Для цілей цієї Директиви:

(a) охорона природи (охорона) означає комплекс заходів, необхідних для збереження або відновлення сприятливого стану природних оселищ або популяцій видів дикої фауни і флори, як визначено в пунктах (e) та (i);

(b) природні оселища означають території суходолу або водного простору природного або напівприродного походження, які вирізняються географічними, абіотичними та біотичними особливостями;

(c) типи природних оселищ, що становлять інтерес для Співтовариства, означають такі типи природних оселищ, які, у межах території, зазначеної в статті 2:

(i) перебувають під загрозою зникнення у межах їх природного ареалу;

або

(ii) мають малий природний ареал внаслідок регресії або через природну обмеженість території їх поширення;

або

(iii) є взірцевими прикладами типових характеристик одного або більш ніж одного з таких дев’яти біогеографічних регіонів: альпійський, атлантичний, чорноморський, бореальний, континентальний, макаронезійський, середземноморський, паннонський та степовий.

Такі типи оселищ перелічені або можуть бути перелічені в додатку І;

(d) пріоритетні типи природних оселищ означають типи природних оселищ, розташованих на території, зазначеній у статті 2, які перебувають під загрозою зникнення, та щодо охорони яких Співтовариство несе особливу відповідальність з огляду на частку їхнього природного ареалу, що припадає на територію, зазначену у статті 2; у додатку І такі пріоритетні типи природних оселищ позначено астериском (*);

(e) природоохоронний стан природного оселища означає сумарний вплив, якому піддається природне оселище та типові для нього види, що в довгостроковій перспективі може вплинути на його природне поширення, структуру та функції, а також на виживання типових для нього видів у межах території, зазначеної у статті 2.

Природоохоронний стан природного оселища слід вважати "сприятливим", якщо:

- природний ареал та площі, які воно займає в рамках цього ареалу, є стабільними або збільшуються, та

- структура та функції, необхідні для його довгострокового збереження, наявні та з великою імовірністю існуватимуть і надалі в осяжному майбутньому, та

- природоохоронний стан типових видів такого оселища є сприятливим за умов, визначених у пункті (i);

(f) природне оселище виду означає середовище, визначене специфічними абіотичними та біотичними чинниками, у якому вид існує на будь-якій стадії свого біологічного циклу;

(g) види, що становлять інтерес для Співтовариства означають такі види, які, у межах території, зазначеної в статті 2:

(i) перебувають під загрозою зникнення, окрім видів, природний ареал яких є незначним на такій території та які не перебувають під загрозою зникнення і не є вразливими у західному палеарктичному регіоні; або

(ii) є вразливими, тобто вважаються такими, що можуть опинитися під загрозою зникнення у найближчому майбутньому у разі продовження дії чинників впливу; або

(iii) є рідкісними, тобто мають нечисленні популяції, які не перебувають під загрозою зникнення та не є вразливими, але наражаються на ризик. Такі види населяють обмежені географічні території або значно розсіяні у межах ширшого ареалу; або

(iv) є ендемічними або потребують особливої уваги через характер свого оселища та/або потенційний вплив їх використання на їх оселище та/або потенційний вплив їх використання на їх природоохоронний стан.

Такі види перелічені або можуть бути перелічені в додатку II та/або додатку IV або V;

(h) пріоритетні види означають види, згадані у пункті (g) (i), щодо охорони яких Співтовариство несе особливу відповідальність з огляду на частку їхнього природного ареалу, яка припадає на територію, зазначену у статті 2; у додатку II такі пріоритетні види позначено астериском (*);

(i) природоохоронний стан виду означає сумарний вплив, якому піддається відповідний вид, що в довгостроковій перспективі може вплинути на його поширення та чисельність його популяцій в межах території, зазначеної у статті 2.

Природоохоронний стан виду слід вважати "сприятливим", якщо:

- дані щодо динаміки популяції відповідного виду свідчать про те, що такий вид упродовж тривалого часу залишається життєздатним компонентом свого природного оселища, та

- природний ареал виду не зменшується і з великою ймовірністю не зменшуватиметься в осяжному майбутньому, та

- наразі існує та ймовірно існуватиме достатньо велике оселище для збереження його популяцій в довгостроковій перспективі;

(j) ділянка означає визначену географічну територію з чітко окресленими межами;

(k) ділянка, що має значення для Співтовариства означає ділянку, яка, у межах біогеографічного регіону або регіонів, до яких вона належить, значною мірою сприяє збереженню або відновленню сприятливого природоохоронного стану типу природного оселища з переліку, поданого в додатку I, або видів із переліку, поданого в додатку II, а також може значною мірою сприяти узгодженості мережі Natura 2000, згаданої в статті 3, та/або значною мірою сприяти збереженню біорізноманіття у межах відповідних біогеографічних регіонів.

