Відповідальність, гармонізація, узгодження, результати й взаємна підзвітність

1. Ми, Міністри розвинутих країн та країн, що розвиваються, відповідальні за надання сприяння розвиткові, та Голови багатосторонніх і двосторонніх установ з питань розвитку, що брали участь у засіданні в м. Париж, яке відбулося 2 березня 2005 року, приймаємо рішення про вжиття далекосяжних заходів, що підлягають моніторингу та спрямовані на реформування шляхів надання допомоги та управління нею у світлі майбутнього огляду Декларації тисячоліття та Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), що проводиться ООН кожні п'ять років і буде проведений наступного разу в кінці поточного року. Як і під час зустрічі в Монтереї, ми усвідомлюємо, що задля досягнення зазначених цілей окрім підвищення обсягу допомоги та зростання ролі інших джерел надання допомоги, спрямованих на забезпечення розвитку, також необхідно значно підвищити ефективність допомоги для підтримки зусиль країн-партнерів, які спрямовані на вдосконалення урядування та діяльності, метою якої є забезпечення розвитку. Зазначене вище набуде ще більшої ваги, якщо вже існуючі та нові двосторонні та багатосторонні ініціативи приведуть до подальшого значного підвищення обсягу зовнішньої допомоги.

2. На цьому Форумі з підвищення ефективності зовнішньої допомоги, що проводиться на найвищому рівні, ми здійснюємо нашу подальшу роботу відповідно до Декларації, прийнятої на Римському Форумі з гармонізації (лютий 2003 року) та відповідно до основних принципів, висунутих у ході проведення Маракеського круглого столу, присвяченого питанням управління результатами розвитку (лютий 2004 року), оскільки ми вважаємо, що саме завдяки ним буде посилено вплив допомоги, що надається, для зменшення бідності й нерівності, забезпечення зростання, створення потенціалу й прискорення досягнення Цілей розвитку тисячоліття.

3. Ми ще раз підтверджуємо зобов'язання, які були взяті нами на Римському форумі стосовно забезпечення гармонізації та узгодження надання зовнішньої допомоги. Нас стимулює той факт, що багато країн-донорів і країн-партнерів визначили підвищення ефективності зовнішньої допомоги як високопріоритетний напрям, і ми ще раз підтверджуємо нашу готовність забезпечити прискорення реалізації поставлених цілей, зокрема в таких сферах:

i. Вироблення більш чітких національних стратегій розвитку країн-партнерів та забезпечення їхньої реалізації, а також посилення відповідних рамок діяльності (наприклад, планування, бюджету й оцінки виконання).

ii. Поліпшення узгодження зовнішньої допомоги з пріоритетами, системами та процедурами країни партнера й стимулювання зміцнення їхнього потенціалу.

iii. Підвищення рівня відповідної підзвітності країн-донорів і країн-партнерів перед своїми громадянами й парламентами для розробки політичних курсів, стратегій та забезпечення їхнього виконання.

iv. Уникнення дублювання заходів і забезпечення більш раціональної донорської діяльності для максимального підвищення її економічної ефективності.

v. Реформування та спрощення стратегій і процедур країн-донорів для заохочення спільної роботи й прогресивного узгодження з пріоритетами, системами й процедурами країн-партнерів.

vi. Визначення критеріїв, стандартів виконання та підзвітності для національних систем країн-партнерів у сфері державного фінансового управління, системі закупівель, фідуціарних гарантій і природоохоронних оцінок відповідно до широковизнаних успішних практик, а також забезпечення їхнього швидкого й широкого застосування.

