1.1. Галузь застосування і призначення Правил

1.1.1. Правила технічної експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики України (далі - Правила) установлюють вимоги до ремонту, реконструкції, налагодження та експлуатації систем теплопостачання комунальної енергетики, до яких входять джерела теплової енергії, теплові мережі, теплові пункти і теплоспоживачі.

1.1.2. Правила поширюються на:

- районні, квартальні, групові та індивідуальні котельні, обладнані паровими та водогрійними котлами, незалежно від параметрів роботи;

- парові та водяні теплові мережі;

- центральні та індивідуальні теплові пункти, теплорозподільні станції, водяні та парові системи центрального опалення і вентиляції, системи гарячого водопостачання житлових, громадських та промислових будівель та інші пристрої і споруди теплоспоживачів.

1.1.3. Ці Правила обов'язкові для виконання усіма підприємствами, які зайняті ремонтом, реконструкцією, налагодженням та експлуатацією котелень, теплових мереж, теплорозподільних вузлів і систем теплоспоживання комунальної форми власності.

1.2. Нормативні посилання

При розробці цих Правил використовувались чинні в Україні такі нормативні документи.

1.3. Терміни і визначення

1.4. Відповідальність за порушення Правил

1.4.1. Працівники, які обслуговують тепловикористуючі установки і теплові мережі, повинні чітко уявляти технологічні особливості свого підприємства (організації), знати й виконувати ці Правила та інші нормативні акти (1.2).

1.4.2. Працівники, які порушили Правила, притягуються до відповідальності згідно з чинним законодавством України.

1.4.3. Відповідальним за загальний стан теплового господарства підприємства (організації) є керівник підприємства.

У теплових і технологічних цехах наказом по підприємству (організації) повинна бути призначена потрібна кількість спеціально підготовленого персоналу, відповідального за технічний стан та безпечну експлуатацію тепловикористовуючих установок і теплових мереж.

Решта персоналу підприємства (організації) несе відповідальність за дотримання Правил згідно з посадовими інструкціями.

1.4.4. Аварії та нещасні випадки, пов'язані з експлуатацією тепловикористовуючих установок і теплових мереж, розслідуються згідно з Законом України про охорону праці, ДБН В.1.2-1-95, ДНАОП 0.00-4.03-98.

На підставі матеріалів розслідування аварій та нещасних випадків повинні бути розроблені протиаварійні заходи щодо попередження подібних аварій та нещасних випадків.

1.4.5. За порушення цих Правил та нормативних актів про охорону праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці і представників професійних спілок винні працівники притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

2.1. Загальні положення

2.1.1. Для одержання теплоенергії у котельнях, як правило, використовується тверде, рідке і газоподібне паливо.

2.1.2. Постачання палива здійснюється на підставі угод з постачальниками. В угодах повинні бути обумовлені нормативи показників палива, графіки відвантаження і транспортування.

2.1.3. При недотриманні договірних умов постачання палива спори між постачальником і споживачем вирішуються у встановленому законодавством порядку.

2.2. Тверде паливо

2.2.1. У котлах спалюють вугілля різних сортів (буре, кам'яне, антрацити), торф і деревні відходи. Теплота згорання різного палива неоднакова і змінюється в межах від 4 до 40 МДж/кг (1000 - 10000 ккал/кг).

Залежно від теплоти згорання прийнято поділяти паливо на високосортне й низькосортне. Низькосортне паливо ще називають місцевим паливом, оскільки рентабельність його використання невелика (дрова, торф з радіусом доставки до 20 - 30 км, а буре вугілля - до 200 км). Для одержання порівнюваних величин під час складання паливних балансів вводять поняття умовного палива.

Умовним паливом прийнято вважати паливо, теплота згорання якого дорівнює 29,33 МДж/кг (7000 ккал/кг).

2.2.2. Приймати тверде паливо від постачальників за кількістю та якістю належить згідно з вимогами діючих нормативних документів:

"Збірника матеріалів для працівників паливо-постачальних організацій" (Укрголовпаливо при Держпостачі України, 1985 рік) та "Норм і вказівок по нормуванню витрат палива і теплової енергії на опалення житлових та громадських будинків, а також на житлово-господарчі і комунальні потреби по Україні" (затверджені постановою Госплану УРСР від 22 березня 1982 року N 25.

2.2.3. На кожну одноразово відвантажувану споживачеві партію палива постачальник зобов'язаний скласти й вислати споживачеві посвідчення про якість палива із зазначенням номерів вагонів, назву шахти (розрізу, ліспромгоспу, кар'єру), марки, класу палива, зольності, вмісту вологи, сірки, теплоти згорання та інших показників, обумовлених угодою.

2.2.4. Усе паливо, що надходить споживачеві, слід зважити на вагонних чи автомобільних вагах. При виявленні недовантаження, яке перевищує встановлені норми природної втрати, одержувач зобов'язаний пред'явити матеріальні претензії постачальникам і транспортним організаціям.

2.2.5. Розміри території складів твердого палива повинні бути достатніми для забезпечення роздільного зберігання палива у штабелях.

2.2.6. За штабелями вугілля слід встановити постійний нагляд з метою виявлення ознак самонагрівання та самозаймання.

2.2.7. Не допускається самонагрівання вугілля до температури 60 - 70 град. C.

2.2.8. При займанні вугілля, що горить, не дозволяється засипати землею чи піском, а також заливати водою у штабелі. Полум'я, що виникло, слід збивати вуглекислотою з вогнегасників типу ОУ-80, ОУ-25 транспортного виконання.

2.2.9. На підвищення темпів самонагрівання вугілля у штабелі впливають такі причини:

- змішування вугілля різних марок в одному штабелі;

- інтенсивне проникнення повітря всередину штабеля;

- інтенсивне нагрівання штабеля променями сонця;

- наявність у вугіллі сірчаного колчедану (піритної сірки);

- скупчення дріб'язку вугілля окремо від великих шматків;

- наявність у вугіллі ганчір'я, соломи, фарби та іншого будівельного сміття.

2.2.10. На кожному складі зберігання твердого палива повинні бути розроблені відповідні робочі інструкції, погоджені з місцевими органами охорони праці, промсанітарії та пожежної безпеки. Наказом по підприємству повинен бути призначений відповідальний працівник за пожежний стан і сформована добровільна пожежна дружина.

2.2.11. Не рідше одного разу на квартал слід провадити інвентаризацію палива.

2.2.12. У галереях та естакадах стрічкових конвеєрів подачі палива до котелень, вузлах перевантаження слід у холодну пору року підтримувати температуру на менше як +5 град.C. Пристрої, які усувають зависання палива в бункерах і течах (пневмозавалювачі, вібратори тощо), повинні бути справними і своєчасно функціонувати.

Кути нахилу стінок бункерів і теч для вугілля повинні бути на менш як 60 град. до горизонту. Бункери сирого палива у котельні слід не рідше одного разу на 10 діб повністю спорожняти для огляду та очищення.

2.2.13. Всередині приміщень та на обладнанні паливоприготування і паливоподачі не допускається скупчення пилу.

Запиленість повітря слід періодично за затвердженим графіком контролювати. Вона не повинна перевищувати допустимих санітарних норм.

2.2.14. Капітальний ремонт механізмів паливних складів, паливоподачі та паливоприготування провадиться в міру потреби за графіками ППР, затвердженими головним інженером підприємства.

2.3. Рідке паливо

2.3.1. Рідке паливо утворюється в процесі переробки природних рідких і твердих горючих копалин: нафти, вугілля та горючих сланців внаслідок їх перегонки, крекінгу, піролізу або гідрогенізації, а також в результаті синтезу з горючих газів.

2.3.2. У топках котлів комунальної енергетики тепер використовується переважно два види рідкого палива: пічне побутове згідно з ТУ 38-101-656-76 та мазут паливний марки 100 згідно з ГОСТ 10585-75*.

2.3.3. Норми якості мазуту (табл. 1).

2.3.4. Характеристика пічного палива (табл. 2).

2.3.5. Транспортування мазутів до паливосховищ, як правило, здійснюється залізничним транспортом. Системи зливання і перекачування повинні бути обладнані захистом від займання у зв'язку із статичною електрикою, що виникає, а трубопроводи зливника повинні прокладатися з тепловими супутниками.

Естакади зливника обладнуються пристроями для обігрівання рубашок чи змійовиків транспортних цистерн, і якщо мазут поставляється без розігрівальних пристроїв, то повинні бути пристрої для розігрівання мазуту відкритим сухим паром тиском не вище як 0,5 МПа (5 кгс/кв.см).

2.3.6. Сірчані мазути розігрівати гострою парою не допускається, температура їх розігрівання повинна бути в межах 70 - 80 град.C.

2.3.7. Для нормального перекачування мазуту марки 100 його розігрівають до температури 60 - 80 град.C. Мазут марки 40 розігрівають до температури 40 - 60 град.C.

2.3.8. Система пічного палива не потребує підігрівання, зважаючи на незначну залежність в'язкості палива від температури.

2.3.9. Рідке паливо, надходячи на зливальний пункт, повинно супроводжуватися відповідними документами. За статутом приймання перед його зливанням беруть проби для перевірки вмісту сірки, води, зольності та механічних домішок згідно з вимогами ГОСТ 10585-75*.

2.3.10. Ділянки приймання, зберігання й перекачування рідкого палива є зонами підвищеної небезпеки. За виробничими інструкціями і схемами усі роботи слід виконувати не менше як двома працівниками. Взуття, одяг та інструмент не повинні бути причиною іскроутворення. Усі електродвигуни повинні бути виконані в іскрозахищеному та вибухонебезпечному виконанні (типу ВАО).

2.3.11. Засувки і вентилі на трубопроводах рідкого палива повинні відкриватися від руки, плавно, не викликаючи гідравлічних ударів. Застосовувати для відкривання і закривання важелі та ударний інструмент забороняється.

2.3.12. Уся система зливного обладнання, насоси, трубопроводи, підігрівачі повинні бути надійно заземлені. Фланцеві з'єднання повинні бути обладнані гнучкими мідними перемичками.

2.3.13. Зливальні пункти, естакади, сховища палива повинні бути обладнані системою блискавкозахисту згідно з РД 34.21.122.87 "Инструкция по устройству молниезащиты зданий и сооружений".

2.3.14. Дані про кількість, якість палива, що приймається, відомості про температуру і спосіб розігрівання слід заносити у відповідну робочу технічну документацію.

2.3.15. Ділянку приймання палива (естакаду) слід утримувати у чистоті. Майданчики, де розміщене заливне устаткування, не повинні мати сторонніх предметів, горючих матеріалів та сміття, повинні мати стічні канави для відведення пролитого палива в уловлювачі. Усі проїзди і проходи повинні бути вільні. Зливальні лотки та знімні рукави слід утримувати у чистоті та справному стані і прибирати після роботи у захищені місця від впливу сонячної радіації.

Гумотканинні рукави при наявності у них пошкоджень слід своєчасно замінювати новими.

2.3.16. Сховища рідкого палива повинні відповідати вимогам СНиП 2.11.04-85 "Подземные хранения нефти, нефтепродуктов и сжиженных газов".

2.3.17. Майданчик складів рідкого палива повинен мати тверде покриття з ухилом в бік стоку зливових вод та обвалований із суцільним обдернуванням. Висота земляного вала повинна бути такою, щоб у разі аварійного виливання палива з наземних резервуарів усе паливо містилось у межах обвалованого майданчика і ще залишалось 500 мм запасу на випадок, якщо паливо треба вкривати вогнезахисною піною.

2.3.18. Зливові і талі води з території паливосховищ скидати у каналізацію без попередньої обробки у системі очистки забороняється.

Вміст нафтопродуктів у водах, що скидаються у водойми, треба систематично контролювати згідно з санітарними нормами, не допускаючи перевищення рівня гранично допустимих скидів.

2.3.19. Майданчики зберігання рідкого палива повинні охоронятися і бути обнесені огорожею з негорючих матеріалів. На огорожі та хвіртці повинні бути попереджувальні написи, протипожежний інвентар закріпляється на щитах.

2.3.20. Для зберігання рідкого палива слід використовувати наземні й підземні як металеві, так і з інших матеріалів циліндричні місткості, які виготовляються за типовими проектами згідно з ГОСТ 17032-71.

2.3.21. Зовнішні поверхні наземних резервуарів фарбують у світлі тони для зменшення нагрівання палива від сонячної радіації. Резервуари повинні мати написи про призначення місткості, номер за схемою паливного господарства, корисний об'єм, а також попереджувальні написи.

2.3.22. Зовнішня поверхня надземних і підземних резервуарів зберігання рідкого палива повинна бути захищена протикорозійним покриттям.

2.3.23. Резервуари сховища рідкого палива повинні бути обладнані спускними трубами, переливними трубами, пробними вентилями та дихальними клапанами. Труби і арматура повинні розміщуватися зручно для обслуговування. Паливо по спускних і переливних трубах повинно відводитися до зливальної підземної місткості. Якщо схема паливосховища дозволяє спорожнити систему паливопостачання безпосередньо у підземні резервуари-сховища, то зливальна підземна місткість окремо не виконується.

2.3.24. У підземних сховищах мінімальна температура палива повинна бути не нижче як +7 град.C, а максимальна +35 град.C.

2.3.25. Відбирати паливо на витрату слід не з самого дна сховища, а на 100 мм вище, що дає можливість уникнути надходження у паливопроводи палива з великим вмістом води. Під час відбирання придонних проб і виявлення обводненості палива більш як на 7 % придонний шар палива слід здренувати у зливальну місткість.

2.3.26. Донні відклади, які утворюються під час зберігання рідкого палива, слід регулярно видаляти. Очищування слід здійснювати не рідше одного разу на рік. Видалені відклади зберігати на території забороняється. Їх треба спалювати у спеціально відведених місцях.

2.3.27. Періодично не рідше одного разу на рік слід провадити внутрішній огляд резервуарів з обов'язковим контролем стану їхніх внутрішніх поверхонь та зварних швів. Під час виявлення дефектів, корозійних пошкоджень, тріщин слід вживати заходів щодо їх усунення.

2.3.28. Роботи по очищенню резервуарів, внутрішній огляд та усунення дефектів слід провадити у світлий час доби і обов'язково оформити наряд-допуск на небезпечні роботи. Концентрація парів палива в повітрі резервуарів повинна контролюватися газоаналізаторами. Особи, які працюють в резервуарах, повинні користуватися шланговими або ізолюючими протигазами та переговорними пристроями.

Взуття, одяг та інструмент перед початком робіт повинні бути перевірені й відповідати тим видам робіт, які обумовлені у наряд-допуск.

2.3.29. Штучне освітлення (якщо воно застосовується) повинно бути у вибухозахищеному виконанні напругою 12 В, вмикання й вимикання його повинно здійснюватися тільки після закінчення роботи поза внутрішніми об'ємами резервуарів.

2.3.30. Усі резервуари-сховища і витратні баки рідкого палива повинні бути обладнані безпечними вимірювачами рівня палива. Обладнання їх скляними покажчиками категорично забороняється.

2.3.31. Кожний резервуар, що експлуатується, повинен мати калібрувальну таблицю, за якою установлюється залежність між рівнем палива та його кількістю в резервуарі. Калібрувальні таблиці уточнюються після кожного капітального ремонту резервуарів, а також після ремонту, під час якого можуть бути змінені його форма і розміри. Уточнення калібрувальних таблиць провадиться також після переміщення резервуарів на нове місце.

2.3.32. Паливопроводи після монтажу або капітального ремонту перед експлуатацією повинні продуватися стисненим повітрям з метою усунення можливих засмічень та закупорок.

2.4. Газоподібне паливо

2.4.1. Правила установлюють вимоги до експлуатації систем газопостачання котелень, які як паливо використовують природні гази (газових та нафтових родовищ) з наднормальним тиском не більше 1,2 МПа.

2.4.2. Природний газ, який використовується для газифікованих котелень, повинен відповідати вимогам ГОСТ 5542-87 (табл. 3).

Номінальна нижча теплота згорання газу затверджується за поданням газодобувних підприємств з урахуванням джерел газу. Наявність у газі рідкої фази води та вуглеводнів не допускається. Границі концентрації газу (за CH4) у газоповітряній суміші, за якою можливе займання (границі вибуховості), такі: нижня - 5, верхня - 15 % за об'ємом. Для природного газу визначеного складу вказані границі визначають згідно з ГОСТ 12.1.044-89.

2.4.3. Порядок визначення показників якості природного газу обумовлюється у договорах на постачання газу. У разі розбіжностей між постачальником і споживачем щодо якості газу, кожна із сторін має право звернутися до обласних центрів стандартизації і метрології Держстандарту України.

2.4.4. Періодичність перевірки якості природного газу, місця відбирання і випробування установлюються угодами. Якість природного газу визначається методами, передбаченими державним стандартом та іншими нормативними актами залежно від призначення його використання.

2.4.5. Засоби вимірювання, необхідні для визначення якісних характеристик природного газу, повинні бути перевірені органами Держстандарту України. Лабораторії, які виконують роботу по визначенню якості природного газу, повинні бути атестовані у встановленому порядку.

2.4.6. Кількість природного газу, передбаченого для постачання, визначається договором залежно із затвердженими для газопостачальних, газозбутових організацій і споживачів річними і квартальними лімітами. Місячні ліміти поставки природного газу споживачам установлюються на підставі квартальних лімітів, виходячи із середньодобової норми споживання природного газу.

2.4.7. Умови для визначення кількості газу при взаємних розрахунках із споживачами визначаються згідно з ГОСТ 2939-63. Одиницею вимірювання кількості газу встановлено 1 куб.м сухого газу (вологість дорівнює 0) при температурі 293,15 К (20 град.C), тиск 101325 Н/кв.м (760 мм рт. ст.).

2.4.8. Облік кількості газу слід передбачати комерційний - для здійснення фінансових розрахунків між газозбутовими організаціями і кожним споживачем, а також внутрішньовиробничий (технологічний) - для контролю за ефективністю використання газу і дисципліною споживання.

2.4.9. Внутрішньовиробничим обліком (технологічним) кількості газу повинні бути забезпечені окремі об'єкти, у тому числі цехи, ділянки, агрегати, які мають газове споживання понад 350000 куб.м природного газу або еквіваленту за тепловим ефектом кількість зрідженого вуглеводневого газу.

Внутрішньовиробничим обліком споживання газу повинні бути забезпечені усі водогрійні котли з тепловою продуктивністю понад 1,163 МВт і парові котли продуктивністю понад 1 т/год.

2.4.10. Способи вимірювання кількості газів та реалізуючі їх засоби вимірювання слід вибирати залежно від умов експлуатації з числа дозволених Держстандатом України, включених до Держреєстру України або таких, що пройшли державну метрологічну атестацію.

2.4.11. Споживач у визначений договором строк зобов'язаний сповіщати по телефону газозбутову організацію про кількість прийнятого природного газу за минулу добу. За достовірність переданих даних відповідальність несе споживач.

2.4.12. Відповідальність за експлуатацію і технічний стан приладів обліку природного газу, а також за їх своєчасну перевірку несуть керівники підприємств та організацій, яким належать прилади.

2.4.13. Контроль за раціональним та ефективним використанням всіх видів паливно-енергетичних ресурсів, в тому числі природного газу, твердого палива, мазуту та інших, здійснює Державна інспекція з енергозбереження Державного комітету з енергозбереження та її регіональні і обласні центри.

3.1. Реєстрація

3.1.1. Парові котли з робочим тиском (тут і далі за текстом - надлишковим) більше 0,07 МПа, водогрійні котли з температурою води вище 115 град.C до пуску в роботу повинні бути зареєстровані в органах ЕТЦ.

Парові котли з надлишковим тиском пари не більше 0,97 МПа, водогрійні котли і водопідігрівачі з температурою нагріву води не вище 115 град.C до пуску в роботу підлягають реєстрації в місцевих органах Держнаглядохоронпраці України, за винятком:

- парових і водогрійних котлів цих параметрів з поверхнею нагріву менше 6 кв.м;

- водопідігрівачів (бойлерів) незалежно від тиску і температури.

3.1.2. Реєстрація проводиться на підставі письмової заяви власника котла або організації, яка його орендує.

При реєстрації повинні бути подані:

- паспорт;

- акт про справність котла, якщо він прибув з заводу-виготовлювача в зібраному стані (або був переставлений з одного місця на інше);

- посвідчення про якість монтажу;

- креслення приміщення котельні (план і поперечний переріз, а при необхідності - і повздовжній переріз);

- довідка про відповідність водопідготовки проекту;

- довідка про наявність та характеристику живильних пристроїв і відповідність їх проекту;

- Інструкція з монтажу і експлуатації заводу - виготовлювача котла.

Перелічені документи повинні бути підписані керівником підприємства та прошиті разом із паспортом котла.

При відповідності документації вимогам ДНАОП 0.00-1.08-94 або ДНАОП 0.00-1.26-96 вона реєструється.

3.1.3. Котли пересувних котельних установок повинні реєструватися в органі ЕТЦ за місцем їх експлуатації.

3.1.4. Перереєстрація котла або водопідігрівача в органах ЕТЦ або в місцевих органах Держнаглядохоронпраці України повинна бути проведена:

- при реконструкції;

- після демонтажу і встановлення на новому місці;

- при переведенні їх на інший режим роботи;

- при передачі котла іншому власникові.

3.1.5. Для зняття з обліку зареєстрованого котла чи водопідігрівача власник зобов'язаний подати в орган ЕТЦ або в місцевий орган Держнаглядохоронпраці України заяву з обгрунтуванням причин зняття і паспорт котла (водопідігрівача).

3.1.6. При відсутності паспорта заводом-виготовлювачем направляється його дублікат. У випадку відсутності дубліката складається в установленому порядку новий паспорт (додаток 2.3 ДНАОП 0.00-1.08-94, або додаток 2.3 ДНАОП 0.00-1.26-96).

3.2. Технічне опосвідчення

3.2.1. Кожний котел підлягає технічному опосвідченню до пуску в роботу, періодично в процесі експлуатації і, в необхідних випадках - позачерговому. Технічні опосвідчення проводяться експертами ЕТЦ. Періодичне технічне опосвідчення допускається проводити фахівцями організацій, підприємств, установ, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України, отриманий в установленому порядку.

Опосвідчення пароперегрівачів і економайзерів, які складають з котлом один агрегат, проводиться одночасно з котлом.

3.2.2. Котел повинен бути зупинений не пізніше терміну опосвідчення, зазначеного в його паспорті.

Власник котла не пізніше ніж за 5 днів зобов'язаний повідомити ЕТЦ або організацію, підприємство, установу, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України, про опосвідчення котла, яке має відбутися.

3.2.3. Технічне опосвідчення котла складається із зовнішнього, внутрішнього оглядів і гідравлічного випробування. При технічному опосвідченні допускається використовувати методи неруйнівного контролю, в тому числі метод акустичної емісії.

3.2.4. Зовнішні і внутрішні огляди мають за мету:

а) при первинному опосвідченні перевірити, що котел встановлений і обладнаний відповідно до даних Правил і пред'явлених при реєстрації документів, а також, що котел і його елементи не мають пошкоджень;

б) при періодичних і позачергових опосвідченнях встановити справність котла і можливість його подальшої роботи.

3.2.5. При зовнішньому і внутрішньому оглядах котла повинна бути звернена увага на виявлення можливих тріщин, надривів, випинів, видимів і корозії на внутрішніх і зовнішніх поверхнях стінок, слідів пропарювання і пропусків у зварних, клепаних і вальцьованих з'єднань, а також пошкоджень обмурку, що можуть викликати небезпеку перегріву металу елементів котла.

3.2.6. Гідравлічне випробування має за мету перевірку міцності елементів котла і щільності з'єднань. Значення пробного гідравлічного тиску приймається відповідно до ст. 5.14.2 Правил. При проведенні гідравлічного випробування повинні дотримуватись вимоги підрозділу 5 - 14 ДНАОП 0.00-1.08-94, підрозділу 9.7 ДНАОП 0.00-1.26-96. Котел повинен пред'являтися до гідравлічного випробування з встановленою на ньому арматурою.

У випадку зниження робочого тиску за результатами технічного опосвідчення пробний тиск при гідравлічному випробуванні визначається, виходячи із дозволеного тиску.

3.2.7. Первинне технічне опосвідчення нововстановлених котлів проводиться експертом ЕТЦ після їх монтажу і реєстрації. Котли, які підлягають обмуровуванню, можуть бути опосвідчені до реєстрації.

3.2.8. Котли, які піддавались внутрішньому огляду і гідравлічному випробуванню на заводі-виготовлювачі і прибули на місце встановлення в зібраному стані, підлягають первинному технічному опосвідченню на місці встановлення особою, відповідальною за їх справний стан і безпечну експлуатацію. При цьому термін чергових внутрішнього огляду і гідравлічного випробування встановлюється експертом ЕТЦ з врахуванням вказаної в паспорті котла дати проведення технічного опосвідчення на заводі-виготовлювачі.

3.2.9. Перевірка технічного стану елементів котла, які недоступні для внутрішнього і зовнішнього оглядів, повинна проводитись відповідно до інструкції з монтажу та експлуатації заводу-виготовлювача, в якій повинні бути вказані обсяги, методи і періодичність контролю.

3.2.10. Експерт ЕТЦ або фахівець організації, підприємства, установи, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України, проводять періодичне технічне спосвідчення в такі терміни:

а) зовнішній і внутрішній огляди - не рідше одного разу в 4 роки;

б) гідравлічне випробування - не рідше одного разу в 8 років.

Якщо за умов виробництва неможливо пред'явити котел для опосвідчення в зазначений термін, власник зобов'язаний пред'явити його достроково.

Гідравлічне випробування котлів проводиться тільки при задовільних результатах зовнішнього і внутрішнього оглядів.

3.2.11. Органу Держнаглядохоронпраці України надається право продовжувати встановлені терміни опосвідчення котлів до трьох місяців за обгрунтованим письмовим клопотанням власника котла з поданням даних, що підтверджують задовільний стан котла і при позитивних результатах огляду котла в робочому стані експертом ЕТЦ.

3.2.12. Власник котла зобов'язаний самостійно проводити зовнішній і внутрішній огляди кожної очистки внутрішніх поверхонь або ремонту елементів, але не рідше ніж через 12 місяців, а також перед пред'явленням котла експерту ЕТЦ або фахівцю організації, підприємства, установи, які мають дозвіл Держнаглядохоронпраці України. При цьому відповідальний за справний і безпечну експлуатацію зобов'язаний забезпечити усунення виявлених дефектів до пред'явлення котла для опосвідчення.

Гідравлічне випробування робочим тиском власник зобов'язаний проводити кожний раз після розкриття барабана, колектора або ремонту котла, якщо характер і обсяг ремонту не викликають необхідності позачергового опосвідчення.

3.2.13. Позачергове опосвідчення котлів повинно бути проведено в таких випадках:

а) якщо котел не експлуатувався більше 12 місяців;

б) якщо котел був демонтований і встановлений на новому місці;

в) якщо проведено виправлення випинів або вм'ятин, а також ремонт з застосуванням зварювання основних елементів котла (барабана, колектора, жарової труби, трубної решітки, сухопарника, грязьовика, вогневої камери, трубопроводів в межах котла);

г) якщо змінено більше 15 % анкерних кріплень будь-якої стінки;

д) після заміни барабана, колектора, екрана пароперегрівача, пароохолоджувача або економайзера;

е) якщо замінено одночасно більше 50% загальної кількості екранних і кип'ятильних чи димогарних труб або 100% труб пароперегрівачів або економайзера;

ж) після досягнення розрахункового терміну служби котла, встановленого проектом, заводом-виготовлювачем, іншою нормативною документацією або експертно-технічною комісією;

з) після аварії котла або його елементів, якщо за обсягом відновлювальних робіт вимагається таке опосвідчення;

і) якщо на погляд інспектора (експерта) або особи, відповідальної за справний стан і безпечну експлуатацію котла, таке опосвідчення необхідне.

У випадках, передбачених підпунктами "ж", "з", "і", перед позачерговим технічним опосвідченням повинно бути проведене експертне обстеження (технічне діагностування) котла ЕТЦ або спеціалізованою організацією, яка має дозвіл Держнаглядохоронпраці України, отриманий в установленому порядку.

