жорстких дорожніх одягів.

Міцність смуг укріплення на узбіччях повинна забезпечувати заїзд на них та зупинку автомобілів без руйнування покриття.

2.3.3. Стан проїзної частини за рівністю оцінюється величиною фактичного показника рівності, що одержаний за допомогою поштовхоміра і приведений до показника базової дорожньої лабораторії по її вимірюванню або величиною просвітів під 3-х метровою рейкою. При експлуатаційній оцінці рівності проїзної частини використовують шкалу у відповідності з таблицею 2.2 рівності покриттів за показаннями поштовхоміра.

Примітка. Базові показники рівності проїзної частини доріг близькі до оптимальних для умов України і визначають високий рівень експлуатації доріг.

При проведені вибіркового контролю невеликих ділянок доріг рівність покриття контролюють 3-х метровою рейкою за методикою, що викладена в СНиП 3.06.03-85 "Автомобильные дороги".

Стан покриття доріг, що знаходяться в експлуатації по рівності вважається задовільним, якщо граничне допустимі показники рівності дорожнього покриття при контролі триметровою рейкою відповідають нижченаведеним значенням по категоріях доріг (у чисельнику значення просвітів під рейкою, мм, в знаменнику просвіти більше допустимих від загального числа, відсотки).

Келійність проїзної частини експлуатованих доріг та поперечна хвилястість недопустима, а та, що виникла, підлягає терміновій ліквідації.

При прийманні одягів в експлуатацію (після реконструкції та капітального ремонту) показники рівності покриттів при вимірюванні поштовхоміром не повинні перевищувати нижченаведених значень, см/км

2.3.4. Стан проїзної частини за зчіпними якостями оцінюється коефіцієнтом зчеплення, який визначається згідно з методикою виконання вимірювань причіпним пристроєм типу ПКРС при вологому покритті проїзної частини. При цьому допустимий коефіцієнт зчеплення автомобільного колеса з дорожнім покриттям повинен забезпечувати безпечні умови руху при дозволеній правилами дорожнього руху швидкості і бути не менше ніж 0,3 при його вимірюванні динамометричним причепом (ПКРС-2У) з шиною без рисунку протектора (гладка шина).

Час, необхідний для усунення причин, що знижують зчіпні якості покриття, установлюють із моменту їх виявлення і не повинен перевищувати згідно з ДСТУ 3587-97):

2.3.5. Відповідність типу покриття фактичному руху оцінюється коефіцієнтом відповідності типу покриття.

Він визначається як відношення фактичної добової інтенсивності руху на смузі проїзної частини (Nдф) до інтенсивності руху (Nа), яка допустима для існуючого типу покриття:

Існуюче покриття відповідає фактичному руху на дорозі при Кв <= 1. При Кв > 1 покриття необхідно замінити на більш капітальний тип або збільшити ширину проїзної частини.

Допустимі значення інтенсивності руху для різних типів покриттів, виходячи з прийнятих СНиП 2.05.02-85 та ВСН 46-83 норм інтенсивностей руху для різних категорій доріг, складають:

2.3.6. Стан покриття за зношеністю оцінюють коефіцієнтом зношеності покриття (Кзн), Він визначається як відношення фактичної товщини зношеної частини покриття (h) до гранично допустимої товщини зносу (Н), мм:

Покриття за станом зносу відповідає експлуатаційним вимогам при Кзн < 1. Гранично допустимі товщини зносу покриттів складають: для асфальтобетонних - 10 мм; поверхневої обробки - 0,6 початкової товщини шару; чорнощебеневих - 25 мм; щебеневих - 40 мм, гравійних - 60 мм.

2.3.7. Ступінь завантаження проїзної частини рухом оцінюють рівнем завантаження (Z). Він визначається як відношення фактичної інтенсивності (Nфл) в авт/год (приведеної до легкового автомобіля) до пропускної здатності (Р) в легкових автомобілях за годину:

Значення рівня завантаженості не повинні перевищувати наведених у таблиці 2.3.

2.4. Вимоги до експлуатаційного стану штучних та водовідвідних споруд.

2.4.1. Експлуатаційний стан штучних споруд визначається за спроможністю споруди пропускати рух транспорту відповідно до:

- технічного стану конструкції;

- вантажопідйомності;

- відповідності габариту споруди чи довжини труби умовам руху по дорозі;

- умов пропуску води трубою чи під мостом і оцінюється за числовим значенням відповідних показників, що наведені у таблиці 2.4. Ці показники необхідно використовувати для визначення необхідності введення обмеження руху для автотранспорту, встановлення режиму експлуатації споруди, її ремонту чи реконструкції.

Для шляхопроводів та естакад додатково проводиться якісна оцінка, яка враховує:

- можливість огляду ситуації за шляхопроводом;

- відповідність підмостових габаритних розмірів діючим нормативам;

- виключення наїзду транспортних засобів на проміжні опори;

- фактичний стан транспортних огороджень та їх відповідності діючим нормативам.

Якісна оцінка повинна робитись і щодо впливу транспортної споруди на екологію навколишнього середовища (забруднення водних басейнів, застій поверхневих вод, ерозія грунту та ін.).

2.4.2. Числові значення коефіцієнтів технічного стану (К1) споруд приймають за даними автоматизованої інформаційно-пошукової системи ДІПС "Міст" (або згідно з інструкцією до її наповнювання).

Відповідність вантажопідйомності споруди встановлюють за геометричними параметрами та фізико-технічними характеристиками, визначеними в натурі з урахуванням наявних пошкоджень та дефектів і оцінюють коефіцієнтом вантажопідйомності Кд2 - співвідношенням фактичної несучої здатності конструкції по найбільш слабкому елементу до нормативної.

Показник умов руху транспорту (К3) визначається як відношення ширини проїзду по споруді до ширини земляного полотна за межами мостового переходу.

Показник умов пропуску води оцінюють коефіцієнтом отвору (К4) - відношенням площі фактичного отвору мосту, який визначається замірами живого перетину при рівні високих вод, до розрахункового. Якщо розмиви русла та підмиви укосів і конусів у натурі відсутні, значення К4 приймається рівним одиниці.

2.4.3. Залежно від значень показників експлуатаційного стану встановлюють режими експлуатації штучної споруди відповідно до таблиці 2.4.

При нормальному режимі експлуатації за спорудою встановлюють догляд, виконують роботи з поточного ремонту; умови руху не обмежуються.

При посиленому режимі експлуатації потрібно: скорочення термінів між періодичними оглядами, виконання поточного та середнього ремонтів; спорудження траверс для захисту дамб та укріплення дна біля опор; часткове обмеження руху (по швидкості, габаритних розмірах, масі) чи інші спеціальні (у тому числі й організаційні) заходи для забезпечення її безпеки в залежності від співвідношення фактичних показників К1-К4.

При надзвичайному режимі експлуатації стан споруди стає близьким до аварійного і різко порушуються умови безпеки руху. Обмежується рух по споруді чи під нею, і встановлюється безперервний нагляд за станом аварійних конструкцій, здійснюються тимчасові заходи по запобіганню аварії. Встановлення цього режиму вказує на необхідність виконання термінового капітального ремонту чи реконструкції споруди. За рішенням спеціалізованої організації (мостовипробувальна станція, лабораторія та ін.) рух по споруді може бути припинений на підставі обстежень та розрахунків згідно з ІН В 3.2-218-03449261-036-96.

Основними об'єктами інженерного обладнання доріг є будівлі та споруди дорожньо-експлуатаційної служби (комплекси дорожньої служби, автопавільйони, зупиночні майданчики, майданчики відпочинку та огляду транспорту, огородження та інші споруди пасивної безпеки дороги), будівлі та споруди автотранспортної служби (автостанції, станції та пункти технічного обслуговування автомобілів, автозаправні станції і т. ін.) та об'єкти служби сервісу. Засоби інформаційного забезпечення руху включають: технічні засоби організації дорожнього руху (дорожні знаки та показники, розмітка проїзної частини, світлофори, елементи систем автоматизованого управління рухом), напрямиі пристрої, освітлення доріг, спеціальні зелені насадження і т. ін., вимоги до яких указані в розділі 3.

2.6.1. Ширина смуги відводу повинна відповідати вимогам СН 467-74 (Нормы отвода земель для автомобильных дорог).

2.6.2. Трубопроводи, повітряні лінії та підземні кабелі, що знаходяться в межах смуги відводу, повинні розташовуватися з урахуванням можливого розширення земляного полотна, а також озеленення доріг.

2.6.3. Трубопроводи, що перетинають земляне полотно, повинні бути прокладені під близьким до прямого кутом в трубі-кожусі (обоймі), що запобігає пошкодженню полотна під час вибуху і витоку газу, а також від розмивання водою з водопроводу або каналізації.

2.6.4. Висота підвіски телефонних та телеграфних проводів над проїзною частиною повинна бути не менше 5,5 м; (в теплу пору року).

Вертикальна відстань від проїзної частини до ліній електропередач повинна бути не менше: при напрузі до 100 кВ - 7 М, до 150 кВ - 7,5 м, до 220 кВ -- 8 м, до 330 кВ - 8,5 м і до 500 кВ - 9 м.

2.6.5. Не допускається розміщення зелених насаджень на відстанях, що відрізняються від зазначених в п. 9.2.2 Правил; ті, які розміщені ближче, підлягають вирубанню або огородженню.

У межах смуги відводу необхідно регулярно проводити скошення трави, вирубування чагарнику на узбіччях і укосах та заходи по додержанню чистоти.

Для забезпечення відповідності лісових насаджень своєму призначенню має проводитись регулярний догляд за ними, в т. ч. боротьба зі шкідниками сільськогосподарських культур.

2.6.6. Виділення та закріплення земель під смугу відводу, а також їх використання здійснюється у відповідності з Земельним кодексом України.

2.7.1. Структура робіт по оцінці стану автомобільних доріг.

Оцінку автомобільних доріг здійснюють для визначення ступеня відповідності їх транспортно-експлуатаційного стану наведеним вище вимогам та обгрунтування і планування на цій основі раціональної системи дорожньо-ремонтних робіт.

Роботи по оцінці стану доріг включають:

- поточні огляди, які здійснюються інженерно-технічними працівниками ланки дорожньої служби (майстрами, виконробами);

- періодичні огляди дороги та її елементів керівниками дорожньої служби (головними інженерами та т. п.);

- сезонні огляди, що виконуються комісіями, затвердженими керівництвом вищестоящих організацій (упрдорів, обласних дорожніх управлінь та ін.);

- спеціальні обстеження, які виконуються спеціалізованими організаціями (дорожньо- та мостовипробувальними станціями і лабораторіями, науково-дослідними організаціями і т. ін.), а також відомчими комісіями.

Огляди виконують, як правило, візуально і за допомогою найпростіших вимірювальних інструментів та портативних приладів (метр, похиломір, рівень і т. ін.).

Обстеження проводять, як правило, комплексно, з використанням спеціальних приладів і оснащення, за допомогою пересувних дорожніх лабораторій.

2.7.2. Комплексні обстеження включають оцінку та визначення певного переліку технічних характеристик та показників, які характеризують транспортно-експлуатаційний рівень ділянки дороги в цілому.

При комплексних обстеженнях проводять:

- оцінку геометричних параметрів доріг (за допомогою спеціалізованих комплексів типу "Траса", портативних прогиномірів типу КП-135 чи КП-206, дорожнього далекоміра КП-213, встановленого на автомобілі, а також геодезичних приладів);

- оцінку стану земляного полотна і системи водовідводу (проводять візуально та лабораторно);

- оцінку міцності дорожніх одягів (за допомогою жорсткого штампа, навантаженням одягу колесом розрахункового автомобіля, квазістатичним навантаженням одягу колесом розрахункового автомобіля чи динамічним навантаженням одягу з використанням важільного прогиноміра КП-204 чи високоточного нівеліра або установки УНК-4 для масової діагностики міцності одягу);

- оцінку рівності проїзної частини (за допомогою змонтованого в автомобілі-лабораторії поштовхоміра конструкцій ХАДІ, КАДІ, ТХК-2 або їх модифікацій);

- оцінку зчіпних якостей проїзної частини (здійснюють за допомогою причіпної установки ПКРС-2У або портативних приладів ППК-МАДІ, МП-3, РКС-КАДІ, показання яких зведені до показань ПКРС чи з достатньою для виробництва точністю по гальмовому шляху автомобіля);

- оцінка технічного стану штучних споруд включає поточні огляди, періодичні огляди та спеціальні обстеження. Склад та характер робіт по кожному виду оглядів та обстежень встановлюють відповідно до діючих нормативних документів. Поточні огляди здійснюють майстри по мостах (тунелях), періодичні - оглядові комісії, які створюються в установленому порядку. Спеціальні обстеження мостів та тунелів виконують спеціалізовані та науково-дослідні організації.

При поточних та періодичних оглядах визначають загальний стан споруди та виявляють дефекти, які необхідно ліквідувати. В необхідних випадках виконують контрольні інструментальні виміри. Результати поточного та періодичного оглядів є основою для планування ремонтних робіт, підготовки споруд до пропуску льодоходу та паводку, організації тривалих спостережень за розвитком дефектів, тимчасового обмеження руху, організації охорони споруди та визначення необхідності проведення спеціальних обстежень.

Поточні огляди виконують не рідше таких строків: дерев'яні мости, наплавні мости - 1 раз у кварталі; залізобетонні, бетонні та кам'яні мости і труби - 1 раз на півріччя; металеві мости при плюсових температурах - 1 раз на півріччя, при температурах до мінус 20 град. C - 1 раз в місяць, при температурах нижче мінус 20 град. C - щоденно; тунелі - 1 раз в місяць.

Періодичні огляди споруд здійснюють раз на рік після проходу паводкових вод, після ремонту конструкцій, після землетрусів силою більше 5 балів та після інших стихійних явищ, які можуть викликати великі руйнування, а також на спорудах з посиленим і надзвичайним режимом експлуатації.

Спеціальні обстеження здійснюють для визначення фактичної вантажопідйомності споруди або надійності її окремих елементів. Вони можуть включати випробування споруд, які проводяться спеціалізованими організаціями. Такі обстеження проводять на основі висновків за результатами поточних та періодичних оглядів, а також у плановому порядку в такі строки: дерев'яні мости - 1 раз на 5 років; металеві мости - 1 раз на 7 років; тунелі - 1 раз на 5 років.

Споруди, у яких у результаті оглядів та обстежень виявлені дефекти, що несумісні з подальшою їх експлуатацією (тобто вимагають заборони руху), необхідно вважати аварійними.

Усі основні характеристики споруд та дані про їх технічний стан повинні бути занесені в документацію по технічному обліку, склад якої визначено Типовою інструкцією по обліку та паспортизації автомобільних доріг.

Під час оцінки стану інженерного обладнання доріг (зупинки, автопавільйони, майданчики відпочинку, стоянки автомобілів, засоби пасивної безпеки доріг і т. ін.) виявляють руйнування та інші дефекти, які утруднюють їх експлуатацію або погіршують естетичний вигляд дороги.

