Рада глав урядів Співдружності Незалежних Держав з метою підвищення безпеки польотів повітряних суден, плавання кораблів і руху наземних транспортних засобів, а також більш ефективного використання радіонавігаційних систем загального застосування, що розроблюються і знаходяться в експлуатації у держав-учасниць Співдружності, і подальшої їх інтеграції в Європейську і Світову радіонавігаційні мережі

вирішила:

1. Затвердити Міждержавну радіонавігаційну програму держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і заходи щодо її реалізації (додаються).

2. Доручити Міждержавній консультативній раді "Радіонавігація":

здійснювати координацію робіт з виконання Міждержавної радіонавігаційної програми;

проводити, при необхідності, уточнення і коректування даної Програми.

Вчинено в місті Москві 15 квітня 1994 року в одному дійсному примірнику російською мовою. Дійсний примірник зберігається в Архіві Уряду Республіки Білорусь, який направить державам, що підписали це Рішення, його завірену копію.

На території держав-учасниць Співдружності була створена й існує розвинена інфраструктура навігаційного забезпечення, заснована на наземних радіонавігаційних системах, космічних навігаційних системах і різних спеціальних системах ближньої радіонавігації. Найближчим завданням є підтримка уже створеної інфраструктури навігаційного забезпечення і її нарощування спільними зусиллями для максимального задоволення вимог споживачів держав-учасниць Співдружності. У зв'язку з цим виникає необхідність продовження проведення скоординованих дій держав-учасниць Співдружності в галузі радіонавігаційного забезпечення, основи яких закріплюються в Міждержавній радіонавігаційній програмі.

У Міждержавній радіонавігаційній програмі викладені:

завдання, що вимагають радіонавігаційного забезпечення;

вимоги всіх груп споживачів до радіонавігаційного забезпечення;

системи і технічні засоби радіонавігаційного забезпечення;

основні напрямки підвищення ефективності використання існуючих радіонавігаційних систем і засобів, їхнього розвитку і вдосконалювання;

напрямки співробітництва держав Співдружності щодо створення Європейських і Світових радіонавігаційних мереж.

1.1. Підстави для розробки Міждержавної радіонавігаційної програми

Міждержавна радіонавігаційна програма розроблена відповідно до Положення про Міждержавну консультативну раду "Радіонавігація", затвердженого Радою глав урядів Співдружності Незалежних Держав 22 січня 1993 року, і Протоколом засідання Міждержавної консультативної ради "Радіонавігація" від 23 березня 1993 року.

1.2. Мета Міждержавної радіонавігаційної програми і принципи, покладені в основу розробки

Мета Міждержавної радіонавігаційної програми - координація зусиль держав-учасниць Співдружності в підтриманні і нарощуванні радіонавігаційних систем і засобів для максимального задоволення вимог споживачів у навігаційному забезпеченні і закріпленні єдиної технічної політики в галузі радіонавігації до 2000 року, скоординованої з технічною політикою Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) і Міжнародної морської організації (ІМО). Коректування програми, при необхідності, здійснюється через кожні два роки після роботи експертної групи, призначеної Міждержавною консультативною радою "Радіонавігація".

Основні напрямки реалізації Міждержавної радіонавігаційної програми:

до 1997 року - проведення робіт з підвищення ефективності використання радіонавігаційних систем загального застосування, що знаходяться в експлуатації: забезпечення повного розгортання космічної навігаційної системи; проведення робіт зі сполучення радіонавігаційних систем держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав із системами інших держав, створення об'єднаних систем і систем спільного використання; заміна апаратури наземних радіонавігаційних систем (РНС) на апаратуру нового покоління; створення диференціальних підсистем космічних навігаційних систем і наземних РНС і їхнє впровадження (розробка контрольно-коригувальних станцій і приймальноіндикаторної апаратури); проведення розробок і організація серійного виробництва різних типів інтегрованої приймальноіндикаторної апаратури для повітряних, морських і наземних споживачів; створення організаційної структури забезпечення функціонування єдиної радіонавігаційної системи Співдружності Незалежних Держав;

до 2000 року - інтеграція радіонавігаційних систем держав Співдружності із системами інших держав, входження єдиної радіонавігаційної системи держав Співдружності в Європейську і Світову радіонавігаційні мережі; вдосконалювання і впровадження способів застосування інтегрованих систем у практику літако- і кораблеводіння (включаючи вирішення завдань інструментальної посадки літаків і забезпечення маневрування морських суден в акваторіях портів); створення єдиних автоматизованих систем керування усіма видами транспорту, контролю за пересуванням вантажів.

