Статус Протоколу див.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цей Протокол,

беручи до уваги свої зобов'язання за Статутом Ради Європи;

бажаючи далі сприяти захистові прав людини, обстоювати верховенство права та підтримувати демократичний суспільний лад;

уважаючи за доцільне із цією метою посилити свої індивідуальні та колективні можливості реагування на злочини;

будучи сповненими рішучості вдосконалити й доповнити в певних аспектах Європейську конвенцію про взаємну допомогу у кримінальних справах, підписану в Страсбурзі 20 квітня 1959 року (далі - Конвенція), а також Додатковий протокол до неї, підписаний у Страсбурзі 17 березня 1978 року;

беручи до уваги Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, підписану в Римі 4 листопада 1950 року, а також Конвенцію про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, підписану в Страсбурзі 28 січня 1981 року,

домовилися про таке:

Стаття 1 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Сторони зобов'язуються надавати без зволікання одна одній відповідно до положень цієї Конвенції якнайширшу взаємну допомогу в провадженні стосовно правопорушень, покарання яких на момент прохання про надання допомоги підпадає під юрисдикцію судових органів запитуючої Сторони.

2. Ця Конвенція не застосовується до арештів, виконання вироків та до правопорушень, передбачених військовим правом, які не є правопорушеннями за звичайним кримінальним правом.

3. Взаємна допомога може також надаватись у провадженні, здійснюваному адміністративними органами стосовно діянь, які є караними відповідно до національного законодавства запитуючої або запитуваної Сторони на підставі того, що вони є порушеннями норм права, у випадках, коли таке рішення може зумовити провадження в суді, який має юрисдикцію, зокрема, у кримінальних справах.

4. У наданні взаємної допомоги не може бути відмовлено виключно на підставі того, що вона стосується діянь, за які юридична особа може бути притягнута до відповідальності в запитуючій Стороні".

До статті 4 Конвенції додається такий текст, при цьому первинна стаття 4 Конвенції стає пунктом 1, а викладені нижче положення стають пунктом 2:

"2. Не можна відмовляти у виконанні прохання стосовно присутності таких посадових або заінтересованих осіб у випадках, коли така присутність може зробити виконання прохання про надання допомоги таким, що буде відповідати потребам запитуючої Сторони більшою мірою, і, отже, може дозволити уникнути потреби в додаткових проханнях про надання допомоги".

Стаття 11 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Особу, яку тримають під вартою й стосовно особистої явки якої для цілей дачі показань, а не для того, щоб вона стала перед судом, звертається запитуюча Сторона, тимчасово перепроваджують на її територію за умови, що її буде повернуто протягом строку, обумовленого запитуваною Стороною, та з урахуванням положень статті 12 цієї Конвенції настільки, наскільки вони є застосовними.

У передачі може бути відмовлено, якщо:

a) особа, яку тримають під вартою, не погоджується на передачу;

b) її присутність необхідна в ході кримінального провадження, що здійснюється на території запитуваної Сторони;

c) передача може призвести до продовження строку тримання її під вартою або

d) існують інші першочергові підстави для того, щоб не передавати її на територію запитуючої Сторони.

2. З урахуванням положень статті 2 цієї Конвенції у випадку, що підпадає під пункт 1, перевезення особи, яку тримають під вартою, територією третьої Сторони дозволяється за клопотанням, до якого додають усі необхідні документи і яке Міністерство юстиції запитуючої Сторони надсилає Міністерству юстиції Сторони, до якої звертаються з проханням про надання дозволу на перевезення її територією. Сторона може відмовити в наданні дозволу на перевезення своїх громадян.

3. Особа, яку передають, залишається під вартою на території запитуючої Сторони та у відповідних випадках на території тієї Сторони, до якої звертаються з проханням про надання дозволу на перевезення її територією, якщо Сторона, до якої звертаються з проханням про передачу особи, не просить звільнити її".

Стаття 15 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Прохання про надання взаємної допомоги, а також інформація, яку надають без прохання, надсилаються в письмовому вигляді Міністерством юстиції запитуючої Сторони Міністерству юстиції запитуваної Сторони та повертаються тими самими каналами. Однак вони можуть надсилатися безпосередньо судовими органами запитуючої Сторони судовим органам запитуваної Сторони та повертатися тими самими каналами.

