Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно страхування по інвалідності працівників у сільському господарстві, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять девятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1933 року про страхування по інвалідності у сільському господарстві і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, що ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується запровадити систему обов'язкового страхування на випадок інвалідності працівників у сільському господарстві, яка встановлює умови принаймні рівні умовам, які передбачаються цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування по інвалідності поширюється на працівників фізичної і нефізичної праці, серед них учнів, зайнятих в сільському господарстві, а також на домашніх служників, які працюють у роботодавця в сільському господарстві.

2. Однак кожний член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві такі винятки, які він вважає потрібними щодо:

a) працівників, заробітна плата котрих перевищує встановлену суму і, якщо національне законодавство не передбачає повсюдного застосування такого винятку, будь-яких працівників нефізичної праці, які займаються такими видами діяльності, що розглядаються як вільні професії;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) молодих працівників, які не досягли встановленого віку, і працівників, похилий вік яких не дає їм право на страхування, коли вони вперше стають до роботи за наймом;

d) працівників-надомників, умови праці яких відрізняються від умов праці працівників за наймом;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких внаслідок самого роду роботи неминуче є короткочасним і не дає їм право на отримання допомоги, а також осіб, які виконують тільки випадкову чи побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, які отримують пенсію по інвалідності чи за віком;

h) державних службовців, які вийшли на пенсію і виконують роботу за наймом, та осіб, які мають власний прибуток, за умови, коли такі пенсії чи власний прибуток принаймні дорівнюють розміру пенсії за віком, передбаченої національним законодавством;

i) працівників, які під час навчання дають уроки чи працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, що відповідає такому навчанню.

3. Крім того можуть бути вилучені з обов'язкового страхування особи, які внаслідок будь-яких положень законодавства чи особливої системи страхування мають чи матимуть право на допомогу за віком, яка принаймні дорівнює в цілому тій допомозі, що передбачена цією Конвенцією.

Національне законодавство відповідно до встановлених у ньому умов дає право особам, які колись підлягали обов'язковому страхуванню і які не досягли пенсійного віку, продовжувати страхування на добровільних засадах, або дозволяє таким особам зберігати свої права шляхом періодичної сплати внесків, за винятком тих випадків, коли такі права зберігаються автоматично чи коли мова йде про заміжню жінку, чоловік якої не підлягає обов'язковому страхуванню, але має право на добровільне страхування і таким чином забезпечує своїй дружині можливість отримувати пенсію за віком чи на випадок якщо вона стане вдовою.

1. Застрахована особа, яка втратила працездатність і через це не має можливості отримувати достатню винагороду, має право на пенсію по інвалідності.

2. Однак національне законодавство, яке забезпечує застрахованим особам медичну допомогу і нагляд у період інвалідності, а також у разі, коли інвалідність закінчується смертю, забезпечує пенсію згідно з повною ставкою вдовам без будь-яких умов щодо віку чи непрацездатності та сиротам, і може обумовити виплату пенсії по інвалідності неспроможністю застрахованої особи виконувати оплачувану роботу.

3. За особливими системами страхування для працівників нефізичної праці право на пенсію по інвалідності має застрахована особа, що страждає внаслідок інвалідності, яка позбавляє її можливості отримувати достатню заробітну плату в тому виді діяльності, якою вона звичайно займалася чи в аналогічній діяльності.

1. Незалежно від положень статті 6 право на пенсію може бути обумовлене завершенням стажу, який може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, що безпосередньо передує страховому випадку.

2. Тривалість такого стажу не може перевищувати 60 місяців, 250 тижнів чи 1500 днів, протягом яких сплачуються внески.

3. У разі, коли завершення стажу пов'язане із сплатою встановленої кількості внесків протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності чи безробіттю, беруться до уваги як періоди сплати внесків такою мірою і на таких умовах, які можуть бути встановлені національним законодавством.

1. Застрахована особа, яка, припинивши страхування, не дістає права на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національне законодавство може передбачати втрату прав щодо внесків після закінчення строку, змінного чи фіксованого, що обчислюється від дня, коли застрахована особа припинила своє страхування.

a) Якщо такий строк є змінним, то він не може бути менше ніж одна третина сукупності всіх періодів, протягом яких зараховувались внески з початку страхування цієї особи (але після відрахування періодів, протягом яких внески не сплачувались).

b) Якщо такий строк є фіксованим, то він ні в якому разі не може бути менше ніж 18 місяців, і права щодо внесків можуть бути втрачені після закінчення цього строку, за винятком випадків, коли протягом цього строку на рахунок застрахованої особи була зарахована мінімальна кількість внесків, що передбачається національним законодавством, на засадах обов'язкового чи добровільного продовження страхування.

1. Розмір пенсії встановлюється залежно або незалежно від стажу страхування і становить чи то певну суму, чи то відсоток заробітної плати, яка враховується при страхуванні, чи то змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від тривалості страхового стажу і її надання обумовлюється завершенням стажу застрахованої особи, така пенсія містить у собі, за відсутності гарантованого мінімуму, певну суму чи частину суми, що не обумовлена тривалістю страхового стажу.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, то ця заробітна плата враховується також і для обчислення пенсії, незалежно від того, обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу чи ні.

Страхові установи мають право на умовах, визначених національним законодавством, на допомогу натурою для відвернення, відстрочки, полегшення чи вилікування інвалідності особам, які отримують пенсію по інвалідності чи мають право претендувати на неї.

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо заінтересована особа:

a) стала інвалідом через власний карний злочин або навмисний проступок;

b) допустила обман щодо страхової установи.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли заінтересована особа:

a) повністю утримується на громадські кошти або кошти установи соціального страхування;

b) безпідставно відмовляється виконувати приписи лікаря чи інструкцію щодо поведінки інвалідів або навмисно і без дозволу ухиляється від контролю страхової установи;

c) отримує іншу періодичну грошову допомогу відповідно до будь-якого закону про обов'язкове соціальне страхування, про пенсії чи про компенсації працівникам внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання;

d) займається роботою, яка вимагає обов'язкового страхування, чи, коли мова йде про особливі системи страхування працівників нефізичної праці, отримує винагороду, яка перевищує встановлену норму.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці беруть участь у створенні коштів системи страхування.

2. Національне законодавство може звільняти від сплати внесків:

a) учнів і молодих працівників, які не досягли встановленого віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди або отримують дуже низьку заробітну плату;

c) працівників, які працюють у роботодавця, який сплачує внески, що обчислюються на основі, яка не враховує кількості осіб, котрі працюють у нього за наймом.

3. Національне законодавство про страхування, яке поширюється не тільки на осіб, котрі працюють за наймом, може не передбачати сплати внесків роботодавцями.

4. Державні органи беруть участь у створенні коштів систем страхування чи наданні допомог за цими системами, які охоплюють усіх осіб, що працюють за наймом, чи працівників фізичної праці.

5. Національне законодавство, яке на час ухвалення цієї Конвенції не передбачає сплати внесків з боку застрахованих осіб, може і надалі звільняти застрахованих осіб від таких внесків.