Відповідно до статті 14 Закону України "Про державну статистику" та з метою забезпечення доступності, гласності і відкритості статистичної інформації, її джерел та методології складання

1. Затвердити схвалену методичною комісією Держкомстату Класифікацію інституційних секторів економіки України (КІСЕ) (додається).

2. Департаменту макроекономічної статистики (Нікітіній І.М.):

2.1. Здійснювати організаційне керівництво щодо застосування КІСЕ при складанні системи національних рахунків.

2.2. Направити у тижневий термін затверджену в п. 1 цього наказу КІСЕ Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції, Міністерству фінансів, Національному банку, Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державній податковій адміністрації для використання в роботі.

3. Департаменту планування та організації статистичних спостережень (Віленчук Р.Г.) спільно з Головним міжрегіональним управлінням статистики у м. Києві (Сидоренку М.М.):

3.1. Розробити до 30.04.2005 р. Порядок запровадження КІСЕ у системі ведення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).

3.2. З 01.06.2005 р. здійснювати кодування об'єктів ЄДРПОУ за КІСЕ.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на першого заступника Голови Головка В.А та заступника Голови Шишкіну К.М. згідно з розподілом функціональних обов'язків.

РОЗРОБЛЕНО: Державний комітет статистики України

РОЗРОБНИКИ: І.Нікітіна, О.Бєглова, Н.Панкратова, А.Варнідіс, Н.Бойченко, Т.Поліщук

ПРИЙНЯТО ТА НАДАНО ЧИННОСТІ: наказ Держкомстату України від 18 квітня 2005 р. N 96

1. Вступ

2. Визначення інституційних одиниць

3. Характеристика інституційних секторів економіки України

S.11 Нефінансові корпорації

S.12 Фінансові корпорації

S.13 Сектор загального державного управління

S.14 Домашні господарства

S.15 Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства

Додаток

Література

Класифікацію інституційних секторів економіки (КІСЕ) України розроблено на виконання Програми розвитку системи національних рахунків на період до 2010 року, яку затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.04.2003 р. N 475. При цьому були використані методологічні принципи міжнародного стандарту Системи національних рахунків, прийнятого у 1993 році (СНР'93) Комісією Європейських співтовариств, Міжнародним валютним фондом, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Організацією Об'єднаних Націй і Світовим банком, Міжнародні рекомендації зі статистики праці, а також враховані особливості законодавства та економіки України.

Метою класифікації є удосконалення методології складання національних рахунків у напрямі запровадження розрахунків показників за підсекторами економіки.

Об'єктом класифікації є інституційні одиниці, які відповідно до міжнародного стандарту СНР'93 відносяться до певного сектору (підсектору) економіки.

Впровадження КІСЕ забезпечує:

- облік підприємств і організацій за інституційними секторами економіки у статистичних реєстрах та Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій;

- проведення державних статистичних спостережень економічної діяльності підприємств і організацій за інституційними секторами (підсекторами) економіки;

- можливість зіставлення національної статистичної інформації з міжнародною;

- групування суб'єктів економіки за інституційними секторами (підсекторами) з метою здійснення на макрорівні оцінки результатів їхньої діяльності та фінансового стану.

Ведення КІСЕ здійснює Державний комітет статистики України.

Підставою для змін і доповнень до КІСЕ є відповідні зміни до базової міжнародної класифікації інституційних секторів економіки (CIS) та законодавчих актів України.

КІСЕ призначена для використання працівниками Держкомстату та територіальних управлінь статистики, інших центральних органів виконавчої влади, банківських і наукових установ.

Інституційна одиниця - це господарська одиниця, основними ознаками якої є:

- право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями;

- здатність приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;

- здатність приймати фінансові та інші зобов'язання від свого імені, а також укладати договори;

- існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс активів і пасивів, або практичної можливості - як з економічної, так і з юридичної точки зору - щодо підготовки повного набору рахунків, а також статистичної звітності в разі необхідності.

Національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України.

Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцезнаходження житла, виробництва чи інших приміщень), що знаходиться на економічній території цієї країни(1), та коли вона бере участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

(1) "Економічна територія країни" - це геграфічна територія, що перебуває під юрисдикцією уряду даної країни, у межах якої відбувається пересування людей, товарів та капіталів. До економічної території включаються повітряний простір над нею, територіальні води і та частина континентального шельфу, який розташованийу міжнародних водах, щодо якої країна користується виключнім правом на вилов риби чи видобуток на шельфі палива або інших корисних копалин. Крім того, до економічної території належать вільні зони, приписані (митні) склади та підприємства, експлуатація яких здійснюється під контролем митних органів. До неї також входять територіальні анклави, які розташовані на території інших країн (території посольств, консульств, військових баз, наукових станцій).

