Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Тимченка Івана Артемовича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича,

за участю представників, суб'єкта права на конституційне подання - Президента України - Кальника Віктора Мартиновича, першого заступника Міністра економіки України, Стичинського Броніслава Станіславовича, першого заступника Міністра юстиції України; представників Верховної Ради України - Сокерчака В'ячеслава Михайловича, першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, Донченка Юрія Григоровича, першого заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці, Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України, а також Носова Владислава Васильовича, Постійного представника Президента України в Конституційному Суді України,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 року N 507-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року N 495-XIV і розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стало конституційне подання Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року і розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 75 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору стосовно конституційності положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року.

Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І., пояснення Кальника В.М., Стичинського Б.С., Сокерчака В.М., Донченка Ю.Г. і дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати неконституційним Закон України від 17 березня 1999 року "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Зазначеним Законом статтю 5 Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 3 грудня 1990 року доповнено частиною другою, згідно з якою у разі виникнення заборгованості по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплатах забороняється до погашення такої заборгованості підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України, а статтю 9 - частиною третьою, яка передбачає, що ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб населення України), послуги громадського транспорту і зв'язку встановлюються Кабінетом Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" визначено, що оплата житлово-комунальних послуг та послуг громадського транспорту здійснюється громадянами України за цінами і тарифами, встановленими відповідно Кабінетом Міністрів України, Національною комісією з питань регулювання електроенергетики України, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, за станом на 1 червня 1998 року.

Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що, прийнявши цей Закон, Верховна Рада України вийшла за межі своєї компетенції, визначеної Конституцією України (статті 85, 92), і перебрала на себе повноваження, які Конституцією України покладено на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Цим самим Верховна Рада України порушила принцип поділу влади в Україні (частина перша статті 6 Конституції України).

Президент України також зазначає, що відповідно до пункту 3 статті 116 Конституції України проведення цінової політики у державі забезпечує Кабінет Міністрів України. Ці повноваження Кабінету Міністрів України передбачені і статтею 4 Закону України "Про ціни і ціноутворення".

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері ціноутворення, на думку Президента України, підтверджено також Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 1999 року , в якому визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), Закон України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що надаються громадянам України" від 23 липня 1998 року. Незважаючи на це, Верховна Рада України прийняла закон, в якому відтворено норми, визнані Рішенням Конституційного Суду України неконституційними.

У зв'язку з цим суб'єкт права на конституційне подання вважає положення частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року і розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" неконституційними.

Заперечуючи проти аргументів, наведених у конституційному поданні, Голова Верховної Ради України в письмовому поясненні Конституційному Суду України та представники Верховної Ради України в процесі розгляду справи на відкритому пленарному засіданні зазначили, що Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" прийнято Верховною Радою України в межах її повноважень, передбачених, зокрема, пунктом 3 частини першої статті 85 та пунктами 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України. Що ж до Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 1999 року, то, на їх думку, Верховна Рада України керується ним у виконанні своїх законотворчих функцій у різних сферах регулювання суспільних відносин, в тому числі і у сфері політики ціноутворення. Зокрема, повноваження щодо визначення засад цієї політики Верховна Рада України реалізувала у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року.