Обстеження проводиться відповідно до погодженого з Держнаглядохоронпраці України галузевого Положення про технічне діагностування.

3.2.14. Результати технічного опосвідчення повинні записуватись в паспорт котла особою, яка проводила опосвідчення, а зазначенням дозволених параметрів роботи і термінів наступних опосвідчень.

При проведенні позачергового опосвідчення повинна бути вказана причина, що викликала необхідність такого опосвідчення.

Якщо при опосвідченні проводились додаткові випробування і дослідження, то в паспорті котла повинні бути записані види і результати цих випробувань і досліджень з зазначенням місць відбору зразків або ділянок, підданих випробуванням, а також причин, що викликали необхідність проведення додаткових випробувань.

3.2.15. Експлуатація котла понад розрахунковий термін служби може бути допущена на підставі висновку ЕТЦ або спеціалізованої організації, яка має дозвіл Держнаглядохоронпраці України, отриманий в установленому порядку, про можливості і умови його експлуатації, виданого за результатами технічного діагностування з оцінкою залишкового ресурсу.

Дозвіл на експлуатацію в цьому випадку видається органами Держнаглядохоронпраці України.

3.3. Дозвіл на експлуатацію нововстановлених котлів

3.3.1. Приймання в експлуатацію нововстановленого котла здійснюється згідно з вимогами ГОСТ 27303-87, ДБН А.3.1-3.94, ДНАОП 0.00-1.08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96 і після реєстрації котла в ЕТЦ.

3.3.2. Пуск котла в роботу проводиться за наказом власника підприємства (організації), виданим по результатах проведених пусконалагоджувальних робіт і обстеження котла експертом ЕТЦ під час парового випробування для встановлення готовності котельної установки до експлуатації і відповідності проекту і ДНАОП 0.00-1.08-94 або ДНАОП 0.00-1.26-96.

3.3.3. На кожному котлі, який введено в експлуатацію, повинна бути прикріплена на видному місці табличка форматом не менше ніж 300 х 200 мм із зазначенням таких даних:

а) реєстраційний номер;

б) дозволений тиск;

в) число, місяць і рік наступного внутрішнього огляду і гідравлічного випробування.

4.1. Вимоги до монтажу тепломеханічної частини

4.1.1. Під час спорудження фундаментів котельні одночасно слід зводити фундаменти під котли і допоміжне обладнання.

4.1.2. Монтаж слід вести великоблоковими вузлами, складеними та випробуваними на заготівельних підприємствах з урахуванням можливості їх транспортування та наявності вантажопідйомних механізмів для встановлення блоків на їхні постійні місця. Укладання панелей перекриття та улаштування покрівлі слід провадити після встановлення великої ваги обладнання котельні.

4.1.3. Під час монтажу котелень слід суворо дотримуватись ДНАОП, ГОСТ, СНиП, ДБН (підрозділ 1.2), паспортів заводу-виготовлювача та інструкцій з монтажу встановлюваного обладнання і проекту котельні (1.2.).

4.1.4. Незалежно від методів монтажу при зведенні будівель і приміщень котелень слід передбачити монтажні прорізи.

4.1.5. Під чавунні секційні котли згідно з установочними кресленнями виконують бетонну основу і одночасно дуттьовий канал. Після затвердження основи приступають до укладання стін зольника, топки і газоходів на висоту до рівня розміщення нижніх головок секцій. Стінки топки слід класти з вогнетривкої цегли. Одночасно з муруванням у стінки топки закладають підколосникові балочки, правильність закладання яких перевіряють укладанням колосників. З фронтового боку котла лази для очищення збірних бічних газоходів. Лази закладають цеглою без перев'язки з рештою мурування на глиняному розчині. Обмурування котлів повинне забезпечувати правильний рух топкових газів і не допускати підсмоктувань зовнішнього повітря у газоходи. Для обмуровування застосовується звичайна глиняна цегла марки 100, правильної форми, не деформована.

Недопалену і перепалену цеглу застосовувати не допускається. Мурування виконують, чергуючи ложковий ряд з поперечниковим. Починають з викладання кутів, перевіряючи правильність за виском. Стояки каркасу, які закладають обмуруванням, ретельно ізолюють азбестом, щоб запобігти перегріванню. Лежаки від котла до димової труби викладають з червоної цегли. Склепіння збірного лежака у напрямку до димової труби викладають суворо за кресленнями, порушення прокладки під час експлуатації може викликати утворення "мертвих кутів"; при накопиченні у них продуктів неповного згорання може призвести до вибуху. Мурування газоходів та лежаків при розміщенні їх вздовж стіни будівлі чи при проходженні через стіну або фундамент не зв'язують з муруванням будівлі. Відстань між ними повинна становити не менше 70 мм. Дно лежака вистилають двома рядами цегли плиском. Склепіння, що перекриває лежак, виконують в одну цеглу. Згори склепіння слід засипати шлаком чи інфузорною землею шаром не менше 100 мм і зверху кладуть два ряди червоної цегли плиском. При високому рівні грунтових вод улаштовують дренажі або застосовують захисний гідроізоляційний шар цементу з церезитом товщиною 30 мм.

4.1.6. Котел слід встановлювати на затверділе мурування не раніше як через 3 дні після його закінчення. Між муруванням і нижньою основою котла прокладають два шари листового азбесту.

4.1.7. Монтаж котлів, які пройшли складання, та гідравлічне випробування на заготівельних підприємствах, полягає у переміщенні котла з транспортних засобів на підготовлену основу. Після цього монтажні болти слід замінити постійним, а потім виконати наступні роботи. Передбачені при складанні котлів, що надійшли розібраними.

4.1.8. Секційні чавунні котли усіх марок найкраще складати (якщо вони надійшли розібраними) за допомогою універсальних пристроїв за паспортом та інструкцією по монтажу.

4.1.19. Стінки топки котла треба викладати з вогнетривкої цегли на шамотному розчині. Червону цеглу перед укладанням в обмурок змочують водою, вогнетривку цеглу попередньо змочувати забороняється. Товщина шарів при муруванні червоної цегли повинна становити не більше 3 мм, а вогнетривкої - не більше 2 мм.

4.1.10. Щоб складання секцій котла було надійним, пакети починають складати з попередньої або задньої секції залежно від габаритів котельні. По черзі піднімають секції на викладені цегляні стінки в міру приєднання секцій до пакета. Завчасно пригнані ніпелі легенько промащують графітовим мастилом і вставляють у ніпельні отвори секцій, легенько вдаряючи їх дерев'яним молотком. На середину ніпеля треба накрутити 2 - 3 витки джгутика з азбестового шнура, просоченого пастою; вільний кінець змащують і на нього одягають наступну секцію. Треба ретельно стежити за тим, щоб розмір азбестової підмотки не перевищував глибини канавок біля ніпельних отворів двох суміжних секцій (зайва підмотка призводить до поломки секції під час стягування). Секції треба стягувати рівномірно і плавно, без ривків, не допускаючи перекосів, одночасно по нижніх і верхніх головках. Зазор між роздільними ребрами головок секцій після натягування секцій повинен бути не більше 2 мм. Рівність зазорів забезпечує паралельне положення торців верхніх і нижніх головок кожної секції у вертикальній площині. Послідовно приєднуючи і стягуючи по одній секції, складають правий чи лівий пакет котла, потім другий пакет, суворо відцентрований на початку складання по трійниках пакетів.

4.1.11. Після закінчення складання пакетів монтажні болти змінюють постійними стяжними: до складених пакетів приєднують на шпильках коліна і трійники, прибирають пристрій. Складений пакет підлягає випробуванню гідравлічним тиском згідно з паспортом (як правило, 1,25 робочого). Після гідравлічного випробування видаляються тимчасові заглушки, встановлюють колосники, ущільнюють мастикою і азбестовим шнуром топку і ведуть під верх обмурування згідно з кресленнями.

Після закінчення кладки обмуру його стягують каркасом з куткової сталі і стяжних болтів. Усі місця зіткнення секцій котла з цегляними муруваннями обмурки обов'язково прокладають азбестовим картоном; одночасно з муруванням обмурку монтують топкову гарнітуру, навішують фронтальну плиту з завантаженими і зольними дверцями, установлюють шибери, блоки, троси і противаги. У котлах "Універсал-5", "Універсал-6", "КЧ-1", "Тула-3" передні, бічні й задні стінки, а в котлах "Мінськ-1" - тільки бічні покривають теплоізоляційною мастикою пошарово у гарячому стані до товщини 30 мм, виконують ці роботи під час сушіння обмурку (котел при цьому палять дровами). Сушіння чавунних котлів, як правило, триває 2 - 3 дні.

4.1.12. Фундаменти під котли "НИИСТУ-5" викладають за кресленнями на загальній монолітній бетонній плиті товщиною 100 мм, верх якої розміщується на 218 мм нижче від рівня підлоги і збігається з подом бічних повздовжніх і торцевого (заднього) поперечного лежаків. Під час викладання лежаків за котлом встановлюють збірні рамки для шиберів.

Усі секції виставляють на цегляній основі, центрують по колекторах, схоплюють, а потім зварюють колекторні стики. Після зварювання перевіряють горизонтальність установлення котла, провадять гідравлічне випробування, після чого приступають до обмурування. До початку обмурування установлюють каркас котла, навіщують фронтові плити, укладають на підколосникові балочки колосники і приєднують зольникову коробку (чи газові пальники). Мурування з червоної цегли провадять на глиняному розчині, вогнетривкої - на шамотному. Особливу увагу під час мурування бічних і задньої торцевої стін приділяють попередженню забруднення розчином розведених ребер конвективної поверхні нагрівання. Для цього між ребрами котла і стіною топки, що викладають, закладають стальний лист, який пересувають вгору в міру викладення стіни. У фронтовій стіні на відстані близько 500 мм від стелі топки влаштовують оглядовий отвір. Під час просушування обмурку всередині топки укладають теплоізоляційну мастику на розігріті поверхні та усувають усі нещільності обмурування.

4.1.13. Стальні трубні парові котли малої потужності (Е 1/9, Е 0,4/9, KB, ПНК-2С та інші) поставляють заводи-виготівники у складеному вигляді в обмурку та обшивці. Після розпакування провадять технічний огляд усього обладнання за відправними документами, а потім складають акт технічного приймання котлоагрегату з додаванням відомості виявлених дефектів. Котли встановлюють на бетонну підготовку під полозки без кріплення фундаментними болтами. Встановлення треба перевірити за рівнем у повздовжньому і поперечному напрямках і усі наступні монтажні роботи провадити згідно з кресленнями та інструкціями заводів-виготівників на монтажні роботи. Монтаж електричної частини і заземлення обладнання слід провадити згідно з ПУЭ до 1000 В.

Останнім часом у комунальній енергетиці України поширені жаротрубні стальні водогрійні автоматизовані котли типу "ВК" продуктивністю до 3,15 МВт. Ця серія котлів відзначається високим ККД, відсутністю обмурування. Котли можуть бути встановлені без фундаменту на підлозі котельні (без ухилу), а також змонтовані як пересувні блокові установки. Ці агрегати, які відзначаються простою експлуатацією, компактністю, малими габаритами і незначною масою, з часом витіснять старі малоефективні моделі.

Технічні характеристики котлів наведено у табл. 4.

4.1.14. Стальні двобарабанні водогрійні котли ДКВР (ДЕ) усіх типорозмірів, за винятком ДКВР-10-13 (23) у високій компановці, поставляють споживачам блоками у складеному вигляді у полегшеному обмурку та обшивці, а також без них. Котли ДКВР-10-13 (23) і ДЕ-25-14ГМ поставляють споживачам тільки розібраними. До котлів ДКВР-10-39 окремими блоками в обмурку та обшивці поставляють хвостові поверхні нагрівання.

Котли ДКВР-20-13 можуть поставлятися у вигляді трьох великих блоків (два топкових і конвективний), у полегшеному обмурку та обшивці, блоки також можуть поставлятися під важкий обмурок.

4.1.15. В усіх випадках блокового транспортування котлів продуктивністю до 6,5 т/год. котла 10 т/год. у низькій компоновці опорною конструкцією є тільки нижня опорна рама. На час транспортування особливо ретельно затягують болти кріплення котла до опорної рами (опорні балки нижнього барабана і опори камер екранів).

Пересувати котел можна на котках, які підводять під раму котла з допомогою домкратів або підклинюванням; при цьому треба піднімати одночасно два суміжних кути рами. До місця монтажу котел доставляють на автомашині з причепом, на спеціальних санях або візках, на стальному листі. Навантаження, переміщення, розвантаження котла і його блоків провадити кантуванням не дозволяється. Поздовжні балки опорної рами котла мають на кожному кінці отвори, підсилені привареними втулками, які служать для піднімання і транспортування.

Для піднімання конвектного блока котла ДКВР-20-13(23) до верхнього барабана приварюють спеціальні вантажні скоби. Піднімання із застропуванням за інші частини котла або рами не допускається. Слід звертати увагу на захист кип'ятильних труб від тиску на них строповки. Під час піднімання котла у складеному вигляді (але без обмурка та обшивки) крановими засобами до глухих ден барабанів приварюють скоби для розтяжок; стропування провадять за верхній барабан.

4.1.16. Під час приймання вантажу (котла) від транспортної організації монтажна організація провадить кількісну перевірку його за вантажними документами і технічний огляд із складанням акта технічного приймання та відомості виявлених дефектів. Під час приймання блоків, незалежно від наявності обмурку та обшивки, провадять технічний огляд внутрішніх та зовнішніх поверхонь, внутрішньої перегородки і трубних пучків, перевіряють головні розміри котла та його основні деталі. У перегородці не допускаються щілини між плитами; ущільнювані поверхні фланців, штуцерів, люків не повинні мати забоїн, рисок, перекосів, хвилястостей тощо. Дефекти усуває замовник або монтажна організація за окрему оплату. При прийманні котла, що прибув у розібраному вигляді, технічний огляд починають із зварних барабанів. Зовнішнім оглядом перевіряють доброякісність швів, трубних отворів і штуцерів для арматури, виявляють дефекти і пошкодження у вигляді тріщин, плен, розшарувань, згортань, а також овальність, конусність, задири, зобоїни і риски на стінках трубних отворів, наявність задирок на їх кромках. Якщо барабани одержані не від заводу-виготовника котла, то провадять ретельнішу перевірку і промірювання довжини, діаметра, товщини стінок, овальності та прогини через кожний метр довжини. Так само перевіряють камери екранів і пароперегрівачів.

Орієнтування за допусками повинно бути у паспорті котла. Кип'ятильні, екранні та перегрівальні труби надходять у готовому вигляді зігнутими та обрізаними за розмірами без припусків. Вони повинні відповідати допустимим відхиленням за діаметром, товщиною стінки, овальністю та радіусом гнуття по паспортних вимогах.

4.1.17. Усю арматуру піддають огляду та гідравлічному випробуванню на щільність. Під час огляду перевіряють чистоту відливки корпусу (відсутність свищів, тріщин), чистоту обробки ущільнювальних поверхонь (відсутність забоїн, подряпин), чистоту обробки циліндричної та нарізної частини шпинделя, легкість його обертання.

4.1.18. Перевірку та приймання фундаменту під котел провадять перед початком складання котла. Майданчик і колодязі для закладних болтів очищають, розбивають монтажні осі, якими є поздовжня вісь котлоагрегату лінія фронту котла.

Осі розбивають за кресленнями з промірами від колон чи стін будівлі. Для фіксації осей натягують тонкий стальний дріт на висоті, яка забезпечує вільний прохід під ним. У стіни будівлі забивають скоби, кінці дроту перекидають через скоби і для натягування підвішують до них вантаж. Для перевірки можливих відхилень при виконанні будівельних конструкцій будівлі після попереднього встановлення осей перевіряють їх взаємну перпендикулярність, після чого положення осей фіксують дротом, укладеним в утворені у скобах канавки. Одержавши і зафіксувавши відправні точки, перевіряють геометричні розміри фундаменту, правильність розташування колодязів для закладених болтів та їх розміру, відповідність кресленням габаритів фундаменту в цілому і його прямокутність - шляхом зіставлення довжин діагоналей, висотних позначок опорних поверхонь каркасу і опорних рам (перевіряють нівеліром з рейкою або водяним рівнем). Відхилення за розмірами фундаменту визначають вимогами, за яким габарити башмаків повинні укладатися у габарити опорних поверхонь, а габарити обмуровки не виходити за межі лінії обрізання фундаменту. Приймання фундаменту оформляють відповідним актом заінтересованих сторін з доданням виконавчої схеми фундаменту. Після приймання фундаменту провадять складання, встановлення, вивірку і розкріплення монтажного чи обв'язувального каркасів, щогл, кранів та інших монтажних конструкцій та механізмів.

4.1.19. Порядок монтажу котлів ДКВР(1) залежить від умов поставки.

(1) Тепер котли ДКВР не випускаються. Бійський котельний завод випускає подібні котли доскональних за своїми теплотехнічними характеристиками типів E (ДЕ, КЕ), див. марки, наведені у табл. 5.

При блоковій поставці в обмурку та обшивці роботи виконують у такій послідовності: викладають обмурок шлакових та зольних відсіків і встановлюють силовий каркас; установлюють і вивіряють блоки на силовому каркасі або на фундаменті з бетону або червоної цегли; монтують сходи й площадки, арматуру і трубопроводи у межах котла; провадять гідравлічне випробування; викладають задній поріг у топці, стінці, яка відділяє камеру догорання від топки, частини фронтової стінки та інших обмурувальних вузлів; установлюють обдувний прилад. Під час монтажу котла, який поставляється транспортним блоком без обмурка та обшивки, виконують описані операції і ще додається: встановлення за заливання закладних болтів колон каркасу, встановлення каркасу котла; усі обмурувальні роботи, за винятком обмурування шлакових і зольних відсіків, виконують після гідравлічного випробування котла.

4.1.20. При поставці котлів у розібраному вигляді монтаж набагато ускладнюється і пов'язаний з рядом додаткових операцій це відповідальні види зварювальних робіт, становлення труб екранів, підготовка і вальцювання труб конвективного пучка, установлення барабанів, колекторів, виносних циклонів, камер, перегрівачів тощо. Гідравлічному випробуванню у цьому разі передує перевірка засміченості усіх труб та змійовиків металевими шарами (діаметр шару повинен становити 0,85 внутрішнього діаметра труб, які перевіряються).

4.1.21. Гідравлічне випробування при цьому провадять згідно з діючими правилами у присутності представника Держнаглядохоронпраці України пробним тиском (1,25 робочого). Під час випробувань котел, пароперегрівач і водяний економайзер повинні перебувати під пробним тиском протягом 5 хвилин. Падіння тиску при цьому не допускається. Потім провадять огляд котла, під час якого тиск знижують до величини робочого і підтримують на цьому рівні увесь потрібний час. Піднімання й зниження тиску провадять поступово.

Котел вважається витримавшим випробування, якщо протягом 5 хвилин не відбулося падіння пробного тиску. А при огляді не виявлено крапель чи підмоклих місць у місцях вальцювання і на зварних швах.

4.1.22. При поставці котлів у блоці внутрішній огляд та гідравлічне випробування котла у присутності представника Держнаглядохоронпраці України виконують на заводі-виготовнику - про що є запис у паспорті котла, однак остаточне гідравлічне випробування котла у присутності представника Держнаглядохоронпраці України виконують на місці монтажу. При цьому перевіряють щільність вальцювальних з'єднань трубної системи та бічних екранів, розлад яких можливий під час транспортування, а також місць приварювання труб монтажу трубопроводів і встановлення арматури. Після гідравлічного випробування розкривається верхній барабан, провадять монтаж внутрішньобарабанних пристроїв та установлюють обдувальний прилад.

4.1.23. При провадженні обмурувальних робіт готують вибракування червоної та вогнетривкої цегли за якістю. Готують цементно-вапняний та шамотний розчини.

Усі роботи провадять згідно з робочими кресленнями, дотримуючись ізоляції конструкцій, температурних швів. Особливо ретельно слід виконувати стельові перекриття котла, цегла склепінь підлягає підтесуванню та притиранню, допускається товщина швів у вогнетривкому муруванні у межах 2 - 3 мм. Неекрановані ділянки вогневого боку важкого обмурку в районі топки від роз'їдання шлаками і вигорання слід охороняти спеціальними обмазками.

4.1.24. При спалюванні у топках котлів рідкого і газоподібного палива в обмурку встановлюють вибухові клапани. Поверхню верхнього барабана, що виходить у топку, торкретують, наносячи склад на стінку із стального дроту, натягнутого на каркас з круглої сталі, а колектори екранів захищають муруванням із шамотної цегли.

Обмурування котлів ДКВР з топками для спалювання твердого палива має свої особливості, зумовлені монтажем різних толочних пристроїв. Про це повинно бути детально вказано у технічній документації заводу-виготівника, яка надходить у комплекті з котлом.

У теплу пору року обмурування сушать протягом 5 діб на деревному паливі, у зимову - 6 - 8 діб. Під час сушіння стежать за рівнем води у водовказівних колонках. На кінець сушіння температура води у котлі не повинна перевищувати 80 - 90 град.C. Котли, що надійшли у полегшеному обмурку, просушують потягом трьох діб.

4.1.25. Монтаж прямоточних секцій водотрубних котлів ТВГ слід провадити у такій послідовності: укладають на фундамент раму котла, установлюють опори на рамі, установлюють секції котла і з'єднують їх перепускними трубами на зварюванні, викладають піл котла, установлюють подові пальники, установлюють каркас, обмуровують котел, монтують трубопроводи і арматуру в межах котла, приєднують повітроводи, монтують сходи й площадки, установлюють контрольно-вимірювальні прилади і сигнально-запобіжну арматуру. Усі роботи щодо монтажу котла провадять згідно з діючими правилами на монтажні роботи (ДБН) з урахуванням особливостей конструкції котла.

Основу під котел слід виконувати з бетону не нижче марки 100.

Місця установлення двотаврових балок і фундаментальних плит підлити бетоном. Після перевірки рівнем горизонтальності опорної рами під колектори починають встановлювати радіаційні поверхні нагрівання котла, які мають п'ять вертикальних топкових і один стельовий екрани. Особливістю конструкції котла є розміщення трьох топкових екранів у вигляді двосвітних, які розбивають топку на чотири відсіки. Після встановлення вертикальних топкових і стельових екранів приварюються із секцій, кожна з яких являє собою вертикальний колектор з ввареними змійовиками. Секції між собою також з'єднують приварюванням перепускних труб. Після складання котла монтують його каркас і в суворій відповідності з кресленнями провадять обмурування, звертаючи особливу увагу на надійний захист верхніх та нижніх колекторів радіаційної поверхні від перегрівання.

Кладку шамотної цегли слід провадити на шамотному розчині другого класу; для кладки червоної цегли розчин складний складу 1:1:6. Установлення двох вибухових клапанів на верхній задній стінці конвективного газоходу виконують у процесі кладки обмурку.

Особливу увагу слід звертати при викладанні щілини пальника (ширина щілини 110 мм).

Запірно-регулювальну арматуру встановлюють після ревізії та випробувань.

Для ущільнюючих прокладок слід застосовувати пароніт, оброблений графітовим змащенням.

Закінчений монтажем котел промивають технічною водою.

Промивання вважається закінченим, якщо на виході у дренаж вода надходить освітленою. Після огляду котла інспектором Держнаглядохоронпраці та гідравлічного випробування слід провадити сушіння котла, для чого протягом 4 - 5 днів котел прогрівають на невеликій витраті газу (від 10 до 25% номінальної).

4.1.26. Котли уніфікованої серії КВ (див. табл. 6).

Під час приймання фундаменту під котел перевіряють правильність розміщення фундаменту і його осей відносно будівлі та сусіднього фундаменту, а також висотні позначки (рівнем або нівеліром). Відхилення фактичних розмірів фундаменту не повинні перевищувати значень, вказаних у паспорті котла. Для вирівнювання висотних позначок допускається встановлення стальних прокладок, але не більше трьох в одному пакеті, з наступним зварюванням їх по периметру. Встановлення на опори топкового і конвективного блоків котла починають після приймання фундаменту і встановлення рами колосникової решітки (для котлів типу КВ-ТС). Під час установлення враховують напрямок теплових розширень під час роботи котла Внаслідок розширення елементів котла вздовж його поперечної осі, а також керуючись розрахунком теплових розширень, вміщеним у документації заводу-виготівника, нижні плити рухомих опор топкового блока зміщують у бік фронту, а конвективного блока - у бік заднього екрана, і, крім того, усі опори зміщують також вздовж поперечної осі до зовнішньої сторони котла, після чого закріплюють болтами з гайками.

Максимальні зміщення мають перші опори топкового блока, внаслідок чого репер для спостереження за розширенням котла треба встановлювати проти першої опори топкового блока.

На котлах продуктивністю 10; 20; 30 Гкал/год. (11,6; 23,2; 34,8 МВт) конвективний і топковий блоки з'єднують між собою патрубками 219 х 10 мм. виконаними з припуском 50 мм. Монтажний припуск повинен бути ліквідований для того, щоб витримати розмір 444 мм між камерами по осях. Після стискування патрубків слід здійснити кріплення конвективного і топкового блоків між собою і тільки після цього - приварювання нижніх плит опор до закладних деталей. Перед промиванням та гідравлічним випробуванням котла треба переконатися у тому, що у місцях монтажних зварних з'єднань блоків та окремих елементів котла немає обмурку.

Монтаж площадки і сходів слід провадити після обмурування конвективної частини котла. Під час встановлення котлів КВ-ГМ повітряний короб установлюють після закінчення ізоляції фронтової стінки котла, а повітронапрямний пристрій - до встановлення повітряного короба у робоче положення.

Під час установлення ротаційного пальника слід дотримуватись ущільнення по фланцю у місцях проходу болтів. Повітропровід у місці кріплення до повітряного короба з боку топки обварюють з боку короба. Під час монтажу дробоструминної установки площини спряження пневмотранспортної лінії повинні бути підігнані й не мати засмоктування повітря. Положення сопла для введення дробу в інжектор регулюють під час налагоджування котла. Під час монтажу котлів КВ-ТС топковий пристрій складають у такій послідовності: перевіряють і провадять ревізію топкового обладнання, перевіряють фундамент, установлюють рами решітки, фронтові плити та фронтовий кожух решітки, складають колосникове полотно, установлюють закидувачі, колосники, фурми, привід закидувачів, пристрій повернення винесення і вентилятор повернення винесення, монтують топковий блок, конвективний блок і вентилятор гострого дуття з повітроводами.

4.1.27. Котли типу ПТВМ - завод-виготівник поставляє всю металеву частину блочно. Обмурувальні та ізоляційні матеріали замовляють окремо. Трубопроводи у межах котла при зовнішньому діаметрі 83 мм і більше гнуться на заводі і при менших діаметрах поставляють у вигляді заготовок. Каркас котла надходить у комплекті окремими елементами (колони, ригелі, стояки, балки тощо).

Під час приймання елементів каркасних конструкцій слід керуватися допусками, вказаними у технічній документації, яка надходить разом з конструкціями котла.

Металоконструкції та блоки до початку монтажу за наявності вантажопідйомних механізмів і пристроїв краще укрупняти. При цьому доведення труб допускається провадити тільки із застосуванням підігрівання 700 - 780 град. C. Полиці каркаса треба складати на стелажах, які виключають можливість деформації складуваних конструкцій. До початку монтажу слід прийняти від будівельної організації фундамент. Установити металоконструкції каркаса. При встановленні блоків та окремих елементів каркаса, а також трубних блоків котла спочатку треба встановити бічні стіни і проміжну задню колону, а після вивірки - задню стінку зв'язують з основними колонами бічних стін каркаса поперечними ригелями. Потім башмаки підливають цементним розчином марки 200 і на 3 - 4 дні припиняють роботу до повного затверднення підливки башмаків і стояків. До цього завантажувати встановлений каркас категорично забороняється. Після готовності бічних і задньої стінок всередину каркаса заводять трубну частину котла (бічні екрани, задній екран, фронтовий екран, пакети конвективної частини) і встановлюють фронтову проміжну колону і зв'язуючі поперечні ригелі. Після встановлення і вивірки блоків поверхонь нагрівання монтують перепускні труби, витримуючи допуски між осями колекторів і по висоті відповідно з допустимими відхиленнями. Останніми монтують сходи і площадки за відповідними схемами і кресленнями, дотримуючись горизонтальності сходинок у двох напрямках - поздовжньому і поперечному.