Під час оцінки стану транспортних дорожніх огороджень виявляють руйнування, надійність установки стояків та кріплення всіх елементів огороджень, ступінь їх забруднення та корозування. При оцінці стану засобів інформаційного забезпечення руху в першу чергу перевіряють їх наявність у передбачених місцях та відповідність проектам і погодженим з Державтоінспекцією схемам організації дорожнього руху, а також наявність механічних руйнувань стояків та щитів і умовних зображень на них, ступінь забрудненості поля знаку. Стан елементів інженерного обладнання доріг має відповідати вимогам, наведеним у розділі 3.

2.8.1. При плануванні ремонтно-експлуатаційних робіт використовують два види планів - перспективний і поточний (річний). Провідну роль в плануванні повинні мати перспективні плани, оскільки тільки вони спроможні комплексно і взаємоузгоджено визначати поточні та стратегічні задачі ремонту та утримання доріг.

2.8.2. При плануванні перспективних та річних обсягів робіт, фінансових та матеріально-технічних ресурсів на їх виконання в масштабі обласних управлінь доріг та упрдорів слід керуватися нормами міжремонтних строків служби одягів та покриттів, наведеними в таблицях 2.5. та 2.6. У випадку, коли коефіцієнт зчеплення покриття проїзної частини є меншим показника, наведеного в пп. 2.3.4 даних Правил - ремонт покриття відповідних ділянок повинен виконуватись невідкладно.

Примітка. В умовах Карпат при проходженні дороги на висоті більше 500 м над рівнем моря норму служби дорожнього одягу необхідно знижувати на десять відсотків.

Примітка 1. При використанні вапнякового щебеню норму строку служби покриття слід знижувати на двадцять п'ять відсотків.

Примітка 2. Норма строку служби покриття, відновленого шляхом термопрофілювання, зменшується на двадцять відсотків, шляхом терморегенерації та термопластифікації-на 10-15%.

Примітка 3. В умовах Карпат при проходженні дороги на висоті більше 500 м над рівнем моря, норму строку служби покриття слід знижувати на десять відсотків.

2.8.3. Міжремонтний строк служби одягу (покриття) - це період в роках від здачі дороги в експлуатацію до першого капітального (середнього) ремонту або між суміжними капітальними (середніми) ремонтами.

До кінця міжремонтного строку служби одяг вичерпує можливість забезпечувати вимоги до міцності і потребує проведення робіт по його підсиленню, або перебудови (капітальний ремонт). За період міжремонтного строку служби покриття проїзна частина втрачає необхідні рівність та зчіпні якості, зношується покриття, виникає необхідність у відновленні транспортно-експлуатаційних якостей проїзної частини шляхом ремонту чи заміни покриття (середній ремонт).

2.8.4. Обсяги ремонтно-експлуатаційних робіт визначаються на підставі розроблених програм розвитку, удосконалення, ремонту та утримання у безпечному стані доріг з урахуванням міжремонтних строків служби дорожнього одягу.

2.8.5. При плануванні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг у першочерговому порядку необхідно передбачати заходи щодо безпеки дорожнього руху на основі обліку і аналізу дорожньо-транспортних пригод (далі - ДТП), результатів обстежень і огляду автомобільних доріг і, передусім, на аварійних і небезпечних ділянках та місцях концентрації ДТП.

3.1. Загальні вимоги.

3.1.1. Дорожньо-експлуатаційні організації, що виконують роботи по ремонту та утриманню дорожніх об'єктів (автомобільні дороги загального користування з усіма розміщеними на них спорудами) в межах смуги відводу, вживають всіх заходів по організації і забезпеченню безпеки руху автотранспорту і пішоходів на підставі вимог діючих правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху згідно з чинним законодавством України.

3.1.2. Основою планування заходів по організації і забезпеченню безпеки руху є:

- народногосподарське значення автомобільних доріг;

- інтенсивність, склад та швидкісні режими руху;

- результати щомісячного аналізу дорожно-транспортних пригод;

- результати комісійних обстежень стану доріг та дорожніх споруд;

- комісійні науково обгрунтовані пропозиції щодо ліквідації місць та ділянок концентрації ДТП;

- приписи Державтоінспекції МВС України.

При плануванні реконструкції, капітального та інших видів ремонту автомобільних доріг у першу чергу передбачають заходи по ліквідації аварійно-небезпечних ділянок та місць концентрації ДТП, а також ділянок із найбільш несприятливими умовами з точки зору забезпечення безпеки руху.

3.1.3. Для виконання заходів по оргазації та забезпеченню безпеки руху створюються спеціалізовані служби згідно з "Положенням про спеціалізовані служби організації дорожнього руху" (Затверджено спільним наказом МВС, Мінтрансу та Держжитлокомунгоспу від 31 грудня 1993 р. N 859/550/86).

Основними завданнями їх діяльності є:

- здійснення заходів щодо розробки і впровадження цільових державних та регіональних програм удосконалення організації дорожнього руху;

- виявлення та усунення недоліків, що призвели до появи, на автомобільних дорогах місць концентрації дорожньо-транспортних пригод;

- розробка та впровадження проектів і схем організації дорожнього руху з застосуванням технічних засобів і автоматизованих систем його регулювання;

- контроль за виконанням законів, правил, норм і стандартів з безпеки дорожнього руху.

Згадані спеціалізовані служби дорожньо-експлуатаційних підприємств організовують розробку і поновлення проектів та схем організації дорожнього руху та заходів щодо усунення недоліків, які призвели до появи місць (ділянок) концентрації дорожньо-транспортних пригод; забезпечують належний експлуатаційний стан дорожніх знаків, інформаційних щитів, дорожніх огороджень і напрямних пристроїв, наносять розмітку; складають поточні та перспективні плани впровадження технічних засобів організації дорожнього руху відповідно до розроблених проектів та схем організації дорожнього руху і приписів Державтоінспекції; утримують автомобільні дороги у стані, що відповідає встановленим вимогам по забезпеченню безпеки дорожнього руху; виявляють перешкоди дорожнього руху та забезпечують своєчасне їх усунення, а у разі неможливості - невідкладно позначають відповідними дорожніми знаками, огороджуючими і напрямними засобами, згідно з вимогами ІНУВ 3.2-218-051-95.

3.1.4. Власники доріг або уповноважені ними органи, що здійснюють експлуатаційне утримання дорожніх об'єктів, мають право:

- вимагати від користувачів дорожніх об'єктів дотримання чинних законодавчих актів стосовно дорожнього руху, цих правил та правил користування дорожніми об'єктами і їх охорони;

- за погодженням з Державтоінспекцією обмежувати або закривати рух при виконанні робіт в смузі відводу автомобільних доріг, якщо це загрожує безпечному чи безаварійному руху транспорту і пішоходів, на підставі ордера, який видається відповідним дорожнім органом. В ордері викладаються умови закриття або обмеження руху, порядок інформування про це учасників дорожнього руху, заходи щодо безпеки дорожнього руху і строки проведення робіт. Порушення цих вимог тягне за собою відповідальність виконавця робіт у встановленому порядку;

- обмежувати або забороняти рух без ордера лише у випадках, пов'язаних із стехійними явищами, а також при необхідності виконання аварійних робіт, про що повідомляється місцевим органам державної виконавчої влади, органам місцевого самоврядування і Державтоінспекції МВС України;

- обмежувати або забороняти роботи, якщо не виконуються обумовлені в ордері технічні умови на їх проведення або коли виникає загроза безпеці дорожнього руху;

- за погодженням з Державтоінспекцією МВС України вносити оперативні зміни в організацію дорожнього руху.

3.1.5. При виконанні робіт по ремонту і утриманню автомобільних доріг дорожньо-експлуатаційні організації у першочерговому порядку здійснюють заходи щодо безпеки дорожнього руху, передусім на аварійних і небезпечних ділянках та місцях концентрації ДТП, а також у відповідності з існуючим планом.

3.1.6. На період виконання робіт по реконструкції, ремонту та утриманню автомобільних доріг виконавець повинен вжити всіх заходів щодо забезпечення безпеки дорожнього руху у відповідності до вимог діючих правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та погодженим з Державтоінспекцією проектом (схемою) організації руху на період проведення робіт.

Організація руху транспорту та пішоходів в місцях виконання робіт на дорогах визначається "Інструкцією по забезпеченню безпеки дорожнього руху в місцях проведення дорожніх робіт на автомобільних дорогах" (ІНУВ.3.2-218-051-95) - додаток А.

3.1.7. Дорожня техніка повинна бути обладнана у відповідності до вимог Правил дорожнього руху, норм та стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху, правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виготовників та іншої нормативно-технічної документації, мати відповідний колір та пофарбування.

3.2. Облік і аналіз дорожньо-транспортних пригод.

3.2.1. Дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу та призвела до загибелі чи поранення людей або до матеріального збитку.

3.2.2. Дорожньо-транспортні пригоди за видами поділяються на:

- зіткнення;

- перекидання;

- наїзд на транспортний засіб, що стоїть;

- наїзд на перешкоду;

- наїзд на пішохода;

- наїзд на велосипедиста;

- наїзд на гужовий транспорт;

- наїзд на тварин;

- падіння пасажира;

- падіння вантажів.

3.2.3. Порядок їх обліку визначається діючими Правилами обліку дорожньо-транспортних пригод, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1993 р. N 595 та відповідними інструкціями, вказівками та роз'ясненнями.

3.2.4. В дорожньо-експлуатаційних організаціях підлягають обліку всі ДТП, в тому числі з матеріальним збитком, скоєні на автомобільних дорогах, що обслуговуються ними. Облік і щомісячний лінійний, з наростаючим підсумком аналіз ДТП, проводиться з метою встановлення незадовільних дорожніх умов, виявлення недоліків в організації дорожнього руху, які впливають або сприяють скоєнню ДТП, та вжиття заходів щодо їх усунення. Результати аналізу ДТП використовуються для розробки заходів по підвищенню безпеки руху, а також при техніко-економічному обгрунтуванні необхідності реконструкції і ремонту окремих ділянок дороги. Дорожньо-експлуатаційними організаціями беруться також на облік усі дорожньо-транспортні пригоди за участю транспортних засобів, власниками яких вони є, незалежно від місця скоєння пригоди, її наслідків і вини водіїв. Облік, аналіз та розробка заходів ведеться працівниками служби безпеки руху або іншими посадовими особами, на яких покладено ці обов'язки наказом по організації.

3.2.5. Дорожньо-транспортні пригоди, скоєнню яких сприяли незадовільні дорожні умови, реєструються в окремому журналі (книзі).

Дорожні організації про кожну таку пригоду, в тому числі з матеріальним збитком, надсилають повідомлення органу, до сфери управління якого вони належать. Форма повідомлення і журналу (книги) встановлюється органом, якому подається повідомлення. Журнал (книга) повинен бути пронумерований, прошнурований, скріплений печаткою і зберігатися протягом трьох років з дня останнього запису. Дорожні організації звіряють із даними органів внутрішніх справ відомості про дорожньо-транспортні пригоди, скоєнню яких сприяли незадовільні дорожні умови, до 5-го числа місяця, що настає за звітним.

3.2.6. Згідно з "Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони" (затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.94 р. N 198) дорожньо-експлуатаційні організації зобов'язані разом з Державтоінспекцією брати участь в огляді місць дорожньо-транспортних пригод для визначення дорожніх умов, за яких вони сталися, та усувати виявлені недоліки.

Віднесення ДТП до таких, що сталися через незадовільні дорожні умови, покладено на судові організації по кримінальних справах у випадках ДТП, що спричинили поранення чи загибель людей та на органи Державтоінспекції у справах адміністративного провадження (ДТП з матеріальними збитками при відсутності пострадалих).

3.2.7. Під час обстеження місця ДТП і вивчення причин їх скоєння співробітники дорожніх підрозділів, що здійснюють розслідування ДТП, визначають параметри елементів плану і профілю дороги (ширину проїзної частини і узбіч, радіус кривої у плані, габарит мосту або шляхопроводу, радіус вертикальної кривої і величину поздовжнього ухилу, величину ухилів поперечного профілю та ін. на ділянці 200-300 м, а також проводять необхідні виміри рівності покриття та коефіцієнта зчеплення, відстані видимості у плані і профілі, видимості дорожніх знаків та ін.).

При вивченні дорожніх умов на місці ДТП встановлюється наявність необхідних дорожніх знаків, транспортних і пішохідних огороджень, тротуарів і велосипедних доріжок, зелених насаджень та інших елементів дороги, а також відмічаються недоліки в її утриманні, розроблюються конкретні заходи щодо поліпшення експлуатаційного стану ділянки дороги.

Порядок та умови обстеження місць ДТП та аналіз дорожніх умов регламентується відповідним Галузевим стандартом України.

3.2.8. На підставі виконаного аналізу ДТП виявляють ділянки і місця концентрації ДТП. Порядок визначення місць і ділянок концентрації ДТП, розробки, реалізації заходів щодо підвищення безпеки руху викладено у відповідних нормативних документах, погоджених з Державтоінспекцією.

3.3. Дорожні знаки.

3.3.1. Дорожні знаки розміщують на автомобільних дорогах з метою забезпечення безпеки руху транспортних засобів і пішоходів, для інформування користувачів доріг про умови і режими руху на дорозі і їх орієнтування.

3.3.2. Знаки, що встановлюються на дорогах, повинні відповідати вимогам ДСТУ 2586-94 "Знаки дорожні". Дорожні знаки підрозділяються на 7 груп, кожна з яких має свою форму (трикутник, восьмикутник, коло, квадрат і три види прямокутників).

Вони мають чотири типорозміри: I - малого, II - середнього, III - великого, IV - дуже великого для встановлення на дорогах різних категорій. В таблиці 3.1 вказані типорозміри окремих знаків і умови їх застосування.

3.3.3. Групи знаків, їх кількість і місце встановлення визначають схеми організації дорожнього руху, що розробляються, затверджуються дорожньо-експлуатаційними організаціями і узгоджуються з органами Державної автомобільної інспекції України.

3.3.4. Дорожні знаки (за винятком кілометрових) установлюють зображенням назустріч руху з правого боку дороги на спеціальних і єдиних для даної дороги (маршруту) стояках. Заборонні, наказові та інформаційно-вказівні знаки і знаки пріоритету можуть бути установлені над проїзною частиною на портальних, консольних опорах або на тросах-розтяжках.

В небезпечних місцях попереджувальні, заборонні знаки, знаки пріоритету і вказівні знаки "Пішохідний перехід" повинні бути дубльовані (повторені на одному перпендикулярі до осі дороги) з лівого боку дороги, на розділювальній смузі або острівці.

3.3.5. При установленні на одній опорі декількох знаків по горизонталі або по вертикалі черговість їх розташування відносно краю проїзної частини або зверху униз має бути такою:

- пріоритету;

- попереджувальні;

- наказові;

- заборонні;

- інформаційно-вказівні;

- сервісу;

- таблички до дорожніх знаків.

При розміщенні на одній опорі знаків однієї групи черговість їх розташування визначають нонером знаку у групі.

3.3.6. Стояки дорожніх знаків на дорогах вищих категорій розташовують за узбіччям на присипних бермах або на укосах виїмок (рисунки 3.1, 3.2, 3.3, 3.4). Стояки знаків, установлених на розділювальній смузі або острівці, розташовують не ближче 1,5 м від краю проїзної частини.

