1.1. Методичні рекомендації розроблені на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.98 N 939 "Про вдосконалення системи державного регулювання розміру квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій" з метою реалізації Концепції реформи житлово-комунального господарства в Україні, а також "Програми демонополізації житлово-комунального господарства та утворення конкурентного ринку комунальних послуг на період до 2000 року" для забезпечення нормативно-методичної бази формування економічно обгрунтованих тарифів на утримання та ремонт житла і надання комунальних послуг.

Документ має рекомендаційний характер і рішення щодо його застосування приймається місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування.

1.2. Метою розробки цих методичних рекомендацій є формулювання нового, економічно обгрунтованого підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги.

Запропонована методологія дозволяє відійти від витратного методу формування собівартості та директивного визначення рівня рентабельності і представити тариф як економічний важіль, який дозволить, з одного боку, виключити непродуктивні і невиправдані витрати, а з іншого, створити економічне підгрунтя для реалізації необхідних заходів щодо вдосконалення технологічного процесу.

1.3. Традиційно при встановленні тарифів на послуги підприємств житлово-комунального господарства використовувалися фактичні дані, тобто дані минулого періоду. При цьому обгрунтування підприємствами житлово-комунального господарства рівня собівартості і тарифів також полягало у відтворенні фактичних даних минулого періоду.

Суттєві недоліки такого підходу:

- зменшення впливу на собівартість заходів щодо зниження витрат і прогнозованих змін обсягу споживання послуг;

- неможливість вирахування необхідного збільшення обсягу робіт із заміни зношених основних фондів та розвитку підприємств, перешкода реалізації інвестиційних проектів;

- відсутність стимулювання ресурсозбереження, бо збільшення витрат (у тому числі в результаті нераціонального господарювання), як правило, компенсується зростанням тарифу, а при одержанні економії від зниження витрат завдяки вжитим заходам плановий тариф, звичайно, знижується.

- норматив рентабельності, який визначає прибуток підприємства і затверджується регулюючим органом за видами діяльності житлово-комунального господарства, носить обмежувальний характер, не має економічного обгрунтування і стримує розвиток підприємств.

Виходячи з цього можна зробити такі висновки:

- оцінка рівня фактичних витрат повинна бути лише першим етапом формування економічно обгрунтованого тарифу, у процесі якого необхідно шляхом аудиту виявити наявність нераціональних витрат і, на підставі нормативів з урахуванням необхідних коригувань фактичних витрат, вирахувати плановий рівень собівартості;

- у міру того як підприємства, що надають житлово-комунальні послуги, стають більш самостійними суб'єктами господарювання і несуть все більшу відповідальність за розвиток основних фондів, вони повинні мати визначені фінансові можливості забезпечення цього розвитку.

1.4. Концепція запровадження економічно обгрунтованих тарифів (далі тарифи) на сучасному етапі реформування житлово-комунального господарства грунтується на таких основних принципах:

- розрахунок собівартості здійснюється за складовими, визначеними діючою "Інструкцією з планування, обліку і калькулювання собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства" (далі за текстом "Інструкція"), але цей розрахунок базується на чинних нормативних документах;

- розрахунок прибутку здійснюється на основі визначення фінансових потреб підприємства для функціювання і розвитку його виробничої та соціальної сфери. Його величина планується заздалегідь шляхом розрахунку потрібного обсягу інвестицій і визначення їх частки, що фінансується за рахунок прибутку підприємств, а також розрахунку величин інших платежів, які здійснюються за рахунок прибутку.

Таким чином, ці "Методичні рекомендації" виходять із необхідності планування як об'єктивного рівня витрат, так і розміру прибутку підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, а величина тарифу (Т) визначається за формулою:

де: С - планова собівартість одиниці послуги згідно нормативам;

П - плановий прибуток підприємства, потрібний для його функціювання та розвитку, віднесений до одиниці послуги.

Слід підкреслити, що розміри витрат на поточну діяльність і розвиток підприємств у складі тарифу повинні визначатися в результаті знаходження місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування компромісу між потребами житлово-комунального господарства, можливостями бюджету і платоспроможністю споживачів послуг.

Вирахуваний рівень тарифу перевіряється на відповідність нормативам споживання житлово-комунальних послуг, скоригованим з урахуванням місцевих умов, виробництва, тощо.