4.2. Вимоги до території котелень

4.2.1. До початку експлуатації котельні повинні бути виконані передбачені проектом: планування та обгородження території котельні, пристрої для відведення зливових, талих і грунтових вод від будівель та споруд і з території, прокладені автомобільні або залізничні шляхи, обладнані пожежні проїзди та під'їзди до водоймів та місткостей, водопровідні, каналізаційні і теплові мережі з необхідними спорудами, мережі зовнішнього освітлення, зв'язку і сигналізації, контрольні свердловини для спостереження за режимом грунтових вод.

4.2.2. Під час експлуатації котельню треба утримувати у технічно справному стані й чистоті: пристрої відведення зливових і грунтових вод з усієї території котельні, відбудівель та споруд (дренажі, водовідвідні канави, відмостки, жиронафтоуловлювачі тощо), залізничні шляхи та переїзди через них, автомобільні шляхи, пожежні проїзди та під'їзди до пожежних водоймів та місткостей, мости, переходи тощо;

- водопровідні мережі і системи каналізації, їхні споруди;

- джерела питної води, водойми і санітарні зони охорони джерел водопостачання;

- мережі зовнішнього освітлення, зв'язку і сигналізації; огорожі території, озеленення та об'єкти благоустрою території.

4.2.3. Підземні комунікації водопроводу, каналізації, теплопостачання, газопроводів, мазутопроводів, підземні кабелі повинні мати покажчики.

Усі металеві підземні комунікації на території котельні повинні мати протикорозійний захист.

4.2.4. Контроль за режимом грунтових вод здійснюється шляхом спостереження за їх рівнем у контрольних свердловинах: у перший рік експлуатації - один раз на місяць, наступні роки - залежно від рівня їх вимірювання, але не рідше одного разу на квартал.

4.2.5. Відповідно до вимог місцевої санітарно-епідеміологічної служби персонал котельні повинен провадити вимірювання температури грунтової води й відбирання проб для хімічного аналізу. Результат спостережень заноситься у спеціальний журнал.

4.2.6. До початку паводкових періодів усі водостічні пристрої слід ретельно оглянути і підготовити до відведення зливових вод. Вводи в будівлі та споруди труб, кабелів, які містяться нижче за рівень грунтових вод, треба ущільнити (герметизувати), механізми, які відкачують воду, слід привести до готовності.

4.2.7. Приміщення для котлів, улаштування основних елементів конструкцій будівель та споруд котелень, розміщення котлів та допоміжного обладнання у цих приміщеннях повинні відповідати вимогам СНиП П-35-76, СНиП П-58-75, ДНАОП 000-1.08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96.

4.2.8. Контроль за станом конструкцій та інженерних систем будівель та споруд повинен здійснюватися шляхом проведення планових, а при необхідності й позачергових загальних або часткових оглядів.

Під час оглядів виявляють несправності та причини їх появи, перевіряють обсяг і якість виконання поточного і капітального ремонту. Технічні огляди будівель та споруд треба провадити згідно з вимогами інструкцій по їх експлуатації.

4.2.9. При виявленні під час оглядів деформацій та інших дефектів елементів конструкцій будівель та споруд, які можуть призвести до зниження їх несучої здатності, стійкості або порушення нормальної роботи обладнання, слід вжити термінових заходів щодо забезпечення безпеки їх подальшої експлуатації. Про небезпечний стан будівель та споруд слід негайно повідомити керівництву підприємства. Особливу увагу під час оглядів слід приділяти будівлям та спорудам котелень, які мають знос понад 60%.

4.2.10. Для перекриттів у кожному приміщенні на підставі проектних даних повинні бути визначені граничні навантаження і встановлені відповідні таблички на видних місцях. Забороняється складувати на майданчиках та перекриттях в будівлі котелень великі вантажі, матеріали, треба уникати значних ударних навантажень під час розвантаження та переміщення великого обладнання.

4.2.11. Під час виникнення вібрацій перекриттів, які виникають внаслідок розбалансування обертальних елементів обладнання чи неправильного встановлення його, вібрації слід своєчасно усувати шляхом булансування чи встановлення віброізолюючих основ і амортизуючих елементів і систем.

4.2.12. Забороняється пробивати отвори і прорізи в несучих конструкціях без проведення перевірних розрахунків на міцність. У разі потреби пробивання отворів та прорізів, порушені й захисні та ізоляційні конструкції перекриттів слід відновлювати.

4.2.13. Несучі конструкції будівель та фундаменти обладнання слід захищати від попадання на них води мінеральних мастил.

4.2.14. Якщо під час обстеження у плитах і балках залізобетонних перекриттів будівель виявлено тріщини, слід провадити ретельне спостереження за їх станом (ставити ліпні маяки). Результати обстеження і спостережень треба заносити в журнал і вживати своєчасних заходів щодо забезпечення надійності споруд.

4.2.15. Металеві елементи конструкцій будівель та споруд слід захищати від корозії внаслідок нанесення антикорозійних покриттів, які в міру потреби слід відновлювати.

4.2.16. Протягом першого року експлуатації котельні треба систематично стежити за осіданням фундаментів будівель та відповідальних споруд, оглядаючи їх не рідше як один раз на місяць.

4.2.17. Для спостереження за осіданням фундаментів найвідповідальніших будівель та споруд треба закладати репери.

4.2.18. Димові труби котельні слід оглядати зовні не рідше як один раз на рік, а всередині - не рідше як один раз на чотири роки.

4.2.19. До моменту введення котелень в експлуатацію в будівлях та спорудах повинно бути закінчене будівництво об'єктів промислової санітарії в обсязі, передбаченому діючими санітарними нормами (душові, роздягальні, медпункт, вентиляційні та обезпилюючі установки). Під час обладнання санітарно-побутових приміщень треба керуватися вимогами СНиП 2.09.04-87 "Административные и бытовые здания".

4.2.20. Пофарбування приміщень та обладнання в котельні виконується згідно з вимогами технічної естетики та чинних ДБН, СНиП, а трубопроводів - згідно з ГОСТ 14202-69.

4.2.21. Залізні покрівлі котелень періодично треба фарбувати олійною фарбою, а рулонні - захисними мастиками (залізо - кожні 4 роки, рулонні - не рідше одного разу на 3 - 5 років).

4.2.22. Покрівлі з хвилястого шифера не повинні піддаватися ударним впливам, ходити по них дозволяється тільки при прокладанні на покрівлі дерев'яних спеціальних доробинок (сходинок).

4.2.23. Капітальний і поточний ремонт покрівлі з рулонних покриттів слід провадити при температурі зовнішнього повітря не нижче як +5 град.C і в сухий час року.

4.2.24. Очищати покрівлю від снігу, намерзлого льоду та вугільного пилу допускається тільки дерев'яними лопатами. Робітники, які виконують роботи на покрівлі, повинні бути проінструктовані, мати допуск та відповідне спорядження (пояси, вірьовки тощо).

4.2.25. Треба періодично контролювати стан перекриттів і конструкцій, для чого їх слід один раз на рік оглядати у відповідальних місцях, стежити за надійністю елементів, а у разі їх пошкодження негайно вживати заходів до відновлення.

4.2.26. У зимовий період слід періодично очищати від снігу поверхню землі, яка прилягає до зовнішніх стін котельні на відстані не менше ніж 2 м.

4.2.27. Строки і канали для відведення води з поверхні підлог у котельні треба утримувати у справному стані й чистоті.

4.2.28. Блискавкозахисні пристрої котелень, димових труб, складів палива, газорегуляторних пунктів та інших споруд підвищеної небезпеки повинні відповідати вимогам, викладеним в РД 34.21.122-87.

4.2.29. Змонтовані блискавкозахисні пристрої можна прийняти в експлуатацію тільки після того, як їх прийняла робоча комісія за участю представників пожежного нагляду.

4.2.30. Під час експлуатації усі блискавкозахисні пристрої підлягають періодичному контролю не рідше як один раз на рік (перед грозовим періодом - травень - червень).

4.2.31. Капітальний і попереджувальні ремонти будівель та споруд котелень слід виконувати на підставі складених планів.

4.2.32. Відповідальність за справний стан, чистоту будівель та споруд котелень та надійну їх експлуатацію несуть особи, відповідальні за безпечну експлуатацію котелень.

4.2.33. Приміщення, у яких прокладені газопроводи, встановлена запірно-регулювальна арматура, повинні бути вентильованими доступними для обслуговуючого персоналу. Займати їх під склади, майстерні і тимчасові сховища матеріалів та обладнання категорично забороняється.

4.2.34. Внутрішні газопроводи використовувати як несучі конструкції та заземлювачі категорично забороняється.

4.2.35. Приміщення котелень повинні бути забезпечені природним освітленням, а у темний час доби - електричним освітленням згідно з вимогами СНиП П-4-79.

4.2.36. Згідно з вимогами СНиП II-35-76, ПУЭ та ДНАОП 0.00-1.21-98 котельні підлягають обов'язковому обладнанню електричним аварійним освітленням від автономних джерел живлення (акумуляторні, турбіни або дизель-генератори).

4.2.37. В котельнях, які працюють на газовому паливі, усі види електроосвітлення повинні бути виконані у вибухозахищеному виконанні - це стосується і приводів пускової апаратури. Вентиляція проектується так само, як і в приміщеннях підвищеної небезпеки згідно з СНиП 2.04.05-91.

4.2.28. Котельні повинні бути забезпечені системою пожежегасіння, погодженою з пожежним наглядом, і мати первинні засоби пожежегасіння, установлені у легкодоступних місцях, обладнані необхідним інвентарем: піском, баграми та вогнегасниками 4.3. Вимоги до монтажу хімводопідготовки котельні

4.3.1. Залежно від якості живильної води та виду вироблюваної теплової енергії (пара, перегріта пара, вода температурою 150 град.C та ін.) котельні обладнуються відповідним устаткуванням водопідготовки. Це можуть бути магнітні апарати, системи одно-двоступінчастого Na-катіонування Na-H-катіонування; Na-амоній-катіонування, знесолення тощо.

4.3.2. Проектування установок водопідготовки (УВП) повинні провадити спеціалізовані проектні чи пусконалагоджувальні організації, які мають на це відповідний дозвіл від Держнаглядоохоронпраці України.

4.3.3. Фундаменти під устаткуванням УВП, як правило, виконуються одночасно з усіма іншими фундаментами, призначеними для основного й допоміжного устаткування котельні.

4.3.4. Перевірку фундаментів під фільтри, насоси, солерозчинники, сепаратори безперервної продувки здійснюють перед початком монтажу відповідного устаткування.

4.3.5. Монтаж устаткування УВП, а воно для котелень не є великогабаритним (виняток становлять фільтри), здійснюється за звичайними правилами - вертикальність встановлення, відповідність планам та розрізам проекту та ув'язка з будівельними конструкціями стосовно проходів, проїздів та зручності встановлення запірно-регулюючої арматури.

4.3.6. Найбільш громіздке устаткування УВП - це фільтри, мокре зберігання солі та насосні станції перекачування розчинів, вони установлюються тільки на великих джерелах теплопостачання. Правила приймання в експлуатацію цього устаткування детально повинні бути описані у проектно-кошторисній документації.

4.3.7. Монтаж трубопроводів УВП повинен провадитися згідно з вимогами проекту ДБН і СНиП. Солепроводи і кислопроводи повинні бути виконані з труб з відповідним внутрішнім покриттям. Насоси повинні бути виконані у кислототривкому виконанні з відповідних сталей або спеціальне покриття. Ущільнювальні прокладки повинні бути з фторопласту, різьбові з'єднання складені на стрічці фторопластового ущільнюючого матеріалу (ФУМ).

4.3.8. Після монтажу система УВП підлягає випробуванню на герметичність тиском 1,25 робочого і передається по акту на подальше виконання передпускових та пусконалагоджувальних робіт.

4.3.9. Дуже важливо, щоб УВП була готова до моменту сушіння обмурку котлоагрегатів.

4.3.10. Усі трубопроводи та устаткування УВП повинні мати протикорозійне покриття й пофарбовані у відповідні кольори згідно з ДБН і СНиП, запірно-регулювальна арматура повинна легко відкриватися руками, сальники не повинні текти, а запірні пристрої повинні бути щільними. Термометри слід встановити тільки в гільзах, а манометри повинні бути одного класу з непростроченим перевірним клеймом.

4.4. Вимоги до монтажу живильних пристроїв та допоміжного обладнання

4.4.1. Живильні пристрої котельні служать для подачі води в котли і залежно від типу котлів допускається застосування:

а) центробіжних і поршневих насосів з електричним приводом;

б) насосів з ручним приводом;

в) насосів з паровим приводом (ежектори).

4.4.2. Типи і продуктивність насосів визначаються проектом.

4.4.3. Для живлення парових котлів установлюють не менше двох живильних насосів. При цьому продуктивність кожного насоса повинна бути не менше 120% номінальної продуктивності усіх одночасно діючих котлів.

4.4.4. За конструктивним виконанням приводи насосів виготовляють з еластичною муфтою, гідравлічною, електромагнітною муфтою і в моноблоці.

4.4.5. До установлення на фундаменти насосам треба зробити ревізію і за паспортними даними провести розконсервацію. Яскраво на корпусі стрілкою вказати напрямок обертання.

4.4.6. Після встановлення на фундамент насос треба виставити за рівнем, завести фундаментні болти та підлити колодязі фундаменту цементним розчином марки не нижче 200. Після повного застигання анкерів, насосу з приводом, слід виконати статичне і динамічне балансування і обв'язати його згідно з проектом відповідними трубопроводами.

4.4.7. До котельно-допоміжного устаткування належать: економайзери, деаератори, повітропідігрівачі трубчасті, фільтри та підігрівачі мазуту, пальники і форсунки для спалювання рідкого і газоподібного палива, апарати для очищення поверхонь нагрівання, тяго-дуттьові машини, водопідігрівачі, топки механічні, топки з пневмомеханічними закидувачами, системи золошлаковидалення, системи повернення винесення, дахові вентилятори, системи паливоподачі і паливоприготування, баки, акумулятори, охолоджувачі випарники, сепатори безперервної продувки, системи охолодження дренажів і продувок, місткості горизонтальні, підігрівачі, батарейні циклони, скрубери, елеватори і ежектори, гідрозатвори і запобіжні пристрої (викидні).

4.4.8. Усе котельно-допоміжне устаткування повинно бути внесено у паспорт котла.

4.4.9. Котельно-допоміжне устаткування повинно бути після надходження з заводу-виготівника (постачальника) розконсервоване, укомплектоване паспортами, інструкціями з монтажу та експлуатації і змонтоване у технологічній схемі котельні.

4.4.10. Приймання після монтажу устаткування провадиться представником замовника або на період пусконалагоджувальних робіт (згідно з угодою) працівником пусконалагоджувальної організації.

4.4.11. Після проведення пусконалагоджувальних робіт устаткування повинно бути без дефектів і пропрацьоване під навантаженням не менше 72 годин та за актом передане замовнику (або підприємству, яке експлуатує котельню) з паспортами та відповідними інструкціями з експлуатації та режимними картками.

4.4.12. До початку пусконалагоджувальних робіт котельня, яка вводиться в експлуатацію, повинна бути укомплектована атестованим інженерно-технічним та обслуговуючим персоналом.

4.4.13. Під час налагоджування окремих вузлів блоків та одиниць технологічного устаткування обслуговуючий персонал повинен ознайомлюватися з роботою устаткування, правилами зупинки, запуску та регулювання.

4.4.14. Більша частина допоміжного устаткування встановлюється у технологічній схемі і обв'язується трубопроводами з запірно-регулювальною арматурою (вентилі, крани, засувки, зворотні клапани, регулятори тиску тощо), але часто після розконсервації та випробування арматуру доводиться піддавати відразу ж відповідному ремонту: притирання ущільнювальних поверхонь, шліфування поверхонь, що труться, заміна сальникових ущільнювачів набавки, заміна прокладок тощо. Це дуже трудомісткі операції, на виконання яких доводиться витрачати багато часу. Остаточне доведення поверхонь, які ущільнюються, доводиться виконувати вручну. Якість притирання перевіряють після промивання і складання арматури гідравлічним тиском 1,25 Рроб, але не менше 3 МПа. На щільність арматуру випробують при закритому затворі подачею води під клапан для вентилів з Ду 10 - 50 мм і на клапан - для вентилів з Ду більше 50 мм. Зворотні клапани випробують подачею води на клапан. Сальникове ущільнення і з'єднання кришки з корпусом вентилів та засувок випробовують тиском води під клапан при відкритому затворі.

4.5. Вимоги до монтажу електросилового устаткування

4.5.1. Під час монтажу електросилового устаткування та освітлення котелень треба керуватися вимогами ДНАОП 0.00-1.21-98 та ПУЭ.

4.5.2. Освітлювальні електропроводки, як правило, слід монтувати з комплексних тросових чи струнних заготовок із застосуванням виробів та вузлів заводського виготовлення.

4.5.3. Виконання електромонтажних робіт слід провадити у дві стадії. На першій стадії виконуються усі підготовчі та заготівельні роботи, включаючи встановлення закладних деталей в будівельні конструкції, підготовку трас електропроводок і заземлення, заготовку силових і освітлювальних електропроводок, складання укрупнених вузлів та блоків, попереднє регулювання, перевірку та випробування електрообладнання, апаратури і машин на стендах тощо. На другій стадії виконують монтаж електрообладнання, на електричних мережах по виконаній на першій стадії робіт заготовці, обробку і підімкнення проводів і кабелів до електрообладнання тощо.

4.5.4. Вивантаження електродвигунів з автомашин і вагонів треба здійснювати за допомогою кранів та автонавантажувачів.

4.5.5. Під час пересування електродвигунів, звільнених від упаковання, застосовують крани, тельфери, електрокари, навантажувачі, які використовують і для піднімання електродвигунів під час встановлення на фундаменти. Перед установленням на місце треба провести огляд електродвигунів. Машини, які прибули з підприємства-виготівника у складеному вигляді, на місці монтажу перед установленням не розбирають. Якщо немає впевненості у тому, що під час транспортування і зберігання машина після заводського складання залишилася непошкодженою і незабрудненою, то необхідність і міра розбирання машини відзначається в акті, який складається компетентними представниками замовника і монтажної організації.

4.5.6. Під час монтажу електричних машин до 1000 кВт повинні провадитись такі роботи: промивання підшипників ковзання, вимірювання опору ізоляції, установлення й кріплення за рівнем, вивірки за різних способів з'єднань, вивірка пасової передачі, зняття і насаджування шківів, напівмуфт, шестерень, підшипників кочення, перевірка спряження електродвигуна з машиною, яку він обертає. Налагодження індукторних муфт ковзання та сушіння електродвигунів.

4.5.7. Під час монтажу автоматичного регулювання процесами виробітку теплової енергії треба керуватися проектом по монтажу контрольно-вимірювальних приладів і автоматики (КВПіА), ДНАОП 0.00-1.21-98, ПУЭ, ДНАОП 0.00-08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96, ДНАОП 0.00-1.07-94.

4.5.8. Усі прилади, які надійшли від заводів-постачальників, разом з технічною документацією і паспортами передаються за актом монтажній чи налагоджувальній організації. Перед монтажем прилади при потребі проходять перевірку, а потім після готовності мережей, імпульсних ліній монтуються на місця, передбачені проектом.

4.5.9. Прилади показуючі слід установлювати у місцях, зручних для перегляду. Якщо з робочого місця оператора шкала не переглядається, слід установлювати дублюючі прилади із зниженим рівнем обзору.

4.5.10. Група приладів, що показує розрідження, тиск повітря, які заповнюються водою чи спиртом, повинні мати підфарбовану рідину, щоб оператору зручніше було фіксувати їх покази.

4.5.11. Усі виконавчі механізми (електричні, гідравлічні та пневматичні) слід установлювати у зручних для обслуговування місцях і в той же час вони не повинні захаращувати проходи.

4.5.12. Усі прилади, які мають межі показів по мінімуму і максимуму (тиск, температура, рівні, сила струму), повинні обладнюватися або червоними стрілками чи мітками на циферблатах для орієнтування допустимих верхніх або нижніх меж.

4.5.13. В усіх щитах, складальних і пультах керування після монтажу на внутрішніх поверхнях дверей повинні бути закріплені схеми підключень і комутації приладів, а на перехідних панелях щитів повинні бути чітко виконані написи для світлової сигналізації, а також зроблена розмітка положення ключів керування.

4.5.14. У період передпускових робіт котлоагрегат, який підлягає запуску, повинен бути обладнаний діючими параметрами безпеки, передбаченими проектом.

4.6. Приймання в експлуатацію котелень

4.6.1. Після реєстрації котла (котлів), монтажу тепломеханічної частини, технічного опосвідчення виконуються роботи щодо обмурування котла, підготовки системи водопідготовки і одночасно наказом по підприємству створюється робоча комісія для роботи по прийманню в експлуатацію котельні. До складу комісії входять представники: замовника, генпідрядника та підрядних монтажних організацій.

Складається план поетапного приймання в експлуатацію об'єкта. До початку роботи комісії за 10 днів письмово сповіщаються місцеві служби пожежного нагляду, санепідемстанції, охорони навколишнього середовища та Держнаглядохоронпраці України.

4.6.2. Комісія складає акт недоробок з благоустрою території, будівельних робіт, тепломеханічної частини, енергомонтажу, внутрішніх мереж, КВПіА, освітлення, по побутових приміщеннях, з газопостачання, призначає відповідальних за виконання та установлює нові строки виконання завершальних робіт.

Одночасно усі підрядні організації подають Генпідрядчику документацію щодо виконання монтажних та пусконалагоджувальних робіт.

Генпідрядник готує документи, технічну документацію та після оформлення акта про здачу котельні в експлуатацію передає її із свого балансу на баланс замовника. При цьому, звітуючись перед центральним статистичним управлінням та державним комітетом Держбуду України про введення нових енергопотужностей.

4.7. Приймання і введення в експлуатацію систем газопостачання газифікованих котелень

4.7.1. Системи газопостачання газифікованих котелень повинні відповідати вимогам СНиП 2.04.08-87, СНиП II-35-76 і Правил безпеки систем газопостачання України (ПБСГ). Природний газ повинен відповідати вимогам ГОСТ 5542-87 (підрозділ 2.4, табл. 3).

4.7.2. Газопроводи систем газопостачання залежно від тиску транспортованого газу поділяються на:

- газопроводи високого тиску I категорії - за робочого тиску газу понад 0,6 МПа до 1,2 МПа;

- газопроводи високого тиску II категорії - за робочого тиску газу понад 0,3 МПа до 0,6 Мпа;

- газопроводи середнього тиску - за робочого тиску газу понад 500 даПа до 0,3 МПа;

- газопроводи низького тиску - за робочого тиску газу до 500 даПа включно.

4.7.3. Після закінчення будівництва об'єкти систем газопостачання повинні прийматися комісією.

Склад і організація роботи комісії регламентуються вимогами ДБН А3.1-3-94 і СНиП 3.05.02-88 "Газоснабжение". Замовник повинен не пізніше як за 5 днів повідомити орган Держнаглядохоронпраці України і членів комісії про дату і місце роботи приймальної комісії.

4.7.4. До складу приймальної комісії входять представники: замовника (голова комісії), генерального підрядчика та експлуатаційної організації СПГГ або газової служби підприємств. Представників органів Держнаглядохоронпраці України включають до складу приймальної комісії під час приймання об'єктів, підконтрольних цим органам.

4.7.5. Генеральний підрядчик на закінчений будівництвом об'єкт системи газопостачання котельні пред'являє приймальній комісії в одному приміщенні такі види виконавчої документації:

- комплект робочих креслень на будівництво котельні з написами, зробленими представником замовника та особами, які відповідають за провадження будівельно-монтажних робіт, про відповідність виконаних робіт в натурі цим кресленням і внесеним до них проектною організацією змінам;

- сертифікати заводів-виготівників (їх копії, виписки з них, завірені особою, відповідальною за будівництво об'єкта) на труби, фасонні частини, зварювальні та ізоляційні матеріали;

- технічні паспорти заводів-виготівників або їх копії на обладнання, вузли, з'єднувальні елементи, ізолюючі покриття, ізолюючі фланці, арматуру діаметром понад 100 мм, а також інші документи, які посвідчують якість обладнання (виробів);

- протоколи перевірки якості зварювальних з'єднань та будівельні паспорти за формою СНиП 3.05.02-88 (додатки 1, 2, 3);

- акт приймання передбачених проектом установок електрохімічного захисту від корозії;

- акти приймання прихованих робіт і спеціальних робіт для ГРП (ГРУ), котелень, виконаних згідно з угодою-підрядом (контрактом);

- акт приймання газообладнання котелень для проведення комплексного випробування.

4.7.6. Приймальна комісія повинна перевірити подану виконавчу документацію та відповідність змонтованої системи газопостачання котельні вимогам СНиП 3.05.02-88 та ПБСГ.

4.7.7. Крім документації на будівництво, передбаченої СНиП 3.05.02-88 і ДБН А3.1-3-94, приймальній комісії повинні бути представлені такі документи:

- копія наказу про призначення особи, відповідальної за безпечну експлуатацію газового господарства підприємства;

- положення про газову службу підприємства або договір з експлуатаційними спеціалізованими підприємствами газового господарства (далі за текстом - СПГГ) чи іншою спеціалізованою організацією про технічне обслуговування і ремонт газопроводів та газового обладнання;

- протоколи перевірки знань цих Правил, норм і інструкцій з питань охорони праці керівниками, спеціалістами і робітниками;

- посадові та виробничі інструкції, технологічні схеми, а також інструкції з охорони праці;

- акт приймання газового обладнання;

- акт про перевірку технічного стану димовідвідних та вентиляційних пристроїв;

- план локалізації і ліквідації можливих аварійних ситуацій, складений відповідно до вимог ПБСГ;

- акти про виконані роботи з герметизації вводів інженерних підземних комунікацій.

4.7.8. Комісії надається право вимагати відкриття будь-якої ділянки газопроводу для додаткової перевірки якості зварювання і ізоляції, а також проведення повторних випробувань.

4.7.9. Приймання закінченого будівництвом об'єкта систем газопостачання оформляється актом за формою СНиП 3.05.02-88 (додаток 4), на підставі якого виконується пуск газу і видача власнику (замовнику) дозволу на проведення пусконалагоджувальних робіт. Із закінчення пусконалагоджувальних робіт органи Держнаглядохоронпраці України дають дозвіл на експлуатацію об'єкта і беруть його під контроль. Коли проведення пусконалагоджувальних робіт не потрібне, акт приймальної комісії є дозволом на введення об'єкта в експлуатацію.

4.7.10. На проведення робіт по пуску газу слід видавати наряд-допуск на провадження газонебезпечних робіт установленої форми (підрозділ 7.11); складати план організації робіт при пуску згідно з вимогами ПБСТ.

4.7.11. Не допускається приймання в експлуатації незакінчених будівництвом об'єктів, в тому числі підземних сталевих газопроводів, не забезпечених захистом від електрохімічної корозії.

4.7.12. Перед пуском газу на об'єкти, прийняті комісією, але не введені в експлуатацію протягом 6 місяців з дня його останнього випробування, повинні бути проведені повторні випробування на герметичність газопроводів, перевірена робота установок електрохімічного захисту, стан димовідвідних та вентиляційних систем, комплектність і справність газового обладнання, арматуру, засобів вимірювання, автоматизації, сигналізації та протиаварійного захисту.

4.8. Облік споживання газу

4.8.1. При обліку споживання газу слід дотримуватися вимог СНиП 2.04-08-87. Умови для визначення наведеного об'єму газу за взаємних розрахунків їх споживачем повинні відповідати вимогам ГОСТ 2939-63.

4.8.2. Облік кількості газу слід передбачати комерційний - для здійснення фінансових розрахунків між газозбутовими організаціями і кожним споживачем, а також внутрішньовиробничий (технологічний) - для контролю за ефективністю використання газу і дисципліною споживання. Комерційний облік споживання газу слід передбачати централізовано.

