Статус Конвенції див.

Генеральна конференція Міжнародної організації праці,

що скликана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 8 червня 1933 року на свою сімнадцяту сесію,

постановивши ухвалити ряд пропозицій стосовно обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників, що є частиною другого пункту порядку денного сесії,

вирішивши надати цим пропозиціям форми міжнародної конвенції,

ухвалює цього двадцять дев'ятого дня червня місяця тисяча дев'ятсот тридцять третього року нижченаведену Конвенцію, яка може називатися Конвенцією 1933 року про обов'язкове страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників і яка підлягає ратифікації членами Міжнародної організації праці відповідно до положень Статуту Міжнародної організації праці:

Кожний член Міжнародної організації праці, який ратифікував цю Конвенцію, зобов'язується запровадити чи зберігати систему обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника працівників промислових і торговельних підприємств, осіб вільних професій, працівників-надомників і домашніх служників, що встановлює умови, принаймні такі, які передбачаються цією Конвенцією.

1. Система обов'язкового страхування на випадок втрати годувальника поширюється на працівників фізичної і нефізичної праці, серед них учнів, зайнятих у промисловості та на торговельних підприємствах, а також на працівників-надомників і домашніх служників.

2. Однак, будь-який член Організації може передбачити у своєму національному законодавстві винятки, які він вважає за потрібні, щодо:

a) працівників, заробітна плата котрих перевищує встановлену суму і, якщо національне законодавство не передбачає повсюдного застосування такого винятку, будь-яких працівників нефізичної праці, які займаються такими видами діяльності, що розглядаються як вільні професії;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди;

c) молодих працівників, які не досягли встановленого віку, і працівників, похилий вік яких не дає їм права на страхування, коли вони вперше стають до роботи за наймом;

d) працівників-надомників, умови праці яких відрізняються від умов праці працівників за наймом;

e) членів сім'ї роботодавця;

f) працівників, загальний період зайнятості яких внаслідок самого роду роботи неминуче є короткочасним і не дає їм права на отримання допомоги, а також осіб, які виконують тільки випадкову чи побічну роботу;

g) непрацездатних працівників і працівників, які отримують пенсію по інвалідності чи за віком;

h) державних службовців, які вийшли на пенсію і виконують роботу за наймом, та осіб, які мають власний прибуток, за умови, коли такі пенсії чи власний прибуток принаймні дорівнюють розміру пенсії за віком, передбаченої національним законодавством;

i) працівників, які під час навчання дають уроки чи працюють за винагороду в процесі підготовки до набуття професії, що відповідає такому навчанню;

j) домашніх служників, які перебувають на службі у роботодавця в сільському господарстві.

3. Крім того, можуть бути вилучені з обов'язкового страхування особи, внаслідок смерті яких утриманці, які їх пережили, відповідно до будь-яких положень законодавства чи особливої системи страхування матимуть право на допомогу, яка принаймні дорівнює в цілому допомозі, передбаченій цією Конвенцією.

4. Ця Конвенція не поширюється на моряків і морських рибаків.

Національне законодавство відповідно до встановлених у ньому умов чи то дає право особам, які колись підлягали обов'язковому страхуванню і які не досягли пенсійного віку, продовжувати страхування на добровільних засадах, чи то дозволяє таким особам зберігати свої права шляхом періодичної сплати внесків, за винятком тих випадків, коли такі права зберігаються автоматично чи, коли мова йде про заміжню жінку, чоловік якої не підлягає обов'язковому страхуванню, але має право на добровільне страхування і таким чином забезпечує своїй дружині можливість отримувати пенсію за віком чи на випадок, якщо вона овдовіє.

1. Незалежно від положень статті 5 право на пенсію може бути обумовлене завершенням стажу, який може передбачати виплату мінімальної кількості внесків з моменту страхування, а також протягом встановленого періоду, що безпосередньо передує страховому випадку.

2. Тривалість такого стажу не може перевищувати 60 місяців, 250 тижнів чи 1500 днів, протягом яких сплачуються внески.

3. У разі, коли завершення стажу пов'язане із сплатою встановленої кількості внесків протягом встановленого періоду, який безпосередньо передував страховому випадку, періоди, протягом яких виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності чи безробіттю, беруться до уваги як періоди сплати внесків такою мірою і за таких умов, які можуть бути встановлені національним законодавством.

1. Застрахована особа, яка, припинивши страхування, не дістає права на допомогу за внески, зроблені на її рахунок, зберігає свої права щодо цих внесків.

