Статус Конвенції див.

Держави - члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

ураховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням, а також для сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу, поважаючи при цьому права людини й основоположні свободи;

уважаючи, що правовий статус трудящих-мігрантів, які є громадянами держав - членів Ради Європи, повинен регулюватися таким чином, щоб забезпечити їм, у міру можливості, в усіх аспектах умов життя й праці режим, не менш сприятливий, ніж режим, що надається працівникам, які є громадянами держави, що приймає;

будучи сповненими рішучості сприяти поліпшенню соціального становища трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей;

підтверджуючи, що права та привілеї, які вони надають громадянам одна одної, визнаються завдяки тісному співробітництву, що згуртовує держави - членів Ради Європи за допомогою її Статуту;

домовилися про таке:

1. Для цілей цієї Конвенції термін "трудящий-мігрант" означає громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи.

2. Ця Конвенція не застосовується до:

a) прикордонних робітників;

b) акторів, інших артистів естради й спортсменів, запрошених на короткий проміжок часу, а також до осіб вільної професії;

c) моряків;

d) осіб, що отримують професійну підготовку;

e) сезонних робітників; сезонні трудящі-мігранти - це особи, які є громадянами однієї Договірної Сторони й займаються на території іншої Договірної Сторони діяльністю, що залежить від пори року, на контрактній основі на визначений період або для виконання конкретно визначеної роботи;

f) робітників, які є громадянами Договірної Сторони, і виконують конкретну роботу на території іншої Договірної Сторони від імені підприємства, зареєстрований офіс якого знаходиться за межами території цієї Договірної Сторони.

1. Набір майбутніх трудящих-мігрантів може здійснюватися на персональний або неперсональний запит, і в останньому випадку він здійснюється за посередництвом офіційного органу держави походження, якщо такий орган існує, та, у разі необхідності, - за посередництвом офіційного органу держави, що приймає.

2. Адміністративні витрати, пов'язані з набором, офіційним рекомендуванням та працевлаштуванням, не сплачуються майбутнім трудящим-мігрантом, якщо ці процедури здійснюються офіційним органом.

1. Набору майбутніх трудящих-мігрантів можуть передувати медичний огляд і професійний іспит.

2. Метою медичного огляду та професійного іспиту є встановити, чи відповідає фізичний і психічний стан здоров'я, а також технічна кваліфікація майбутнього трудящого-мігранта запропонованій йому роботі, а також переконатися, що стан його здоров'я не загрожує здоров'ю людей.

3. Порядок відшкодування витрат, пов'язаних з медичним оглядом і професійним іспитом, визначатиметься, у разі необхідності, двосторонніми угодами таким чином, щоб такі витрати не сплачувалися майбутнім трудящим-мігрантом.

4. Від трудящого-мігранта, якому зроблено персональну пропозицію стосовно роботи, вимагається складання професійного іспиту, лише якщо є підозра в поданні неправдивих відомостей, крім випадків, коли такий іспит проводиться на вимогу роботодавця.

1. Кожна Договірна Сторона гарантує трудящим-мігрантам такі права:

- право залишати територію Договірної Сторони, громадянами якої вони є;

- право на допуск на територію Договірної Сторони для здійснення оплачуваної роботи після отримання на це дозволу й необхідних документів.

2. До цих прав застосовуються такі обмеження, які передбачені законодавством і необхідні для охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров'я людей чи суспільної моралі.

3. Документи, необхідні трудящому-мігранту для еміграції та імміграції, видаються якнайшвидше, безоплатно або з оплатою в розмірі, що не перевищує адміністративних витрат на них.

Кожному трудящому-мігранту, прийнятому на роботу, до виїзду до держави, що приймає, видається трудовий договір або остаточне запрошення на роботу, причому кожний із цих документів може бути укладений однією чи більше мовами, які використовуються в державі походження, та однією чи більше мовами, які використовуються в державі, що приймає. Використання щонайменше однієї мови держави походження та однієї мови держави, що приймає, є обов'язковим у разі набору офіційним органом або офіційно визнаним бюро працевлаштування.

1. Договірні Сторони надають одна одній, а також майбутнім мігрантам відповідну інформацію про місце та умови їхнього проживання, можливості для возз'єднання сім'ї, характер роботи, можливості укладення нового трудового договору після припинення дії першого, необхідний рівень кваліфікації, умови праці та життя (зокрема, вартість життя), винагороду, соціальне забезпечення, житло, харчування, переказ заощаджень, проїзд та про відрахування, що здійснюються із заробітної плати у зв'язку з внесками для соціального захисту й соціального забезпечення, податками та іншими зборами. Може також надаватися інформація про культурну та релігійну ситуацію, яка є в державі, що приймає.

2. У разі набору через офіційний орган держави, що приймає, така інформація надається до від'їзду майбутнього трудящого-мігранта мовою, яку він розуміє, для того щоб він мав можливість прийняти рішення з повним розумінням справи. У разі необхідності письмовий переклад такої інформації мовою, яку майбутній трудящий-мігрант розуміє, забезпечується, як правило, державою походження.

