1. Експертиза здійснюється з метою встановлення відповідності нормативно-правового акта (далі - нормативний акт) чи його проекту вимогам Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року та протоколів до неї (далі - Конвенція) та практиці Європейського суду з прав людини (далі - Суд).

2. У проведенні експертизи задіяні: а) суб'єкти нормотворення; б) структурні підрозділи центрального апарату Міністерства юстиції та територіальні органи Міністерства юстиції.

3. З огляду на складність та комплексний характер питань, пов'язаних із Конвенцією, а також беручи до уваги, що практика Суду перебуває у постійному розвиткові, керівникам органів, задіяних у здійсненні експертизи, рекомендується визначити конкретних осіб, які відповідатимуть за цей напрямок роботи на постійній основі, проходитимуть спеціалізоване навчання, отримуватимуть необхідну інформацію та методичні рекомендації.

4. Експертиза проводиться у два етапи:

а) перший етап - перевірка, чи предмет регулювання нормативного акта (його проекту) стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією (перевірка на належність);

б) другий етап - перевірка нормативного акта (його проекту), предмет регулювання якого стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, на відповідність положенням Конвенції та практиці Суду (перевірка на відповідність).

5. Перевірка на належність здійснюється шляхом встановлення того, чи належать питання, які регулюються нормативним актом (його проектом), до переліку, визначеного в Тематичному покажчику за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї (далі - Тематичний покажчик) - додається.

6. Перевірку на належність здійснюють:

- суб'єкт нормотворення - перед поданням проекту нормативного акта на правову експертизу до Міністерства юстиції або перед поданням нормативного акта на державну реєстрацію;

- структурні підрозділи міністерства юстиції та територіальні органи юстиції під час здійснення правової експертизи проекту нормативного акта або під час державної реєстрації нормативного акта (контрольна перевірка на належність).

7. У разі, якщо суб'єкт нормотворення встановлює, що предмет регулювання нормативного акта стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, він передає акт на державну реєстрацію із таким застереженням у супровідному листі: "(вид та назва акта) стосується питань N .., визначених у Тематичного покажчику за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод".

8. У разі, якщо суб'єкт нормотворення встановлює, що предмет регулювання проекту нормативного акта стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, він робить у п. 2 Довідки, наведеної у Додатку 15 Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2000 р. N 915 (далі - Довідка), таке застереження: "(вид та назва акта) стосується питань N .., визначених у Тематичному покажчику за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод".

9. У разі, якщо під час контрольної перевірки на належність буде встановлено, що предмет регулювання нормативного акта стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією:

- проект нормативного акта, поданий на правову експертизу, невідкладно передається до Національного бюро для отримання висновку відповідно до п. 12 цих Методичних рекомендацій;

- нормативний акт, поданий на державну реєстрацію, повертається суб'єкту нормотворення для отримання висновку відповідно до п. 13 та п. 14 цих Методичних рекомендацій.

10. Перевірка на відповідність здійснюється шляхом встановлення того, чи містить нормативний акт (його проект), предмет регулювання якого стосується прав і свобод, гарантованих Конвенцією, положення, що можуть призвести до порушення Конвенції.

11. Перевірку на відповідність здійснюють:

- Національне бюро у справах дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини Міністерства юстиції (далі - Національне бюро);

- територіальні органи Міністерства юстиції.

12. Проекти нормативних актів, подані на правову експертизу, які стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією, невідкладно передаються відповідальним структурним підрозділом Міністерства юстиції до Національного бюро для надання у встановлений строк висновку про відповідність Конвенції, який включається до висновку Міністерства юстиції України за результатами правової експертизи проекту.

13. Нормативні акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що підлягають державній реєстрації, які стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією, передаються суб'єктами нормотворення до Національного бюро для надання у встановлений строк висновку про відповідність Конвенції.

14. Інші нормативні акти, що підлягають державній реєстрації, передаються суб'єктами нормотворення до управлінь юстиції для надання у встановлений строк висновку про відповідність Конвенції.

15. Роз'яснення щодо особливостей застосування цих Методичних рекомендацій та підготовки висновків експертизи здійснює Національне бюро як усно, так і в письмовій формі (листування, електронна пошта, факс).

16. Зміни до цих Методичних рекомендацій, зокрема доповнення Тематичного переліку, вносить Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

Більшість формулювань у тексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та протоколів до неї (далі - Конвенція) за своєю формою мають узагальнювальний, оцінний характер. Відтак, перевірка на відповідність нормативно-правового акта або його проекту (далі - нормативний акт) вимогам Конвенції виключно на основі її тексту не буде результативною.

Зміст положень Конвенції конкретизується в практиці її застосування, тобто через практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Відповідно, найбільш повно відображає предмет та критерії регулювання Конвенції весь масив рішень Суду.