4.8.3. Комерційним обліком кількості газу повинні бути забезпечені усі споживачі газу: абоненти, що мають угоду із газозбутовою організацією; субабоненти, що мають договір з абонентами; оптові споживачі-перепродавці.

4.8.4. Кожний споживач газу (домовласник, квартиронаймач, організація і підприємство, незалежно від форми власності і напряму діяльності), сільський населений пункт (село, селище, хутір) повинні бути забезпечені єдиним комерційним вузлом обліку кількості газу, передбаченим проектом.

4.8.5. При обгрунтуванні допускається не передбачати єдиний вузол обліку кількості газу.

4.8.6. Пристрої обліку газу можуть розміщуватися в пунктах очищення і обліку газу, у газорегуляторних пунктах (ГРП), газорегуляторних установках (ГРУ), у приміщеннях, у яких встановлено газоспоживаючі установки, агрегати, апарати, прилади.

4.8.7. Пристрої обліку газу можуть розміщуватися і в інших приміщеннях, які відповідають вимогам, що ставляться до розміщення вказаних об'єктів.

4.8.8. Внутрішньовиробничим обліком (технологічним) кількості газу повинні бути забезпечені окремі об'єкти, у тому числі дільниці, агрегати тощо, які мають річне споживання понад 350 тис. куб.м природного газу.

4.8.9. Внутрішньовиробничим обліком споживаного газу повинні бути забезпечені усі водогрійні котли з теплопродуктивністю понад 1,163 МВт і парові котли продуктивністю понад 1 т пари за годину.

4.8.10. Способи вимірювання газу і реалізуючі їх засоби вимірювання слід вибирати залежно від умов експлуатації з числа дозволених Держстандартом України, занесених до Держреєстру України, або від тих, що пройшли державну метрологічну атестацію. При цьому перевагу слід віддавати автоматичним і автоматизованим засобам вимірювань.

4.8.11. Розміщення лічильників газу та витратомірних вузлів слід передбачати згідно з експлуатаційною документацією заводів-виготівників.

4.8.12. Для витратомірних вузлів із стандартними звужуючими пристроями слід виконувати вимоги РД-50-213-80 "Правил измерения расходов газов и жидкостей стандартными сужающими устройствами".

4.8.13. Перед вузлом вимірювання кількості газу слід передбачати газовий фільтр. За наявності фільтра у конструкції лічильника встановлення додаткового фільтра не потребується.

4.8.14. Під час розміщення вузлів вимірювання треба забезпечити зручність їх обслуговування (знімання показів, проведення ремонтних робіт тощо), а при неприпустимості перерв у подачі газу виробничих об'єктів - також забезпечити подачу газу під час знімання лічильника, звужуючого пристрою витратомірного вузла тощо.

5.1. Загальні положення

Роботи по пуску котлів і котелень повинні виконуватися за технічною документацією заводу-виготовлювача, проекту монтажу котла чи котельні, а також керівних нормативних документів ДНАОП 0.00-1.08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96, ДНАОП 0.00-1.20-98 (ПБСГ), ДНАОП 0.00-5.10-96.

5.1.1. Вказані роботи виконуються підприємствами, які мають ліцензії на ці роботи, працівники повинні бути атестовані.

5.1.2. Пуску і наладці котельних установок передують такі підготовчі роботи: промивання котлів і систем від бруду, перевірка арматури і приладів контролю і автоматики, просушування обмурку, перевірка справності топкових пристроїв, механізмів вуглеподачі та золовидалення, насосних агрегатів, тягодуттьових машин та іншого обладнання.

5.1.3. У котельнях з чавунними водогрійними котлами після випробування котлів і системи здійснюють промивання їх від сміття і бруду. Для цього з котлів знімають нижні глухі фланці і замінюють їх тимчасовими із штуцерами і запірною арматурою для скидання промивальної води.

Систему промивають наповненням і спусканням води, повторюючи цю операцію 2 - 3 рази до появи освітленої води.

Під час наповнення системи і спуску води забезпечують таку швидкість руху її у системі (1 - 1,5 м/с), при якій бруд тягнеться потоком і виноситься із системи. Воду спускають у нижчій точці зворотної магістралі через спускну трубу, діаметр якої дорівнює діаметру зворотної магістралі у місці її вварювання.

5.1.4. Для забезпечення якісного і швидкого промивання системи рекомендується застосовувати гідропневматичний спосіб, при якому, крім води, подають ще стиснене повітря тиском на 0,2 - 0,3 МПа більшим ніж тиск промивальної води. Скидають промивальну воду до каналізації, водостічної мережі або на поверхню грунту, залежно від місцевих умов. Великі системи, які обслуговують будівлі понад 30 тис. куб.м, промивають окремими ділянками.

5.2. Передпускові роботи

5.2.1. Одночасно з промиванням котлів просушують обмурок. Протягом двох діб обмурок просушують повітрям на природній тязі без вогню, при відчинених топкових дверцятах, люках, піддувалях і шиберах. Після цього для утворення тяги прогрівають лежаки і димову трубу розведенням легкого вогню безпосередньо у лежаку і біля основи труби. Як тільки в трубі установиться тяга, котли розпалюють дровами, підтримуючи в них невеликий вогонь. Перед цим парові котли обов'язково заповнюють водою. Водогрійні котли заповнюють водою разом з системою, оскільки у них нема водогрійних колонок і важко стежити за рівнем води та можливі випадки пошкодження котлів.

5.2.2. Обмурок просушують на слабкому вогні протягом 6 - 7 діб, підтримуючи температуру води в котлах 40 - 45 град.C. Після закінчення просушування палити припиняють, обмурку дають повільно охолонути при щільно зачинених шиберах і дверцятах. Обмурок, який охолонув, ретельно оглядають, а виявлені тріщини затирають розчином з вогнетривкої глини.

5.2.3. Одночасно з промиванням котлів та просушуванням обмурку перевіряють наявність, справність і правильність встановлення контрольно-вимірювальних приладів і приладів автоматики, а також перевіряють роботу насосів, включенням їх на 1,5 - 2 години при закритій засувці після них.

5.2.4. Під час підготовки до пуску районних, квартальних котелень великої потужності до початку опалення перевіряють справність вихідних вікон амбразур пальників, лазів, вічок, стан труб екранів і конвективної частини, правильність положення елементів контрольно-вимірювальних приладів та імпульсних точок систем автоматики всередині топки, відсутність у топці, лежаках і газоходах сторонніх предметів, запас палива, тиск газу перед пальниками і справність газового обладнання, готовність і включення контрольно-вимірювальної арматури, автоматичного регулювання. Без справних контрольно-вимірювальних приладів і захисних автоматичних блокіровок пуск котла категорично забороняється.

5.2.5. Крім вказаних перевірок слід перевірити стан топкових пристроїв і наявність тяги, справність тягодутьових машин і живильних насосів короткочасним включенням їх у роботу, справність трубопроводів і арматури (при цьому треба звертати увагу на достатність сальникового ущільнювання і нормальний стан поверхні штоків, клапанів, вентилів і засувок), а напрямок руху розчинів повинен відповідати напрямку стрілок на корпусі арматури; справність арматури щодо герметичності і легкості ходу, справність дистанційного керування засувок і вентилів, наявність змащення, роботу електро- і пневмоприладів, справність запобіжних клапанів і надійність закріплення на них вантажів. Під час перевірки запірно-регулювальну арматуру треба включати у робоче положення.

5.2.6. Обмурок парових котлів для спалювання твердого, рідкого і газоподібного палива у теплий час року сушать протягом 5 діб на дровах, у зимовий час протягом 6 - 8 діб (котли у полегшеному обмурку просушують протягом 3 діб).

5.2.7. Кожний тип котла має свої особливості сушіння обмурку, зумовлені монтажем різних топкових пристроїв. Про це вказується у технічній документації заводу-виготівника, яка надходить у комплекті з котлом.

5.2.8. Температура води у котлі на кінець сушіння не повинна перевищувати 80 - 90 град.C.

5.2.9. Лужиння парових котлів провадять після сушіння обмурку для очищення внутрішніх поверхонь від бруду, іржі, окалини і масних відкладачів, що накопичилися під час виготовлення, транспортування, зберігання й монтажу котла.

5.2.10. Перед лужинням провадять внутрішній і зовнішній огляди змонтованого котла і складають акт про стан його внутрішніх поверхонь.

5.2.11. Для прискорення процесу лужиння, ще до початку монтажу, під час огляду, дуже пошкоджені іржею чи забруднені елементи очищують механічним способом.

5.2.12. Під час зовнішнього огляду перевіряють також правильність складання окремих елементів парових, водяних і дренажних труб, установки водовказівних приладів і позначок вищого і нижчого рівнів, нанесення позначок і міру відкривання і закривання регулюючих і запірних пристроїв, справність роботи пристроїв для регулювання і подачі пари, води, повітря і палива (шиберів, заслінок, кранів, вентилів тощо).

5.2.13. Лужиння котла і одночасне підживлення провадять хімічно очищеною або живильною водою. Оптимальна температура води повинна бути в межах 40 - 70 град.C.

5.2.14. Перед заповненням котла водою підклинюють один із запобіжних клапанів (при появі пари - його переводять у робоче положення) і відкривають повітряний клапан водяного економайзера (до появи з нього води), а також продувальний вентиль на камері перегрітої пари пароперегрівача. Пароперегрівачі лужинню не піддають і лужним розчином не заповнюють. Очищення їх провадять парою.

5.2.15. Заповнюють котел водою до рівня позначки нижнього водопокажчика. Лужиння супроводжується розпалюванням котла і підняттям тиску, внаслідок чого для економії часу й палива введення реагентів і початок лужиння провадять за три дні до закінчення сушіння обмурку. Реагенти вводять у котел тільки у вигляді готового розчину (1 кг реагенту на 8 л води) за допомогою дозатора або встановленого над котлом бачка місткістю 0,5 куб.м через будь-який штуцер верхнього барабана за повної відсутності тиску в котлі.

5.2.16. Для лужиння застосовують каустичну соду або кальциновану соду і тринатрійфосфат. Розчини вводять окремо, щоб уникнути кристалізації тринатрійфосфату в трубах котла.

5.2.17. Лужне число котлової води під час лужиння не повинно падати нижче ніж 200 мг/л: для чого через кожні 3 - 4 години відбирають проби котлової води з барабанів і камер екранів.

5.2.18. Протягом усього процесу лужиння і випробування котла на парову щільність котел підживлюють до позначки верхнього покажчика рівня. Вогневе обігрівання котла провадять обережно, щоб не допустити підвищення температури газів перед входом до пароперегрівача більше ніж 500 - 600 град.C.

5.2.19. Випробування котла на парову щільність треба провадити після лужиння і повної заміни котлової води, для чого піднімаються тиск у котлі. Після досягнення ним значення на 0,2 - 0,3 МПа, нижче від робочого перевіряють щільність і правильність посадки клапанів на свої місця, для чого від руки по черзі трохи піднімають важелі запобіжних клапанів, а також перевіряють робочий манометр внаслідок підключення контрольного. Якщо розходження в показах перевищать 0,025 МПа, то робочий манометр слід замінити.

5.2.20. Після досягнення робочого тиску у котлі установлюють і надійно закріплюють вантажі на важілі запобіжних клапанів так, щоб вони змогли працювати згідно з п. 6.2 ДНАОП 0.00.-1.08-94.

Після остаточного регулювання на контрольний клапан треба одягти металевий кожух і запломбувати його. Відрегульований клапан від легкого удару долонею руки знизу повинен вібрувати.

5.2.21. Достатня парова щільність характеризується відсутністю нещільностей і пропускання пари і води у місцях з'єднання окремих елементів, а також безвідмовною автоматичною роботою запобіжних клапанів. Сигналізатор і регулятор рівня регулюють і випробують на парову щільність зміною рівня води у барабані до контрольних позначок.

5.2.22. Після закінчення випробування і продування паропроводів тиск у котлі знижують до нуля, а після зниження температури води до 50 - 60 град.C її спускають з котла, відкривають лази барабанів і лючки камер і ретельно промивають барабани, камери і труби струменем гарячої води під тиском 0,4 - 0,5 МПа, а також перевіряють стан спускної і продувальної арматури і водомерних колонок. Стан поверхні нагрівання після лужиння і промивання фіксується актом.

5.2.23. Операції сушіння обмурку, лужиння і випробування на парову щільність повинні виконуватися спеціалізованою пусконалагоджувальною організацією, яка виконує її за відповідним графіком погодинного додержування технологічних операцій.

Послідовність і тривалість операцій з лужиння і випробування котла на парову щільність див. у додатку N 5.

5.3. Пуск котлів на твердому паливі

5.3.1. Для кожного підготовленого до пуску котла, що працює у водогрійному чи паровому режимі, повинні бути складені робочі інструкції з пуску котла, зупинки та аварійної зупинки і тимчасова режимна карта на 50 %, 75 % і 100 % навантаження.

5.3.2. На первинний пуск котла дається вказівка начальника котельні (майстра) з відповідним записом у змінному журналі. Оператори котла повинні бути проінструктовані на робочому місці. До призначеного часу розтоплювання зміна повинна перевірити усе допоміжне обладнання, паливоподачу, тягодуттьові машини, прилади контролю тиску, розрідження, систему повернення винесення, пневмомеханічні закидувачі, роботу ращітки, систему золошлаковидалення, живильні пристрої, наявність живильної води в деаераторі і систему автоматики безпеки.

5.3.3. Для первинного пуску котла добирається найбільш досвідчена бригада операторів. Розпалювання провадиться на деревному паливі.

5.3.4. На першому пуску котла керівник котельні, крім операторів, до зміни включає електрика, слюсаря КВПіА, слюсарів по ремонту. Якщо пуск котла здійснюється за участю пусконалагоджувальної організації, то всі роботи по пуску провадяться під керівництвом виділеного або закріпленого за цим об'єктом спеціаліста ІТП, який за своєю програмою провадить випробування котлоагрегату і усього допоміжного обладнання у різних режимах протягом 72 годин. Якщо за цей період серйозних хиб у роботі не сталося, то пуск вважається проведеним, про що складається відповідний акт.

5.3.5. Якщо під час роботи котлоагрегату і допоміжного обладнання сталися поломки або виявлено серйозні недоліки, то агрегат слід зупинити і після їх усунення пуск котла і випробування усього обладнання треба продовжити згідно з п. 5.3.4.

5.4. Пуск котлів на рідкому паливі

5.4.1. Пуск котлів на рідкому паливі має свої особливості в тому, що на час пуску котлоагрегатів, що працюють на мазуті, треба його розігрівати.

Для цього можна на час пуску завезти пічне паливо (солярове масло), одержати тепло для розігрівання мазуту із сусідніх котелень по тимчасовому трубопроводу, одержати пару від транспортабельної чи пересувної котельної установки.

5.4.2. Котлоагрегати, що працюють на рідкому паливі, повинні бути обладнані досконалою автоматикою безпеки і регулювання живлення паливом і водою. Пусконалагоджувальні роботи на них повинні виконувати атестовані фахівці з організацій і установ, які мають дозвіл на виконання цих робіт від Держнаглядохоронпраці України (1.2).

5.4.3. Першим етапом в пуску котлів (котелень), що працюють на рідкому паливі (мазуті), є подача тепла на мазутне господарство і створення циркуляційного робочого контуру - між сховищем мазуту (витратні місткості) і котельнею (котлоагрегатом).

5.4.4. У схемах мазутопостачання слід передбачити двоступінчасте очищення (грубе й тонке) і безперервний рух мазуту через насос до форсунок котла. Мазутопроводи прокладаються з ухилом 0,01 - 0,015 за напрямком потоку спільно з супутнім паропроводом у загальній тепловій ізоляції.

5.4.5. Розігрівши паливо до потрібної температури у мазутних підігрівачах, задіявши мазутні насоси, створивши потрібний тиск і циркуляцію після перевірки усіх систем згідно з п. 5.3.2, оператори пускової зміни готують до запуску мазутні стволи з форсунками (залежно від типу і конструкції) за робочою інструкцією.

5.4.6. Залежно від конструкції системи автоматики розпалювання котлоагрегату провадиться або від ЗЗП (захисно-запального пристрою) солярового факела, газового запальника або іншого запалюючого пристрою.

5.4.7. Усі параметри на котлі виводяться за тимчасовою режимною картою і робочою інструкцією з експлуатації.

5.4.8. Після досягнення сталого режиму роботи агрегату переходять на постійну схему роботи мазутного господарства, і після 72-годинного нормального безаварійного функціонування усіх систем, включаючи котлоагрегат, фіксують пуск його відповідним актом.

5.5. Пуск котлів на газоподібному паливі

5.5.1. Перед пуском в роботу газовикористовувальних установок їхні топки і газоходи повинні бути провітрені. Порядок і тривалість провітрювання встановлюється інструкцією з безпечного обслуговування установки.

Закінчення вентиляції визначається за допомогою газоаналізатора, при цьому вміст газу не повинен перевищувати 1/5 НМВ.

5.5.2. До розпалювання газовикористовувальної установки повинні бути послідовно продуті газом газопровід перед колектором агрегату, колектор агрегату і опуски до пальників.

Продувка газопроводу і колектора повинна провадитися при закритій запірній арматурі перед пальниками.

5.5.3. Запірну арматуру безпосередньо перед пальником дозволяється відкривати тільки після включення запального пристрою або піднесення до нього палаючого запальника.

Подача газу в топки, які обладнані автоматичними газопальниковими блоками, що працюють за програмою, визначається інструкцією заводу-виготовлювача блоку.

5.5.4. Коли агрегати працюють на різних видах палива і мають спільні газоходи, то пуск агрегатів на газовому паливі повинен провадитися при непрацюючих агрегатах, які використовують інші види палива.

Якщо зупинка цих агрегатів за технологією виробництва неможлива, допускається пуск агрегату на газовому паливі при працюючих агрегатах на інших видах палива тільки з додержанням спеціальної пускової інструкції, затвердженої керівником підприємства.

5.5.5. Пуск агрегату після тривалої зупинки або ремонту (зняття заглушки) дозволяється за наявності актів контрольного випробування газопроводів на герметичність, перевірки топок, газоходів, контрольно-вимірювальних приладів і систем автоматики і регулювання.

5.5.6. Пусконалагоджувальні роботи повинні виконуватися підприємствами, які мають дозволи, одержані та зареєстровані в органах Держнаглядохоронпраці України в установленому порядку.

5.5.7. Перед пуском котелень та інших агрегатів та установок повинно бути забезпечене приймання обладнання для комплексного опробування, введення в дію авоматичних засобів контролю і управління, передбачене проектом і паспортами обладнання, протиаварійні і протипожежні засоби. Персонал слід навчити методам і способам виконання газонебезпечних робіт згідно з вимогами підрозділу 7.11, проінструктувати про можливі неполадки і засоби їх усунення, забезпечити потрібними схемами та інструкціями, а також засобами захисту і пожежегасіння, спецодягом, необхідними приладами і обладнанням.

5.5.8. На час комплексного опробування повинно бути організоване цілодобове чергування персоналу для спостереження за станом технологічного обладнання і вжиття заходів щодо своєчасного усунення несправностей і витоку газу, а також гарантування безпеки під час виконання пусконалагоджувальних робіт.

6.1. Загальні положення

6.1.1. До промислової експлуатації допускаються тепловироблюючі установки, на яких проведено режимно-налагоджувальні випробування. Об'єм пусконалагоджувальних робіт обов'язково повинен включити комплекс режимно-налагоджувальних робіт, які забезпечують ефективну та економічну роботу тепловироблюючого обладнання, теплоутилізаційних пристроїв, засобів автоматичного регулювання і безпеки, допоміжного обладнання, визначення еколого-теплотехнічних характеристик, проведення комплексної інвентаризації шкідливих викидів в атмосферу.

6.1.2. Основою налагоджувальних робіт та інвентаризації шкідливих викидів є проведення комплексних еколого-теплотехнічних випробувань котлів, завданням яких є встановлення оптимальних режимів їх роботи.

6.1.3. Комплексні еколого-теплотехнічні режимно-налагоджувальні випробування слід провадити:

- після монтажу, реєстрації, технічного огляду і дозволу на експлуатацію котлів;

- після капітального ремонту котлів, реконструкції і переведення з одного виду палива на інший або переходу з парового режиму на водогрійний;

- згідно з плановим строком проведення налагоджувальних робіт;

- за розпорядженням органів Держнаглядохоронпраці України.

6.1.4. Проведення режимно-налагоджувальних робіт на діючих котлоагрегатах слід передбачати не рідше одного разу на 3 роки.

6.1.5. Кінцевим результатом проведення налагоджувальних робіт є встановлення оптимальних еколого-теплотехнічних режимів роботи котлів з урахуванням технологічних умов, мінімально можливих викидів шкідливих речовин в атмосферу, які не перевищують установлені норми і безпечну роботу всього обладнання.

6.1.6. Налагоджувальні роботи та інвентаризація викидів шкідливих речовин в атмосферу повинні проводитись спеціалізованими налагоджувальними організаціями або налагоджувальними службами підприємств, незалежно від їх підпорядкованості і форм власності.

6.1.7. Організації, які виконують пусконалагоджувальні роботи, повинні бути зареєстровані у органах Держнаглядохоронпраці.

6.2. Класифікація випробувань котлоагрегатів

6.2.1. Теплотехнічні (режимно-налагоджувальні та балансові) випробування котельних агрегатів, які працюють для вироблення теплоенергії з виробничою та комунально-побутовою умовою, ставить своїм завданням:

- налагодження режиму роботи котельного агрегату з доведенням ККД його до значень, вказаних у технічній характеристиці на агрегат (з відносним відхиленням не більше 0,3 - 0,5 %);

- складання режимної карти із зазначенням оптимальних параметрів роботи агрегату;

- визначення максимальної та мінімальної продуктивності котлоагрегату;

- визначення питомої витрати палива на відпущене тепло;

- визначення ККД (брутто) котлоагрегату і окремих складових втрат тепла;

- дослідження роботи топки (теплове напруження, температура в однакових точках, надлишок повітря і склад газів за топкою, вплив первинного і вторинного повітря на процес горіння тощо);

- визначення опорів окремих дільниць газоповітряного тракту, засмоктування повітря в топку і газоходи;

- дослідження роботи пароперегрівача, економайзера і повітропідігрівача;

- визначення основних параметрів, які характеризують роботу тягодуттьових пристроїв;

- дослідження і налагодження роботи систем повернення винесення шлакозоловидалення, паливоподачі і приготування палива, пневмомеханічних закидувачів ланцюгових решіток тощо.

6.2.2. Налагоджувальні випробування котлоагрегатів класифікуються за призначенням і методом складання теплового балансу.

6.2.3. За призначенням і залежно від поставлених завдань випробування котлоагрегатів поділяються на режимно-налагоджувальні та промислово-експлуатаційні (балансові).

Режимно-налагоджувальні випробування провадяться з метою налагодження режимів агрегату, що вводиться, реконструюється або діючого, із зведенням теплового балансу.

До завдань цих випробувань входить визначення:

- оптимальних надлишків повітря;

- основних втрат тепла на різних навантаженнях;

- мінімального навантаження котлоагрегату;

- максимального навантаження котлоагрегату;

- оптимального розподілу первинного і вторинного повітря.

Промислово-експлуатаційні випробування (балансові) провадяться з метою встановлення нормативних експлуатаційних характеристик при нормальних параметрах теплоносія на діючому або заново введеному в експлуатацію котлоагрегаті, після капітального ремонту чи реконструкції, у зв'язку з переходом на спалювання нового виду чи марки палива і при систематичному відхиленні основних параметрів (витрати, тиску, температури пари тощо) від нормальних з обов'язковим визначенням ККД котлоагрегату. До завдань цих випробувань входить:

- визначення оптимальних умов роботи котлоагрегату;

- перевірка ефективності виконання ремонтних робіт по реконструкції котла чи допоміжного обладнання;

- визначення економічних показників роботи котла;

- визначення витрати тепла на власні потреби;

- визначення збільшення величин втрат тепла у порівнянні з розрахунковими значеннями;

- визначення відносного приросту витрати палива.

Залежно від поставлених завдань режимно-налагоджувальні випробування за складністю (кількістю дослідів) поділяються на випробування з повним комплектом дослідів і 50 % комплектів дослідів; промислово-експлуатаційні (балансові) випробування поділяються на дві категорії складності - 1 і 2.

Промислово-експлуатаційні (балансові) випробування проводяться у такій послідовності.

На першому етапі провадять досліди за програмою режимно-налагоджувальних випробувань. Після проведення комплексу режимно-налагоджувальних випробувань, коли загальна картина теплової роботи котла стає зрозумілою, провадяться уточнюючі досліди за програмою промислово-експлуатаційних випробувань 1 чи 2 категорії складності.

Промислово-експлуатаційні випробування у більшості випадків проводяться за програмою випробувань 2 категорії складності і дуже рідко за 1 категорією складності, яка порівняно до програми 2 категорії складності передбачає велику кількість проміжних навантажень котла. Ці навантаження визначає у кожному конкретному випадку керівник випробувань залежно від поставлених завдань.

У деяких випадках залежно від стану обладнання, міри його вдосконалення та умов експлуатації, а також під час випробувань водогрійних і малопотужних котлів, які виробляють пару низьких параметрів для технологічних потреб, за програмою режимно-налагоджувальних випробувань не потрібно проводити повний комплекс дослідів і програма випробувань може бути скорочена (за розсудом керівника випробувань) на 50 %.

6.2.4. Під час проведення режимно-налагоджувальних випробувань досліди поділяються на прикинуті та основні (режимно-налагоджувальні). Під час проведення промислово-експлуатаційних випробувань досліди поділяються на прикинуті та основні (режимно-налагоджувальні та балансові).

6.2.5. До обсягу прикинутих дослідів входить розстановка і навчання спостерігачів, перевірка роботи вимірювальних приладів, виявлення дефектів у роботі обладнання, визначення величин підсмоктування, тарування перерізів по аналізу газів, швидкостях і температурі, визначення можливих меж регулювання і умов забезпечення надійної та економічної роботи котлоагрегату.

Під час прикинутих дослідів усі вимірювання провадяться з такою самою ретельністю, як під час основних випробувань. Режимно-налагоджувальні досліди провадяться з метою виявлення умов найбільш ефективного використання палива у робочому діапазоні, регулювання навантаження котла.

6.2.6. Балансові досліди провадяться з метою визначення основних економічних показників роботи котлоагрегату на різних навантаженнях з раніше виявленими (за методикою режимно-налагоджувальних дослідів) оптимальними режимами його роботи.

6.2.7. Під час випробування котельних агрегатів існує два способи визначення коефіцієнта корисної дії за прямим і за зворотним балансом. Якщо величина ККД котла визначена за прямим і зворотним балансом, то допускається незбіг величин ККД у межах сум, відповідних помилок, тобто +-3,5 % (відносних) за стійкості розбіжностей значень, таке непогодження балансу не може бути підставою висновку про недосконалість випробувань у цілому.

6.2.8. Незалежно від характеру випробувань усі вимірювання слід проводити з максимальною точністю засобами вимірювань класу не нижче 1,5. При цьому для котлоагрегатів, які спалюють газоподібне й рідке паливо і мають ККД брутто більше 80 %, відносна похибка визначення ККД за зворотним балансом менша, ніж за прямим балансом, і становить величину не більше ніж +-1 %.

6.3. Технічна документація

6.3.1. Під час виконання режимно-налагоджувальних робіт виконавча організація зобов'язана подати замовнику:

- програму робіт із строками виконання (орієнтовними);

- план завдання на підготовку до випробувань котлоагрегату (агрегатів);

- перелік дефектів, виявлених під час підготовки до проведення прикинутих дослідів;

- план-графік проведення теплотехнічних випробувань котлоагрегату;

- зміст технічної програми випробувань котлоагрегату.

Після проведення режимно-налагоджувальних випробувань організація, яка виконала роботи, видає замовнику режимні карти роботи агрегату (агрегатів) і технічний звіт про всю виконану роботу (баланс котельного агрегату) за програмою промисловоексплуатаційних випробувань 1 чи 2 категорії складності або за режимно-налагоджувальними випробуваннями.

Усі документи повинні бути перевірені та затверджені головним інженером підприємства-замовника і керівником випробувань підприємства-виконавця.

