Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Іващенка Володимира Івановича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича - суддя-доповідач,

Костицького Михайла Васильовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

за участю: представників суб'єкта права на конституційне подання Сіренка Василя Федоровича та Пономаренка Георгія Григоровича - народних депутатів України; Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України; Зайця Анатолія Павловича - першого заступника Державного секретаря Міністерства юстиції України, представника Президента України;

розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року N 2766-III (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., N 51-52, ст. 265).

Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання 63 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи відповідно до статті 71 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору щодо конституційності положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України".

Заслухавши суддю-доповідача Корнієнка М.І., пояснення Сіренка В.Ф., Пономаренка Г.Г., Селіванова А.О., Зайця А.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб'єкт права на конституційне подання - 63 народних депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України, положення статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 18 жовтня 2001 року (далі - Закон).

Відповідно до положень статті 43 Закону кандидат у народні депутати України (далі - кандидат у депутати), якого висунуто в одномандатному окрузі, до подання документів окружній виборчій комісії для реєстрації вносить на рахунок окружної виборчої комісії грошову заставу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а партія (блок) до подання документів Центральній виборчій комісії для реєстрації кандидатів у депутати, включених до виборчого списку в багатомандатному виборчому окрузі, вносить у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Народні депутати України вважають, що передбачена статтею 43 Закону вимога щодо внесення грошової застави є встановленням майнового цензу для громадян України, що суперечить положенням статей 5, 24 Конституції України.

На думку авторів конституційного подання, майновий ценз призведе до підміни механізму здійснення народовладдя абсолютизацією фінансових можливостей партій та їх спонсорів, оскільки значна кількість громадян України перебуває за межею бідності і не зможе внести заставу, а отже - реалізувати своє право бути обраним. Як зазначається у конституційному поданні, на цей факт звертав увагу і Президент України, повертаючи Закон для повторного розгляду Верховною Радою України.

2. До справи долучено листи Голови Верховної Ради України та Президента України.

Голова Верховної Ради України вважає, що заставу не можна розцінювати як майновий ценз, оскільки на відміну від застави як способу забезпечення зобов'язань вона має іншу правову природу. За Законом застава виконує функцію не платіжного засобу, а коштів, внесення яких стимулює до зваженого прийняття рішення щодо використання пасивного виборчого права, а також упереджує невиправдані витрати з державних фондів, які формуються значною мірою за рахунок платників податків.

Водночас Голова Верховної Ради України зазначає, що не можна залишити поза увагою і обгрунтоване занепокоєння з боку суб'єкта права на конституційне подання щодо виникнення ситуації, за якою не забезпечені матеріально кандидати у народні депутати України можуть опинитися у нерівному становищі щодо можливості реалізувати свої виборчі права з іншими кандидатами.

На думку Президента України, запровадження грошової застави як умови реєстрації кандидатів у народні депутати України Конституцією України не заперечується. Тому порушене в конституційному поданні питання має розглядатися як таке, що належить до сфери законодавчого регулювання, а не на предмет конституційності.

Повертаючи Закон для повторного розгляду Верховною Радою України, Президент України свою позицію щодо неконституційності запровадження грошової застави базував не стільки на факті запровадження грошової застави, скільки на її розмірі. Після суттєвого зменшення розмірів грошової застави вона, на думку Президента України, не може розглядатися як така, що порушує права і свободи людини і громадянина.

3. У процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні Конституційного Суду України Сіренко В.Ф. зазначив, що будь-які додаткові умови для реалізації пасивного виборчого права мають розглядатися як виборчий ценз. Тому грошова застава, як і будь-яка інша встановлена законом додаткова умова реалізації громадянами України їх пасивного виборчого права, є виборчим цензом. Оскільки між грошовою заставою та майновим станом громадян України завжди є органічний зв'язок, то положення статті 43 Закону суперечать передусім положенням статті 24 Конституції України, відповідно до яких не може бути привілеїв і обмежень за такою ознакою, як майновий стан.

Встановлений статтею 43 Закону розмір грошової застави для кандидата у депутати 1020 гривень, партії (блоку) - 255000 гривень, на думку Сіренка В.Ф., є дискримінаційним, оскільки подолати цей майновий ценз може тільки людина матеріально забезпечена, а партія (блок) - лише за наявності суттєвої фінансової підтримки. Тому положення цієї статті суперечать також статтям 5, 21, 36, 38, 69 Конституції України.