Статус Конвенції див.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

ураховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами;

бажаючи передбачити систему реєстрації, яка дозволятиме заповідачу реєструвати свій заповіт для зменшення ризику того, що заповіт залишиться невідомим чи буде знайдений із запізненням, а також для сприяння виявленню існування цього заповіту після смерті заповідача;

будучи переконаними в тому, що така система сприятиме, зокрема, пошукові заповітів, учинених за кордоном,

домовилися про таке:

Договірні Держави зобов'язуються встановити відповідно до положень цієї Конвенції систему реєстрації заповітів для сприяння після смерті заповідача виявленню існування заповіту.

Для виконання положень цієї Конвенції кожна Договірна Держава засновує чи призначає один орган чи більше органів, відповідальних за реєстрацію, передбачену цією Конвенцією, та за надання відповідей на запити про надання інформації згідно з пунктом 2 статті 8.

1. Для сприяння міжнародному співробітництву кожна Договірна Держава призначає національний орган, який без будь-якого посередника:

a) організовує реєстрацію в інших Договірних Державах, передбачену в статті 6;

b) отримує запити про надання інформації, які надходять від національних органів інших Договірних Держав, і відповідає на них з дотриманням умов, викладених у статті 8.

2. Кожна Договірна Держава повідомляє Генеральному секретарю Ради Європи назву та адресу національного органу, призначеного згідно з попереднім пунктом.

1. Реєстрації в Договірних Державах підлягають:

a) посвідчені заповіти, пред'явлені нотаріусу, державному органові чи будь-якій особі, які за законом цієї Держави мають право реєструвати їх, а також інші заповіти, передані на зберігання органові чи особі, які вповноважені законом приймати такі заповіти на зберігання, коли при цьому складається офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання;

b) власноручно складені заповіти, передані на зберігання нотаріусу, державному органові чи будь-якій особі, які за законом цієї Держави мають право приймати їх на зберігання, при цьому офіційний документ про прийняття заповіту на зберігання не складається, якщо закон дозволяє таку передачу. Заповідач має право відмовитися від реєстрації заповіту, якщо зазначений закон не забороняє такої відмови.

2. Відкликання, скасування та інші зміни до заповітів, зареєстрованих відповідно до цієї статті, також підлягають реєстрації, якщо їх складено за формою, яка вимагає обов'язкової реєстрації згідно з попереднім пунктом.

3. Будь-яка Договірна Держава може виключити зі сфери застосування цієї статті заповіти, що передаються на зберігання до органів збройних сил.

1. Реєстрація здійснюється на прохання нотаріуса, державного органу чи особи, згаданих у пункті 1 статті 4.

2. Однак будь-яка Договірна Держава у визначених особливих випадках та за умов, установлених її внутрішнім законодавством, може передбачити, що звернення про реєстрацію робить заповідач.

1. Реєстрація не ставиться в залежність від громадянства або місця проживання заповідача.

2. На прохання заповідача нотаріус, державний орган чи особа, зазначені в статті 4, мають право запитувати реєстрацію не лише в Державі вчинення чи зберігання заповіту, а й в інших Договірних Державах за посередництвом відповідних національних органів.

1. Запит про реєстрацію повинен містити принаймні такі відомості:

a) прізвище та основне ім'я (імена) (а у відповідних випадках і дівоче прізвище) заповідача або особи, яка складає заповіт від імені заповідача;

b) дату й місце (або, якщо воно не відоме, назву країни) народження;

c) заявлену адресу чи місце проживання;

d) характер і дату складення заповіту, реєстрація якого запитується;

e) прізвище та адресу нотаріуса, особи чи назву та адресу державного органу, які отримали заповіт або яким його передано на зберігання.

2. Ці відомості повинні заноситися до реєстру у формі, установленій кожною Договірною Державою.

3. Тривалість реєстрації може визначатися кожною Договірною Державою.

1. Протягом життя заповідача факт реєстрації заповіту розголошенню не підлягає.

2. Після смерті заповідача будь-яка особа може отримати відомості, згадані в статті 7, за пред'явлення витягу зі свідоцтва про смерть чи будь-якого іншого прийнятного документа, що підтверджує факт смерті заповідача.

3. Якщо заповіт складений спільно двома чи більше особами, то положення пункту 2 цієї статті застосовуються незалежно від положень пункту 1 після смерті будь-якого із заповідачів.

На виконання цієї Конвенції Договірні Держави надають одна одній послуги безоплатно.

Ця Конвенція не впливає на положення, які в кожній Договірній Державі стосуються дійсності заповітів й інших актів, зазначених у цій Конвенції.

Кожна Договірна Держава має право на умовах, визначених нею, поширити систему реєстрації заповітів, передбачену цією Конвенцією, на будь-який інший заповіт, не зазначений у статті 4, чи будь-який інший акт, який стосується переходу прав на майно в порядку спадкування. У цьому разі застосовуються, зокрема, положення пункту 2 статті 6.

