Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування по інвалідності, що є другим пунктом порядку денного сесії, і вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1933 року про обов'язкове страхування у промисловості та яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання запровадити або підтримувати систему обов'язкового страхування по інвалідності, яка встановлює умови, принаймні рівні умовам, передбаченим цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування по інвалідності стосується всіх працівників фізичної та нефізичної праці, а також учнів, які працюють на промислових і торговельних підприємствах, осіб вільних професій, надомників та домашніх служників.

2. Будь-який член Організації може зробити винятки, якщо це потрібно, у своєму національному законодавстві стосовно:

a) працівників, чия заробітна плата перевищує встановлену суму, та у разі, коли національні закони або постанови не надають цьому винятку загального поширення, будь-яких працівників нефізичної праці, котрі займаються діяльністю, що, як правило, належить до вільних професій;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) працівників, молодших, ніж зазначений, віку, та працівників надто похилого віку щоб застраховуватися, коли вони вперше працевлаштовуються;

d) надомників, умови роботи яких відрізняються від умов роботи осіб, що на загальних підставах отримують заробітну плату;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких, внаслідок самого роду роботи, неминуче нетривалий і не дає їм права одержувати допомогу, а також осіб, котрі виконують тільки випадкову або побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, котрі отримують пенсію по старості або інвалідності;

h) державних службовців, що вийшли на пенсію, але працюють і отримують заробітну плату, та осіб, які мають особистий дохід, якщо розміри пенсії або особистого доходу принаймні дорівнюють розмірові пенсії по старості, передбаченої національними законами чи постановами;

i) працівників, які під час свого навчання дають уроки або працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, котра відповідає меті навчання;

j) домашніх служників, які працюють у власному господарстві роботодавців, котрі, в свою чергу, зайняті в агропромисловому секторі.

3. Крім того, можуть бути звільнені від обов'язкового страхування деякі особи, якщо на підставі будь-якого закону, постанови або спеціальної програми вони набувають права на допомогу по інвалідності, принаймні рівну в цілому пенсії, передбаченій цією Конвенцією.

4. Ця Конвенція не стосується моряків та морських рибалок.

Національні закони чи постанови відповідно до визначених у них умов або надають право особам, які раніше були застраховані на обов'язкових засадах, але не досягли пенсійного віку, продовжувати своє страхування на добровільних засадах, або дозволяють цим особам підтримувати таке право шляхом періодичної сплати внесків з тією самою метою, якщо такі права не підтримуються автоматично або якщо йдеться про заміжню жінку, чоловік якої не підлягає обов'язковому страхуванню, але може застрахуватися добровільно і таким чином надати своїй дружині право на отримання пенсії по старості або на випадок вдівства.

1. Застрахована особа, яка втратила працездатність у широкому розумінні цього слова і таким чином стає нездатною заробляти прийнятну заробітну плату, набуває право на отримання пенсії по інвалідності.

2. Однак національні закони та постанови, які гарантують застрахованій особі медичне лікування та догляд у період інвалідності, а також, якщо інвалідність призводить до смерті, забезпечують пенсію у повному розмірі вдовам, без будь-яких умов щодо віку чи непрацездатності, та сиротам, можуть обумовити надання пенсії по інвалідності нездатністю застрахованої особи виконувати оплачувану роботу.

3. За наявності спеціальних систем страхування для працівників нефізичної праці застрахована особа, що страждає від інвалідності, яка позбавляє її можливості одержувати достатню заробітну плату в тому виді діяльності, яким вона звичайно займалася, або в аналогічному виді діяльності, набуває право на пенсію по інвалідності.

1. Незалежно від положень статті 6 право на пенсію може бути обумовлене закінченням стажу, який може передбачати сплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку.

2. Тривалість такого стажу не повинна перевищувати шістдесяти місяців, двохсот п'ятдесяти тижнів або тисячі п'ятисот днів, протягом яких сплачувалися внески.

3. У тих випадках, коли закінчення стажу пов'язане зі сплатою визначеної кількості внесків протягом визначеного періоду, який безпосередньо передував настанню страхового випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або безробіттям, вважаються періодами сплати страхових внесків у тій мірі й на таких умовах, котрі можуть бути визначені національними законами або постановами.

1. Застрахована особа, яка, перестаючи підлягати страхуванню, не дістає права на допомогу за внески, покладені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національні закони або постанови передбачають втрату прав стосовно внесків після закінчення строку, змінного або фіксованого, який обчислюється від дати, коли застрахована особа перестає підлягати обов'язковому страхуванню:

a) якщо строк є змінним, він не повинен бути меншим за одну третину загальної суми періодів, за які внески були зараховані з моменту початку страхування цієї особи (за відрахуванням тих періодів, за які внески не сплачувалися);

b) якщо строк є фіксованим, він ні в якому разі не може бути меншим за вісімнадцять місяців, інакше права стосовно внесків можуть бути втрачені після закінчення строку, якщо протягом цього періоду мінімальна кількість внесків, визначена національними законами або постановами, не була кредитована на рахунок застрахованої особи шляхом продовження обов'язкового або добровільного страхування.

1. Розмір пенсії, що визначається залежно або незалежно від стажу страхування, має бути або фіксованою сумою, або відсотками від заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від страхового стажу і її надання обумовлюється закінченням у застрахованої особи страхового стажу, така пенсія, за відсутності гарантованого мінімуму, має містити в собі певну суму або частину суми, яка не залежатиме від тривалості страхового стажу.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, сума заробітної плати, яка береться до уваги з цією метою, повинна також братися до уваги в обчисленні розміру пенсії, незалежно від того, чи обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу.

Страхові установи слід уповноважити, відповідно до умов, визначених національними законами або постановами, видавати допомогу натурою (товарами) з метою відвернення, відстрочки, полегшення чи лікування інвалідності осіб, які отримують або мають право отримувати пенсію по інвалідності.

1. Право на допомогу може бути втрачене чи припинене повністю або частково, якщо зацікавлена особа:

a) отримала свою інвалідність внаслідок кримінального злочину, чи навмисного проступку;

b) діяла по-шахрайському щодо страхових установ.

2. Виплата пенсії може бути припинена зовсім або частково протягом часу, коли заінтересована особа:

a) перебуває на повному державному забезпеченні або утримується за рахунок коштів будь-якої соціальної страхової установи;

b) відмовляється без будь-яких вагомих причин виконувати накази лікаря або інструкції стосовно поведінки інвалідів, чи навмисне і без дозволу відмовляється від нагляду з боку страхових установ;

c) одержує іншу періодичну грошову допомогу, яка виплачується на підставі будь-якого закону або постанов стосовно обов'язкового соціального страхування, пенсій чи компенсацій за каліцтво у зв'язку з нещасними випадками на виробництві або професійними захворюваннями;

d) підлягає обов'язковому страхуванню за місцем роботи, або за наявності спеціальної програми страхування для працівників нефізичної праці отримує винагороду, вищу за визначений рівень.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.

2. Національні закони або постанови можуть звільнити від сплачування внесків:

a) учнів та молодих працівників, які не досягли визначеного віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди або чия заробітна плата дуже низька.

3. Закони та постанови стосовно фінансування програм національного страхування, що не обмежуються тільки працівниками за наймом, можуть не передбачати сплати внесків роботодавцями.

4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів або у наданні допомоги за програмами страхування, які стосуються працівників у цілому або працівників фізичної праці зокрема.

5. Національні закони або постанови, котрі на момент ухвалення цієї Конвенції не вимагають сплати внесків з боку застрахованих осіб, можуть і надалі не зобов'язувати їх сплачувати такі внески.