Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Селівона Миколи Федосовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Пшеничного Валерія Григоровича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Ткачука Павла Миколайовича - суддя-доповідач,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

за участю представника суб'єкта права на конституційне подання Павловського Михайла Антоновича - народного депутата України; залучених до участі у розгляді справи: Ключковського Юрія Богдановича - представника Верховної Ради України, народного депутата України; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Носова Владислава Васильовича - Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України,

розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень частини другої статті 84, пункту 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86, статті 91 Конституції України, частин другої, третьої, четвертої статті 15 Закону України "Про статус народного депутата України" в редакції від 22 березня 2001 року N 2328-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 42, ст. 212).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 41 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 50 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є практична необхідність у з'ясуванні та офіційній інтерпретації положень зазначених статей Конституції України та Закону України "Про статус народного депутата України".

Заслухавши суддю-доповідача Ткачука П.М., пояснення Павловського М.А., Ключковського Ю.Б., Селіванова А.О., Носова В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення положень частини другої статті 84, пункту 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86, статті 91 Конституції України, частин другої, третьої, четвертої статті 15 Закону України "Про статус народного депутата України" (далі - Закон).

Народні депутати України просять також дати офіційне тлумачення термінів "рішення" і "акти" Верховної Ради України, "депутатський запит", роз'яснити, чи є тотожними терміни "рішення" і "акти" Верховної Ради України, "акт" Верховної Ради України і "депутатський запит" у контексті положень частини другої статті 84, пункту 34 частини першої статті 85, частини першої статті 86, статті 91 Конституції України, частин другої, третьої, четвертої статті 15 Закону; в якій формі має здійснюватися попередня підтримка вимоги про направлення запиту до Президента України - голосуванням або збором підписів; чи можливе направлення запиту до Президента України шляхом прийняття Верховною Радою України рішення однією п'ятою від її конституційного складу, коли вимога про направлення запиту попередньо підтримана не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради України.

У конституційному поданні наголошується, що Конституція України та Закон не дають чіткого уявлення про механізм направлення запиту до Президента України, а саме про форму попередньої підтримки вимоги про направлення запиту та кількість голосів, якою має прийматися рішення про його направлення.

2. У листі Президента України до Конституційного Суду України з приводу конституційного подання зазначається, що рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, відповідно до частини другої статті 84, статті 91 Конституції України, Верховна Рада України має приймати виключно на пленарному засіданні шляхом голосування більшістю від її конституційного складу. Конституція України не передбачає, що народний депутат України може сам звернутися із запитом до Президента України.

Президент України вважає, що форма попередньої підтримки вимоги народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України про направлення запиту до глави держави, згідно з Конституцією України, повинна бути встановлена Регламентом Верховної Ради України, а питання, пов'язані з направленням запитів до Президента України, до відповідних органів і посадових осіб, мають бути повніше визначені в Законі шляхом внесення відповідних змін до статті 15.

Голова Верховної Ради України в поясненні Конституційному Суду України зазначає, що відповідно до положень пункту 34 частини першої статті 85 Конституції України Верховна Рада України повноважна приймати рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від її конституційного складу. У статті 91 Конституції України визначено, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією України. Проте винятку щодо кількості голосів, необхідних для прийняття Верховною Радою України рішення про направлення запиту до Президента України, Конституція України не встановлює. Тому при прийнятті Верховною Радою України рішення про направлення запиту до Президента України має застосовуватися загальна норма, сформульована у статті 91 Конституції України. Форма попередньої підтримки вимоги народного депутата України про направлення запиту до Президента України, вважає Голова Верховної Ради України, може здійснюватися як шляхом особистого голосування народних депутатів України на сесії Верховної Ради України, так і відповідною кількістю підписів народних депутатів України.

Інше бачення порядку направлення запиту до Президента України має Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту, депутатської етики та організації роботи Верховної Ради України (далі - Комітет). Посилаючись на положення пункту 34 частини першої статті 85 Конституції України, частини четвертої статті 15 Закону, Комітет дійшов висновку, що рішення Верховної Ради України про направлення запиту до Президента України вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало 90 народних депутатів України (одна п'ята від конституційного складу Верховної Ради України), а вимогу про направлення запиту попередньо підтримало 150 народних депутатів України (не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України). В листі Комітету наголошується, що 226 голосів народних депутатів України необхідно лише для прийняття законів, постанов, інших актів Верховної Ради України. Рішення про направлення запиту до Президента України не належать до зазначеної категорії актів, тому в цьому разі має діяти частина четверта статті 15 Закону, згідно з якою Верховна Рада України приймає рішення про направлення запиту однією п'ятою від її конституційного складу.

3. Висновки науковців Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України, Одеської національної юридичної академії, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, Інституту законодавства Верховної Ради України в основному збігаються з позиціями Президента України і Голови Верховної Ради України. Крім того, в них зазначається, що рішення про направлення запиту є актом Верховної Ради України, а запит народного депутата України - його актом як самостійного суб'єкта парламентських відносин. У висновках містяться різні думки щодо термінів "рішення" і "акти" Верховної Ради України. Одні науковці вважають, що ці терміни тотожні, інші стверджують, що вони різняться.

4. У процесі розгляду справи у відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України Павловський М.А. підтримав конституційне подання і додатково пояснив, що частина четверта статті 15 Закону повністю врегульовує питання про направлення запиту до Президента України і не суперечить Конституції України, що Основний Закон України не надає запиту до Президента України відмінних від запиту до відповідних органів або посадових осіб ознак, а встановлює лише таку особливість, як попередня підтримка вимоги про направлення запиту 150 народними депутатами України. Запит, зауважив він, не є актом Верховної Ради України, а рішення і акти Верховної Ради України - не тотожні поняття. Рішення Верховної Ради України про направлення запиту до будь-якого органу чи посадової особи має прийматися однією п'ятою від її конституційного складу.

Ключковський Ю.Б. у виступі зазначив, що за Конституцією України природа запиту єдина, а певні відмінності в запитах зумовлені тим, що їх об'єктами є різні органи і посадові особи. Запит до Президента України визначається особливістю правового статусу глави держави. Тому згідно з пунктом 34 частини першої статті 85 Конституції України, абзацом другим частини четвертої статті 15 Закону вимога про направлення такого запиту має бути попередньо підтримана 150 голосами народних депутатів України. Форма підтримки (усна чи письмова) не має значення. Він вважає, що запит до Президента України обмежений вимогою підтримки 150 голосами народних депутатів України, а не прийняттям рішення про його направлення більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

На думку Селіванова А.О., при тлумаченні пункту 34 частини першої статті 85 Конституції України слід враховувати, що питання, зазначені в ньому, належать до відання Верховної Ради України. Рішення про направлення запиту - це владна дія парламенту України. На реалізацію своєї компетенції Верховна Рада України може приймати рішення у різних формах.

Носов В.В. у виступі констатував, що народний депутат України лише ініціює запит до Президента України, а реалізувати його можна за умови попередньої підтримки вимоги про направлення запиту однією третиною від конституційного складу парламенту України і прийняття Верховною Радою України рішення більшістю від її конституційного складу. Президент України не підконтрольний народному депутату України, тому в Конституції України передбачена особлива норма: направлення запиту до глави держави є повноваженням Верховної Ради України. Парламент України має законодавчо визначити форму підтримки вимоги про направлення запиту до глави держави, але кількість голосів щодо направлення запиту - більше половини від конституційного складу Верховної Ради України - це конституційна норма.