Відповідно до п.4 Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.07 N 815 "Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року", наказу МОЗ України від 13.08.07 N 475 "Про затвердження заходів Міністерства охорони здоров'я України з реалізації Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року" та з метою створення досконалої системи управління якістю медичної допомоги

1. Затвердити Концепцію управління якістю медичної допомоги населенню в Україні на період до 2010 року (далі - Концепція), що додається.

2. Першому заступнику та заступникам Міністра охорони здоров'я України, керівникам структурних підрозділів, закладів та установ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерству охорони здоров'я АР Крим, начальникам управлінь (відділів) охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій забезпечити реалізацію вищезазначеної Концепції.

3. Директорам Департаменту інспектування та контролю якості медичних послуг, Департаменту розвитку медичної допомоги, Департаменту кадрової політики, освіти і науки; державного санітарно-епідеміологічного нагляду; начальнику управління материнства, дитинства та санаторної справи; голові Державної служби лікарських засобів і виробів медичного призначення забезпечити розробку та подання пропозицій до плану заходів щодо впровадження напрямків, визначених у Концепції.

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Міністра Митника З.М.

За останнє десятиріччя в державі склалася тенденція щодо погіршення показників здоров'я громадян України, темпи зростання народжуваності практично не вплинули на величину природного приросту, який продовжує залишатись від'ємним, особливо у групі осіб працездатного віку. Скорочується очікувана тривалість життя, погіршується фізичний розвиток майбутнього покоління.

Система охорони здоров'я має значний потенціал впливу на здоров'я населення. У доповіді ВООЗ про стан систем охорони здоров'я в світі (2000 р.) однією з трьох фундаментальних цілей визначено поліпшення стану здоров'я населення.

Традиційно при формуванні політики в сфері охорони здоров'я для покращання громадського здоров'я головна увага приділялася фінансуванню медичного обслуговування, а також структурним та організаційним проблемам. Однак в останні роки зростає кількість даних, які свідчать про відсутність прямої залежності між обсягами фінансування охорони здоров'я і результатами її діяльності, вираженими в показниках здоров'я населення.

На сучасному етапі розвитку системи охорони здоров'я якість медичної допомоги (далі - ЯМД) вважається основною цільовою функцією і водночас критерієм діяльності системи охорони здоров'я від нижньої її ланки - лікувально-профілактичного закладу, до верхньої - Міністерства охорони здоров'я України. Забезпечення якості при наданні медичної допомоги у більшості країн розглядається як основа національної політики в сфері охорони здоров'я. В багатьох країнах прийняті і діють програми забезпечення якості медичної допомоги.

Водночас численні матеріали свідчать, що значна кількість медичних втручань, в тому числі в різних країнах Європейського союзу, здійснюється на рівні нижчому за передбачуваний. Виявлено, що значна частка клінічних процедур недоцільна та нерентабельна. Маємо переконливі дані, що 20-30% медичних втручань є неефективними (або непотрібними або шкідливими). Реєструються надзвичайно великі розбіжності в результатах медичної допомоги не лише між країнами або регіонами однієї країни, й між окремими закладами та лікарями.

Таким чином, проблеми забезпечення і оцінки якості медичної допомоги населенню є одними з найважливіших для будь-якої системи охорони здоров'я. Актуальність питань забезпечення якості особливо зростає в період реформування галузі охорони здоров'я.

В Україні рівень якості медичної допомоги, за даними експертних оцінок, досить низький - інтегральний показник якості лікування становить приблизно 56%. Населення невдоволене якістю надання медичної допомоги, про що свідчать результати соціологічних опитувань - більше 3/4 опитаних оцінює якість послуг з охорони здоров'я як низьку. Низька якість медичної допомоги обмежує можливості впливу на здоров'я населення та призводить до марнотратного витрачання обмежених коштів системи.

Поліпшення якості медичної допомоги в Україні є однією з найактуальніших проблем. В Національному плані розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.07 N 815, визначено основні напрямки удосконалення системи контролю якості медичної допомоги населенню в Україні. Як один з інструментів цього процесу вперше у структурі Міністерства охорони здоров'я був створений самостійний підрозділ - Департамент інспектування та контролю якості медичних послуг.

Ефективність і чіткість функціонування всіх ланок механізму поліпшення якості медичної допомоги можливі тільки при узгодженій їх взаємодії. Тому керівні органи охорони здоров'я державного і територіального рівнів, лікарські асоціації, учбові заклади, що здійснюють підготовку і післядипломне навчання медичних кадрів, медичні заклади, повинні керуватися єдиною стратегією та концептуальними підходами до поліпшення якості медичної допомоги.

Мета Концепції - визначення основних підходів до створення і функціонування державної системи управління якістю медичної допомоги населенню, спрямованої на задоволення обґрунтованих потреб та очікувань споживачів медичної допомоги.

Завданнями реалізації концепції є:

- поліпшення доступності медичної допомоги;

- підвищення позитивного впливу системи охорони здоров'я на стан громадського здоров'я;

- підвищення ефективності використання ресурсів охорони здоров'я;

- зростання задоволення населення системою медичного обслуговування;

- захист інтересів пацієнта щодо отримання ним якісної медичної допомоги;

- захист інтересів медичних працівників на випадок професійного ризику.

Визначення оптимального варіанта розв'язання проблеми

Всесвітньою організацією охорони здоров'я (2004 р.) запропоновано наступні напрями забезпечення управління якістю:

1. Політика: стратегія, бачення та участь уряду щодо удосконалення якості.

2. Організація: ефективні механізми здійснення національної політики в межах органів влади усіх рівнів з визначеними завданнями та функціями системи охорони здоров'я.

3. Методологія: забезпечення ефективних методичних підходів до удосконалення якості, постійного її розвитку на державному і місцевому рівнях, з урахуванням національного та міжнародного досвіду і наукових доказів.

4. Ресурси: відповідальність за ресурсне забезпечення програми якості, що перш за все забезпечить оптимальний рівень знань, навичок і інформації, необхідних для удосконалення якості.

Таким чином, створення системи якості медичної допомоги має аспекти:

політичний, пов'язаний з визначенням пріоритетів та прийняттям рішень у сфері нормативно-правового регулювання, ресурсного забезпечення та здійснення державного управління;

соціальний, пов'язаний з задоволенням очікувань населення та прагненнями працівників медичної галузі;

організаційний, пов'язаний з покращанням менеджменту в медичних установах, розвитком систем якості, стандартизації, метрологічного забезпечення.

Діючий адміністративно-командний підхід до забезпечення якості у системі охорони здоров'я, заснований на принципах контролю, перестав відповідати організаційно-правовим та економічним умовам функціонування галузі і повинен бути замінений підходом, що базується на принципі управління процесом.

Стратегія, спрямована на поліпшення якості, не може ґрунтуватися на окремих фактах, виникає необхідність безперервного процесу контролю і поліпшення якості. Глобальна стратегія ВООЗ "Здоров'я для всіх" зазначає, що всі країни повинні мати відповідні структури та механізми для забезпечення безперервного підвищення якості медико-санітарної допомоги та вдосконалення належного розвитку і використання технології охорони здоров'я, які відсутні в Україні. Ідеологія безперервного покращання якості базується на наступних основних положеннях:

1) більша частка проблем якості медичного обслуговування пов'язана не з невдачами окремих співробітників, а обумовлена недоліками системи охорони здоров'я,

2) зусилля щодо удосконалення системи повинні бути спрямовані не на потреби медичних закладів а, перш за все, на потреби пацієнтів; та чотирьох принципах: