Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,

за участю представників суб'єкта права на конституційне подання Косарєва Валентина Івановича - судді Верховного Суду України, Войнаровської Галини Андріївни - заступника начальника Управління з питань судово-правової реформи та роботи з законопроектами Верховного Суду України; представників Верховної Ради України Костицького Василя Васильовича, Шишкіна Віктора Івановича - народних депутатів України; залучених до розгляду справи представників Генеральної прокуратури України Кудрявцева Віктора Вікторовича - заступника Генерального прокурора України, Бурдоля Євгена Павловича - начальника відділу правового забезпечення Генеральної прокуратури України; представників Вищої ради юстиції Євдокимова Валерія Олександровича - Голови Вищої ради юстиції, Полтавця Юрія Павловича - члена Вищої ради юстиції, Грищенка Івана Юхимовича - завідувача відділу правового забезпечення секретаріату Вищої ради юстиції, а також Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України Носова Владислава Васильовича,

розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998, N 25, ст. 146).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) зазначених положень Закону України "Про Вищу раду юстиції".

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про Вищу раду юстиції" в частині визначення статусу Вищої ради юстиції, зокрема її повноважень щодо призначення (обрання) на посаду і звільнення з посади суддів, а також щодо дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів.

Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М., пояснення Косарєва В.І., Войнаровської Г.А., Костицького В.В., Шишкіна В.І., Полтавця Ю.П., Грищенка І.Ю., Бурдоля Є.П., Селіванова А.О., Носова В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Верховний Суд України в конституційному поданні порушив питання про те, що положення частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції" (далі - Закон) не відповідають Конституції України.

Як зазначається в конституційному поданні, статтею 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Але Закон, на думку суб'єкта права на конституційне подання та його представників, замість закріплення гарантій незалежності суддів уможливлює втручання в судову діяльність, а також вплив на суддів при здійсненні ними правосуддя. Відповідно безпідставно розширені конституційні повноваження Вищої ради юстиції.

У листі Голови Верховної Ради України, а також у виступах на пленарному засіданні представників парламенту сформульовано позицію, згідно з якою "за своїм статусом, визначеним Конституцією України, Вища рада юстиції є органом держави, на який офіційно покладено обов'язки та відповідальність за формування високопрофесійного суддівського корпусу. Безпосередньо в сферу апеляційного розгляду Вищою радою юстиції справ стосовно дисциплінарної відповідальності включені також і прокурори". Аналіз положень Закону, які оспорюються суб'єктом права на конституційне подання, на думку Голови Верховної Ради України, свідчить, що вони відповідають Конституції України.

Голова Вищої ради юстиції зазначив, що конституційне подання "внесено за надуманими мотивами, без належної правової аргументації та обґрунтування".

2. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Особливості діяльності судів як органів правосуддя об'єктивно обумовлюють необхідність забезпечення ефективного функціонування системи судів України. Конституцією України передбачено обов'язок держави забезпечувати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, окреме визначення видатків на утримання судів у Державному бюджеті України (частина перша статті 130).

Важливим засобом забезпечення ефективного функціонування органів правосуддя та незалежності суддів є Вища рада юстиції, діяльність якої цілком зосереджена саме в цій сфері. Тому логічним є те, що норми, якими визначається статус Вищої ради юстиції, включено в розділ VIII "Правосуддя" Конституції України.

3. Верховний Суд України вважає, що не відповідають Конституції України положення частини четвертої статті 1 Закону про те, що Вища рада юстиції є юридичною особою, та положення статті 48 "Апарат Вищої ради юстиції". На думку суб'єкта права на конституційне подання, це суперечить, зокрема, закріпленому статтею 6 Конституції України принципу поділу державної влади і виходить за межі повноважень, передбачених Конституцією України для органів законодавчої, виконавчої і судової влади. До того ж зі змісту статті 131 Конституції України не випливає створення апарату Вищої ради юстиції.

Голова Верховної Ради України не вбачає порушень Конституції України і законів України за змістом зазначених положень Закону. На його думку, статус Вищої ради юстиції як юридичної особи випливає із статті 23 Цивільного кодексу Української РСР, а апарат утворено "для забезпечення діяльності цього органу".

Заперечуючи наведене твердження суб'єкта права на конституційне подання, Голова Вищої ради юстиції зазначив, що інститут юридичної особи - це сфера цивільних правовідносин, а отже, надання організації, в тому числі й державній, статусу юридичної особи не залежить від принципу поділу влади і не пов'язується з віднесенням того чи іншого органу до однієї з "гілок" влади.

Конституційний Суд України виходить з того, що Вища рада юстиції є органом, статус якого встановлено Конституцією України, і для здійснення своїх повноважень може мати відокремлене майно, набувати від свого імені майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, тобто бути згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу Української РСР юридичною особою. Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначені в конституційному поданні положення частини четвертої статті 1 Закону про те, що Вища рада юстиції є юридичною особою, не є такими, що суперечать Конституції України.

