Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Домбровського Івана Петровича - головуючий,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни - суддя-доповідач,

Мачужак Ярослави Василівни,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на засіданні питання про відкриття конституційного провадження у справі за конституційним поданням Головного контрольно-ревізійного управління України щодо офіційного тлумачення окремих положень статей 10, 11, 14 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 13, ст. 110).

Заслухавши суддю-доповідача Маркуш М.А. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Головне контрольно-ревізійне управління України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення окремих положень статей 10, 11, 14 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 року N 2939-XII з наступними змінами (далі - Закон), а саме:

1) частин десятої, одинадцятої, дванадцятої статті 11 щодо того, протягом яких днів - робочих чи календарних - повинні проводитися виїзні ревізії або перевірки;

2) частини першої статті 11 щодо того, як слід розуміти термін "підконтрольні установи" - чи це тільки ті об'єкти, які отримують бюджетні кошти постійно (фінансуються з бюджету або є одержувачами бюджетних коштів, у тому числі на момент проведення контрольних заходів), чи й ті, які отримували такі кошти в минулому бюджетному році одноразово або регулярно за конкретною програмою на певну мету;

3) частини другої статті 11 щодо того, чи мають право органи державної контрольно-ревізійної служби проводити планові виїзні перевірки окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підконтрольних підприємств, установ, організацій з питань, наведених у дорученнях Президента України, Кабінету Міністрів України, зверненнях народних депутатів України, громадян;

4) частин п'ятої, сьомої, восьмої статті 11 щодо того, чи є вичерпним перелік підстав для проведення позапланової виїзної ревізії або перевірки, передбачених цими частинами зазначеної статті;

чи може проводитися позапланова ревізія або перевірка за дорученнями Президента України, зверненнями народних депутатів України, громадян;

5) пунктів 2, 4 статті 10, частин шостої, сьомої, дев'ятої, дванадцятої статті 11 щодо того, до якого із судів - місцевого загального, господарського чи іншого - повинні звертатися органи державної контрольно-ревізійної служби за рішенням (дозволом) на проведення позапланової ревізії або перевірки;

6) частини восьмої статті 11 щодо того, хто має звертатися до суду за дозволом на проведення позапланових ревізій або перевірок у разі надходження відповідних звернень від Президента України, Кабінету Міністрів України, народних депутатів України, громадян чи посадових осіб правоохоронних органів, які не є прокурорами або слідчими (проте ініціюють проведення органами державної контрольно-ревізійної служби контрольних заходів);

7) частини шостої статті 11 щодо того, чи мають право суди надавати дозвіл на проведення позапланових ревізій або перевірок з питань, які не належать до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби;

якщо постановою суду дозволено проведення ревізії або перевірки з питань, які не належать до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби (наприклад, повнота сплати податків), чи зобов'язані органи державної контрольно-ревізійної служби виконувати таку постанову суду, адже вона оскарженню не підлягає;

8) частини шостої статті 11 щодо того, чи повинні органи державної контрольно-ревізійної служби проводити ревізії і перевірки за дорученням правоохоронних органів лише за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, чи такі ревізії і перевірки можуть проводитися з окремих питань щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, визначених цими органами.

Практичну необхідність в офіційному тлумаченні суб'єкт права на конституційне подання обгрунтовує неоднозначним, на його погляд, розумінням та застосуванням органами державної влади, зокрема судами, положень статей 10, 11, 14 Закону, які Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканність, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист)" від 12 січня 2005 року N 2322-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 10, ст. 187) викладені в новій редакції, що призводить до порушення конституційних прав та законних інтересів суб'єктів господарювання.

2. Перша колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою від 23 січня 2007 року відмовила у відкритті конституційного провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим Конституцією України, Законом України "Про Конституційний Суд України", та непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.