Статус Конвенції див.

Держави, які підписали цю Конвенцію,

бажаючи встановити спільні положення про колізії законів, які стосуються форми заповітів,

вирішили укласти із цією метою Конвенцію та домовилися про такі положення:

Заповіт є дійсним стосовно форми, якщо його форма відповідає внутрішньому законодавству:

a) місця, де заповідач його склав, або

b) громадянства заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або

c) постійного місця проживання заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або

d) звичайного місця проживання заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або

e) настільки, наскільки це стосується нерухомості, - її місцезнаходження.

Для цілей цієї Конвенції, якщо національне законодавство є неуніфікованою системою, закон, який повинен застосовуватись, визначається чинними правилами цієї системи, а за відсутності таких правил - найреальнішим зв'язком, який заповідач мав з будь-яким одним законодавством, яке входить до складу цієї системи.

Визначення того, чи мав заповідач постійне місце проживання в певному місці, регулюється правом цього місця.

Стаття 1 застосовується до заповітів, які скасовують попередні заповіти.

Таке скасування є також чинним стосовно форми, якщо вона відповідає будь-якому із законів, відповідно до якого скасований заповіт був дійсним згідно зі статтею 1.

Ця Конвенція не впливає на будь-які чинні або майбутні правові норми Договірних Держав, які визнають заповіти, складені відповідно до формальних вимог закону, іншого, ніж того, який зазначено в попередніх статтях.

Ця Конвенція застосовується також до форми заповітів, складених двома чи більш ніж двома особами в одному документі.

Для цілей цієї Конвенції будь-яка норма права, яка обмежує дозволені форми заповітів з огляду на вік, громадянство чи інші особисті якості заповідача, уважається такою, що стосується питань форми. Це саме правило застосовується до вимог, що висуваються до якостей, які повинні мати свідки та які необхідні для дійсності заповітів.

Застосування колізійних норм, установлених у цій Конвенції, не залежить від будь-якої вимоги взаємності.

Конвенція застосовується, навіть якщо громадянство заінтересованих осіб чи право, що повинно застосовуватися на підставі попередніх статей, не є громадянством чи правом Договірної Держави.

У застосуванні будь-якого із законів, визнаних цією Конвенцією як застосовні, може бути відмовлено лише тоді, коли воно явно суперечить ordre public(1).

(1) Публічний порядок (фр.). - Прим.пер.

Ця Конвенція застосовується в усіх випадках, коли заповідач помирає після набрання нею чинності.

Кожна Договірна Держава може залишити за собою право, обмежуючи дію третього абзацу статті 1, визначати місце постійного проживання заповідача згідно з lex fori(2).

(2) Закон суду (лат.). - Прим.пер.

Кожна Договірна Держава може залишити за собою право не визнавати, за винятком визнання за виключних обставин, заповітів, зроблених в усній формі одним з її громадян, який не має іншого громадянства.

Кожна Договірна Держава може залишити за собою право не визнавати на підставі відповідних положень свого законодавства форм заповітів, складених за кордоном, коли виконуються такі умови:

а) заповіт є дійсним стосовно форми лише з огляду на закон, що застосовується лише у зв'язку з місцем, де заповідач склав свій заповіт;

b) заповідач мав громадянство тієї держави, яка зробила застереження;

c) заповідач мав постійне місце проживання в зазначеній державі або мав там своє звичайне місце проживання, а також

d) заповідач помер у державі, іншій, ніж та, в якій він склав свій заповіт.