Статус Протоколу див.

Держави-члени Ради Європи, а також інші Держави, що підписали цей Протокол,

Бажаючи сприяти застосуванню Конвенції про передачу засуджених осіб, що була відкрита для підписання 21 березня 1983 р. у Страсбурзі (далі - "Конвенція"), та, зокрема, переслідуючи визнану мету сприяння задачам правосуддя та соціальній реабілітації засуджених осіб;

Усвідомлюючи той факт, що багато Держав не можуть видавати своїх громадян;

Вважаючи, що Конвенцію бажано доповнити в певних аспектах,

Домовились про таке:

1. Слова та вирази, які використовуються в цьому Протоколі, тлумачаться в тому самому значенні, що і в Конвенції.

2. Положення Конвенції застосовуються в тій мірі, в якій вони не суперечать положенням Протоколу.

1. Якщо громадянин Сторони, який підлягає покаранню, призначеному на території іншої Сторони як частина остаточного вироку, намагається уникнути виконання або подальшого виконання покарання в Державі винесення вироку шляхом втечі на територію першої Сторони до відбування покарання, то Держава винесення вироку, може запитати від іншої Сторони, щоб та взяла на себе виконання покарання.

2. На запит Держави винесення вироку, Держава виконання вироку до прибуття документів, що підтримують запит, а також до прийняття рішення за цим запитом, може заарештувати засуджену особу, або вжити будь-яких інших заходів для забезпечення того, щоб засуджена особа залишалася на її території до рішення за запитом. Запит про запобіжні заходи має містити в собі інформацію, вказану в пункті 3 статті 4 Конвенції. Розмір покарання для засудженої особи не збільшується в результаті періоду, проведеного під арештом з причини, вказаної в цьому пункті.

3. Для передачі виконання покарання згода засудженої особи не вимагається.

1. Після отримання запиту від Держави винесення вироку, Держава виконання вироку може згідно з положеннями цієї статті погодитися на передачу засудженої особи без згоди цієї особи в тих випадках, коли вирок, винесений щодо останньої, або адміністративне рішення як результат вироку містить у собі наказ про висилку або депортацію, або ж будь-який інший захід, результатом якого є те, що такій особі більше не буде дозволено залишатися на території Держави винесення вироку після того, як вона буде звільнена з в'язниці.

2. Держава виконання вироку не дає своєї згоди для цілей пункту 1 до прийняття до уваги думки засудженої особи.

3. Для цілей застосування цієї статті Держава винесення вироку повинна надати Державі виконання вироку:

a) заяву, що містить думку засудженого про його запропоновану передачу, та

b) копію наказу про висилку або депортацію або будь-яку іншу постанову, відповідно до якого засудженій особі більше не дозволяється залишатися на території Держави винесення вироку з того моменту, як її буде звільнено з в'язниці.

4. Будь-яка особа, передана відповідно до положень цієї статті, не може переслідуватися в судовому порядку, бути засудженою або утримуватися під вартою з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою, за будь-який злочин, вчинений до її передачі, інший ніж той, за який було призначено вирок, що треба виконати, а також його або її особиста свобода не може бути обмежена з будь-якої іншої причини крім випадків:

a) коли на це є дозвіл Держави винесення вироку: має бути поданий запит на дозвіл, що супроводжується всіма відповідними документами та юридичним записом будь-якої заяви, зробленої обвинуваченою особою; дозвіл надається, якщо злочин, за яким він запитується, був би приводом для екстрадиції за законами Держави винесення вироку або коли екстрадиція не допускається лише на підставі розміру покарання;

b) коли засуджена особа, маючи можливість залишити територію Держави виконання вироку, не зробила цього протягом сорока п'яти днів після остаточного звільнення, або якщо вона після від'їзду знову повернулася на таку територію.