2. Прохання, зазначені в статті 11 цієї Конвенції та статті 13 Другого додаткового протоколу до неї, в усіх випадках надсилаються Міністерством юстиції запитуючої Сторони Міністерству юстиції запитуваної Сторони та повертаються тими самими каналами.

3. Прохання про надання взаємної допомоги стосовно проваджень, зазначених у пункті 3 статті 1 цієї Конвенції, також можуть надсилатися безпосередньо адміністративними або судовими органами запитуючої Сторони адміністративним або судовим органам запитуваної Сторони залежно від випадку й повертатися тими самими каналами.

4. Прохання про надання взаємної допомоги, з якими звертаються згідно зі статтями 18 й 19 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції, також можуть надсилатися безпосередньо компетентними органами запитуючої Сторони компетентним органам запитуваної Сторони.

5. Прохання, передбачені в пункті 1 статті 13 цієї Конвенції, можуть надсилатися безпосередньо заінтересованими судовими органами відповідним органам запитуваної Сторони, а відповіді можуть надсилатися безпосередньо цими органами. Прохання, передбачені в пункті 2 статті 13 цієї Конвенції, надсилаються Міністерством юстиції запитуючої Сторони Міністерству юстиції запитуваної Сторони.

6. Прохання про надання копій вироків і про вживання заходів, зазначених у статті 4 Додаткового протоколу до цієї Конвенції, можуть надсилатися безпосередньо до компетентних органів. Будь-яка Договірна Держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, визначити, які органи вона вважатиме компетентними органами для цілей цього пункту.

7. У термінових випадках, коли згідно із цією Конвенцією дозволяється безпосереднє пересилання, воно може здійснюватися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

8. Будь-яка Сторона може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, залишити за собою право виконувати будь-які або певні прохання про надання взаємної допомоги залежно від однієї чи більше з таких умов:

a) що копія прохання надсилається до центрального органу, визначеного в заяві;

b) що прохання, крім термінових, надсилаються до центрального органу, визначеного в заяві;

c) що в разі безпосереднього пересилання з причин терміновості копія одночасно передається до Міністерства юстиції цієї Сторони;

d) що деякі або всі прохання про надання допомоги надсилаються їй каналами, іншими, ніж передбачені цією статтею.

9. Прохання про надання взаємної допомоги та будь-які інші повідомлення, передбачені цією Конвенцією або Протоколами до неї, можуть надсилатися за допомогою будь-яких електронних або інших засобів зв'язку за умови, що запитуюча Сторона готова на прохання будь-коли надати їхній письмовий запис й оригінал. Однак будь-яка Договірна Держава може будь-коли за допомогою заяви, надісланої Генеральному секретарю Ради Європи, визначити умови, за яких вона погоджується приймати й виконувати прохання, одержані за допомогою електронних або інших засобів зв'язку.

10. Положення цієї статті не обмежують положень тих із чинних двосторонніх угод або домовленостей між Сторонами, які передбачають безпосереднє пересилання прохань про надання допомоги між їхніми компетентними органами".

Стаття 20 Конвенції замінюється такими положеннями:

"1. Сторони не вимагають одна від одної відшкодування будь-яких витрат, що виникають унаслідок застосування цієї Конвенції або Протоколів до неї, за винятком:

a) витрат, зумовлених перебуванням експертів на території запитуваної Сторони;

b) витрат, зумовлених передачею особи, яку тримають під вартою, згідно зі статтями 13 або 14 Другого додаткового протоколу до цієї Конвенції або статтею 11 цієї Конвенції;

c) витрат суттєвого або надзвичайного характеру.

2. Однак вартість установлення відеозв'язку або телефонного зв'язку, витрати, пов'язані з обслуговуванням відеозв'язку або телефонного зв'язку в запитуваній Стороні, оплата послуг перекладачів, наданих нею, а також добові свідкам та їхні дорожні витрати в запитуваній Стороні відшкодовуються запитуючою Стороною запитуваній Стороні, якщо Сторони не домовилися про інше.

