ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ ТА РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і, зокрема, статті 47 (2) 95 Договору;

Беручи до уваги пропозицію Комісії (1);

Беручи до уваги висновок Комітету з економічних та соціальних питань (2);

Діючи у відповідності до порядку, встановленого в Статті 251 Договору (3), в світлі спільного тексту, схваленого Комітетом з врегулювання 7 квітня 2000 року,

(1) OJ C 343, 13.11.1997, p. 11 та OJ C 171, 18.6.1999, p. 4.

(2) OJ C 157, 25.5.1998, p. 6.

(3) Висновок Європейського Парламенту від 16 липня 1998 року (OJ C 292, 21.9.1998, p. 123), підтверджений 27 жовтня 1999 року, Спільна Позиція Ради від 21 травня 1999 року (OJ C 232, 13.8.1999, p. 8) та Рішення Європейського Парламенту від 15 грудня 1999 року (ще не опубліковане в Офіційному Журналі). Рішення Ради 2 травня 2000 року (ще не опубліковане в Офіційному Журналі) та Рішення Європейського Парламенту від 16 травня 2000 року.

Враховуючи, що

(1) В даний час існують відмінності між положеннями, встановленими законом, постановою чи адміністративним провадженням у державах-членах, що стосуються страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, і такі відмінності становлять перешкоду вільному руху осіб та страхових послуг;

(2) Таким чином, є необхідним наблизити ці положення для сприяння стабільному функціонуванню єдиного ринку.

(3) Директивою 72/166/ЄЕС (4), Рада схвалила положення щодо наближення законів держав-членів стосовно страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів та виконання зобов'язання страхувати таку відповідальність.

(4) Директивою 88/357/ЄЕС (5), Рада схвалила положення щодо узгодження законів, постанов та адміністративних положень, що стосуються прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та встановлюють положення на сприяння ефективному застосуванню свободи надання послуг.

(4) OJ L 103, 2.5.1972, p. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 84/5/ЄЕС (OJ L 8, 11.1.1984, p. 17).

(5) OJ L 172, 4.7.1988, p. 1. Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 92/49/ЄЕС (OJ L 228, 11.8.1992, p. 1).

(5) Система бюро "Зелена картка" забезпечує швидке врегулювання претензій у власній країні потерпілої сторони, навіть коли інша сторона походить з іншої європейської країни.

(6) Система бюро "Зелена картка" не вирішує всіх проблем потерпілої сторони, що має претензії в іншій країні до сторони-резидента такої країни та страхового підприємства, що має там дозвіл (іноземна правова система, іноземна мова, невідомий порядок врегулювання та часто необгрунтовано уповільнене врегулювання).

(7) Своєю Постановою від 26 жовтня 1995 року про врегулювання претензій, що виникають в результаті транспортних пригод, що трапляються поза межами країни походження особи, що заявляє претензії (6), Європейський Парламент, діючи у відповідності до другого пункту Статті 192 Договору, закликав Комісію подати пропозицію щодо Директиви Європейського Парламенту і Ради на вирішення цих проблем.

(8) Фактично, є належним доповнити заходи, що встановлені Директивами 72/166/ЄЕС, 84/5/ЄЕС (7) та 90/232/ЄЕС (8) для того, щоб гарантувати потерпілим сторонам, що зазнали збитків чи втрат в результаті автотранспортної пригоди, однакове ставлення, незалежно від того, де на території Співтовариства трапляються пригоди; для пригод, що підпадають під сферу застосування цієї Директиви, що трапляються в державі, іншій аніж держава проживання потерпілої сторони, існують прогалини щодо врегулювання претензій сторін, що понесли збитки.

(6) OJ C 308, 20.11.1995, p. 108.

(7) Друга Директива Ради (84/5/ЄЕС) від 30 грудня 1983 року про наближення законів держав-членів щодо страхування цивільної відповідальності власників автомобільних транспортних засобів (OJ L 8, 11.1.1984, p. 17). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 90/232/ЄЕС (OJ L 129, 19.5.1990, p. 33).

(8) Третя Директива Ради (90/232/ЄЕС) від 14 травня 1990 року про наближення законів держав-членів щодо страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів (OJ L 129, 19.5.1990, p. 33).