Розташування дорожніх знаків на присипній бермі: а - стандартних; б - індивідуального проектування.

Розташування дорожніх знаків на відкосі виїмки (а) і за кюветом у нульових позначках (б)

Стояки портальних, консольних опор, а також стояки для тросів-розтяжок розташовують не ближче 4 м від краю проїзної частини за узбіччям і не ближче 3 м при установленні їх на розділювальній смузі або острівці. Стояки захищають транспортними бар'єрними огородженнями згідно з вимогами ДСТУ 2735-94 "Огородження дорожні і напрямні пристрої" (рисунок 3.3).

При виборі місця установлення стояка дорожнього знака враховують вимоги забезпечення видимості усієї його лицьової поверхні у будь-який час доби на відстань не менше 100 м.

3.3.7. При монтажі знаку дотримуються вимог ДСТУ 2586-94 "Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування" щодо відстаней як по горизонталі (від брівки узбіччя або кромки проїзної частини до краю знака), так і по вертикалі (від поверхні дорожнього покриття до нижньої грані знака). За межами населеного пункту знак розташовують на висоті від 1,5 до 2,2 м; у населеному пункті при встановленні на стояки - на висоті від 2 до 4 м.

Несучі конструкції портальних і консольних опор, а також трос розтяжку розміщують таким чином, щоб відстань нижнього краю прикріпленого до них знака до поверхні проїзної частини була 5-6 м. У межах охоронної зони високовольтних ліній електропередач установлювати знаки на портальних, консольних опорах і тросах-розтяжках заборонено.

3.3.8. Дорожні знаки і таблички повинні виготовлятися з світлоповертальною поверхнею або з внутрішнім (зовнішнім) індивідуальним або загальним освітленням. На інформаційно-вказівних знаках "Попередній покажчик напрямку", "Покажчик напрямків", "Покажчик відстаней", "Назва об'єкту", установлених не на автомагістралях, допускають виконувати фон знаків не з світлоповертальних матеріалів.

3.3.9. Знаки, установлені на дорозі послідовно (за винятком знаків, установлених на перехресті), розташовують за межами населених пунктів на відстані не менше 50 м, а в населених пунктах не менше 25 м один від одного.

3.3.10. Дорожні знаки повинні установлюватися з правого боку дороги поза проїзною частиною та узбіччям, крім випадків, що спеціально обумовлені ДСТУ 2586-94. На дорогах із двома і більше смугами для руху в одному напрямку знаки повинні дублюватись. Дублюючі знаки повинні установлюватись на розділювальній смузі, а у разі її відсутності - на лівому боці дороги, якщо для руху у зустрічному напрямку є не більше ніж дві смуги, або над проїзною частиною, якщо не забезпечується видимість знака, установленого на лівому боці дороги, а також якщо для руху у зустрічному напрямку є три смуги і більше.

3.3.11. Відстань від краю проїзної частини, а за наявності узбіччя - від брівки земляного полотна до найближчого до неї краю знака, установленого збоку від проїзної частини, повинна становити від 0,5 до 2 м, а до краю інформаційно-вказівних знаків 5.45-5.48, 5.51, 5.53, 5.54, 5.56, 5.58, 5.59, 5.61.1-5.61.5 - від 0,5 до 5,0 м.

3.3.12. За складних умов (біля урвищ, виступів скель, парапетів, тощо) допускається установлювати знаки на узбіччях. При цьому відстань між краєм проїзної частини і найближчим до неї краєм знака повинна становити не менше ніж 1 м, а висота установлення має бути не менше ніж 2 м.

3.3.13. У разі відсутності огорожі знаки, розташовані на узбіччі, а також на розділювальній смузі, повинні установлюватись на безпечних опорах (згідно з ГОСТ 25459-82). Верхній обріз фундамента опори знака повинен бути виконаний урівень з поверхнею узбіччя, розділювальної смуги або присипної берми.

3.3.14. Стояки для знаків виготовляють з матеріалів, що забезпечують стійке їх положення при максимальному вітровому навантаженні. Для захисту металевих стояків їх поверхню, що безпосередньо стикається з грунтом, два рази обмазують гарячим бітумом. Дерев'яні стояки обробляють бітумом, креозотом, соляровим маслом або випалюють на довжину, яка дорівнює глибині занурення у грунт плюс 20 см.

Занурення стояків у грунт повинно відповідати діючим стандартам; улаштування розеток з кольорового піску, цегляного бою та інших матеріалів, а також садіння квітів біля стояків знаків не дозволяється.

3.3.15. Стояки знаків фарбують у сірий колір фарбою (рис. 3.4). Зворотній бік дорожнього знаку, елементи його кріплення, елементи портальних і консольних опор фарбують також у сірий колір. Стояки знаків, установлених на дорогах III-V категорій дозволяється фарбувати цементним молоком. Елементи портальних і консольних опор для дорожніх знаків фарбують також у сірий колір (рисунок 3.3).

Стояки цих опор знизу на висоту 2 м фарбують похилими (у бік проїзної частини) білими і чорними смугами шириною 10 см так, щоб вони чергувалися (ДСТУ 2587-94).

Розташування портальної (арочної) опори для установки до рожніх знаків на дорогах вищих категорій

Забарвлення стояків дорожніх знаків

3.3.16. Дорожні знаки, що відносяться до перехресть і примикань (рисунок 3.5) (окрім попередніх покажчиків напрямку на дорогах) установлює дорожня організація, що утримує головну дорогу, а при однаковій категорії - організація, що обслуговує дорогу, інтенсивність руху по якій є більшою, ніж на дорозі, що перетинається (примикає). Установлюють їх на відстані 300-900 м від перехрестя (примикання).

Безпосередньо в місцях відгалужень транспортних потоків установлюють один знак "Покажчик напрямку" на звичайній опорі. Портальні і консольні опори розміщують там, де перехідно-швидкісна смуга досягає повної ширини.

Перехрестя автомобільної дороги з залізницею в одному рівні обладнують попереджувальним знаками "Залізничний переїзд із шлагбаумом" 1.27. та "Залізничний переїзд без шлагбаума" 1.28. і додатковими знаками "Наближення до залізничного переїзду" 1.31.1-1.31.6.

Знаки 1.27. і 1.28. повинні установлюватись перед всіма залізничними переїздами: 1.27. - перед обладнаними шлагбаумом; 1.28. - перед не обладнаними шлагбаумом.

Знаки 1.27. і 1.28. повинні дублюватись на дорогах із трьома і більше смугами для руху в обох напрямках, а також на дорогах з однією або двома смугами для- руху в обох напрямках, якщо відстань видимості переїзду поза населеними пунктами менша між 300 м, а в населених пунктах - менша ніж 100 м.

Якщо автомобільна дорога перетинає переїзди, відстань між якими становить менше ніж 50 м, знаки 1.27. і 1.28. повинні установлюватись тільки перед першим переїздом, а в інших випадках - перед кожним переїздом.

Якщо автомобільна дорога проходить паралельно залізничній колії на відстані від 20 до 50 м, то на дорозі, що перетинає їх, потрібно додатково установлювати знак 1.27. або 1.28. з табличкою 7.1.1. Якщо відстань між залізничною колією і дорогою становить менш ніж 20 м, то знаки 1.27. і 1.28. з табличкою 7.1.3. або 7.1.4. повинні бути установлені на відстані не менш ніж 50 м перед перехрестям з дорогою, яка веде в бік переїзду.

Перші попереджувальні і додаткові знаки установлюють на відстані 150 - 300 м від ближньої рейки, потім на однаковій відстані між основними і дублюючими знаками розміщують додатковий знак 1.31.2. (1.31.5.) і на відстані 50 м - другий попереджувальний знак і третій додатковий - з однією смугою 1.31.3. (1.31.6) знаки. (Рисунок 3.5).

Установка дорожніх знаків на перехресті автомобільної дороги з залізницею в одному рівні

3.3.17. Якщо на залізничному переїзді без шлагбаума водію автомобіля, що знаходиться на відстані 50 м від ближчої рейки, не видно поїзда, на відстані 400 м від переїзду, то треба установлювати знак "Проїзд без зупинки заборонено" підвищеного типорозміру на відстані не ближче 10 м від крайньої рейки.

3.3.18. Великогабаритні та великовагові вантажі перевозяться відповідно до "Інструкції про перевезення великогабаритних та великовагових вантажів автотранспортом" (затверджена МВС СРСР від 24.02.77 N 53). Перед всіма мостами і шляхопроводами розрахованими для руху неконтрольованих вантажів з фактичною масою менше 30 т установлюється знак "Рух транспортних засобів, маса котрих перевищує ... заборонено".

Вказівки по обмеженню маси на знаках перед мостами, що мають пошкодження несучих елементів, установлюють спеціалісти за результатами спеціального огляду споруди. На мостах з різними прольотами показники на знаках призначають за найменшим значенням.

3.3.19. Якщо фактична маса транспортного засобу перевищує параметри неконтрольованого навантаження (< 30 т), але не перевищує значень, вказаних у табл. 3.2, то дорожня організація на підставі технічного стану штучної споруди узгоджує пропуск цього навантаження.

Якщо хоча б один з параметрів навантаження перевищує дані таблиці 3.2. - навантаження відноситься до наднормативної категорії і пропуск його може бути здійснений після виконання підготовчих робіт.

3.3.20. На підходах до мостів і шляхопроводів, габарити яких менші чи дорівнюють ширині проїзної частини, установлюють знаки "Звуження дороги".

На мостах або шляхопроводах, де габарити менше 6 м, має бути організований однобічний рух за допомогою знаків пріоритету. При довжині мосту більше 200 м або при відсутності видимості використовують світлофори, які установлюють на відстані 20-30 м від початку мосту. Перед ділянкою дороги, рух на якій регулюється світлофором, установлюють знаки "Світлофорне регулювання".

Якщо габарит мосту, шляхопроводу або тунелю менше 3,5 м, перед ними установлюють знаки "Рух транспортних засобів, ширина яких перевищує ... м, заборонено", на яких вказують дійсну ширину проїзної частини споруди мінус 0,2 м. Попереджувальний знак "Рух транспортних засобів, ширина яких перевищує ... м, заборонено" з вказанням напрямку об'їзду можна також установлювати за найближчим перехрестям, перед тунелем, мостом.

3.3.21. На фасадах шляхопроводів і на мостах з їздою понизу, що мають верхні в'язі, слід установлювати знак "Рух транспортних засобів, висота яких перевищує ... м, заборонено", який вказує дійсну висоту проїзду мінус 0,3-0,4 м.

При висоті проїзду менше 4,5 м рекомендується перед спорудою на відстані 50-80 м установлювати габаритні ворота із знаком "Рух транспортних засобів, висота яких перевищує ... м, заборонено" і необхідними додатковими табличками.

Знак "Рух транспортних засобів, висота яких перевищує ... м, заборонено" установлюється також перед ділянкою дороги, на якій організовано об'їзд шляхопроводу. На стрілці знака "Об'їзд перешкоди", установленому на ближчому від шляхопроводу перехресті, наносять символ знаку "Рух транспортних засобів, висота яких перевищує ... м, заборонено".

3.3.22. На підходах до кривих, радіус яких менше ніж 500 м, установлюють попереджувальні знаки "Поворот ліворуч", або "Поворот праворуч".

Знаки "Декілька поворотів" повинні установлюватись перед двома і більше кривими в плані, що ідуть одна за одною, і відстань між якими менш ніж 300 м.

Відстань між сусідніми кривими в плані визначається між кінцем попередньої і початком наступної кривої.

У разі наявності трьох і більше кривих у плані, що йдуть одна за одною, із знаками "Декілька поворотів" потрібно застосовувати табличку "Кількість поворотів" з зазначенням кількості кривих.

Допускається зазначати кількість поворотів на самих знаках "Поворот праворуч", "Поворот ліворуч".

Якщо не виконуються вимоги по забезпеченню видимості зустрічного автомобіля на кривій, незалежно від величини радіусу, установлюють знаки "Поворот ліворуч", "Поворот праворуч", або "Декілька поворотів" і "Обгін заборонено".

3.3.23. На ділянках доріг із вертикальними кривими і вираженим ухилом у першу чергу визначають необхідність установлення знаків "Крутий спуск" або "Крутий підйом". Знаки установлюють при довжині ділянки на схилі за відповідної величини схилу більшої, ніж зазначено:

3.3.24. Якщо на ділянці дороги робиться ремонт і об'їзд здійснюють транспортом по гравійному або щебеневому покриттю, перед ділянкою обїзду установлюють знак "Викидання кам'яних матеріалів" з табличкою "Зона дії". Такі ж знаки при необхідності установлюють на дорогах з гравійним і щебеневим покриттям і при улаштуванні поверхневих обробок.

3.3.25. Роботи по утриманню і ремонту дорожніх знаків виконують протягом всього року. Знаки ремонтують переважно у майстернях або на заводі-виробнику. При знятті дорожнього знака для ремонту на його місце негайно установлюють інший знак.

3.3.26. До складу робіт по утриманню дорожніх знаків входять: очищення поверхні знаку і стояків від пилу: бруду, снігу, фарбування тильного боку знака і перефарбування стояків; заміна або підтягування болтів кріплення знаків і стояків; випрямлення або заміна стояків; випрямлення щитів; заміна джерел світла у підсвічуваних об'ємних знаках. Необхідність виконання робіт по утриманню знаків визначають після перевірки їх стану, яка має здійснюватися весною, на початку осені і взимку.

3.4. Розмітка автомобільних доріг.

3.4.1. Дорожня розмітка - це лінії, написи та інші позначення на проїзній частині (з удосконаленим покриттям) бордюрах, елементах дорожніх споруд, обстановці доріг, що застосовуються самостійно і у поєднанні з дорожніми знаками або світлофорами, виконані відповідно до ДСТУ 2587-94 "Розмітка дорожня".

Розмітка поділяється на дві групи: горизонтальну і вертикальну.

До горизонтальної розмітки (рис. 3.6 а) належать лінії, написи, стріли та інші позначення. Вона поділяється на поздовжню, поперечну та інші види і наноситься на поверхню проїзної частини доріг з удосконаленим покриттям.

До вертикальної розмітки (рис. 3.6 б) належать лінії (смуги) і позначення, що наносяться на торцеві поверхні дорожніх споруд та інженерне обладнання автомобільних доріг, а також світлоповертальні елементи, що закріплюються на цих поверхнях.

Основне призначення дорожньої розмітки - забезпечення візуальної орієнтації учасників дорожнього руху при виборі траєкторії, напрямку і режимів руху в різних дорожніх умовах. Видимість розмітки повинна відповідати вимогам, що подані в табл. 3.3.

3.4.2. Розмітка повинна виконуватись фарбами, термопластичними масами або іншими зносостійкими матеріалами.

На дорогах державного значення горизонтальна розмітка повинна бути світлоповертальною, а на інших - переважно світлоповертапьною.

