Набрання чинності: 22 травня 1962 року відповідно до статті 14

Генеральна конференція Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі на своїй одинадцятій сесії з 14 листопада по 15 грудня 1960 року,

нагадуючи, що Загальна декларація прав людини стверджує принцип недискримінації та проголошує право кожної людини на освіту,

враховуючи, що дискримінація в галузі освіти є порушенням прав, викладених у цій декларації,

беручи до уваги, що згідно з положеннями свого Статуту Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури має на меті започаткувати співпрацю між націями для подальшого розвитку всебічної поваги до прав людини та рівності можливостей для здобуття освіти,

визнаючи, що натомість Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, при повазі до різноманіття національних освітніх систем, має обов’язок не лише забороняти будь-які форми дискримінації в освіті, але й заохочувати рівність можливостей і ставлення до всіх у сфері освіти,

маючи на розгляді пропозиції щодо різних аспектів дискримінації в освіті, що становлять пункт 17.1.4 порядку денного сесії,

вирішивши на своїй десятій сесії, що це питання має стати предметом міжнародної конвенції, а також рекомендацій державам-членам,

приймає цю Конвенцію чотирнадцятого грудня 1960 року.

1. У межах цієї Конвенції термін "дискримінація" охоплює будь-яке виокремлення, виключення, обмеження чи надання переваги за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, економічного стану чи народження, що має на меті або є наслідком знищення або порушення рівності в освіті, зокрема:

а) позбавлення будь-якої особи чи групи осіб доступу до освіти будь-якого типу чи рівня;

б) обмеження будь-якої особи чи групи осіб освітою нижчого рівня;

в) створення або підтримку окремих освітніх систем або закладів для осіб чи груп осіб, крім випадків, передбачених положеннями статті 2 цієї Конвенції; або

г) створення будь-якій особі або групі осіб умов, несумісних з гідністю людини.

2. У межах цієї Конвенції термін "освіта" стосується всіх типів і рівнів освіти та включає доступ до освіти, рівень і якість освіти, а також умови, за яких вона надається.

Якщо це дозволено в окремих державах, не вважаються дискримінацією з точки зору статті 1 цієї Конвенції такі ситуації:

а) створення або підтримка окремих освітніх систем або закладів для учнів обох статей, якщо ці системи або заклади пропонують рівний доступ до освіти, мають педагогічний персонал однакової кваліфікації, а також забезпечують шкільні приміщення та обладнання однакової якості, а також надають можливість пройти ті самі або еквівалентні курси навчання;

б) створення або підтримка з релігійних чи мовних міркувань окремих освітніх систем або закладів, які пропонують освіту відповідно до бажання батьків або законних опікунів учня, якщо участь у таких системах або відвідування таких закладів є необов’язковим і якщо надавана освіта відповідає стандартам, які можуть бути встановлені або затверджені компетентними органами, зокрема для освіти того самого рівня;

в) створення або підтримка приватних навчальних закладів, якщо метою закладів є не виключення будь-якої групи, а надання додаткових освітніх можливостей поряд із державними, якщо заклади дійсно функціонують відповідно до цієї мети, і якщо надавана освіта відповідає стандартам, які можуть бути встановлені або затверджені компетентними органами, зокрема, для освіти того ж рівня.

З метою усунення та запобігання дискримінації у значенні цієї Конвенції держави-учасниці зобов’язуються:

а) скасувати всі законодавчі положення та адміністративні інструкції та припинити будь-яку адміністративну практику дискримінаційного характеру в галузі освіти;

б) законодавчо забезпечити відсутність дискримінації під час прийому учнів до закладів освіти;

в) не допускати жодних відмінностей у ставленні державних органів до громадян у питаннях оплати навчання, надання стипендій чи інших форм допомоги, а також необхідних дозволів і умов для здійснення навчання в зарубіжних країнах, за винятком відмінностей у заслугах або потребах учнів;

г) при будь-якій формі державної допомоги, що надається закладам освіти, не допускати жодних обмежень чи переваг виключно на підставі належності учнів до певної групи;

ґ) надавати іноземним громадянам, які проживають на їхній території, такий самий доступ до освіти, як і їхнім власним громадянам.

Держави-учасниці цієї Конвенції зобов’язуються, крім того, формулювати, розробляти та застосовувати національну політику, яка за допомогою методів, що відповідають обставинам і національним звичаям, сприятиме рівності можливостей і ставлення у сфері освіти, зокрема:

а) зробити початкову освіту безкоштовною та обов'язковою; зробити середню освіту в її різних формах досяжною та доступною для всіх; зробити вищу освіту однаково доступною для всіх на основі індивідуальних можливостей; забезпечувати дотримання передбаченого законом обов’язку відвідувати навчання;

б) забезпечити однакові освітні стандарти у всіх державних освітніх установах одного рівня, а також рівні умови якості наданої освіти;

в) заохочувати та інтенсифікувати відповідними методами навчання осіб, які не здобули початкову освіту або не завершили її повний курс, та продовження їх навчання на основі індивідуальних здібностей;

г) забезпечити недискримінаційну підготовку до професії вчителя.

1. Держави-учасниці цієї Конвенції погоджуються, що:

а) освіта має бути спрямована на повний розвиток людської особистості та зміцнення поваги до прав людини та основних свобод; вона сприятиме розумінню, терпимості та дружбі між усіма націями, расовими чи релігійними групами та сприятиме діяльності Організації Об’єднаних Націй з підтримання миру;

б) важливо поважати свободу батьків і, у відповідних випадках, законних опікунів щодо, по-перше, вибору для своїх дітей не державних, а інших закладів освіти, але які відповідають тому мінімуму освітніх стандартів, що може бути встановлено або затверджено компетентними органами влади, і, по-друге, забезпечення відповідного до процедур державного законодавства способу релігійного та морального виховання дітей згідно з їхніми власними переконаннями;

і жодна особа чи група осіб не повинні бути примушені здобувати релігійну освіту, яка суперечить їхнім переконанням;

в) важливо визнати право членів національних меншин вести власну освітню діяльність, включно з утриманням шкіл і, залежно від освітньої політики кожної держави, використанням або викладанням своєї власної мови, однак за умови:

і) що це право не здійснюється у спосіб, який перешкоджає членам цих меншин розуміти культуру та мову спільноти в цілому та брати участь у її діяльності, або який завдає шкоди національному суверенітету;