I. Розглянувши ситуацію в паливно-енергетичному комплексі країни, проаналізувавши стан виконання попередніх рішень Ради національної безпеки і оборони України у сфері енергетики, заходів, спрямованих на реалізацію Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, враховуючи результати останніх переговорів з Російською Стороною та укладення між ВАТ "Газпром" та НАК "Нафтогаз України" довгострокових угод щодо купівлі/продажу природного газу для українських споживачів та транзиту природного газу територією України для європейських споживачів, Рада національної безпеки і оборони України дійшла таких висновків:

1. Паливно-енергетичний комплекс України функціонує в умовах збереження раніше ідентифікованих ризиків та дальшого накопичення реальних загроз енергетичній безпеці держави.

Невиконаною залишається переважна більшість завдань щодо виправлення ситуації в енергетичній сфері, визначених попередніми рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, що введені в дію указами Президента України.

Зокрема, виконано лише 39 з 109 завдань, передбачених Указом Президента України від 27 грудня 2005 року N 1863 у зв'язку з рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 9 грудня 2005 року "Про стан енергетичної безпеки України та основні засади державної політики у сфері її забезпечення".

Не виконано більшість основних заходів, передбачених для виконання у 2006-2008 роках планом заходів на 2006-2010 роки щодо реалізації Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 липня 2006 року N 436-р.

Зокрема, повністю або у більшій частині не виконані заходи щодо вдосконалення законодавчої та нормативної бази, впровадження ринкових перетворень у сфері енергетики, оптимізації тарифної та цінової політики, залучення іноземних інвестицій, реформування відносин власності в енергетиці, міжнародного співробітництва в енергетичній сфері, диверсифікації джерел та маршрутів транспортування енергоносіїв, реалізації політики енергоефективності та розвитку поновлюваних і альтернативних джерел енергії, оптимізації структури споживання енергоносіїв, забезпечення зростання власного видобутку вуглеводнів та інших енергоносіїв (зокрема, вуглеводнів на континентальному шельфі Чорного моря та урану), розвитку та модернізації енергетичних потужностей та магістральних мереж, підвищення експортного потенціалу паливно-енергетичного комплексу, модернізації та реконструкції вуглевидобувних та нафтопереробних підприємств, газотранспортної системи, комунальної теплоенергетики та систем теплопостачання, підприємств ядерно-паливного циклу, створення стратегічних запасів енергоносіїв, науково-технічного забезпечення галузі.

Все це призвело до того, що рівень енергетичної безпеки держави знизився до критично небезпечного. Це проявилося на початку 2009 року під час газової кризи, спровокованої діями ВАТ "Газпром". Лише скоординовані з главою держави високопрофесійні дії керівництва, інженерного і технічного персоналу НАК "Нафтогаз України" дозволили в цей час уникнути в Україні, насамперед у південно-східних регіонах, енергетичної катастрофи.

Основні чинники незадовільного рівня енергетичної безпеки та загрози, ідентифіковані Радою національної безпеки і оборони України ще у 2005 році (зокрема, надмірна залежність України від монопольних постачальників природного газу, нафти та ядерного палива; наявність неринкових і непрозорих відносин у цих галузях; нераціональна структура паливно-енергетичних балансів країни; надмірна енергоємність галузей економіки та соціальної сфери), й надалі залишаються підґрунтям для економічного тиску на нашу державу, що заподіяло шкоди національним інтересам України.

Незавершеність переходу до ринкової економіки, відсутність конкурентних ринків природного газу та енергетичного вугілля, уповільнення впровадження реформування ринку електричної енергії, недосконала і непрозора система ціно- та тарифоутворення, поширення практики перехресного субсидіювання, повернення до адміністративного регулювання на ринках паливно-енергетичних ресурсів, відсутність активної та послідовної політики енергоефективності та диверсифікації - все це є об'єктивними факторами, які не дозволяють забезпечити Україні рівень її енергетичної безпеки, який відповідав би викликам сьогодення, та досягнути цілей, визначених Енергетичною стратегією України на період до 2030 року.