Принципи, покладені в основу Міждержавної радіонавігаційної програми:

створення єдиної радіонавігаційної мережі держав Співдружності на основі інтегрованого радіонавігаційного поля космічних і наземних РНС і їхніх диференціальних підсистем;

сполучення єдиної радіонавігаційної мережі держав Співдружності з закордонними радіонавігаційними системами;

спільне використання вже створених радіонавігаційних систем усіма державами-учасницями Співдружності;

державна відповідальність за забезпечення функціонування засобів РНС, розміщених на територіях держав-учасниць Співдружності, і виключення можливості їхнього одностороннього виводу із систем;

уніфікація радіонавігаційних засобів і систем на території держав-учасниць Співдружності з виходом на міжнародні засоби і системи;

спільна розробка й оснащення перспективними засобами радіонавігації споживачів держав-учасниць Співдружності;

часткове фінансування робіт з виробництва, експлуатації і розвитку засобів радіонавігації;

спільне проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з питань розвитку систем і засобів радіонавігації;

координація зусиль держав-учасниць Співдружності в проведенні єдиної технічної політики в сфері засобів радіонавігації на міжнародній арені, скоординованої з технічною політикою ІКАО і ІМО.

2.1. Завдання, що вимагають навігаційного забезпечення

Для вирішення цілого ряду завдань необхідно навігаційне забезпечення споживачів, вимоги яких різні в залежності від заданих умов.

Завдання, що вимагають навігаційного забезпечення, підрозділяються на основні групи:

завдання, пов'язані з переміщенням рухомих об'єктів (транспортні завдання);

завдання геодезичного забезпечення;

спеціальні завдання по забезпеченню науково-експериментальних робіт, частотно-часовому забезпеченню та інші.

Великі розходження динамічних характеристик транспортних засобів і умов їхнього руху вимагають окремого вирішення питань навігації повітряних, морських і наземних споживачів, а також геодезичного забезпечення. Особливе місце посідають завдання навігації космічних апаратів.

У процесі вирішення транспортних завдань змінюються умови для руху об'єктів, а відповідно до цього змінюються і вимоги до навігаційного забезпечення.

Навігація наземних транспортних засобів не має явно виражених етапів руху, але є специфіка навігаційного забезпечення при переміщенні по довільних і встановлених маршрутах, а також у межах міста.

Інша група завдань - це завдання геодезичного забезпечення, вирішення яких необхідне при:

картографії й океанографії;

геологорозвідці і видобутку корисних копалин;

розміщенні радіобуїв, установці опорних станцій РНС;

створенні геодезичних мереж, землевпорядкуванні.

На мал. 1 представлено структуру завдань, що вимагають навігаційного забезпечення.

2.2. Вимоги до навігаційного забезпечення споживачів

2.2.1. Основні вимоги

Для вирішення різних завдань споживачам необхідна достовірна інформація про місце розташування з визначеною точністю і дискретністю відновлення в будь-якій точці наземного і навколоземного простору.

Вимоги до навігаційного забезпечення різних груп споживачів поділяються на економічні, організаційні, технічні.

Економічні вимоги в загальному вигляді містять у собі вимоги припустимих витрат на розробку, виробництво й експлуатацію, а також інших витрат, пов'язаних з використанням радіонавігаційних систем і засобів, при одержанні найбільшого економічного ефекту в результаті їхнього застосування.

Організаційні вимоги - забезпечення функціонування радіонавігаційних систем і засобів у межах заданих технічних характеристик.

Технічні вимоги визначаються у вигляді характеристик радіонавігаційних систем, що забезпечують вирішення споживачами різних завдань.

Технічні вимоги до навігаційного забезпечення споживачів розробляються як на міжнародному, так і державному рівнях. На міжнародному рівні вимоги до навігаційного забезпечення повітряних і морських споживачів встановлюються відповідно Міжнародною організацією цивільної авіації у вигляді мінімальних або навігаційних характеристик (МНХ і ВНХ), що вимагаються, і Міжнародною морською організацією у вигляді її Резолюцій.

Ці документи встановлюють вимоги не до конкретних радіонавігаційних систем, а до характеристик усього навігаційного устаткування, використовуваного для навігаційного забезпечення споживачів. Основними технічними вимогами споживачів до навігаційного забезпечення є:

вимоги до розміру робочої зони РНС;

вимоги до точності визначення місця розташування об'єктів;

вимоги до доступності РНС;

вимоги до цілісності РНС.

Вимоги до розмірів робочої зони

Наростаюча інтенсивність руху, розширення меж переміщення, збільшення швидкостей, висот і довжини маршрутів (трас) сучасних транспортних засобів висувають все більш високі вимоги до навігаційного забезпечення. Це визначило необхідність задоволення вимог споживачів по створенню умов точного місцевизначення в будь-якій точці Землі і навколоземного простору, тобто вимоги глобальної робочої зони.

