Статус Конвенції див.

Держави - члени Ради Європи та інші держави, що підписали цю Конвенцію,

беручи до уваги Європейську Конвенцію про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми від 20 травня 1980 року (ETS N 105);

беручи до уваги Гаазьку Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року та Гаазьку Конвенцію про юрисдикцію, застосовуване право, визнання, виконання та співробітництво стосовно батьківської відповідальності й заходів захисту дітей від 19 жовтня 1996 року;

беручи до уваги Резолюцію Ради про юрисдикцію, визнання та виконання судових рішень у сімейних справах і в справах батьківської відповідальності за спільних дітей від 29 травня 2000 року N 1347/2000;

визнаючи, що, як передбачено в різних міжнародних юридичних документах Ради Європи, а також у статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, перш за все повинні враховуватися найвищі інтереси дитини;

усвідомлюючи потребу в додаткових положеннях для забезпечення контактів між дітьми і їхніми батьками та іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дітьми, які захищаються статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (ETS N 5);

беручи до уваги статтю 9 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, що передбачає право дитини, яка розлучена з одним з батьків чи з обома батьками, регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини;

беручи до уваги пункт 2 статті 10 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини, що передбачає право дитини, батьки якої проживають у різних державах, регулярно підтримувати, особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, але не за виключних обставин;

усвідомлюючи бажаність визнання того, що права мають не тільки батьки, а й діти;

погоджуючись, отже, замінити поняття "доступ до дітей" поняттям "контакт з дітьми";

беручи до уваги Європейську Конвенцію про здійснення прав дітей (ETS N 160) та бажаність сприяння заходам, спрямованим на надання допомоги дітям у справах стосовно контакту з батьками та іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дітьми;

погоджуючись стосовно потреби дітей контактувати не лише з обома батьками, а й з певними іншими особами, які мають сімейні зв'язки з дітьми, та стосовно важливості для батьків й інших таких осіб зберігати контакт з дітьми з урахуванням найвищих інтересів дитини;

беручи до уваги потребу сприяти прийняттю в державах загальних принципів контакту з дітьми, зокрема для полегшення застосування міжнародних документів у цій сфері;

розуміючи, що механізм, створений для введення в дію іноземних розпоряджень про контакт з дітьми, більш ймовірно, буде забезпечувати задовільні результати у випадках, коли принципи, на яких ґрунтуються ці іноземні розпорядження, є подібними принципам у державі, що вводить в дію такі іноземні розпорядження;

визнаючи потребу, коли діти й батьки та інші особи, що мають сімейні зв'язки з дітьми, проживають у різних державах, заохочувати судові органи частіше використовувати транскордонні контакти й збільшувати впевненість усіх заінтересованих осіб у тому, що діти будуть повернуті після закінчення такого контакту;

зауважуючи, що положення про ефективні запобіжні заходи та додаткові гарантії буде сприяти, імовірно, забезпеченню повернення дітей, зокрема після закінчення транскордонних контактів;

зауважуючи, що для забезпечення рішень, пов'язаних, зокрема, з транскордонними контактами з дітьми, потрібний додатковий міжнародний документ;

бажаючи запровадити співробітництво між усіма центральними органами й іншими органами для сприяння й поліпшення контакту між дітьми та їхніми батьками, а також іншими особами, що мають сімейні зв'язки з такими дітьми, і, зокрема, для сприяння судовому співробітництву в справах, що стосуються транскордонного контакту;

домовилися про таке:

Цілями цієї Конвенції є:

a) визначити загальні принципи, що повинні застосовуватися до розпоряджень про контакт;

b) установити відповідні запобіжні заходи й гарантії для забезпечення належного здійснення такого контакту й негайного повернення дітей після закінчення періоду контакту;

c) започаткувати співробітництво між центральними органами, судовими органами та іншими органами для сприяння й поліпшення контакту між дітьми та їхніми батьками, а також іншими особами, що мають сімейні зв'язки з дітьми.

Для цілей цієї Конвенції:

a) "контакт" означає:

i) перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з особою, яку зазначено в статті 4 або 5 і з якою вона зазвичай не проживає, чи зустріч з такою особою;

ii) будь-яку форму спілкування між дитиною й такою особою;

iii) надання інформації такій особі про дитину або дитині про таку особу;

b) "розпорядження про контакт" означає рішення судового органу стосовно контакту, зокрема угоду про контакт, яка була схвалена компетентним судовим органом або формально складена чи зареєстрована як автентичний документ і яка підлягає виконанню;

c) "дитина" означає особу віком до 18 років, стосовно якої розпорядження про контакт може бути видане або виконане в Договірній Державі;

d) "сімейні зв'язки" означає близьку спорідненість, наприклад між дитиною та її бабусею й дідусем або рідними братами й сестрами, яка ґрунтується на законі або de facto сімейних стосунках;

e) "судовий орган" означає суд або адміністративний орган, що має рівноцінні повноваження.

Договірні Держави вживають таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними, щоб забезпечити застосування принципів, які містить ця глава, судовими органами під час видачі, зміни, призупинення або скасування розпоряджень про контакт.

1. Дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним.

2. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

3. Якщо підтримання неконтрольованого контакту з одним з батьків не відповідає найвищим інтересам дитини, то розглядається можливість контрольованого особистого контакту чи іншої форми контакту з одним з таких батьків.

1. З урахуванням найвищих інтересів дитини може бути встановлено контакт між дитиною та особами, що не є її батьками, але мають сімейні зв'язки з дитиною.