3. Сторони консультуються одна з одною з метою досягнення домовленостей стосовно оплати витрат, відшкодування яких може вимагатися згідно з наведеним вище підпунктом "c" пункту 1.

4. Положення цієї статті застосовуються без обмеження положень пункту 3 статті 10 цієї Конвенції".

Стаття 24 Конвенції замінюється такими положеннями:

"Будь-яка держава під час підписання або передачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття, схвалення чи приєднання в заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи визначає, які органи для цілей цієї Конвенції вона буде вважати судовими органами. Після цього вона може будь-коли та в такий самий спосіб змінити положення цієї заяви".

1. Запитувана Сторона може відкласти здійснення дії, про яку йдеться в проханні, якщо така дія може зашкодити розслідуванню, кримінальному переслідуванню або пов'язаним з ними провадженням, що здійснюються її органами.

2. Перш ніж відмовити в допомозі або відкласти її надання запитувана Сторона, у разі необхідності після консультацій із запитуючою Стороною, вирішує, чи може прохання бути виконано частково або на таких умовах, які вона вважає необхідними.

3. Якщо виконання прохання відкладається, то повинні бути зазначені причини відкладення. Запитувана Сторона також повідомляє запитуючій Стороні про будь-які причини, які унеможливлюють виконання прохання або можуть значно його затримати.

Незважаючи на положення статті 3 Конвенції, у випадках, коли в проханнях зазначаються формальності або процедури, які є необхідними відповідно до законодавства запитуючої Сторони, навіть якщо вони є непритаманними для запитуваної Сторони, остання виконує такі вимоги настільки, наскільки вживання зазначених заходів не суперечить основним принципам її законодавства, якщо цим Протоколом не передбачено іншого.

1. Якщо особа перебуває на території однієї Сторони й повинна бути допитана як свідок або експерт судовими органами іншої Сторони, то остання у випадках, коли для особи, яка повинна дати показання, особиста явка на її територію для давання показань є не бажаною або не можливою, може звернутися з проханням забезпечити проведення допиту за допомогою відеоконференції, як це передбачено в пунктах 2-7.

2. Запитувана Сторона погоджується забезпечити проведення допиту за допомогою відеоконференції за умови, що застосування відеоконференції не суперечить основним принципам її законодавства й вона має технічні засоби для цього. Якщо запитувана Сторона не має доступу до технічних засобів для проведення відеоконференції, такі засоби може надати їй запитуюча Сторона за взаємною згодою.

3. Прохання про забезпечення проведення допиту за допомогою відеоконференції повинно містити, на додаток до інформації, зазначеної в статті 14 Конвенції, виклад причини, з якої особиста присутність свідка або експерта є не бажаною або не можливою, назву судового органу та імена осіб, які будуть проводити слухання.

4. Судовий орган запитуваної Сторони викликає відповідну особу для явки відповідно до правил, установлених її законодавством.

5. До проведення допиту за допомогою відеоконференції застосовуються такі правила:

a) під час допиту повинні бути присутніми представники судового органу запитуваної Сторони, у разі необхідності їм допомагає перекладач; вони несуть відповідальність як за встановлення особи того, кого будуть допитувати, так і за дотримання основних принципів законодавства запитуваної Сторони. Якщо представники судового органу запитуваної Сторони вважають, що під час допиту порушуються основні принципи законодавства запитуваної Сторони, то вони негайно вживають необхідних заходів, щоб забезпечити продовження допиту відповідно до зазначених принципів;

b) у разі необхідності компетентні органи запитуючої та запитуваної Сторін погоджують заходи стосовно захисту допитуваної особи;

c) допит проводиться безпосередньо судовим органом запитуючої Сторони або під його керівництвом відповідно до її законодавства;

d) якщо необхідно, то на прохання запитуючої Сторони або допитуваної особи запитувана Сторона забезпечує надання допомоги перекладача допитуваній особі;

e) допитувана особа може скористатися правом відмови давати показання, яке їй надане законодавством або запитуваної, або запитуючої Сторони.

