Статус Конвенції див.

Держави, що підписали цю Конвенцію,

визнаючи, що дитині для повного та гармонійного розвитку її особистості необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові та розуміння,

нагадуючи, що кожна держава повинна, розглядаючи це як пріоритетне завдання, прийняти відповідні міри для забезпечення того, щоб дитина виховувалась у сім'ї, з якої вона походить,

визнаючи, що міждержавне усиновлення може дати дитині переваги, пов'язані з наявністю постійної сім'ї, якщо відповідна сім'я не може бути знайдена для неї у країні походження,

будучи переконаним в необхідності прийняття мір для забезпечення того, щоб міждержавне усиновлення здійснилось з врахуванням найкращих інтересів дитини та з повагою до її основних прав і для запобігання викрадення, продажу дітей або торгівлі ними,

бажаючи прийняти загальні положення з цією метою, беручи до уваги положення, встановлені міжнародними документами, зокрема, Конвенцією ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р., Декларацією ООН про соціальні та правові принципи щодо захисту та добробуту дітей, зі спеціальним посиланням на резолюцію 41/85 Генеральної Асамблеї ООН, від 3 грудня 1986 р. про передачу дітей для виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях,

домовилися про таке:

Цілями цієї Конвенції є:

a) створити гарантії для того, щоб міждержавне усиновлення здійснювалось в найкращих інтересах дитини та при додержанні усіх її основних прав, визнаних у міжнародному праві;

b) створити систему співробітництва між Договірними Державами для забезпечення дотримання таких гарантій та, таким чином, запобігти викраденню, продажу дітей або торгівлі ними;

c) забезпечити визнання в Договірних Державах усиновлень, що були здійснені згідно з Конвенцією.

1. Конвенція застосовується, коли дитина, що постійно проживає в одній з Договірних Держав ("Держава походження"), переїхала, переїздить або повинна переїхати в іншу Договірну Державу ("приймаюча Держава") чи після її усиновлення в Державі походження подружжям чи особою, що звичайно проживає в приймаючій державі, чи з метою такого усиновлення в приймаючій державі чи в державі походження.

2. Конвенція поширюється тільки на ті усиновлення, які створюють постійний зв'язок між батьками і дітьми.

Конвенція перестає застосовуватись, якщо згода, про яку згадується в пункті "c" статті 17, не була надана до сповнення дитині вісімнадцяти років.

Усиновлення в рамках цієї Конвенції має місце тільки у випадку, якщо компетентні органи влади Держави походження:

a) встановили, що дитина може бути усиновлена;

b) визначили після належного розгляду можливостей улаштування дитини в Державі походження, що міждержавне усиновлення відповідає найкращим інтересам дитини;

c) упевнились, що

(1) особи, установи і органи влади, згода яких необхідна для усиновлення, були належним чином проконсультовані та інформовані про наслідки їх згоди, зокрема щодо того, приведе чи не приведе усиновлення до припинення правового зв'язку між дитиною та сім'єю її походження,

(2) такі особи, установи і органи влади дали свою згоду добровільно, у юридичній формі, що вимагається, та надали чи засвідчили її письмово,

(3) згода не була дана за винагороду чи компенсацію будь-якого роду та не була взята назад, та

(4) де це потрібно, згода матері була дана тільки після народження дитини, та

d) упевнились з врахуванням віку та ступеня зрілості дитини, що:

(1) з дитиною радились і її належним чином інформували про наслідки усиновлення та її згоди на усиновлення, якщо така потрібна,

(2) бралась до уваги бажання та думка дитини,

(3) згода дитини на усиновлення, якщо така згода потрібна, була одержана добровільно, у належній юридичній формі, та була надана чи засвідчена письмово, та

(4) така згода не була дана за винагородження чи компенсацію будь-якого роду.

Усиновлення в рамках цієї Конвенції має місце тільки у випадку, якщо компетентні органи влади приймаючої Держави:

a) визначили, що прийомні батьки, які передбачаються, мають право на усиновлення та підходять для цього;

b) забезпечили, щоб прийомні батьки, які передбачаються, були в необхідній мірі проконсультовані;

c) визначили, що дитині дозволяється або буде дозволено в'їхати в цю Державу та постійно проживати в ній.

1. Договірна Держава призначає Центральний орган для виконання обов'язків, які покладаються на такі органи згідно з Конвенцією.

2. Федеральні Держави, Держави з більш ніж однією системою права або Держави, що мають автономні територіальні одиниці, можуть призначати більш ніж один Центральний орган та зазначати територіальний чи особистий обсяг їх функцій. Якщо Держава призначила більш ніж один Центральний орган, вона вказує Центральний орган, якому може бути адресовано будь-яке повідомлення для передачі відповідному Центральному органу цієї Держави.

1. Центральні органи співпрацюють один з одним та розвивають співробітництво між компетентними владами в своїх Державах для захисту дітей та для досягнення інших цілей Конвенції.

2. Вони безпосередньо приймають усі відповідні міри, щоб:

a) надавати інформацію щодо законів своїх Держав, що стосуються усиновлення, та іншу загальну інформацію, таку як статистика і стандартні форми;

b) інформувати один одного про дію Конвенції та, наскільки це можливо, усувати усі перешкоди для її застосування.

Центральні органи приймають, безпосередньо або через державні органи влади, усі належні міри для запобігання неоправданої фінансової та іншої вигоди у зв'язку з усиновленням та запобігання будь-якій практиці, що суперечить цілям Конвенції.