Стосовно видів тварин, природний ареал яких поширюється на великі території, ділянки, що мають значення для Співтовариства, повинні відповідати місцям у межах природного ареалу таких видів, яким характерні фізичні або біологічні чинники, необхідні для життя та розмноження таких видів.

(l) спеціальна природоохоронна територія означає ділянку, що має значення для Співтовариства, визначену державами-членами за допомогою законодавчого, адміністративного та/або договірного акта, у межах якої застосовуються необхідні природоохоронні заходи для збереження або відновлення сприятливого природоохоронного стану природних оселищ та/або популяцій видів, для яких призначено таку ділянку;

(m) екземпляр означає будь-яку живу або неживу тварину або рослину, що належать до видів, перелік яких подано у додатку IV та додатку V, будь-які їх частини або похідні речовини, а також будь-які інші товари, які, судячи з супровідного документа, паковання, маркування чи етикетки або будь-яких інших обставин, є частинами або похідними речовинами тварин чи рослин, що належать до таких видів;

(n) комітет означає комітет, створений відповідно до статті 20.

1. Мета цієї Директиви полягає у забезпеченні збереження біорізноманіття шляхом охорони природних оселищ та дикої фауни і флори на європейській території держав-членів, до яких застосовується Договір.

2. Заходи, вжиті відповідно до цієї Директиви, спрямовані на збереження або відновлення сприятливого природоохоронного стану природних оселищ та видів дикої фауни та флори, що становлять інтерес для Співтовариства.

3. Заходи, вжиті відповідно до цієї Директиви, повинні враховувати економічні, соціальні та культурні вимоги, а також регіональні та місцеві характеристики.

1. Необхідно створити узгоджену європейську екологічну мережу спеціальних природоохоронних територій із назвою "Natura 2000". Ця мережа, утворена з ділянок, на яких представлені типи природних оселищ, перелічені в додатку I, а також оселища видів, перелік яких подано в додатку II, повинна створювати можливість для збереження або у відповідних випадках відновлення сприятливого природоохоронного стану типів природних оселищ та оселищ видів у межах їх природних ареалів.

Мережа Natura 2000 повинна включати спеціальні природоохоронні території, класифіковані державами-членами відповідно до Директиви 79/409/ЄЕС.

2. Кожна держава-член повинна робити власний внесок у створення мережі Natura 2000 пропорційно представленню на її території типів природних оселищ та оселищ видів, зазначених у параграфі 1. Для цього кожна держава-член повинна визначати відповідно до статті 4 ділянки як спеціальні природоохоронні території, з урахуванням цілей, визначених у параграфі 1.

3. У випадках, коли вони вважають це за необхідне, держави-члени повинні докладати зусиль для вдосконалення екологічної узгодженості мережі Natura 2000 шляхом збереження та у відповідних випадках формування рис ландшафту, що мають істотне значення для дикої фауни і флори, як зазначено в статті 10.

1. На підставі критеріїв, визначених у додатку III (Етап 1) та відповідної наукової інформації, кожна держава-член повинна висунути пропозицію щодо переліку ділянок із зазначенням типів природних оселищ, перелічених у додатку I, та видів, перелічених у додатку II, які є аборигенними для цієї ділянки. Стосовно тварин з великим природним ареалом такі ділянки повинні відповідати місцям у межах природного ареалу таких видів, яким характерні фізичні або біологічні чинники, необхідні для життя та розмноження таких видів. Стосовно водних видів з великим природним ареалом пропозицію щодо таких ділянок необхідно висувати лише у разі наявності чітко визначеної території, де діють фізичні та біологічні чинники, необхідні для життя та розмноження таких видів. У відповідних випадках держави-члени повинні пропонувати внесення змін до такого переліку на підставі результатів нагляду, згаданого в статті 11.

Такий перелік необхідно передати Комісії упродовж трьох років після нотифікації цієї Директиви разом із інформацією щодо кожної ділянки. До такої інформації належить мапа ділянки, її назва, розташування, межі, а також дані, отримані внаслідок застосування критеріїв, зазначених у додатку III (Етап 1), надані у форматі, встановленому Комісією відповідно до процедури, встановленої в статті 21.