Інституційні одиниці-нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними інституційними одиницями або мають з ними інші економічні зв'язки, утворюють групу, яка вважається за загальноприйнятою міжнародною методологією СНР'93 самостійним сектором "інший світ" (S.2 у додатку), призначеним для оцінки зовнішньоекономічної діяльності. До складу "іншого світу" входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географічних рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо.

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

- юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб'єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

- фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Основними видами юридичних осіб є корпорації(2) (включаючи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.

(2) Термін "корпорація" у контексті Класифікації інституційних секторів економіки використовується як узагальнюючий термін для господарських товариств.

Корпорації - це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. У ринковій економіці корпорації вважаються основною інституційною формою підприємництва.

Корпорації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. До корпорацій відносяться корпоративні підприємства, утворені, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб (5, ст. 63).

Квазікорпорації - це унітарні підприємства, тобто такі що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Кожна квазікорпорація повинна мати повний набір рахунків, який надавав би можливість повністю визначати потоки доходів і капіталу між нею та власником. Квазікорпораціями є державні, комунальні підприємства, підприємства споживчої кооперації, приватні підприємства, створені на основі приватної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.

Некомерційна господарська діяльність (некомерційні організації (НКО) - це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (5, ст. 3).

НКО можуть створюватися приватними особами, корпораціями або органами державного управління для досягнення соціальних цілей; для надання культурних, освітніх, наукових та управлінських послуг приватним особам або корпораціям; для охорони здоров'я громадян, розвитку фізкультури та спорту; для задоволення духовних та інших потреб громадян; для захисту їхніх прав і законних інтересів, надання юридичної допомоги, а також для інших суспільно-корисних цілей.

Керівництво НКО, як правило, здійснює орган (група посадових осіб, виконавчий комітет тощо), обраний членами НКО. Цей орган виконує такі самі функції, як і рада директорів корпорації, частково призначає розрахунковий управлінський персонал НКО.

Оскільки НКО відрізняються значною різноманітністю щодо своїх засновників і функцій, вони можуть відноситися до різних інституційних секторів. При вирішенні цього питання необхідно насамперед провести межу між ринковими та неринковими НКО.

До ринкових НКО належать НКО, які надають товари та послуги за економічно значущими цінами, тобто за ціною, яка дозволяє вплинути на рівень попиту. З іншого боку, статус НКО дозволяє їм мати додаткові кошти у вигляді добровільних пожертвувань приватних осіб, корпорацій або органів державного управління, за рахунок яких вони можуть одержати активи, що приносять значні доходи від власності.

У складі ринкових НКО переважають НКО, які обслуговують підприємства. Більшість з них утворюються асоціаціями підприємців, в інтересах яких ведеться їхня діяльність. До них належать торговельні палати, сільськогосподарські, виробничі та торговельні асоціації, організації підприємців, науково-дослідні інститути, лабораторії та інші організації. Ці НКО можуть займатися рекламною діяльністю в інтересах будь-якої групи, надавати консультаційні послуги тощо. Такі НКО в основному фінансуються за рахунок членських внесків, що сплачуються працівниками підприємств, які вони обслуговують.

До неринкових належать НКО, які надають основну частину товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення. Головним джерелом фінансування для них є кошти державного бюджету, регулярні внески їхніх членів, пожертвування, інші трансферти, а також доходи від власності. У складі неринкових НКО виділяють дві основні групи:

- НКО, які контролюються і в основному фінансуються органами державного управління;

- НКО, які обслуговують домогосподарства.

Органи державного управління здійснюють функції законодавчої, виконавчої та судової влади відносно інших інституційних одиниць. Вони мають повноваження збирати податки та інші обов'язкові платежі, а також витрачати їх відповідно до певної урядової політики. Органи державного управління здійснюють витрати на кінцеве споживання в інтересах суспільства в цілому та кожного домашнього господарства.

Домашні господарства (домогосподарства) - це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об'єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи (8, ст. 1).

Вважаються приналежними до цієї інституційної одиниці також особи, які постійно або тривалий час живуть в установах:

- члени релігійних конфесій (у товариствах, монастирях тощо);

- пацієнти лікарень;

- особи, що утримуються в пенітенціарних установах;

- особи, що постійно проживають у будинках для престарілих, дитячих будинках тощо.

Домашні господарства можуть виступати не тільки як споживачі товарів і послуг, а й займатися будь-яким видом господарської діяльності. Члени домашніх господарств роблять суттєвий внесок у виробничу діяльність шляхом:

- здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (як фізичні особи-підприємці);

- надання своєї праці іншим підприємствам, виступаючи як наймані працівники.

Вважається, що індивідуальні члени домашнього господарства, які займаються будь-якою господарською діяльністю, діють не як самостійні одиниці, а від імені свого домашнього господарства.