3. Кожна Договірна Сторона зобов'язується вживати відповідних заходів для запобігання поширенню неправдивої інформації стосовно еміграції та імміграції.

1. Кожна Договірна Сторона зобов'язується забезпечити, щоб у разі офіційного колективного набору покриття витрат на проїзд до держави, що приймає, ніколи не покладалося на трудящого-мігранта. Порядок покриття таких витрат визначатиметься відповідно до двосторонніх угод, які можуть також поширити ці заходи на сім'ї та робітників, що набираються індивідуально.

2. У випадку, коли трудящі-мігранти й члени їхніх сімей, їдучи до держави, що приймає, проїжджають транзитом через територію однієї з Договірних Сторін, або під час їхнього повернення до держави походження компетентні органи держави транзиту вживають усіх заходів для прискорення їхнього проїзду та запобігання адміністративним затримкам і труднощам.

3. Кожна Договірна Сторона звільняє від ввізних зборів і податків під час в'їзду до держави, що приймає, та остаточного повернення до держави походження і під час транзиту:

a) особисті речі та рухоме майно трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей, що належать до їхнього домашнього господарства;

b) обґрунтовану кількість інструментів і портативного обладнання, необхідних для роботи, яку вони будуть виконувати.

Наведені вище пільги надаються відповідно до законів або підзаконних актів, що є чинними у відповідних державах.

1. Кожна Договірна Сторона, яка дозволяє трудящому-мігранту в'їхати на її територію для здійснення оплачуваної діяльності, видає йому або поновлює дозвіл на роботу (якщо його не звільнено від цієї вимоги) з дотриманням положень свого законодавства.

2. Проте дозвіл на роботу, виданий уперше, не може, як правило, зобов'язувати робітника працювати в одного роботодавця або в одній місцевості довше одного року.

3. У разі поновлення дозволу на роботу трудящого-мігранта, дозвіл поновлюється, як правило, принаймні на рік, наскільки це дозволяють поточний стан і розвиток ситуації на ринку праці.

1. Якщо цього вимагає національне законодавство, кожна Договірна Сторона видає дозволи на проживання тим трудящим-мігрантам, яким було дозволено займатися оплачуваною роботою на її території на умовах, визначених у цій Конвенції.

2. Дозвіл на проживання відповідно до положень національного законодавства видається та, у разі необхідності, поновлюється, як правило, щонайменше на строк дії дозволу на роботу. Якщо дозвіл на роботу є дійсним протягом невизначеного періоду, дозвіл на проживання, як правило, видається та, у разі необхідності, поновлюється щонайменше на рік. Він видається та поновлюється безоплатно або зі сплатою суми, що покриває лише адміністративні витрати.

3. Положення цієї статті застосовуються також до членів сім'ї трудящого-мігранта, яким дозволено приєднатися до нього відповідно до статті 12 цієї Конвенції.

4. Якщо трудящий-мігрант більше не працює через тимчасову непрацездатність або внаслідок хвороби чи нещасного випадку або тому, що він став безробітним не з власної волі, що належним чином підтверджується компетентними органами, йому дозволяється для цілей застосування статті 25 цієї Конвенції залишатися на території держави, що приймає, протягом періоду, який повинен бути не меншим п'яти місяців. Проте жодна Договірна Сторона не зобов'язана у випадку, передбаченому у викладеному вище реченні, дозволяти трудящому-мігранту залишатися на період, що перевищує період виплати допомоги по безробіттю.

5. Дозвіл на проживання, виданий відповідно до положень пунктів 1-3 цієї статті, може бути вилучений:

a) з міркувань національної безпеки, громадського порядку чи суспільної моралі;

b) якщо власник дозволу відмовляється, після того як його належним чином було поінформовано про наслідки такої відмови, дотримуватися заходів, передбачених для нього офіційним медичним закладом для захисту здоров'я людей;

c) якщо одна з вимог, що має суттєве значення для її видачі або дійсності, не задовольняється.

Незважаючи на це, кожна Договірна Сторона зобов'язується надавати трудящим-мігрантам, в яких було вилучено дозвіл на проживання, ефективне право на оскарження в судовому чи адміністративному органі відповідно до процедури, передбаченої її законодавством.

1. Після прибуття до держави, що приймає, трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей надаються відповідна інформація та поради, а також уся необхідна допомога для їхнього влаштування та адаптації.

2. Для цього трудящі-мігранти й члени їхніх сімей мають право на допомогу та сприяння з боку соціальних служб держави, що приймає, або з боку органів, що здійснюють свою діяльність у суспільних інтересах у державі, що приймає, а також на допомогу з боку консульських установ їхньої держави походження. Крім того, трудящі-мігранти так само, як і працівники країни перебування, мають право на допомогу та сприяння з боку служб працевлаштування. Проте кожна Договірна Сторона, якщо цього вимагає ситуація, намагатиметься забезпечити функціонування спеціальних соціальних служб для того, щоб сприяти прийманню трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей та координувати таку діяльність.

3. Кожна Договірна Сторона зобов'язується забезпечити трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей можливість безперешкодно брати участь у богослужінні відповідно до їхньої віри; кожна Договірна Сторона сприяє такому богослужінню в межах наявних засобів.

