Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича - суддя-доповідач,

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Петрова Олега Володимировича - народного депутата України, представників Верховної Ради України: Місюри Вадима Ярославовича - народного депутата України, голови підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України, а також залучених Конституційним Судом України до участі у розгляді справи представника Міністерства юстиції України Горбунової Лідії Миколаївни - заступника Державного секретаря Міністерства юстиції України; представників Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України: Цибуха Валерія Івановича - Голови Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, Безулик Тетяни Володимирівни - першого заступника директора Державного департаменту молодіжної та сімейної політики Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України, Кляшторного Олексія Миколайовича - голови Спілки молодіжних громадських організацій "Молодіжний парламент України", представників Українського національного комітету молодіжних організацій (УНКМО) Кириленка В'ячеслава Анатолійовича - народного депутата України, члена Правління УНКМО, Ляльки Олександра Любомировича - заступника голови УНКМО; свідка Приянчука Ігоря Васильовича - голови Спілки молодих юристів України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзацу четвертого статті 2, частини другої статті 6, частин першої, другої статті 10 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 року N 281-XIV (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., N 1, ст. 2).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання п'ятдесяти народних депутатів України.

Підставою, для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації".

Заслухавши суддю-доповідача Яценка С.С., пояснення Безулик Т.В., Горбунової Л.М., Кириленка В.А., Кляшторного О.М., Ляльки О.Л., Місюри В.Я., Петрова О.В., Приянчука І.В., Селіванова А.О., Цибуха В.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати неконституційними положення абзацу четвертого статті 2, частини другої статті 6, частини другої статті 10 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" від 1 грудня 1998 року N 281-XIV (далі - Закон). Народні депутати України вважають, що оспорювані положення, а саме: про "неправомірне визначення Законом України Українського національного комітету молодіжних організацій як спілки, через яку здійснюється державна фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих громадських організацій", про координацію УНКМО молодіжного руху, про об'єднання цією спілкою більшості молодіжних та дитячих громадських організацій - суперечать "принципам рівноправності громадських організацій, викладеним у частинах четвертій та п'ятій статті 36 Конституції України". Під час розгляду справи на пленарному засіданні представник суб'єкта права на конституційне подання висловив сумнів щодо відповідності Конституції України також положення частини першої статті 10 Закону.

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України та поясненнях її представників зазначається, що Закон України "Про молодіжні та дитячі громадські організації" не визначає УНКМО як спілку, через яку здійснюється фінансова підтримка діяльності молодіжних та дитячих організацій, а тому не суперечить положенням, викладеним у частинах четвертій, п'ятій статті 36 Конституції України. У Законі визначено статус цього об'єднання, який відповідає конституційному правовому режиму функціонування об'єднань громадян. Він не обмежує права інших всеукраїнських молодіжних організацій, що не є членами УНКМО, і не позбавляє їх права створювати будь-які об'єднання, спілки і координувати молодіжний рух відповідно до їх статутних завдань. Суть пояснень представників Українського національного комітету молодіжних організацій про відповідність Конституції України оспорюваних положень Закону збігається з наведеним вище обгрунтуванням їх конституційності.

На думку представника Міністерства юстиції України, положення абзацу четвертого статті 2 Закону, що встановлює назву спілки (Український національний комітет молодіжних організацій), яка об'єднує більшість легалізованих молодіжних та дитячих громадських організацій, обмежує право об'єднуватись більшості молодіжних та дитячих громадських організацій у спілку під іншою назвою. Представники Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України фактично підтримали позицію суб'єкта права на конституційне подання про невідповідність Конституції України оспорюваних положень Закону. Про порушення прав молодіжних та дитячих організацій, що не входять до складу УНКМО, дав пояснення і залучений Конституційним Судом України до участі у розгляді справи свідок.

2. Вирішуючи спір, Конституційний Суд України виходить з такого. Конституція України закріплює вихідний принцип громадянського суспільства: "Суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності" (частина перша статті 15). Ураховуючи те, що право на свободу об'єднання є одним з основних політичних прав громадян, принцип багатоманітності суспільного життя є відправним у визначенні засад реалізації цього конституційного права і встановлення інститутів громадянського суспільства, складовою якого є різноманітні об'єднання громадян, що представляють певні ідеологічні та інші погляди, інтереси різних соціальних груп та індивідів.

Частина перша статті 36 Конституції України гарантує громадянам право на свободу об'єднання, в тому числі у громадські організації, для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Свобода об'єднання означає, зокрема, правову і фактичну можливість добровільно, без примусу чи попереднього дозволу утворювати об'єднання громадян або вступати до них. Згідно з частиною четвертою статті 36 Конституції України ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян.

Утворення об'єднаннями громадян, зокрема громадськими організаціями, спілок між собою (як форми об'єднання) грунтується на реалізації відповідного права громадянами, які є членами цих організацій.

Стаття 1 Конституції України проголосила Україну демократичною, соціальною, правовою державою. Соціальна держава повинна забезпечувати розвиток та підтримку членів суспільства, громадських інститутів, у тому числі через цільове спрямування видатків "на загальносуспільні потреби" (частина друга статті 95 Конституції України).

Обов'язком правової держави є, зокрема, невтручання як у реалізацію громадянами права на свободу об'єднання, так і в діяльність самого об'єднання, "за винятком обмежень, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей" (частина перша статті 36 Конституції України). Тим самим Конституція України встановила межі втручання держави в реалізацію права громадян на свободу об'єднання. Пункт 11 частини першої статті 92 Конституції України передбачає, що виключно законами визначаються "засади утворення і діяльності... об'єднань громадян". Інші (що не є найбільш загальними) питання реалізації права на свободу об'єднання в громадянському суспільстві не підлягають державному регулюванню і мають вирішуватися на вільний розсуд його членів.