4. Ми зобов'язуємося вжити конкретних та ефективних заходів, спрямованих на вирішення решти проблемних питань, як-от:

i. Недостатньої розвиненості системи закладів, що спрямовані на забезпечення розробки й виконання національних стратегій розвитку, орієнтованих на досягнення конкретних результатів, у країнах-партнерах.

ii. Неспроможності забезпечити більш передбачувані та довгострокові зобов'язання стосовно надання донорської допомоги країнам-партнерам.

iii. Недостатнього рівня делегування повноважень персоналу представництв країн-донорів і недостатньої уваги стимулюючим факторам, що можуть забезпечити налагодження партнерських відносин між країнами-донорами та країнами-партнерами.

iv. Недостатнього рівня інтеграції глобальних програм й ініціатив до внутрішніх стратегій з розвитку країн-партнерів, у тому числі таких критично важливих сфер, як боротьба з ВІЛ/СНІД.

v. Корупції й відсутності прозорості, що підривають суспільну підтримку, перешкоджають ефективній мобілізації й розподілу ресурсів, а також зменшують частку ресурсів на здійснення діяльності, яка є надзвичайно важливою для викорінення бідності й забезпечення стійкого економічного зростання. Існування корупції не дає змоги країнам-донорам покладатися на відповідні національні системи країн-партнерів.

5. Ми усвідомлюємо, що підвищення ефективності зовнішньої допомоги є доцільним і необхідним стосовно всіх видів надання допомоги. Визначаючи найбільш ефективні види надання зовнішньої допомоги, ми будемо керуватися стратегіями розвитку й пріоритетами, визначеними самими країнами-партнерами. Індивідуально або колективно ми будемо проводити відбір й вести розробку відповідних додаткових видів надання допомоги для забезпечення їхньої максимальної комбінованої ефективності.

6. З метою реалізації Декларації ми докладемо додаткових зусиль, спрямованих на забезпечення надання й використання допомоги, у тому числі збільшення обсягів фінансових потоків, як було обіцяно на зустрічі в Монтереї, та в спосіб, що дозволить раціоналізувати часто надмірну фрагментацію донорської діяльності на національному й секторальному рівнях.

7. Підвищення ефективності зовнішньої допомоги також є необхідним у складних та надзвичайних ситуаціях, наприклад цунамі, яке 26 грудня 2004 року спричинило руйнування та жертви в країнах, розташованих на узбережжі Індійського океану. У таких ситуаціях надання всесвітньої гуманітарної допомоги й допомоги, спрямованої на забезпечення розвитку, має узгоджуватися зі стратегіями країн-партнерів стосовно боротьби з бідністю та забезпечення економічного зростання. У країнах з нестабільною ситуацією, у рамках надаваної нами допомоги, спрямованої на відновлення держави й забезпечення надання базових послуг, ми також забезпечимо адаптацію принципів гармонізації, узгодження й управління результатами до середовища, в якому урядування й потенціал є недостатньо розвинутими. Загалом поступово ми приділятимемо більше уваги таким складним ситуаціям під час ужиття заходів стосовно підвищення ефективності зовнішньої допомоги.

8. Ми розуміємо, що реформи, запропоновані в цій Декларації, вимагатимуть постійної політичної підтримки на високому рівні, спільного тиску з боку учасників процесу та скоординованих дій на глобальному, регіональному й національному рівнях. Ми зобов'язуємося прискорити темп здійснення перетворень у дусі спільної підзвітності, шляхом виконання Завдань Партнерства, викладених у розділі II, здійснюючи оцінку позитивних змін стосовно цих питань згідно з 12 спеціальними показниками, розробленими й погодженими нами сьогодні та викладеними в розділі III цієї Декларації.

