Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного Суду України:

Тимченка Івана Артемовича - головуючий,

Вознюка Володимира Денисовича,

Євграфова Павла Борисовича - суддя-доповідач,

Козюбри Миколи Івановича,

Корнієнка Миколи Івановича,

Костицького Михайла Васильовича,

Малинникової Людмили Федорівни,

Мартиненка Петра Федоровича,

Мироненка Олександра Миколайовича,

Німченка Василя Івановича,

Розенка Віталія Івановича,

Савенка Миколи Дмитровича,

Селівона Миколи Федосовича,

Скоморохи Віктора Єгоровича,

Тихого Володимира Павловича,

Чубар Людмили Пантеліївни,

Шаповала Володимира Миколайовича,

Яценка Станіслава Сергійовича

за участю представників суб'єктів права на конституційне подання - народних депутатів України - Носова Владислава Васильовича, Стешенка Олександра Миколайовича, Гетьмана Вадима Петровича, Ольховського Бориса Івановича - народних депутатів України, Барабаша Олександра Леонідовича - громадянина України; представника Президента України Стичинського Броніслава Станіславовича - першого заступника Міністра юстиції України; представників Верховної Ради України Лавриновича Олександра Володимировича - заступника голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи, народного депутата України, Мішури Валерія Дмитровича - секретаря Комітету Верховної Ради України законодавчого забезпечення свободи слова та засобів масової інформації, народного депутата України, Зайця Анатолія Павловича - заступника керівника Науково-експертного управління Секретаріату Верховної Ради України; представників Центральної виборчої комісії Алсуф'єва Віктора Володимировича, Співака Василя Івановича - членів Центральної виборчої комісії,

керуючись статтею 150 Конституції України, пунктом 1 статті 13, статтями 40, 61, 63, 65 Закону України "Про Конституційний Суд України", розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними поданнями народних депутатів України від 19 листопада і 4 грудня 1997 року щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень і повністю Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року із змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 34 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 11 грудня 1997 року, Законом України "Про внесення зміни до статті 39 Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 25 грудня 1997 року, Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 30 грудня 1997 року.

Колегія суддів Конституційного Суду України з конституційних подань та звернень ухвалами від 24 грудня 1997 року і 4 січня 1998 року відкрила конституційні провадження у справах за конституційними поданнями народних депутатів України від 19 листопада і 4 грудня 1997 року. Ухвалою від 4 січня 1998 року зазначені конституційні подання відповідно до статті 58 Закону України "Про Конституційний Суд України" були об'єднані в одне конституційне провадження.

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40 Закону України "Про Конституційний Суд України" стали конституційні подання народних депутатів України від 19 листопада 1997 року і 4 грудня 1997 року.

Підставою для розгляду справи згідно з пунктом 1 статті 82 Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спірних питань щодо відповідності окремих положень і повністю Закону України "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 року Конституції України.

Заслухавши суддю-доповідача Євграфова П.Б., пояснення представників суб'єктів права на конституційне подання Носова В.В., Стешенка О.М., Гетьмана В.П., Ольховського Б.І., Барабаша О.Л., представника Президента України Стичинського Б.С., представників Верховної Ради України Лавриновича О.В., Мішури В.Д., Зайця А.П., представника Центральної виборчої комісії Співака В.І., дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в:

1. Суб'єкти права на конституційне подання вважають за необхідне визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), окремі положення і повністю Закон України "Про вибори народних депутатів України", прийнятий Верховною Радою України 24 вересня 1997 року і введений в дію 25 жовтня 1997 року, з дня опублікування Закону в офіційному виданні Верховної Ради України - газеті "Голос України".

На думку суб'єктів права на конституційне подання, положення зазначеного Закону "не відповідають правовій ідеї і нормам чинної Конституції України", обмежують конституційні права і свободи громадян, дискримінують їх; Закон "спотворює (фальсифікує) безпосереднє народне волевиявлення, здійснене на виборах", не забезпечує додержання "основних принципів виборчої системи" України - загального, рівного, прямого виборчого права, на основі яких шляхом таємного голосування обираються чотириста п'ятдесят народних депутатів України. Закон, як зазначається в конституційних поданнях, звужує зміст та обсяг існуючих прав і свобод людини і громадянина, встановлених, зокрема, Законом України "Про вибори народних депутатів України" в редакції від 18 листопада 1993 року і Постановою Верховної Ради України "Про застосування законів України "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад" від 13 липня 1994 року в частині, що стосується виборів народних депутатів України. Положення Закону суперечать й іншим нормам і принципам Конституції України стосовно здійснення прав і свобод громадянами України в процесі виборів народних депутатів України.