Однак зазначене джерело є надзвичайно великим за обсягом, складним та неоднорідним за змістом, а також певною мірою ускладненим для доступу за мовною формою - всі рішення Суду виконуються англійською та/або французькою мовами.

Тому для спрощення процедури ідентифікації належності предмета регулювання нормативного акта до сфери дії Конвенції у цьому Тематичному покажчику подаються питання (теми), визначені Судом у ході застосування того чи іншого положення Конвенції.

Зазначений Тематичний покажчик складений шляхом узагальнення практики Суду за весь час його діяльності, у ньому знайшов відображення перелік ключових сфер правовідносин, в яких, за усталеною практикою Суду, можливе порушення Конвенції.

Наприклад, до сфери застосування статті 3 Конвенції "Заборона катування" у Тематичному покажчику віднесене питання 3.13 "зберігання медичної документації".

Відповідно до усталеної практики Суду, на державі у разі надходження небезпідставної скарги про катування лежить позитивний обов'язок провести ефективне розслідування, а якщо зазначене питання буде розглядатися Судом - поза розумним сумнівом довести відсутність такого поводження, надавши, зокрема, відповідну медичну документацію. Ненадання такої документації, у тому числі й у зв'язку із її знищенням у встановлений строк, може мати наслідком констатацію Судом порушення статті 3 Конвенції з боку держави.

Тематичний покажчик складається із двох розділів.

Розділ I являє собою перелік тематичних груп положень Конвенції, він включає номери відповідних статей та їх назви (протоколи 6, 12, 13 не включені, оскільки предмет їхнього регулювання охоплюється питаннями за статтями 2 та 14).

Розділ II включає тексти положень Конвенції за статтями, а також перелік питань з номерами для посилання.

Для визначення того, чи стосується предмет регулювання нормативного акта Конвенції, необхідно:

1) окреслити коло питань, яких стосується нормативно-правовий акт;

2) встановити, чи відносяться зазначені питання до певних тематичних груп за Розділом I;

3) визначити, чи відносяться зазначені питання до сфери регулювання Конвенції за Розділом II.

Стаття 1 Зобов'язання додержувати поваги до прав людини

Стаття 2 Право на життя

Стаття 3 Заборона катування

Стаття 4 Заборона рабства і примусової праці

Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність

Стаття 6 Право на справедливий суд

Стаття 7 Ніякого покарання без закону

Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя

Стаття 9 Свобода думки, совісті і релігії

Стаття 10 Свобода вираження поглядів

Стаття 11 Свобода зібрань та об'єднання

Стаття 12 Право на шлюб

Стаття 13 Право на ефективний засіб юридичного захисту

Стаття 14 Заборона дискримінації

Стаття 15 Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації

Стаття 16 Обмеження політичної діяльності іноземців

Стаття 17 Заборона зловживання правами

ПЕРШИЙ ПРОТОКОЛ ДО КОНВЕНЦІЇ

Стаття 1 Захист власності

Стаття 2 Право на освіту

Стаття 3 Право на вільні вибори

ПРОТОКОЛ N 4 ДО КОНВЕНЦІЇ

Стаття 2 Свобода пересування

Стаття 4 Заборона колективного вислання іноземців

ПРОТОКОЛ N 7 ДО КОНВЕНЦІЇ

Стаття 1 Процедурні гарантії, що стосуються вислання іноземців

Стаття 2 Право на оскарження в кримінальних справах

Стаття 5 Рівноправність кожного з подружжя

1. Зобов'язання додержувати поваги до прав людини

Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.

1.1 підрозділи Збройних Сил України за кордоном

1.2 іноземці

1.3 особи без громадянства

1.4 особи з подвійним громадянством

1.5 вислання, депортація, екстрадиція

2. Право на життя

1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

2. Позбавлення життя не розглядається як таке, що вчинене на порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:

a) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства;

b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, яку законно тримають під вартою;

c) при вчиненні правомірних дій для придушення заворушення або повстання.

2.1 насильницька смерть

2.2 розслідування обставин смерті

2.3 зникнення особи

2.4 зберігання матеріалів розслідування за фактами смерті (зникнення)

2.5 всі питання тримання під вартою

2.6 смерть у медичному закладі

2.7 надання медичної допомоги

2.8 зберігання медичної документації

2.9 заборона евтаназії

2.10 самогубство

2.11 зараження смертельною хворобою

2.12 надзвичайні ситуації

2.13 планування та проведення операцій із застосуванням сили

2.14 виключно необхідне застосування сили

2.15 застосування зброї та спецзасобів

2.16 смерть під час військової служби

2.17 бойові дії

2.18 військові навчання

2.19 бойова підготовка

2.20 загроза для життя у разі вислання (депортації, екстрадиції)