2. На підставі критеріїв, встановлених у додатку III (Етап 2) та у межах як кожного з дев’яти біогеографічних регіонів, зазначених у статті 1 (c) (iii), так і всієї території, зазначеної у статті 2 (1), Комісія повинна встановити, за погодженням із кожною державою-членом, проект переліку ділянок, які мають значення для Співтовариства, на основі переліків, наданих державами-членами, у якому визначатимуться ті, у яких представлений один або більш ніж один пріоритетний тип природних оселищ або пріоритетний вид.

Держави-члени, чиї ділянки, у яких представлений один або більш ніж один пріоритетний тип природного оселища та пріоритетний вид, становлять понад 5% національної території, можуть, за погодженням із Комісією, подати запит щодо гнучкішого застосування критеріїв, перелік яких подано в додатку ІII (Етап 2), до обрання ділянок, що мають значення для Співтовариства, на їхній території.

Перелік ділянок, обраних як такі, що мають значення для Співтовариства, із визначенням тих, у яких представлений один або більш ніж один пріоритетний тип природних оселищ або пріоритетний вид, затверджує Комісія відповідно до процедури, встановленої у статті 21.

3. Перелік, зазначений у параграфі 2, необхідно створити упродовж шести років після нотифікації цієї Директиви.

4. Після затвердження ділянки, що має значення для Співтовариства, відповідно до процедури, встановленої у параграфі 2, відповідні держави-члени повинні якомога швидше, але не пізніше, ніж упродовж шести років, визначити таку ділянку як спеціальну природоохоронну територію та встановити пріоритети з огляду на важливість таких ділянок для збереження та відновлення сприятливого природоохоронного стану типів природних оселищ, перелік яких подано у додатку І або видів, перелік яких подано у додатку II та для узгодженості мережі Natura 2000, а також з огляду на загрози деградації або знищення, на які наражаються такі ділянки.

5. Як тільки ділянку включають до переліку, зазначеного у третьому підпараграфі параграфа 2, на неї поширюються положення статті 6 (2), (3) та (4).

1. У виняткових випадках, якщо Комісія з’ясовує, що в національному переліку, згаданому в статті 4 (1), не зазначено ділянки, в якій представлений пріоритетний тип природного оселища або пріоритетний вид, яку, на підставі відповідної та достовірної наукової інформації, вона вважає важливою для збереження такого пріоритетного типу природного оселища або для виживання такого пріоритетного виду, необхідно ініціювати процедуру двосторонніх консультацій між такою державою-членом та Комісією з метою порівняння наукових даних, які використовує кожна з них.

2. Якщо після вичерпання періоду консультацій, який повинен тривати не довше, ніж шість місяців, спір залишається невирішеним, Комісія повинна подати Раді пропозицію щодо обрання такої ділянки як ділянки, що має значення для Співтовариства.

3. Рада повинна одноголосно ухвалити рішення упродовж трьох місяців від дати отримання такого звернення.

4. Упродовж періоду консультацій та під час очікування на рішення Ради, на відповідну ділянку повинна поширюватися стаття 6 (2).

1. Для спеціальних природоохоронних територій держави-члени повинні запроваджувати необхідні природоохоронні заходи, включаючи, у разі потреби, відповідні плани управління, розроблені спеціально для таких ділянок або інтегровані в інші плани розвитку, а також відповідні законодавчі, адміністративні або договірні інструменти, які відповідають екологічним потребам, представлених на таких ділянках типів природних оселищ, перелічених у додатку I, та видів, перелік яких подано у додатку II.

2. Держави-члени повинні вживати належних заходів, щоб уникнути погіршення стану природних оселищ і оселищ видів у межах спеціальних природоохоронних територій, а також впливу на види, для яких були визначені такі території до тієї міри наскільки такий вплив може бути значним відносно цілей цієї Директиви.

3. Будь-який план або проект, який не має безпосереднього зв’язку з управлінням відповідною ділянкою та не є необхідним для управління нею, але з великою ймовірністю матиме на неї значний вплив окремо або в поєднанні з іншими планами або проектами, повинен проходити належне оцінювання щодо наслідків його впливу на таку ділянку з огляду на природоохоронні цілі, визначені для такої ділянки. На підставі результатів оцінювання наслідків впливу на ділянку та відповідно до положень параграфа 4, компетентні національні органи повинні надавати згоду на впровадження плану або проекту лише після того, як переконалися, що такий план чи проект не матиме негативного впливу на цілісність відповідної ділянки та, у відповідних випадках, після з’ясування думки суспільства.