6.4. Водно-хімічний режим котлів

6.4.1. Усі парові котли з природною і багаторазовою спонукальною циркуляцією паропродуктивністю 0,7 т/год. і більше, усі парові прямоточні котли незалежно від паропродуктивності, а також усі водогрійні котли повинні бути обладнані установками для докотлової обробки води.

6.4.2. Вибір способу обробки води для живлення котлів повинна провадити спеціалізована проектна (налагоджувальна) організація.

6.4.3. Котли паропродуктивністю менше 0,7 т/год. повинні мати період між чистками такий, щоб товщина відкладів на найбільш теплонапружених ділянках поверхні нагрівання котла на момент його зупинки на чистку не перевищувала 0,5 мм.

6.4.4. Підживлення сирою водою котлів, обладнаних пристроями докотлової обробки води, не допускається.

6.4.5. Кожний випадок підживлення котлів сирою водою повинен фіксуватися в журналі з водопідготовки із зазначенням причин, які створили нештатну ситуацію, тривалість підживлення і якість живильної води у цей період.

6.4.6. Для парових і водогрійних котлів з урахуванням Правил улаштування і безпечної експлуатації парових і водогрійних котлів, інструкцій підприємств-виготівників, типових інструкцій та інших відомчих нормативно-технічних документів спеціалізованою організацією повинні бути розроблені інструкція по провадженню водно-хімічного режиму та інструкція з експлуатації установки (установок) для докотлової обробки води з режимними картами, у яких, зокрема, повинні бути вказані:

- призначення інструкції та перелік посад персоналу, для яких знання інструкції обов'язкове;

- перелік використаних під час складання інструкції документів;

- технічні дані і короткий опис основних вузлів, а також основного і допоміжного устаткування, у тому числі котлів, деаераційної установки, установок для дозування аміаку, гідрозину, фосфатів, їдкого натру, установок для консервації та хімічного очищення обладнання, установки для водопідготовки із складом мокрого зберігання солі тощо;

- перелік і схеми точок відбору проб води, пари і конденсату для ручного і автоматичного хімічного контролю;

- норми якості добавочної, живильної та котлової води, пари й конденсату;

- графік, обсяг і методи хімічного контролю;

- перелік і короткий опис керування автоматики, вимірювань і сигналізації;

- порядок виконання операцій щодо підготовки до пуску обладнання і включення його в роботу;

- порядок виконання операцій по обслуговуванню обладнання під час нормальної експлуатації;

- порядок виконання операцій по контролю за режимом деаерації, режимом кореляційної обробки води, режимом безперервного і періодичного продування під час пуску, нормальної експлуатації та зупинки котла;

- порядок виконання операції під час зупинки обладнання (у резерв, для ремонту, аварійно) і заходи, які проводяться під час зупинки (відмивання, консервація, оцінка стану обладнання для виявлення необхідності очищення, вжиття заходів проти корозійних пошкоджень, ремонт тощо);

- випадки, за яких забороняється пуск обладнання і виконання окремих операцій під час його роботи;

- перелік можливих несправностей і заходів щодо їх ліквідації;

- основні правила техніки безпеки під час обслуговування основного і допоміжного обладнання і під час роботи у хімічній лабораторії.

6.4.7. Інструкції повинні бути затверджені керівником підприємства-власника котлів і знаходитись на робочих місцях персоналу.

6.4.8. Показники якості живильної води котлів з природною і багаторазовою циркуляцією паропродуктивністю 0,7 т/год. і більше не повинні перевищувати значень, вказаних у табл. 8.

Для водотрубних котлів з природною циркуляцією (у тому числі котлів-бойлерів) з робочим тиском пари до 4 МПа - у табл. 9.

Якість підживильної та питної води водогрійних котлів повинна задовольняти вимоги, зазначені у табл. 10.

6.4.9. Норми якості котлової води, потрібний режим її корекційної обробки, режими безперервного і періодичного продувань приймаються на підставі інструкцій підприємства-виготівника котла, типових інструкцій по провадженню водно-хімічного режиму та інших відомчих нормативних документів або на підставі результатів теплохімічних випробувань. При цьому для парових котлів тиском до 4 МПа включно відносна лужність котлової води не повинна перевищувати 20 % (за наявності заклепувальних з'єднань): для котлів із зварними барабанами і кріпленням труб методом вальцювання (або вальцюванням з ущілювальним підварюванням) відносна лужність котлової води не повинна перевищувати 50 %; для котлів із зварними барабанами і привареними трубами відносна лужність не нормується.

6.5. Налагоджувальні роботи автоматики

6.5.1. Автоматизація котелень може бути повною, комплексною або частковою.

Повна автоматизація передбачає автоматизацію усього обладнання і експлуатацію котелень без постійного обслуговуючого персоналу; комплексна - автоматизацію основного обладнання котелень при їх експлуатації з постійним обслуговуючим персоналом; часткова - автоматизацію окремих видів обладнання котелень.

Часткова автоматизація малоефективна і не усуває диспропорцій в трудомісткості окремих ділянок технологічного процесу. Значному підвищенню надійності та поліпшенню техніко-економічних показників роботи обладнання сприяє комплексна автоматизація котелень. Повна автоматизація найбільш відповідає сучасному рівню виробництва, різко підвищуючи продуктивність праці. Ступінь автоматизації котелень і технічні засоби для автоматизації приймаються на підставі відповідних техніко-економічних обгрунтувань. При визначенні річних затрат рекомендується приймати п'ятирічний строк окупності на автоматизацію.

6.5.2. Функціональні схеми автоматизації слід оснащувати приладами і апаратурою, які випускаються серійно.

6.5.3. Застосування дослідних зразків приладів, а також імпортної апаратури можливе тільки після погодження Їх встановлення з органами відповідних місцевих інспекцій Держстандарту України.

6.5.4. За повної автоматизації групи котелень слід передбачати спорудження диспетчерського пункту, на щит якого виноситься сигналізація аварійного відключення обладнання котелень, що обслуговуються, чи аварійного стану величин, що контролюються. При цьому у котельнях рекомендується встановлювати індивідуальні щити, а також прилади і засоби автоматизації безпосередньо біля обладнання ("за місцем").

Примітка. У числівнику вказані значення для котлів, що працюють на рідкому паливі, у знаменнику - на інших видах палива.

6.5.5. Автоматичне регулювання процесів горіння слід передбачувати для усіх котлів (парових і водогрійних), які працюють на рідкому і газоподібному паливі, а на твердому паливі - у разі застосування механізованих топкових пристроїв, що дозволяють автоматизувати їх роботу.

6.5.6. Автоматизація процесів горіння під час роботи котлів на резервному паливі повинна визначатися техніко-економічним обгрунтуванням з урахуванням розрахункового часу роботи котлів на даному виді палива.

6.5.7. Для котлоагрегатів паропродуктивністю 2 т/год. і більше треба встановлювати автоматичні регулятори живлення.

6.5.8. Водогрійні котли на газоподібному і рідкому паливі продуктивністю 34,8 МВт і більше повинні бути обладнані електричними запальними пристроями з дистанційним автоматичним керуванням.

6.5.9. Під час теплотехнічного контролю рекомендується застосовувати прилади з суміщеними функціями: покази і реєстрація, реєстрація і підсумування тощо.

6.5.10. Парові котли, які мають тиск більше 0,07 МПа, повинні бути обладнані показуючими приладами для вимірювання:

- температури пари після пароперегрівника;

- температури живільної води перед котлом та економайзером;

- температури живильної води за економайзером;

- температури димових газів за котлом;

- температури димових газів за хвостовою поверхнею нагрівання;

- тиск пари у барабані котла;

- тиск пари після пароперегрівача;

- тиск пари на розпилювання мазуту;

- тиск живильної води перед органом, що регулює живлення котла; біля котлів паропродуктивністю менше 2 т/год. - тиск в загальній живильній магістралі;

- тиск живильної води на вході в економайзер до запірної арматури і на вході з економайзера до запірної арматури (при економайзерах, що відключаються за водою);

- тиск повітря після дуттьового вентилятора (після кожного регулюючого пристрою для котлів, що мають зонне дуття) або тиску повітря перед пальниками (за наявності пристроїв, що регулюють витрату повітря до пальників), а також тиску повітря перед забризкувачами твердого палива;

- тиск рідкого або газоподібного палива перед пальниками після регулюючої арматури;

- розрідження у топці котла;

- розрідження перед шибером або напрямним апаратом димососу; для котлів, які не мають димососа - перед шибером у газоході;

- розрідження перед і за хвостовими поверхнями нагрівання;

- витрати пари від котла (підсумовуючий прилад);

- рівня у барабані котла, де встановлюється один водопокажчик прямої дії і додатково два понижених покажчика рівня, якщо рівень води у барабані перебуває на висоті 6 м від площадки обслуговування, а також у разі поганої видимості водопоказувальних приладів;

6.5.11. Водогрійні котли з температурою нагрівання води понад 115 град.C повинні бути обладнані показуючими приладами у тому самому об'ємі, що й парові котли з тиском понад 0,07 МПа, а також приладами для вимірювання:

- температури води на вході в котел (після запірної арматури) і на виході із котла (до запірної арматури);

- тиск води на вході в котел (після запірної арматури) і на виході з котла (до запірної арматури);

- витрати води через котел (для котлів продуктивністю більше ніж 11,6 МВт);

На підставі ДНАОП 0.00-1.08-94 необхідно на котлах паропродуктивністю більше ніж 10 т/год. і тиску води на виході водогрійного котла теплопродуктивністю більше 5,8 МВт встановлювати реєструючі манометри тиску пари і гарячої води. Для парових котлів паропродуктивністю більше ніж 20 т/год. і водогрійних котлів теплопродуктивністю більше ніж 1 Гкал/год. треба встановлювати прилад, який реєструє температуру відповідно пари чи води на виході з котла.

6.5.12. Парові котли з тиском не більш 0,07 МПа і водогрійні котли з температурою води не більше ніж 115 град. C обладнують показуючими приладами для вимірювання:

- температури відпрацьованих газів;

- температури води на вході в котел (після запірної арматури);

- температури на виході водогрійного котла (до запірної арматури);

- тиск пари у котлі (для водогрійних котлів);

- тиск повітря після дуттьового вентилятора;

- тиск води на виході водогрійного котла (до запірної арматури);

- розрідження у топці котла і перед димососом.

6.5.13. У котельнях повинні бути встановлені показуючі прилади для вимірювання:

- температура води у падаючому і зворотному трубопроводах теплової мережі;

- температура палива (рідкого) у загальній напірній магістралі;

- тиск пари у загальній магістралі до форсунок розпилювання рідкого палива;

- тиск води у всмоктувальних патрубках насосів мережі (після запірної арматури) і в напірних патрубках насосів мережі, підживлювальних і конденсатних (до запірної арматури);

- тиск води, що нагрівається, у загальній лінії до підігрівачів і за кожним підігрівачем;

- тиск води у подаючому трубопроводі теплової мережі;

- тиск води у підживлювальному трубопроводі (до і після регулювальної арматури);

- тиск рідкого і газоподібного палива в обох напірних магістралях;

- витрата рідкого чи газоподібного палива у цілому на котельні (підсумовуючий прилад);

- температура підживлювальної води після деаератора.

6.5.14. У котельнях слід встановлювати самопишучі прилади для вимірювання:

- температури перегрітої пари, призначеної для технічних цілей (у загальному паровому колекторі);

- температури води у подаючих трубопроводах теплової мережі та гарячого водопостачання і в кожному зворотному трубопроводі;

- тиск пари у подаючому трубопроводі або у загальному колекторі;

- витрати пари у подаючому трубопроводі (підсумовуючий витратомір);

- витрати води у кожному подаючому трубопроводі теплової мережі і гарячого водопостачання (підсумовуючий витратомір);

- витрати води, яка йде на підживлення теплової мережі (підсумовуючий прилад), - при витратах більше ніж 2 т/год.

6.5.15. Деаераційно-живильні установки атмосферного типу слід обладнувати показуючими приладами для вимірювання:

- температури води в акумуляторних та живильних баках або у відповідних трубопроводах;

- тиску пари у деаераційній головці і у баках закритого типу (з паровою подушкою);

- тиску пари біля парових живильних насосів;

- тиску живильної води у кожній магістралі;

- тиску води у всмоктувальних і напірних патрубках живильних насосів;

- рівня води в акумуляторних і живильних баках.

6.5.16. Деаераційно-живильні установки вакуумного типу слід обладнувати показуючими приладами у тому самому обсязі, що і деаератори атмосферного типу, і додатковим приладом для вимірювання температури деаерованої води на виході з головки.

6.5.17. Редукційні та редукційно-охолоджувальні установки слід обладнувати показуючими приладами для вимірювання:

- температури перегрітої пари у подаючому паропроводі;

- температури охолодженої редукованої пари;

- температури охолоджувальної води;

- тиск пари у подаючому паропроводі;

- тиску редукованої пари;

- тиску охолоджувальної води;

- витрат пари у подаючому паропроводі редукованої пари (якщо пара використовується тільки на власні потреби, витратомір не встановлюється).

6.5.18. Водопідігрівальні установки слід обладнувати показуючими приладами для вимірювання:

- температура води, що нагрівається, у загальному трубопроводі до підігрівачів і нагрітої води після кожного підігрівача;

- температури води, що нагрівається, у загальному трубопроводі до підігрівачів і після кожного підігрівача; а також температури конденсату;

- тиску пари, що нагрівається, перед підігрівачами (після регулюючої арматури).

6.5.19. Водопідготовчі установки слід обладнувати показуючими приладами для вимірювання:

- температури сирої води;

- тиску сирої води;

- тиску води до і після кожного фільтра;

- тиску стисненого повітря у магістралях;

- витрати води, що надходять до кожного іонітного фільтра, і після кожного механічного фільтра;

- витрати води, яка йде на розпушування іонітних та механічних фільтрів;

- витрати води перед ежектором приготування регенераційного розчину;

- загальної витрати води, що надходять на водопідготовчу установку (підсумовуючий витратомір).

6.5.20. У мазутонасосній треба встановлювати показуючі прилади для вимірювання:

- температури гріючої пари (води);

- тиску гріючої пари;

- температури палива в резервуарах;

- температури палива до і після підігрівачів;

- тиску палива у всмоктувальних і напірних патрубках кожного насоса;

- тиску палива до і після кожного фільтра;

- тиску палива до і після кожного підігрівача;

- рівня палива у кожному резервуарі;

- температури мазуту на виході з резервуару.

6.5.21. ГРУ (ГРП) котельні слід обладнувати приладами для вимірювання і запису тиску газу, витрати газу, тиску газу до і після фільтра, тиску газу за регулюючим клапаном, температури газу.

6.5.22. Захист котлоагрегатів під час виникнення аварійних режимів є одним з основних завдань комплексної автоматизації котельних установок.

Аварійні режими виникають найчастіше в результаті неправильних дій обслуговуючого персоналу, переважно під час пуску котлоагрегату. Функції захисту котлоагрегату виконує схема автоматики безпеки, яка забезпечує задану послідовність операцій під час розпалювання котла та відключення його при виникненні аварійних режимів.

6.5.23. Схема автоматики безпеки повинна вирішувати такі завдання:

- контроль за правильним виконанням передпускових операцій;

- включення тяго-дуттьових пристроїв, заповнення котла водою тощо;

- контроль за нормальним станом основних параметрів (як під час пуску, так і під час роботи котла);

- дистанційне розпалювання запальника із щита керування;

- автоматичне припинення подачі газу до запальників після короткочасної спільної роботи запальника і основного пальника (для перевірки горіння факела основних пальників);

- автоматичне припинення подачі палива до пальників при відхиленні параметрів, які забезпечують безаварійну роботу котлоагрегату, за допустимі межі.

6.5.24. Обладнання котлів автоматикою безпеки під час роботи на газовому і рідкому паливі є обов'язковим.

6.5.25. Подача газу на установку повинна бути негайно припинена автоматикою і пристроями захисту або обслуговуючим персоналом при:

- згасанні контрольованого полум'я пальників;

- неприпустимому підвищенні або зниженні тиску газу;

- відключенні дуттьових вентиляторів або неприпустимих відхиленнях у подачі повітря для спалювання газу на пальниках з примусовою подачею повітря;

- відключенні димососів або неприпустимому пониженні розрідження в топковому просторі;

- появі нещільностей в обуровці, газоходах і запобіжно-вибухових клапанах;

- припиненні подачі електроенергії або зникненні напруги на пристроях дистанційного і автоматичного управління на засобах вимірювання;

- несправностях КВП, засобів автоматизації і сигналізації;

- виходу з ладу запобіжних і блокувальних пристроїв;

- несправностях пальників;

- появі загазованості, виявленні витоків газу на газовому обладнанні і внутрішніх газопроводах;

- вибуху в топковому просторі, вибуху або загоранні пальних відкладень у газоходах.

6.5.26. Мазутонасосна повинна бути обладнана технологічними захистами:

- під час зниження тиску палива включенням резервних насосів;

- під час розриву мазутопроводів.

6.5.27. Для попередження працівників котельні про відхилення основних технологічних параметрів від норми чи про їх аварійний стан слід передбачати технологічну світлозвукову сигналізацію; технологічна сигналізація котелень поділяється, як правило, на дві частини: для кожного агрегату і для допоміжного обладнання котельні.

6.5.28. У повністю автоматизованих котельнях, які працюють без постійного обслуговуючого персоналу, сигнал несправності виноситься на диспетчерський пункт. На місцевому щиті фіксується причина виклику обслуговуючого персоналу.

6.5.29. У котельнях з постійним обслуговуючим персоналом на щит слід винести сигнал:

- припинення подачі палива;

- підвищення тиску пари у барабані котла;

- підвищення і зниження рівня води в барабані котла для котлів паропродуктивністю 2 т/год. і вище;

- зниження рівня палива в бункері котла;

- підвищення температури води за водогрійним котлом;

- підвищення і зниження температури рідкого палива у загальному мазутопроводі;

- зниження і підвищення рівня рідкого палива в резервуарах;

- підвищення температури рідкого палива в резервуарах;

- зниження і підвищення тиску газоподібного палива;

- зниження тиску живильної води;

- зниження тиску води у зворотному трубопроводі теплової мережі;

- підвищення або зниження рівня води в акумуляторному баці гарячого водопостачання, баці збирання конденсату, баці живильної води тощо;

- підвищення рівня в бункерах золоуловлювачів;

- несправності в мазутонасосній під час експлуатації без постійного обслуговуючого персоналу.

6.5.30. Для електродвигунів, керованих із щита регулювання і контролю, слід виконати світлову й звукову сигналізацію їх аварійної зупинки або сигналізацію невідповідності між станом механізму (робочий, неробочий) і положенням ключа керування.

6.5.31. Для світлового сигналу в схемі слід застосовувати дволампові табло. Це забезпечує підвищену надійність схеми і виключає застосування додаткової апаратури для перевірки несправності ламп. Схема повинна мати повторюваність дії звукового сигналу, оскільки після прийому першого сигналу і зняття звуку схема повинна бути готовою до прийняття наступного сигналу до того, як перший сигналізований параметр прийде до нормального стану.

6.5.32. Кожний світловий сигнал повинен супроводжуватися звуковим сигналом для того, щоб привернути увагу обслуговуючого персоналу. Схема повинна мати ручний пристрій для знімання звукового сигналу в випробування його роботи. Потрібен контроль за наявністю напруги у колі живлення схеми сигналізації.

6.5.33. Під час розпалювання котлоагрегату повинна працювати тільки світлова сигналізація. Звуковий сигнал повинен бути заблокований; за наявності у котельні центрального щита звуковий сигнал повинен бути спільним для усієї котельні; схема сигналізації повинна мати вимикальний пристрій від спільних кіл сигналізації.

6.5.34. Для вирішення завдань автоматичного регулювання найпоширеніші електронно-гідравлічні системи "Кристал" і системи регулювання на електронних регуляторах РПіБ, РПіБ-III, РПіБ-III-H та ін.

Ці системи успішно виконують автоматичне регулювання процесу горіння - це регулювання подачі палива в топку залежно від навантаження котла, підтримання оптимального співвідношення палива й повітря, створення стійкого розрідження у топці котла.

Для регулювання живлення котла живильною водою і підтримання води у заданих межах виконується одноімпульсним регулятором живлення.

6.5.35. Залежно від потужності котлоагрегатів, виду вироблюваної теплоенергії та використовуваного палива схеми автоматичного регулювання за необхідними параметрами регулювання можуть бути застосовані як для самих котлоагрегатів, так і для допоміжного обладнання.

6.5.36. Функціональні схеми автоматичного регулювання котлів і допоміжного обладнання залежно від прийнятих проектом умов роботи можуть виконувати свої функції у базовому або регулювальному режимі.

6.5.37. Для допоміжного обладнання котельні потрібно регулювати такі параметри:

- тиск у зворотному колекторі (підживлення тепломережі);

- тиск у головці деаератора атмосферного типу;

- рівень у баці-акумуляторі деаератора;

- тиск пари за редукційними (РУ) і редукційно-охолоджувальними (РОУ) установками;

- температури пари за РОУ;

- температуру води для гарячого водопостачання;

- температуру сирої води для водопідготовчих установок з освітлювачами;

- температуру води за водонагрівальною установкою;

- тиск рідкого палива у загальному напірному мазутопроводі.

6.5.38. Налагоджувальні роботи по КВПіА повинні провадити спеціалізовані організації, які мають дозвіл на виконання їх у відповідних органах Держнаглядохоронпраці України.

6.5.39. Працівники, які виконують пусконалагоджувальні роботи, повинні бути атестовані на знання ДНАОП 0.00-1.21-98, ПУЭ, ДНАОП 0.00-1.08-94, ДНАОП 0.00-1.26-96, ДНАОП 0.00-1.07-94, ДНАОП 0.00-1.20-98 (ПБСГ) та інших відомчих нормативних документів.

6.6. Інвентаризація шкідливих викидів в атмосферу

6.6.1. Метою комплексних еколого-теплотехнічних режимно-налагоджувальних випробувань є: вияв впливу режимних факторів на економічність роботи котлоагрегату і також на склад і кількість шкідливих компонентів продуктів згорання, які викидаються в атмосферу, за оптимальних параметрів роботи.

6.6.3. Котлоагрегати слід випробувати на трьох навантаженнях - 50, 75 і 100 %.

Результати випробувань заносять у зведену таблицю і після її обробки на підставі одержаних результатів складають режимну карту, до якої заносять такі показники:

- теплопровідність або паропродуктивність агрегату;

- витрати палива;

- коефіцієнт корисної дії (брутто);

- питому витрату палива;

- розрідження у топці і за газовим трактом;

- температуру відпрацьованих газів (за котлом, за економайзером);

- тиск повітря і газу перед пальниками (для газоподібного палива);

- масові (секундні, річні) викиди в атмосферу шкідливих речовин;

- питомі викиди шкідливих речовин на 4,19 МДж теплоти, що виробляються, або на 1000 куб.м (1 т) палива;

- сумарні масові викиди кожної шкідливої речовини протягом року;

- нормативи (розрахункові) граничнодопустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу котельні.

Розрахунки слід провадити з кожної шкідливої речовини окремо для того, щоб концентрація кожної з них не перевищувала значень, наведених у додатку 22.

6.6.4. На Україні ставляться підвищені вимоги до котельних установок в результаті введення додаткових вимог про необхідність підсумування впливу оксидів сірки і азоту, який слід визначатися з рівняння

6.6.5. Умови роботи котельних установок і стан атмосфери не завжди дозволяють точно визначити вплив токсогенів на навколишнє середовище. Це спостерігається у періоди поганого розпилювання продуктів згорання (зміна напрямку вітру, температури, відносної вологи, атмосферного тиску). В окремих місцях і навіть районах концентрація деяких токсогенів може досягати загрозливих значень, хоча середньорічні значення нижчі ніж ПДК. Тому для оцінки міри шкідливості викидів продуктів згорання різного палива на організм людини введено сумарний числовий показник, що дорівнює для природного газу 0,038; мазуту 0,058 - 0,113; березового вугілля 0,498; донецького антрациту 0,871; підмосковного бурого вугілля 2,016.

6.6.6. Пусконалагоджувальні роботи та інвентаризацію викидів шкідливих речовин на тепловиробному обладнанні повинні провадити спеціалізовані налагоджувальні організації або налагоджувальні служби підприємств, незалежно від їх підпорядкованості і форм власності.

6.6.7. Ці організації і служби повинні бути зареєстровані у територіальних органах Держнаглядохоронпраці України і мати відповідні документи (ліцензію) на право проведення налагоджувальних робіт.

6.6.8. Налагоджувальні роботи повинні виконуватися за методиками, погодженими в органах Державної інспекції з енергозбереження.

6.6.9. Організація та служби, які виконують налагоджувальні роботи та інвентаризацію викидів шкідливих речовин в атмосферу, повинні бути забезпечені справними перевіреними приладами (клас me нижче ніж 1,5).

6.6.10. Персонал налагоджувальних служб і організацій повинен бути навчений і перевірений на знання нормативних та інструктивних документів з охорони навколишнього середовища і санітарно-епідеміологічної обстановки.

6.7.11. Атестація на знання за п. 6.6.10 проводиться не рідше одного разу на три роки. Особи, які не пройшли навчання і перевірку знань, до проведення налагоджувальних робіт не допускаються.

7.1. Загальні положення

7.1.1. Керівництво підприємства (організації) повинно забезпечити утримування котлів у справному стані та безпечні умови їх експлуатації внаслідок організації належного обслуговування.

Власник котла зобов'язаний:

- призначити відповідального за справним станом і безпечною експлуатацією котлів з числа інженерно-технічних працівників, які пройшли перевірку знань у встановленому порядку;

- забезпечити інженерно-технічних працівників правилами і керівними вказівками щодо безпечної експлуатації котлів;

- призначити у потрібній кількості працівників котельні, які мають посвідчення на право обслуговування котлів, приладів безпеки, контрольно-вимірювальних приладів, хімводопідготовки, живильних пристроїв та іншого допоміжного обладнання;

- розробити і затвердити виробничу інструкцію для працівників, що обслуговують котли на підставі Інструкції для працівників котельні, затвердженої головним інженером підприємства. Виробнича інструкція повинна бути на робочих місцях і видається працівникам котельні під розписку;

- встановити такий порядок, що працівники, на яких покладено обов'язки по обслуговуванню котлів, провадили ретельне спостереження за дорученим їм обладнанням; перевіряти справність дії запірно-регулюючої арматури, КВП, запобіжних клапанів, засобів сигналізації і захисту, живильних насосів;

- встановити і забезпечити періодичність перевірки знань керівних та інженерно-технічних працівників правил, норм та інструкцій з техніки безпеки згідно з ДНАОП 0.00-4.12-94;

- організувати періодичну перевірку знань персоналу виробничих інструкцій;

- організувати контроль за станом елементів котла згідно з інструкцією з монтажу та експлуатації підприємства-виробника;

- забезпечити виконання інженерно-технічними працівниками Правил, а обслуговуючим персоналом - інструкцій;

- забезпечити проведення технічних оглядів та діагностування котлів у встановлені строки;

- провадити періодично, не рідше одного разу на рік, обстеження котлів з наступним сповіщенням Держнаглядохоронпраці України про результати цього обстеження.

7.1.2. У котельні повинен бути годинник і телефон для зв'язку з місцями споживання теплоенергії, а також з технічними службами і власником.

7.1.3. До котельні не слід допускати осіб, які не мають відношення до експлуатації котлів та обладнання котельні. У разі потреби сторонніх осіб можна допускати до котельні тільки з дозволу власника і у супроводі його представника.

7.1.4. Відповідальність за справний стан і безпечну експлуатацію котлів повинна бути покладена наказом по підприємству на начальника котельні, а при відсутності у штаті котельні начальника - на інженерно-технічного працівника, який виконує функції начальника котельні. Номер і дата наказу про призначення відповідальної особи повинні бути записані у паспорті котла.