Розраховані в такий спосіб тарифи відображають об'єктивний рівень рівноважної ціни попиту і пропозиції: попит визначається потребами в обсязі і якості послуг, підтвердженими фінансовими можливостями споживачів послуг, а пропозиція характеризує рівень тарифу, що забезпечує відшкодування витрат підприємств житлово-комунального господарства та програм розвитку.

1.5. Тариф на житлово-комунальні послуги - це розмір плати за утримання житла і прибудинкових територій або надання комунальної послуги, що забезпечує мінімально необхідний рівень відшкодування витрат та програму розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, прийнятої місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування при дотриманні нормативів якості послуг (з урахуванням витрат на капітальний ремонт відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Примітка: Зв'язок кількісних і якісних показників послуг з рівнем їх оплати споживачами деталізовано в "Правилах надання населенню житлово-комунальних послуг".

1.6. Тариф розраховується для кожного виду житлово-комунальних послуг у кожному населеному пункті шляхом аналізу і коригування фактичних витрат підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, згідно з нормативами або в результаті конкурсного відбору виконавця, що заявив і реально забезпечив обслуговування за мінімальною ціною.

1.7. Тарифи для населення на житлово-комунальні послуги це система ставок оплати житла і комунальних послуг, що діє у населеному пункті. Розмір тарифу для населення затверджується як частка від економічно обгрунтованого тарифу залежно від прийнятого місцевими органами державної виконавчої влади та органами самоврядування рівня відшкодування населенням фактичної вартості житлово-комунальних послуг.

1.8. Регулювання ціни (тарифу) - прямий або непрямий вплив регулюючого органу на розмір тарифу шляхом встановлення його граничного розміру в результаті оцінки об'єктивно необхідних витрат при прийнятій якості послуг.

Регульований тариф використовується в рамках контролю і регулювання діяльності підприємств житлово-комунального господарства, що діють на локальних товарних ринках, або є природними монополістами.

1.9. За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів самоврядування в населеному пункті можуть встановлюватися два рівні тарифів: на соціальну норму площі житла, нормативне споживання комунальних послуг та на житлову площу та комунальні послуги, що їх перевищують.

Соціальна норма площі житла еквівалентна мінімальному розмірові надання житлових приміщень, що встановлюється в квадратних метрах загальної площі залежно від досягнутого рівня житлової забезпеченості, складу сім'і тощо.

Нормативи споживання комунальних послуг складаються з нормативів водоспоживання, водовідведення та теплоспоживання. Зазначені нормативи повинні орієнтуватися на задоволення санітарних потреб населення та запобігання надмірним ресурсним відповідно до "Порядку визначення нормативів забезпечення населення послугами водо-, теплопостачання та водовідведення".

1.10. Основними завданнями введення економічно обгрунтованих планово-розрахункових тарифів і підвищення об'єктивності їхнього формування є:

- захист інтересів споживачів, у тому числі населення, при переході галузі на режим беззбиткового функціонування;

- запобігання необгрунтованому завищенню тарифів;

- забезпечення раціонального планування місцевих бюджетів;

- створення механізму регулювання цін на послуги підприємств, що надають житлово-комунальні послуги на локальних товарних ринках, шляхом контролю рівня витрат і прибутку при укладенні договорів на обслуговування;

- створення цінових орієнтирів в умовах зменшення та поступової ліквідації перехресного субсидіювання при наданні комунальних послуг різним категоріям споживачів.

1.11. Тарифи на кожний вид послуг можуть встановлюватися диференційовано залежно від їхніх споживчих властивостей.

У першу чергу це стосується тарифів на утримання і ремонт житла, розміри яких можуть диференційюватися залежно від його споживчих якостей.

Необхідність диференціації тарифів залежно від якості надаваних житлово-комунальних послуг стає більш актуальною відповідно до підвищення рівня оплати житла і зростання цих витрат у сімейному бюджеті, бо за таких умов споживачі більшою мірою висувають вимоги до якості послуг та їх відповідності рівню оплати.

З розвитком ринку житлово-комунальних послуг диференціація тарифів значною мірою буде формуватися відповідно до ринкової оцінки суспільно необхідних витрат в умовах конкурентної боротьби суб'єктів господарювання і дозволить змінити ситуацію, коли гірше за якістю і розташуванням житло оплачується так, як і краще.