Наведені суб'єктом права на конституційне подання доводи про те, що стаття 131 Конституції України не передбачає створення апарату Вищої ради юстиції, не можуть бути аргументом для визнання неконституційними відповідних положень статті 48 Закону. В Конституції України не передбачено створення апаратів Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, в тому числі Верховного Суду України. Проте кожен з відповідних органів здійснює свої повноваження за допомогою апарату - внутрішньо організованої, відособленої сукупності державних службовців, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

4. У конституційному поданні стверджується, що не відповідає Конституції України положення частини другої статті 1 Закону про те, що Вища рада юстиції є органом, відповідальним за прийняття рішень у межах своєї компетенції про дисциплінарну відповідальність прокурорів. Зазначена норма, на думку суб'єкта права на конституційне подання, фактично означає, що Вища рада юстиції може здійснювати щодо прокурорів дисциплінарне провадження, а це не передбачено статтею 131 Конституції України.

Голова Верховної Ради України погоджується з тим, що нормами Конституції України не передбачено повноважень Вищої ради юстиції здійснювати окреме (самостійне) дисциплінарне провадження щодо прокурорів. Але, як він вважає, "це не означає, що загалом забороняється врегульовувати цю сферу правовідносин".

На думку Голови Вищої ради юстиції, сформульоване Верховним Судом України питання пов'язано не з конституційністю вказаної норми Закону, а з її редакцією.

Конституційний Суд України зазначає, що положення частини другої статті 1 Закону про те, що Вища рада юстиції є органом, відповідальним за прийняття рішень про дисциплінарну відповідальність прокурорів, містить застереження - "у межах своєї компетенції". Тому це положення треба оцінювати у зв'язку з пунктом 4 статті 3 Закону, в якому саме визначено межі повноважень Вищої ради юстиції і передбачено, що вона лише розглядає скарги на рішення про притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності. При цьому Вища рада юстиції не уповноважена ініціювати, відкривати і здійснювати дисциплінарне провадження щодо прокурорів. Отже, є підстави визнати оспорюване положення Закону таким, що відповідає положенню пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України, згідно з яким Вища рада юстиції розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

5. Суб'єкт права на конституційне подання зазначає, що неконституційним є положення абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18 Закону, згідно з яким у разі порушення присяги особою, яка входить до складу Вищої ради юстиції за посадою, Вища рада юстиції приймає і надсилає до органу, який її обрав чи призначив, рішення щодо доцільності продовження нею повноважень.

Наведене положення, як зазначено в конституційному поданні, суперечить статті 131 Конституції України, якою не передбачено можливості ініціювання Вищою радою юстиції питання щодо доцільності продовження повноважень її члена за посадою Головою Верховного Суду України, Міністром юстиції України та Генеральним прокурором України.

У листі до Конституційного Суду України Голова Верховної Ради України зауважив, що забезпечити роботу Вищої ради юстиції може лише її повний склад, оскільки Вища рада юстиції є повноважною за умови призначення не менш як трьох четвертих від її конституційного складу. Тому Вища рада юстиції може прийняти рішення щодо доцільності продовження повноважень особи, яка входить до її складу за посадою. Представники Верховної Ради України підтримали цю позицію на засіданні Конституційного Суду України, вважаючи зазначене положення Закону таким, що відповідає Конституції України.

Голова Вищої ради юстиції, погоджуючись із тим, що в статті 131 Конституції України не визначено порядку припинення повноважень членів Вищої ради юстиції, в тому числі тих, хто входить до її складу за посадою, наголосив, що це не виключає визначення такого порядку законом.

При вирішенні цього спору Конституційний Суд України вважає, що немає підстав для висновку, що за наведеним положенням Закону Вища рада юстиції наділена повноваженням за межами її компетенції, визначеної статтею 131 Конституції України. Діяльність Голови Верховного Суду України, Міністра юстиції України та Генерального прокурора України як членів Вищої ради юстиції зумовлена повноваженнями за посадою. Тому їх відповідальність за виконання цих обов'язків має бути такою ж, як і за виконання інших обов'язків за посадою. Сама Вища рада юстиції не може притягнути зазначених посадових осіб до відповідальності за порушення присяги, і тому цілком логічним є те, що Законом вона наділена правом прийняти відповідне рішення і направити його до органу, який обрав чи призначив таку особу.

6. Суб'єкт права на конституційне подання вважає неконституційним положення другого речення частини першої статті 25 Закону: "Судові справи, розгляд яких не закінчено, надаються членам Вищої ради юстиції на їх вимогу для ознайомлення у зв'язку з виконанням доручень з перевірки конкретних справ Голови або заступника Голови Вищої ради юстиції". Повноваження Вищої ради юстиції перевіряти судові справи не передбачено статтею 131 Конституції України. До того ж перевірка справ, які в розгляді суду, є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить вимогам частини другої статті 126 Конституції України, відповідно до якої вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Голова Верховної Ради України обґрунтував зміст вказаного положення Закону конституційним повноваженням Вищої ради юстиції приймати рішення стосовно порушення суддями вимог щодо несумісності. А це, на його думку, передбачає право члена Вищої ради юстиції на ознайомлення з матеріалами справи, які можуть засвідчити порушення суддями вимог Закону України "Про статус суддів".