9. Для подальшого прискорення позитивних змін ми визначимо цілі на період до 2010 року. Такі цілі передбачатимуть участь як країн-донорів, так і країн-партнерів, а також розроблятимуться для відстеження й стимулювання позитивних змін на глобальному рівні серед країн й агентств, що підписали цю Декларацію. Ці цілі не повинні перешкоджати досягненню цілей, або заміняти собою будь-які цілі, що визначаються окремими країни-партнерами для себе. На сьогодні ми дійшли згоди стосовно п'яти попередньо визначених цілей, досягнення яких контролюватиметься за допомогою показників, наведених у розділі III. Ми погоджуємося провести огляд досягнення цих попередніх цілей та затвердити нові цілі відповідно до решти показників, як показано в розділі III, до проведення зустрічі UNGA на вищому рівні, що відбудеться у вересні 2005 року. У зв'язку із цим ми звертаємося з проханням до країн-донорів і країн-партнерів, що беруть участь у роботі Комітету допомоги розвитку, провести відповідну термінову підготовчу роботу (1). Водночас ми вітаємо ініціативи країн-партнерів і країн-донорів стосовно визначення власних цілей з підвищення ефективності зовнішньої допомоги в рамках погоджених показників позитивних змін та Зобов'язань зі співробітництва. Наприклад, ряд країн-партнерів представили плани дій, також багато країн-донорів взяли на себе нові важливі зобов'язання. Ми пропонуємо всім заінтересованим учасникам надати інформацію про такі ініціативи до 4 квітня 2005 року для забезпечення їхньої публікації.

(1) Відповідно до пункту 9 Декларації товариство країн-донорів і країн-партнерів, що беруть участь у Комітеті допомоги розвитку (Робоча група з моніторингу ефективності зовнішньої допомоги), у тому числі членів Комітету допомоги розвитку (ОЕСР), країни-партнери та багатосторонні установи, провело дві зустрічі, 30-31 травня 2005 року та 7-8 липня 2005 року для прийняття й, за необхідності, проведення огляду цілей для дванадцяти Показників позитивних змін. На цих зустрічах було досягнуто згоди стосовно цілей, викладених у розділі III цієї Декларації. Ця угода є предметом застережень з боку однієї країни-донора за a) методикою оцінки якості систем закупівель, керованих на місцевому рівні (стосуються підпункту "b" пункту 2 і підпункту "b" пункту 5) і b) прийнятної якості державних програм з реформи фінансового керування (стосуються підпункту "a.ii" пункту 5). Надалі будуть проведені обговорення з метою розгляду цих питань. Цілі, у тому числі застереження, було доведено до відома Голів Пленарного Засідання на вищому рівні 59-ї сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй у листі від 9 вересня 2005 року від імені Ричарда Маннінга, Голови Комітету допомоги розвитку (ОЕСР).

10. Оскільки забезпечення реальних позитивних змін на національному рівні є надзвичайно важливим завданням, ми під керівництвом країни-партнера будемо періодично проводити як якісну, так і кількісну оцінку наших спільних досягнутих позитивних змін на національному рівні в напрямі реалізації погоджених зобов'язань стосовно підвищення ефективності зовнішньої допомоги. Для цього ми використовуватимемо відповідні механізми, що існують на національному рівні.

11. На міжнародному рівні ми закликаємо спільноту країн-донорів, а також країн-партнерів, що беруть участь в роботі Комітету допомоги розвитку збільшити свою участь, і до кінця 2005 року запропонувати низку заходів стосовно середньострокового моніторингу реалізації зобов'язань, зазначених у цій Декларації. Водночас ми звертаємося до всіх учасників процесу з проханням забезпечити координацію міжнародного моніторингу показників позитивних змін, зазначених у розділі III; та, у випадку необхідності, доопрацювати цілі; надати необхідні рекомендації стосовно визначення основних напрямів; й організувати постійний збір інформації з низки країн для подальшого узагальнення в періодичному звіті. Ми також використаємо існуючі донорські механізми для проведення оглядів та регіональних оглядів для забезпечення позитивних змін у цій сфері. Крім того, ми розглянемо можливість застосування процесів незалежного моніторингу національного значення (з повним охопленням країни) й оцінок, які повинні застосовуватися, не покладаючи додаткового навантаження на партнерів, а також таких, що забезпечать більш повне розуміння того, як підвищена ефективність зовнішньої допомоги сприяє досягненню завдань із забезпечення розвитку.