(9) Застосування цієї Директиви до пригод, що трапляються у третіх країнах, що охоплені системою "зелена картка", що має вплив на потерпілі сторони, що є резидентами в Співтоваристві, та з залученням транспортних засобів, що застраховані та звичайно перебувають в державі-члені, не означає поширення обов'язкового територіального покриття транспортного страхування як передбачено в Статті 3(2) Директиви 72/166/ЄЕС.

(10) Це тягне за собою надання потерпілій стороні прямого права вживати заходів проти страхового підприємства відповідальної сторони.

(11) Задовільним рішенням для потерпілих сторін, які зазнали збитків чи втрат як результат автотранспортної пригоди, що підпадає під сферу застосування цієї Директиви та трапляється в державі, іншій аніж держава їх проживання, може бути право на вимогу в державі-члені їх проживання до представника, що займається розглядом претензій, що призначений там страховим підприємством відповідальної особи.

(12) Це рішення надасть змогу потерпілим сторонам, що зазнали шкоди поза межами держави-члена їх проживання, мати справу з понесеними збитками згідно відомого їм порядку.

(13) Ця система, що передбачає існування представників, що займаються розглядом претензій, в державі-члені проживання потерпілої сторони не впливає ні на матеріальне право, що має застосовуватися в кожному конкретному випадку, ані на питання підсудності.

(14) Існування прямого права вживати заходів проти страхового підприємства для сторони, що зазнала збитків чи втрат, є логічним доповненням призначенню таких представників та, крім того, покращує правову позицію потерпілих в автотранспортних пригодах сторін, що трапляються поза межами держави-члена проживання такої сторони.

(15) Для усунення відповідних прогалин потрібно передбачити, що держава-член, в якій страховому підприємству надано дозвіл, має вимагати від підприємства призначення представників, що займаються розглядом претензій, що є резидентами чи засновані в інших державах-членах, для зібрання всієї необхідної інформації щодо вимог, що виникають в результаті таких пригод, та вживати належних заходів для врегулювання претензій від імені та за рахунок страхового підприємства, включаючи виплату компенсації; представник, що займається розглядом претензій, повинен мати достатні повноваження представляти страхове підприємство у відношенні до осіб, що несуть збитки з таких пригод, а також представляти страхове підприємство перед національними органами, включаючи, в разі необхідності, перед судами, в тій мірі, наскільки це сумісне з правилами міжнародного приватного права при встановленні юрисдикції.

(16) Діяльність представника, що займається розглядом претензій, не є достатньою для встановлення юрисдикції судів в державі-члені проживання потерпілої сторони, якщо правила міжнародного приватного права щодо визначення юрисдикції цього не передбачають.

(17) Призначення представників, що займаються розглядом претензій, повинне бути однією з умов доступу до страхової діяльності та здійснення страхової діяльності, що перерахована у виді 10 пункту A Додатка до Директиви 73/239/ЄЕС (9), за винятком відповідальності перевізників; така умова повинна, таким чином, охоплюватися єдиним офіційним дозволом, що видається органами держави-члена, де страхове підприємство засновує свій головний офіс як визначено в Розділі II Директиви 92/49/ЄЕС (10); така умова також застосовується до страхових підприємств, головний офіс яких знаходиться поза межами Співтовариства, які отримали дозвіл, що надає їм доступ до страхової діяльності у державі-члені Співтовариства; до Директиви 73/239/ЄЕС мають бути внесені відповідні зміни та доповнення.

(9) Перша Директива Ради (73/239/ЄЕС) від 24 липня 1973 року про узгодження законів, постанов та адміністративних положень стосовно початку та здійснення діяльності прямого страхування, іншого ніж страхування життя (OJ L 228, 16.8.1973, p. 3). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 95/26/ЄС (OJ L 168, 18.7.1995, p. 7).

(10) Директива Ради (92/49/ЄЕС від 18 червня 1992 року про узгодження законів, постанов та адміністративних положень стосовно початку та здійснення діяльності прямого страхування, іншого ніж страхування життя, та про внесення змін і доповнень до Директив 73/239/ЄЕС і 88/357/ЄЕС (третя Директива не страхування життя) (OJ L 228, 11.8.1992, p. 1). Директива з останніми змінами і доповненнями, внесеними Директивою 95/26/ЄС (OJ L 168, 18.7.1995, p. 7).

