Дата набуття чинності: 29.12.1995

Держави-члени Ради Європи, які підписали цю Конвенцію,

враховуючи, що метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами,

бажаючи підкріпити роботу, яку вони вже здійснили у галузі кримінального права з метою досягнення більш справедливого і ефективного покарання,

вважаючи корисним з цією метою забезпечити у дусі взаємної довіри організацію кримінального судочинства на міжнародному рівні, зокрема шляхом уникнення небажаних наслідків, що витікають із спорів про підсудність,

погодились про таке:

Для цілей цієї Конвенції:

а) "злочин" охоплює діяння, передбачені кримінальним законодавством, а також діяння, передбачені правовими положеннями, які наводяться у Додатку III цієї Конвенції, за умови, що зацікавлена особа повинна мати можливість звертатись до суду за вирішенням справи у випадку, коли повноваження розглядати справу про злочин мають адміністративні органи;

b) "міра покарання" означає будь-яке покарання чи інший захід, яке здійснюється або яке проголошується у зв'язку із злочином або у зв'язку із порушенням правових положень, які наводяться у Додатку III.

1. Для цілей застосування цієї Конвенції будь-яка Договірна Держава має повноваження переслідувати у судовому порядку згідно із своїм законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави.

2. Повноваження, які надаються Договірній Державі виключно в силу пункту 1 цієї статті, можуть здійснюватися лише за клопотанням про порушення кримінального переслідування, що подається іншою Договірною Державою.

Будь-яка Договірна Держава, що згідно із своїм власним законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може для цілей застосування цієї Конвенції відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою Договірною Державою за вчинення того ж злочину. З урахуванням пункту 2 статті 21 будь-яке рішення про відмову або утримання від кримінального переслідування є тимчасовим до тих пір, поки остаточне рішення не буде прийняте в іншій Договірній Державі.

Запитувана держава припиняє провадження, що ґрунтується виключно на статті 2, коли, на її думку, право покарання припиняє існувати згідно із законодавством запитуючої держави з будь-якої причини крім строку давності, до якого, зокрема, застосовуються пункт (c) статті 10, пункти (f) і (g) статті 11 та статті 22, 23 і 26.

Положення частини III цієї Конвенції не обмежують повноваження, які надаються запитуваній державі її внутрішнім правом щодо притягненням до судової відповідальності.

1. Якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством договірної Держави, ця держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених цією Конвенцією.

2. Якщо відповідно до положень цієї Конвенції Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування, то компетентні органи першої держави повинні брати таку можливість до уваги.

1. Кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із її власним законодавством.

2. Якщо злочин було вчинено особою, яка знаходиться на державній службі, або проти особи, установи чи майна, що має публічний статус в запитуючій державі, він вважається в запитуваній державі як такий, що був вчинений в цій державі особою, яка знаходиться на державній службі, або проти такої особи, установи чи майна, відповідно до того, проти кого він був дійсно вчинений.

1. Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках:

а) якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі;

b) якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;

c) якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;

d) якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;

e) якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;

f) якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;

g) якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, в той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;

h) якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, в той час як запитувана держава спроможна це зробити.

2. Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця держава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі в одному або декількох випадках, наведених в пункті 1 цієї статті, лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або відмовляється виконати такий вирок.

1. Компетентні органи запитуваної держави розглядають клопотання про порушення кримінального переслідування, яке було заявлене на виконання попередніх статей. Вони визначають у відповідності до їх власного законодавства, яких дій слід вжити щодо такого клопотання.

2. Коли законодавством запитуваної держави передбачається, що покарання за злочин здійснюється адміністративним органом, така держава, у якомога стислі строки, інформує про це запитуючу державу, якщо тільки запитувана держава не зробила заяву згідно з пунктом 3 цієї статті.

3. Будь-яка Договірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання або в будь-який інший час після цього може визначити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, умови, за яких її внутрішнє законодавство дозволяє адміністративним органам здійснювати покарання за певні злочини. Така заява замінює повідомлення, яке передбачене у пункті 2 цієї статті.