Для розмітки можуть використовуватись також місцеві матеріали (фарфоровий дрібняк, фаянсовий бій, ситал та ін.), що за своїми техніко-експлуатаційними властивостями відповідають вимогам технічних умов.

Розмітка, що виконана термопластичними масами, не повинна виступати над проїзною частиною більше ніж на 3 мм.

В першу чергу нанесення розмітки необхідно виконувати на найбільш небезпечних ділянках доріг (перехрестя і примикання доріг, криві з недостатньою видимістю, підйоми і спуски, мост і шляхопроводи, залізничні переїзди та ін.).

Схема розмітки має повністю відповідати розташуванню дорожніх знаків і світлофорів.

3.4.3. Розмітку з довговічних матеріалів слід виконувати на ділянках доріг з удосконаленим типом покриття у стані, що не потребує ремонту до кінця терміну служби розмітки.

3.4.4. У місцях дорожніх робіт, а також у місцях, де потрібно ремонтувати покриття, може бути нанесена тимчасова розмітка з матеріалів з низькою зносостійкістю.

Різновидності дорожньої розмітки: а - горизонтальної;

б - вертикальної

3.4.5. Розмітку фарбою та термопластиком виконують за допомогою машин для розмітки у відповідності з доданими до них інструкціями з урахуванням рекомендованих норм витрат матеріалів і додержанням температурного режиму.

При розмітці доріг термопластиком орієнтовна норма його витрат складає 600 кг на 1 км суцільної лінії при її ширині 10 см. У цьому випадку норма витрат нітроепоксидної емалі - 56 кг.

3.4.6. Розмітку з місцевих матеріалів з білого щебеню і дрібняку роблять за методом поверхневої обробки. При цьому для забезпечення зчеплення матеріалу розмітки з покриттям використовують бітум БНД 90/130 або БНД 130/200.

3.4.7. Для поліпшення зчеплення фарфорового дрібняку з в'яжучим використовується як активатор вапно гідратне (сорт 1 або 2), портландцемент марки 400-600 у кількості 2-3% від ваги дрібняку, а також поверхнево-активні речовини.

3.4.8. Розмітку виконують машиною, обладнаною бітумним котлом, бункером для дрібняку і вузлом нанесення. До складу спеціалізованої ланки, що виконує роботи по розмітці покриття, входить машина для нарізання борозенки, на асфальтобетонних покриттях, а на покриттях з поверхневою обробкою можна і без нарізання борозенки. В борозенку подають гарячий в'язкий бітум за встановленою нормою, засипають дрібняк заданих розмірів і ущільнюють котком. Рух відкривають після застигання в'яжучого.

3.4.9. Нанесення на покриття написів і символів здійснюється за допомогою спеціально виготовлених для цієї мети шаблонів і ручних фарборозпилювачів. При використанні з цією метою пластобетонів їх розподіляють на покритті по шаблонах за допомогою шпателів.

3.4.10. Розмітку, виконану фарбою, слід поновлювати, якщо її знос на будь-якій ділянці довжиною 30 м складає більше десяти відсотків, а термопластиком - більш п'ятидесяти відсотків за площею, а також і при меншому зносі, якщо неможливо визначити вид розмітки.

3.4.11. Стан розміток на дорогах необхідно перевіряти щоквартально. Якщо пошкоджена ділянка розмітки може дати помилкову інформацію (наприклад, порушення суцільної смуги) її ремонт проводять негайно.

3.4.12. Розмітка на мостах та шляхопроводах повинна відповідати загальним вимогам розмітки на дорогах.

3.5. Огородження дорожні і напрямні пристрої.

3.5.1. Огородження дорожні і напрямні пристрої установлюються згідно з вимогами ДСТУ 2735-94 "Огородження дорожні і напрямні пристрої" і поділяються на дві групи:

Перша група - огородження бар'єрного та парапетного типів, призначені для запобігання вимушеним з'їздам транспортних засобів із земляного полотна дороги, проїзної частини мостів, шляхопроводів, естакад, зіткненню із зустрічними транспортними засобами, наїздам на масивні предмети та споруди, які розташовані у смузі відводу дороги. Висота огородження - 0,75- 0,8 м (рисунок 3.7 а).

Друга група - сітки, конструкції поручневого типу і т. ін., призначені для упорядкування руху пішоходів та запобігання виходу на проїзну частину диких і свійських тварин. Висота огородження - 0,8-1,5 м.

3.5.2. Напрямні пристрої поділяються на напрямні стовпчики, тумби із штучним освітленням або світлоповертальною поверхнею, напрямні острівці.

Напрямні стовпчики і тумби призначені для забезпечення видимості зовнішнього краю узбіч і небезпечних перешкод у темну пору доби та за несприятливих метеорологічних умов. Висота напрямних стовпчиків і сигнальних тумб - 0,75-0,8 м.

Напрямні острівці призначені для розподілювання руху транспортних потоків за напрямками. Підняті над проїзною частиною острівці повинні бути заввишки 0,1-0,15 м.

3.5.3. Установлення дорожніх огороджень і напрямних пристроїв, а також відповідальність за їх правильне розміщення та експлуатацію покладається на власників автомобільних доріг або уповноважених ними органів у сфері дорожнього руху чи на організацію, яка виконує роботи на дорогах.

3.5.4. Дорожні огородження першої групи поділяються на бар'єрні і парапетні. Бар'єрні огородження, у свою чергу, можуть бути:

- металеві з прокату спеціального профілю; установлені на металевих стояках (рисунок 3.7. а), ГОСТ 26804-86;

- гнучкі тросові огородження на залізобетонних стояках (рисунок 3.7. б), відповідно ДСТУ 2734-94.

Парапетні огородження являють собою стінки, з розривами або отворами, з монолітного або збірного залізобетону.

Правила використання дорожніх огороджень та вимоги безпеки дорожнього руху при їх застосуванні обумовлені ДСТУ 2735-94.

3.5.5. Огородження першої групи можуть бути установлені:

- на мостах, шляхопроводах, естакадах;

- на підходах до штучних споруд у межах довжини ділянок доріг з висотою насипу 3 м і більше, а якщо висота насипу менша - на відстані не менше ніж 18 м у кожний бік від початку і кінця перехідної плити споруди;

- на центральній розділювальній смузі автомобільних доріг поза населеними пунктами, якщо ширина цієї смуги менша ніж 5 м;

- на узбіччях і тротуарах, якщо висота насипу:

- 3 м і більше;

- 2,5 м і більше на ділянках із поздовжнім ухилом понад сорок відсотків або на ввігнутих кривих у поздовжньому профілі, що сполучають зустрічні ухили з алгебраїчною різницею п'ятдесят відсотків і більше;

- 2 м і більше на ділянках кривих у плані радіусом ніж 600 м;

- на узбіччях і тротуарах доріг, які розташовані паралельно залізничним коліям, болотам та водним потокам глибиною понад 1,5 м, ярам та гірським ущелинам, на відстані до 35 м від краю проїзної частини;

- на узбіччі або розділювальній смузі доріг поза населеними пунктами біля опор шляхопроводів та освітлення, консольних або рамних опор інформаційно-вказівних дорожніх знаків, дерев які розташовані менше ніж на 4 м від краю проїзної частини;

Рисунок 3.7.

а - огородження з металу спеціального профілю

б - трьохтросові огородження на залізобетонних стояках

(Графічне зображення не надається)

- у разі необхідності на узбіччях, тротуарах та розділювальних смугах аварійно-небезпечних ділянок доріг та місцях концентрації дорожньо-транспортних пригод;

- на розділювальній смузі віднесених лівих поворотів;

- на узбіччях, тротуарах та розділювальних смугах, коли інші технічні рішення щодо забезпечення безпеки руху неможливо здійснити.

3.5.6. Пішохідні огородження (друга група) - поручневі і сітчасті і т. ін. при цьому поручневі огородження можуть бути виконані як з металу (труб, профільованих стрічок та ін.), так і з дерев'яних брусів, і в останньому випадку вони повинні бути ретельно грунтовані та пофарбовані.

Стояки для поручневих і сітчастих огороджень можуть бути виконані з різних матеріалів в залежності від місцевих умов.

3.5.7. Огородження другої групи повинні встановлюватись:

- на центральній чи боковій розділювальній смузі завширшки не менш ніж 1 м навпроти зупинок маршрутних транспортних засобів у межах зупиночного майданчика і на відстані не менш ніж 50 м у кожний бік за його межі;

- на тротуарах у транспортному тунелі;

- біля пішохідних переходів на відстані не менш ніж 50 м у кожний бік пішохідного переходу на тротуарі, узбіччі або розділювальній смузі, на розділювальних смугах віднесених лівих поворотів (у разі необхідності);

- на тротуарах, узбіччях або розділювальних смугах, де з урахуванням забезпечення безпеки руху необхідно заборонити рух пішоходів через проїзну частину дороги.

3.5.8. Напрямні та утримуючі пристрої огороджень можуть бути виготовлені з залізобетонних балок спеціального перерізу, металевого профілю, тросів, які закріплюються на стояках через компенсатори.

Компенсатори конструктивні елементи огороджень, які призначаються для погашення енергії удару при наїзді автомобіля з метою зведення до мінімуму пошкоджень транспортного засобу і огородження.

3.5.9. Дорожні огородження та напрямні стовпчики повинні бути обладнані світлоповертальними елементами відповідно до ДСТУ 2587-94.

3.5.10. При використанні тросових огороджень, правила застосування яких викладено в ДСТУ 2734-94 "Огородження дорожні тросового типу", максимальна довжина пліті сталевих канатів не повинна перевищувати 50 м. Для пліті тросового огородження довжиною 15-50 м виконується сезонне регулювання провісів. Сезонне регулювання провисання полягає в зміні стріли провисання на необхідну величину відповідно до мінімальної (максимальної) температури за СНиП 2.01.01-82 (у квітні виконується відпущення). Величина провисання тросів огородження в одному прогоні довжиною 5 м після регулювання навесні і восени наведена в табл. 3.4, 3.5.

3.5.11. Тип огороджень вибирають з урахуванням інтенсивності руху, геометричних параметрів дороги, розмірів розділювальних смуг, наявності на ній елементів дорожніх споруд, кліматичних умов району прокладання дороги.

3.5.12. Огородження першої групи повинні бути розташовані:

- із зовнішнього боку запобіжної смуги мостів, шляхопроводів, естакад на відстані не менш ніж 1 м від краю проїзної частини;

- у разі відсутності перешкод - на осі розділювальної смуги;

- на відстані 0,5 м від лицьової поверхні бордюру;

- за наявності на розділювальній смузі опор шляхопроводів, освітлення, консольних або рамних опор інформаційно-вказівних дорожніх знаків - паралельно осі розділювальної смуги, на відстані не менш ніж 1 м від краю проїзної частини;

- на узбіччі - огородження бар'єрного типу - на відстані 1 м від краю земляного полотна, а огородження парапетного типу - на відстані 05 м;

- за наявності на узбіччі опор шляхопроводу та освітлення, інформаційновказівних дорожніх знаків, огородження бар'єрного типу - на відстані не менш ніж 1 м від краю проїзної частини і не ближче 1 м від перешкоди, а огородження парапетного типу - відповідно на відстанях 1 м і 0,5 м.

3.5.13. Огородження другої групи повинні бути розташовані:

- на відстані не менш ніж 0,3 м від лицьової поверхні бордюру;

- на розділювальній смузі абоузбіччі на відстані не менш ніж 1 м від краю проїзної частини.

3.5.14. При ширині розділювальної смуги 3-4 м на ділянках, що заносяться снігом, доцільно установлювати огородження парапетного типу; кінцеві елементи цих огороджень слід сполучати з поверхнею розділювальної смуги і позначати вертикальною розміткою, виконаною з світлоповертальних матеріалів. На розділювальних смугах шириною 5-6 м, на ділянках, що не підлягають снігозанесенню, дозволяється також установлювати металеві огородження спеціального профілю.

Якщо на розділювальній смузі розташовані опори шляхопроводів, стояки штучного освітлення, дорожні знаки, то їх огородження повинні відповідати вимогам ДСТУ 2735-94.

3.5.15. Стояки дорожніх огороджень можуть виготовлятися із залізобетону та металу.

Стояки заглиблюють на 100-105 см в залежності від їх віддаленості від краю земляного полотна, умов руху, складу транспортного потоку. На мостах і шляхопроводах стояки або є частиною елементів прольотної будови, або кріпляться до закладних деталей блоків цієї будови.

У разі відсутності на розділювальній смузі перешкоди, огородження розташовуються у середній її частині, при цьому поздовжні елементи огородження закріплюються з обох боків стояків.

З метою забезпечення безпеки у торці огороджень установлюють кінцеві елементи, що мають світлоповертальну поверхню.

3.5.16. У районах, де можливе снігозанесення, при ширині розділювальної смуги 3,5 м і більше установлюють тросові огородження, що мають підвищену пружність при наїзді транспортного засобу.

Якщо відсутні огородження з сталевих профільованих планок або тросові, на розділювальній смузі допускається установлення збірних залізобетонних огороджень. На дорогах I-II категорій необхідно обов'язково передбачати планову заміну тросових огороджень бар'єрними металевими огородженнями за ДСТУ 2735-94.

3.5.17. Напрямні стовпчики повинні установлюватись на дорогах без штучного освітлення за умови, коли не потребується установлення огороджень першої групи:

- у межах кривих у поздовжньому профілі і на підходах до них (по три стовпчики з кожного боку дороги) - на відстанях, які зазначені в таблиці 3.6 та на рис. 3.8 а;

- у межах кривої в плані і на підходах до неї (по три стовпчики з кожного боку), якщо висота насипу не менш ніж 1 м, - на відстанях, які зазначені в таблиці 3.7. та рис. 3.8 б;

- на підходах до кривих на перехрестях - по три стовпчики з обох боків головної дороги, які встановлюють на відстані 10 м один від одного;

- на ділянках доріг, які розташовані паралельно залізничним коліям, болотам, водним потокам, ярам та гірським ущелинам, на відстані від 35 м до 50 м від краю проїзної частини - через кожні 25 м;

- на підходах до дорожніх огороджень першої групи - по три стовпчики з обох боків, які встановлюють на відстані 10 м один від одного;

- біля водопропускних труб - по одному з кожного боку дороги вздовж осі труби.

3.5.18. Напрямні стовпчики повинні установлюватись на узбіччі на відстані 0,35 м від бровки земляного полотна, при цьому відстань від краю проїзної частини до стовпчика повинна становити не менше 0,75 м. Стовпчики позначають похилою, під кутом 30 град., чорною смугою шириною 15 см (у верхній частині) у відповідності до вимог стандарту "Розмітка дорожня". До напрямних стовпчиків прикріплюють світлоповертальні елементи розмірами 4 x 10 см, червоного кольору - назустріч руху, жовтого або білого - із зворотнього боку, а самі стовпчики фарбують білою фарбою. Цементобетонні стовпчики, установлені на дорогах III-V категорій дозволяється фарбувати цементним молоком.

3.5.19. Роботи по утриманню дорожніх огороджень і напрямних пристроїв полягають у своєчасній заміні і ремонті пошкоджених елементів, очищенні їх від пилу і бруду, заміні і підтягуванні болтів кріплення, фарбуванні.