Центральні органи приймають, безпосередньо або через державні органи влади чи інші організації, належним чином уповноважені в своїй Державі, усі належні міри, зокрема для того, щоб:

a) збирати, зберігати та обмінюватись інформацією про положення дитини та майбутніх прийомних батьків, що необхідно для здійснення усиновлення;

b) сприяти, дотримуватись і прискорювати процедуру усиновлення;

c) сприяти розвитку консультування з питань усиновлення та послуг після здійснення усиновлення в своїх Державах;

d) забезпечити один одного загальними оціночними доповідями про досвід іноземного усиновлення;

e) відповідати, наскільки це дозволено законом їх Держав, на обгрунтовані запити з боку інших центральних або державних органів влади про надання інформації про конкретну ситуацію щодо усиновлення.

Повноваження можуть бути надані тільки тим організаціям, які можуть компетентно і належним чином виконувати завдання, що стоять перед ними.

Уповноважена організація:

a) дбає тільки про ті цілі, що не пов'язані з вигодою, згідно з такими умовами та в таких межах, які можуть бути встановлені компетентними владами Держави, які її уповноважили;

b) управляється та комплектується персоналом, який має етичні стандарти, освіту і досвід для роботи в сфері міждержавного усиновлення, та

c) підлягає контролю з боку компетентних органів влади цієї Держави щодо свого складу, діяльності і фінансового стану.

Організація, уповноважена в одній Договірній Державі, може виконувати свої функції в іншій Договірній Державі, тільки якщо компетентні органи влади обох Держав уповноважили її на це.

Найменування Центральних органів і, де це необхідне, обсяг їх функцій, а також назви і адреси уповноважених організацій повідомляються кожною Договірною Державою Постійному бюро Гаазької конференції з міжнародного приватного права.

Особи, які постійно проживають в Договірній Державі, які бажають усиновити дитину, яка постійно проживає в іншій Договірній Державі, звертаються до Центрального органа Держави свого постійного місця проживання.

1. Якщо Центральний орган приймаючої держави упевнений в тому, що заявники мають право на усиновлення та підходять для цього, він готує доповідь, що містить інформацію про їх особистості, права і придатність здійснити усиновлення, біографічні дані, медичну карту та історію сім'ї, причини усиновлення, здатність здійснити іноземне усиновлення, а також характеристику дітей, про яких вони здатні піклуватись.

2. Він передає доповідь Центральному органу Держави походження.

1. Якщо Центральний орган Держави походження впевнений в тому, що дитина може бути усиновлена, то він:

a) готує доповідь, що містить інформацію про її особистість, можливості бути усиновленою, біографічні дані, про соціальне оточення, історію сім'ї, медичну карту, включаючи таку ж для сім'ї дитини, та будь-які особливі потреби дитини;

b) належним чином враховується виховання дитини, її етнічні, релігійні і культурні зв'язки та оточення;

c) забезпечує, щоб згода була одержана згідно із статтею 4; та

d) визначає, зокрема, на підставі доповідей, що стосуються дитини і майбутніх прийомних батьків, чи відповідає передбачена передача кращим інтересам дитини.

2. Він передає Центральному органу приймаючої Держави свою доповідь про дитину, докази того, що необхідна згода була одержана, та причини наміру переміщення, не розкриваючи таємницю особи матері та батька, якщо в Державі походження їхні особистості не можна розголошувати.

Будь-яке рішення в Державі походження про те, що дитина повинна бути довірена майбутнім прийомним батькам, може бути прийнято тільки, якщо:

a) Центральний орган цієї Держави забезпечив одержання згоди з боку майбутніх прийомних батьків;

b) Центральний орган приймаючої Держави схвалив таке рішення, де таке схвалення потрібно за законом цієї Держави або з боку Центрального органу Держави походження;

c) Центральні органи обох Держав погодились з тим, що усиновлення може мати місце; та

d) було визначено згідно із статтею 5, що майбутні прийомні батьки мають право на усиновлення та підходять для цього і що дитині дозволяється або буде дозволено в'їхати в приймаючу Державу та постійно в ній проживати.

Центральні органи обох Держав роблять усі необхідні кроки для того, щоб одержати для дитини дозвіл на виїзд із Держави походження, а також на в'їзд і постійне проживання в приймаючій Державі.

1. Передача дитини в приймаючу Державу може бути здійснена тільки в тому випадку, якщо вимоги статті 17 були виконані.

2. Центральні органи обох Держав забезпечують, щоб така передача здійснилась у безпечних та належних умовах, і, якщо це можливо, у супроводі прийомних або майбутніх прийомних батьків.

3. Якщо передача дитини не здійснилась, тоді доповіді, про які йде мова в статтях 15 і 16, повинні бути послані назад органам, які їх надіслали.

Центральні органи інформують один одного про процес усиновлення та про прийняті міри для його завершення, а також про хід розміщення, якщо вимагається випробний строк.

1. У тих випадках, коли усиновлення має відбутися після переїзду дитини до приймаючої Держави, і Центральний орган цієї Держави вважає, що знаходження дитини в сім'ї потенційних усиновителів не відповідає найкращим інтересам дитини, такий Центральний орган приймає необхідні міри для захисту дитини, зокрема:

a) дитина має бути відібрана у майбутніх прийомних батьків та поміщена під тимчасову опіку;

b) після консультації з Центральним органом Держави походження організує без затримки нове розміщення дитини з метою її усиновлення або, якщо це не підходить, організує альтернативну довгострокову опіку; усиновлення не буде мати місце, поки Центральний орган Держави походження не буде належним чином інформований щодо нових майбутніх прийомних батьків;

c) як останню міру організує повернення дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

2. В залежності від віку та ступеня зрілості дитини з нею консультуються і, де це необхідно, одержують її згоду щодо заходів, які приймаються згідно із цією статтею.