Розглянувши стан реалізації державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів, Рада національної безпеки і оборони України відмічає наявність системних недоліків і низьку ефективність та результативність державного управління в цій сфері, що створює загрозу національній безпеці держави.

Законодавство з питань енергозбереження не відповідає сучасному рівню розвитку суспільних відносин, дії органів виконавчої влади з реалізації державної політики щодо енергоефективності не мають системного характеру, а запроваджені механізми державного управління - належного впливу на процеси, що визначають рівень енергоефективності національної економіки. Сучасне розуміння політики енергоефективності як інструменту лише технічного регулювання економіки не відображає її суті, а державна економічна політика не стимулює споживачів енергоресурсів до їх ефективного використання.

В умовах безпрецедентного зростання світових цін на енергоносії, входження економіки України у світовий конкурентний ринок нагальне постає необхідність в істотному вдосконаленні з урахуванням кращого досвіду держав - членів Європейського Союзу державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів.

З огляду на необхідність удосконалення державної політики у сфері енергоефективності, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, зміцнення економічної та енергетичної безпеки держави Рада національної безпеки і оборони України

1. Схвалити Концептуальні засади державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності), що додаються.

2. Кабінету Міністрів України:

1) забезпечувати врахування положень Концептуальних засад державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності) при розробленні проектів нормативно-правових актів;

2) забезпечити до кінця 2008 року в установленому порядку:

а) включення енергоефективності до пріоритетних сфер, в яких здійснюється адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу;

б) безумовне виконання заходів, передбачених Указом Президента України від 28 лютого 2008 року N 174 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів";

в) розроблення з урахуванням положень acquis communautaire та внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо:

запровадження менеджменту з енергозбереження (енергетичного менеджменту) та енергетичного аудиту, в якому передбачити, зокрема, проведення обов'язкового енергетичного аудиту суб'єктів природних монополій;

стимулювання виготовлення (видобутку) та споживання альтернативних видів палива та виробництва енергії з нетрадиційних та поновлюваних джерел енергії, в якому передбачити, зокрема, запровадження тарифних та податкових механізмів;

г) розроблення та затвердження державних цільових програм з питань енергоефективності, зокрема щодо:

підтримки населення під час реалізації ним енергозберігаючих заходів у житловому фонді;

стимулювання енергоефективності в усіх сферах економіки України (транспорт, виробництво та постачання енергії, житлово-комунальне господарство, будівництво, промисловість тощо);

стандартизації та розроблення технічних регламентів у сфері енергоефективності на 2009-2010 роки, в якій, зокрема, передбачити опрацювання переліку, прийняття та перегляд стандартів, технічних регламентів і кодексів усталеної практики для всіх сфер економіки;

підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у бюджетній сфері на період до 2015 року (з урахуванням досвіду, набутого в результаті реалізації Указу Президента України від 16 червня 1999 року N 662 "Про заходи щодо скорочення енергоспоживання бюджетними установами, організаціями та казенними підприємствами");

д) затвердження положення про Державний фонд енергозбереження;

е) уточнення з урахуванням Концептуальних засад державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності) завдань та повноважень центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері реалізації державної політики щодо енергоефективності;

є) утворення державної системи моніторингу показників енергоефективності;

ж) затвердження плану заходів з підвищення кваліфікації та перепідготовки працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування за напрямом енергозбереження та енергоефективності;

з) затвердження плану організації робіт з формування енергетичного балансу (з урахуванням досвіду Міжнародного Енергетичного Агентства), передбачивши, зокрема, проведення моніторингу показників енергетичного балансу, створення інформаційних баз даних енергетичної статистики та бюджетне фінансування цих робіт;

3) розробити за участю Національної академії наук України та подати на розгляд Верховної Ради України законопроект про внесення змін до законодавчих актів щодо сприяння залученню вітчизняного наукового потенціалу до вирішення наукових та технологічних проблем енергоефективності;

4) вжити до кінця 2009 року в установленому порядку заходів щодо запровадження прозорого та об'єктивного державного регулювання цін і тарифів на паливно-енергетичні ресурси та скасування перехресного субсидіювання за умов забезпечення належного соціально-економічного захисту соціальне вразливих категорій споживачів шляхом впровадження ефективної системи монетарної адресної допомоги;

5) забезпечити, починаючи з 2008 року, підготовку та оприлюднення щорічної національної доповіді з питань реалізації державної політики енергоефективності;

6) за участю Національної академії наук України:

а) визначити пріоритетні науково-технічні напрями підвищення рівня енергоефективності, опрацювати форми та механізми підтримки вітчизняних розробок з питань енергоефективності та забезпечити їх комерціалізацію і поширення на ринку;

б) вжити відповідних заходів щодо розширення протягом 2008-2009 років участі наукових установ Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України в програмах наукових досліджень Європейського Союзу з питань розвитку енергоефективних технологій та ініціатив зі створення відповідних міжнародних інформаційних баз даних і технологічних центрів;

в) організувати регулярне проведення міжнародних науково-технічних конференцій, щорічної всеукраїнської виставки з питань енергоефективності та видання щороку інформаційного збірника з цих питань.

3. Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування протягом 2008-2009 років:

1) розробити та подати в установленому порядку на затвердження місцеві програми енергоефективності, в яких передбачити, в тому числі:

а) реалізацію демонстраційних проектів високої енергоефективності адміністративних будівель;

б) забезпечення регулярного інформування населення та суб'єктів господарювання стосовно заходів енергозбереження і програм підтримки їх реалізації;

в) створення інформаційно-консультаційних центрів з питань енергоефективності;

2) вивчити досвід роботи енергосервісних компаній та з урахуванням цього досвіду забезпечити створення до 2010 року аналогічних компаній та запровадження механізмів підтримки їх діяльності, зокрема в частині виконання проектів щодо енергоефективності у бюджетній та житлово-комунальній сферах;

3) розглянути питання щодо створення з використанням досвіду та можливостей фінансових установ, у тому числі міжнародних, місцевих фондів енергоефективності.

В умовах зростання глобальної конкуренції на паливно-енергетичні ресурси енергоефективність економіки і, відповідно, зниження витрат енергетичних ресурсів на виробництво продукції є практично єдиним інструментом отримання конкурентних переваг України на глобальних ринках та зростання добробуту громадян.

Забезпечення конкурентоспроможності економіки України за рахунок поширених на сьогодні способів, а саме: заниження рівня заробітної плати працівників підприємств, відмова від довгострокових інвестицій на модернізацію виробничих потужностей, застосування схем уникнення оподаткування тощо є неприйнятним для розвитку держави. Такі підходи не сприяють підвищенню ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів національної економіки, зумовлюють збереження високого рівня енергоємності валового внутрішнього продукту (далі - енергоємність ВВП) України та обсягів споживання дефіцитних енергоресурсів, що є загрозою національній безпеці України в економічній, енергетичній, екологічній, соціальній сферах.

Концептуальні засади та принципи реалізації державної політики енергозбереження були сформовані у 90-ті роки XX століття, в період трансформації політико-економічної системи України. Трансформація економічної системи держави призвела до стрімкого стрибка складової енергоресурсів у структурі витрат на виробництво промислової продукції та послуг, що відобразилось у зростанні енергоємності ВВП.

Лише з 1996-1998 років у результаті вжитих на державному рівні заходів та зупинення падіння промислового виробництва, певної стабілізації економіки і наступного, починаючи з 2000 року, зростання валового внутрішнього продукту розпочалось реальне зниження енергоємності економіки. Так, енергоємність ВВП, яка у 1995 році сягнула максимуму у 1,2 кг.у.п./грн., знизилась у 2007 році до 0,74 кг.у.п./грн. Однак на цей час рівень енергоефективності національної економіки залишається у 2-3 рази вищим за рівень держав - членів Європейського Союзу.

Саме у 90-ті роки минулого століття були прийняті основні законодавчі та інші нормативно-правові акти, які визначили цілі та механізми реалізації державної політики енергозбереження. Прийнято Закон України "Про енергозбереження", Комплексну державну програму енергозбереження України, створено орган виконавчої влади, відповідальний за реалізацію політики енергозбереження, - Державний комітет України з енергозбереження, виконання повноважень якого згодом було покладено на Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів.

Однак, незважаючи на прийняття низки законів України та відповідних підзаконних актів, реалізація державної політики енергозбереження не має системного характеру, а запроваджені механізми державного управління не забезпечили належного впливу на процеси, що визначають рівень енергоефективності національної економіки.

Закон України "Про енергозбереження" містить незначну кількість норм прямої дії, а підзаконними актами, прийнятими на виконання Закону, здебільшого запроваджено адміністративні та контролюючі механізми та заходи. Стимулювання державою енергоефективності шляхом використання економічних інструментів (фінансування програм, надання кредитних, податкових пільг, проголошених у Законі як основи державної політики) до цього часу не здійснювалось. Ринково-орієнтовані механізми впливу на ситуацію (такі, наприклад, як енергетичний аудит та енергетичний менеджмент) не запроваджені на законодавчому рівні.

Схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 1997 року N 148 Комплексна державна програма з енергозбереження України передбачає розроблення низки законопроектів щодо організаційно-технічних, економічних, політичних та фінансових механізмів Комплексної програми. Проте більшість з них не вносились на розгляд Верховної Ради України. Кабінетом Міністрів України не вжито необхідних заходів щодо забезпечення належної організації та координації діяльності органів виконавчої влади щодо реалізації єдиної державної політики у сфері енергозбереження. Галузеві міністерства та місцеві органи виконавчої влади не приділяють у своїй роботі належної уваги питанням енергоефективності, а суб'єкти господарювання не ототожнюють свої інтереси з вимогами енергоефективності. В державі до цього часу відсутні показники офіційної статистичної звітності щодо енергоємності ВВП, енергоємності видів продукції та валової доданої вартості по галузях та регіонах.