Існуючий рівень квартирної плати також ніяк не пов'язаний з витратами, необхідними для повного відновлення житлового фонду та його капітального ремонту. Диференціація дозволяє вирішити завдання перерозподілу коштів, отриманих у вигляді квартирної плати, виключивши положення, коли її розмір обернено пропорційний до якості житла (чим гірший стан і більше витрат на ремонт, тим більша квартплата).

1.12. Тарифи затверджуються місцевими органами державної виконавчої влади та органами самоврядування, як правило, на рік за поданням підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, і в разі необхідності можуть коригуватися з урахуванням зміни обставин, що впливають на його величину, і відображаються в договорах на обслуговування.

1.13. Для підприємств, що отримують право на надання житлово-комунальних послуг в результаті конкурсу, процедура встановлення економічно обгрунтованих тарифів має свої особливості, які висвітлені в розділі 5.

1.14. Використання при розрахунку вартості послуг двохставочних тарифів має свої особливості, наведені в розділі 5.

1.15. У додатку наведено перелік основних нормативів, чинних у галузі житлово-комунального господарства. Відсутність того чи іншого чинного документа в переліку не виключає можливості його використання в розрахунках тарифів.

2.1. Розрахунок собівартості

Собівартість як економічна категорія - це виражені в грошовій формі витрати підприємств житлово-комунального господарства на надання послуг споживачам.

Собівартість послуг підприємств житлово-комунального господарства складається з витрат, пов'язаних з обслуговуванням основних фондів, управлінням технологічними процесами виробництва і реалізацією послуг, використанням матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та інших видів ресурсів.

Витрати на відтворення основних фондів включаються в собівартість у вигляді амортизації у відсотках від балансової вартості основних фондів залежно від терміну їхньої служби у порядку, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

2.2. Аналіз фактичного рівня собівартості

2.2.1. На першому етапі аналізується фактичний рівень собівартості, виявляються резерви зниження витрат. На основі даних аудиту (експертизи) тарифів визначається необхідність коригування розміру фактичних витрат.

2.2.2. Аудит тарифів дозволяє оцінити можливість і доцільність зниження собівартості або окремих її складових.

Як правило, результатом аудиту тарифів є виявлення непродуктивних витрат, у тому числі непричетних до даного виду діяльності, резервів зниження собівартості, виконання конкретних етапів технологічного процесу.

2.2.3. Для визначення економічно обгрунтованої собівартості необхідно враховувати:

- використання при розрахунку фонду оплати праці нормативної чисельності, яка часто є завищеною порівняно з фактичною і перевищує раціональний рівень працевитрат;

- переоцінку основних фондів (у більшості підприємств вона не відповідає реальній вартості);

- витрату ресурсів на виробництво фактичного обсягу споживаних послуг;

- змішання функцій підрядника і замовника, штучної монополізації не тільки функцій обслуговування, але й управління. Зокрема, збір платежів за всі види житлово-комунальних послуг одним із підприємств (наприклад, житловим), а не міським розрахунковим центром, часто призводить до диспропорції в розподілі коштів між підприємствами різних видів діяльності.

2.2.4. Висновок про завищення окремих складових собівартості не завжди зумовлює необхідність зниження загальної суми витрат.

Варто проаналізувати перелік робіт, що враховуються в тарифі, і доповнити тими, що не виконуються, або тими, що фінансуються в недостатньому обсязі.

Виходячи з цього, необхідно оцінювати доцільність зниження окремих складових витрат, а також включення в собівартість додаткових витрат.

2.2.5. Аналізується взаємовплив собівартості й обсягу реалізації послуг з урахуванням розроблених заходів щодо ресурсозбереження.

У рамках заходів реформування житлово-комунального господарства проводяться роботи зі скорочення питомого споживання матеріального носія послуги (води і теплової енергії).

Таке скорочення викликає пропорційне зниження умовно перемінних витрат (електроенергії, палива, матеріалів, реагентів), але в результаті збереження обсягу умовно постійних витрат зумовлює необхідність підвищення планової собівартості одиниці послуги.

2.2.6. Облік впливу зростаючої частки умовно постійних витрат у цьому разі визначається розподілом загальної суми планових витрат на плановий обсяг реалізації послуг у натуральному виразі, розрахований з урахуванням нормативів їхнього споживання, заходів щодо ресурсозбереження, відображених у виробничій програмі підприємства.

При цьому розглядається і береться до уваги як необхідність підвищення планової собівартості для компенсації умовно постійних витрат, так і заходи щодо їхнього зниження в плановому періоді та необхідні для цього інвестиції.