2. Перехід на довгострокові, прямі та прозорі контракти з Російською Стороною у питаннях постачання природного газу в Україну та його транзиту європейським споживачам є важливим елементом забезпечення енергетичної безпеки як України, так і Європи.

Водночас суттєві ризики для Української Сторони несе як одноосібне визначення Прем'єр-міністром України Директив для української делегації, так і низка умов підписаних контрактів, зокрема:

1) базова ціна на природний газ, закладена у формулу ціни на газ для України у Контракті N КП від 19 січня 2009 року між відкритим акціонерним товариством "Газпром" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" купівлі - продажу природного газу у 2009-2019 роках (далі - Контракт купівлі-продажу), є однією із найвищих цін у Європі.

Беручи до уваги, що пільговий період переходу на ринкові ціни за умовами Контракту купівлі-продажу становить лише 1 рік, зазначене ставить українські підприємства перед надзвичайно складним завданням щодо невідкладної (протягом 1-2 років) модернізації основних засобів та суттєвого зменшення споживання енергоресурсів взагалі та природного газу зокрема.

У той же час з огляду на необхідні часові рамки зазначеної модернізації (3-5 років) та брак інвестицій це може призвести до суттєвого зменшення конкурентоспроможності української економіки вже у 2010-2011 роках та витиснення продукції українських підприємств зі світових ринків, зокрема, металургії та хімічної промисловості, та втрати ними частки ринку;

2) закладена у Контракті купівлі-продажу формула розрахунку ціни газу для України з базовою ціною 450 доларів США за 1000 кубометрів та порівняльними параметрами цін на мазут і газойль економічно необґрунтована, не відповідає українським реаліям заміщення різних видів енергоносіїв і не відповідає директивам з цього питання, затвердженим Президентом України;

3) істотне збільшення ціни на імпортний природний газ у першому та другому кварталах 2009 року потребуватиме відповідного фінансового ресурсу для вчасного проведення розрахунків з ВАТ "Газпром" (1,8 та близько 3,0 млрд. доларів США відповідно).

При цьому вимоги Контракту купівлі-продажу, відповідно до яких будь-яка затримка з розрахунком з ВАТ "Газпром" призводить до режиму передоплати, потребують акумуляції ще близько 1 млрд. доларів США як запобіжного заходу.

Водночас реалізація українським споживачам природного газу у цей період за середньозваженою річною ціною не дасть можливості НАК "Нафтогаз України" вчасно акумулювати необхідні кошти та потребуватиме відповідної фінансової підтримки НАК "Нафтогаз України" (зокрема, виходячи з діючого тарифу для підприємств теплокомуненерго, річних обсягів споживання та середньозваженої річної ціни імпортованого природного газу, яка відповідно до розрахунків Уряду становитиме 228,8 доларів США, загальна потреба у компенсації, що повинна бути передбачена в Державному бюджеті України на 2009 рік, має становити щонайменше 11,6 млрд. гривень проти 1,6 млрд. гривень, які передбачені бюджетом).

Ситуацію ускладнює вже існуючий дефіцит коштів НАК "Нафтогаз України", який за проектом прогнозного руху коштів становитиме близько 59 млрд. гривень.

Зазначені фактори суттєво ускладнюють фінансовий стан НАК "Нафтогаз України" та потребують злагоджених та своєчасних дій Уряду;

4) прийняття рішення Національною комісією регулювання електроенергетики України щодо підвищення ціни на природний газ для споживачів бюджетної сфери та промисловості, яка з урахуванням податків та витрат на транспортування становить сьогодні більш як 2600 гривень за 1 тис. куб. м, потребує термінового внесення змін до Державного бюджету України на 2009 рік з метою недопущення виникнення заборгованості за енергоносії та невиконання місцевими бюджетами делегованих повноважень;

