Конституційний Суд України у складі суддів:

Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Бринцева Василя Дмитровича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Гультая Михайла Мирославовича,

Запорожця Михайла Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича - доповідача,

Маркуш Марії Андріївни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Стрижака Андрія Андрійовича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шаптали Наталі Костянтинівни,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 41-42, N 43, N 44-45, ст. 529).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 49 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є твердження суб'єкта права на конституційне подання про неконституційність окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI.

Заслухавши суддю-доповідача Лилака Д.Д. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 49 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI (далі - Закон), а саме частини четвертої статті 26 щодо зайняття посади судді апеляційного суду суддями, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, частини третьої статті 31 щодо зайняття посади судді вищого спеціалізованого суду суддями, які обрані на посаду судді безстроково, частини другої статті 39 щодо зайняття посади судді Верховного Суду України особою, яка має стаж роботи на посаді судді не менше п'ятнадцяти років.

На думку авторів клопотання, аналіз оспорюваних норм дає підстави для висновку, що перше призначення на посади суддів судів загальної юрисдикції Президент України може здійснювати лише до суду першої інстанції і такі судді не можуть бути в межах п'ятирічного строку переведені ним до суду більш високої ланки. Вони вважають, що це обмежує конституційне повноваження Президента України призначати суддів у Верховний Суд України, суди касаційного та апеляційного рівнів, оскільки у частині першій статті 128 Конституції України словосполучення "на посаду професійного судді" однозначно свідчить про посаду професійного судді суду будь-якого рівня. Тому ані Верховна Рада України, ані Президент України не можуть бути абсолютно усунені від можливості здійснювати призначення на посаду судді у той чи інший суд загальної юрисдикції будь-якого рівня та спеціалізації.

Крім того, неконституційність вказаних положень Закону обґрунтовується їх невідповідністю приписам частин третьої, п'ятої статті 127 Конституції України, згідно з якими на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, який, зокрема, має стаж роботи у галузі права не менш як три роки, а додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу встановлюються законом. У конституційному поданні стверджується, що виходячи зі змісту зазначених конституційних положень законом можна встановити додаткові вимоги щодо стажу для окремих категорій суддів тільки в розумінні словосполучення "стаж роботи у галузі права", застосованого у частині третій статті 127 Основного Закону України. У зв'язку з цим вимоги до кандидатів на посаду судді будь-якого суду стосовно наявності іншого стажу, відмінного від стажу роботи у галузі права, суперечать Конституції України.

Народні депутати України також наголошують, що оспорювані положення Закону обмежили конституційне право осіб, які згідно з частиною четвертою статті 127 Конституції України та частиною третьою статті 59 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III (далі - Закон N 3018) могли бути призначені Президентом України на п'ятирічний строк суддями апеляційних спеціалізованих судів, не маючи суддівського стажу, але маючи фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів, що суперечить частині третій статті 22 Конституції України, відповідно до якої при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилаючись на частину третю статті 124, частини другу, третю, четверту статті 125 Конституції України, автори клопотання вважають вимогу обов'язкової наявності стажу роботи на посаді судді при призначенні на посади суддів судів загальної юрисдикції такою, що не відповідає конституційним засадам організаційної єдності та чіткої ієрархії судів. На їхню думку, вимога стосовно наявності саме суддівського стажу для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України порушує конституційні положення щодо рівності прав людей, права громадян брати участь в управлінні державними справами та рівного права доступу до державної служби, повного здійснення права на працю (статті 21, 38, частина друга статті 43 Конституції України) .

Встановлені оспорюваними положеннями Закону вимоги щодо формування складу апеляційних, вищих спеціалізованих судів, Верховного Суду України народні депутати України вважають такими, що усувають усіх інших юристів від зайняття посад у цих судах, консервують та корпоратизують суддівство, відокремлюють його від суспільства, перешкоджають представленню в суддівському корпусі альтернативних точок зору з найважливіших правових питань, що виникають у суспільстві. Тому зазначене правове регулювання суперечить частині першій статті 15 Конституції України, відповідно до якої суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Враховуючи викладене, автори клопотання просять визнати оспорювані положення частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону такими, що не відповідають частині першій статті 15, статті 21, частині третій статті 22, статті 38, частині третій статті 43, частині третій статті 124, частинам другій, третій, четвертій статті 125, частинам третій, четвертій, п'ятій статті 127, частині першій статті 128 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Міністерство юстиції України, Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вища рада юстиції, Рада суддів України, Вища кваліфікаційна комісія суддів України, науковці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного університету "Юридична академія України імені Ярослава Мудрого".

3. Вирішуючи порушене в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6 Конституції України) .

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, до повноважень якої належить прийняття законів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85 Основного Закону України) .

Закони приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України) .

Судова влада в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції шляхом відправлення правосуддя в рамках відповідних судових процедур на засадах правової держави та верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8, частина третя статті 124 Конституції України, стаття 1 Закону) .

3.2. Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції складають судову систему України (частина третя статті 124 Конституції України, частина перша статті 3 Закону) .

Конституційний Суд України зазначив, що система судів загальної юрисдикції закріплена в Конституції України. Зокрема, у Рішенні від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 Конституційний Суд України вказав, що "за змістом положень частин другої, третьої, четвертої статті 125 Конституції України ними визначена система судів загальної юрисдикції, названі всі її ланки: Верховний Суд України, інші види судів - вищі спеціалізовані, апеляційні, місцеві" ( абзац перший підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

Положення статті 125 Конституції України відтворені в Законі, згідно з яким суди загальної юрисдикції (місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані, Верховний Суд України) утворюють єдину систему судів ( частина друга статті 3, частина друга статті 17) .

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України питання судоустрою, судочинства і статусу суддів повинні визначатися виключно законами України. Зазначена норма має імперативний характер, вказує на конституційно встановлений спосіб вирішення питань судоустрою і статусу суддів саме шляхом прийняття закону. Прийнявши Закон, Верховна Рада України реалізувала своє конституційне повноваження визначати судоустрій і статус суддів, у тому числі порядок зайняття суддівських посад, у передбачений Конституцією України спосіб, що відповідає вимогам частини другої статті 19 Основного Закону України.

3.3. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя (частина перша статті 127 Конституції України, частина друга статті 1 Закону) . Суддею є громадянин України, який в установленому Конституцією України і Законом порядку призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі (частина четверта статті 126 Конституції України, стаття 51 Закону) .

Для зайняття посади професійного судді у судах загальної юрисдикції Конституцією України і Законом передбачено спеціальні процедури, які стосуються встановлення кваліфікаційних вимог, порядку призначення і обрання на посаду судді тощо. Конституція України містить загальні вимоги щодо зайняття посади професійного судді в судах загальної юрисдикції, визначає їх способи - призначення вперше і обрання безстроково (пункт 27 частини першої статті 85, частина четверта статті 126, частини третя, четверта статті 127, частина перша стаття 128) . Водночас законодавець повноважний встановлювати додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня порівняно із основними вимогами для зайняття посади професійного судді (частина п'ята статті 127 Основного Закону України) .

Таким чином, суддя має особливий (спеціальний) правовий статус, який характеризується наявністю певних вимог, обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.