Позиція Вищої ради юстиції полягає в тому, що немає підстав пов'язувати надання члену Вищої ради юстиції для ознайомлення судових справ, розгляд яких не закінчено, з порушенням конституційного положення, яким забороняється вплив на суддів у будь-який спосіб. Ознайомлення з матеріалами справи, розгляд якої не закінчено, по-перше, не є перевіркою судового рішення по суті, по-друге, має за мету ознайомлення члена Вищої ради юстиції з такою справою лише для підготовки до розгляду питань, що належать до компетенції Вищої ради юстиції.

Конституційний Суд України виходить з того, що оспорюване положення частини першої статті 25 Закону передбачає можливість ознайомлення з матеріалами судових справ, розгляд яких не закінчено, члена Вищої ради юстиції, який за дорученням Голови або заступника Голови Вищої ради юстиції здійснює перевірку в конкретній справі з питань дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів або звільнення судді за порушення присяги тощо.

Таке ознайомлення (без права витребування нерозглянутої справи) не означає перевірку судової справи по суті і не є втручанням у процес здійснення правосуддя, як наголошується в конституційному поданні. Це обумовлена конкретними особливостями справи, що розглядається Вищою радою юстиції, перевірка матеріалів і обставин, інформація щодо яких міститься саме в судовій справі. Закон надає таке право Вищій раді юстиції для забезпечення здійснення нею своїх конституційних повноважень.

Отже, зазначене положення частини першої статті 25 Закону не може бути визнане таким, що суперечить Конституції України.

7. Суб'єкт права на конституційне подання визначає як неконституційні положення пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30 Закону про те, що до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення суддів з посади можуть звернутися народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, член Вищої ради юстиції. Зазначене положення Закону, на думку Верховного Суду України, суперечить статті 6 Конституції України про здійснення державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Воно не відповідає й частині першій статті 126 Конституції України, згідно з якою незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України.

Верховний Суд України стверджує, що і положення пунктів 1, 2 статті 38 Закону, за якими підставою для відкриття дисциплінарного провадження є подання народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, також суперечать статті 6 Конституції України.

Рівність законодавчої, виконавчої та судової влади як самостійних складових державної влади України, підкреслюється в конституційному поданні, передбачає невтручання однієї влади у внутрішню діяльність іншої. Статтею 130 Конституції України закріплено, що питання внутрішньої діяльності судів вирішуються органами суддівського самоврядування. Тому питання дисциплінарної відповідальності суддів не повинні порушуватися за ініціативою представників інших "гілок" влади.

Голова Верховної Ради України не погодився з наведеним твердженням суб'єкта права на конституційне подання і відзначив, що "включення до суб'єктів звернення щодо прийняття подання про звільнення суддів, крім відповідної кваліфікаційної комісії суддів, ще й народного депутата України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та члена Вищої ради юстиції відповідає нормам Конституції України". Він також зазначив, що "подання народного депутата України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, названі у пунктах 1, 2 статті 38 Закону України "Про Вищу раду юстиції", цілком правомірно визначаються цим Законом як пропозиції щодо відкриття дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів та інших суддів, що не суперечить нормам Конституції України".

На думку Голови Вищої ради юстиції, надання права звертатися до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про звільнення судді з посади представникам інших "гілок" влади, аніж судова, не є порушенням конституційних засад поділу державної влади та незалежності суддів. Призначення (обрання) та звільнення суддів з посад віднесено Конституцією України до компетенції Президента України та Верховної Ради України, а внесення пропозицій з цього питання не є перебранням функції здійснення правосуддя. З наведених мотивів Голова Вищої ради юстиції вважає безпідставним і необґрунтованим також і твердження Верховного Суду України про неконституційність статті 38 Закону.

Конституційний Суд України, вирішуючи ці спірні питання, виходить з того, що принцип поділу влади є засадою організації і здійснення державної влади в Україні. Конституція України не містить такого терміна, як "гілка влади". Твердження в конституційному поданні про те, що положення пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, а також пунктів 1, 2 статті 38 Закону не відповідають конституційному положенню про "невтручання представників будь-якої з гілок влади у внутрішню діяльність іншої", не є коректним, оскільки відповідного положення в Конституції України немає.

Не можна погодитися і з думкою, що питання дисциплінарної відповідальності суддів є питаннями внутрішньої діяльності судів і тому мають вирішуватися органами суддівського самоврядування. У статті 98 Закону України "Про судоустрій України" органами, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів, визначені, зокрема, кваліфікаційні комісії суддів і Вища кваліфікаційна комісія суддів України, які відповідно до частини першої статті 73 цього Закону є постійно діючими органами в системі судоустрою України. Але згаданим Законом вони не віднесені до органів, через які здійснюється суддівське самоврядування в Україні.