12. У зв'язку з нашою спрямованістю на реалізацію ми плануємо зустрітися знову 2008 року в одній з країн, що розвиваються, і провести два кола моніторингу. Потім планується проведення огляду прогресу в реалізації цієї Декларації.

13. Підготовлені в дусі взаємної підзвітності, ці Завдання Партнерства розроблено з урахуванням отриманих знань і наявного досвіду. Ми усвідомлюємо, що зобов'язання необхідно інтерпретувати у світлі ситуацій, що притаманні кожній країні-партнеру.

14. Країни-партнери зобов'язуються:

- Відігравати провідну роль у розробці й здійсненні національних стратегій розвитку (2) за допомогою проведення розширених консультацій.

(2) Термін "національна стратегія розвитку" містить зниження рівня бідності й подібні стратегії загального характеру, а також секторальні й тематичні стратегії.

- Перевести національні стратегії в пріоретизовані операційні програми, орієнтовані на результати, які фіксуються в структурі середньострокових витрат і річних бюджетах (показник 1).

- Узяти на себе провідну роль у координуванні зовнішньої допомоги й інших ресурсів для розвитку на всіх рівнях під час діалогу з країнами-донорами, а також сприяти залученню громадськості й приватного сектору.

15. Донори зобов'язуються:

- Поважати керівну позицію країни-партнера й надавати допомогу в посиленні її потенціалу з виконання керівної ролі.

16. Країни-донори зобов'язуються:

- Засновувати свої стратегії для країн, установлювати діалог стосовно політик і програми співробітництва для розвитку, спираючись на національні стратегії розвитку країн-партнерів і періодичні огляди прогресу реалізації цих стратегій (3) (Покажчик 3).

(3) Це містить, наприклад, Щорічний огляд прогресу стратегії зі зниження рівня бідності.

- По можливості висувати умови, засновані на національних стратегіях розвитку або щорічному огляді прогресу реалізації цієї стратегії. Інші умови будуть уключені тільки за наявності чіткого обґрунтування. Вони будуть виконуватися з дотриманням прозорості, а також лише після проведення консультацій з іншими країнами-донорами й заінтересованими сторонами.

- Погоджувати фінансування з єдиною структурою умов та (або) певним складом покажчиків, що ґрунтуються на національній стратегії розвитку. Це не означає, що всі країни-донори повинні мати ідентичні умови, але умови кожної окремо взятої країни-донора повинні бути засновані на єдиній раціоналізованій структурі, спрямованій на досягнення стійких результатів.

17. Використання національних закладів і систем у тих випадках, коли існує надійна гарантія того, що допомога буде використана за призначенням, підвищить ефективність зовнішньої допомоги за рахунок посилення стійкого потенціалу країн-партнерів у розробці й реалізації стратегій і звітності перед своїми громадянами й парламентами. Системи й процедури країн-партнерів зазвичай уключають, але не обмежуються ними, національну діяльність і процедури для здійснення державного фінансового менеджменту, бухгалтерського обліку, аудиту, системи закупівель, структури й моніторингу результатів.

18. Діагностичні огляди є важливим джерелом інформації, і дедалі більше використовуються урядами й країнами-донорами як джерело інформації про стан національних систем у країнах-партнерах. І країни-партнери, і країни-донори заінтересовані в можливості проводити моніторинг прогресу в ході вдосконалення національних систем. Цьому сприятимуть механізми оцінки виконання й відповідні пакети реформ, розроблені з використанням інформації, що міститься в діагностичних оглядах і відповідних аналітичних роботах.

19. Країни-партнери й країни-донори зобов'язуються спільно:

- Працювати разом для створення взаємно погоджених структур, які забезпечать застосування надійних оцінок виконання, прозорість і підзвітність національних систем (Покажчик 2).

- Інтегрувати діагностичні огляди й механізми оцінки виконання до національних стратегій з розвитку потенціалу.