(18) На додаток до забезпечення того, щоб страхове підприємство мало представника в державі, в якій проживає потерпіла сторона, є доцільним гарантувати особливе право потерпілої сторони отримати швидке врегулювання претензії; таким чином, є необхідним включити до національного законодавства належні ефективні та систематичні фінансові чи еквівалентні адміністративні санкції - такі як судові заборони в поєднанні з адміністративними штрафами, звітування наглядовим органам на регулярній основі, перевірки на місці, публікації в національному офіційному журналі та в пресі, зупинення діяльності компанії (заборону укладення нових договорів протягом певного періоду), призначення спеціального представника наглядових органів, що відповідальні за моніторинг відповідності діяльності підприємства законам у сфері страхування, відкликання дозволу на лінію бізнесу, санкції, що підлягають накладенню на директорів та керівний склад - у випадку, коли страхове підприємство чи його представник не виконує свого зобов'язання зробити пропозицію про надання компенсації протягом розсудливого періоду часу; це не повинне зашкоджувати застосуванню будь-якого іншого заходу - особливо у відповідності до законодавства про нагляд - який може вважатися за доцільне; однак, є умова про те, що тривалі зобов'язання, збитки та шкода не повинні викликати сумнівів, з тим щоб страхове підприємство було спроможним зробити обгрунтовану пропозицію протягом передбаченого періоду часу; обгрунтована пропозиція про надання компенсації повинна бути в письмовій формі та містити підстави, на основі яких зобов'язання та збитки були оцінені.

(19) На додаток до таких санкцій, є доцільним передбачити, що на суму компенсації, що пропонується страховим підприємством чи присуджується потерпілій стороні судом, повинні сплачуватися відсотки, якщо пропозицію не зроблено протягом зазначеного встановленого періоду часу; якщо держави-члени мають існуючі національні правила, що покривають вимогу про сплату відсотків за простроченими платежами, це положення може бути імплементовано шляхом посилання на такі правила.

(20) Потерпілі сторони, що зазнають збитків або шкоди в результаті автотранспортних пригод, деколи мають труднощі у встановленні назви страхового підприємства, що надає страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів, що залучені до пригоди.

(21) В інтересах таких потерпілих сторін держави-члени повинні створити інформаційні центри для забезпечення того, що така інформація робиться доступною швидко; такі інформаційні центри повинні також надавати потерпілим сторонам інформацію стосовно представників, що займається розглядом претензій; необхідно, щоб такі центри співпрацювали один з одним та швидко надавали відповіді на запити про надання інформації про представників, що займається розглядом претензій, що подаються центрами в інших державах-членах; видається доцільним, що такі центри повинні збирати інформацію про фактичну дату припинення страхового покриття, а не про припинення початкової дійсності поліса якщо тривалість контракту продовжується завдяки неприпиненню.

(22) Потрібно передбачити конкретні положення стосовно транспортних засобів (наприклад, урядових чи військових транспортних засобів), що підпадають під виключення із зобов'язання щодо страхування цивільної відповідальності.

(23) Потерпіла сторона може мати законний інтерес бути поінформованою про особу власника транспортного засобу чи особи, що звичайно керує транспортним засобом, чи зареєстрованого володільця транспортного засобу, наприклад якщо вона може отримати компенсацію тільки від таких осіб, оскільки транспортний засіб не є належним чином застрахований чи шкода перевищує страхову суму, ця інформація також повинна надаватися відповідно.

(24) Певна інформація, що надається, така як ім'я та адреса власника транспортного засобу або особи, що звичайно керує транспортним засобом та номер страхового поліса чи реєстраційний номер транспортного засобу, становить особові дані в значенні Директиви 95/46/ЄЕС Європейського Парламенту та Ради від 24 жовтня 1995 року про захист фізичних осіб стосовно обробки особових даних та вільного руху таких даних (11); обробка таких даних, що вимагається для цілей цієї Директиви, повинна, таким чином, узгоджуватися з національними заходами, що здійснюються у відповідності до Директиви 95/46/ЄЕС; ім'я та адреса особи, що звичайно керує транспортним засобом, повинні бути повідомлені тільки якщо національне законодавство передбачає таке повідомлення.

(11) OJ L 281, 23.11.1995, p. 31.

(25) Необхідно встановити положення щодо компенсаційного органу, до якого потерпіла сторона може звернутися у випадках, коли страхове підприємство не призначило представника або очевидно зволікає з врегулюванням претензії, чи коли страхове підприємство не може бути встановлене, для забезпечення того, що потерпіла сторона не залишиться без компенсації, на отримання якої вона має право; втручання компенсаційного органу повинне обмежуватися нечастими окремими випадками, коли страхове підприємство не виконує своїх зобов'язань незважаючи на вплив потенційного накладення штрафних санкцій.

