Держави-учасниці цієї Конвенції,

знову підтверджуючи цілі і принципи, закріплені у Статуті Організації Об'єднаних Націй та у Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй,

усвідомлюючи, що найманці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для здійснення діяльності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів,

підтверджуючи, що вербування, використання, фінансування і навчання найманців повинні вважатися злочинами, які викликають глибоку занепокоєність всіх держав, і що будь-яка особа, яка вчинює такі злочини, підлягає або судовому переслідуванню, або видачі,

будучи переконані у необхідності розвивати і розширювати міжнародне співробітництво між державами з метою запобігання, переслідування і покарання за такі злочини,

висловлюючи занепокоєність у зв'язку з виникненням нових міжнародних незаконних видів діяльності, які об'єднують торговців наркотиками і найманців у вчиненні насильницьких дій, що підривають конституційний порядок держав,

будучи переконані також, що прийняття конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців сприятиме ліквідації цієї огидної діяльності і тим самим додержанню цілей і принципів, закріплених у Статуті Організації Об'єднаних Націй,

усвідомлюючи, що питання, які не підпадають під дію такої конвенції, як і раніше, регулюватимуться нормами і принципами міжнародного права, погодились про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

1. Термін "найманець" означає будь-яку особу, яка:

а) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті;

b) беручи участь у воєнних діях, керується головним чином бажанням одержати особисту вигоду і якій дійсно обіцяно стороною або за дорученням сторони, що перебуває у конфлікті, матеріальну винагороду, що істотно перевищує винагороду, яка обіцяна чи виплачується комбатантам такого ж рангу і функції, які входять до особового складу збройних сил даної сторони;

c) не є ні громадянином сторони, що перебуває у конфлікті, ні особою, яка постійно проживає на території, що контролюється стороною, яка перебуває у конфлікті;

d) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті; та

e) не послана державою, яка не є стороною, що перебуває у конфлікті, для виконання офіційних обов'язків як особи, яка входить до складу її збройних сил.

2. Термін "найманець" означає також будь-яку особу, яка у будь-якій іншій ситуації:

a) спеціально завербована на місці або за кордоном для участі у спільних насильницьких діях, спрямованих на:

i) повалення уряду або інший підрив конституційного порядку держави або

ii) підрив територіальної цілісності держави;

b) беручи участь у таких діях, керуються головним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди;

c) не є ні громадянином, ні постійним жителем держави, проти якої спрямовані такі дії;

d) не надіслана державою для виконання офіційних обов'язків;

і

e) не входить до особового складу збройних сил держави, на території якої здійснюються такі дії.

Будь-яка особа, яка вербує, використовує, фінансує або навчає найманців, визначення яких міститься у статті 1 цієї Конвенції, чинить злочин за змістом цієї Конвенції.

1. Найманець, згідно з визначенням, що міститься у статті 1 цієї Конвенції, який безпосередньо бере участь у воєнних або спільних насильницьких діях, залежно від обставин, чинить злочин за змістом цієї Конвенції.

2. Ніщо у цій статті не обмежує сфери застосування статті 4 цієї Конвенції.

Злочин чинить будь-яка особа, яка:

a) намагається вчинити один із злочинів, зазначених у цій Конвенції;

b) є співучасником особи, яка чинить або намагається вчинити будь-який зі злочинів, зазначених у цій Конвенції.

1. Держави-учасниці не вербують, не використовують, не фінансують і не навчають найманців і забороняють таку діяльність відповідно до положень цієї Конвенції.

2. Держави-учасниці не вербують, не використовують, не фінансують і не навчають найманців для цілі протидії законному здійсненню невід'ємного права народів на самовизначення, визнаного міжнародним правом, і вживають відповідно до міжнародного права належних заходів для запобігання вербуванню, використанню, фінансуванню або навчанню найманців з цією метою.

3. Держави-учасниці передбачають відповідні покарання за злочини, зазначені у цій Конвенції, з урахуванням серйозного характеру цих злочинів.

Держави-учасниці співробітничають у запобіганні злочинам, зазначеним у цій Конвенції, зокрема шляхом:

a) вжиття всіх практично здійснених заходів по запобіганню підготовці у межах їх відповідних територій до вчинення цих злочинів у межах або за межами їх територій, включаючи заборону незаконної діяльності осіб, груп і організацій, які заохочують, підбурюють, організують або беруть участь у вчиненні таких злочинів;

b) координації, при необхідності, вжиття адміністративних та інших заходів для запобігання вчиненню таких злочинів.

Держави-учасниці співробітничають у вжитті необхідних заходів для здійснення цієї Конвенції.

Будь-яка держава-учасниця, що має підстави вважати, що вчинено, вчинюється або буде вчинено один із злочинів, зазначених у цій Конвенції, надає відповідно до свого національного права безпосередньо або через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй відповідну інформацію державам-учасницям, яких це стосується, одразу ж після її одержання.

1. Кожна держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо будь-якого з зазначених у цій Конвенції злочинів, які вчинені:

a) на її території або на борту морського чи повітряного судна, зареєстрованого у цій державі;

b) будь-яким із громадян або, якщо ця держава вважає це прийнятним, тими особами без громадянства, які звичайно проживають на її території.

2. Кожна держава-учасниця вживає також таких заходів, які можуть бути необхідні для встановлення її юрисдикції щодо злочинів, зазначених у статтях 2, 3 і 4 цієї Конвенції, у випадках, коли згаданий злочинець перебуває на її території і вона не видає його якій-небудь з держав, згаданих у пункті 1 цієї статті.

3. Ця Конвенція не виключає застосування будь-якої кримінальної юрисдикції відповідно до національного права.

1. Переконавшись, що обставини цього вимагають, будь-яка держава-учасниця, на території якої перебуває згаданий злочинець, відповідно до своїх законів бере його під варту або вживає інших заходів, що забезпечують його присутність до того часу, поки це необхідно для того, щоб порушити кримінальне переслідування або вдатися до дій по видачі. Така держава-учасниця негайно здійснює попереднє розслідування фактів.