Розподіл кількості споживачів по регіонах і окремих районах вкрай нерівномірний. Більша частина маршрутів повітряних, морських і наземних транспортних засобів приходиться на регіони найбільш інтенсивної господарсько-економічної діяльності країн. Тому для навігаційного забезпечення великої кількості споживачів глобальна робоча зона не потрібна. Ці обставини визначили тенденцію створення локальних і регіональних радіонавігаційних полів з координацією їх формування і функціонування на державних і міждержавних рівнях.

При організації радіонавігаційного забезпечення в окремих регіональних і локальних районах враховуються національні інтереси, повнота рішення завдань, тактико-технічні можливості засобів радіонавігації і матеріальних витрат.

Вимоги до точності місцевизначення

Вимоги до точності місцевизначення об'єктів залежать від характеру завдань, що вирішуються споживачами. Чисельні значення точності місцевизначення (середньо-квадратична похибка - СКП) змінюються в широких межах від часток метра до декількох кілометрів. Висока точність місцевизначення потрібна при заходженні і посадці по категоріях ІКАО і маневруванні в портах, а також при вирішенні завдань геодезії, картографії і гідрографії.

Вимоги до доступності РНС

Доступність радіонавігаційної системи характеризується ймовірністю одержання споживачем у робочій зоні достовірної інформації про своє місце розташування в заданий момент часу і з необхідною точністю.

Вимоги до доступності змінюються в залежності від використовуваних транспортних засобів і завдань, що вирішуються споживачами.

Виходячи з забезпечення безпеки польотів літаків і плавання морських суден, найбільш високі вимоги, при яких доступність повинна практично дорівнювати одиниці, висуваються повітряними і морськими споживачами при заходженні і посадці по категоріях ІКАО і маневруванні в портах.

Вимоги до цілісності РНС

Цілісність РНС характеризує здатність системи виявляти своє неправильне функціонування і виключати можливість використання у випадку, коли робочі характеристики системи виходять за припустимі межі. Чисельно цілісність системи оцінюється імовірністю оповіщення споживачів при порушенні роботи системи в межах припустимого інтервалу часу.

Для повітряних споживачів цілісність радіонавігаційної системи на різних етапах польоту повинна бути не гірше 0,999.

Вимоги до цілісності РНС морських і наземних споживачів більш низькі, ніж повітряних споживачів, через менші швидкості руху й інтервали відновлення інформації і знаходяться в стадії визначення.

2.2.2. Вимоги до навігаційного забезпечення повітряних споживачів

У повітряному транспорті визначені фази (етапи) польоту повітряних суден:

зліт і вихід у вихідний пункт маршруту (траси);

політ по маршруту (маршрутний політ);

політ в зоні аеродрому (термінальний політ);

некатигороване заходження на посадку;

заходження і посадка по категоріях ІКАО (інструментальна посадка).

Вимоги до навігаційного забезпечення на кожному етапі різні. Для маршрутного етапу польоту повітряних суден встановлені категорії районів (зон):

океанічна (безорієнтирна місцевість);

внутрішня континентальна (місцева) лінія;

зони виконання спеціальних завдань.

Вимоги повітряних споживачів до точності визначення місця при заходженні і посадці по категоріях ІКАО наведені в табл. 2.1, а вимоги в залежності від завдань, що розв'язуються, і районів (зон) польоту - у табл. 2.2.

Вимоги повітряних споживачів до доступності залежать від етапів польоту, інтенсивності руху. Числові значення їх при маршрутних польотах складають 0,999 - 0,99999; при польоті в зоні аеродрому і некатигорованому заходженні на посадку - 0,99999. Вимоги по доступності системи для заходження і посадки по категоріях ІКАО відповідають вимогам до систем інструментальної посадки. Їх числові значення близькі до 1.

Вимоги повітряних споживачів до цілісності складають для маршрутних польотів, польоту в зоні аеродрому і некатигорованого заходження на посадку - 0,999 при припустимому часі попередження відповідно 10 с, 10 с і 2 с, а для заходження і посадки по I, II і III категоріях ІКАО - 0,999999, 0,9999999 і 0,9999999995 при припустимому часі попередження менше 1 сек.

2.2.3. Вимоги до навігаційного забезпечення морських споживачів

У морському транспорті визначені фази (етапи) плавання суден:

у відкритому морі (океані);

у прибережній зоні (на віддаленні менше 50 миль від берега);

проходження вузькостей, вхід у порти і гавані;

маневрування в портах.

Міжнародні вимоги морських споживачів до точності визначення місця суден залежно від районів плавання визначені Міжнародною морською організацією (Резолюція А-529.13).

При входженні в порти, гавані і у районах обмеженого судноплавства вимоги визначаються відповідними національними адміністраціями.