2. Однак національне законодавство може передбачати втрату прав щодо внесків після закінчення строку, змінного чи фіксованого, який обчислюється від дня, коли застрахована особа припинила своє страхування.

a) Якщо такий строк є змінним, то він не може бути менше ніж одна третина сукупності всіх періодів, протягом яких зараховувались внески з початку страхування цієї особи (але після відрахування періодів, протягом яких внески не сплачувались).

b) Якщо такий строк є фіксованим, то він ні в якому разі не може бути менше ніж 18 місяців, і права щодо внесків можуть бути втрачені після закінчення цього строку, за винятком випадків, коли протягом цього строку на рахунок застрахованої особи була зарахована мінімальна кількість внесків, що передбачається національним законодавством, на засадах обов'язкового або добровільного продовження страхування.

Система страхування на користь удів і сиріт надає право на пенсію принаймні вдові, яка вийшла знову заміж, і дітям померлого застрахованого чи особі, яка отримувала пенсію.

1. Право на пенсію у разі смерті чоловіка може обмежуватись удовами, старшими за встановлений вік, чи які є інвалідами.

2. Положення параграфа 1 не застосовуються до спеціальних систем страхування осіб нефізичної праці.

3. Право вдови на отримання пенсії у разі смерті чоловіка може обмежуватися випадками, коли шлюб тривав протягом встановленого часу і був зареєстрований до того, як застрахована особа чи особа, яка отримує пенсію, досягла встановленого віку чи стала інвалідом.

4. Удові може бути відмовлено в праві отримання пенсії у разі смерті чоловіка, якщо до настання смерті застрахованої особи чи особи, яка отримує пенсію, шлюб був розірваний або суд виніс рішення щодо окремого проживання подружжя виключно через провину жінки.

5. Якщо кілька осіб пред'являють права на пенсію у разі смерті чоловіка, розмір суми, що виплачується, може бути обмежено однією пенсією.

1. Будь-яка дитина, молодшого, ніж встановлений вік, принаймні в 14 років, має право на пенсію внаслідок смерті одного з батьків.

2. Однак право на пенсію у разі смерті застрахованої особи чи особи, яка отримувала пенсію матері, може обумовлюватись тим, що мати брала участь у витратах щодо утримання дитини, або тим, що на момент своєї смерті вона була вдовою.

3. Національне законодавство визначає, в яких випадках незаконно народжена дитина має право на пенсію.

1. Розмір пенсії встановлюється залежно або незалежно від стажу страхування і становить чи то певну суму, чи то відсоток заробітної плати, яка враховується у страхуванні, чи то змінюється залежно від суми сплачених внесків.

2. Якщо розмір пенсії залежить від тривалості страхового стажу і її надання обумовлюється завершенням стажу застрахованої особи, така пенсія містить у собі, за відсутності гарантованого мінімуму, певну суму або частину суми, що не обумовлена тривалістю страхового стажу. Там, де пенсія надається незалежно від завершення стажу, може передбачатися гарантований мінімальний розмір.

3. Якщо розмір внесків залежить від розміру заробітної плати, то ця заробітна плата враховується також для обчислення пенсії, незалежно від того, обумовлюється розмір пенсії тривалістю страхового стажу чи ні.

Страхові установи мають право на умовах, визначених національним законодавством, надавати допомогу натурою з метою відвернення, відстрочки, полегшення чи вилікування інвалідності особам, які отримують пенсію по інвалідності чи мають право претендувати на неї.

1. Право на допомогу може бути втрачено чи припинено повністю або частково:

a) якщо смерть є наслідком злочину чи навмисного проступка з боку застрахованої особи чи будь-якої особи, яка може мати право на пенсію у разі смерті годувальника;

b) якщо застрахована особа чи будь-яка особа, яка може дістати право на пенсію у разі смерті годувальника, допускає обман щодо страхової установи.

2. Виплата пенсії може бути повністю або частково припинена протягом часу, коли заінтересована особа:

a) повністю утримується на громадські кошти чи кошти установи соціального страхування;

b) безпідставно відмовляється виконувати приписи лікаря чи інструкцію щодо поведінки інвалідів або навмисно і без дозволу ухиляється від контролю страхової установи;

c) отримує іншу періодичну грошову допомогу відповідно до будь-якого закону про обов'язкове страхування, про пенсії чи про відшкодування працівникам у разі нещасних випадків на виробництві чи професійного захворювання;

d) отримавши пенсію вдови, не обумовлену віком чи інвалідністю, проживає з чоловіком у незареєстрованому шлюбі;

e) охоплена особливою системою страхування для осіб нефізичної праці і отримує винагороду, що перевищує встановлений розмір.

1. Застраховані особи та їхні роботодавці беруть участь у накопиченні коштів системи страхування.

2. Національне законодавство може звільняти від сплати внесків:

a) учнів і молодих працівників, які не досягли встановленого віку;

b) працівників, які не отримують грошової винагороди чи отримують дуже низьку заробітну плату;

3. Національне законодавство про страхування, що поширюється не тільки на осіб, які працюють за наймом, може не передбачати сплату внесків роботодавцями.