Залізобетонні стояки дорожніх огороджень, установлені на дорогах III-V категорій дозволяється фарбувати цементним молоком.

Виявлені механічні пошкодження і руйнування мають бути негайно (протягом 1 доби з моменту виявлення) усунені шляхом виконання ремонтних робіт на місці або заміні елементів огороджень, що підлягають ремонту.

При заміні елементів вони мають відповідати вимогам технічних умов на виготовлення або проектно-технічній документації.

При заміні окремих пошкоджених стовпчиків та стояків огороджень їх треба фарбувати таким же матеріалом, як і сусідні.

3.6. Освітлення автомобільних доріг.

3.6.1. Освітлення автомобільних доріг сприяє підвищенню безпеки руху, воно має забезпечувати максмальну комфортність водіям транспортних засобів під час руху в темний час та в умовах недостатньої видимості; на ділянках доріг із складними умовами та режимами руху.

Рисунок 3.8.

Розміщення напрямних стовпчиків на ділянках кривих

а - встановлення стовпчиків на ділянках вертикальних кривих

б - встановлення стовпчиків на ділянках горизонтальних кривих

(Графічне зображення не надається)

3.6.2. Стаціонарне електричне освітлення необхідно передбачити на дорогах I та II категорії в межах населених пунктів, на транспортних розв'язках в різних рівнях і з'їздах з них, на кільцевих розв'язках в одному рівні, в транспортних тунелях, на залізничних переїздах, на перехрестях доріг I та II категорірії між собою, в межах віднесених лівих поворотів, на автобусних зупинках в населених пунктах.

3.6.3. Як виняток, на дорогах I та II категорії в межах населених пунктів за умови встановлення вздовж країв проїзної частини та по її осі пішохідних огороджень, наявності з двох сторін тротуарів чи пішохідних доріжок, які обладнанні штучним освітленням, освітлення дороги влаштовується тільки в місцях обладнаних, пішохідних переходів та перехресть.

3.6.4. Середня освітленість покриття автомобільних доріг повинна бути не менше 20 лк, тротуарів - 4 лк, пішохідних переходів та перехресть - 20 лк.

3.6.5. Опори освітлення, як правило, слід розташовувати за краєм земляного полотна. У виключних випадках, за погодженням з УДАІ МВС України допускається розміщення опор освітлення на узбіччях доріг. У цьому разі необхідно їх огороджувати таким чином, щоб відстань від краю проїзної частини до огородження складала не менше 1 м.

Допускається розташовувати опори освітлення на розділювальній смузі при її ширині не менш 5 м, у цьому разі їх необхідно захищати від наїзду автомобілів огородженнями, які установлюють на розділювальній смузі на відстані не менше 1 м від кромки проїзної частини.

З.6.6.До обов'язків дорожньої служби належить:

- виявлення небезпечних ділянок доріг, на яких необхідно влаштовувати стаціонарне освітлення;

- надання організаціям, що проектують освітлювальне обладнання, необхідних даних для виконання проектних робіт; узгодження проекту прокладання електромереж і установлення освітлювальних опор;

- забезпечення на освітлених ділянках доріг високих світлотехнічних характеристик дорожніх покриттів;

- розширення, при необхідності, земляного полотна або улаштування присипних берм для установлення опор, а також їх захист від можливого наїзду автомобілів огородженнями;

- створення необхідних умов для організацій, що обслуговують освітлювальне обладнання.

4.1. Загальні положення.

4.1.1. Роботи з поточного ремонту та інші дорожні роботи мають за мету систематичне підтримування у працездатному і безпечному для руху стані всіх конструктивних елементів доріг, попередження та виправлення результатів впливу на дорогу та дорожні споруди різних природних факторів і навантажень.

4.1.2. Склад та характер робіт з утримання і поточного ремонту доріг залежить від пори року, місцевих погодно-кліматичних умов, типу дорожнього покриття, характеру руху і ряду інших факторів. У кожну пору року роботи з поточного ремонту доріг та інші дорожні роботи мають свої особливості, зумовлені, головним чином, характером комплексного впливу погодних факторів і автотранспорту на дорогу у цей період.

4.1.3. Покриття проїзної частини не повинно мати просідань, вибоїв, напливів або деформацій, що утруднюють рух транспортних засобів, з дозволеною Правилами дорожнього руху України швидкістю.

Стан покриття проїзної частини та інших елементів дороги повинні перевірятися постійно.

Негайно після виявлення вищезазначених пошкоджень повинні бути установлені відповідні попереджувальні дорожні знаки, а також введено обмеження швидкості руху на період ліквідації пошкодження проїзної частини відповідно до термінів, зазначених у таблиці 4.1.

Граничне допустимі пошкодження площі покриття, а також терміни їх ліквідації для автомобільних доріг, наведені в таблиці 4.1.

Примітка 1. У дужках наведені значення руйнувань для весняного та осіннього періодів.

Примітка 2. Терміни ліквідації пошкоджень зазначені для будівельного сезону, що визначається погодно-кліматичними умовами, наведеними в СНиП 3.06.03-85 по конкретних видах робіт.

Примітка 3. Вимоги до експлуатаційного стану проїзної частини поширюються на з'їзди з них у межах радіусу заокруглення.

4.1.4. Граничні розміри окремих просідань, вибоїн не повинні перевищувати по глибині 4 см для доріг I-III категорії і 6 см - для інших категорій.

Граничні напливи не повинні перевищувати висоту 2 см для доріг I-III; 4 см - для інших категорій.

4.1.5. Відновлення дорожнього одягу у разі розриття проїзної частини доріг необхідно здійснювати негайно після засипки і ущільнення грунту в розритті.

4.1.6. Своєчасне і якісне виконання робіт з утримання і поточного ремонту доріг забезпечує нормальні умови руху автотранспорту, уповільнює процес зниження їх транспортно-експлуатаційних показників.

4.2. Утримання смуги відводу

4.2.1. Роботи з утримання смуги відводу мають за мету підтримувати її в чистоті, забезпечувати водовідвід, проводити роботи з протипожежних ходів, підтримувати розташовані в її межах літні шляхи, а також організовані з'їзди з дороги в належному стані, вести догляд за декоративними, снігозахисними, протиерозійними насадженнями.

4.2.2. Бур'яни на смузі відводу скошують до періоду цвітіння. Хімічні засоби (гербіциди) призначаються і застосовуються за дозволом районної санепідемстанції. Кущі, розташовані поблизу дороги, які можуть викликати снігові заноси, а також обмежують видимість (в плані і бокову), вирубують.

4.2.3. Примикання, перехрестя залізничних, автомобільних доріг і інших комунікацій з діючими автомобільними дорогами, а також прокладання повітряних мереж, підземних кабелів і трубопроводів різного призначення на смузі відводу виконують згідно з вимогами діючих нормативів після узгодження проектної документації із відповідними дорожньо-експлуатаційними організаціями та Державтоінспекцією МВС України.

4.3. Утримання і поточний ремонт земляного полотна і водовідвідних споруд.

4.3.1. Роботи з утримання і поточного ремонту земляного полотна спрямовані на збереження його поздовжнього та поперечного профілю, постійне підтримування у робочому стані різноманітних водоприймальних, водопровідних і водопропускних пристроїв, що забезпечує належну надійність земляного полотна, узбіч і укосів. Особливу увагу дорожньо-експлуатаційна служба повинна приділяти ділянкам з несприятливими грунтово- і гідрологічними умовами і, особливо, на пучинонебезпечних місцях, на болотах і у місцевостях з штучним зрошенням.

4.3.2. Головними вимогами по утриманню і поточному ремонту за періодами року є:

- у весняний період необхідно уникати і максимально знижувати перезволоження грунтів земляного полотна талими і грунтовими водами;

- у літній період необхідно виконувати роботи по догляду і ремонту конструктивних елементів земляного полотна (узбіччя, укоси, водовідвід), усуванню незначних деформацій і пошкоджень;

- в осінній період необхідно попереджувати перезволоження земляного полотна атмосферними опадами.

4.3.3. Весняний період особливо відзначається несприятливим впливом природних факторів, в результаті чого виникають умови, які сприяють максимальному зволоженню земляного полотна.

Дорожньо-експлуатаційна служба повинна своєчасно виявляти місця застою води, замулення, проводити очистку узбіч від снігу та льоду, виконувати роботи, що забезпечують швидкий відвід талих вод, своєчасно видаляючи невеликі перешкоди і зруйнування, що заважають стоку. Додатково на узбіччях влаштовують поперечні дренажі, прорізи завширшки 0,25 - 0,5 м, що забезпечує швидкий відвід води при розмерзанні грунту під дорожнім одягом і на узбіччях.

Прорізи виконують на глибину дорожнього одягу у вигляді шахівниці з відстанню між ними не більше 4 м, надаючи дну прорізу ухил не менше 40%о. Ці ділянки для забезпечення безпеки руху огороджують відповідними дорожніми знаками та огородженням.

На укосах виїмок, які мають вихід грунтових вод, доцільно проводити очистку їх поверхні від снігу з видаленням за межі виїмки. Сніг необхідно видалити також з поверхні укосів, особливо з північного боку.

В кінці весняного періоду, коли грунт підсохне, виконують такі роботи:

а) засипку грунтом окремих вибоїв, колій і інших пошкоджень на поверхні узбіч;

б) заповнення грунтом промоїн, ям і провалів на укосах насипів і виїмок;

в) планування і ущільнення грунтів узбіч;

г) планування укосів насипів і виїмок для усунення невеликих пошкоджень;

е) відновлення пошкодженого покрову укосів і узбіч (якщо вони укріплені травою).

На укріплених узбіччях при відновленні деформованих ділянок застосовують матеріали, аналогічні тим, які застосовувались для їх укріплення.

Грунтові узбіччя, які складаються з важкосуглинистих грунтів, доцільно зміцнювати піщаним грунтом.

4.3.4. У літній період виконують роботи по скошуванню трав і дрібної порості на узбіччях, укосах, водовідвідних канавах і смузі відводу, забезпечують умови швидкого стоку води у подальший осінній період. До початку інтенсивних осінніх атмосферних опадів вся система дренажу і водовідводу повинна знаходитись у робочому стані, укоси і узбіччя повинні мати рівну поверхню і похили, які визначаються місцевими грунтовими і кліматичними умовами. Бокові нагірні водовідвідні канави і лотки поблизу пучинонебезпечних ділянок до закінчення літнього періоду повинні бути ретельно очищені і при необхідності заглиблені.

4.3.5. В осінній період дорожньо-експлуатаційна служба повинна слідкувати за роботою дренажної і водовідвідної систем, своєчасно очищати їх від замулювання і засмічування. Перед замерзанням грунту незакріпленні узбіччя треба спрофілювати, щоб у зимовий період була змога ефективно виконувати їх очистку від снігу, а у весняний період забезпечувати належний водовідвід. У складних грунтових і кліматичних умовах, особливо на ділянках доріг, схильних до виникнення пучин, в осінній період треба забороняти з'їзд транспортних засобів на незакріплені узбіччя. У цей період, як і весною, дорожньо-експлуатаційна служба повинна забороняти використання притрасових резервів для прогону чи вигону свійських тварин.

4.4. Утримання і поточний ремонт дорожнього одягу перехідного типу і грунтових доріг.

4.4.1. Для ліквідації деформацій і руйнувань на грунтових, гравійних і покриттях з щебеню, спричинених рухом автотранспорту і природними факторами, необхідно проводити систематичні роботи з утримання і поточного ремонту дорожнього одягу. Утримання і поточний ремонт цих покриттів складається з проведення ямкового ремонту, прибирання катуну, усунення хвиль, гребінки і колій, виправлення поперечного профілю періодичного профілювання з метою створення необхідного поперечного ухилу проїзної частини.

4.4.2. Профілювання виконують у весняний, літній і осінній періоди. Кількість профілювань за сезон залежить від інтенсивності руху, погодних умов і стану покриття.

Перше профілювання проводять ранньою весною (після сходу снігу) автогрейдерами чи грейдерами за один-два проходи по одному сліду. Розрівнювання і виправлення профілю гравійних покриттів можна виконувати металевими чи дерев'яними дорожніми прасками.

Виконувати роботи по профілюванню на сухому покритті не бажано.

4.4.3. У періоди сильного зволоження проїзної частини грунтових доріг зливами рух на дорогах припиняють. Рух треба відкривати після просихання проїзної частини і розрівнювання її поверхні, коли відносна вологість грунту дорівнює приблизно 0,7. У тих випадках коли рух повністю припинити неможливо (збирання врожаю, вивіз добрив і т. ін.), влаштовується патрульний нагляд за утриманням дороги спеціалізованими ланками чи бригадами.

Порядок обмеження або заборони руху на дорогах викладено в п. 3.1.4 даних Правил.

4.4.4. Для забезпечення нормальних умов руху у сухий період року на гравійних і грунтових дорогах, коли це економічно обгрунтовано, проводять знепилювання.

Види знепилюючих матеріалів, норми їх використання і час дії викладені у таблиці 4.2 (менші норми використання відносяться до інтенсивності руху до 300 авт/доб., більші - від 300 авт/доб., час дії знепилюючих матеріалів дається після першої обробки покриття). При наступних обробках норму використання знепилюючих матеріалів зменшують у два рази і проводять її при перших ознаках появи пилу.

Примітка. Органічні матеріали (бітум, дьогті і ін.) застосовують при в'язкості за стандартним віскозимером не більше 25 секунд.

4.5. Утримання і поточний ремонт бруківок.

4.5.1. Роботи по утриманню і поточному ремонту бруківок полягають в догляді за пучинними і слабкими ділянками доріг, забезпеченні водовідводу, усуненні хвиль, просідань та інших дефектів на проїзній частині ямковим ремонтом.

4.5.2. При ямковому ремонті бруківок площу покриття, що підлягає ремонту, розбирають, камені сортирують за розмірами. Каміння, яке застосовується при ремонті, повинно мати міцність на стиск не менш як 500 кгс/кв. см. Забруднений дренуючий (піщаний) шар видаляють цілком чи частково, випадку його заміни, дно корита планують і виправляють водовідвідні пристрої. Потім влаштовують новий дренуючий шар з плануванням і ущільненням. Після цього переходять до укладання каміння. При використанні колотого каменню проводять ретельне клинцювання і осаджують бруківку легким трамбуванням. Розсипають дрібний щебінь розміром 5-15 мм і мітлами змітають його у шпарки між каменями бруківки.

Трамбують бруківку механічними трамбівниками масою 25-30 кг.

Після цього розсипають кам'яний дрібняк розміром 5-15 мм і знову трамбують. Відремонтовані ділянки засипають крупним піском та дрібним гравієм. На ділянках, що ремонтуються камінь укладають в пісок таким чином, щоб він підвищувався над краєм на 1-2 см для запасу на осідання. Відремонтовані ділянки трамбують проходами по колу від країв до центру. При значному обсязі робіт відремонтовані місця після розсипу дрібного щебню і першого трамбування ущільнюють котками.