Як зазначається в конституційних поданнях народних депутатів України, не відповідають положенням статей 5, 21, 22, 24, 36, 38, 41, 42, 55, 64, 69, 70, 71, 76 Конституції України (є неконституційними) пункт 18 статті 11, частина десята статті 14, частина третя статті 15, частина третя статті 20, стаття 22, пункт 9 частини першої та частина п'ята статті 24, пункт 2 частини першої та частина шоста статті 25, частини перша і третя статті 27, частина п'ята статті 29, стаття 32, частини третя, четверта, п'ята і шоста статті 39, стаття 40, частини п'ята, шоста, сьома, восьма, дев'ята, десята, одинадцята, тринадцята, чотирнадцята статті 42, частини четверта, шоста, сьома, восьма статті 43, частини друга і третя статті 44, частина третя статті 47, частина перша статті 49, частина друга розділу XI "Прикінцеві положення" Закону. Положення статті 21 Закону, як наголошується в конституційних поданнях, "суттєво впливає на склад висунутих кандидатів у депутати і, відповідно, на склад парламенту, тому його неконституційність призводить до неконституційності Закону в цілому".

Суб'єкти права на конституційне подання вказують і на те, що зазначені положення Закону не відповідають частині третій статті 21 Загальної декларації прав людини (1948 р.), а також статтям 25 і 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.), принципам, закріпленим у його Преамбулі.

2. У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України від 27 січня 1998 року зазначається, що наведені в конституційних поданнях народних депутатів України твердження щодо неконституційності окремих положень і повністю Закону України "Про вибори народних депутатів України" є необгрунтованими. Наголошується на тому, "що наявність у Законі навіть одного окремого положення, яке відповідає Конституції, якщо не була порушена встановлена Конституцією України процедура розгляду, ухвалення або набрання чинності цим Законом, не дає права вимагати визнання такого Закону повністю неконституційним".

Не погоджуючись з доводами суб'єктів права на конституційне подання, Голова Верховної Ради України звертає увагу на те, що Закон був прийнятий відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 85, пункту 20 частини першої статті 92 Конституції України в розвиток положень, зазначених в її статтях 15, 36, 38, 69, 70, 71, 76 і "з додержанням встановленої Конституцією України процедури розгляду, ухвалення та набрання ним чинності". На його думку, твердження про визнання окремих положень Закону неконституційними спрямовані проти змішаної (мажоритарно-пропорційної) виборчої системи та "визнання такими, що не відповідають Конституції, фактично всіх основних положень, які регулюють вибори 225 народних депутатів України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу". Проте, як зазначається в листі, Конституція України (пункт 20 частини першої статті 92) питання щодо визначення виборчої системи відносить до компетенції і повноважень парламенту України - Верховної Ради України, воно "є питанням політичної доцільності".

У листі ставиться під сумнів трактування суб'єктами права на конституційне подання механізму дії загальних конституційних принципів виборчого права у мажоритарно-пропорційній системі виборів народних депутатів України, а також їх підхід до визначення конституційного змісту понять: "рівне виборче право", "пряме виборче право", "загальне виборче право". Зроблено висновок про те, що за Законом України "Про вибори народних депутатів України" громадяни "можуть реалізувати своє виборче право - як загальне, рівне, пряме - відповідно до Конституції України (конституційно) через обидві складові змішаної системи (мажоритарну і пропорційну) одночасно як по одномандатних, так і по багатомандатному виборчих округах".

У зазначеному документі оспорюються вимоги суб'єктів права на конституційне подання визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення Закону, якими встановлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій, висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу і в одномандатних виборчих округах, визначено гарантії діяльності кандидатів у народні депутати України, а також порядок встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах.

3. Згідно з частиною третьою статті 77, пунктом 20 частини першої статті 92 Конституції України організація і порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюються виключно законами України. Відповідно до статті 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, яка наділена Конституцією України повноваженнями приймати закони (пункт 3 частини першої статті 85), тому до її компетенції належить законодавче врегулювання питань організації і порядку проведення виборів народних депутатів України.