Вимоги морських споживачів до цілісності РНС залежать від районів плавання і складають:

у відкритому морі - 0,95 - 0,99;

у прибережній зоні - 0,99 - 0,997;

в умовах входу в порти і гавані - 0,99 - 0,997;

в акваторіях порту - 0,997.

Вимоги морських споживачів до цілісності РНС змінюються в межах 0,9 - 0,99 у залежності від вимог до часу оновлення навігаційної інформації, що змінюються від одиниць секунд до одиниць хвилин.

Для конкретних класів суден, районів і завдань вимоги морських споживачів до навігаційного забезпечення наведені в табл. 2.3, 2.4 і 2.5.

2.2.4. Вимоги до навігаційного забезпечення наземних споживачів

Для навігаційного забезпечення наземних транспортних засобів і організації керування ними як правило використовуються радіонавігаційні системи, електронні карти і системи зв'язку.

Розроблені і експлуатуються комплексовані й інтегровані бортові пристрої навігації і зв'язку, що забезпечують автоматичне визначення координат транспортного засобу і передачу їх у центр спостереження і управління, а також прийом даних управління з центру. Крім транспортних завдань наземні споживачі вирішують завдання геологорозвідки, картографії, геодезії, землевпорядкування, прив'язки маяків, опорних станцій РНС та інші.

Вимоги до навігаційного забезпечення наземних споживачів на міжнародному рівні не визначені.

Попередні вимоги до навігаційного забезпечення наземних споживачів наведені в табл. 2.6.

2.2.5. Вимоги до геодезичного забезпечення споживачів

Вимоги до геодезичного забезпечення різних груп споживачів значно відрізняються за точністю і оперативністю.

У табл. 2.7 наведені вимоги споживачів до точності геодезичного забезпечення при вирішенні спеціальних завдань.

Для вирішення прикладних завдань геодезії вимірювання виконуються щодо пунктів опорної геодезичної мережі з використанням способів відносних визначень. Вихід на сантиметровий рівень точності астрономо-геодезичних мереж до 2000 року, а надалі на міліметровий рівень до 2010 року, є однією з основних цілей забезпечення вирішення завдань геодинаміки. Це особливо важливо для великих сейсмоактивних районів в інтересах вирішення завдань прогнозування землетрусів.

Потрібний рівень точності визначення координат межових знаків щодо пунктів Державних геодезичних мереж витікає з вимог до геодезичного обґрунтування кадастрових зйомок великого масштабу і закріплення меж землекористування.

Фундаментальні завдання вирішуються засобами і методами супутникової і традиційної наземної геодезії і гравіметрії.

Прикладні завдання геодезії вирішуються методами і засобами наземної геодезії, гравіметрії і фотограметрії.

Для вирішення фундаментальних і прикладних завдань геодезії ведуться дослідження з розробки нових методів і засобів і, у першу чергу, по використанню космічних радіонавігаційних систем і космічних геодезичних комплексів.

2.2.6. Узагальнені вимоги до навігаційного забезпечення основних груп споживачів

Узагальнені вимоги до радіонавігаційного забезпечення визначені на підставі вимог повітряних, морських, наземних і космічних споживачів з урахуванням міжнародних вимог по забезпеченню найбільш масових споживачів радіонавігаційної інформації - повітряних і морських.

Міжнародні вимоги до навігаційного забезпечення літако- і кораблеводіння визначені в документах міжнародних організацій ІКАО і ІМО, крім вимог по доступності і цілісності радіонавігаційних систем, що знаходяться в стадії розробки. Значення вимог по доступності і цілісності встановлюються національними адміністраціями.

Основні узагальнені вимоги до радіонавігаційного забезпечення наведені в таблиці 2.8.

(1) Залежно від району польоту встановлюється національними і регіональними документами.

Існуючі і розроблювані радіонавігаційні системи по розташуванню (базуванню) засобів формування радіонавігаційних полів поділяються на:

космічні (середньоорбітальні і низькоорбітальні);

наземні (стаціонарні і мобільні).

Класифікація існуючих радіонавігаційних систем наведена на мал. 2.

3.1. Космічні системи

За призначенням космічні системи підрозділяються на навігаційні і геодезичні.

3.1.1. Космічні навігаційні системи (КНС)

Створено і використовуються споживачами:

космічна радіонавігаційна система "Цикада-М";

космічна радіонавігаційна система "Цикада";

глобальна навігаційна супутникова система ГЛОНАСС.

Космічна радіонавігаційна система "Цикада-М"

Космічна, низькоорбітальна, глобальна, допплерівська система "Цикада-М" призначена для забезпечення судноводіння у водах Світового океану.

Склад системи - 6 КА, що знаходяться на кругових орбітах на висоті 1000 км із кутом нахилу 83 град.