Виробнича діяльність у рамках сектору домашніх господарств здійснюється фізичною особою-підприємцем. Якщо члени домашнього господарства працюють за наймом у корпорації, квазікорпорації або в органах державного управління, то виробництво, у якому вони беруть участь, здійснюється за рамками сектору домашніх господарств.

Фізична особа-підприємець може займатися практично будь-яким видом виробничої діяльності (виробництво товарів і послуг для продажу або натурального обміну на ринку).

Прибуток від продуктивної діяльності фізичної особи-підприємця, являє собою сполучення двох досить різних видів доходу (оплати праці та прибутку) і тому називається "змішаним доходом" на відміну від "прибутку і прирівняних до нього доходів" (крім прибутку від виробництва житлових послуг для власного використання).

До домашніх господарств також можуть відноситися окремі особи чи групи осіб, основною функцією яких є споживання й які виробляють товари та послуги виключно для власного кінцевого використання.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці-резиденти групуються в п'ять інституційних секторів економіки:

- нефінансові корпорації;

- фінансові корпорації;

- сектор загального державного управління;

- домашні господарства;

- некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

більшість з яких розподіляється на підсектори (додаток). При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарювання та вид економічної діяльності, перелік яких визначають відповідно Класифікація організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ), затверджена наказом Держспоживстандарту України від 28.05.2004 р. N 97 із змінами та доповненнями, внесеними наказом Держспоживстандарту України від 30.05.2005 р. N 133 та Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД), затверджена наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005 р. N 375.

S.11 Нефінансові корпорації

Нефінансові корпорації - це інституційні одиниці, основною діяльністю яких є виробництво ринкових товарів чи надання нефінансових послуг. Цей інституційний сектор економіки включає сукупність таких інституційних одиниць-резидентів:

- нефінансові корпорації незалежно від того, резидентами яких країн є їхні акціонери;

- нефінансові квазікорпорації;

- НКО, які є ринковими виробниками товарів чи нефінансових послуг.

Сектор нефінансових корпорацій поділяється на три підсектори залежно від виду інституційної одиниці, що здійснює контроль над корпораціями, квазікорпораціями чи ринковими НКО. На практиці рекомендується умовно враховувати, що інституційна одиниця (або організована група одиниць) контролює ту чи іншу корпорацію тільки тоді, коли під її контролем (наприклад, через дочірнє підприємство) перебуває більше 50 відсотків акцій цієї корпорації, які володіють правом голосу (за умови, що інша інформація стосовно цієї корпорації відсутня).

Сектор нефінансових корпорацій включає такі підсектори:

- державні нефінансові корпорації;

- приватні нефінансові корпорації;

- нефінансові корпорації під іноземним контролем.

S.11001 Державні нефінансові корпорації

До державних нефінансових корпорацій відносяться корпорації та квазікорпорації, які є резидентами й контролюються органами державного управління; при цьому контроль за корпорацією визначається шляхом розроблення генеральної політики корпорації та призначення директорів (якщо існує така необхідність). Органи державного управління можуть одержати можливість щодо здійснення контролю за корпорацією шляхом:

- придбання контрольного пакету акцій, які надають право голосу, чи встановлення інших форм контролю за більш ніж половиною голосів акціонерів;

- прийняття спеціального законодавства, наказу чи положення, що надає органам державного управління право визначати політику корпорації чи призначати її директорів.

Для здійснення контролю більш ніж половиною голосів акціонерів органи державного управління необов'язково повинні володіти акціями, які надають право голосу. Державна корпорація, наприклад, може бути дочірньою корпорацією іншої державної корпорації, основна частина голосів якої належить цьому органу, а також квазікорпорацією, яка перебуває у безпосередній власності органів державного управління.

В Україні до державних нефінансових корпорацій належать суб'єкти господарювання з такими організаційно-правовими формами за КОПФГ:

- державне підприємство (код 140), казенне підприємство (код 145), комунальне підприємство (код 150) та державна акціонерна компанія (товариство) (код 235);

- відкрите акціонерне товариство (код 231), закрите акціонерне товариство (коди 232), холдингова компанія (код 550) та дочірнє підприємство (код 160), корпоративні права яких належать державі [26,ст. 3];

- корпорація (код 520), консорціум (код 530) та концерн (код 540), які створені на підставі нормативного акту Кабінету Міністрів України або розпорядчих актів органів державної влади [4, ст. 81].

S.11002 Приватні нефінансові корпорації

Приватні нефінансові корпорації включають усі нефінансові корпорації та квазікорпорації-резиденти, які не контролюються органами державного управління чи інституційними одиницями-нерезидентами. Такі корпорації можуть контролюватися (але можуть і не контролюватися) іншими інституційними одиницями-резидентами, але їхньою характерною рисою є те, що вони не підлягають контролю з боку органів державного управління чи з-за кордону. Цей підсектор включає також ринкові НКО, які займаються виробництвом товарів і нефінансових послуг.