2.2.7. Оцінюється вплив собівартості на якість послуг (переліку реально виконуваних робіт, технологічних операцій) та залежність собівартості від якості наданих споживачам послуг. Визначаються завдання з підвищення якості обслуговування й оцінюється зміна поточних витрат, що забезпечує виконання додаткового переліку робіт, працездатність нових видів устаткування, реалізацію нових технологічних процесів.

Необхідно передбачити зниження тарифів за неякісне виконання робіт (послуг), або не надання у повному обсязі передбачених тарифами робіт (послуг) підприємствами житлово-комунального господарства.

2.2.8. Собівартість послуг залежно від якості обслуговування визначається реально виконуваним переліком робіт, станом (рівнем зносу) основних фондів.

Необхідність виконання додаткових, порівняно з попереднім періодом, робіт, підвищення надійності устаткування і мереж оцінюється з погляду додаткових витрат, що за узгодженням із замовником або регулюючим органом включаються в планову собівартість.

2.2.9. Використання для розрахунку собівартості, а в остаточному підсумку, і економічно обгрунтованого тарифу, фактичних витрат без їх аналізу за зазначеними напрямами не допускається.

У разі відсутності нормативів або їхньої істотної невідповідності реальним умовам місцевим органом державної виконавчої влади та органом самоврядування або уповноваженою ним організацією повинні бути погоджені нормативи, що відображають особливості організації та технології виробничого процесу.

При цьому в обов'язковому порядку використання при плануванні собівартості фактичних витрат навіть за окремими статтями вимагає аналізу їх обгрунтованості шляхом аудиторської перевірки, а також шляхом порівняння з витратами в аналогічних підприємствах і коригування з урахуванням раціоналізації цих окремих елементів собівартості.

2.3. Планування собівартості послуг

2.3.1. На другому етапі розрахунку тарифів формується планова собівартість як результат узагальнення всіх зазначених чинників.

Конкретний склад і розмір окремих статей собівартості залежить від виду послуги й особливостей технологічного процесу її виробництва і реалізації за методикою, викладеною в чинній "Інструкції".

2.3.2. Планові витрати за кожною статтею собівартості, як зазначено вище, визначаються на основі використання нормативної бази (після її аналізу і необхідного коригування відповідно до реалізації нових технологічних процесів і заходів щодо ресурсозбереження), аналізу фактичних витрат, актів аудиторських перевірок (експертизи) тарифів, запланованих заходів щодо розвитку об'єктів житлово-комунального господарства, підвищення якості, надійності й екологічної безпеки виробництва.

При цьому необхідно оцінити потребу в ресурсах для реалізації заходів, що плануються, їхньому фінансуванні, в тому числі за рахунок фонду розвитку підприємства.

2.3.3. Таким чином, при плануванні собівартості, зокрема при розрахунку витрат за кожною її статтею, повинні враховуватися дві групи чинників:

- що знижують розмір тарифів (реалізація антивитратного механізму, заходів щодо ресурсо-, енергозбереження та ін.),

- що підвищують розмір тарифів (індекси цін та рівня інфляції, впровадження технологічних процесів, що підвищують якість обслуговування).

2.3.4. Планування собівартості при формуванні економічно обгрунтованого тарифу базується на оцінці собівартості одиниці послуги (її матеріального носія) в одиницях, характерних для кожного виду діяльності, згідно з чинною "Інструкцією".

Для розрахунку собівартості одиниці послуги необхідно попередньо визначити собівартість реалізації загального обсягу послуг.

Планова собівартість одиниці послуги визначається розподілом загальної суми планових витрат на плановий обсяг послуг у натуральному виразі, розрахований виходячи з нормативів (лімітів) їхнього споживання і загальної кількості споживачів (по групах і категоріях), тобто:

Cзаг - загальна сума планових витрат (собівартість виробництва і реалізації загального обсягу послуг);

Qi - обсяг споживання і категорії споживачів;

E - сума.

2.3.5. Собівартість реалізації загального обсягу послуг визначається як сума витрат за кожною статтею собівартості. Нижче наведені рекомендації з розрахунку планових витрат у розрізі основних статей собівартості.

Планові витрати на матеріали, паливо, електроенергію й інші прямі витрати залежать від обсягу виробництва матеріального носія послуги (підйому води, виробництва теплової енергії), що складається в результаті розрахунку необхідного обсягу реалізації послуг споживачам, витрат і втрат матеріального носія послуги.