Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича - головуючого,

Бринцева Василя Дмитровича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Джуня В'ячеслава Васильовича,

Дідківського Анатолія Олександровича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Мачужак Ярослави Василівни,

Овчаренка В'ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича - доповідача,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" від 8 липня 2005 року N 2783-IV (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., N 34, ст. 444) та за конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 зазначеного Закону.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" є конституційні подання 52 та 89 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71, частиною першою статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" та питання практичної необхідності в офіційній інтерпретації положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 зазначеного Закону.

Заслухавши суддю-доповідача Шишкіна В.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 52 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати Закон України "Про особливості звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності" (далі - Закон) таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Обґрунтовуючи свою позицію, автори подання зазначають, що:

- за своєю суттю Закон повністю не відповідає положенням статей 78, 106, 116 Конституції України, оскільки на суб'єктів владних повноважень покладає зобов'язання, які не визначені в Конституції України;

- положення частин першої, другої статті 3, статті 4 Закону, що стосуються порядку звільнення з посад осіб, які суміщають депутатський мандат з іншими видами діяльності, суперечать вимогам частини четвертої статті 81 Конституції України;

- положення статті 5 Закону про те, що акт про призначення особи, яка є народним депутатом України, на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, втрачає чинність, якщо повноваження народного депутата не припинені в установленому законом порядку, суперечить положенням статей 78, 80, 81, 106, 116 Конституції України;

- положення Закону, що зобов'язують Президента України або Кабінет Міністрів України звільняти таких осіб та інформувати про це у встановлені строки Верховну Раду України, не відповідають нормам статей 106, 116 Конституції України, у яких визначено функції і повноваження Президента України та Кабінету Міністрів України;

- положення частини третьої статті 7 Закону, що зобов'язують Голову Верховної Ради України видати розпорядження про блокування дії персональної електронної картки для голосування народного депутата України та припинення відповідних виплат йому, суперечать частині п'ятій статті 83, частині третій статті 88 Конституції України.

2. Суб'єкт права на конституційне подання - 89 народних депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України в контексті положень статті 5 Закону. Автори подання просять роз'яснити вказані положення в аспекті таких питань:

- чи є словосполучення "Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Верховною Радою України" за своєю правовою природою тотожним словосполученню "відставка Кабінету Міністрів України, прийнята Верховною Радою України";

- чи набуває Президент України у разі втрати чинності актів, про які йдеться у статті 5 Закону, конституційне право припинити повноваження Верховної Ради України достроково і призначити позачергові вибори у зв'язку з тим, що протягом шістдесяти днів з моменту складення повноважень Кабінетом Міністрів України перед новообраною Верховною Радою України (починаючи з 25 травня 2006 року) не сформовано його персональний склад у порядку та строки, встановлені Конституцією України;

- чи є такими, що втратили чинність, постанови Верховної Ради України від 4 серпня 2006 року "Про призначення Януковича В.Ф. Прем'єр-міністром України" N 77-V, "Про формування складу Кабінету Міністрів України" N 88-V в частині, що стосується призначення членами Кабінету Міністрів України осіб, які були на той час народними депутатами України, якщо після закінчення строку, вказаного у статті 5 Закону, вони продовжують перебувати на посадах народних депутатів України;

- якщо вказані акти Верховної Ради України втратили чинність, то які правові наслідки це тягне для подальшого здійснення повноважень членів Кабінету Міністрів України тими особами, які не склали повноважень народних депутатів України, і чи можна вважати, що такі члени Кабінету Міністрів України здійснюють свої повноваження всупереч Конституції та законів України.

Обґрунтовуючи своє клопотання, суб'єкт конституційного подання вказує на те, що повноваження народних депутатів України, які набули статусу членів Кабінету Міністрів України, за станом на останній день (25 серпня 2006 року) зазначеного двадцятиденного строку не були припинені Верховною Радою України, хоча процедуру такого припинення встановлено статтею 5 Закону. Оскільки таких вимог Закону не було дотримано, то, на думку авторів подання, постанови Верховної Ради України від 4 серпня 2006 року про призначення Прем'єр-міністра України та про формування складу Кабінету Міністрів України є такими, що втратили чинність. Відтак, Кабінет Міністрів України втратив правові підстави для свого функціонування ще 25 серпня 2006 року. Верховна Рада України, у свою чергу, після зазначеної дати не сформувала нового законного складу Кабінету Міністрів України у порядку, який визначено Конституцією України, що є підставою для припинення її повноважень Президентом України відповідно до частини другої статті 90 Конституції України.

3. Ухвалою Другої колегії суддів Конституційного Суду України від 22 січня 2007 року справу за конституційним поданням 52 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону та справу за конституційним поданням 89 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 90 Конституції України, статті 5 Закону об'єднано в одне конституційне провадження.

4. Позиції щодо питань, порушених у конституційних поданнях, висловили науковці: Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Національного університету "Києво-Могилянська академія", Міжрегіональної академії управління персоналом, Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, Харківського національного університету внутрішніх справ, Центру політико-правових реформ, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, а також член-кореспондент Академії правових наук України професор В.Б. Авер'янов.

5. Проведений Конституційним Судом України аналіз матеріалів справи, відповідних положень Конституції України, міжнародно-правових актів, норм Закону дає підстави для такого узагальнюючого висновку стосовно обох клопотань.

Народні депутати України, як представники Українського народу в єдиному органі законодавчої влади в Україні, здійснюють свої повноваження на постійній основі. У системному зв'язку з таким приписом перебувають положення, які стосуються дострокового припинення повноважень народного депутата України, підстави для якого визначені в частині другій статті 81 Конституції України. Однією з підстав дострокового припинення повноважень є недотримання вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності. Несумісність зумовлена природою відповідного представництва, участю депутата у здійсненні законодавчої влади, політичним характером його діяльності тощо. Вимога щодо несумісності є складовою статусу народного депутата України, однією з ознак його мандата, яка полягає у встановленні безпосередньої заборони поєднання мандата народного депутата України з роботою на іншій посаді. Недотримання цієї вимоги є порушенням частини другої статті 78 Конституції України.

В положеннях частин третьої, четвертої, п'ятої, шостої статті 81 Конституції України йдеться про різні механізми дострокового припинення повноважень народного депутата України. У разі ігнорування особою конституційних положень щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності дострокове припинення повноважень має відбуватися лише у той спосіб, який визначено в частині четвертій статті 81 Конституції України, та в порядку, встановленому у відповідних нормах законів, що конкретизують цей припис Конституції України. Суттю розв'язання конфліктних ситуацій є позбавлення особи саме повноважень народного депутата України. Запровадження іншого способу суперечить зазначеним положенням Конституції України.

6. Конституційний Суд України, розглядаючи порушені в конституційному поданні 52 народних депутатів України питання, виходить з такого.

6.1. В аспекті конституційного подання пріоритет природних прав людини слід розглядати як один із засадничих принципів Конституції України, відповідно до якого Верховна Рада України, як орган законодавчої влади, має приймати правові акти, додержуючись такого підходу.

6.1.1. У міжнародному праві вироблено систему прав людини як визначальних засад правового статусу фізичної особи. Наразі цю систему складають: Загальна декларація прав людини 1948 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Енцикліка прав людини (Pacem in terris) 1963 року, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року тощо. Сукупність прав, зазначених у названих документах, дістала відображення у Конституції України 1996 року. За змістом вказаних документів природні права є винятковими, невід'ємними від людини, невідчужуваними і непорушними будь-ким, зокрема державою.