Запитувана держава не вживає дій щодо клопотання:

(а) якщо клопотання не відповідає положенням пункту 1 статті 6 і пункту 1 статті 7;

(b) якщо порушення кримінального переслідування суперечить положенням статті 35;

(c) якщо на час подання клопотання вже витекли строки притягнення до кримінальної відповідальності згідно із законодавством запитуючої держави.

За винятком положень статті 10, запитувана держава не може відмовити у прийнятті клопотання, повністю або частково, інакше як в одному або декількох таких випадках:

(а) якщо вона вважає, що підстави, на яких ґрунтується клопотання, заявлене відповідно до статті 8, не підтверджуються;

(b) якщо підозрювана особа не має постійного помешкання в запитуваній державі;

(c) якщо підозрювана особа не є громадянином запитуваної держави і не мала постійного помешкання на території цієї держави на момент вчинення злочину;

(d) якщо вона вважає, що злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, має політичний характер або якщо йдеться про злочин суто військовий або податковий;

(e) якщо вона вважає, що існують серйозні підстави зробити висновок про те, що клопотання про порушення кримінального переслідування мотивоване расовими, релігійними, національними міркуваннями або політичними поглядами;

(f) якщо її власне законодавство вже застосовується до злочину і якщо на момент отримання клопотання витекли строки давності відповідно до її законодавства; в такому випадку пункт 2 статті 26 не застосовується;

(g) якщо її повноваження грунтуються виключно на статті 2 і якщо на момент отримання клопотання закінчаться строки давності згідно з її законодавством, при цьому береться до уваги передбачене в статті 23 продовження цих строків на 6 місяців;

(h) якщо злочин був вчинений за межами території запитуючої держави;

(і) якщо кримінальне переслідування може суперечити міжнародним зобов'язанням запитуваної держави;

(j) якщо кримінальне переслідування може суперечити основоположним принципам правової системи запитуваної держави;

(k) якщо запитуюча держава порушила процедуру, передбачену цією Конвенцією.

1. Запитувана держава відкликає свою згоду на прийняття клопотання, якщо після згоди виявляється підстава для відмови у вжитті дій щодо клопотання, передбачувана у статті 10 цієї Конвенції.

2. Запитувана держава може відкликати свою згоду на прийняття клопотання:

(а) якщо виявляється, що присутність підозрюваної особи не може бути забезпечена на судовому засіданні у цій державі або якщо вирок, який може бути постановлений, не може бути виконаний у цій державі;

(b) якщо одна з підстав відмови, передбачених у статті 11, виявляється до передачі справи до суду; або

(c) в інших випадках, якщо запитуюча держава на це не згодна.

1. Усі клопотання, що передбачені цією Конвенцією, робляться в письмовій формі.

Вони, а також всі повідомлення, які необхідні для застосування цієї Конвенції, надсилаються або міністерством юстиції запитуючої держави до міністерства юстиції запитуваної держави, або, за окремою взаємною домовленістю, безпосередньо органами запитуючої держави до органів запитуваної держави; відповіді надсилаються у такий же спосіб.

2. У термінових випадках клопотання і повідомлення можуть надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).

3. Будь-яка Договірна Держава може повідомити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, про свій намір застосувати, у тому, що її стосується, правила передачі, які не визначені у пункті 1 цієї статті.

Якщо одна Договірна Держава вважає, що інформація, надіслана іншою Договірною Державою, недостатня для застосування нею цієї Конвенції, вона запитує додаткову інформацію. Вона може встановлювати термін отримання такої інформації.

1. Клопотання про порушення кримінального переслідування супроводжується оригіналом або засвідченою копією кримінальної справи, а також іншими необхідними документами. Однак, якщо підозрювана особа утримується під вартою у відповідності до положень розділу 5, а запитуюча держава не може подати ці документи разом із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вони можуть бути надіслані пізніше.

2. Запитуюча держава письмово інформує також запитувану державу про всі процесуальні дії та про всі заходи стосовно провадження, які здійснено в запитуючій державі після передачі клопотання. Таке повідомлення супроводжується будь-якими необхідними документами.

