Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1939 року на свою двадцять п'яту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно тривалості робочого часу і відпочинку професійних водіїв перевізних засобів дорожнього транспорту (та їхніх помічників), що є четвертим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять восьмого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять дев'ятого року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1939 року про карні санкції для працівників з корінного населення:

1. Ця Конвенція застосовується до всіх контрактів, за якими працівники, які належать до корінного населення чи прирівняні до нього на залежній території будь-якого члена Організації, або ті, що належать до залежного корінного населення чи прирівняні до нього на території метрополій будь-якого члена Організації, наймаються на службу до будь-якого державного органу влади, приватної особи, компанії чи асоціації як із корінного, так і некорінного населення за винагороду грішми чи в будь-якій іншій формі.

2. Відповідно до мети цієї Конвенції вираз "порушення контракту" означає:

a) будь-яку відмову чи ухилення з боку працівника розпочати або виконувати роботу, передбачену в контракті;

b) будь-яку недбалість щодо своїх обов'язків чи відсутність старанності з боку працівника;

c) нез'явлення працівника на роботу без дозволу чи без поважної причини;

d) самовільне залишення працівником роботи.

1. Всі карні санкції за порушення контрактів, до яких застосовується ця Конвенція, скасовуються поступово і в якомога коротший термін.

2. Всі карні санкції за такі порушення, вчинені неповнолітніми особами, передбачуваний вік яких менший від мінімального віку, встановленого законодавством, скасовуються негайно.

Офіційні документи про ратифікацію цієї Конвенції надсилаються Генеральному директорові Міжнародного бюро праці для реєстрації.

1. Щодо територій, про які йдеться в статті 35 Статуту Міжнародної організації праці, кожний член Організації, який ратифікує цю Конвенцію, додає до документа про ратифікацію заяву із зазначенням:

a) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати без змін положення цієї Конвенції;

b) територій, відносно яких він зобов'язується застосовувати положення цієї Конвенції зі змінами, і деталей цих змін;

c) територій, на яких ця Конвенція не застосовуватиметься, і в цьому разі причин, через які вона не застосовуватиметься;

d) територій, відносно яких він резервує своє рішення.

2. Зобов'язання, згадані в пунктах a) і b) параграфа 1 цієї статті, вважаються невід'ємною частиною документа про ратифікацію і спричиняють однакові з ним наслідки.

3. Будь-який член Організації може новою заявою відмовитися від усіх або від частини застережень, що містяться в його попередній заяві, на підставі пунктів b), c) і d) параграфа 1 цієї статті.