24 вересня 1997 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про вибори народних депутатів України", за за яким народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою (частина перша статті 1 Закону). При цьому із 450 народних депутатів України - конституційного складу Верховної Ради України (частина перша статті 76 Конституції України) 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 - за списками кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва (частина друга статті 1 Закону).

Відповідно до цих принципових положень Закон вирішив питання щодо самої організації виборів народних депутатів України, в тому числі утворення виборчих округів і виборчих дільниць, утворення виборчих комісій та визначення їх повноважень, встановлення порядку складання списків виборців, висування і реєстрації кандидатів у народні депутати України у зазначених виборчих округах, проведення передвиборної агітації, фінансування виборчої кампанії, голосування, підрахунку голосів, встановлення результатів виборів у багатомандатному загальнодержавному і одномандатних виборчих округах та в цілому, а також нормативно вирішив інші питання, пов'язані з виборами народних депутатів України.

Аналіз положень Конституції України дає підстави для висновку, що зазначені та інші питання, врегульовані Законом України "Про вибори народних депутатів України", є компетенцією Верховної Ради України, зокрема, вирішувати ці питання відповідно до статей 3, 6, 8 та 19 Конституції України.

Разом з тим вирішення цих питань оспорюється у конституційних поданнях народних депутатів України, насамперед це стосується додержання конституційних принципів виборчого права.

4. Згідно зі статтею 71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Право голосу на виборах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років. Не мають права голосу громадяни, яких визнано судом недієздатними (стаття 70 Конституції України). Народним депутатом України відповідно до частини другої статті 76 Конституції України може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років. Таким чином, за змістом статей 38, 70, 71, 76, 141 Конституції України сутністю виборчого права є право громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Це право є загальним, рівним і прямим.

Основоположні принципи загального, рівного і прямого виборчого права, вільне і таємне волевиявлення громадян України на виборах народних депутатів України становлять конституційну основу правового регулювання виборчого процесу.

5. На думку народних депутатів України, сформульоване в частині п'ятій статті 42 Закону положення, згідно з яким "списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, не отримують право на участь у розподілі депутатських мандатів", суперечить конституційним принципам виборчого права.

У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду України з приводу порушеного питання зазначається, що в основі подібних тверджень "лежать хибні уявлення авторів подань, за якими народне волевиявлення зводиться до спрощеного розуміння арифметичної суми волі виборців".

Під час розгляду питання щодо конституційності положення частини п'ятої статті 42 Закону України "Про вибори народних депутатів України" Конституційний Суд України дійшов висновку, що позбавлення списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій, що отримали менше чотирьох відсотків голосів виборців, права на участь у розподілі депутатських мандатів, є питанням політичної доцільності, і воно має вирішуватися Верховною Радою України.

6. Відповідно до конституційних принципів виборчого права має бути визнано таким, що не відповідає Конституції України (неконституційним), положення частини четвертої статті 1 Закону України "Про вибори народних депутатів України", згідно з яким "вважається, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосуванні на виборах", оскільки це суперечить статті 69 Конституції України, відповідно до якої народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії. Це положення Закону не є визначенням народного волевиявлення, як і волевиявлення окремих громадян, виходячи з того, що виборці повинні здійснити його на виборах особисто. Тим більше, частиною п'ятою статті 40 Закону передбачено, що кожен виборець голосує особисто, а голосування за інших осіб не допускається.

7. Повинні бути визнані неконституційними й деякі інші положення Закону України "Про вибори народних депутатів України", які обмежують здійснення громадянами виборчих прав. Зокрема, положення частини четвертої статті 3 Закону, згідно з яким "здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, - на час перебування в цих місцях". У даному випадку виборче право, про яке йдеться, це конституційне право громадян обирати народних депутатів України і їх конституційне право бути обраними народними депутатами України. Відповідно до частини другої статті 70 Конституції України не мають права голосу (тобто права обирати) лише громадяни, яких визнано судом недієздатними. Тому положення частини четвертої статті 3 Закону, згідно з яким здійснення виборчого права зупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають в місцях позбавлення волі, - на час перебування в цих місцях, не відповідає статті 70 Конституції України.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 76 Конституції України, не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Тобто і в цьому відношенні положення частини четвертої статті 3 Закону суперечить тій же частині третій статті 76 Конституції України. Зазначене положення частини четвертої статті 3 Закону не відповідає і частині першій статті 64 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

