Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовiченка Сергія Леонідовича,

Винокурова Сергія Маркіяновича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Колоса Михайла Івановича,

Маркуш Марії Андріївни,

Пасенюка Олександра Михайловича‚

Сергейчука Олега Анатолійовича - доповідача,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Податкового кодексу України .

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 53 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб’єкта права на конституційне подання про наявність спору щодо конституційності окремих положень Податкового кодексу України .

Заслухавши суддю-доповідача Сергейчука О.А. та дослідивши матеріали справи, у тому числі позиції, які висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, науковці Національного університету державної податкової служби України, Національної академії правових наук України, Національного університету "Одеська юридична академія", Конституційний Суд України

1. Суб’єкт права на конституційне подання - 53 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), Податковий кодекс України (далі - Кодекс) як повністю, так і в окремих частинах.

Неконституційність Кодексу автори клопотання вбачають у порушенні процедури його розгляду, ухвалення та набрання ним чинності, що суперечить частині другій статті 19, частині третій статті 84, статтям 85, 89 Конституції України .

Крім того, народні депутати України звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення Кодексу , а саме: підпункт 16.1.13 пункту 16.1 статті 16; підпункт 20.1.11, підпункт 20.1.15.2 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20; підпункти 94.2.2, 94.2.4, 94.2.5 пункту 94.2, пункти 94.5, 94.10 статті 94; пункт 119.2 статті 119; підпункт "б" підпункту 129.1.1, підпункт 129.1.2 пункту 129.1 статті 129; пункт 153.8 статті 153; підпункти 164.2.7, 164.2.13, 164.2.15 пункту 164.2 статті 164.

Суб’єкт права на конституційне подання стверджує, що зазначені положення Кодексу суперечать статтям 3, 13, 22, 30, 33, 41, 42, 43, 48, 55, 62, 64, 124 Конституції України .

2. Ухвалою Конституційного Суду України від 14 липня 2011 року № 35-у/2011 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Кодексу стосовно конституційності процедури розгляду, ухвалення і набрання ним чинності та підпункту 20.1.15.2 підпункту 20.1.15 пункту 20.1 статті 20, підпункту 94.2.4 пункту 94.2 статті 94, пункту 153.8 статті 153 Кодексу на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України" - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим Законом, непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні.

3. Вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Кодексу , Конституційний Суд України виходить з того, що Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність; забезпечення економічної безпеки України є однією з найважливіших функцій держави; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним; кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом; конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України ; кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (стаття 1, частина друга статті 3, частина перша статті 8, частина перша статті 17, частина перша статті 24, частини перша, четверта статті 41, частина перша статті 42, частина перша статті 64, частина перша статті 67 Основного Закону України ).

Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року "кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".

3.1. Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Кодексу податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на таких принципах: рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства; єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов’язкових елементів податку.

3.2. У підпункті 16.1.13 пункту 16.1 статті 16 Кодексу передбачено, що платник податків зобов’язаний допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів у випадках, встановлених Кодексом.

Згідно з підпунктом 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 Кодексу органи державної податкової служби мають право доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовується для провадження господарської діяльності, та/або є об’єктами оподаткування або використовується для отримання доходів (прибутку) чи пов’язані з іншими об’єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

На думку суб’єкта права на конституційне подання, вказані положення Кодексу не відповідають частинам першій, другій статті 30, частині першій статті 124 Конституції України , оскільки проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку допускається не інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Конституційний Суд України зазначає, що в оспорюваних положеннях Кодексу йдеться не про проникнення, а про доступ контролюючих органів до обстеження визначених у Кодексі територій, приміщень та обов’язок платника податків допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження відповідних приміщень, територій.

При цьому у разі недопущення посадових осіб органів державної податкової служби до обстеження територій, приміщень, вказаних у підпункті 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 Кодексу , ці органи мають право звертатися до суду щодо зупинення видаткових операцій платника податків на рахунках такого платника податків у банках та інших фінансових установах (крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов’язань платника податків).

На думку Конституційного Суду України, закріплені в підпункті 16.1.13 пункту 16.1 статті 16, підпункті 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 Кодексу компетенція контролюючих органів та обов’язок платників податків є необхідними умовами для забезпечення виконання приписів частини першої статті 67 Конституції України , згідно з якою кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Отже, немає підстав вважати наведені положення Кодексу такими, що порушують вимоги частин першої, другої статті 30 Конституції України , за якими кожному гарантується недоторканність житла та не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Крім того, Конституційний Суд України зазначає, що народні депутати України не навели правового обґрунтування тверджень щодо невідповідності оспорюваних положень Кодексу вимогам статті 124 Конституції України .

Враховуючи викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що підпункт 16.1.13 пункту 16.1 статті 16, підпункт 20.1.11 пункту 20.1 статті 20 Кодексу не суперечать частинам першій, другій статті 30, частині першій статті 124 Конституції України .