4.5.3. При ремонті країв бруківки спочатку відновлюють верстовий ряд з підсипкою до нього і ретельним ущільненням грунту з боку узбіччя. Потім закладають зруйновані місця у відповідності до п 4.5.2. Замість вибракованого після розбирання бруківки каміння, додається нове у кількості, що визначаєтья на місці. Відремонтовані ділянки засипають піском чи дрібним гравієм, перекриваючи стару бруківку не менше ніж на 0,5 м. Шар засипки протягом двох-трьох тижнів підтримують у належному стані, змітаючи пісок і, при необхідності, підсипаючи його.

4.6. Утримання і поточний ремонт удосконалених покриттів.

4.6.1. Весною, у період максимального зволоження земляного полотна, особлива увага звертається на захист покриттів від руйнування. Дорожня служба за даними паспортів чи за результатами оглядів доріг повинна визначати максимально можливі навантаження, які можуть бути дозволені на дорозі, що обслуговується.

4.6.2. На слабких ділянках, особливо де земляне полотно дуже зволожено, і пучинних місцях проводять тимчасові заходи по збільшенню їх несучої здатності шляхом укладання щитів, хмизу, дощок, дренуючого грунту з наступним їх прибиранням після просихання земляного насипу і дорожнього одягу. При неможливості виконання таких заходів чи недостатньої їх ефективності зменшують інтенсивність руху автомобілів великої вантажопідйомності, знижують швидкість чи зовсім закривають рух, спрямовуючи його в об'їзд. При виконанні цих заходів слід дотримуватись діючих "Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів, правил користування ними та охорони", затверджених Кабінетом Міністрів 30 березня 1994 року N 198, та Інструкції ІНУВ.3.2-218-051-95.

Ділянки, на яких рух тимчасово заборонено, огороджують в установленому порядку (п 3.1.6 цих Правил).

4.6.3. Ямковий ремонт чорнощебеневих і чорногравійних покриттів, влаштованих змішуванням на дорозі і просоченням, проводять з використанням чорнощебеневих і чорногравійних сумішей, в яких в'яжучими є бітум або дьогті. У деяких випадках використовують теплу або холодну асфальтобетонну суміш.

4.6.4. Підготування покриттів до ямкового ремонту складається з вирубування пневматичним чи електричним інструментом, за позначеним контуром, прямокутного обрису (з перекриттям 2-4 см незруйнованої частини покриття), ретельного очищення і змазування стінок вибоїн рідким в'яжучим (якщо потрібно, розігріти до 60 град. C) при температурі повітря не нижче 5 град. C.

4.6.5. Ямковий ремонт, методом просочення, проводиться на покриттях, улаштованих цим методом, при температурі повітря не нижче плюс 5 град. C при використанні, як в'яжуче, швидкорозпадних бітумних емульсій і не нижче плюс 10 град. C (сухої поверхні вибоїн) при використанні, як в'яжуче, в'язких бітумів БНД 130/200, БНД 90/130, розігрітих до температури 150-170 град. C, дьогтів Д-6, Д-7, розігрітих до температури 80-120 град. C чи сумішей нафтових бітумів з кам'яновугільними дьогтями (вміст одного з компонентів до 30%) розігрітих не вище 130 град. C, або бітумних мастик.

4.6.6. На покриттях, улаштованих методом просочення, вибоїни глибиною до 3 см ремонтують способом прямого і зворотнього просочення.

При прямому просоченні в підготовлену вибоїну укладають чистий і сухий щебінь (гравій) розміром 10-20 мм у кількості, наведеній у таблиці 4.3., розливають в'яжуче у кількості 0,8-1,2 л/кв. м на кожний сантиметр глибини вибоїни, розподіляють кам'яний дрібняк (гравій) розміром 5-10 мм і ущільнюють котком середньої ваги за 6-8 проходів по сліду, а при невеликих обсягах - механічними чи ручними трамбівками.

При зворотньому просочуванні спочатку розливають в'яжуче у кількості 0,8-1,2 л/кв. м на кожен сантиметр глибини вибоїни, заповнюють щебенем розміром 10-20 мм і ущільнюють до появи в'яжучого на поверхні, після чого розподіляють кам'яний дрібняк розміром 5-10 мм і остаточно ущільнюють.

4.6.7. Вибоїни глибиною більш 3 см ремонтують тими ж способами і за технологією, що викладена вище, тільки при ремонті способом просочення їх спочатку заповнюють щебенем (гравієм) розміром 20- 40 мм з розрахунку 0,6 куб. м на 10 кв. м і трамбують доти, доки в'яжучий матеріал не з'явиться на поверхні.

Після цього розсипають щебінь розміром 10-20 мм з розрахунку 0,06-0,12 куб. м на 10 кв. м і ущільнюють трамбуванням. Далі роблять другий розлив в'яжучого, розподіляють кам'яний дрібняк розміром 5-10 мм і остаточно ущільнюють трамбуванням чи укочуванням.

У деяких випадках використовують гарячі і теплі асфальтобетонні суміши. Технологія їх використання для ямкового ремонту викладена при розгляді поточного ремонту асфальтобетонних покриттів.

4.7. Утримання і поточний ремонт асфальтобетонних покриттів.

4.7.1. Перелік робіт із поточного ремонту асфальтобетонних покриттів має значний набір робіт із ліквідації деформацій і невеликих руйнувань. Суцільний ямковий ремонт виконують у весняний період, а в подальшому - за необхідністю. Особливо ефективне проведення ямкового ремонту в холодну пору року, що запобігає великим руйнуванням дорожнього одягу і покриття, хоча вартість таких робіт трохи підвищується.

Як тимчасовий захід ямковий ремонт дозволяється проводити холодною асфальтобетонною сумішшю, гарячим чи холодним чорним щебенем належних розмірів.

4.7.2. Вибоїну готують до ремонту шляхом обробки країв пневматичним інструментом чи фрезою, а також застосовуючи розігрів пальниками інфрачервоного випромінювання. Покриття улаштовують з гарячих і теплих асфальтобетонних сумішей; аналогічних чи близьких за складом до суміші, з якої улаштовано покриття, що ремонтується.

4.7.3. Ямковий ремонт покриттів, улаштованих з гарячих асфальтобетонних сумішей, провадять, як правило, гарячими сумішами, приблизно того ж складу при температурі повітря не нижче плюс 5 град. C.

Теплі і холодні суміші застосовують також і при більш низьких температурах. При цьому холодні суміші попередньо розігрівають.

4.7.4. У холодну пору при температурі повітря нижче 5 град. C, коли стаціонарні асфальтобетонні заводи не працюють, застосовують гарячі асфальтобетонні суміші, виготовлені в пересувних установках. Для їх виготовленя застосовують заздалегідь заготовлені суміші в брикетах, які розігрівають в установках до робочої температури.

Такі асфальтобетонні суміші доставляють у спеціальних утеплених контейнерах, укладають у підготовлену вибоїну, поверхня якої суха та тепла, і ущільнюють.

Асфальтобетон при цих температурах можна витримувати в утеплених контейнерах до 8 годин без погіршення його властивостей.

Підготовку вибоїни бажано виконувати з застосуванням пальників інфрачервоного випромінювання або інших розігрівачів.

4.7.5. У залежності від глибини підготовленої вибоїни гарячу суміш укладають в один чи декілька шарів: при глибині вибоїни до 5 см - в один шар, при більшій глибині - у два.

4.7.6. Ямковий ремонт вибоїн глибиною до 3 см виконують дрібнозернистою, а при глибині до 5 см з використанням крупнозернистої асфальтобетонної суміші.

4.7.7. Ямковий ремонт вибоїн глибиною більш ніж 5 см виконують за наступною технологічною послідовністю: краї вибоїни обрубують, вичищають від скиркованого матеріалу, пилу та бруду, дно і стінки змащують рідким бітумом (ГОСТ 11955-82) і проводять пошарове укладання гарячих сумішей при температурі 140-160 град. C У нижній шар укладають крупнозернисту суміш і ущільнюють, після чого укладають дрібнозернисту суміш у верхній шар.

4.7.8. При використанні пальників інфрачервоного випромінювання вибоїну після очистки від пилу і бруду по всій площі (до 1,5 кв. м) розігрівають до 140-170 град. C, розкирковують розігріті краї вибоїн на глибину 1,0-2,0 см, дно вибоїни розпушують, а розкирковану суміш планують по дну і укладають нову суміш. Ущільнюють за 6-8 проходів по сліду.

Складність роботи пальників інфрачервоного випромінювання при низьких температурах повітря полягає в необхідності підтримки в балоні необхідного тиску, який забезпечує нормальну подачу парів газу, що знаходиться в рідкому стані. У холодну пору приплив тепла в балон із навколишнього середовища зменшується. Для підвищення випаровуючої здібності балони перед їх використанням необхідно зберігати в теплому приміщенні.

4.7.9. При наявності на покритті мережі дрібних тріщин, спричинених недостатньою міцністю основи, їх не закривають, а на площі, трохи більшій зруйнованого місця, ламають дорожнє покриття. Після цього видаляють матеріал покриття основи і підстильного шару і влаштовують нову основу і асфальтобетонне покриття з пошаровим ущільненням.

4.7.10. Для заливання тріщин застосовують такі матеріали, як рідкий чи розріджений в'язкий бітум (з подальшою засипкою висівками розміром 0-5 мм обробленими бітумом) і спеціальні мастики - суміші з бітуму, мінерального порошку і спеціальних домішок (табл. 4.4.).

Роботи по заливанню тріщин мають такі технологічні операції:

- очистка тріщин від пилу і бруду сталевими щітками, фрезою або металевими гаками;

- заливання тріщин рідким чи розрідженим бітумом, отриманим шляхом додавання гасу до в'язких бітумів, або мастикою (застосовують рідкі бітуми СГ 70/130, СГ 130/200, МГ 130/200, МГ 70/130; для отримання розріджених бітумів використовують в'язкий бітум БНД 200/300; рідкі розріджені бітуми перед використанням розігрівають до 80-100 град. C, а мастики до 150-170 град. C);

- засипка оброблених бітумом тріщин висівками розміром 0-5 мм для усунення налипання матеріалу до коліс транспорту.

Тріщини заповнюють із надлишком. Після видалення надлишку в'яжучого або мастики тріщину присипають гарячими кам'яними висівками або піском.

Тріщини завширшки більш як 5 мм розробляють смугою 10-15 мм з кожного боку на всю ширину деформованого шару, застосовуючи спеціальні фрези. Розроблені тріщини ліквідують аналогічно ямковому ремонту. При розчищенні тріщин на покриттях, раціонально застосовувати розігрівачі інфрачервоного випромінювання.

4.7.11. Ділянки покриття, де почали з'являтися невеликі заглиблення розміром від 1 до 1,5 см площею до 1,5 кв. м, ремонтують, застосовуючи розігріту дрібнозернисту асфальтобетонну суміш.

Поверхню покриття, що ремонтується, прогрівають на глибину 1-2 см, трохи розпушують і розкирковують край заглиблення, укладають в один шар гарячу суміш і відразу ретельно ущільнюють котками.

4.7.12. Невеликі просідання і дрібні вибоїни глибиною до 2 см ліквідують також способом поверхневої обробки. По підготовленій поверхні розливають гарячий в'язкий бітум у кількості 0,7-1,0 л/кв. м і розсилають чорний щебінь розміром 10-15 мм із розрахунку 0,11 куб. м/10 кв. м, ретельно ущільнюючи поверхню.

4.7.13. При невеликих ізольованих одна від одної вибоїнах суміш ущільнюють трамбівками чи ручними вібротрамбівками, а при значних площах - вібраційними гладковальцьовими котками масою 4-10 т. Ущільнення проводять від країв до середини, при цьому поверхня ремонтованих місць після ущільнення має бути нарівні покриття. Після ущільнення суміші місця сполучення з існуючим покриттям вигладжують гарячою праскою.

4.7.14. При ямковому ремонті покриттів у холодну пору року велику увагу приділяють підготовці вибоїн. З цією метою рекомендується застосовувати пальники інфрачервоного випромінювання. При виконанні робіт в умовах низьких температур вибоїну попередньо очищують від снігу і льоду, висушують пальниками інфрачервоного випромінювання, розігрівають до 120-150 град. C на поверхні, фрезують краї по прямокутному контуру і розпушують дно вибоїни. Розпушену забруднену суміш видаляють, при необхідності дно вибоїни додатково підігрівають і відразу укладають асфальтобетонну суміш із робочою температурою.

Для ремонту покриттів можна застосовувати гарячі, теплі, холодні, а також модифіковані асфальтобетонні суміші. При невеликих роз'єднаних обсягах робіт добрі результати дає застосування попередньо приготовлених брикетів із гарячих або теплих асфальтобетонних сумішей.

4.8. Утримання і поточний ремонт цементобетонних покриттів.

4.8.1. До складу робіт ло утриманню цементобетонних покриттів влітку входять роботи по профілактиці поверхні покриття від малих руйнувань, які утворилися під впливом атмосферної вологи і розчинів протиожеледних реагентів. Для попередження їх утворення роблять гідрофобізацію - придання поверхні водовідштовхуючих якостей.

4.8.2. Для гідрофобізації використовують розчини на органічних речовинах, а також водні розчини і емульсії кремнійорганічних сполук.

Робочі гідрофобізуючі розчини готують звичайним механічним змішуванням протягом 10 хвилин рідких чи порошкоподібних кремнійорганічних гідрофобізаторів із співвідносною кількістю органічних розчинників чи води.

Для нанесення на покриття водних розчинів і емульсій кремнійорганічних сполук можуть бути використані поливально-мийні машини, обладнані розподільними пристроями з забезпеченням рівномірного розливу гідрофобізаторів із завданою витратою.

Склад розчинів, технологію їх приготування і нанесення на покриття приведено в окремих рекомендаціях.

4.8.3. Ремонт швів та усунення тріщин, ліквідація пошкоджень кромок біля швів, граней плит і окремих руйнувань поверхні, усунення місцевих просідань роблять шляхом поточного ремонту.

4.8.4. Поточний ремонт швів передбачає виправлення пошкоджень бетону на кромках плит і на їх поверхні безпосередньо біля кромки шва, очистку їх та заповнення мастикою. При ліквідації тріщин їх попередньо обробляють скребками, очищають, а потім заповнюють спеціальним розчином.

4.8.5. При появі мережі дрібних тріщин на покритті його поверхню слід обробити кремнійорганічною рідиною 134-342 М чи 134-342, що виробляється на ВО "Кремнійполімер" м. Запоріжжя. Поверхня бетону має бути попередньо зволожена і очищена від пилу.

4.8.6. Для заливання дрібних тріщин (шириною до 5 мм) можна використовувати мастику "Бутіслан К" (ТУ 204 УССР 330-91), розріджену розчинником до робочої консистенції, а також матеріал БЭЛМ-20 (ТУ 218 БССР 49-813). Поверхню тріщин, заповнених в'яжучим, присипають піском. Заливання швів і тріщин шириною 5-25 мм проводиться у залежності від категорії дороги і дорожньо-кліматичної зони мастикою "Бутіслан К", якщо потрібно, розбавленою розчинником, бітумно-антикорозійною сумішшю БАС (ТУ 6-10-1873-82) та сумішшю полімерно-бітумною СПБ (ТУ 6-00-02046-69-02-90).