1. Цю Конвенцію відкрито для підписання Державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації чи прийняттю. Ратифікаційні грамоти або документи про прийняття передаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.

2. Ця Конвенція набирає чинності через три місяці від дати передачі на зберігання третьої ратифікаційної грамоти або третього документа про прийняття.

3. Стосовно будь-якої Держави, яка підписала цю Конвенцію і яка ратифікуватиме чи прийматиме її згодом, Конвенція набирає чинності через три місяці від дати передачі на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про прийняття.

1. Після набрання чинності цією Конвенцією Комітет Міністрів Ради Європи може запропонувати будь-якій Державі, яка не є членом, приєднатися до неї.

2. Таке приєднання здійснюється шляхом передачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи документа про приєднання, який набирає чинності через три місяці від дати здачі його на зберігання.

1. Будь-яка Договірна Держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи приєднання може визначити територію або території, до яких застосовуватиметься ця Конвенція.

2. Будь-яка Договірна Держава під час передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про прийняття чи приєднання чи будь-коли в подальшому заявою на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може поширити дію цієї Конвенції на будь-яку іншу територію (території), визначену (визначені) в цій заяві та за міжнародні відносини якої (яких) вона відповідає або від імені якої (яких) вона вповноважена брати зобов'язання.

3. Будь-яка заява, зроблена відповідно до попереднього пункту, може бути відкликана стосовно будь-якої території, згаданої в цій заяві, відповідно до процедури, установленої в статті 16 цієї Конвенції.

Жодні застереження до положень цієї Конвенції не дозволяються.

1. Ця Конвенція залишається чинною впродовж невизначеного часу.

2. Будь-яка Договірна Держава може настільки, наскільки це стосується її, денонсувати цю Конвенцію шляхом подання повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи.

3. Така денонсація набирає чинності через шість місяців від дати отримання такого повідомлення Генеральним секретарем.

Генеральний секретар Ради Європи повідомляє Державам - членам Ради Європи та будь-якій Державі, яка приєдналася до цієї Конвенції, про:

a) будь-яке підписання;

b) будь-яку передачу на зберігання ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання;

c) будь-яку дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до її статті 12;

d) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень пункту 2 статті 3 та пунктів 2 й 3 статті 14;

e) будь-яке повідомлення, отримане на виконання положень статті 16, та дату, з якої денонсація набирає чинності.

На посвідчення чого ті, що підписалися нижче, належним чином на те вповноважені, підписали цю Конвенцію.

Учинено в Базель 16 травня 1972 року англійською та французькою мовами, причому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який залишається на зберіганні в архіві Ради Європи. Генеральний секретар Ради Європи надсилає засвідчені копії кожній з Держав, які підписали та приєдналися до неї.

(Зображення державного прапора) Бельгія:

Заява, яка міститься в листі Постійного представника Бельгії від 2 березня 1977 р. (оригінал французькою мовою).

Щодо передачі на зберігання ратифікаційної грамоти стосовно Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів маю честь цим повідомити відповідно до пункту 2 статті 3 про призначення Бельґійським Урядом національного органу:

- FEDERATION ROYALE DES NOTAIRES DE BELGIQUE - CRT rue de la Montagne, 34 - Boite postale 11, 1000 Bruxelles (назва французькою мовою)

- KONINGLIKJKE FEDERATIE VAN BELGISCHE NOTARISSEN - CRT Bergstraat 34 - Bus 11, 1000 Brussel (назва голландською мовою).

Охоплений період: 09.05.1977-

Попередня заява стосується статті (статей): 3

(Зображення державного прапора) Кіпр:

Заява, яка міститься в листі Постійного представника Кіпру від 11 жовтня 1982 р., зареєстрованому Генеральним секретарем у той самий день (оригінал англійською мовою).

а) Назва й характер органу, призначеного відповідного до статті 2 Конвенції:

Назва органу - "Головний відділ запису заповідальних актів"

Характер органу: створено згідно із Законом про управління майном (глава 189) та знаходиться в реєстрі Верховного Суду. Його очолює головний реєстратор Верховного Суду, який безпосередньо відповідає перед Верховним Судом. Згідно із цим Законом його основними функціями є:

1. Зберігати алфавітний перелік усіх заяв про повноваження на управління майном або затвердження заповітів померлих осіб, що їх здійснюють регіональні відділи записів заповітних актів Кіпру.

2. Зберігати реєстр й алфавітний покажчик осіб, які передали на зберігання свої заповіти до регіональних відділів запису заповітних актів.

3. Готовити щорічний календар документів, зроблених у регіональних відділах запису заповідальних актів, у якому міститься запис про кожне затвердження заповітів або управління майном, до яких додається заповіт, та всі інші повноваження, надані протягом періоду, зазначеного в календарі, у якому викладається дата документа, реєстр, у який його внесено, ім'я в алфавітному порядку, та місце й час смерті заповідача або померлого, який не залишив заповіту, ім'я й опис виконавців чи осіб, що управляють майном, а також цінність майна, якщо є.