1. Правова система ipLex360
  2. Законодавство
  3. Конвенція


Європейська конвенція
про інформацію щодо іноземного законодавства Статус Конвенції див.( 994_426 )
Дата підписання: 07.06.1968
Дата приєднання: 14.07.1993
Дата набуття чинності: 14.09.1994
ПРЕАМБУЛА
Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,
враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами,
будучи переконаними в тому, що започаткування системи міжнародної взаємної допомоги з метою сприяння судовим органам в отриманні інформації щодо іноземного законодавства сприятиме досягненню цієї мети,
погодились про таке:
Стаття 1. Сфера застосування Конвенції
1. Договірні Сторони зобов'язуються надавати одна одній, відповідно до положень цієї Конвенції, інформацію з питань свого цивільного та торгового законодавства і процесуального права в цих галузях, а також з питань їхнього судового устрою.
2. Проте дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди про поширення між ними сфери застосування цієї Конвенції на галузі, не згадані у попередньому пункті. Тексти таких угод надсилаються Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 2. Національні контактні органи
1. З метою здійснення положень цієї Конвенції кожна Договірна Сторона створює або призначає один орган (далі "отримуючий заклад"):
a) для отримання від іншої Договірної Сторони запитів про надання інформації, згаданої в пункті 1 статті 1 цієї Конвенції;
b) для вжиття заходів щодо цих запитів відповідно до статті 6.
Отримуючий заклад може бути або департаментом міністерства, або іншим державним органом.
2. Кожна Договірна Сторона може створити або призначити один або більше органів (далі "надсилаючий заклад"), які мають отримувати від своїх судових органів запити про надання інформації і надсилати їх компетентному іноземному отримуючому закладу. Отримуючий заклад може бути призначений як надсилаючий заклад.
3. Кожна Договірна Сторона повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назву та адресу свого отримуючого закладу та, у разі необхідності, свого надсилаючого закладу або закладів.
Стаття 3. Органи, які мають право робити запит про надання інформації
1. Запит про надання інформації завжди подається судовим органом; навіть якщо він не був складений цим органом. Запит може подаватися тільки у випадку фактичного порушення справи.
2. Будь-яка Договірна Сторона, якщо вона не створила або не призначила надсилаючого закладу, може визначити у заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який з її органів вона вважатиме судовим органом за змістом попереднього пункту.
3. Дві або більше Договірних Сторін можуть дійти згоди про поширення між ними дії цієї Конвенції також і на запити несудових органів. Тексти таких угод надсилаються Генеральному секретарю Ради Європи.
Стаття 4. Зміст запиту про надання інформації
1. Запит про надання інформації містить назву судового органу, від якого він походить, а також виклад суті справи. В ньому якнайточніше зазначаються питання, з яких бажано отримати інформацію щодо законодавства запитуваної держави, і, якщо у запитуваній державі існує більше однієї правової системи, зазначається правова система, про яку запитується інформація.
2. Запит містить також виклад фактів, необхідних для його належного розуміння і для складання точної та недвозначної відповіді. З метою роз'яснення змісту запиту, у разі необхідності, можуть додаватися копії документів.
3. Запит може містити питання, які стосуються галузей, не визначених у пункті 1 статті 1, якщо вони мають відношення до головних питань, зазначених у запиті.
4. Коли запит складається несудовим органом, він супроводжується рішенням того органу, який на нього дав згоду.
Стаття 5. Передача запиту про надання інформації
Запит про надання інформації надсилається безпосередньо отримуючому закладу запитуваної держави надсилаючим закладом або, при відсутності такого закладу, судовим органом, від якого він походить.
Стаття 6. Органи, які мають право давати відповідь
1. Отримуючий заклад, який одержав запит про надання інформації, може сам підготувати відповідь або перепровадити цей запит іншому державному чи офіційному органу для складання відповіді.
2. У відповідних випадках або з адміністративних причин, отримуючий заклад може перепровадити запит приватному закладу або кваліфікованому юристу для складання відповіді.
3. Якщо застосування попереднього пункту пов'язане з витратами, отримуючий заклад, до перепровадження запиту, згаданого у попередньому пункті, сповіщає орган, від якого походить запит, про приватний заклад або юриста, якому буде перепроваджено запит, інформує зазначений орган якнайточніше про можливі витрати і запитує на його згоду.
Стаття 7. Зміст відповіді
Метою відповіді є надання судовому органу, від якого походить запит, об'єктивної та неупередженої інформації про законодавство запитуваної держави. У разі необхідності, відповідь містить відповідні юридичні документи та судові рішення. В обсязі, який вважається необхідним для належного інформування запитуючого органу, відповідь супроводжується будь-якою додатковою документацією, такою як витяги з теоретичних творів і "travaux preparatoires". Вона може також супроводжуватися поясненнями.
Стаття 8. Юридичні наслідки відповіді
Інформація, яка наводиться у відповіді, не покладає ніяких зобов'язань на судовий орган, від якого походить запит.
Стаття 9. Передача відповіді
Відповідь надсилається отримуючим закладом надсилаючому закладу, якщо запит був переданий цим закладом, або судовому органу, якщо запит був надісланий безпосередньо ним.
Стаття 10. Обов'язок давати відповідь
1. Отримуючий заклад, якому надійшов запит про надання інформації, з урахуванням положень статті 11, вживає заходів щодо цього запиту відповідно до статті 6.

................
Перейти до повного тексту