Система "Цикада-М" забезпечує визначення координат місця зі середньоквадратичною погрішністю 80 м. Залежно від географічного положення судна дискретність обсервації складає 10 - 55 хвилин.

Система використовується, в основному, для визначення місця розташування суден і корекції суднових інерціальних навігаційних комплексів. Створювалася КНС "Цикада-М" для навігаційного забезпечення військових споживачів і експлуатується з 1976 року; з 1990 року відкрита для використання споживачами народного господарства.

Устаткування наземних засобів контролю і керування виробило технічний ресурс, ряд елементів апаратури космічних апаратів знято з виробництва.

Космічна радіонавігаційна система "Цикада"

За призначенням, принципом місцевизначення і характеристиками КНС "Цикада" аналогічна системі "Цикада-М".

Склад системи - 4 КА. КНС "Цикада" доповнює систему "Цикада-М", їхнє спільне використання забезпечує скорочення дискретності обсервацій до 30 хвилин на екваторі.

В експлуатації знаходиться з 1979 року.

Для роботи із системами "Цикада-М" і "Цикада" використовується апаратура морських споживачів АДК-3, "Шхуна", СЧ-1 ("Челн-1") і СЧ-2 ("Челн-2").

Аналогом системи "Цикада" є КНС "Транзит" (США).

З 1997 року планується заміна систем "Цикада-М" і "Цикада" багатоцільовою системою "Цикада-М - УТТХ".

Глобальна навігаційна супутникова система ГЛОНАСС

Космічна, середньоорбітальна, квазідальномірна система ГЛОНАСС призначена для навігаційного забезпечення необмеженої кількості споживачів у будь-якому куточку точці Землі, навколоземного і космічного простору в будь-який час року і доби.

Склад системи - 24 КА, що знаходяться в трьох орбітальних площинах з кутом нахилу 64,8 град, на висоті 19100 км.

Система забезпечує визначення параметрів із середньоквадратичною погрішністю (СКП): - планових координат - 30 м; висоти - 30 м; вектора швидкості - 0,15 м/с; часу - 1 мкс.

Для роботи по системі використовується апаратура споживачів:

повітряних - А-724, А-735;

морських - "Шкіпер", "Челн-4";

наземних - ІТІ30М, ІТІ29.

Нині КНС ГЛОНАСС експлуатується в складі 12 - 15 КА. Після повного розгортання КНС ГЛОНАСС буде основним засобом радіонавігаційного забезпечення всіх груп споживачів.

З 1990 року ведеться розробка багатоцільової космічної навігаційної системи ГЛОНАСС-М з більш високими тактико-технічними характеристиками. Перший етап - створення космічних апаратів з часом активного існування не менше 5 - 7 років, повинен бути завершений у 1995 році.

Аналогом КНС ГЛОНАСС є американська система GPS ("Навстар").

3.1.2. Космічні геодезичні системи

Космічний геодезичний комплекс Гео-ІК

Комплекс Гео-ІК призначений для виконання вимірювань, спрямованих на підвищення точності побудови загальноземної системи координат, а також уточнення характеристик гравітаційного поля Землі.

До складу комплексу входять 1 - 2 геодезичних космічних апарати, що знаходяться на орбітах висотою 1500 км із кутом нахилу 74 град. (або 83 град.).

Комплекс Гео-ІК забезпечив створення єдиної геоцентричної системи координат з точністю (СКП) положення пунктів 3 - 5 м.

Характеристики комплексу Гео-ІК, однак, не відповідають перспективним вимогам по точності вимірів і він буде використовуватися до планованого впровадження з 1995 року комплексу другого покоління Гео-ІК-2.

Аналогом космічного геодезичного комплексу Гео-ІК є система "Геосат" (США).

Основні тактико-технічні характеристики існуючих і розроблюваних вітчизняних космічних систем наведені в табл. 3.1.

3.2. Наземні системи

Наземні радіонавігаційні системи за дальністю дії поділяються на:

радіотехнічні системи далекої навігації;

радіотехнічні системи ближньої навігації;

системи посадки.

3.2.1. Радіотехнічні системи дальньої навігації

Знаходяться в експлуатації і використовуються різними групами споживачів радіотехнічні системи далекої навігації: "Маршрут" ("Альфа"); "Тропік-2" ("Чайка"); "Тропік-2П"; "Марс-75"; "Лєна".

Системи "Маршрут" ("Альфа") і "Тропік-2" ("Чайка") - стаціонарні, "Тропік-2П", "Марс-75" і "Лєна" - мобільні.

Система "Маршрут" ("Альфа")

Різницево-далекомірна, фазова радіотехнічна система далекої навігації "Маршрут" ("Альфа") призначена для забезпечення континентальних і океанічних польотів літаків, плавання морських суден у відкритих водах.