(26) Роль, яку відіграє компенсаційний орган, полягає у врегулюванні претензій стосовно будь-яких збитків чи шкоди, зазнаних потерпілою стороною тільки у випадках, які можна об'єктивно встановити і, таким чином, компенсаційний орган повинен обмежити свою діяльність перевіркою того, що пропозицію про надання компенсації було зроблено у відповідності до встановлених часових рамок та процедури, без будь-якої оцінки суті питання.

(27) Юридичні особи, до яких в порядку суброгації переходять вимоги потерпілої сторони до особи, відповідальної за пригоду чи страхового підприємства останньої (такого, як, наприклад іншого страхового підприємства чи органів соціального забезпечення), не повинні мати права представляти відповідну претензію компенсаційному органу.

(28) Компенсаційний орган повинен мати право суброгації в тій мірі, наскільки він надав компенсацію потерпілій стороні; з метою сприяння виконанню претензії компенсаційного органу до страхового підприємства у випадках, коли воно не призначило представника, що займається розглядом претензій, чи очевидно зволікає з врегулюванням претензії, орган, що надає компенсацію у державі потерпілої сторони, повинен мати автоматичне право на відшкодування з суброгацією до прав потерпілої сторони зі сторони відповідного органу в державі, в якій засноване страхове підприємство; цей останній орган найкращим чином розташований для порушення провадження в порядку регресу проти страхового підприємства.

(29) Навіть хоча держави-члени можуть передбачити, що претензія до компенсаційного органу може бути другорядною, потерпіла особа не повинна бути зобов'язана подавати свою претензію особі, що відповідальна за пригоду, до подання її до компенсаційного органу; в такому випадку потерпіла сторона повинна бути принаймні в такій же позиції, які і у випадку претензії до гарантійного фонду згідно Статті 1(4) Директиви 84/5/ЄЕС.

(30) Цю систему можна заставити працювати шляхом укладення договору між компенсаційними органами, заснованими чи затвердженими державами-членами, що визначає їх функції та зобов'язання, та порядок відшкодування.

(31) У випадках, коли ідентифікувати страховика транспортного засобу неможливо, потрібно передбачити, щоб остаточним боржником стосовно збитків, які підлягають виплаті потерпілій стороні, був гарантійний фонд, який передбачається в Статті 1(4) Директиви 84/5/ЄЕС, що розташований в державі-члені, в якій трапилася пригода,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

1. Метою цієї Директиви є встановлення спеціальних положень, що застосовуються до потерпілих сторін, що мають право на отримання компенсації стосовно будь-яких збитків чи шкоди, що виникають в результаті пригод, що трапляються у державі-члені, іншій аніж держава-член проживання потерпілої сторони, що спричиняються використанням транспортних засобів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені.

Не порушуючи законодавства третіх країн щодо цивільної відповідальності та міжнародного приватного права, ця Директива також застосовується до потерпілих сторін-резидентів держави-члена, які мають право на отримання компенсації стосовно будь-яких збитків чи шкоди, що виникають в результаті пригод, що трапляються в третіх країнах, національні бюро страховиків яких, як визначено в Статті 1(3) Директиви 72/166/ЄЕС, приєдналися до системи "Зелена картка" у випадках, коли такі пригоди спричиняються використанням транспортних засобів, що застраховані та звичайно знаходяться в державі-члені.

2. Статті 4-6 застосовуються тільки у випадках пригод, що спричиняються використанням транспортного засобу,

(a) що застрахований через установу в державі-члені, іншій, ніж держава проживання потерпілої сторони, та

(b) який звичайно знаходиться в державі-члені, іншій аніж держава-член проживання потерпілої сторони.

3. Стаття 7 також застосовується до пригод, спричинених транспортними засобами третіх країн, що охоплюються Статтею 6 та 7 Директиви 72/166/ЄЕС.

Для цілей цієї Директиви:

"страхове підприємство" означає підприємство, яке отримало офіційний дозвіл у відповідності до Статті 6 чи Статті 23(2) Директиви 73/239/ЄЕС;

"установа" означає головний офіс, представництво чи філію страхового підприємства як визначається в Статті 2(c) Директиви 88/357/ЄЕС;