20. Країни-партнери зобов'язуються:

- Провести діагностичні огляди, які забезпечать проведення надійних оцінок національних систем і процедур.

- На підставі даних діагностичних оглядів проводити реформи, необхідні для забезпечення ефективності, підзвітності й прозорості національних систем, діяльності закладів і процедур у рамках керування зовнішньою допомогою й іншими ресурсами, спрямованих на розвиток.

- Проводити реформи, наприклад реформу державного управління, що є необхідною для запуску й посилення процесів розвитку стійкого потенціалу.

21. Країни-донори зобов'язуються:

- По можливості максимально використовувати національні системи й процедури. У випадках, коли використання національної системи є неможливим, повинні враховуватися додаткові заходи обережності, спрямовані на посилення національних систем і процедур, а також запобігання їхньому послабленню (показник 5).

- Докладати максимальних зусиль, спрямованих на недопущення створення спеціалізованих структур, відповідальних за оперативне (повсякденне) керування й реалізацію проектів і програм, фінансованих зовнішньою допомогою (показник 6).

- Упроваджувати в національні системи узгоджені механізми оцінки виконання з метою уникнення появи надмірної кількості потенційно конфліктних цілей.

22. Створення стійкого потенціалу в плануванні, керуванні й реалізації стратегій, а також у звітності стосовно отримання результатів стратегій і програм має вирішальне значення для досягнення цілей розвитку на підставі аналізу й діалогу, а також за допомоги реалізації, моніторингу й оцінки. Розвиток потенціалу є відповідальністю країн-партнерів, при цьому країни-донори повинні надавати підтримку. Розвиток потенціалу повинен виходити з національних стратегій розвитку країн-партнерів. Розвиток потенціалу повинен ґрунтуватися не лише на ретельному технічному аналізі. Цей показник повинен чітко реагувати на соціальне, політичне та економічне становище, у тому числі необхідність підвищення застосування людських ресурсів.

23. Країни-партнери зобов'язуються:

- Інтегрувати спеціальні завдання з розвитку потенціалу до національних стратегій розвитку й узятися до їхньої реалізації в рамках національних стратегій з розвитку потенціалу за необхідності.

24. Країни-донори зобов'язуються:

- Погодити свою аналітичну й фінансову підтримку із завданнями й стратегіями країн-партнерів з розвитку потенціалу й, відповідно, узгодити свою підтримку для розвитку потенціалу (показник 4).

25. Країни-партнери зобов'язуються:

- Посилити мобілізацію внутрішніх ресурсів і фіскальну стійкість, а також створити сприятливе середовище для державних і приватних інвестицій.

- Забезпечити механізм своєчасної, прозорої та надійної звітності з виконання бюджету.

- Узяти на себе провідну роль у реформуванні державного фінансового керування.

26. Країни-донори зобов'язуються:

- Надати надійні показники зобов'язання з надання допомоги на багаторічній основі, а також здійснювати виплати допомоги на своєчасній і передбачуваній основі відповідно до погодженого графіка (показник 7).

- По можливості максимально використовувати прозорі бюджетний механізм і систему фінансової звітності країни-партнера (показник 5).

27. Країни-партнери й країни-донори зобов'язуються спільно:

- Проводити гармонізовані діагностичні огляди й оцінки виконання державного фінансового керування.

28. Країни-партнери й країни-донори зобов'язуються спільно:

- Використовувати спільно погоджені стандарти й процеси (4) для виконання діагностичної роботи, розробляти стабільні реформи й проводити моніторинг їхньої реалізації.

(4) Такі, як розроблені спільним круглим столом Комітету допомоги розвитку (ОЕСР) й Світового банку з посилення потенціалу закупівель у країнах, що розвиваються.

- Надавати достатні ресурси для надання підтримки в проведенні середньострокової й довгострокової реформи закупівельної системи, забезпечення розвитку її потенціалу.