Склад системи - 3 станції, розташовані в районах міст Новосибірськ (ведуча), Краснодар і Комсомольськ-на-Амурі (Російська Федерація).

Система забезпечує визначення планових координат з точністю (СКП) 2,3 - 7,6 км у робочій зоні площею 140 млн кв. км.

Для роботи із системи використовується апаратура споживачів:

повітряних - А-722, А-723, А-727;

морських - КПФ-6, КПФ-7;

наземних - немає.

Система прийнята в експлуатацію в 1979 році. На базі РНС "Маршрут" ведеться розробка системи "Маршрут-Д"; відповідно до завдання в 1993 році завершується будівництво двох додаткових станцій у районах міст Мурманськ (Російська Федерація) і Чарджоу (Туркменистан); до 1996 року буде проведена модернізація трьох діючих станцій. Створювана система "Маршрут-Д" у складі п'яти станцій забезпечить використання далекомірного методу визначення місця; точність місцевизначення (СКП) підвищиться до 1 - 5 км. Робоча зона системи перекриє понад 70% поверхні Землі.

Експлуатація системи "Маршрут" ("Альфа") планується до 2000 року, після чого вирішуватиметься питання про доцільність її подальшого використання.

Аналогом РНС "Маршрут" ("Альфа") є система "Омега" (США).

Система "Тропік-2" ("Чайка")

Різницево-далекомірна, імпульсно-фазова радіотехнічна система далекої навігації "Тропік-2" ("Чайка") призначена для визначення місцезнаходження рухомих об'єктів усіх груп споживачів у регіонах їх інтенсивного руху з точністю, достатньою для вирішення транспортних завдань, включаючи некатегороване заходження на посадку літаків, плавання суден у прибережних водах і керування рухом наземного транспорту.

В експлуатації знаходяться чотири ланцюги системи:

Європейська, у складі п'яти станцій, розташованих у районах міст Брянськ (головна), Петрозаводськ (Російська Федерація), Слонім (Республіка Бєларусь), Сімферополь (Україна) і Сизрань (Російська Федерація);

Східна, у складі п'яти станцій, розташованих у районах міст Олександрівськ-Сахалінський (головна), Петропавлівськ-Камчатський, Уссурійськ, Курильськ та Охотськ (Російська Федерація);

Північна, у складі чотирьох станцій, розташованих у районах м. Дудинка (головна), с. Таймилар, о. Панкратьєва і м. Інта;

Північно-західна, у складі трьох станцій, розташованих у районах м. Інта (головна), о. Панкратьєва і с. Туманний.

Система забезпечує визначення планових координат з точністю (СКП) 120 - 1500 м; загальна площа робочих зон усіх ланцюгів близько 20 млн кв. км.

Для роботи із системи використовується апаратура споживачів:

повітряних - А-711, А-720, А-723, А-727;

морських - КПІ-5ф, КПІ-6ф, КПІ-7ф, КПІ-8ф;

наземних - "Нєва", "Охта", "Балтика".

Європейський ланцюг прийнятий в експлуатацію в 1972 році; Східний - у 1986 році; Північний і Північно-західний - в 1992 році (у дослідну експлуатацію). Проводяться роботи з удосконалювання Європейського і Східного ланцюгів для забезпечення ідентичності випромінюваних радіонавігаційних сигналів і підвищення тактико-технічних і експлуатаційних характеристик. Термін закінчення робіт - 1996 рік.

Аналогом системи "Тропік-2" ("Чайка") є РНС "Лоран-С" (США).

Система "Тропік-2П"

Різницево-далекомірна, імпульсно-фазова радіотехнічна система далекої навігації "Тропік-2П" призначена для забезпечення вирішення завдань в окремих локальних районах.

До складу ланцюга системи входять 3 - 4 станції; площа робочої зони близько 1 млн кв. км; точність визначення місцезнаходження (СКП) - 120 - 500 м.

Система "Тропік-2П" сполучається зі стаціонарною РНС "Тропік-2" ("Чайка") і може використовуватися для нарощування її радіонавігаційних полів.

Для роботи по системі застосовується літакова прийомоіндикаторна апаратура А-711, А-720, А-723, А-727. Система може використовуватися морськими і наземними споживачами.

Аналогом РНС "Тропік-2П" є система "Лоран-Д" (США).

Система "Марс-75"

Різницево-далекомірна, багаточастотна, фазова радіонавігаційна система "Марс-75" призначена для забезпечення судноводіння, виконання гідрографічних і спеціальних робіт, а також польотів літаків зі швидкістю, що не перевищує 1000 км/год.

Для роботи по системі використовується апаратура споживачів:

морських - КПФ-5;

повітряних - А-723, А-727.

