На виконання Указу Президента України від 28 березня 2007 року N 250/2007 "Про заходи у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 - 1933 років в Україні", Плану заходів на 2007 - 2008 роки у зв'язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932 - 1933 років в Україні, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.11.2007 року N 1026-р, Міністерство освіти і науки України рекомендує 20 - 22 листопада 2008 року провести в навчальних закладах країни Уроки пам'яті, лекції, виховні заходи, організувати перегляди кінофільмів про Голодомор 1932 - 1933 років в Україні, оформити відповідні тематичні експозиції.

Голодомор 1932 - 1933 років в Україні назавжди залишиться в пам'яті українців однією з найстрашніших сторінок нашого минулого. Ця сторінка сприймається суспільством передусім на емоційному рівні. Але в той же час Голодомор - це історичне явище, яке відбувалося у конкретний час, у конкретному місці і є наслідком дій конкретних осіб.

Коли дослідники говорять про Голодомор 1932 - 1933 рр., то вони одностайні в тому, що стосується ходу подій: масштабний голод розпочався наприкінці літа 1932 року, досяг свого піку до початку весни 1933 року та завершився на початку літа 1933 року. Саме за цей менш ніж календарний рік в Україні загинули мільйони людей. Нині є очевидним, що Голодомор 1932 - 1933 років в Україні був результатом спланованих системних заходів та виступив одночасно інструментом знищення соціальної бази народного опору Радянській владі в Україні, всесоюзної індустріалізації, застереженням Українському радянському урядові проти намірів проводити порівняно самостійну політику. Кількість прямих та непрямих жертв Голодомору точно встановити на сьогодні досить важко. Між істориками тривають дискусії, скільки саме людей загинуло: 5, 7, 9 чи 10 мільйонів? Але так чи інакше йдеться про МІЛЬЙОНИ безвинних жертв. Для порівняння: сучасне населення Данії складає 5,2 млн. осіб, Австрії - 8 млн.; Болгарії - 8,5 млн.; Бельгії - 10 млн.; Угорщини - 10,3 млн. Тобто, під час Голодомору зникла ціла європейська країна.

За даними вчених, найбільш постраждали від голоду тодішні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8 - 9 і більше разів. У нинішніх Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській областях рівень смертності був вищий у 5 - 6 разів, у Донбасі - у 3 - 4 рази. Фактично голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України.

Під час аналізу тих подій рано чи пізно виникає питання про причини та винуватців трагедії. Безумовно, головною причиною Голодомору стала політика тоталітарного сталінського режиму - безвідповідальні експерименти з метою побудови щастя "в окремо взятій країні", які передбачали, зокрема, злиття усіх націй і народностей СРСР в єдиний "радянський народ" з уніфікованою свідомістю та здійснення швидкого "індустріального стрибка" шляхом "мобілізації" внутрішніх ресурсів.

На практиці це означало фізичне винищення усіх класових та національних "ворогів" сталінського режиму, тобто людей, які мали свою думку щодо розбудови "світлого майбутнього". Головним аргументом здійснення цієї політики нерідко ставав терор, зокрема, терор голодом. А Україна була головним полігоном "вирішення національного питання" та проведення індустріалізації...

Для зміцнення своєї влади тоталітарний режим знищував усіх, хто міг хоч якось порушити монополію тоталітарної держави на право вирішувати, як має жити держава. Українська нація, яка була другою за чисельністю в СРСР, мала величезний культурно-історичний спадок, власні славетні традиції державотворення, досвід національно-визвольної боротьби, а тому становила серйозну загрозу для цього імперського утворення, його геополітичних намірів. З огляду на це сталінський режим вдався до відкритої війни проти українців.

Що стосується політики індустріалізації, то в ній самій, в її меті - швидкому промисловому розвитку країни - нічого поганого не було. Але методи, якими вона проводилася, повністю спотворили ідею і звели нанівець всі позитивні результати, бо вони були куплені ціною величезних втрат. Щоб отримати валюту для закупівлі промислового обладнання, Сталіну була потрібна ефективна машина видобування товарів на експорт, насамперед - хліба. Для цього він організував економічно не обґрунтовану колективізацію сільського господарства, яка фактично знищила найкращі господарства разом з господарями і призвела до багаторічної руїни. Українські селяни намагалися опиратися такій політиці й тому мільйони з них стали жертвами у нерівній боротьбі.

Дехто й досі намагається представити Голодомор 1932 - 1933 рр. як "збіг об'єктивних та суб'єктивних обставин": посухи та "перегинів на місцях". Але факти свідчать зовсім про інше. Насамперед, посухи дуже рідко призводять до голоду у таких масштабах. До того ж, посуха не може призвести до повного знищення врожаю, через посуху з селянських господарств не може повністю зникнути худоба та птиця, все, чим можна прохарчуватися. Все це зникло завдяки "зусиллям" активістів, які відбирали в людей останнє.