8. Оскільки вибори народних депутатів України є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права (частина перша статті 38, частина перша статті 71, стаття 76 Конституції України), звільнення кандидата у народні депутати України на період виборчої кампанії від виконання обов'язків за місцем роботи є його правом, а не обов'язком. У зв'язку з цим мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення частини сьомої статті 3 Закону, згідно з яким військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, судді і прокурори, а також державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами у народні депутати України, якщо на момент реєстрації вони подадуть до відповідної виборчої комісії особисте зобов'язання про припинення виконання службових повноважень на період виборчої кампанії, а також положення частини першої статті 27 Закону, яким на кандидатів у народні депутати України покладається обов'язок звільнятися на період виборчої кампанії від виконання виробничих або службових обов'язків за місцем роботи з наданням неоплачуваної відпустки.

Зазначеними положеннями Закону також порушується принцип рівності конституційних прав і свобод громадян (частина перша статті 24 Конституції України).

9. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституція України, таким чином, надає громадянам право безпосередньо звертатися до суду із скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. У цьому відношенні не може бути будь-яких винятків щодо здійснення громадянами України конституційного права безпосередньо звертатися до суду зі скаргами на рішення, дії чи бездіяльність дільничних, окружних та Центральної виборчих комісій, їх посадових і службових осіб. Проте Закон України "Про вибори народних депутатів України" в ряді випадків обмежує судовий захист виборчих прав громадян, встановивши дещо інший порядок ніж той, що передбачений частиною другою статті 55 Конституції України.

Виходячи з наведеного необхідно визнати такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення Закону, за якими обмежується захист виборчих прав громадян у судовому порядку, зокрема: можливість оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій за умови, "якщо інший порядок оскарження не встановлено законом" (частина перша статті 15 Закону), незабезпеченість права громадян на оскарження до суду дій чи бездіяльності посадових і службових осіб дільничних, окружних та Центральної виборчих комісій (частини перша, третя, п'ята статті 15 Закону), унеможливлення оскарження до суду рішення окружної виборчої комісії про визнання народного депутата України обраним та визнання виборів недійсними (частини шоста і восьма статті 43 Закону).

10. У положеннях Закону України "Про вибори народних депутатів України" не завжди послідовно додержано конституційного принципу рівного виборчого права, відповідно до якого всім виборцям і всім кандидатам у народні депутати України Конституція надає і гарантує рівні правові можливості для реалізації своїх виборчих прав. Зокрема, рівне виборче право не забезпечується положенням частини третьої статті 20 Закону, яким кандидату в народні депутати України, включеному до списку кандидатів від політичної партії, виборчого блоку партій, надається більше правових можливостей у реалізації права бути обраним народним депутатом України: крім балотування по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу йому надається право одночасно бути висунутим кандидатом у народні депутати України також в одномандатному виборчому окрузі. Тобто одній і тій же особі Закон надає право одночасно виборювати мандат народного депутата України у двох виборчих округах.

Порушення рівного виборчого права Конституційний Суд України вбачає також в тому, що за одного й того ж кандидата в народні депутати України, якому Закон надає можливість одночасно балотуватися по двох виборчих округах, виборці мають голосувати двічі.

Закон не забезпечує рівних правових можливостей у здійсненні громадянами України виборчого права на стадії висування кандидатів у народні депутати України відповідними осередками політичних партій, виборчих блоків партій, які звільнені від збору підписів виборців на підтримку особи, яка висувається цими осередками кандидатом у народні депутати України в одномандатних виборчих округах.

Закон також не забезпечує рівних правових можливостей у виборах народних депутатів України тим, що обмежує участь у них, зокрема в одномандатних виборчих округах, політичних партій, які не зареєстрували списки кандидатів у народні депутати України в Центральній виборчій комісії по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу, позбавляючи такі партії права висувати своїх кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах.

Окремі положення Закону не надають рівних правових можливостей суб'єктам виборчого процесу, зокрема, встановленням неоднакових термінів висування і реєстрації списків кандидатів у народні депутати України від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і термінів висування та реєстрації кандидатів у народні депутати України в одномандатних виборчих округах, а також встановленням неоднакового терміну для забезпечення виготовлення передвиборних плакатів у багатомандатному загальнодержавному та одномандатних виборчих округах.