До приватних нефінансових корпорацій відносяться такі суб'єкти господарювання згідно з КОПФГ:

- фермерське господарство (код 110);

- приватне підприємство (код 120);

- колективне підприємство (код 130);

- дочірнє підприємство (код 160);

- підприємство об'єднання громадян (релігійної організації, профспілки) (код 180);

- підприємство споживчої кооперації (код 185);

- орендне підприємство (код 190);

- індивідуальне підприємство (код 191);

- сімейне підприємство (код 192);

- спільне підприємство (код 193);

- акціонерне товариство (код 230);

- відкрите акціонерне товариство (код 231);

- закрите акціонерне товариство (код 232);

- товариство з обмеженою відповідальністю (код 240);

- товариство з додатковою відповідальністю (код 250);

- повне товариство (код 260);

- командитне товариство (код 270);

- кооператив (код 300);(3)

- виробничий кооператив (код 310);

- обслуговуючий кооператив (код 320);

- споживчий кооператив (код 330);

- сільськогосподарський виробничий кооператив (код 340);

- сільськогосподарський обслуговуючий кооператив (код 350);

- асоціація (код 510);

- корпорація (код 520);

- консорціум (код 530);

- концерн (код 540);

- холдингова компанія (код 550);

- споживче товариство (код 930);

- спілка споживчих товариств (код 935);

приватної власності (КФВ, код 10), за винятком суб'єктів господарювання, що відносяться до нефінансових корпорацій під іноземним контролем.

(3) використовується тимчасово.

S.11003 Нефінансові корпорації під іноземним контролем

До нефінансових корпорацій під іноземним контролем відносяться корпорації й квазікорпорації-резиденти, що контролюються інституційними одиницями-нерезидентами. Цей підсектор включає:

- дочірні корпорації корпорацій-нерезидентів;

- корпорації, які діють виключно на основі власності іноземців чи іноземних юридичних осіб, або придбані повністю у власність цих осіб.

Цей підсектор включає дочірні (код за КОПФГ 160) та іноземні (код за КОПФГ 170) підприємства.

S.12 Фінансові корпорації

Фінансові корпорації (установи) включають всі корпорації, які спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності.

Фінансова установа (компанія) - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (22, ст. 1, п. 1).

Фінансовою послугою визнаються операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (22, ст. 1, ч. 1, пп. 5).

Одним із різновидів фінансових послуг є фінансове посередництво.

Фінансовим посередництвом є діяльність, пов'язана з отриманням та перерозподілом фінансових коштів, крім випадків, передбачених законодавством. Фінансове посередництво здійснюється установами банків та іншими фінансово-кредитними організаціями. (5, ст. 333, п. 3).

Допоміжною діяльністю у сфері фінансів та страхування є недержавне управління фінансовими ринками, біржові операції з фондовими цінностями, інші види діяльності (посередництво у кредитуванні, фінансові консультації, діяльність, пов'язана з іноземною валютою, страхуванням вантажів, оцінювання страхового ризику та збитків, інші види допоміжної діяльності) (5, ст. 333, п. 5).

Надання послуг, які мають допоміжний характер для фінансового посередництва, може здійснюватись у формі вторинної діяльності фінансових посередників або виконуватись спеціалізованими агентствами чи брокерами. До числа останніх входять, наприклад, брокери по операціях з цінними паперами, компанії по розташуванню, посередники по кредитах тощо. Українські компанії можуть здійснювати професійну діяльність на ринку цінних паперів - діяльність з випуску та обігу цінних паперів (торговець цінними паперами) таких видів, як діяльність з випуску цінних паперів (організація передплати на цінні папери за дорученням, від імені та за рахунок емітента, андеррайтинг), комісійна діяльність (купівля-продаж цінних паперів від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи), комерційна діяльність (купівля-продаж цінних паперів від свого імені та за свій рахунок, що є аналогом брокерської діяльності з цінними паперами).

Фінансові корпорації мають два рівні поділу на підсектори. На першому рівні вони групуються у такі підсектори:

S.121 Національний банк України (НБУ);

S.122 Інші депозитні корпорації;

S.123 Інші фінансові посередники, крім страхових корпорацій та недержавних пенсійних фондів;

S.124 Допоміжні фінансові організації;

S.125 Страхові корпорації та недержавні пенсійні фонди.

На другому рівні фінансові корпорації (крім НБУ) підрозділяються відповідно до того, чи є вони об'єктом державного, приватного або іноземного контролю, а саме:

S.12201, S.12301, S.12401, S.12501 - державні фінансові корпорації;