7.1.5. Відповідальний за справний стан і безпечну експлуатацію котлів повинен мати спеціальну теплотехнічну освіту. В окремих випадках відповідальність за справний стан і безпечну експлуатацію котлів може бути покладена на інженерно-технічного працівника, який не має теплотехнічної освіти, але пройшов спеціальну підготовку за погодженою з Держнаглядохоронпраці України програмою і атестований за участю інспектора Держнаглядохоронпраці України. На час відсутності відповідального працівника (відпустка, відрядження, хвороба) виконання його обов'язків слід покласти наказом на іншого інженерно-технічного працівника, який пройшов перевірку знань Правил.

7.1.6. Відповідальний за справний стан і безпечну експлуатацію повинен забезпечити:

- утримання котла (котлів) у справному стані;

- проведення своєчасного паливо-попереджувального ремонту котлів і підготовку їх до технічного огляду;

- своєчасне усунення виявлених несправностей;

- обслуговування котлів навченим і атестованим персоналом;

- обслуговуючий персонал забезпечити інструкціями і безпечну перевірку знань цих інструкцій;

- виконання обслуговуючим персоналом виробничих інструкцій.

7.1.7. Відповідальний за справний стан і безпечну експлуатацію котлів зобов'язаний:

- регулярно оглядати котли у робочому стані;

- щоденно перевіряти записи у змінному журналі з розписом у ньому;

- проводити роботу з персоналом по підвищенню його кваліфікації;

- проводити технічний огляд котлів;

- дбайливо берегти паспорти котлів та інструкції заводів-виробників з їх монтажу та експлуатації;

- проводити протиаварійні тренування з персоналом котельні;

- брати участь в обстеженнях і технічних оглядах, які проводить інспектор Держнаглядохоронпраці України;

- перевірити правильність ведення технічної документації під час експлуатації та ремонту котлів;

- брати участь у комісії з атестації та періодичної перевірки знань інженерно-технічних працівників та обслуговуючого персоналу;

- своєчасно виконувати розпорядження, видані органами Держнаглядохоронпраці України.

7.1.8. Відповідальний за справний стан і безпечну експлуатацію котлів має право:

- усувати від обслуговування котлів персонал, який допускає порушення інструкцій або показань незадовільні знання;

- подавати керівництву підприємства пропозиції щодо притягнення до відповідальності інженерно-технічних працівників та осіб із числа обслуговуючого персоналу, які порушують правила та інструкції;

- подавати керівництву підприємства пропозиції щодо усунення причин, що породжують порушення вимог правил та інструкцій.

7.2. Вимоги до обслуговуючого персоналу

7.2.1. До обслуговування котлів допускаються особи, яким не менше 18 років, що пройшли медичний огляд, навчені, атестовані і мають посвідчення на право обслуговування котлів. Навчання, атестація і проведення інструктажу з безпеки праці повинні відповідати ДНАОП 0.00-4.12-94, ДНАОП 0.00-5.10-96.

7.2.2. Навчання і атестацію машиністів (операторів) котельні слід провадити за дозволом органів Держнаглядохоронпраці України у професіонально-технічних училищах, у навчально-курсових комбінатах (курсах), а також на курсах, спеціально створюваних підприємствами. Програми підготовки слід складати на основі типових програм, погоджених з Держнаглядохоронпраці України. Індивідуальна (самостійна) підготовка персоналу не допускається.

7.2.3. Атестацію машиністів (операторів) котлів провадить комісія за участю інспектора Держнаглядохоронпраці України. Атестованим особам видаються посвідчення за підписом голови комісії та інспектора Держнаглядохоронпраці України.

7.2.4. Про день проведення атестації адміністрація навчального закладу зобов'язана сповістити місцевий орган Держнаглядохоронпраці України не пізніше як за 5 днів.

7.2.5. Періодичну перевірку знань персоналу, що обслуговує котли, слід проводити не рідше ніж 1 разу на 12 місяців.

Позачергова перевірка знань провадиться:

- при переході на інше підприємство;

- при переході на обслуговування котлів іншого типу;

- при переході котла на спалювання іншого виду палива;

- при перерві у роботі більш як 6 місяців;

- за рішенням адміністрації або на вимогу інспектора Держнаглядохоронпраці України. Комісія з періодичної та позачергової перевірки знань призначається наказом по підприємству, участь у її роботі інспектора Держнаглядохоронпраці України не обов'язкова. Крім того, вказаному персоналу не рідше одного разу на квартал відповідальний за безпечну експлуатацію котлів проводить повторний інструктаж з перевіркою знань з безпеки праці.

7.2.6. Результати перевірки знань обслуговуючого персоналу оформляються протоколом за підписом голови і членів комісії з відміткою у посвідченні.

7.2.7. При перерві в роботі більше ніж 12 місяців персонал, який обслуговує котли, після перевірки знань перед допуском до самостійної роботи повинен пройти стажування для відновлення практичних навичок за програмою, затвердженою керівництвом підприємства.

7.2.8. Допуск до самостійного обслуговування котлів повинен оформлятися наказом по цеху або підприємству.

7.2.9. Забороняється доручати машиністу (оператору) котельні, який перебуває на чергуванні, виконання під час роботи котла будь-яких інших робіт, не передбачених виробничою інструкцією.

7.2.10. Забороняється залишати котел без постійного нагляду з боку обслуговуючого персоналу як під час роботи котла, так і після його зупинки до зниження тиску в ньому до атмосферного.

7.2.11. Допускається експлуатація котлів без постійного нагляду за їх роботою з боку обслуговуючого персоналу за наявності автоматики, сигналізації та захисту, які забезпечують ведення нормального режиму роботи, ліквідацію аварійних ситуацій, а також зупинку котла під час порушення режиму роботи, які можуть викликати пошкодження котла.

7.2.12. Кожний з новоприйнятих на роботу перед допуском до самостійного виконання обов'язків по обслуговуванню котлів повинен після перевірки знань і вводного інструктажу пройти стажування під наглядом досвідченого працівника протягом не менше 10 робочих змін.

7.3. Оперативна, технічна та експлуатаційна документація

7.3.1. Експлуатація котельні без ретельного і акуратного ведення оперативної, технічної та експлуатаційної документації, яка відбиває справність її обладнання, підтримання оптимальних режимів роботи і дотримання правил безпеки, забороняється.

7.3.2. У котельні на робочих місцях повинна бути така документація:

- графік чергування по котельні;

- змінний журнал котельні;

- журнал контролю параметрів роботи котлів;

- журнал перевірки справності КВПіА;

- журнал ХВО і водного режиму котлів;

- журнал розпоряджень по котельні;

- журнал газового господарства котельні;

- журнал обліку технічного обладнання і ремонту електрообладнання котельні;

- виробничі інструкції з безпечної експлуатації основного і допоміжного обладнання котельні;

- збірник інструкцій з охорони праці для обслуговуючого персоналу котельні;

- теплова схема котельні;

- схема водопідготовчої установки;

- схема газопроводів котельні;

- режимні карти котлів та іншого технологічного обладнання;

- план ліквідації аварій в котельні і план взаємодії місцевих служб під час ліквідації аварій;

- схеми автоматики безпеки і автоматичного регулювання технологічних процесів;

- температурний графік теплоспоживачів.

7.3.3. Відповідальним за збереженість і правильне ведення оперативної і експлуатаційної документації в котельні є начальник котельні або особа, яка виконує його функції. Працівник, відповідальний за безпечну експлуатацію котельних установок, веде і зберігає таку технічну документацію:

- технічні паспорти котлів з шнуровою книгою реєстрації їх в органах Держнаглядохоронпраці України;

- ремонтний журнал основного і допоміжного обладнання котельні;

- журнал перевірок манометрів;

- акти надбудови запобіжних клапанів;

- паспорти та інструкції по експлуатації трубопроводів 4-ї категорії в котельні;

- накази про призначення осіб, відповідальних за безпечну експлуатацію котлів і газового господарства котельні;

- журнал роботи ГРП чи ГРУ;

- журнал реєстрації і копії нарядів-допусків на проведення газонебезпечних і небезпечних робіт;

- журнал перевірки стану газоходів і присмоктувань повітря по газовому тракту котлів.

7.3.5. На дільниці (районі) експлуатації котелень повинна вестись і зберігатися така експлуатаційна технічна документація:

- посадові інструкції для персоналу ділянки (району);

- комплект інструкцій з охорони праці на робочих місцях;

- журнал оперативного контролю;

- план-графік оперативного контролю;

- виписка з плану роботи з персоналом дільниці, яка містить: графік проведення медичних оглядів персоналу; графік проведення перевірок знань персоналу з безпечних прийомів і методів роботи; матеріали по проведенню технічного навчання з персоналом дільниці (програми занять, графік проведення, журнал обліку); матеріали по проведенню протиаварійних тренувань (тематики програми, журнал обліку);

- журнал обліку і руху захисних і протипожежних засобів, пристроїв, інструментів;

- журнал реєстрації результатів випробувань засобів індивідуального захисту;

- журнал обліку видачі нарядів-допусків і копій закритих нарядів-допусків;

- журнал обліку перевірки знань персоналу дільниці, що обслуговує об'єкти, підконтрольним органом Держнаглядохоронпраці та енергонагляду України;

- акти готовності котельних дільниць до роботи в опалювальному сезоні;

- графік ППР теплотехнічного обладнання дільниці;

- схеми теплових мереж дільниці із зазначенням меж обслуговування.

7.3.6. Відповідальним за ведення і зберігання документації на дільниці є начальник дільниці (району).

7.3.7. На дільницях теплової мережі, приєднаних до котельні, додатково слід мати:

- схеми теплових мереж, приєднаних до котельні;

- маршрутні листи обходу теплових мереж;

- паспорти теплових мереж;

- списки "умовно загазованих камер" і графік їх перевірки на загазованість;

- ремонтний журнал теплових мереж і графік обходів теплового господарства;

- паспорти трубопроводів 4-ї категорії на обслуговуваній дільниці та інструкції щодо їх обслуговування.

7.4. Аварійна зупинка котлоагрегату

7.4.1. Котел повинен бути негайно зупинений та відімкнений дією захистів чи персоналом у випадках, передбачених виробничою інструкцією і, зокрема, у таких випадках:

- виявлення несправності запобіжного клапана;

- якщо тиск у барабані котла піднявся вище від дозволеного на 10% і продовжує зростати;

- зниження рівня води нижче за допустимий;

- підвищення рівня води вище за допустимий;

- припинення дії усіх живильних насосів;

- припинення дії усіх водопокажчиків рівня води прямої дії;

- якщо в основних елементах котла виявлені тріщини, випини, пропуски у зварювальних швах, обривання анкерного болта або зв'язки;

- неприпустимого підвищення або зниження тиску і тракті прямоточного котла до вбудованих засувок;

- згасання факелів у топці під час камерного спалювання палива;

- зниження витрати води через водогрійний котел нижче за мінімально допустиме значення;

- зниження тиску води у тракті водогрійного котла нижче за допустимий;

- підвищення температури води на виході з водогрійного котла до значення на 20 град.C нижче за температуру насичення, яка відповідає робочому тиску води у вихідному колекторі котла;

- несправності автоматики безпеки чи аварійної сигналізації, включаючи зникнення напруги на цих пристроях;

- виникнення пожежі в котельні, яка загрожує обслуговуючому персоналу і котлу.

7.4.2. Порядок зупинки котлоагрегату повинен бути вказаний у виробничій інструкції. Причини аварійної зупинки котла повинні бути записані у змінному журналі.

7.4.3. Аварійна зупинка котлів можлива під час аварій на теплових мережах; у цьому разі котлоагрегат (котлоагрегати) можуть бути зупинені тільки за письмовим розпорядженням начальника котельні або особи, яка виконує його функції.

7.5. Планова зупинка котлоагрегату

7.5.1. Зупинка котла провадиться на підставі письмового розпорядження особи, відповідальної за безпечну експлуатацію котлів.

7.5.2. При зупинці котла, що працює на твердому паливі, треба: допалити при зменшених дутті й тязі рештки палива, що міститься у топці; припинити дуття і зменшити тягу; очистити топку і припинити тягу; підживити котел до верхнього рівня; відключити котел від споживача і спостерігати за котлом позмінно, доки тиск не впаде до нуля, а температура води у котлі досягне 50 град.C.

7.5.3. При зупинці котла на рідкому паливі треба:

- припинити подачу палива до форсунки (форсунок);

- припинити подачу пари до форсунки з паровим розпилюванням або повітря при повітряному розпилюванні, виключаючи форсунки послідовно;

- через 5 хвилин треба виключити дуття і вивести форсунки з топки (якщо це можливо).

7.5.4. При зупинці котла, що працює на газовому паливі, треба:

- спочатку поступово зменшити дуття і подачу газу до пальника (пальників), а потім закрити кран перед пальником (або засувку).

7.5.5. При інжекційних пальниках треба в першу чергу зменшити подачу повітря й газу на пальники, закрити регулювальні шайби і газові крани перед пальниками. За наявності декількох пальників їх треба виключати послідовно:

- закрити засувку на відводі газопроводу до котла, а в разі зупинки усіх котлів - послідовно усі крани і засувки і відкрити крани на продувальних лініях (свічках);

- після виключення пальників і закриття усіх кранів і засувок на газопроводі відключити дуття і тягу.

7.5.6. Перед зупинкою парового котла рівень води в ньому треба підтримувати вищим за середній робочий рівень.

7.5.7. Більш докладний порядок зупинки котла і послідовність відключення його від системи трубопроводів і тривалість його розхолоджування встановлюється у кожному конкретному випадку виробничою інструкцією, оскільки зупиняючи котлоагрегат, відповідно треба виключити систему автоматики.

7.6. Система протиаварійних заходів

7.6.1. Основними заходами щодо запобігання і усунення неполадок і аварій на обладнанні котелень є:

- утримання тепловироблюючого обладнання у справному роботоздатному стані;

- систематичне навчання обслуговуючого персоналу найбільш досконалим методом безаварійної роботи;

- впровадження найновіших систем автоматичного регулювання технологічних процесів і проведення технічного навчання персоналу.

7.6.2. Технічне навчання персоналу слід організовувати згідно з керівниками вказівками щодо організації роботи з персоналом котелень і теплових мереж.

Найважливішим елементом технічного навчання є протиаварійні тренувальні навчання.

7.6.3. Основними завданнями протиаварійних тренувань є підвищення здатності обслуговуючого персоналу котелень під час аварійних ситуацій чітко і правильно вирішувати свої дії, не порушуючи при цьому правил техніки безпеки та виробничі інструкції.

7.6.4. Протиаварійні тренування слід проводити:

- цехові не рідше ніж 1 раз на місяць;

- міжрайонні не рідше ніж 1 раз на рік;

як правило, у робочий час з персоналом, який працює на зміні, з наступним розбиранням заняття, що відбулося, та фіксацією проведеного заходу в "Журналі протиаварійних тренувань".

7.6.5. Аварії та відмови у роботі обладнання 1-ї та 2-ї категорії розслідує комісія, призначена наказом по підприємству.

7.6.6. Облік, аналіз та узагальнення даних про аварії та відмови в роботі обладнання, що відбулися, покладається на служби охорони праці підприємства (об'єднання).

7.6.7. Про всі відмови та аварії з обладнанням слід негайно повідомити органам Держнаглядохоронпраці України.

7.7. Консервація котлів

7.7.1. Зупинка котлоагрегату на тривалий період пов'язана із застосування різних способів консервації (сухого, мокрого та ін.) для запобігання корозії.

7.7.2. Сухий спосіб консервації полягає у тому, що після звільнення котла від води, очищення поверхні нагрівання і відключення від трубних комунікацій його піддають сушінню пропусканням гарячого повітря або розведенням у топці невеликого вогнища. При цьому відкривають запобіжний клапан для видалення водяних парів з барабана і труб котла, а за наявності пароперегрівачів - відкривають дренажний вентиль на камері перегрітої пари для видалення води, що залишилася. Після закінчення сушіння через відкриті лази в барабанах в середину котла вміщують на приготовлених стальних листах негашене вапно (з розрахунку 2,5 кг на 1 куб.м об'єму котла) або прожарений хлористий кальцій (0,5 кг на 1 куб.м об'єму котла) і щільно закривають лази барабанів. У подальшому не рідше ніж 1 раз на місяць треба перевіряти стан внутрішньої поверхні котла; реагента слід міняти через кожні три місяці; одночасно треба стежити за станом обмурку і при потребі провадити його сушіння.

7.7.3. Мокрий спосіб консервації котлів треба застосовувати за відсутності небезпеки замерзання води у котлі.

Суть цього способу у тому, що охолоджений і очищений від забруднень і від'єднаний від трубних комунікацій котел заповнюють до нижнього рівня захисним розчином такої концентрації: їдкого натру - 1000, фосфорного ангідриду - 100, сульфату натрію - 250 мг/кг. Потім котел розпалюють і створюють у ньому тиск до 0,2 - 0,3 МПа, який підтримують протягом 3 - 4 год. Після зниження тиску котел повністю заливають захисним розчином, включаючи сухопарник, економайзер і пароперігрівач, і підкачуванням розчину створюють у котлі тиск 0,15 - 0,3 МПа, який підтримують протягом усього періоду консервації. У подальшому періодично перевіряють концентрацію захисного розчину і при потребі - добавляють реагенти.

7.8. Вимоги до котлів, які знаходяться у холодному або гарячому резерві

7.8.1. Під час зупинки котлоагрегату на тривалий період йога треба охолоджувати поступово шляхом природного вистигання при закритих вічках і лазах.

7.8.2. При потребі ремонту котла вічка і лази можна відкрити за інструкцією заводу-виробника, але не раніше ніж через 3 - 4 години.

7.8.3. Після виведення котла у холодний резерв, для зниження корозії з внутрішніх сторін поверхонь нагрівання, через них забезпечують циркуляцію води з мережі при температурі 70 - 50 град.C, а при потребі зниження тиску в котлі - припиняють циркуляцію води через котел, закривши засувки на вході та виході з котла і відкривши повітряні клапани у верхніх точках котла.

7.8.4. Для котлоагрегатів, що працюють на газоподібному паливі, на відвідній лінії газу до пальників ставлять після засувки між фланцями заглушку з хвостиком та бирочкою, де вказують, хто, коли відглушив газ. Свічки безпеки повинні бути відкриті.

7.8.5. На фронті котла слід вивісити табличку з написом: "Котел виведено у холодний резерв" і датою зупинки.

Такий самий запас робиться в експлуатаційному журналі керівником котельні.

7.8.6. Під час виведення котлоагрегату в гарячий резерв оператор зобов'язаний одержати письмове розпорядження керівника котельні, після чого виключити автоматичний регулятор живлення котла (за його наявності) і, перейшовши на ручне керування, підживити котел до рівня, трохи вищого ніж середній робочий, припинити подачу в топку палива, а при роботі на твердому паливі дати можливість горіти паливу на природній тязі. Коли тиск у котлі стане нижчим ніж тиск у працюючих поряд котлах, відключити його від магістралі, і закрити шибери, люки і лази для зменшення втрат тепла.

7.8.7. Котел, який знаходиться у гарячому резерві, повинен перебувати під постійним наглядом обслуговуючого персоналу. Залежно від виробничої інструкції на ньому виконуються ті або інші операції (це залежить від типу котла, палива і вироблюваної теплової енергії).

7.9. Роботи підвищеної небезпеки в котельні

7.9.1. ДНАОП 0.00-8.02-93 визначений перелік робіт з підвищеною небезпекою. Нижче наведено перелік цих робіт для котелень з урахуванням процесу виробництва теплоенергії.

1. Електрозварювальні та газополум'яні роботи.

2. Контроль зварних з'єднань.

3. Роботи із застосуванням ручних електро- і пмевмомашин та інструментів.

4. Транспортування, зберігання та експлуатація балонів із зрідженим вуглеводневим газом, киснем, азотом та вуглекислотою.

5. Обслуговування котлів, що працюють на газовому та рідкому паливі.

6. Роботи з профілактики і технічного обслуговування газового господарства.

7. Газонебезпечні роботи (1).

(1) Дивись розділ 7.10.

8. Роботи, пов'язані з герметизацією в газовому господарстві.

9. Зливання, очищення, нейтралізація резервуарів рідкого палива.

10. Робота з монтажу і ремонту мазутонасосних.

11. Роботи, пов'язані із зливанням рідкого палива з залізничних цистерн і автотранспорту.

12. Застосування скловати, шлаковати, азбесту і мастик на бітумній основі для гідро- і теплоізоліції наземних і підземних трубопроводів.

13. Нанесення лакофарбованих покриттів на основі нітрофарб і полімерних композицій.

14. Чищення вентиляційних каналів, газоходів, лежаків та повітропроводів.

15. Випробування і обслуговування парових і водогрійних котлів, економайзерів, паропроводів, трубопроводів гарячої води, пароперегрівачів, теплообмінників, теплохімічного обладнання, посудин, що працюють під тиском.

16. Роботи у місткостях, деаераторах, трубопроводах, барабанах котлів і топочних камерах.

17. Обстеження димових труб, димоходів і вентиляційних каналів.

18. Роботи по ремонту, пофарбуванню, очищенню від снігу й пилу дахів будівель котелень і допоміжних приміщень (транспортерні, вуглерозмельні, приміщення шлако- золовидалення).

19. Такелажні та кровяні роботи (випробування коров і монтажних поясів).

20. Луження і кислотне промивання котлів.

7.9.2. Якщо роботи з підвищеною небезпекою, перелічені у розділі 7.9, виконуються не постійно, наприклад, пп. 9, 12, 14, 16, 17, 18, 20, то до початку робіт робітники повинні бути проінструктовані з продовженням цих робіт, їх повинні виконувати не менше як 2 особи, у бригаді призначається старший і виписується наряд-допуск на виконання цієї роботи із зазначенням строків виконання.

7.9.3. Усі роботи, перелічені в п. 7.9.2, як правило, повинні виконуватися вдень під безпосереднім керівництвом інженерно-технічних працівників, відповідальних за експлуатацію даної ділянки, на якій провадяться ці роботи.

7.10. Експлуатація систем газопостачання котелень

7.10.1. Введення в експлуатацію систем газопостачання котелень дозволяється за наявності акта прийняття об'єкта технологічних схем і об'єктів газопостачання, інструкцій і експлуатаційної документації з безпечного користування газом, плану локалізації і ліквідації можливих аварій, документів з навчання і перевірки знань керівників спеціалістів і робітників, які обслуговують газове господарство, а також наказу про призначення осіб, відповідальних за газове господарство.

Відпрацювання нових виробничих процесів, проведення випробувань зразків новорозробленого обладнання, випробування дослідних засобів механізації і автоматизації повинні виконуватись за спеціальної програмою, погодженою з органами Держнаглядохоронпраці.

7.10.2. За наявності на підприємстві газової служби, введення в експлуатацію (пуск газу) нового газового обладнання проводиться газовою службою підприємства.

Про дату проведення пуску газу підприємство повідомляє СПГГ не пізніше ніж за 5 днів.

7.10.3. Закінчення робіт з пуску газу фіксується в наряді на газонебезпечні роботи, який повинен бути доданий до виконавчо-технічної документації об'єкта і зберігатися разом з нею (підрозділ 7.11 цих Правил).

7.10.4. СПГГ і підприємства повинні скласти акт і схему розмежування ділянок обслуговування.

7.10.5. Розмежування ділянок обслуговування зовнішніх і внутрішніх газопроводів, а також газопроводів і установок в середині підприємства повинно бути оформлене наказом (розпорядженням) по підприємству з додатком схем пограничних ділянок з зазначенням меж.

7.10.6. Межа обслуговування газопроводів СПГГ і газоспоживальними організаціями встановлюється за домовленістю. Схеми розмежування зон обслуговування наведені у додатку 8.

7.10.7. Підприємство повинно скласти паспорт на газове господарство (цех, ділянку, котельню, газовикористовувальну установку).

У паспорті повинні зазначатися всі зміни, які вносяться в об'єкт, з доданням відповідних схем, а також повинні відображатися такі основні дані:

- повідомлення про відповідальних осіб;

- короткі повідомлення про газопроводи ГРП (ГРУ);

- повідомлення про газовикористовувальні установки;

- повідомлення про проведені ремонти і заміни обладнання;

- відмітки контролювальних органів.

7.10.8. На окремі об'єкти газового господарства - цех (котельню), а також в цілому на цех повинні вестися два журнали: агрегатний - з вказівками про виконані ремонти, ревізії, налагодження тощо і експлуатаційний - з вказівками виявлених несправностей в кожній зміні, в тому числі порушень ПБСГ, а також заходів щодо усунення порушень і строків їх фактичного виконання. Журнали повинні бути прошнуровані і знаходитись у чергового персоналу.

7.10.9. Контроль за правильним веденням журналів покладається на осіб, відповідальних за безпечну експлуатацію газового господарства об'єкта.

7.10.10. Всі однотипні газовикористовувальні установки, а також вузли і деталі на кожному об'єкті повинні бути пронумеровані.

7.10.11. Біля кожного агрегату або в місці перебування обслуговуючого персоналу повинні бути вивішені чіткі схеми газових пристроїв із зазначенням номерів цих пристроїв.

7.10.12. Газопроводи і газовикористовувальні установки повинні проходити технічне обслуговування і поточний ремонт відповідно до затвердженого керівником підприємства графіка.

При складанні графіків повинні витримуватися строки, які вказані в паспортах або інструкціях заводів - виготовлювачів обладнання, приладів, арматури з урахуванням місцевих умов експлуатації. При цьому технічне обслуговування повинно провадитися не рідше 1 разу на місяць, а поточний ремонт - не рідше 1 разу на рік.

Перевірка і прочищення газоходів повинні провадитися водночас із поточним ремонтом печей, котлів і іншого обладнання, а також після кожного випадку порушення тяги, але не рідше 1 разу на рік. Результати оформлюються актом, у якому зазначається відсутність засмічення, відокремленість, герметичність, справність оголовків.

7.10.13. Перевірка герметичності приєднання імпульсних труб і гумотканних рукавів до штуцерів приладів або газопроводів повинна провадитися не рідше 1 разу на тиждень за допомогою приладів або мильної емульсії.

7.10.14. Контрольний огляд газового господарства підприємства повинен провадитись не рідше 2 разів на рік.

Огляд провадиться комісією, призначеною керівником підприємства.

Обсяг перевірок при контрольному огляді встановлюється наказом по підприємству при організації технічного обслуговування і поточного ремонту газового господарства підприємства.

7.10.15. Зовнішні поверхні газопроводів, обладнання, арматура фарбується не рідше 1 разу на 5 років фарбами або іншими покриттями відповідно до вимог ГОСТ 14202-69.

Потреба нанесення покриття в коротші строки визначається при контрольному огляді газового господарства.

7.10.16. Роботи із застосуванням зварювання і відкритого полум'я повинні виконуватися відповідно до ДНАОП 0.01-1.01-95 при проведенні зварювальних і інших вогневих робіт, встановлених чинним законодавством України.

7.10.17. Перед ремонтом і при тривалій зупинці (понад три доби) агрегату газопроводів до нього і газопроводів до запальника (при його живленні від колектора до відключення на агрегат) повинні відключатися від діючих газопроводів першим по ходу газу вимикальним пристроєм на агрегат із встановленням інвентарної заглушки.

Газопроводи безпеки при цьому повинні залишатися у відкритому стані.

7.10.18. Газоходи агрегатів, які виведені в ремонт або зупинку понад один місяць, повинні відключатися від діючих за допомогою глухих шиберів.

Газоходи агрегатів, що наново монтуються, повинні бути відключені від діючих за допомогою глухих перегородок.

7.10.19. Первинні перевірки і прочищення димовідвідних пристроїв і газоходів повинні виконуватися спеціалізованою організацією.

Наступні перевірки і прочищення допускається виконувати службами підприємства, персонал яких пройшов навчання і перевірку знань з безпечних методів і прийомів виконання робіт у газовому господарстві у відповідності з ДНАОП 0.00-4.12-94 і одержав дозвіл на виконання таких робіт від місцевого органу Держнаглядохоронпраці України.

7.10.20. Внутрішній огляд і ремонт топок агрегатів (котлів) з перебуванням у них людей дозволяється тільки після відключення агрегатів від діючих газопроводів з встановленням заглушок, відключення газоходів з встановленням глухих шиберів, вентиляції топок і перевірки її закінчення за допомогою приладів відповідно до вимог ГОСТ 12.1.005-58 "ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны".