Система експлуатується з 1976 року; серійний випуск апаратури наземних станцій припинений. Експлуатація діючих ланцюгів РНС "Марс-75" планується до вироблення технічного ресурсу.

Аналогів система "Марс-75" не має.

Система "Лєна"

Різницево-далекомірна, багаточастотна, фазова радіонавігаційна система "Лєна" розроблена у розвиток РНС "Марс-75", аналогічна їй за призначенням і принципом дії.

У 1991 році система пройшла державні іспити, питання подальшого використання її знаходиться в стадії розгляду.

Основні тактико-технічні характеристики існуючих і розроблюваних радіотехнічних систем далекої навігації наведені в таблиці 3.2.

3.2.2. Радіотехнічні системи ближньої навігації

Знаходяться в експлуатації і використовуються споживачами радіотехнічні системи ближньої навігації: РСБН-2Н (-4Н,-6Н); ПРС-АРК; БРАС-3; РС-10; ГРАС (ГРАС-2); "Крабік-Б"; "Пошук".

Системи РСБН-2Н (-4Н,-6Н) використовуються повітряними споживачами; системи БРАС-3; РС-10; ГРАС (ГРАС-2), "Крабік-Б" - морськими; система "Пошук" - морськими і наземними.

Системи РСБН-2Н (-4Н,-6Н)

Дальномірно-кутомірна радіотехнічна система ближньої навігації РСБН-2Н (і її модифікації РСБН-4Н і РСБН-6Н) призначена для забезпечення літаководіння по повітряних трасах, виходу в район аеродрому і некатегорованого заходження на посадку.

Система працює за принципом "запит-відповідь", пропускна здатність не більше 100 літаків одночасно, навігаційна інформація видається в полярних координатах (дальність-азимут).

Дальність дії системи до 400 км, точність визначення дальності (СКП) - 100 - 250 м, азимута не гірше 0,5 град.

Системи РСБН-2Н (-4Н; -6Н) працюють у діапазоні частот (канал дальності 726 - 1000,5 Мгц, канал азимута 873,6 - 935,2 Мгц), частина якого виділена для роботи систем зв'язку. У зв'язку з цим основним завданням на найближчий період є переведення систем РСБН у діапазон частот, виділений для засобів повітряної радіонавігації, що потребуватиме розробки відповідної апаратури. Для оснащення окремих трас цивільної авіації вже створюється радіонавігаційний комплекс ближньої навігації, що складається з азимутального маяка РМА-90 і далекоміра РМД-90Н. Комплекс відповідає міжнародним вимогам по забезпеченню польотів літаків по трасах, при підході й у зоні аеродрому; працює в дозволеному діапазоні частот, сумісний з закордонною бортовою апаратурою VOP/ДМЕ.

Серійний випуск РМА-90 запланований на 1993 рік; РМД-90Н - на 1994 рік.

Рішення про подальше використання РСБН буде прийнято після впровадження системи ГЛОНАСС і Єдиної системи посадки типу "Плацдарм".

Комплекс ПРС-АРК

Радіонавігаційний комплекс ПРС-АРК призначений для виводу літака на аеродром посадки. Комплекс складається з наземної приводної радіостанції і бортового автоматичного радіокомпаса; є кутомірним навігаційним засобом (видає напрямок польоту літака на приймаючу радіостанцію); погрішність визначення пеленга - 2 - 5 град.

Приводними радіостанціями обладнані всі аеродроми і встановлені повітряні траси; серійно випускаються п'ять типів автоматичних радіокомпасів АРК-9 (-11; -15; -19; -22), якими обладнаний весь літаковий парк держав Співдружності.

Комплекс ПРС-АРК є резервним радіонавігаційним засобом забезпечення польотів літаків; за прогнозом буде використовуватися і після 2000 року.

Система БРАС-3

Різницево-далекомірна радіонавігаційна система БРАС-3 призначена для забезпечення судноводіння в прибережній зоні плавання і при підході до портів.

До складу ланцюга системи входять 3 станції. Дальність дії системи до 200 км, точність визначення місця (СКП) 12 - 60 м. Для роботи по системі використовується бортова прийомоіндикаторна апаратура ГАЛС, КПФ-ЗК, РС-1. Серійний випуск системи БРАС-3 припинений, система знімається з експлуатації і замінюється системою РС-10.

Система РС-10

Радіонавігаційна система РС-10 за призначенням і принципом роботи аналогічна системі БРАС-3, але має більш високі тактико-технічні й експлуатаційні характеристики.

До складу ланцюга входять 3 - 6 станцій. Дальність дії системи 250 км, точність визначення місця (СКП) 3,6 - 12,0 м. Для одержання навігаційної інформації на борті судна використовуються ті ж типи прийомоіндикаторної апаратури, що і для РНС БРАС-3, тобто ГАЛС, КПФ-ЗК і РС-1.