5) асиметрія відповідальності та ризиків Сторін контрактів (зокрема, щодо штрафних санкцій за невчасну оплату, перевищення відбору законтрактованих обсягів газу чи його недовідбір), невизначеність умов використання газу з українських підземних сховищ газу (далі - ПСГ), зобов'язання Української Сторони здійснювати транзит газу практично за будь-яких умов, у той час як за певних обставин Російська Сторона матиме низку підстав для припинення постачання газу в Україну, порушують принципи рівноправності та паритетності, що ставить Українську Сторону у залежність від Російської;

6) умовами Контракту купівлі-продажу передбачені зобов'язання Української Сторони щодо закупівлі газу в обсягах, які перевищують щорічні прогнозні потреби України в імпортному газі. Це суперечить Енергетичній стратегії України на період до 2030 року в частині диверсифікації джерел постачання газу, збільшення обсягів власного видобутку та скорочення його споживання в цілому;

7) закладена в Контракті між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та відкритим акціонерним товариством "Газпром" про обсяги та умови транзиту природного газу територією України на період з 2009 по 2019 роки (далі - Контракт на транзит) формула розрахунку ставки транзиту російського природного газу територією України суперечить європейській практиці, не відповідає директивам з цього питання, затвердженим Президентом України, та директивам Прем'єр-міністра України, відповідно до яких формування ставки плати за послуги з транзиту з 2010 року мало відбуватися на базі формули, яка повинна була відшкодовувати НАК "Нафтогаз України" всі експлуатаційні витрати, пов'язані з транзитом газу, повну вартість паливного газу, амортизацію вартості газотранспортної системи (далі - ГТС), що використовується для транзиту, згідно з справедливою ринковою вартістю ГТС, а також вартість капіталу, розраховану на базі реальної ставки вартості капіталу та справедливої ринкової вартості ГТС, що використовується для транзиту. Зазначена формула, відповідно до директив Прем'єр-міністра України, повинна була передбачити індексацію всіх зазначених вище елементів згідно з актуальними ринковими умовами.

Натомість у формулу не закладено необхідну інвестиційну складову, а передбачена індексація на рівень інфляції у ЄС не може ефективно враховувати ані поточних витрат на транзит, ані їх збільшення в результаті зростання цін виробників та заробітної плати в Україні.

Паливна складова тарифу є більш ніж удвічі заниженою, оскільки не повною мірою враховує потребу ГТС у паливному (технологічному) газі (замість потреби в технологічному газі, яка становить 5,4-5,5% від загального обсягу транзиту газу, враховано лише 3%) та є тим меншою, чим на більшу відстань транспортується газ, що не відповідає економічному сенсу;

8) умовами Контракту на транзит передбачається погоджувати низку технічних параметрів (зокрема, тиск у газотранспортній мережі, порядок визначення обсягів газу, вимоги до його якості та калорійності) щорічними технічними угодами. При цьому навіть за відсутності такої угоди Україна повинна виконувати свої зобов'язання по транзиту.

Невизначеність кінцевого терміну узгодження технічних угод, відсутність відповідальності сторони, з вини якої не було своєчасно підписано такий документ, порушують принципи рівноправності та симетричної відповідальності за дотримання умов угод та ставлять Українську Сторону у залежність від Російської Сторони;

9) невирішеність питання легітимної передачі від компанії "ROSUKRENERGO" НАК "Нафтогаз України" прав власності на газ, що перебуває у ПСГ, в якості зарахування зобов'язань AG "ROSUKRENERGO" перед НАК "Нафтогаз України", що виникли в результаті переуступки ВАТ "Газпром" прав вимоги у розмірі 1,7 млрд. доларів США, може завадити виконанню зобов'язань Української Сторони щодо транзиту газу, оскільки саме цей газ відповідно до умов контрактів має використовуватися в якості паливного (технологічного) газу у 2009 році, а можливі судові позови з боку AG "ROSUKRENERGO" можуть заблокувати можливість його використання.