Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

ухваливши прийняти ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування по старості, то є другим пунктом порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка називатиметься Конвенцією 1933 року про страхування по старості у промисловості та яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, бере на себе зобов'язання запровадити або підтримувати систему обов'язкового страхування по старості, яка встановлює умови, принаймні рівні умовам, передбаченим цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування по старості поширюється на всіх працівників фізичної та нефізичної праці, а також учнів, які працюють у промислових і торговельних підприємствах, осіб вільних професій, надомників і домашніх служників.

2. Будь-який член Організації може зробити винятки, якщо це потрібно, у своєму національному законодавстві стосовно:

a) працівників, чия заробітна плата перевищує встановлену суму, та у разі, коли національні закони або постанови не надають цьому виняткові загального поширення, будь-яких працівників нефізичної праці, котрі займаються діяльністю, що, як правило, належить до вільних професій;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) працівників молодшого, ніж зазначений, віку та працівників надто похилого віку щоб застраховуватись, коли вони вперше працевлаштовуються;

d) надомників, умови роботи яких відрізняються від умов роботи осіб, що на загальних підставах отримують заробітну плату;

e) членів сім'ї підприємця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких, внаслідок характеру самого роду роботи, неминуче нетривалий і не дає їм права отримувати допомогу, а також осіб, котрі виконують тільки випадкову або побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, котрі отримують пенсію по старості або інвалідності;

h) державних службовців, що вийшли на пенсію, але працюють та отримують заробітну плату, та осіб, які мають особистий дохід, якщо розміри пенсії або особистого доходу принаймні дорівнюють розмірові пенсії по старості, передбаченої національними законами або постановами;

i) працівників, які під час свого навчання дають уроки або працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, котра відповідає меті навчання;

j) домашніх служників, які працюють у власному господарстві підприємців, котрі, в свою чергу, зайняті в агропромисловому секторі.

3. Крім того, деякі особи можуть бути звільнені від обов'язкового страхування, якщо на підставі будь-якого закону, постанови або спеціальної програми вони мають або набувають права отримувати допомогу по старості, яка, принаймні в цілому, дорівнює пенсії, передбаченій цією Конвенцією.

4. Ця Конвенція не поширюється на моряків і морських рибаків.

Національні закони або постанови відповідно до визначених у них умов або надають право особам, які раніше були застраховані на обов'язкових засадах, але не досягли пенсійного віку, продовжувати своє страхування на добровільних засадах, або дозволяють цим особам підтримувати таке право шляхом здійснення періодичних виплат внесків з тією самою метою, у разі, якщо такі права не підтримуються автоматично або у випадку з заміжньою жінкою, коли її чоловік, якщо він не повинен страхуватися на обов'язкових засадах, може застрахуватися добровільно і таким чином надати своїй дружині право на отримання пенсії по старості або на випадок вдівства.

Застрахована особа набуває права на отримання пенсії по старості у віці, визначеному національними законами або постановами, який у разі дії страхових програм для осіб, які працюють, не може перевищувати шістдесяти п'яти років.

Право на пенсію може бути обумовлене закінченням стажу, котрий може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з початку страхування, а також протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував настанню страхового випадку.

1. Застрахована особа, яка, переставши підлягати страхуванню, не дістає права на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національні закони чи постанови можуть передбачати втрату прав стосовно внесків після закінчення строку, змінного або фіксованого, який обчислюється від дати, коли застрахована особа перестає підлягати обов'язковому страхуванню:

a) якщо строк є змінним, він не повинен бути меншим за одну третину загальної суми періодів, за які внески були зроблені від початку страхування (за відрахуванням тих періодів, за які внески не були зроблені);

b) якщо строк є фіксованим, він ні в якому разі не може бути меншим за вісімнадцять місяців, інакше права стосовно внесків можуть бути втрачені після закінчення строку, якщо протягом цього періоду мінімальна кількість внесків, визначена національними законами або постановами, не була кредитована на рахунок застрахованої особи шляхом продовження обов'язкового або добровільного страхування.

1. Розмір пенсії, що визначається залежно або незалежно від періоду страхування, має бути або фіксованою сумою, або відсотками від заробітної плати, яка береться до уваги з метою страхування, або змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від періоду страхування та її надання обумовлюється закінченням у застрахованої особи стажу, така пенсія, якщо не гарантується мінімальна ставка, має містити в собі фіксовану суму або частину суми, яка не залежатиме від періоду страхування; якщо пенсія надається незалежно від закінчення стажу, може передбачатись гарантована мінімальна ставка пенсії.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, сума заробітної плати, яка береться до уваги з цією метою, повинна також братись до уваги в обчисленні розміру пенсії, незалежно від того, чи обумовлюється розмір пенсії тривалістю періоду страхування.

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково, якщо застрахована особа діяла по-шахрайському по відношенню до страхових інститутів.

2. Виплата може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли особа належить до:

a) працівників, які підпадають під обов'язкове страхування;

b) осіб, що перебувають на повному державному забезпеченні;

c) одержувачів іншої періодичної грошової допомоги, яка виплачується на підставі будь-якого закону чи постанови, котрі стосуються обов'язкового соціального страхування, пенсій або компенсацій за каліцтво у зв'язку з нещасними випадками на виробництві або через професійні захворювання.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів системи страхування.

2. Національні закони чи постанови можуть звільнити від обов'язку виплачувати внески:

a) учнів і початківців до визначеного віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди, або чия заробітна плата дуже низька.

3. Закони та постанови про фінансування програм національного страхування, що не обмежуються тільки працівниками за наймом, можуть не передбачати сплати внесків підприємцями.

4. Органи державної влади повинні брати участь у створенні фінансових ресурсів або в наданні допомоги за програмами страхування, які стосуються працівників у цілому або працівників фізичної праці зокрема.

5. Національні закони або постанови, котрі на момент ухвалення цієї Конвенції не передбачають здійснення виплат з боку застрахованих осіб, можуть і надалі не зобов'язувати їх робити такі внески.

1. Управління системою страхування здійснюють або засновані державними органами інститути, функціонування яких не має на меті отримання прибутку, або державні страхові фонди.

2. Проте національні закони чи постанови можуть доручити управління системою страхування інститутам, які засновані за ініціативою заінтересованих сторін або їхніх організацій та схвалені належним чином державними органами.

3. Управління фінансами страхових інститутів та державних страхових фондів має здійснюватись окремо від управління державними коштами.

4. Уповноважені страхових осіб беруть участь в управлінні страховими інститутами на умовах, передбачених національними законами або постановами, на основі яких може також бути прийнято рішення про надання права брати участь в управлінні уповноваженим як роботодавців, так і державних органів.