4.8.7. Очищені від пилу та бруду тріщини і шви заливають мастиками в такій технологічній послідовності:

- укладають за допомогою підручних засобів бавовняний шнур на дно паза шва або тріщини з метою запобігання просочування мастики у тріщину;

- тимчасово заповнюють паз уздовж його довжини іншим бавовняним шнуром діаметром трохи більшим, ніж ширина паза, щоб запобігти попаданню мінерального порошку, розподіленого тонким шаром по поверхні покриття на ширину 5-10 см з кожного боку паза для полегшення видалення зайвої мастики;

- видаляють із паза тимчасовий шнур;,

- заливають паз шва або тріщини мастикою вище рівня покриття на 2-3 мм. У разі просідання мастики її доливають, а самі деформаційні шви або оброблень тріщини заповнюють мастикою за допомогою спеціальних заливальників;

- зайву мастику, яка виступає над поверхнею тріщини, зрізають шпичаком скребка або лопати.

4.8.8. Раковини, вибоїни, окремі незначні площі поверхневого руйнування заповнюють цементо- і полімербетонними сумішами, торкретбетоном, а також сумішами на рідкому промисловому склі.

В окремих випадках можливе використання асфальтобетонних сумішей. Склад ремонтних сумішей підбирається для кожного окремого випадку в залежності від матеріалів, що використовуються.

4.8.9. Ремонт покриття матеріалами на основі мінеральних в'яжучих (цементнобетонна суміш, суміш на рідкому склі) має проводитись у теплу пору року при температурі повітря не нижче 5 град. C. Полімерторкретбетонну суміш використовують при температурі повітря не нижче 15 град. C.

Суміш укладають на очищену від пилу і бруду суху поверхню бетону (цементобетонну суміш укладають на попередньо зволожену поверхню).

При використанні цементо- і полімербетонних сумішей поверхні покриття, на яких є бітумні, паливні та інші плями, додатково очищують. Плями видаляють механічним способом, випалюванням чи хімічним способом - обробкою поверхні розчином (двадцять вісім відсотків) соляної кислоти з розрахунку 0,4-0,5 л/кв. м. Потім покриття ретельно миють водою і просушують.

4.8.10. При ремонті покриттів мають використовуватися дорожні дрібнозернисті (піщані), звичайні (щебеневі) цементобетонні суміші, а при терміновому ремонті дозволяється використання швидкотвердіючих бетонів: дрібнозернистих бетонів, виготовлених на рідкому склі за спеціальною технологією, звичайних і дрібнозернистих бетонів на глиноземному, а також на розширних цементах.

4.8.11. Для ремонту пошкоджень глибиною до 5 см слід використовувати дрібнозернистий (піщаний) дорожній цементобетон. При глибині руйнування більше 5 см використовують піщані чи звичайні бетони з максимальним розміром щебеню до 20 мм.

4.8.12. Перед укладанням цементобетонної суміші за 10-20 хвилин на підготовлену поверхню тонким шаром наносять цементний клей, приготовлений з пластифікованого цементу марки не нижче 500, зі співвідношенням цемент-вода - 1,6-1,7.

4.8.13. Для прискорення твердіння знов укладеної цементобетонної суміші при її приготуванні використовують високоактивні дорожні цементи марки не нижче 500, а також додають у воду при змішуванні бетонної суміші хлористий чи азотнокислий кальцій (до 2% від маси в'яжучого).

4.8.14. Для ущільнення бетонної суміші використовують поверхневі вібратори і віброрейки (для ущільнення піщаних цементобетонних сумішей - поверхневі вібратори привантажують вантажом масою 10-30 кг/кв. см), глибинні вібратори, а також поєднання глибинної та поверхневої вібрації - спочатку глибинні, а після поверхневі вібратори.

4.8.15. При глибині руйнування покриттів більше 3 см використовують також дрібнозернисті торкретбетони. Ремонтні роботи з їх застосуванням виконуються за допомогою спеціального комплекту устаткування.

4.8.16. Поточний ремонт руйнувань у вигляді сколів кромок і кутів плит, раковин і вибоїв глибиною 5-15 мм виконують також із застосуванням швидкотвердіючих дрібнозернистих (піщаних) бетонів на рідкому склі, склад яких (у % по масі) подано нижче:

4.8.17. Для скорочення строків ремонту суху суміш зі шлаку і піску заготовлюють заздалегідь і зберігають у крафтмішках. Рідке скло розбавляють водою до щільності 1,38 г/куб. см (за аерометром) і зберігають у металевих бочках, флягах чи каністрах, а перед виконанням робіт готують ремонтну суміш однорідної консистенції.

4.8.18. При виконанні робіт стінки вибоїн за 15-20 хвилин до укладання бетонної суміші мають бути змазані тонким шаром грунтівного розчину, який виготовляють із рідкого скла і ферохромового шлаку у співвідношенні 1:2 по об'єму.

4.8.19. Бетонну суміш виготовляють безпосередньо поблизу місць ремонту у пересувних розчинно- і бетонозмішувачах примусового змішування, при цьому у змішувач засипають суху суміш із піску, ферохромового і гранульованого шлаків і змішують протягом 1-2 хвилин. Після чого при безперервному змішуванні у суміш поступово додають рідке скло, продовжуючи змішування ще 2-3 хвилини.

4.8.20. Рухливість приготовленої суміші повинна бути не більше 0,5 см і відповідати ГОСТ 5802-86.

4.8.21. Межі міцності піщаного бетону на рідкому склі на розтяг при згині і стиску повинні бути в першу добу - не менше 4,5 та 20, на двадцять восьму добу - не менше 5,0 та 35 МПа.

Випробування ведуть на зразках - балочках розмірами 4 x 4 x 16 мм і їх половинках по ГОСТ 310.4-81.

4.8.22. Виготовлену суміш рівномірно розподіляють кельмами та дерев'яними прасками на 3-4 см вище поверхні покриття, ущільнюють ручними чи механічними трамбівками за два-три удари по кожному сліду, а потім поверхневим вібратором.

4.8.23. При виконанні робіт необхідно враховувати строки тужавлення ремонтного складу. При температурах у межах 15-20 град. C тужавлення суміші відбувається через 20-50 хвилин після виготовлення.

4.8.24. Для термінового ремонту незначної площі покриття використовують також полімербетонні суміші, виготовлені на основі епоксидного чи епоксидно-кам'яновугільного в'яжучого, склад якого подано нижче (вагових частин):

5.1. Загальні положення.

5.1.1. Зимове утримання доріг - це комплекс робіт, що включають снігозахист, снігоочистку доріг та боротьбу із зимовою слизькістю і забезпечують безперебійний рух автомобілів.

5.1.2. Вимоги до рівня зимового утримання встановлюються на основі техніко-економічних розрахунків з урахуванням народно-господарського та адміністративного значення дороги, оснащеності дорожньо-експлуатаційної служби необхідними машинами, обладнанням та матеріалами.

5.2. Снігозахист доріг.

5.2.1. Снігозаносимість та види пасивного снігозахисту доріг.

Ступінь заносності доріг снігом залежить від багатьох факторів, з яких основними є: обсяг снігопереносу та напрям дороги, її поперечний профіль, рельєф та рослинність прилеглої місцевості.

Дорожня служба зобов'язана виявити снігозаносимі ділянки доріг, встановлювати причини снігових заносів, розробляти і здійснювати заходи до їх зменшення або запобігання. При відсутності даних польових спостережень черговість снігозахисту ділянок визначають за ступенем заносності.

Снігозахист доріг забезпечують за допомогою пристроїв постійного та тимчасового типу.

Снігозахист постійного типу полягає в створенні снігозахисних лісових смуг.

Снігозахист тимчасового типу полягає в застосуванні снігозатримувальних засобів та пристроїв (переносних решітчастих щитів, тимчасових валів, траншей, огорож із хмизу та інших місцевих матеріалів).

Комплексний снігозахист полягає в одночасному застосуванні снігозахисних лісосмуг у сполученні із снігозатримувальними пристроями тимчасового типу.

Для захисту окремих ділянок гірських доріг від лавин застосовують лісонасадження на схилах, комплекси спеціальних інженерних споруд або профілактичні заходи (штучне обвалення снігу зі схилів різними методами).

5.2.2. Способи створення, розміщення, догляду та реконструкції снігозахисних насаджень наведені в гл. 9 даних Технічних правил, а нижче наведені особливості снігозахисту з допомогою тимчасових пристроїв чи засобів.

5.2.3. Тимчасові снігозахисні пристрої установлюють або улаштовують на снігозаносних ділянках доріг, які не мають іншого пасивного снігозахисту незалежно від обсягів снігопереносу.

Рекомендовані конструкції дерев'яних, хворостяних щитів та плотів, а також полімерних та скловолокнистих сіток наведені на рисунках 5.1, 5.2, 5.3, 5.4, 5.5.

Дерев'яні решітчасті щити різних типів: I - для обсягу снігоприносу більше 100 куб. м/м; II - для обсягу снігоприносу менше 100 куб. м/м.

Хворостяний щит

Пліт

Щит з дерев'яних планок, кріплених дротом

а) загальний вигляд; б) щит у рулоні

Полімерні та скловолокнисті сітки

а) полімерні сітки; б) скловолокнисті сітки

Порядок розміщення та перестановки щитів в залежності від обсягів снігопереносу дані на рисунку 5.6.

Щити встановлюють суцільною лінією паралельно осі дороги, прив'язуючи їх до кілків. Відстань між кілками повинна бути 1,9 м. При неможливості установлення щитів на кілки їх ставлять похило один до одного, міцно зв'язуючи верхні кінці. При обсягах снігопереносу менше 50 куб. м/м допускається установка щитів з розривами в один щит не частіше, ніж через кожні три щити.

Відстань від дороги до ближнього ряду щитів слід брати не менше 15 висот щита. Число рядів та порядок перестановки щитів встановлюють в залежності від обсягу снігоприносу (рисунок 5.6). Щити піднімають шляхом перенавішування на опорах при їх заповнені снігом.

Розміщення та перестановка дерев'яних двометрових щитів в залежності від обсягів снігоприносу:

H - висота щита;

V - швидкість вітру;

W - обсяг снігоприносу.

У характерних місцях плану доріг щити рекомендується встановлювати за схемами, наведеними на рисунках 5.7 - 5.12.

Снігозахист на кривій при скісному непрямі вітру

Снігозахист на кривій малого радіуса

Снігозахист на дільниці переходу з виїмки до снігозаносного насипу

Снігозахист біля мосту

Снігозахист при виході дороги з лісу

Снігозахист нульових місць при скісному напрямі вітру

У кінці зимового сезону щити та опорні частини (кілки) збирають, в разі потреби відновлюють, складають у штабелі та зберігають на території до рожньої організації.

Снігозахисні пристрої з полімерних сіток застосовують при обсязі снігоприносу до 75 куб. м/м. Рекомендована просвітність сітки 55%, розмір вічка 30 мм x 30 мм при ширині перемичок 10 мм. Рекомендована ширина рулона 1300 мм, довжина 20-30 м.

Полімерні сітки встановлюють на заздалегідь укріплених опорах на висоті 25-30 см над рівнем землі на відстані 55-60 м від бровки земляного полотна (рисунок 5.13).

Закріплення снігозатримувальних полімерних сіток

а) - сітка на металевих стояках; б) - стояк з металевої труби 24-30 мм; 1 - опорна шайба; 2 - упор; 3 - кріплення для сітки; 4 - сталева труба.

Снігові вали роблять у придорожній смузі при товщині снігового покриву 0,2-0,4 м з допомогою снігозбирачів (риджерів). Висота снігових валів повинна бути не менше 1 м. Для затримання снігоприносу обсягом 25 куб. м/м необхідно улаштування п'яти валів на відстані не менше 15 м від земляного полотна з інтервалом 12-15 м.

При товщині снігових відкладів понад 0,4 м необхідно влаштовувати снігові траншеї за допомогою бульдозерів або двовідвальних снігоочисників. Після заповнення траншей снігом до половини глибини проводиться їх прочищення (відновлення) проходами машин по старому сліду. Товщина снігу по дну траншеї повинна бути не менше 5 см.

Траншеї влаштовують на відстані не ближче 20 м від земляного полотна дороги з інтервалом 15-20 м. Снігомісткість однієї траншеї складає біля 10 куб. м/м.

5.2.4. Комплексний снігозахист.

Комплексний снігозахист доріг передбачає оптимальне поєднання заходів по захисту доріг від снігових заносів із допомогою постійних засобів та пристроїв із затриманням снігу на прилеглих до дороги полях. Мета комплексного снігозахисту - затримати сніг на полях для підвищення врожайності сільгоспкультур та запобігти сніговим відкладенням на дорозі.

Заходи по комплексному снігозахисту здійснюють дорожні та сільськогосподарські організації за єдиним планом. Дорожні організації забезпечують улаштування снігозахисних придорожніх лісосмуг та вузьких снігозахисних лісосмуг у полі, установку та переміщення тимчасових снігозатримувальних засобів та пристроїв. Сільськогосподарські організації ущільнюють сніговий покрив на полях у поєднанні з улаштуванням снігових валів, під час збирання врожаю зберігають уздовж дороги куліси високостеблевих рослин (соняшник, кукурудза, сорго) при відстані між ними 15-25 м, висаджують сади уздовж дороги.

Снігомісткість комплексного снігозахисту визначають підсумовуванням снігомісткостей всіх застосованих засобів та пристроїв.

Найпростіший вид комплексного снігозахисту - поєднання снігових валів та траншей з переносними гратчастими щитами.

5.3. Снігоочистка доріг - активний снігозахист.

5.3.1. Патрульна снігоочистка доріг.

Патрульну снігоочистку доріг виконують під час снігопаду плужно-щітковими снігоочисниками на базі автомобілів або колісних тракторів для запобігання формування снігового накату та забезпечення безпечного руху транспортних засобів із розрахунковими швидкостями.

Найбільший ефект досягається при роботі загону плужно-щіткових снігоочисників на ділянках довжиною 10-15 км зі швидкістю 30-40 км/год. Снігоочисники, розташовані в плані виступами на половині ширини земляного полотна з інтервалом не менше 40 м, переміщують сніг від осі дороги за межу проїзної частини та узбіч. Найближчий до узбіччя снігоочисник повинен бути обладнаний боковим крилом для зсовування снігу за бровку земляного полотна.

Ділянки доріг, що йдуть косогорами, очищують послідовними проходами снігоочисників від верхового укосу до низового.

На снігозаносних ділянках до проведення патрульної снігоочистки необхідно повністю видалити снігові вали або розрівняти їх за бровкою земляного полотна, надаючи сніговій поверхні похил не менше 1:8.

Повна снігоочистка на автомобільних дорогах загального користування здійснюється після закінчення снігопаду або заметілі, крім віднесених до категорії стихійного лиха, і не повинна перевищувати 8 годин.

5.3.2. Очистка доріг від снігових заносів.