6. Без шкоди будь-яким погодженим заходам стосовно захисту осіб судовий орган запитуваної Сторони після завершення допиту складає протокол, зазначаючи дату й місце проведення допиту, особу того, кого допитали, імена та посади решти осіб у запитуваній Стороні, які брали участь у допиті, будь-які складені присяги, а також технічні умови, у яких проводився допит. Документ надсилається компетентним органом запитуваної Сторони компетентному органові запитуючої Сторони.

7. Кожна Сторона вживає необхідних заходів для забезпечення такого становища, при якому у випадках, коли свідків або експертів допитують у межах її території відповідно до цієї статті, а вони відмовляються давати показання, будучи зобов'язаними давати їх, або дають неправдиві показання, її національне законодавство застосовується так само, як воно застосовувалося б, якби допит мав місце в національному процесі.

8. Сторони за власним розсудом можуть також застосовувати положення цієї статті у випадках, коли це є доцільним, та за згодою своїх компетентних судових органів до проведення допитів за допомогою відеоконференції, у якій бере участь обвинувачений або підозрюваний. У цьому разі рішення про проведення відеоконференції та про спосіб проведення такої конференції, погоджуються між відповідними Сторонами згідно з їхнім національним законодавством та відповідними міжнародними документами. Допити за участю обвинуваченого або підозрюваного проводяться лише за його згодою.

9. Будь-яка Договірна Держава будь-коли в заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може заявити, що вона не буде користуватися передбаченою в наведеному вище пункті 8 можливістю застосовувати положення цієї статті також до проведення допитів за допомогою відеоконференції за участю обвинуваченого або підозрюваного.

1. Якщо особа перебуває на території однієї Сторони й повинна бути допитана як свідок або експерт судовими органами іншої Сторони, то остання може у випадках, коли так передбачає національне законодавство, звернутися до першої Сторони з проханням уможливити проведення допиту за допомогою телефонної конференції, як передбачено в пунктах 2-6.

2. Допит може проводитися за допомогою телефонної конференції лише тоді, коли свідок або експерт погоджуються, що допит може бути проведений у такий спосіб.

3. Запитувана Сторона погоджується на проведення допиту за допомогою телефонної конференції у випадках, коли це не суперечить основним принципам її законодавства.

4. Прохання про проведення допиту за допомогою телефонної конференції повинно містити, на додаток до інформації, передбаченої в статті 14 Конвенції, назву судового органу та імена осіб, які будуть проводити допит, а також зазначення того, що свідок або експерт згодний брати участь в проведенні допиту за допомогою телефонної конференції.

5. Практичні заходи стосовно допиту погоджуються заінтересованими Сторонами. Під час погодження таких заходів запитувана Сторона зобов'язується:

a) повідомити відповідному свідку або експерту про час та місце допиту;

b) забезпечити встановлення особи свідка або експерта;

c) пересвідчитись у тому, що свідок або експерт дає згоду на проведення допиту за допомогою телефонної конференції.

6. Запитувана Сторона може обумовити свою згоду цілком або частково відповідними положеннями пунктів 5 та 7 статті 9.

1. Без шкоди власним розслідуванням чи судовим розглядам компетентні органи однієї Сторони без попереднього прохання можуть надсилати компетентним органам іншої Сторони інформацію, отриману в рамках власних розслідувань, коли вони вважають, що повідомлення такої інформації могло б допомогти Стороні, яка одержує інформацію, розпочати або проводити розслідування чи судовий розгляд або могло б зумовити надіслання прохання такою Стороною згідно з Конвенцією або Протоколами до неї.

2. Сторона, яка надає інформацію, може відповідно до свого національного законодавства встановити умови використання такої інформації Стороною, яка її одержує.

3. Для Сторони, що одержує інформацію, такі умови є обов'язковими.

4. Однак будь-яка Договірна Держава будь-коли в заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи може заявити, що вона залишає за собою право не бути зобов'язаною умовами, установленими Стороною, що надає інформацію, згідно з наведеним вище пунктом 2, якщо вона попередньо не отримає повідомлення про характер інформації, що буде надана, та не дасть згоди на її передачу.