1. Статус трудящих-мігрантів не повинен перешкоджати стягуванню сум, що повинні бути сплачені у зв'язку з утриманням, на користь осіб в державі походження, перед якими вони мають зобов'язання з утримання, що випливають із сімейних відносин, батьківства чи материнства, шлюбу чи спорідненості, зокрема зобов'язання з утримання стосовно незаконно народженої дитини.

2. Кожна Договірна Сторона вживає заходів, необхідних для забезпечення стягування сум, які повинні бути сплачені у зв'язку з таким утриманням, використовуючи при цьому, наскільки це можливо, форму, прийняту Комітетом міністрів Ради Європи.

3. Наскільки це можливо, кожна Договірна Сторона вживає заходів для призначення єдиного національного або регіонального органу, уповноваженого отримувати й надсилати клопотання стосовно сум, які повинні бути сплачені у зв'язку з утриманням, передбаченим у викладеному вище пункті 1.

4. Ця стаття не завдає шкоди існуючим або майбутнім двостороннім чи багатостороннім угодам.

1. Дружині (чоловіку) трудящого-мігранта, який на законних підставах працює на території Договірної Сторони, та його неодруженим дітям, якщо вони вважаються неповнолітніми згідно з відповідним законодавством держави, що приймає, які перебувають на утриманні трудящого-мігранта, дозволяється на умовах, аналогічних тим, які ця Конвенція застосовує до допуску трудящих-мігрантів, і відповідно до процедури допуску, визначеної таким законом або міжнародними угодами, приєднатися до трудящого-мігранта на території Договірної Сторони за умови, що останній має для сім'ї житло, яке вважається нормальним для працівників - громадян країни перебування, у місцевості, де працює трудящий-мігрант. Кожна Договірна Сторона може обумовити видачу дозволу періодом очікування, який не повинен перевищувати дванадцяти місяців.

2. Будь-яка держава будь-коли за допомогою заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, яка набирає чинності через місяць з дати її отримання, може також обумовити возз'єднання сім'ї, згадане у викладеному вище пункті 1, необхідністю наявності в трудящого-мігранта стабільних ресурсів у розмірі, достатньому для задоволення потреб його сім'ї.

3. Будь-яка держава може будь-коли за допомогою заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, яка набирає чинності через місяць з дати її отримання, тимчасово відступати від зобов'язання давати дозвіл, передбачений у викладеному вище пункті 1, на перебування на одній чи більше частинах її території, які вона зазначає у своїй заяві, за умови, що такі заходи не суперечать зобов'язанням за іншими міжнародними документами. У заяві зазначаються особливі причини, що виправдовують відступ від зобов'язання стосовно можливостей прийому.

Будь-яка держава, яка використовує цю можливість відступу від своїх зобов'язань, повною мірою інформує Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи та забезпечує якнайшвидше опублікування таких заходів. Вона також інформує Генерального секретаря Ради Європи про те, коли такі заходи будуть припинені й з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуватимуться.

Як правило, відступ від зобов'язань не завдає шкоди клопотанням про возз'єднання сім'ї, які були подані до компетентних органів до надіслання заяви на ім'я Генерального секретаря трудящими-мігрантами, що вже влаштувалися в частині відповідної території.

1. Кожна Договірна Сторона надає трудящим-мігрантам, у тому, що стосується доступу до житла та квартирної плати, режим, не менш сприятливий, ніж режим, що надається її громадянам, наскільки це питання регулюється національним законодавством.

2. Кожна Договірна Сторона забезпечує, щоб у відповідних випадках компетентні національні органи в співробітництві з відповідними консульськими установами, що діють у межах їхньої компетенції, здійснювали контрольні перевірки для забезпечення дотримання стандартів придатності житла трудящих-мігрантів, установлених для її громадян.

3. Кожна Договірна Сторона зобов'язується відповідно до свого законодавства захищати трудящих-мігрантів від експлуатації стосовно квартирної плати.

4. Кожна Договірна Сторона забезпечує за допомогою засобів, наявних у компетентних національних органів, щоб трудящі-мігранти мали відповідне житло.

1. Трудящі-мігранти й члени їхніх сімей, яким офіційно дозволено перебувати на території Договірної Сторони, мають право, на тих самих засадах і умовах, що й працівники - громадяни країни перебування, на загальну освіту й професійну підготовку та перепідготовку, і їм надається доступ до вищої освіти згідно із загальними правилами, які регулюють прийом до відповідних закладів держави, що приймає.

2. Для сприяння доступу до загальноосвітніх і професійно-технічних шкіл та до центрів професійно-технічної підготовки держава, що приймає, сприяє викладанню трудящим-мігрантам і членам їхніх сімей своєї мови або, якщо їх кілька, однієї зі своїх мов.

3. Для цілей застосування викладених вище пунктів 1 і 2 надання стипендій здійснюється на розсуд кожної Договірної Сторони, яка докладає зусиль для створення дітям трудящих-мігрантів, що проживають з їхніми сім'ями в державі, що приймає, відповідно до положень статті 12 цієї Конвенції таких самих умов у цьому відношенні, що й для громадян держави, що приймає.