Не забезпечується своєчасний перегляд параметрів стандартів відповідно до рівня науково-технічного розвитку, які є основою для здійснення державної експертизи та контролю у сфері енергозбереження. Система нормування питомих витрат енергетичних ресурсів, яка свого часу вважалася перехідною до запровадження системи стандартів та ринкових механізмів енергозбереження, все ще вважається основою державного регулювання ефективності використання енергетичних ресурсів на рівні окремого підприємства.

Не спрацьовує також такий фактор впливу на заінтересованість суб'єктів господарювання у підвищенні енергоефективності виробництва, як цінова політика. Існуюча практика відшкодування витрат постачальникам енергетичних ресурсів шляхом перехресного субсидування одних споживачів (населення, окремих підприємств) за рахунок інших, більш платоспроможних, суттєво спотворює та нівелює позитивний ефект від реалізації проектів енергоефективності, порушує ринковий баланс між видами енергоресурсів, негативно впливає на баланс платежів в енергетиці та на формування і виконання державного бюджету. Особливого загострення дана ситуація набула у житлово-комунальному господарстві, де через недосконалі методологію тарифоутворення та механізми субсидування і бюджетного дотування створено умови гарантованого отримання постачальниками енергетичних послуг коштів з державного бюджету, чим знижено їх заінтересованість у підвищенні енергоефективності виробництва та виключено стимулюючий вплив споживачів послуг на діяльність зазначених підприємств.

За таких обставин механізми державного управління не забезпечили реального впливу на рівень енергоефективності виробництва. Зниження енергоємності ВВП досягнуто не внаслідок реалізації державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (далі - державна політика щодо енергоефективності), а є результатом збільшення обсягів промислового виробництва. Ситуація у цій сфері ускладнюється внаслідок низької ефективності та результативності діяльності системи державного управління, відсутності сучасного нормативно-правового забезпечення, непослідовності та нескоординованості дій органів виконавчої влади.

Значну проблему створює позиція окремих міністерств, які не сприймають цілей, методів та сучасних, визнаних у світовій практиці, механізмів державного управління у сфері енергоефективності. Така позиція не стимулює активну інноваційну діяльність вітчизняних наукових установ у сфері енергоефективності. Недоліки вітчизняного бюджетного законодавства не дозволяють підвищувати енергоефективність у бюджетній сфері, яка є потужним споживачем енергоресурсів.

Соціально-економічний розвиток держави та зміни у політико-адміністративній системі державного управління, які відбулись за попередній період, отриманий досвід щодо реалізації державної політики енергозбереження вимагають удосконалення існуючих механізмів державного управління. Державна політика енергозбереження потребує істотного переосмислення та узгодження механізмів стимулювання енергоефективності з вимогами сучасного ринку й у зв'язку зі вступом України до Світової організації торгівлі.

Ці Концептуальні засади спрямовані на формування узгодженої позиції органів виконавчої влади щодо реалізації єдиної державної політики у сфері енергоефективності та визначають напрями вдосконалення державного регулювання у названій сфері.

Розуміння політики енергозбереження переважно як "технічної проблеми", що пов'язана із технічним та технологічним оновленням виробництва, не дозволяє забезпечити належний вплив на загальний рівень ефективності використання енергоресурсів національною економікою.

Енергоефективність виступає своєрідним критерієм якості функціонування економічної моделі держави, злагодженої взаємодії між суб'єктами господарювання, населенням та органами влади. Суб'єкти господарювання мають сприяти підвищенню рівня енергоефективності виробництва, оскільки це безпосередньо впливає на його рентабельність і, відповідно, їх прибутки. Держава заінтересована у підвищенні ефективності використання енергоресурсів національною економікою, оскільки це дозволяє їй збільшити базу оподаткування (зростання надходжень до бюджету) та зменшити державні витрати (зменшення видатків на енергозабезпечення бюджетних установ), посилити свій вплив на світових ринках та підвищити рівень енергетичної безпеки. Для населення підвищення енергоефективності дозволяє збільшити рівень доходів та зменшити витрати на закупівлю енергетичних послуг. Для суспільства в цілому - це шлях наближення до рівня сталого розвитку.

Проте вищезазначені вигоди можуть бути і не реалізовані у випадку дії чинників, що спотворюють принципи, форми та зміст економічних відносин. Йдеться про несплату за спожиті енергоресурси, використання адміністративного регулювання цін на енергетичні ресурси та регулювання надходжень (витрат) бюджету, перехресне субсидіювання, уникнення оподаткування тощо.

Таким чином, сфера регулювання енергоефективності має виходити за межі суто технічних питань використання паливно-енергетичних ресурсів і узгоджуватись із принципами та моделлю економічного розвитку держави, впливати на структуру економіки, податкову політику, цінову політику у сфері енергозабезпечення, соціальні та культурні аспекти енерговикористання.