- На національному рівні забезпечувати обмін інформацією й досвідом стосовно рекомендованих заходів для їхнього подальшого вдосконалення.

29. Країни-партнери зобов'язуються взяти на себе провідну роль у реформуванні системи закупівель.

30. Країни-донори зобов'язуються:

- Більшою мірою використовувати національні системи країн-партнерів для закупівель, за умови, що країна-партнер розробила й запровадила взаємоузгоджені стандарти й процеси (показник 5).

- Ужити узгоджених заходів у випадках, коли національні системи не відповідають взаємоузгодженим рівням виконання, або у випадках, коли донори не використовують їх.

31. У цілому, незв'язана допомога збільшує ефективність надаваної допомоги шляхом скорочення операційних витрат для країн-партнерів і вдосконалення заінтересованої участі країни й узгодження. Донори Комітету допомоги розвитку спрямовують свої зусилля на реалізацію Рекомендацій Комітету допомоги розвитку стосовно Незв'язаного Офіційного Розвитку Сприяння для найменш розвинених країн (показник 8).

32. Країни-донори зобов'язуються:

- Реалізувати плани дій країн-донорів, які проводяться в рамках виконання зобов'язань Римського Форуму на високому рівні.

- По можливості реалізувати загальні заходи на національному рівні з планування, фінансування (наприклад, спільні фінансові заходи), виплат, моніторингу, оцінки й звітності стосовно донорської діяльності й потоків надаваної допомоги перед Урядом. Одним зі способів досягнення цієї мети є розширене використання програмних моделей надання допомоги (показник 9).

- Проводити спільну роботу, спрямовану на скорочення окремо проведених і дублюючих місій і діагностичних оглядів (показник 10), а також сприяти проведенню спільних тренінгів для обміну отриманими досвідом і знаннями.

33. Надмірна фрагментація зовнішньої допомоги на національному, глобальному та секторальному рівнях знижує ефективність зовнішньої допомоги. Прагматичній підхід до розподілу праці й навантаження підвищує рівень взаємодоповнюваності й може знизити операційні витрати.

34. Країни партнери зобов'язуються:

- Надати чіткий посібник з порівняльних переваг країн-донорів і рекомендації з досягнення донорської взаємодоповнюваності на національному або секторальному рівнях.

35. Країни-донори зобов'язуються:

- У повному обсязі використовувати відповідні порівняльні переваги на секторальному або національному рівнях шляхом делегування повноважень провідним країнам-донорам для виконання програм, заходів і завдань за необхідності.

- Працювати разом для узгодження окремих процедур

36. У зв'язку із цим країни-донори й країни-партнери зобов'язуються спільними зусиллями:

- Провести реформу процедур і посилити стимули (у тому числі прийняття на роботу, оцінку та навчання) для менеджменту й персоналу в здійсненні роботи з гармонізації, узгодження та спрямованості на результати.

Надання ефективної допомоги постконфліктним державам (5)

(5) Наступний розділ узято з проекту Принципів Міжнародних Зобов'язань у постконфліктних державах, які були вироблені на Форумі Вищого Рівня з ефективності розвитку в постконфліктних державах (Лондон, січень 2005).

37. Довгострокове бачення міжнародної участі в розвитку постконфліктних держав полягає в побудові правомірної, ефективної та стійкої держави, а також інших національних інститутів. Тоді, коли керівні принципи з надання ефективної допомоги застосовуються до всіх постконфліктних держав рівномірно, необхідно їх адаптувати до оточення, де заінтересованість уряду в участі слабко виражена й рівень потенціалу країни досить низький, а також до термінових потреб у наданні основних послуг.

38. Країни-партнери зобов'язуються:

- Досягти прогресу в створенні інститутів і структур керування, які забезпечували б ефективне керування, суспільну безпеку, стабільність й однаковий доступ громадян до основних соціальних послуг.