Договірні Держави,

Діючи на виконання резолюції 896 (IX), ухваленої Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 4 грудня 1954 року,

Визнаючи бажаним скорочення безгромадянства міжнародною угодою,

Домовилися про таке:

1. Договірна Держава надає своє громадянство народженій на її території особі, яка в іншому разі була б апатридом. Таке громадянство надається:

(а) при народженні, в силу закону або

(b) при порушенні перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

Договірна Держава, яка передбачає надання свого громадянства відповідно до пункту (b) цієї частини, може також передбачити надання свого громадянства в силу закону, в такому віці й за умов, які будуть визначені національним законодавством.

2. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до пункту (b) частини 1 цієї статті дотриманням однієї або кількох із таких умов:

(а) щоб клопотання було порушене протягом установленого цією Договірною Державою строку, який має починатися не пізніше досягнення вісімнадцятирічного віку і закінчуватися не раніше досягнення віку у двадцять один рік, проте відповідній особі надається принаймні один рік, протягом якого вона могла б сама порушити клопотання без одержання на це законного дозволу;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати п'яти років, що безпосередньо передують порушенню клопотання, а взагалі не повинен перевищувати десяти років;

(c) щоб відповідна особа не була визнана через суд винною у злочині проти державної безпеки або засудженою до позбавлення волі на п'ятирічній строк або більш тривалий строк за кримінальним обвинуваченням;

(d) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

3. Незважаючи на положення пункту (b) частини 1 і частини 2 цієї статті, дитина, народжена у шлюбі на території Договірної Держави, і мати якої мала громадянство цієї Держави, набуває цього громадянства при народженні, якщо інакше вона була б апатридом.

4. Договірна Держава надає своє громадянство особі, яка інакше була б апатридом і яка не може набути громадянство тієї Договірної Держави, на території якої вона народилася, внаслідок виходу з того віку, коли вона могла порушити клопотання, або через невиконання нею необхідних умов проживання, якщо під час народження цієї особи хто-небудь із її батьків мав громадянство першої зі згаданих вище Договірних Держав. Якщо її батьки мали не одне й те саме громадянство на час її народження, питання про те, чи повинна відповідна особа набути громадянство свого батька або громадянство своєї матері, вирішується національним законодавством цієї Договірної Держави. Якщо для набуття такого громадянства потрібне порушення клопотання, клопотання має порушуватися перед належним органом влади заявником або від його імені в порядку, встановленому цим національним законодавством. За умови дотримання положень частини 5 цієї статті подібне клопотання не повинне відхилятися.

5. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до положень частини 4 цієї статті дотриманням однієї або декількох із таких умов:

(а) щоб клопотання було порушене до досягнення заявником певного встановленого цією Договірною Державою віку, який не повинен бути меншим за двадцять три роки;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати трьох років, які безпосередньо передують порушенню клопотання;

(c) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

Знайда, виявлений на території Договірної Держави, має за відсутності доказів протилежного вважатися народженим на цій території від батьків, що мають громадянство цієї Держави.

Для цілей визначення обов'язків Договірних Держав відповідно до цієї Конвенції, народження на судні або літальному апараті вважається таким, що мало місце відповідно на території Держави, під прапором якої плаває судно або на території Держави, в якій зареєстрований літальний апарат.

1. Договірна Держава надає своє громадянство народженій не на території Договірної Держави особі, яка в іншому разі була б апатридом, якщо під час народження цієї особи хто-небудь з її батьків мав громадянство цієї Держави. Якщо її батьки мали не одне і те ж громадянство під час її народження, питання, чи повинна відповідна особа набути громадянство свого батька або матері, вирішується національним законодавством Договірної Держави. Надання громадянства відповідно до положень цієї частини відбувається:

(а) при народженні, в силу закону;

(b) після порушення перед належним органом влади клопотання відповідною особою або від її імені в порядку, встановленому національним законодавством. За умови дотримання положень частини 2 цієї статті жодне подібне клопотання не може бути відхилене.

2. Договірна Держава може обумовити надання свого громадянства відповідно до положень частини 1 цієї статті дотриманням однієї або кількох із таких умов:

(а) щоб клопотання було порушене до досягнення заявником певного встановленого цією Договірною Державою віку, який не повинен бути меншим за двадцять три роки;

(b) щоб відповідна особа проживала на території цієї Договірної Держави протягом установленого цією Державою строку, який не повинен перевищувати трьох років, які безпосередньо передують порушенню клопотання;

(c) щоб відповідна особа не була визнана через суд винною у злочині проти державної безпеки;

(d) щоб відповідна особа завжди була апатридом.

1. Якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

2. Якщо відповідно до законодавства Договірної Держави дитина, народжена поза шлюбом, втрачає громадянство цієї Держави внаслідок визнання батьківства, їй має надаватися можливість відновлення цього громадянства шляхом письмового клопотання перед належним органом влади, і умови, що регулюють таке клопотання, не повинні бути суворішими, ніж встановлені в частині 2 статті 1 Конвенції.

Якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату її громадянства чоловіком/дружиною або дітьми певної особи внаслідок втрати цією особою або позбавлення її цього громадянства, така втрата має обумовлюватися володінням ними іншим громадянством або набуттям ними іншого громадянства.

1. (а) Якщо законодавство Договірної Держави дозволяє відмову від громадянства, така відмова не призводить до втрати громадянства, крім випадків, коли відповідна особа має або набуває інше громадянство.

(b) Положення пункту (а) цієї частини не застосовуються в тих випадках, коли їхнє застосування суперечило б принципам, викладеним у статтях 13 і 14 Загальної декларації прав людини, затвердженої 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй.

2. Громадянин Договірної Держави, який бажає натуралізуватися в іноземній країні, не втрачає свого громадянства, якщо не набуває або не одержує запевнення в набутті громадянства цієї іноземної країни.

3. Згідно з положеннями частин 4 і 5 цієї статті громадянин Договірної Держави не втрачає свого громадянства таким чином, щоб стати апатридом внаслідок виїзду, проживання за кордоном, нездійснення реєстрації або якоїсь подібної причини.

4. Натуралізована особа може втратити громадянство внаслідок проживання за кордоном протягом установленого законодавством відповідної Договірної Держави строку, який не повинен бути меншим, ніж сім послідовних років, якщо не заявить належному органу влади про своє бажання зберегти своє громадянство.

5. Що стосується громадянина Договірної Держави, народженого за межами території цієї Держави, то законодавство цієї Держави може обумовити збереження цим громадянином свого громадянства по закінченню одного року після досягнення ним повноліття за умови проживання у цей час на території цієї Держави або реєстрації в належному органі влади.

6. За винятком обставин, згаданих у цій статті, жодна особа не втрачає громадянства Договірної Держави, якщо така втрата зробила б цю особу апатридом, хоча така втрата і не є прямо забороненою жодною іншою постановою цієї Конвенції.

1. Договірна Держава не позбавляє особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробило б цю особу апатридом.