1. На прохання запитуючої Сторони та без обмеження прав bona fide третіх осіб запитувана Сторона може надати предмети, отримані злочинним шляхом, у розпорядження запитуючої Сторони з метою повернення їх законним власникам.

2. Під час застосування статей 3 й 6 Конвенції запитувана Сторона може відмовитися від повернення предметів до або після передачі їх запитуючій Стороні, якщо в такий спосіб може бути спрощено реституцію таких предметів законному власнику. При цьому дотримуються права bona fide третіх осіб.

3. У разі відмови від здійснення передачі предметів запитуючій Стороні запитувана Сторона не буде використовувати забезпечувального права або інших прав регресу, передбачених податковим або митним законодавством стосовно цих предметів.

4. Відмова, зазначена в пункті 2, не завдає шкоди праву запитуваної Сторони стягувати податки або мита із законного власника.

1. У випадках, коли є домовленість між компетентними органами заінтересованих Сторін, Сторона, яка звернулася з проханням провести розслідування, для цілей якого необхідна особиста присутність особи, яку тримають під вартою на її території, може тимчасово передати цю особу на територію тієї Сторони, де повинно проводитися розслідування.

2. Така домовленість повинна охоплювати умови тимчасової передачі особи та дату, до якої ця особа повинна бути повернена на територію запитуючої Сторони.

3. У випадках, коли на передачу потрібна згода відповідної особи, заява про згоду або її копія негайно передається запитуваній Стороні.

4. Передана особа залишається під вартою на території запитуваної Сторони й у відповідних випадках на території Сторони, до якої звернулися з проханням про перевезення її територією, якщо Сторона, яка передала особу, не попросила звільнити її.

5. Строк перебування під вартою на території запитуваної Сторони віднімається від строку тримання під вартою, який відповідна особа зобов'язана чи буде зобов'язана відбути на території запитуючої Сторони.

6. Положення пункту 2 статті 11 й статті 12 Конвенції застосовуються mutatis mutandis.

7. Будь-яка Договірна Держава може будь-коли в заяві на ім'я Генерального секретаря Ради Європи заявити, що до досягнення домовленості відповідно до пункту 1 цієї статті буде потрібна згода, про яку йдеться в пункті 3 цієї статті, або вона буде потрібна в певних умовах, зазначених у заяві.

Положення статей 11 й 12 Конвенції застосовуються mutatis mutandis також до осіб, які перебувають під вартою на території запитуваної Сторони після того, як вони були передані для відбування покарання, призначеного в запитуючій Стороні, якщо запитуюча Сторона просить про їхню особисту присутність для перегляду судового рішення.

1. Положення цієї статті застосовуються до будь-якого прохання про вручення на підставі статті 7 Конвенції або статті 3 Додаткового протоколу до неї.

2. Процесуальні документи й судові рішення в усіх випадках передаються мовою або мовами, якими їх було складено.

3. Незважаючи на положення статті 16 Конвенції, якщо орган, який склав документи, знає або має підстави вважати, що адресат розуміє тільки якусь іншу мову, документи або принаймні їхні найважливіші частини повинні супроводжуватися перекладом такою іншою мовою.

4. Незважаючи на положення статті 16 Конвенції, процесуальні документи й судові рішення для зручності органів запитуваної Сторони супроводжуються стислим викладом їхнього змісту в перекладі мовою або однією з мов цієї Сторони.

1. Компетентні судові органи будь-якої Сторони можуть безпосередньо пересилати поштою процесуальні документи й судові рішення особам, які перебувають на території будь-якої іншої Сторони.

2. Процесуальні документи й судові рішення супроводжуються повідомленням про те, що адресат може одержати від зазначеного в повідомленні органу інформацію про свої права та обов'язки стосовно вручення документів. До такого повідомлення застосовуються положення пункту 3 викладеної вище статті 15.

3. Положення статей 8, 9 й 12 Конвенції застосовуються mutatis mutandis до вручення документів шляхом поштового пересилання.