1. Запитувана держава негайно інформує запитуючу державу про своє рішення щодо клопотання про порушення кримінального переслідування.

2. Запитувана держава також інформує запитуючу державу про припинення провадження або про рішення, яке ухвалене по завершенні судового розгляду. Засвідчена копія будь-якого письмового рішення надсилається запитуючій державі.

Якщо повноваження запитуваної держави ґрунтуються виключно на статті 2, ця держава інформує підозрювану особу про отримання клопотання про порушення кримінального переслідування, для того щоб така особа могла подати свої аргументи до прийняття цією державою рішення стосовно клопотання.

1. За винятком пункту 2 цієї статті, документи, що мають відношення до застосування цієї Конвенції, не перекладаються.

2. Будь-яка Договірна Держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання може, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, залишити за собою право вимагати, щоб ці документи, за винятком копії письмового рішення, зазначеного у пункті 2 статті 16, супроводжувалися перекладом. Інші Договірні Держави надсилають переклади або національною мовою отримуючої держави, або однією з офіційних мов Ради Європи, яку визначить отримуюча держава. Однак визначення мови не є обов'язковим. Інші Договірні Держави можуть застосовувати принцип взаємності.

3. Ця стаття не зашкоджує положенням стосовно перекладу клопотань і підтвердних документів, що можуть передбачатися угодами або домовленостями, які вже набрали чинності або які можуть бути укладені між двома або декількома Договірними Державами.

Документи, що надсилаються на виконання цієї Конвенції, встановлення автентичності не потребують.

Договірні Сторони не можуть вимагати одна від одної відшкодування витрат, пов'язаних із застосуванням цієї Конвенції.

1. Якщо держава звертається із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вона не може продовжувати переслідувати підозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримінального переслідування, або виконувати рішення, яке вона постановила раніше щодо підозрюваної особи за цей злочин. До отримання рішення запитуваної держави щодо клопотання про порушення кримінального переслідування запитуюча держава однак зберігає за собою право здійснювати всі дії стосовно кримінального переслідування, за винятком притягнення до судової відповідальності або, у відповідних випадках, прийняття компетентним адміністративним органом рішення у справі.

2. Право здійснення переслідування і примусового виконання поновлюється за запитуючою державою:

(а) якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не вживати дій щодо клопотання відповідно до статті 10;

(b) якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання відповідно до статті 11;

(c) якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання відповідно до статті 12;

(d) якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не порушувати провадження або припинити його;

(e) якщо вона відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.

Клопотання про порушення кримінального переслідування, заявлене у відповідності до положень цієї частини, продовжує в запитуючій державі строки притягнення до відповідальності на 6 місяців.

Якщо повноваження запитуваної держави ґрунтуються виключно на статті 2, строки притягнення до відповідальності у цій державі продовжуються на шість місяців.

1. Якщо кримінальне переслідування підлягає оскарженню в обох державах, скарга, яку подано в запитуючій державі, має таку ж юридичну силу, як і скарга, подана в запитуваній державі.

2. Якщо оскарження необхідне лише в запитуваній державі, ця держава може здійснювати кримінальне переслідування навіть за відсутності скарги, якщо особа, яка має право подавати її, не заявила про своє заперечення впродовж одного місяця від дати отримання нею повідомлення компетентного органу про те, що вона має право на заперечення.

В запитуваній державі щодо злочину застосовується міра покарання, передбачена законодавством цієї держави, якщо законодавство не встановлює іншого. Якщо повноваження запитуваної держави ґрунтуються виключно на статті 2, міра покарання, призначена в цій державі, не може бути більш суворою, ніж міра покарання, передбачена законодавством запитуючої держави.

1. Будь-яка дія, метою якої є порушення кримінального переслідування і яка здійснена в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуваній державі, тобто розглядається як така, що здійснена органами цієї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такій дії більшої доказової сили ніж в запитуючій державі.

2. Будь-яка дія, яка перериває строки давності і яка належним чином здійснена в запитуючій державі, має однакові наслідки в запитуваній державі і навпаки.