2. Договірні Держави вільні поширювати це положення на осіб, інших, ніж ті, що зазначені в пункті 1, й у випадках, коли таке поширення відбувається, держави можуть вільно вирішувати, які види контакту, визначені під літерою "a" в статті 2, повинні бути застосовані.

1. Дитина, яка відповідно до внутрішнього законодавства вважається достатньо свідомою, за винятком, коли це явно суперечить її найвищим інтересам, має право:

- одержувати всю суттєву інформацію;

- отримувати консультації;

- висловлювати свою думку.

2. Такій думці та переконливим бажанням і почуттям дитини повинно надаватися належне значення.

Під час вирішення спорів стосовно контакту судові органи вживають усіх належних заходів для:

a) забезпечення поінформованості кожного з батьків про важливість для їхньої дитини та їх обох установлення та підтримання регулярного контакту з їхньою дитиною;

b) заохочення батьків та інших осіб, які мають сімейні зв'язки з дитиною, до досягнення мирових угод стосовно контакту, зокрема шляхом використання сімейного посередництва та інших процедур для вирішення спорів;

c) забезпечення перед прийняттям рішення наявності достатньої інформації, зокрема від носіїв батьківської відповідальності, для прийняття рішення в найвищих інтересах дитини, і, коли необхідно, одержання додаткової інформації від інших відповідних органів чи осіб.

1. Договірні Держави заохочують засобами, які вони вважають доцільними, батьків та інших осіб, які мають сімейні зв'язки з дитиною, дотримуватися принципів, викладених у статтях 4 - 7, під час укладання чи зміни угод про контакт з дитиною. Бажано, щоб такі угоди укладалися в письмовій формі.

2. На запит судові органи, крім випадків, коли внутрішнє законодавство передбачає інше, схвалюють угоду про контакт з дитиною, якщо вона не суперечить найвищим інтересам дитини.

Договірні Держави вживають усіх належних заходів для забезпечення виконання розпоряджень про контакт.

1. Кожна Договірна Держава передбачає запобіжні заходи та гарантії й сприяє використанню їх. Вона повідомляє через свої центральні органи Генеральному секретарю Ради Європи протягом трьох місяців після набуття чинності цією Конвенцією для цієї Договірної Держави про принаймні три категорії запобіжних заходів і гарантій, наявних в її внутрішньому законодавстві, на додаток до запобіжних заходів і гарантій, зазначених у пункті 3 статті 4 та підпункті "b" пункту 1 статті 14 цієї Конвенції. Про зміни наявних запобіжних заходів і гарантій повідомляють якнайшвидше.

2. Якщо цього вимагають обставини справи, то судові органи можуть будь-коли обумовити виконання розпорядження про контакт будь-якими запобіжними заходами й гарантіями як з метою гарантування того, що розпорядження буде виконано, так і того, що дитину буде повернуто після закінчення періоду контакту до місця її звичайного проживання або що її не буде неналежним чином переміщено.

a) Запобіжні заходи й гарантії для забезпечення виконання розпорядження можуть, зокрема, включати:

- спостереження за контактом;

- зобов'язання особи сплатити витрати, пов'язані з переїздом та проживанням дитини, а також, у відповідних випадках, будь-якої іншої особи, яка супроводжує дитину;

- сплату застави особою, з якою дитина зазвичай проживає, для забезпечення того, щоб особі, яка добивається контакту, не перешкоджали в такому контакті;

- накладення штрафу на особу, з якою зазвичай проживає дитина, у разі відмови виконати розпорядження про контакт.

b) Запобіжні заходи й гарантії для забезпечення повернення дитини чи запобігання неналежному переміщенню можуть, зокрема, включати:

- передачу паспортів або документів, що посвідчують особу, та, коли це є доцільним, документа, в якому зазначається, що особа, яка добивається контакту, повідомила компетентній консульській установі про таку передачу документів на період контакту;

- фінансові гарантії;

- майнову відповідальність;

- взяття зобов'язань або поручительство перед судом;

- зобов'язання особи, яка має контакт з дитиною, регулярно з'являтися особисто разом з дитиною до компетентного органу, наприклад організації із соціального забезпечення молоді або відділу поліції, у місці, де буде здійснюватися контакт;

- зобов'язання особи, яка добивається контакту, надати документ, виданий державою, де повинен відбуватися контакт, який засвідчує визнання й оголошення такими, що підлягають виконанню, документа про опіку або розпорядження про контакт чи обох цих документів до видачі розпорядження про контакт або перед тим, як контакт відбудеться;

- визначення умов стосовно місця, де повинен відбутися контакт і, якщо це є доцільним, реєстрації в будь-якій національній чи транскордонній інформаційній системі заборони, що запобігає від'їзду дитини з держави, де повинен відбутися контакт.

3. Будь-які з таких запобіжних заходів і гарантій викладаються в письмовій формі або підтверджуються письмово й становлять частину розпорядження про контакт або схваленої угоди.

4. Якщо запобіжні заходи чи гарантії повинні бути застосовані в іншій Договірній Державі, то судовий орган переважно призначає запобіжні заходи й гарантії, які можливо застосувати в цій Договірній Державі.

1. Кожна Договірна Держава призначає центральний орган для виконання функцій, передбачених цією Конвенцією на випадок транскордонних контактів.

2. Федеральні держави, держави з більш ніж однією правовою системою або держави, що мають автономні територіальні одиниці, можуть призначати більш ніж один центральний орган та визначати територіальний або суб'єктний обсяг їхніх функцій. Якщо держава призначила більш ніж один центральний орган, то вона визначає той центральний орган, до якого може бути надіслано будь-яке повідомлення для передачі відповідному центральному органу в межах цієї держави.