При цьому вміст кисню в пробах повинен бути не менше 20%, а вміст окису вуглецю не повинен перевищувати 20 мг/куб.м. Кількість послідовно взятих проб повинна бути не менше двох.

При роботі в середині топок дверці і люки топок (агрегатів) повинні бути відчинені.

У разі потреби в топки повинно подаватися чисте повітря "примусово".

7.10.21. Приміщення, в яких прокладені газопроводи, встановлені газорегулювальні пристрої, газовикористовувальні агрегати і арматура, повинні бути доступні для обслуговуючого персоналу.

Пристосовувати ці приміщення під склади й майстерні забороняється.

7.10.22. Забороняється навантажувати газопроводи і використовувати їх як заземлення.

7.10.23. Робота газовикористовувальних установок без включення і при несправності приладів контролю і захисту забороняється.

7.10.24. Якщо при розпалюванні пальника або в процесі регулювання стався відрив, проскакування або загасання полум'я, подача газу на пальник і запальний пристрій повинна бути негайно припинена.

До повторного розпалювання дозволяється приступати після вентиляції топки і газоходів протягом часу, вказаного у виробничій інструкції, а також після усунення причин неполадок.

7.10.25. Не дозволяється залишити працюючу газовикористовувальну установку без постійного нагляду обслуговуючого персоналу.

7.10.26. Робота газовикористовувальних установок без постійного обслуговуючого персоналу допускається за умови:

- розміщення газовикористовувальних установок і допоміжного обладнання у відокремлених замикальних приміщеннях, обладнаних охоронною сигналізацією і аварійним вибухозахищеним освітленням, з ввімкненням його поза приміщенням;

- оснащення газовикористовувальних установок системами автоматизації, які забезпечили б їхню безаварійну роботу, протиаварійний захист, відключення подачі газу на установку при загазованості приміщення, пожежі в приміщенні і вимкнення електропостачання;

- виводу сигналів про загазованість приміщення і спрацювання захистів на диспетчерський пункт або в приміщення з постійністю чергового;

- наявності в оперативному підпорядкуванні у диспетчера чергового персоналу, здатного до виконання робіт з аварійної зупинки обладнання.

7.10.27. При вибуху і пожежі в цеху або котельні обслуговуючий персонал повинен негайно перекрити подачу газу вимикальним пристроєм, який встановлений на вводі газопроводу в приміщення газовикористовувальних установок.

7.10.28. Адміністрація підприємства перед включенням в роботу установок сезонної дії, в тому числі опалювальних котлів, повинна забезпечити:

- перевірку виробничого персоналу на знання виробничих інструкцій з охорони праці відповідно до вимог підрозділу 1.2 ПБСГ;

- прочистку газоходів, перевірку справності газоходів, а також систем вентиляції;

- виконання робіт згідно з п. 5.5.5 цих Правил.

Для вбудованих котелень необхідно перевірити газонепроникність приміщень.

Готовність до роботи газового обладнання сезонної дії підприємства повинна бути оформлена актом, згідно з формою, наведеною в Правилах технічної експлуатації.

Зняття заглушок і пуск газу дозволяється тільки за наявності документів, які підтверджують виконання вказаних робіт.

7.10.29. Коли на підприємстві газова служба відсутня, введення в експлуатацію проводиться спеціалізованою службою СПГГ за договорами, укладеними в установленому порядку.

Для пуску і налагодження складних газифікованих агрегатів можуть залучатись спеціалізовані організації.

7.10.30. Підприємства і організації, які експлуатують системи газопостачання, виконують аварійні роботи силами і засобами власної газової служби.

За аварійними викликами підприємств, що мають власну газову службу, АДС СПГГ беруть участь і подають їм практичну, методичну допомогу з локалізації аварій і їх наслідків.

7.10.31. Діяльність аварійних бригад з локалізації і ліквідації аварійних ситуацій повинна обумовлюватися планом локалізації і ліквідації аварій та планом взаємодії служб різних відомств (цивільної оборони, пожежної охорони, швидкої допомоги, міліції, організацій, які експлуатують інженерні комунікації тощо), розробленими кожним підприємством з урахуванням місцевих умов.

Відповідальність за складання планів, своєчасність внесення в них доповнень і змін, перегляд і перезатвердження їх (не рідше 1 разу на 3 роки) несе власник підприємства.

7.10.32. На кожному підприємстві з бригадами АДС повинні проводитися тренувальні заняття з наступною оцінкою дії персоналу:

- з планів локалізації і ліквідації аварійних ситуацій по кожній темі для кожної бригади - не рідше 1 разу на 3 місяці;

- з планів взаємодії служб різного призначення підприємств і населеного пункту - не рідше 1 разу на 6 місяців.

Тренувальні заняття повинні проводитися в умовах, максимально наближених до реальних.

Проведені тренувальні заняття повинні реєструватися в спеціальному журналі. Результати тренувальних занять повинні бути розглянуті і вжиті заходи по усуненню недоліків.

7.10.33. Роботи з ліквідації аварій або аварійних ситуацій АДС може передавати експлуатаційним службам після того, як будуть вжиті всі заходи щодо унеможливлення вибухів, пожеж, отруєнь.

7.11. Газонебезпечні роботи при експлуатації та ремонті обладнання газифікованих котелень

7.11.1. Газонебезпечними вважаються роботи, які виконуються в загазованому середовищі або за яких можливе витікання газу.

До газонебезпечних робіт належить:

- приєднання новозбудованих газопроводів до діючої системи газопостачання;

- пуск газу в системи газопостачання об'єктів при введенні в експлуатацію, після ремонту і їх реконструкції, виконання пусконалагоджувальних робіт; введення в експлуатацію ГРП;

- технічне обслуговування і ремонт діючих зовнішніх і внутрішніх газопроводів, споруд систем газопостачання, регуляторів тиску, газообладнання ГПР (ГРУ), газовикористовувальних установок, вибухозахищеного електрообладнання;

- робота на байпасі ГРП (ГРУ);

- усунення закупорок, установка і зняття заглушок на діючих газопроводах, а також від'єднання від газопроводів агрегатів, обладнання і окремих вузлів;

- відключення від діючих газопроводів, консервація і реконструкція газопроводів і обладнання сезонної дії;

- ремонт і огляд колодязів, видалення води і конденсату з газопроводів і конденсатозбірників;

- розкопка грунту в місцях витоку газу до їх усунення;

- всі види робіт, які пов'язані з виконанням вогневих і зварювальних робіт на діючих газопроводах ГРП;

- технічне обслуговування і ремонт побутових газовикористовувальних приладів і апаратів.

7.11.2. Газонебезпечні роботи повинні виконуватися під керівництвом найбільш кваліфікованого працівника.

7.11.3. Газонебезпечні роботи повинні виконуватися бригадою в складі не менше двох працівників.

Ремонтні роботи в колодязях, тунелях, траншеях і котлованах глибиною понад 1 м, колекторах і резервуарах повинні виконуватися бригадою не менше як із трьох працівників.

7.11.4. На виконання газонебезпечних робіт видається наряд-допуск (додаток 9) з додатком інструкції їх заходів безпеки.

7.11.5. Особи, які мають право видавати наряди, визначаються наказом по підприємству, яке здійснює експлуатацію системи газопостачання власною газовою службою. Ці особи призначаються з керівних працівників і спеціалістів, які здали екзамен відповідно до вимог ПБСГ.

7.11.6. Газонебезпечні роботи, які періодично повторюються і виконуються в аналогічних умовах, як правило, постійним складом працюючих, можуть проводитись без оформлення наряду-допуску за затвердженими для кожного виду робіт виробничими інструкціями і інструкціями з безпечних методів роботи.

До таких належать роботи по ремонту і огляду колодязів, видалення води і конденсату з газопроводів і конденсатозбірників, а також технічне обслуговування газопроводів і газового обладнання без відключення газу, технічне обслуговування запірної арматури і компенсаторів, роботи на газовикористовувальних установках, котлах і агрегатах.

На кожному підприємстві повинен бути розроблений перелік газонебезпечних робіт, які виконуються без керівництва спеціаліста.

Первинне виконання вищезазначених робіт проводиться з оформленням наряду-допуску.

7.11.7. Особі, відповідальній за виконання газонебезпечних робіт, видається наряд-допуск відповідно до плану робіт.

Наряди-допуски на газонебезпечні роботи повинні видаватися завчасно для проведення необхідної підготовки до роботи.

7.11.8. В плані робіт вказуються: послідовність проведення робіт; розташування працівників; потреба в механізмах і пристроях; заходи, які б забезпечували безпеку проведення робіт; особи, відповідальні за проведення кожної газонебезпечної роботи, за загальне керівництво і координацію робіт.

7.11.9. До плану робіт і наряду-допуску додається виконавче креслення або викопіювання з нього із зазначенням місця і характеру виконуваної роботи. Перед початком проведення газонебезпечних робіт особа, відповідальна за їх проведення, повинна перевірити відповідність виконавчого креслення або викопіювання фактичному розміщенню об'єкта на місці.

7.11.10. Роботи з локалізації і ліквідації аварій провадяться без наряду-допуску до усунення прямої загрози життю людей і пошкодженню матеріальних цінностей.

Після усунення загрози роботи з приведенням газопроводів і газового обладнання у технічно справний стан повинні проводитися за нарядом-допуском.

У тому випадку, коли аварія від початку до кінця ліквідується аварійною службою, складання наряду-допуску не вимагається.

7.11.11. В наряді-допуску вказуються термін його дії, час початку і закінчення роботи. При неможливості закінчити роботу до встановленого строку наряд-допуск на газонебезпечні роботи підлягає продовженню особою, яка його видала.

Наряди-допуски реєструються в журналі за формою згідно з додатком 10.

Відповідальний, отримуючи наряд-допуск і повертаючи його після закінчення роботи, зобов'язаний поставити свій підпис у журналі.

7.11.12. Наряди-допуски повинні зберігатися не менше одного року. Наряди-допуски, які видаються на врізання в діючі газопроводи, на первинний пуск газу, виконання ремонтних робіт на підземних газопроводах із застосуванням зварювання, зберігаються постійно у виконавчо-технічній документації.

7.11.13. Якщо газонебезпечні роботи, виконувані згідно з нарядомдопуском, проводяться понад 1 день, відповідальний за їх виконання повинен щоденно доповідати про хід робіт особі, яка видала наряд-допуск на цю роботу.

7.11.14. Перед початком газонебезпечної роботи, яка проводиться за нарядом-допуском, відповідальний за проведення зобов'язаний проінструктувати всіх робітників на робочому місці про необхідні заходи безпеки.

Після цього кожен робітник, який одержав інструктаж, повинен підписатися в наряді-допуску.

7.11.15. В процесі проведення газонебезпечної роботи всі розпорядження повинні видаватися особою, відповідальною за роботу.

Інші посадові особи і керівники, які беруть участь у проведенні роботи, можуть давати вказівки працівникам тільки через відповідального за проведення даної роботи.

7.11.16. Газонебезпечні роботи виконуються, як правило, вдень. Роботи з локалізації аварій виконуються в будь-який час у присутності і під безпосереднім наглядом керівника або спеціаліста.

8.1. Реєстрація

8.1.1. Згідно з ДНАОП 0.00-1.11-98 трубопроводи теплових мереж відносяться до IV категорії та 1 групи (температура вище 115 град.C до 250 град.C, тиск більше 0,07 МПа до 1,6 МПа).

8.1.2. Трубопроводи IV категорії з умовним проходом більше 100 мм (що знаходиться в межах котелень), до пуску в роботу повинні бути зареєстровані в ЕТЦ. Інші трубопроводи, на які поширюються вимоги ДНАОП 0.00-1.11-98, підлягають реєстрації на підприємстві-власникові трубопроводу.

8.1.3. Реєстрація трубопроводів в ЕТЦ проводиться на підставі письмової заяви підприємства-власника при наявності позитивного результату первинного технічного опосвідчення, виконаного експертом ЕТЦ.

При реєстрації підприємством-власником трубопроводу подають такі документи:

- паспорт трубопроводу відповідно до додатка 11;

- виконавча схема трубопроводу з позначенням на ній;

- марка сталі, діаметр, товщина труб, довжини трубопроводу;

- розташування опор, компенсаторів, підвісок (пружин), арматури, вентилів спуску та дренажних пристроїв;

- зварних з'єднань з зазначенням відстаней між ними та від них до колодязів і абонентських вводів;

- для трубопроводів, що працюють при температурах, що викликають повзучість металу (пункти 8.8 та 9.43 ДНАОП 0.00-1.11-98), розташування покажчиків для контролю теплових переміщень з зазначенням проектних величин переміщень і пристроїв для вимірювання повзучості;

- свідоцтво про виготовлення елементів трубопроводу відповідно до додатка 12;

- свідоцтво про монтаж трубопроводу відповідно до додатка 13;

- акт згідно НД про прийняття трубопроводу власником від монтажної організації;

- паспорт та інша документація на посудини, що є невід'ємною частиною трубопроводу. Форма паспорта і документація, що повинна подаватися при реєстрації, приведені в ДНАОП 0.00-1.07-94.

Зазначені документи складаються українською та, за вимогою замовника, також і іншою мовою, підписуються керівником підприємства-власника трубопроводу та скріплюються печаткою.

8.1.4. Подана документація розглядається в ЕТЦ не пізніше п'яти днів з дня її отримання. При відповідності документації вимогам цих Правил трубопровід реєструється в установленому порядку, подані документи прошнуровуються, в паспорті ставиться штамп, реєстраційний номер і всі документи повертаються власникові трубопроводу. Відмова в реєстрації трубопроводу повідомляється власнику письмово з обгрунтуванням причин відмови та посиланням на відповідні пункти ДНАОП 0.00-1.11-98.

8.1.5. У разі зміни власника до пуску в роботу трубопровід підлягає перереєстрації.

8.1.6. Для зняття зареєстрованого трубопроводу з обліку власник представляє в ЕТЦ обгрунтовану заяву та паспорт трубопроводу.

8.1.7. При відсутності у власника паспорта трубопроводу підприємством-виготівником (або монтажною організацією) направляється його дублікат. У випадку неможливості цього спеціалізована організація або ЕТЦ складає в установленому порядку новий паспорт за формою, наведеною у додатку 11.

8.2. Технічне опосвідчення

8.2.1. Трубопроводи теплових мереж IV категорії перед пуском в роботу, процесі експлуатації, а в потрібних випадках - достроково, підлягають технічному опосвідченню: зовнішньому оглядові та гідравлічному випробуванню.

8.2.2. Технічне опосвідчення (зовнішній огляд та гідравлічне випробування) зареєстрованих в ЕТЦ трубопроводів проводиться експертом ЕТЦ у наступних випадках:

- перед пуском в роботу заново змонтованих трубопроводів;

- після відпрацювання нормативного строку експлуатації;

- після аварії трубопроводу або його елементів, якщо це вимагається обсягом відновлювальних робіт;

- після ремонту з застосуванням зварювання;

- перед пуском трубопроводу після перебування його на консервації більше двох років;

- на вимогу інспектора Держнаглядохоронпраці або особи, відповідальної за справний стан та безпечну експлуатацію трубопроводу;

- зовнішній огляд вказаних трубопроводів проводиться експертом не менше одного разу протягом трьох років.

8.2.3. Після відпрацювання розрахункового строку служби (розрахункового ресурсу) експлуатації перед технічним опосвідченням, а також в інших потрібних випадках, проводиться технічне діагностування трубопроводу спеціалізованою організацією або ЕТЦ, що мають отриманий в установленому порядку дозвіл Держнаглядохоронпраці, згідно з вимогами НД, погодженої з Держнаглядохоронпраці.

8.2.4. Трубопровід повинен бути виведений з експлуатації не пізніше терміну технічного опосвідчення, зазначеного в його паспорті.

Підприємство-власник трубопроводу не пізніше як за 5 днів до закінчення встановленого експертом терміну дії останнього опосвідчення повинне повідомити ЕТЦ про готовність трубопроводу для проведення опосвідчення.

8.2.5. Технічні опосвідчення трубопроводів, що не реєструються в ЕЦ, проводяться особою, відповідальною за їх справний стан та безпечну експлуатацію, в наступних випадках:

- зовнішньому оглядові - не рідше одного разу на рік в процесі роботи трубопроводів усіх категорій;

- зовнішньому оглядові та гідравлічному випробуванню - перед пуском трубопроводів в експлуатацію; після монтажу або ремонту трубопроводів з застосуванням зварювання, а також перед пуском після знаходження їх на консервації більше двох років.

8.2.6. Під час проведення технічних опосвідчень трубопроводів слід встановити:

- при первинних - що трубопровід змонтовано та обладнано згідно з вимогами цих Правил та пред'явлених для реєстрації документів, а також, що трубопровід та його елементи не мають пошкоджень;

- при періодичних і дострокових - технічний стан та справність трубопроводу з метою встановлення можливості його подальшої експлуатації.

8.2.7. Зовнішній огляд трубопроводів, прокладених відкритим способом або в прохідних і напівпрохідних каналах, дозволяється проводити без зняття ізоляції. Зовнішній огляд трубопроводів, прокладених в непрохідних каналах, а також у випадках безканального прокладання проводиться шляхом розкриття грунту окремих ділянок та зняття ізоляції згідно з НД Міненерго України.

У випадках виявлення небезпечного стану стінок або зварних швів трубопроводу, особа, яка проводить технічне опосвідчення, має право домогтися часткового або повного зняття ізоляції. Цю вимогу слід виконувати.

8.2.8. Заново змонтовані трубопроводи до накладання ізоляції підлягають зовнішньому оглядові та гідравлічному випробуванню.

При використанні преізольованих труб технічне опосвідчення проводиться згідно з НД, узгодженою з Держнаглядохоронпраці.

8.2.9. Гідравлічне випробування трубопроводів проводиться після закінчення всіх зварювальних робіт, термообробки, контролю зварних з'єднань, а також після встановлення і остаточного закріплення опор та підвісок. При цьому слід подати документи, що підтверджують якість виконаних робіт.

8.2.10. Гідравлічне випробування трубопроводів проводиться згідно з вимогами, викладеними в розділах 10 та 11 ДНАОП 0.00-1.11-98, а величина пробного тиску приймається згідно з вимогами пунктів 10.108 - 10.109, ДНАОП 0.00-1.11-98.

8.2.11. Для проведення гідравлічного випробування трубопроводів, змонтованих на висоті більше трьох метрів, влаштовуються помости або інші пристрої, що забезпечують можливість безпечного виконання робіт та огляду трубопроводів.

8.2.12. Під час контролю якості з'єднувального зварного стику трубопроводу з діючою магістраллю (при наявності між ними тільки однієї засувки для відключення, а також під час контролю не більше двох з'єднань, виконаних при ремонті) гідравлічне випробування може бути замінено перевіркою зварного з'єднання двома видами контролю - радіаційним і ультразвуковим.

8.2.13. Технічне опосвідчення зареєстрованих в ЕТЦ трубопроводів проводиться в присутності особи, відповідальної за їх справний стан та безпечну експлуатацію.

8.2.14. Результати технічного опосвідчення та висновок про можливість подальшої експлуатації трубопроводу з зазначенням параметрів роботи (тиск і температура) та строків проведення наступного опосвідчення записуються в паспорт трубопроводу особою, яка проводила опосвідчення.

Якщо під час опосвідчення трубопроводу буде встановлено, що він знаходиться в аварійному стані або має дефекти, що викликають сумніви в його надійності або міцності, то подальша експлуатація трубопроводу забороняється у встановленому порядку з відповідним мотивованим записом у паспорті.

8.3. Приймання та пуск в експлуатацію заново змонтованих трубопроводів

8.3.1. Прийняття в експлуатацію заново змонтованих трубопроводів здійснюється згідно з вимогами ДБНП А.3.1-3-94, ДНАОП 0.00-1.11-98 і після реєстрації (перереєстрації) їх в ЕТЦ.

8.3.2. Пуск в експлуатацію трубопроводів, що підлягають реєстрації (перереєстрації) в ЕТЦ, проводиться за наказом підприємства-власника трубопроводу при позитивних результатах технічного опосвідчення, готовності трубопроводу до експлуатації, відповідності обслуговування, нагляду та монтажу вимогам проекту, ДНАОП 0.00-1.11-98 і НД, встановлених під час його обстеження експертом ЕТЦ.

8.3.3. Пуск в експлуатацію трубопроводів, що не підлягають реєстрації (перереєстрації) в ЕТЦ, проводиться за наказом підприємства-власника трубопроводу при позитивних результатах технічного опосвідчення, готовності трубопроводу до експлуатації, відповідності обслуговування, нагляду та монтажу вимогам проекту, ДНАОП 0.00-1.11-98 і НД, встановлених під час його обстеження особою, відповідальною за справний стан і безпечну експлуатацію трубопроводів.

8.3.4. Рішення щодо можливості експлуатації трубопроводів, що підлягають і не підлягають реєстрації, оформляється в паспорт особою, яка його прийняла.

8.3.5. Включення в роботу трубопроводів, що підлягають та не підлягають реєстрації в ЕТЦ, проводиться за розпорядженням особи, відповідальної за справний стан та безпечну експлуатацію трубопроводів, та оформляється записом у змінному журналі.

8.3.6. На введений в експлуатацію трубопровід прикріплюються металеві таблички (не менше 400 х 300 мм) з такими даними: реєстраційний номер, дозволений тиск, температура середовища, дата (місяць та рік) наступного технічного опосвідчення.

На кожному трубопроводі прикріплюються не менше трьох табличок, що встановлюються на кінцях та посередині трубопроводу. Якщо один і той самий трубопровід прокладено через декілька приміщень, таблички прикріплюються на трубопроводі в кожному приміщенні.

8.3.7. У випадку незгоди замовника з представленим йому експертно-технічним центром або спеціалізованою організацією висновком за результатами виконаних робіт, зазначених у договорі між ними, він може оскаржити його у місячний термін з дня отримання висновку Держнаглядохоронпраці.

8.3.8. Скарга повинна бути розглянута Держнаглядохоронпраці протягом місяця з дня її отримання.

8.4. Експлуатація теплових мереж

8.4.1. Експлуатація теплових мереж здійснюється згідно з ДНАОП 0.00-1.11-98, цими Правилами та іншими діючими інструкціями, положеннями, які видаються відповідальними міністерствами та відомствами України.

8.4.2. Основною базовою виробничою організацією щодо експлуатації теплових мереж є територіальне підприємство "Теплокомуненерго" (ПТКЕ) із своїми структурними підрозділами (тепловими районами, дільницями тощо), що передбачено постановою Ради Міністрів України від 12.09.83 р. N 381 та наказом Мінжитлокомунгоспу України від 12.10.83 р. N 276.

8.4.3. ПТКЕ експлуатує зовнішні мережі та обладнання, які є на його балансі, у межах обслуговування, встановлених між ПТКЕ та підприємствами теплових мереж (ПТМ) Міненерго, з одного боку, та відомчими споживачами, з другого боку, і здійснює контроль за експлуатацією теплових мереж і теплових пунктів, які є на його балансі.

8.4.4. Взаємовідносини ПТКЕ з ПТМ і відомчими споживачами теплоенергії щодо експлуатації єдиної системи теплопостачання регулюються Тимчасовим положенням.

8.4.5. На кожному підприємстві ПТКЕ повинні бути складені місцеві експлуатаційні інструкції стосовно до конкретних умов експлуатації (додаток 14).

Перелік місцевих інструкцій, які треба скласти, встановлюється головним інженером ПТКЕ.

8.4.6. ПТКЕ повинно мати технічну документацію на обладнання, що є на балансі, а також технічну документацію на контрольоване обладнання, включаючи мережу і системи теплоспоживання, які експлуатуються споживачами теплоти.

У складі взаємної документації повинні бути:

- паспорт трубопроводів (додаток 11);

- свідоцтво на виготовлення елементів трубопроводів (додаток 12);

- свідоцтво на монтаж трубопроводів (додаток 13); паспорти технічного стану теплових мереж (додаток 15);

- паспорти теплових мереж (додаток 16), котельних насосних станцій (додаток 17) з додаванням сертифікатів; документи на зварювання, акти проміжного й остаточного приймання в експлуатацію;

- експлуатаційні схеми мереж, камер, насосних станцій і котелень;

- проектна та виробнича документація на обслуговувані мережі;

- списки усіх споживачів теплоти із зазначенням теплових навантажень по кожному виду теплоспоживання (опалення, вентиляція, гаряче водопостачання, технологія), параметрів теплоносія у системах теплоспоживання, схеми приєднання підігрівачів гарячого водопостачання і встановлених авторегуляторів.

8.4.7. Паспорти теплових мереж, насосних станцій і котелень і також усі додатки до них повинні відбивати фактичний стан обладнання з урахуванням усіх поточних змін і доповнень, що вносяться під час експлуатації. Усі зміни слід вносити у паспорти негайно після реконструкції.

Щорічно працівники експлуатаційного району повинні складати і вивіряти усі паспорти за станом на 1 січня. Паспорти повинні зберігатися в експлуатаційному районі.

8.4.8. У містах, де експлуатація квартальних теплових мереж здійснюється підприємствами і організаціями, що перебувають у підпорядкуванні міністерств і відомств, технічна документація, перелічена в п. 8.1.6, і паспорти теплових пунктів повинні бути в цих підприємствах і організаціях.

8.4.9. Оперативне керування роботою теплових мереж, встановлення теплових і гідравлічних режимів системи теплопостачання, керівництво ліквідацією аварій у теплових мережах здійснює диспетчерська служба, яка повинна бути організована згідно з типовими структурами підприємства.

8.5. Приймання теплових мереж в експлуатацію

8.5.1. Видача дозволів, технічних умов і погодження проектів на приєднання споживачів до теплової мережі

8.5.1.1. Для приєднання нових споживачів до теплових мереж замовник зобов'язаний до складання завдання на проектування одержати від ПТКЕ дозвіл і технічні умови (ТУ) на приєднання (додаток 18).

8.5.1.2. Для одержання дозволу і ТУ замовник повинен подати до ПТКЕ:

- план ділянки будівництва на геодезичній підоснові з нанесенням усіх існуючих підземних комунікацій у масштабі 1:2000;

- копію рішення місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування про виділення ділянки під будівництво;

- опитувальний листок з характеристикою приєднуваного об'єкта (призначення будівлі, об'єм, висоту чи поверховість, проектні значення питомих теплових втрат, теплові навантаження на окремі види теплоспоживання, розрахункові параметри теплоносія у системах теплоспоживання), підписаний замовником і проектною організацією.

8.5.1.3. До початку будівельних робіт на об'єкті замовник за участю проектної організації зобов'язаний подати до ПТКЕ для погодження відповідні розділи проекту і робочі креслення у потрібному обсязі.

8.5.1.4. Під час розгляду робочих креслень слід перевірити відповідність прийнятих проектних вирішень виданим технічним умовам, вказівкам, діючим будівельним нормам і правилам.

За відсутності зауважень до поданого проекту на кресленнях ставиться штамп "Погоджено" із зазначенням дати і номера погодження за книгою реєстрації проектів. Під час погодження проектів на квартальні мережі та абонентські приєднання штампи погодження підписує начальник виробничо-технічного відділу ПТКЕ, під час погодження проектів магістральних і розвідних мереж - головний інженер ПТКЕ.

8.5.2. Технічний нагляд за будівництвом теплових мереж

8.5.2.1. Будівництво теплових мереж провадиться під технічним наглядом ПТКЕ.

До функцій технічного нагляду входять контроль за якістю виконуваних робіт та відповідністю застосовуваних матеріалів і обладнання затвердженому проекту, проміжні випробування і поопераційне приймання споруди.

Організовує технічний нагляд керівник (директор) ПТКЕ.

8.5.2.2. Виконавець робіт не пізніше ніж за 5 діб до початку провадження робіт зобов'язаний письмово повідомити експлуатаційний район, до якого належить територія, про початок робіт і погодити порядок проведення їх у зоні дії теплових мереж.

8.5.2.3. Виконавець робіт зобов'язаний викликати представника ПТКЕ, який здійснює технічний нагляд, і подати йому на ознайомлення висновок і проміжне приймання до початку робіт наступної операції всі елементи теплових мереж і теплових пунктів, які споруджуються.

8.5.2.4. Перелік робіт, які підлягають контролю і проміжному прийманню представником технічного нагляду, повинен відповідати вимогам СНиП 3.05.03-85 "Тепловые сети".