Система прийнята в експлуатацію в 1987 році. РНС РС-10 буде використовуватися морськими споживачами до 2000 року, подальше її застосування залежить від результатів розробки системи "Спрут".

Аналогами систем БРАС-3 і РС-10 є РНС "Жеолок" (Франція) і "Хайперфікс" (Англія).

Система ГРАС (ГРАС-2)

Далекомірна радіонавігаційна система ГРАС (і її модифікація ГРАС-2) призначена для вирішення завдань гідрографії й інших спеціальних завдань, що вимагають високої точності визначення місця розташування.

За принципом роботи система є двоканальним радіодалекоміром.

Дальність дії системи 60 км, точність визначення місця (СКП) 0,5 - 1,5 м, пропускна здатність до 5 споживачів одночасно.

Для роботи по системі ГРАС використовується апаратура споживачів РНК-2; по системі ГРАС-2 - апаратура РД-1.

Система прийнята в експлуатацію в 1975 році. Серійний випуск системи ГРАС (ГРАС-2) припинений; по мірі виробітку технічного ресурсу станцій система буде зніматися з експлуатації.

Аналогом системи ГРАС (ГРАС-2) є система "Сіледіс" (Франція).

Система "Крабік-Б"

Далекомірна, фазова радіогеодезична система "Крабік-Б" призначена для високоточної геодезичної прив'язки рухомих і стаціонарних надводних об'єктів у прибережній зоні.

Дальність дії системи до 100 км, точність визначення місця (СКП) - 1 м, пропускна спроможність - 3 споживачі одночасно.

Для роботи із системи використовується апаратура споживачів АІК.

Система "Крабік-Б" розроблена в 1986 році. У перспективі вона буде використовуватися до завершення розробки і впровадження радіогеодезичного комплексу "Крабік-БМ".

Розробка комплексу "Крабік-БМ" розпочата в 1990 році. У комплексі буде реалізовано чотири режими роботи: різницево-далекомірний, далекомірний, комбінований і активний дистанційний (з використанням буйкових радіомаяків-ретрансляторів).

Планований термін закінчення розробки комплексу "Крабік-БМ" - 1993 рік.

Система "Пошук"

Різницево-далекомірна, фазова радіонавігаційна система "Пошук" призначена для точного визначення місця розташування при вирішенні завдань пошуку корисних копалин (у тому числі й на шельфі), аерофотозйомці, картографії маловивчених районів.

Склад системи - 4 станції; дальність дії до 150 км; точність визначення місця (СКП) - 20 - 35 м.

Система з 1976 року знаходиться в експлуатації, серійний випуск припинений.

Основні тактико-технічні характеристики існуючих і розроблювальних радіотехнічних систем ближньої навігації наведені в таблиці 3.3.

3.2.3. Системи посадки

Системи посадки призначені для отримання на борту літака, видачі екіпажу й у систему автоматичного керування інформації про значення і знак відхилення від встановленої траєкторії зниження, а також для визначення моментів прольоту характерних точок при заходженні на посадку і виконанні посадки.

Знаходяться в експлуатації і використовуються повітряними споживачами системи посадки:

метрового діапазону СП-50 (-68; -70; -75; -80);

дециметрового діапазону ПРМГ-4 (-5).

Системи СП-50 (-68; -70; -75; -80) - стаціонарні; ПРМГ-4 (-5) - стаціонарні і мобільні.

Системи СП-50 (-68; -70; -75; -80)

Системи посадки СП-50 (-68; -70; -75; -80) формують траєкторію посадки літака і забезпечують його посадку в складних метеоумовах.

Системи СП-70 (-75; -80) задовольняють вимоги ІКАО і є аналогом системи ІЛС (США). СП-50 (-68) мають специфічні відмінності і для роботи по них стандартних приймачів потрібні спеціальні приставки.

Для роботи по системі метрового діапазону використовується бортова апаратура "Курс-МП1" (-2; -70) і "Ось-1".

Система ПРМГ-4 (-5)

Призначення системи посадки ПРМГ-4 і її модифікації ПРМГ-5 аналогічне системам СП-50 (-68; -70; -75; -80). ПРМГ-4 і ПРМГ-5 призначені для забезпечення військових повітряних споживачів. Для роботи по системі ПРМГ-4 (-5) використовується апаратура споживачів РСБН. Системи СП-50 (-68; -70; - 75; -80), ПРМГ-4 (-5) будуть використовуватися до впровадження Єдиної системи посадки типу "Плацдарм", наземна і бортова апаратура якої проходить державні іспити.

Аналогом системи "Плацдарм" є система мікрохвильової посадки МЛС (США).

Основні тактико-технічні характеристики існуючих і розроблюваних систем посадки наведені в таблиці 3.4.