Снігові заноси найбільш ефективно розчищають за допомогою спеціальних снігоочисних та дорожніх машин загального призначення з начіпним обладнанням. При товщині снігових відкладів до 0,2 м очистку виконують плужними снігоочисниками на базі автомобілів, які переміщують сніг у вали, котрі прибирають роторними снігоочисниками.

При товщині снігових відкладів до 0,6 м снігоочистку виконують автогрейдерами або плужними снігоочисниками на базі колесних тракторів типу Т-150 К спільно з роторними.

При товщині снігових відкладів до 1,2 м заноси розчищають двовідвальними плужними снігоочисниками на базі тракторів типу К-700 (К-701А) або бульдозерами спільно з фрезерно-роторними снігоочисниками.

Для розчистки снігових заносів товщиною більше 1,2 м застосовують важку високопродуктивну техніку: бульдозери, фрезерно-роторні та фрезерні снігоочисники.

При роботі снігоочисної техніки на гусеничному ходу для захисту покриття рекомендується залишати шар снігу товщиною до 10 см, котрий потім видаляється снігоочисниками на пневмоходу або автогрейдерами.

Високі снігові вали при очистці заносів слід віддаляти на відстань не менше 15-20 м від бровки дорожнього полотна.

5.4. Боротьба із зимовою слизькістю.

5.4.1. Зимова слизькість проявляється в зниженні коефіцієнту зчеплення колеса з покриттям, на якому утворилась ожеледь або сніжно-льодовий накат, що викликає значне зниження безпеки руху.

5.4.2. Боротьба з зимовою слизькістю включає заходи по запобіганню і ліквідації ожеледі та сніжно-льодового накату: профілактичну обробку покриття для запобігання ожеледі або ослаблення зчеплення льоду з покриттям; розсипання фрикційного матеріалу з хімічними речовинами або без них для підвищення коефіцієнту зчеплення колеса із поверхнею покриття; розсипання хімічних речовин для плавлення снігу та льоду з наступним видаленням за межі проїзної частини.

5.4.3. Боротьбу з зимовою слизькістю необхідно проводити в першу чергу на аварійно-небезпечних ділянках; на ділянках з ухилом більше 6%о; видимістю менше 350 м; радіусах в плані менше 600 м; в межах населених пунктів; на перехрестях в одному рівні; в межах автобусних зупинок; на штучних спорудах та підходах до них; на інших ділянках, де може виникнути потреба в терміновому гальмуванні.

5.4.4. Запобігти слизькості або послабити сили змерзання льоду з покриттям можна за рахунок профілактичної обробки їх кремнійорганічними рідинами, твердими хлоридами натрію, кальцію або магнію та улаштуванням покриття з протиожеледними домішками (хлоридами, гумовою крихтою та іншими речовинами).

5.4.5. Кремнійорганічні рідини ГКЖ-12 та ГКЖ-20 12%-ної концентрації розливають на поверхні покриття в кількості 0,3 л/кв. м за два тижні до настання осіннього дощового періоду. Обробка покриття кремнійорганічними рідинами зменшує сили змерзання льоду з покриттям в 2-3 рази та полегшує видалення льоду плужно-щітковими снігоочисниками.

5.4.6. Профілактичний розсип твердих хлоридів у кількості 20-40 г/куб. м необхідно виконувати за даними прогнозу ожеледиці за 1-2 години до її утворення.

5.4.7. Фрикційні матеріали в чистому вигляді малоефективні і застосовуються тільки на дорогах IV та V категорій. Крупність фрикційних матеріалів не повинна перевищувати 5 мм, а вміст глинистих частинок допускається не більше 10%. Як фрикційні матеріали можна застосовувати середньо- та крупнозернистий пісок, відсів, шлаки та інші відходи промисловості.

Норма розсипу фрикційних матеріалів на прямих ділянках дороги з поздовжнім ухилом до 20% складає від 0,1 до 0,2 куб. м на 1000 кв. м. На аварійно-небезпечних ділянках розсипають від 0,3 до 0,4 куб. м на 1000 кв. м.

Для підвищення ефективності впливу фрикційних матеріалів перед розподілом їх рекомендується нагрівати до температури 80-100 град. C.

5.4.8. Хімічні речовини для плавлення снігу та льоду застосовують як у чистому вигляді, так і в суміші з фрикційними матеріалами. Чисті хімічні речовини необхідно застосовувати при товщині шару льоду до 2 мм, а також на аварійно-небезпечних ділянках доріг при відповідному техніко-економічному обгрунтуванні.

5.4.9. Для ліквідації ожеледі та снігово-льодяного накату можна використовувати такі хімічні реагенти:

тверді - хлористий натрій (технічна сіль), каїніт природний Стебниківського калійного заводу, хлористий кальцій лусковидний, суміш хлористого натрію та кальцію у співвідношенні 88:12, реагент-хлористий кальцій фосфатований;

рідкі - хлористий магній, хлористий кальцій, хлористий натрій (концентрацією не менше 20%), рідкі відходи хімічних виробництв, що містять у собі солі.

Хлориди зостосовують при таких температурах повітря:

- технічна сіль (хлористий натрій) - до -12 град. C;

- хлористий кальцій (лусковидний і фосфатований) - до -35 град. C;

- каініт природний - до -10 град. C;

- розчини хлористого натрію, хлористого кальцію - до -8 град. C.

Норми розподілу хлоридів у чистому вигляді та в суміші з фрикційними матеріалами наведені в таблицях 5.1 та 5.2.

5.4.10. Протиожеледні матеріали розсипають по поверхні проїзної частини з допомогою спеціальних самохідних, причепних та навісних розподільників, а також розподільників добрив типу РУМ-3 та ін. Для розливу рідких хлоридів застосовують поливально-мийні машини. Після розм'якшування льодової кірки покриття очищають плужно-щітковими снігоочисниками або автогрейдерами.

5.4.11. Хлориди здійснюють негативний вплив на навколишнє середовище. Каїніт природний менш агресивний, ніж хлористий натрій чи хлористий кальцій, та всі вони рекомендуються до застосування при додержанні норм витрат.

5.4.12. Хлориди спричиняють корозію металу, лущення цементобетонного покриття та прискорюють поверхневе руйнування асфальтобетонного покриття.

На нових цементобетонних покриттях хлориди можна застосувати через три роки після завершення будівництва або через один рік, якщо вони побудовані з додаванням у суміш повітроутягуючих домішок.

Для боротьби з зимовою слизкістю бажано застосовувати інгібовані хлориди, приготовлені шляхом додавання хімічних речовин-інгібіторів, що зменшують їх агресивну здатність (таблиця 5.3.).

5.4.13. Тверді хлориди та інгібітори змішують із фрикційними матеріалами на майданчиках із твердим покриттям бульдозерами або автогрейдерами. Змішування виконують пошарово. Готовий матеріал зберігають у штабелях під навісами.

5.5. Організація зимового утримання доріг.

5.5.1. Ефективність зимового утримання доріг залежить від своєчасної підготовки до зимового періоду. Кожна експлуатаційна організація повинна розробити детальний план зимового утримання доріг.

План зимового утримання доріг повинен бути складений з урахуванням досвіду роботи в попередні роки та містити графік робіт, обгрунтування обсягів снігоприносу, схеми захисту від снігових заметів, черговість та строки очистки ділянок доріг від снігу та ліквідації зимової слизькості, склад загонів та порядок роботи машин, схему розміщення баз протиожеледних матеріалів та розрахунок їхньої потреби, порядок організації чергувань та оповіщення про несприятливі погодні умови та інші дані, необхідні для раціональної організації зимового утримання доріг.

5.5.2. Заготівля нових, а також ремонт існуючих снігозатримувальних пристроїв повинні бути закінчені не пізніше ніж за місяць до їх установлення. Установку кілків необхідно закінчувати до настання приморозків, щитів після того, як земля замерзне.

5.5.3. Протиожеледні хімічні речовини та фрикційні матеріали завозять та перемішують влітку до настання дощового періоду.

Потребу в протиожеледних матеріалах визначають розрахунком на підставі даних про число днів із зимовою слизькістю, температури повітря при ожеледі, нормативних витрат протиожеледних матеріалів певного типу на мережу доріг, які обслуговує дорожня організація.

Орієнтовна питома витрата фрикційних матеріалів для боротьби з зимовою слизькістю наведена в таблиці 5.4.

5.5.4. Машини та механізми, що використовують для зимового утримання доріг, повинні бути відремонтовані та повністю підготовлені до експлуатації не менше ніж за місяць до початку зимового періоду. Готовність машин до експлуатації фіксують актом, який підписує комісія в складі представників виробничого підрозділу, і вищестоящого органу.

5.5.5. Дорожньо-експлуатаційні організації повинні мати заправні пункти з постійним десятиденним запасом палива та мастила, гаражі та місця для снігоочисної та розподільної техніки, спеціальні приміщення для відпочинку та обігрівання людей.

5.5.6. Перед початком зимового періоду з водіями та робітниками повинні бути проведені заняття по навчанню раціональним методам роботи.

5.5.7. До 15 жовтня проїзна частина доріг повинна бути відремонтована, узбіччя сплановані. Небезпечні ділянки, що не мають чітких орієнтирів, позначають віхами.

5.5.8. В упрдорах та облавтодорах створюють оперативний резерв машин, що складається з роторних (фрезерно-роторних) снігоочисників та плужних двовідвальних снігоочисників для поновлення проїзду на ділянках снігових заносів великої потужності.

5.5.9. Усі дорожньо-експлуатаційні організації повинні бути обладнані радіозв'язком одна з одною та з дорожньою технікою, що виконує роботи по снігоочистці доріг та розподілу протиожеледних матеріалів.

5.5.10. Інформацію про умови руху на дорогах дорожня служба систематично доводить до відома водіїв, згідно з даними інформаційно-аналітичної системи корпорації "Укравтодор", шляхом установлення тимчасових дорожніх знаків, світлових табло, передачі телефонограм в автогосподарства та при необхідності організації передачі інформації по місцевому радіо та телебаченню.

5.5.11. Дорожня служба повинна виконувати систематичне спостереження та вести облік у журнальній формі основних метеорологічних факторів, що впливають на умови руху транспорту (кількість та тривалість хуртовин, швидкість та напрям вітру, температура, товщина снігового покриву та ін.). Протягом сезону необхідно систематично проводити виміри сніговідкладів біля засобів снігозахисту.

По результатах спостережень уточнюють план зимового утримання доріг на наступний сезон.

Примітка. Більші значення витрат наведені для доріг міжнародних маршрутів.

5.5.12. Підрозділи дорожньої служби повинні мати і підтримувати в належному стані стаціонарні та тимчасові бази протиожеледних матеріалів.

5.5.13. Терміни ліквідації зимової слизькості на 100 км довжини обслуговування доріг загального користування повинні орієнтовно складати у разі середньорічної добової інтенсивності руху, N авт/добу:

Фактичні строки ліквідації зимової слизькості уточнюються та визначаються індивідуально для кожного низового підрозділу з експлуатації доріг з урахуванням технічних параметрів ділянок, що обслуговуються, їх протяжності, розміщення без протиожеледних матеріалів, механізмів, що використовуються, заданого рівня забезпечення безпеки руху та погодно-кліматичних умов.

5.5.14. Усунення зимової слизькості здійснюється з моменту виявлення до повної ліквідації.

6.1. Середній ремонт.

6.1.1. Середній ремонт земляного полотна і водовідводу проводять із метою відновлення проектних експлуатаційних характеристик і доведення їх до відповідності вимогам автомобільного руху і місцевих кліматичних і гідрологічних умов.

6.1.2. При виконанні робіт по середньому ремонту проводять суцільну прочистку водовідвідних і нагірних канав, швидкотоків і перепадів, придаючи дну поздовжній ухил не менш як 10%. Найретельніша увага приділяється низовим ділянкам, що найбільше замулюються, ділянкам, де водовідвід ускладнений, а резерви, які виконують роль випарюючих басейнів, заболочуються. У цих випадках інколи доцільно частково перебудувати насип, використовуючи у верхній його частині дренуючі грунти, які не дуже знижують свої фізико-механічні якості при зволоженні, підняти висотні позначки, забезпечуючи неможливість перезволоження грунтів стоячими водами.

6.1.3. Ділянки водовідвідних канав, швидкотоків і перепадів, які найчастіше розмиваються поверхневими водами, укріплюють бруківкою, бетонними плитами, нетканими синтетичними матеріалами, щебенем, просоченим цементним розчином, дерновими килимами та іншими засобами. Укріплення проводять з урахуванням швидкості течії води, місцевих кліматичних умов і ступеня можливого розмиття грунтів. Для укріплення водовідвідних канав можливе застосування грунтових сумішей, виготовлених із використанням органічних, неорганічних і полімерних в'яжучих. Роботи з укріплення, вибір матеріалів і механізмів повинні проводитись за спеціальними розрахунками. Укоси водовідвідних споруд треба укріплювати на 10-15 см вище максимального рівня води за весняної повені. Для укріплення надводної частини застосовують сіяння трав або обдерновування.

6.1.4. Обдерновування укосів земляного полотна і водовідвідних канав повинно проводитись у вегетаційний період (до 1 жовтня).

Смуги дерну завширшки менш ніж 1 метр повинні врізатися в укіс, а більш широкі смуги вкладаються на спланований укіс і кріпляться до нього кілочками завдовжки 0,2 м та більш (не менше 8 кілочків на 1 кв. м). Насіння травосумішей повинно висіватись при товщині шару гумусового грунту не менш 3 см.

6.1.5. Разом із ремонтом відкритої водовідвідної системи прочищають і ремонтують підземні водостоки, дренажні вирви і прорізи.

6.1.6. Узбіччя грунтового насипу повинні мати рівну поверхню з поперечним ухилом у бік краю насипу 40-60%о при зміцненні висівом трав і 50-60%о при зміцненні гравієм, щебенем, шлаком і іншими місцевими матеріалами. Поверхня узбіччя грунтового насипу повинна плавно переходити до проїзної частини дороги.

6.1.7. Ремонт незміцнених узбіч складається з їх планування, підсипки і ущільнення. Зрізку виконують до рівня покриття з плануванням і додержуванням заданого ухилу. Якщо на узбіччях є вода, яка накопичилась у нерівностях, то до початку ремонтних робіт її треба спустити і видалити мул. Для підсипки використовують грунт, аналогічний грунту насипу.

6.1.8. Для зміцненя узбіч треба широко застосовувати місцеві дорожньо-будівельні матеріали. Конструкція зміцнення узбіч вибирається на основі розроблених типових альбомів з урахуванням використання місцевих матеріалів.

6.1.9. Технологічний процес виконання робіт із зміцнення узбіч складається з влаштування корита, основи і покриття. Корито вздовж краю проїзної частини влаштовують шляхом виборки грунту смугою, яка дорівнює ширині зміцнення, глибиною 0,3-0,5 м з відвісними стінками. Роботи проводяться почергово з кожного боку проїзної частини, щоб рух на дорозі не припинявся, у тій самій технологічній послідовності, що при розширенні дорожнього одягу. Частину узбіччя, що залишилася незміцненою на дорогах I-III категорій, а також грунтові узбіччя на дорогах IV-V категорії зміцнюють за допомогою засіву насінням травосумішей.