Представник технічного нагляду зобов'язаний бути присутнім також під час промивання і гідравлічного обпресування обладнання теплових пунктів і систем теплоспоживання, приєднаних до обслуговуваних теплових мереж.

Підготовку, організацію і проведення попередніх та остаточних випробувань, а також промивання мережі і систем, їх комплексне випробування і налагодження повинна здійснювати будівельна організація.

Проміжне приймання виконаних робіт, проведення випробувань і промивання мережі оформляється актами (додатки 19 - 24). Промивання трубопроводів діаметром до 500 мм слід провадити гідропневматичним способом.

8.5.2.5. Усі новозбудовані теплові мережі і споруди повинні бути виконані згідно з проектною документацією, погодженою з ПТКЕ, повинні задовольняти вимоги технічних умов ПТКЕ, а також повинні бути забезпечені технічною і приймально-здавальною документацією у потрібному обсязі. Склад документації, яку споживач теплоти подає під час здачі в експлуатацію, повинен відповідати вимогам СНиП 3.05.03-85.

8.5.2.6. На теплових мережах, які вводяться в експлуатацію, слід провадити вибіркову перевірку якості зварних швів неруйнівними методами контролю в обсязі не менше ніж 5% від загальної кількості стиків.

8.5.3. Приймання в експлуатацію

8.5.3.1. Теплові мережі повинні відповідати вимогам ДБН А.3.1-3-94, СНиП 2.04.07-86 і ДНАОП 0.00-1.11-98.

8.5.3.2. Після закінчення будівництва об'єкти теплових мереж приймаються комісією.

Склад і організація роботи комісії регламентуються ДБН А.3.1-3-94 і СНиП 3.05.03-85.

8.5.3.3. Не допускається приймання в експлуатацію незакінчених будівництвом об'єктів, в тому числі підземних споруд, не забезпечених захистом від електрохімічної корозії.

8.5.3.4. Приймання закінчених робіт щодо захисту підземних споруд від електрохімічної корозії провадиться згідно з вказівками СНиП 3.04.03-85 "Защита строительных конструкций от коррозии".

Обсяг і якість виконаних робіт повинні відповідати вимогам, викладеним в Інструкції щодо захисту мереж від електрохімічної корозії.

8.5.3.5. Остаточне приймання провадиться після виконання усіх монтажних робіт і вимірювання різниці потенціалів "труба-земля", а також перевірки електричних параметрів захисних пристроїв, які виконуються згідно з Інструкцією щодо захисту теплових мереж від електрохімічної корозії.

8.5.3.6. Приймання закінченого будівництвом об'єкта теплових мереж оформляється актом (додаток 25).

8.5.3.7. Після закінчення капітального ремонту головних магістралей, квартальних і розподільчих теплових мереж, насосних станцій проводиться приймання їх в експлуатацію від будівельно-монтажної організації.

8.5.3.8. Приймальна комісія оглядає об'єкт будівництва в натурі, ознайомлюється з технічною документацією, яку представляє будівельно-монтажна організація і, при умові відсутності недоробок, які перешкоджають нормальній експлуатації об'єкта, і при позитивній оцінці якості головних видів робіт (будівельні, монтажні та ізоляційні) складає приймальний акт (додаток 26).

До акта здачі-приймання робіт повинні бути прикладені виконавчі креслення.

8.5.4. Правила обпресування теплових мереж

8.5.4.1. Усі новозмонтовані трубопроводи теплової мережі повинні бути піддані гідравлічному обпресуванню.

Обпресування підземних трубопроводів, прокладених у непрохідних каналах і траншеях, повинно провадитися у два прийоми (попереднє і остаточне). Обпресування трубопроводів, доступних для огляду під час експлуатації (таких, що прокладаються надземно і у прохідних каналах), може провадитись за один раз після закінчення монтажу.

8.5.4.2. Попереднє гідравлічне обпресування теплопроводів слід провадити окремими ділянками після їх зварювання і укладання на постійні опори до встановлення на них обладнання і перекриття каналів чи засипання траншей.

Обпресування слід провадити у такій послідовності:

- випробувану ділянку трубопроводу ізолювати від діючих мереж встановленням глухих фланців або заглушок; використання засувок для цієї мети не дозволяється;

- у подаючому і зворотному трубопроводах після наповнення водою і спуску повітря з найвищої точки випробуваної ділянки встановити пробний тиск, що дорівнює 1,25 робочого, але не нижче ніж 1,6 МПа, і витримати ділянку при цьому тиску не менше ніж 5 хв., після чого знизити тиск до робочого. За робочого тиску провести ретельних огляд трубопроводів по усій їх довжині.

При значному перепаді тиску випробуваній дільниці значення допустимого тиску у його нижній точці повинно бути погоджено з проектною організацією для забезпечення міцності трубопроводів і стійкості нерухомих опор. У протилежному разі випробування слід провадити по окремих ділянках.

8.5.4.3. Під час випробування трубопроводів слід застосовувати пружинні манометри класу точності не нижче ніж 1,5 з діаметром корпуса не менше ніж 150 мм і шкалою на номінальний тиск близько 3/4 вимірюваного. Манометри повинні бути запломбовані організаціями Держстандарту України. Використання манометрів з простроченими термінами перевірки не допускається.

8.5.4.4. Гідравлічне обпресування арматури слід провадити до її встановлення на трубопроводі.

Випробування поділяються на два основних види:

- випробування на міцність і щільність металу;

- випробування на негерметичність рухомих і нерухомих з'єднань (сальникового улаштування запірних органів тощо).

8.5.4.5. Остаточне гідравлічне обпресування слід провадити після закінчення будівельно-монтажних робіт, встановлення усього обладняння теплових мереж (засувки, компенсатори тощо) і засипки траншей, випробування пробного тиску, що дорівнює 1,25 робочого, але не менше ніж 1,6 МПа. Усі секціонуючі засувки і засувки на відгалуженнях випробуваної мережі повинні бути відкриті. Час витримки трубопроводів та їх елементів під пробним тиском повинен бути не менше ніж 5 хв.

Результати випробувань вважаються задовільними, якщо під час їх проведення не відбулося падіння тиску за манометром і не виявлено ознак розриву, витікання в корпусах і сальниках арматури або фланцевих з'єднаннях тощо.

8.5.4.6. При температурах зовнішнього повітря нижче ніж +1 град.C трубопроводи заповнюються водою, підігрітою до температури 50 - 60 град.C, а обпресування провадиться після зниження температури води до 45 град.C.

При виявленні дефектів, які потребують для усунення значного часу, трубопроводів слід негайно спорожнити.

8.6. Пуск теплових мереж, теплових пунктів і систем теплоспоживання

8.6.1. Загальні положення

8.6.1.1. На всі трубопроводи на підставі документації, яку представляють заводи-виробники і монтажні організації, повинні бути складені паспорти за встановленою формою.

8.6.1.2. До пуску в роботу всі трубопроводи, на які поширюються правила Держнаглядохоронпраці України, залежно від їх категорії повинні бути зареєстровані у місцевих органах державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування.

8.6.1.3. Пуск теплових мереж провадиться пусковою бригадою на чолі з відповідальним працівником - начальником пускової бригади.

Пуск повинен провадитися за спеціальною програмою, затвердженою головним інженером ПТКЕ, а для новозбудованих магістральних мереж, які відходять безпосередньо від колекторів ТЕЦ, програма повинна бути погоджена також з головним інженером теплоенерго мережі.

Перед пуском робоча програма повинна бути передана:

- начальнику пускової бригади;

- черговому диспетчеру ПТКЕ;

- черговому інженеру джерела теплоти;

- оператору експлуатаційного району.

Програма пуску теплової мережі повинна включати:

- комунікаційну схему водонагрівальної установки (джерела тепла) і режим її роботи при пуску мережі;

- оперативну схему теплової мережі під час пуску;

- черговість і порядок пуску кожної окремої магістралі та її відгалужень;

- час наповнення кожної магістралі з урахуванням її об'єму і швидкості заповнення;

- розрахунковий статичний тиск кожної заповненої магістралі і вплив цього тиску суміжні трубопроводи мережі;

- склад пускової бригади, розстановку і обов'язки кожного працівника під час кожного етапу пуску;

- організацію і засоби зв'язку начальника пускової бригади з черговим диспетчером ПТКЕ, оператором експлуатаційного району, черговим інженером джерела тепла, працівниками пускової бригади, а також між окремими членами бригади.

8.6.1.4. Усі дефекти трубопроводів, арматури, компенсаторів, опор, дренажних і відкачувальних пристроїв, повітряних клапанів і контрольно-вимірювальних приладів, а також люків, сходів і скоб, виявлені в результаті ретельного огляду мережі, повинні бути усунені до початку пуску.

При виконанні цих вимог слід враховувати, що підтягування болтів фланцевих з'єднань треба провадити при тиску в трубопроводі не вище ніж 0,4 МПа.

8.6.2. Заповнення трубопроводів водою під час пуску водяної теплової мережі

8.6.2.1. Усі трубопроводи теплової мережі незалежно від того, перебувають вони в експлуатації чи в резерві, повинні бути заповнені деаерованою водою. Спорожнення трубопроводів провадиться тільки на час ремонту, після закінчення якого трубопроводи після обпресування і промивання повинні бути негайно заповнені водою.

8.6.2.2. Незалежно від джерел водопостачання трубопроводи теплових мереж слід заповнювати водою з температурою не вище ніж 70 град.C.

Заповнення мережі водою, температура якої більша ніж 70 град.C, не допускається.

Заповнення трубопроводів водою безпосередньо з баків деаераторів атмосферного типу за відсутності охолоджувачів підживлення слід провадити або після остигання у них води до 70 град.C, або шляхом підмішування до деаерованої води із поворотних трубопроводів раніше заповнених мереж з таким розрахунком, щоб загальна температура суміші була не вище 70 град.C.

8.6.2.3. Заповнювати трубопроводи слід під тиском, який не перевищує статичний тиск тієї частини теплової мережі, що заповнюється, більше ніж на 0,2 МПа.

Швидкість заповнення теплової мережі повинна бути ув'язана з продуктивністю джерела підживлення.

8.6.2.4. Наповнення водою основної магістралі теплопроводу слід провадити у такій послідовності:

- на дільниці трубопроводу, який заповнюється, закрити усі дренажні пристрої і засувки на перемичках між подаючим і поворотним трубопроводами, відключити всі відгалуження і абонентські вводи, відкрити всі повітряні клапани заповнюваної частини мережі і секціонуючі засувки, крім головних;

- на поворотному трубопроводі ділянки, яка заповнюється, відкрити байпас головної засувки, а потім засувку; провести наповнення трубопроводу.

На весь час наповнення міра відкривання засувок установлюється постійною і змінюється тільки за вказівкою і з дозволу диспетчера ПТКЕ:

- в міру заповнення мережі і припинення витіснення повітря повітряні клапани закрити;

- після закінчення заповнення поворотної магістралі відкрити кінцеву перемичку між подаючим і поворотним трубопроводами і почати заповнення водою подаючої магістралі у тій самій послідовності, як і поворотною;

- наповнення теплопроводу вважати закінченим, коли вихід повітря з усіх повітряних кранів припиниться і працівники, які спостерігали за повітряним клапаном, повідомлять начальнику пускової бригади про їх закриття;

- після закінчення заповнення трубопроводів слід протягом 2 - 3 годин декілька разів відкривати повітряні крани, щоб переконатися в остаточному видаленні повітря. Підживлювальні насоси при цьому повинні бути в роботі для підтримання статичного тиску заповненої мережі.

8.6.2.5. Заповнення розподільних і внутрішньоквартальних мереж слід провадити після заповнення водою магістральних трубопроводів, а відгалужень до абонентів - після заповнення розподільних внутрішньоквартальних мереж.

Заповнення внутрішньоквартальних мереж і відгалужень провадити так само, як і основних магістралей.

8.6.2.6. Заповнення теплових мереж, на яких є насосні (підкачувальні або зміщувальні) станції, слід провадити через обвідні трубопроводи.

8.6.2.7. Встановлені на теплопроводах регулюючі клапани на період заповнення повинні бути вручну відкриті й відключені від вимірювально-керуючих пристроїв.

8.6.3. Встановлення циркуляційного режиму у водяній тепловій мережі

8.6.3.1. Встановлення циркуляційного режиму у магістральних теплопроводах треба здійснювати через кінцеві перемички при відкритих секційних засувках і відключених відгалуження і системах споживачів.

8.6.3.2. Включення водопідігрівальної установки джерела тепла, якщо вона не працювала до пуску магістралі, яку включають, провадять в момент встановлення циркуляційного режиму.

8.6.3.3. Встановлення циркуляційного режиму в мережі слід провадити у такій послідовності:

- відкрити засувки на вході і виході води з мережі біля підігрівачів мережі (за наявності обводу підігрівачів відкрити засувку на обводі, засувки біля підігрівачів у цьому разі залишаються закритими);

- відкрити засувку на всмоктувальних патрубках мережних насосів (засувки на нагнітальних патрубках залишаються при цьому повністю закритими);

- включити один мережний насос;

- плавне відкрити спочатку байпас засувки на нагнітальному патрубку мережного насоса, а потім засувку і встановити циркуляцію, після чого почати підігрівання води із швидкістю не вище ніж 30 град.C/год.;

- після встановлення циркуляційного режиму витрату підживлення відрегулювати так, щоб тиск у зворотному колекторі відповідав розрахунковому згідно з п'єзометричним графіком при робочому режимі.

8.6.3.4. Встановлення циркуляційного режиму в магістралі, яку включають під час роботи водопідігрівальної установки, слід провадити почерговим і повільним відкриванням головних засувок, на зворотному (в першу чергу) і подаючому трубопроводах; при цьому треба стежити за манометрами, встановленими на подаючому і зворотному колекторах і на зворотному трубопроводі магістралі, яку включають, до засувки (за ходом води) для того, щоб коливання тиску в зворотному і подаючому колекторах не перевищувало встановлених ПТКЕ норм і тиск у поворотному трубопроводі магістралі, яку пускають, не перевищував його розрахункового значення.

8.6.3.5. Після встановлення циркуляційного режиму в трубопроводах дільниць, на яких є регулятори тиску, підпору або розсікання, треба налагодити ці регулятори так, щоб забезпечити потрібний тиск для заповнення високорозташованих систем і не допустити надмірного підвищення тиску в низькорозташованих системах.

8.6.3.6. Встановлення циркуляційного режиму в розгалуженнях від основної магістралі слід провадити через кінцеві перемички на цих розгалуженнях почерговим і повільним відкриванням головних засувок відведення спочатку на зворотному, а потім на подаючому трубопроводах.

8.6.3.7. Встановлення циркуляційного режиму у розгалуженнях до систем абонентів, обладнаних елеватором, слід здійснювати через підсмоктувачі до елеваторів.

При цьому системи опалення після елеватора і відгалуження до систем вентиляції і гарячого водопостачання повинні бути повністю відключені засувками.

Організацію циркуляції у відгалуженнях до абонентських систем, приєднаних без елеваторів або з насосами, слід провадити через ці системи з включенням останніх у роботу.

Засувки на теплових пунктах систем, які не підлягають включенню, при встановленні циркуляційного режиму в мережі повинні бути щільно закриті, а спускна арматура після них повинна перебувати у відкритому стані, щоб уникнути заповнення водою і піднімання тиску у цих системах.

8.6.3.8. Під час пуску насосів на насосних станціях потрібно:

- відкрити засувки, які відключають насосну від мережі;

- відкрити засувку на боці всмоктування насоса і закрити засувку на його нагнітальному патрубку;

- включити електродвигун;

- плавно відкрити засувки на нагнітальному патрубку насоса, з за наявності байпаса біля засувки - відкрити спочатку байпас, потім засувку;

- закрити засувку на обвідному трубопроводі, через яку відбувалося заповнення мережі;

- включити потрібну кількість насосів для досягнення заданого гідравлічного режиму;

- встановити резервний насос у положення автоматичного включення резерву (АВР);

- провести налагоджування встановлених регуляторів тиску і захисту.

8.6.4. Пуск водяних мереж у зимовий період

8.6.4.1. Для пуску теплових мереж при низьких температурах зовнішнього повітря після аварійної зупинки і ремонту чи при пуску новозбудованої магістралі слід в подаючий і зворотний трубопроводи заповнюваної мережі при діаметрі труб 300 мм і більше влаштувати додаткові спускні пристрої на відстані не більше 400 мм один від одного; скидання дренованої води треба винести за межі камер.

8.6.4.2. Заповнення трубопроводів провадити водою з температурою 50 - 60 град.C по окремих, розділених секціонуючими засувками, ділянках одночасно по подаючому і зворотному трубопроводах. У разі обмеженої подачі підживлюваної води спочатку слід заповнювати зворотний трубопровід, а потім через перемичку перед секціонуючими засувками у кінці ділянки - подаючий трубопровід.

8.6.4.3. Заповнення і встановлення циркуляційного режиму у тепловій мережі за непрацюючої водопідігрівальної установки слід провадити у такій послідовності:

- під час заповнення трубопроводів усю дренажну і повітряну арматуру, а також засувки на перемичці між подаючим і зворотним трубопроводами перед секціонуючими засувками слід відкрити: повітряні клапани закрити після припинення виходу через них повітря, а спускні пристрої - після того, як температура дренуючої води перевищити 30 град.C;

- після заповнення трубопроводів головної секціонуючої ділянки включити мережний насос і повільним відкриванням засувки на нагнітальному патрубку насоса створити циркуляцію на цій ділянці через перемичку перед секціонуючими засувками;

- заповнення наступних секціонованих ділянок і встановлення у них циркуляційного режиму слід провадити з дотриманням вимог п. 8.8.4.2 шляхом відкриття байпасів біля секціонуючих засувок між діючою ділянкою і тими, що заповнюються. Заповнення треба провадити при відкритій засувці на перемичці між падаючим і поворотним трубопроводами. Підживлюючий пристрій повинен увесь час поповнювати спад води з головної ділянки;

- після заповнення і створення циркуляції у магістральних трубопроводах слід провадити заповнення розподільних мереж з дотриманням указаних вимог. Відгалуження, які мають велику довжину, треба заповнювати по окремих секціонованих ділянках; заповнення кожної наступної ділянки провадиться після створення циркуляції у попередній;

- відгалуження до споживачів слід заповнювати після заповнення усіх магістральних і розподільних мереж, при цьому циркуляція створюється через підсмоктувачі до елеваторів при від'єднаних системах. Безелеваторні системи або системи з насосним приєднанням треба заповнювати спільно з тепловим пунктом, при цьому циркуляція створюється через систему теплоспоживання;

- після заповнення усієї мережі і створення у ній циркуляції всі засувки на перемичках між подаючим і поворотним трубопроводами біля секціонуючих засувок слід повністю закрити.

8.6.4.4. Заповнення і встановлення циркуляційного режиму в тепловій мережі при працюючій водопідігрівальній установці слід провадити з дотриманням вимог п. 8.6.4.3 у такій послідовності:

- воду подати через байпас головної засувки у зворотний трубопровід і через перемичку після головних засувок - у подаючий трубопровід; при цьому головну засувку з байпасом на подаючому трубопроводі щільно закрити;

- після закінчення заповнення трубопроводів секціонованої ділянки закрити засувки на перемичці за головними засувками, через яку заповнювався подаючий трубопровід;

- повільним відкриванням байпаса біля головної засувки на подаючому трубопроводі встановити циркуляційний режим на секціонованій ділянці.

8.6.4.5. При виникненні неполадок під час наповнення і необхідності спорожнення трубопроводу треба відкрити всі спускні пристрої і повітряні клапани, щоб не залишилося води в жодній зниженій точці.

8.6.5. Перевірка готовності і включення теплових пунктів і систем теплоспоживання

8.6.5.1. Абонент зобов'язаний виконати ремонт, промивання, обпресування теплових пунктів і систем теплосложивання, після чого пред'явити їх району ПТКЕ для одержання дозволу на включення.

Заповнення мережною водою і включення систем, не оглянутих або не допущених до експлуатації районом ПТКЕ, не дозволяється.

8.6.5.2. Промивання систем слід провадити в міру необхідності, але не рідше:

- у закритих системах теплопостачання - 1 разу на 4 роки;

- у відкритих системах теплопостачання - 1 разу на 2 роки.

Після капітального ремонту системи теплоспоживання слід промивати незалежно від давності останнього промивання.

Промивання провадити гідропневматичним способом, тобто водою із стисненим повітрям.

Під час промивання системи тільки водою її швидкість повинна у 3 - 5 разів перевищувати експлуатаційну.

8.6.5.3. Під час перепускового огляду теплових пунктів і систем теплоспоживання представник ПТКЕ повинен перевірити:

- виконання плану ремонтних робіт, погодженого з ПТКЕ, а також якістю виконаних робіт; для установок, які приймаються в експлуатацію вперше після монтажу, треба перевірити відповідність виконаних робіт проекту, погодженому з ПТКЕ;

- стан камер і прохідних каналів теплопроводів, які належать абоненту;

- стан приміщень центрального теплового пункту і теплових пунктів в окремих будівлях, стан трубопроводів, розташованих у теплових пунктах, арматури і теплової ізоляції;

- наявність і відповідність розрахунку дросельних пристроїв;

- наявність і стан контрольно-вимірювальної апаратури і автоматичних пристроїв;

- наявність паспорта і стан вивішених схем та інструкцій для обслуговуючого персоналу та відповідність їх фактичному стану обладнання;

- наявність і стан теплової ізоляції на розвідних трубопроводах місцевої системи;

- відсутність у системі не передбачених угодою водорозбірних кранів;

- відсутність прямих з'єднань обладнання теплових пунктів споживачів з водопроводом і каналізацією;

- щільність обладнання теплових пунктів і систем теплоспоживання.

8.6.5.4. До пуску в експлуатацію обладнання теплового пункту опалювальні системи слід піддавати гідравлічному обпресуванню, а саме:

- елеваторні вузли, калорифери і водопідігрівачі гарячого водопостачання і опалення тиском 1,25 робочого, або не нижче ніж 1 МПа;

- системи опалення з чавунними опалювальними приладами тиском 1,25 робочого, але не нижче ніж 0,6 МПа;

- системи панельного опалення 1 МПа;

- системи гарячого водопостачання на робочий тиск плюс 0,5 МПа, але не більше ніж 1 МПа.

Гідравлічне обпресування теплового пункту і систем теплоспоживання слід провадити за позитивних температур зовнішнього повітря.

При температурі зовнішнього повітря нижче ніж 0 град.C перевірку щільності можна провадити тільки у виняткових випадках.

8.6.5.5. Парові системи опалення з робочим тиском до 0,07 МПа слід випробовувати тиском, що дорівнює 0,25 МПа у нижній точці системи, системи з робочим тиском більше ніж 0,07 МПа - тиском, що дорівнює робочому тиску плюс 0,1 МПа, але не менше ніж 0,3 МПа у верхній точці системи.

8.6.5.6. Системи вважаються такими, що витримали випробування, якщо під час їх проведення:

- не виявлено витікання з нагрівальних приладів, трубопроводів, арматури та іншого обладнання;

- під час обпресування водних і парових систем теплоспоживання протягом 5 хв. падіння тиску не перевищило 0,02 МПа;

- під час обпресування систем панельного опалення падіння тиску протягом 15 хв. не перевищило 0,01 МПа;

- під час обпресування систем гарячого водопостачання падіння тиску протягом 10 хв. не перевищило 0,5 МПа.

8.6.5.7. Результати обпресування, а також усі дефекти, виявлені під час огляду систем, та інші зауваження представника ПТКЕ слід занести в оперативний журнал теплового пункту і в акт про готовність теплового пункту і систем теплосложивання до опалювального сезону, що є документом на включення систем. Акт підписують представники ПТКЕ і абонента.

Якщо результати обпресування не відповідають вказаним у п. 8.6.5.6 умовам, абонент зобов'язаний виявити й усунути витікання; після чого системи підлягають повторній перевірці на герметичність.

8.6.5.8. До включення в експлуатацію системи теплоспоживання повинні бути повністю спорожнені від водопровідної води, якою провадилося обпресування, і заповнені мережною водою.

Включення систем теплоспоживання в мережу без заміни водопровідної води, яка є в ній, мережною не допускається.

Контроль за якістю води, що міститься в системах теплоспоживання, провадиться шляхом хімічного аналізу.

8.6.5.9. Включення систем теплоспоживання слід провадити за заздалегідь розробленим графіком.

При наявності декількох магістральних теплопроводів, які живляться від спільного тепла, включення систем теплоспоживання по кожній магістралі провадиться незалежно одна від одної за спільною програмою пуску; при визначенні кількості одночасно заповнюваних систем слід враховувати продуктивність водопідготовчої установки і підживлювального пристрою джерела тепла.

8.6.5.10. До заповнення мережною водою раніше не заповнених систем і до їх включення приступають негайно після створення початкової циркуляції в мережі, не чекаючи підвищення температури води до норми.

8.6.5.11. Заповнення систем теплоспоживання провадиться працівниками абонента згідно з місцевою інструкцією щодо обслуговування теплових пунктів.

8.6.5.12. Водоміри, встановлені на поворотних трубопроводах теплових пунктів, на час заповнення системи треба замінити вставками (катушками).

Наповнювати системи через водоміри забороняється.

8.6.5.13. Включення системи теплоспоживання, приєднаних до ділянок теплової мережі, на яких встановлено автоматичні регулятори тиску, підпору й розсікання, слід провадити після налагодження цих регуляторів на потрібні параметри.

8.6.5.14. На теплових пунктах, обладнаних авторегуляторами, треба до створення циркуляції в системі теплоспоживання відкрити крани на з'єднувальних (імпульсних) лініях регуляторів і тим самим включити їх у роботу. При створенні циркуляції ці регулятори слід настроювати на підтримання розрахункових параметрів у системі теплоспоживання.

8.6.5.15. Під час включення абонентських систем на водопідігрівальній установці джерела тепла треба підтримувати заданий тиск у подаючому і поворотному колекторах за допомогою засувок на нагнітальних патрубках мережних насосів і підживлювального пристрою.

8.6.5.16. Після того, як витрата води через включені системи теплоспоживання досягне потрібного мінімуму для сталої роботи мережного насоса і для підтримання потрібного надлишкового тиску на всій довжині поворотного трубопроводу, кінцеві перемички, через які здійснювалася циркуляція води і мережі до включення абонентських систем, повинні бути щільно закриті.

8.6.5.17. Під час включення систем теплоспоживання треба стежити, щоб надлишковий тиск у поворотному трубопроводі перевищував їхній статичний тиск на 0,05 МПа.

8.6.5.18. При значних відхиленнях передбачуваного напору від розрахункового треба встановити причини цієї невідповідності до їх усунення.

8.6.6. Організація пуску парових теплових мереж

8.6.6.1. Пуск парових мереж складається з таких основних етапів:

- прогрівання й продування паропроводів;

- заповнення і промивання конденсатопроводів;

- підключення систем теплоспоживання до парової мережі.

8.6.6.2. Пускова бригада призначається напередодні прогрівання паропроводу. Склад бригади визначається з умови чергування двох слюсарів біля кожного дренажного пристрою паропроводу, що прогрівається. При розміщенні паропроводу у проглядуваних місцях допускається чергування двох слюсарів на кожні 2 - 3 дренажних пристрої; при цьому відстань між крайніми дренажними пристроями, які обслуговують два слюсарі, не повинна перевищувати 100 м.

Для зв'язку між керівником і членами пускової бригади до складу останньої включається зв'язківець. Під час пуску паропроводів довжиною більше ніж 1 км зв'язківець повинен забезпечуватися автотранспортом.

8.6.6.3. Якщо частина паропроводу, що пускається, належить абоненту, пуск такої ділянки провадиться пусковою бригадою абонента з дозволу начальника пускової бригади району ПТКЕ, якому начальник пускової бригади абонента підпорядкований оперативно.

8.6.6.4. Відповідно до загальної інструкції з пуску слід складати спеціальні місцеві інструкції на пуск кожного паропроводу із зазначенням швидкості його прогрівання залежно від довжини ділянки, його профілю й міри сухості пари, послідовності й порядку проведення окремих операцій з урахуванням місцевих умов.