2.21 безпека праці

2.22 безпечність спорудження та експлуатації об'єктів

2.23 компенсація у зв'язку зі смертю (зникненням)

3. Заборона катування

Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

3.1 перебування особи під контролем держави

3.2 розслідування скарг про погане поводження

3.3 розслідування фактів, що свідчать про погане поводження

3.4 компенсація у зв'язку з поганим поводженням

3.5 усі питання перебування під вартою та/або під контролем державних органів

3.6 очікування покарання

3.7 затримання осіб, які мають серйозні фізичні вади

3.8 дисциплінарні покарання

3.9 поводження з особами, які мають психічні розлади

3.10 примусові заходи медичного характеру

3.11 надання медичної допомоги

3.12 примусове годування

3.13 зберігання медичної документації

3.14 зараження смертельною хворобою

3.15 застосування спецзасобів та зброї

3.16 застосування сили

3.17 надзвичайні ситуації

3.18 надзвичайний стан

3.19 планування та проведення операцій із застосуванням сили

3.20 зникнення особи

3.21 безпечність спорудження та експлуатації об'єктів

3.22 загроза поганого поводження

3.23 попередження поганого поводження з боку цивільних осіб

3.24 особи, що знаходяться під опікою та піклуванням

3.25 опікуни та піклувальники

3.26 насильство в сім'ї

3.27 усиновлення

3.28 притулки, дитячі садочки, школи, інтернати, дитячі табори

3.29 вислання, депортація, екстрадиція

3.30 торгівля людьми

3.31 кабала

3.32 сексуальне рабство

3.33 дискримінація за ознаками раси, статі, національності, релігії, сексуальної орієнтації

4. Заборона рабства та примусової праці

1. Нікого не можна тримати в рабстві або в підневільному стані.

2. Ніхто не може бути присилуваний виконувати примусову чи обов'язкову працю.

3. Для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється:

a) на будь-яку роботу, виконання якої зазвичай вимагається під час призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції тримання в умовах позбавлення свободи або під час умовного звільнення;

b) на будь-яку службу військового характеру або - у випадку, коли особа відмовляється від неї з мотивів особистих переконань у країнах, де така відмова визнається, - службу, яка вимагається замість обов'язкової військової служби;

c) на будь-яку службу, що вимагається у випадку надзвичайної ситуації або стихійного лиха, яке загрожує життю чи благополуччю суспільства;

d) на будь-яку роботу чи службу, яка є частиною звичайних громадянських обов'язків.

4.1 праця осіб, що відбувають строкову військову службу

4.2 альтернативна (невійськова) служба

4.3 праця заарештованих і засуджених до позбавлення волі

4.4 виправні роботи

4.5 праця неповнолітніх

4.6 праця інвалідів

4.7 фізичне рабство

4.8 психологічне рабство

4.9 сексуальне рабство

4.10 кабала

4.11 примусова праця у сім'ї

4.12 виконання обов'язків, не пов'язаних з трудовими відносинами

4.13 оплата праці

4.14 примусова чи обов'язкова праця

4.15 надзвичайна ситуація, стихійне лихо

5. Право на свободу та особисту недоторканність

1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:

a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;

b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом;

c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;

d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу;

e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг;

f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.

3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "c" пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.

5.1 будь-яка форма позбавлення свободи

5.2 арешт

5.3 затримання, включаючи затримання для перевірки документів, ідентифікації особи, особистого огляду тощо

5.4 затримання неповнолітнього

5.5 затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань

5.6 карантинні заходи

5.7 затримання психічно хворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг

5.8 недозволений в'їзд в країну

5.9 вислання, депортація, екстрадиція

5.10 примусове утримання іноземців у міжнародній зоні аеропорту

5.11 негайність інформування про підстави затримання

5.12 статус особи (органу), що санкціонує будь-яке позбавлення свободи

5.13 покарання у вигляді позбавлення волі

5.14 всі питання звільнення з-під варти

5.15 доступність інформації про час, місце та підстави затримання особи, її місцезнаходження

5.16 запобіжне ув'язнення, його тривалість

5.17 примусовий привід

5.18 підписка про невиїзд

5.19 зміна запобіжного заходу

5.20 строки перебування під вартою

5.21 судовий контроль законності запобіжного ув'язнення чи законності тримання під вартою

5.22 захворювання, за наявності яких/якого особа не може перебувати під вартою

5.23 поміщення до карцерного приміщення, гауптвахти

5.24 відшкодування шкоди за незаконний арешт, затримання чи тримання під вартою

6. Право на справедливий суд

1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

2. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

6.1 досудове слідство, дізнання

6.2 судовий розгляд

6.3 оскарження рішення суду

6.4 скасування остаточного рішення суду

6.5 виконання судового рішення

6.6 виконання рішення комісії по трудових спорах