4. Якщо, незважаючи на негативні результати оцінювання наслідків впливу на ділянку та за відсутності альтернативних рішень, план або проект все одно потрібно впровадити через вагомі причини, що становлять переважний суспільний інтерес, зокрема через причини соціального або економічного характеру, держава-член повинна вживати усіх необхідних компенсаційних заходів для забезпечення захисту загальної узгодженості мережі Natura 2000. Про вжиті компенсаційні заходи вона повинна повідомляти Комісію.

У разі, коли у відповідній ділянці представлений пріоритетний тип природного оселища та/або пріоритетний вид, єдиними питаннями, що можуть порушуватися у таких випадках можуть бути питання, пов’язані зі здоров’ям та безпекою людей, корисними наслідками першочергової ваги для довкілля або, відповідно до висновку Комісії, іншими вагомими причинами, що становлять переважний суспільний інтерес.

Обов’язки, які виникають відповідно до статті 6 (2), (3) та (4) цієї Директиви, повинні замінювати будь-які обов’язки, що виникають відповідно до першого речення статті 4 (4) Директиви 79/409/ЄEC стосовно територій, класифікованих відповідно до статті 4 (1) або подібним чином визнаних відповідно до статті 4 (2) зазначеної Директиви, із дати імплементації цієї Директиви або із дати класифікації або визнання державою-членом відповідно до Директиви 79/409/ЄEC, якщо така класифікація або таке визнання настають пізніше.

1. Паралельно із пропозиціями щодо ділянок, які можуть бути визначені як спеціальні природоохоронні території, у яких представлені пріоритетні типи природних оселищ та/або пріоритетні види, держави-члени повинні, у відповідних випадках, надсилати Комісії оцінки щодо спільного фінансування Співтовариства, яке, на їхню думку, було б їм необхідним для виконання їхніх обов’язків відповідно до статті 6 (1).

2. За погодженням із кожною відповідною державою-членом, Комісія повинна визначити щодо ділянок, які мають значення для Співтовариства та щодо яких необхідне спільне фінансування, ті заходи, які є суттєвими для збереження або відновлення сприятливого природоохоронного стану пріоритетних типів природних оселищ та пріоритетних видів на таких ділянках, а також загальні витрати, передбачені такими заходами.

3. Комісія, за погодженням із відповідними державами-членами, повинна оцінювати фінансування, зокрема спільне фінансування, необхідне для впровадження заходів, зазначених у параграфі 2, з урахуванням, серед іншого, концентрації на території держави-члена пріоритетних типів природних оселищ та/або пріоритетних видів та відносних тягарів, передбачених необхідними заходами.

4. За результатами оцінювання, зазначеного в параграфах 2 та 3, Комісія повинна ухвалити, з урахуванням наявних джерел фінансування згідно з відповідними інструментами Співтовариства та відповідно до процедури, визначеної в статті 21, рамку заходів із визначеною черговістю, включно зі спільним фінансуванням, яких необхідно вживати після визначення ділянки відповідно до статті 4 (4).

5. Заходи, які не були включені до рамки заходів через брак необхідних ресурсів, а також заходи, які були включені до зазначеної вище рамки заходів, але не отримали достатнього спільного фінансування або були спільно профінансовані лише частково, необхідно розглянути повторно відповідно до процедури, визначеної в статті 21, в контексті щодворічного перегляду рамки заходів; під час очікування на такий перегляд держави-члени можуть відкладати такі заходи. Такий перегляд повинен здійснюватися, у відповідних випадках, із урахуванням нової ситуації з відповідною ділянкою.

6. На територіях, де заходи, залежні від спільного фінансування, були відкладені, держави-члени повинні утримуватися від вжиття будь-яких заходів, які можуть призвести до погіршення стану таких територій.

Комісія, діючи згідно з процедурою, встановленою у статті 21, повинна періодично переглядати внесок мережі Natura 2000 у досягнення цілей, визначених у статті 2 та 3. З огляду на це, щодо спеціальних природоохоронних територій може розглядатися питання декласифікації, якщо це підтверджується природними змінами, які були зафіксовані за результатами нагляду, передбаченого статтею 11.

Держави-члени повинні докладати зусиль, у випадках, коли вони вважають це за необхідне, у їхніх політиках планування та розвитку землекористування, зокрема з метою вдосконалення екологічної узгодженості мережі Natura 2000 заохочувати управління рисами ландшафту, що мають істотне значення для дикої флори та фауни.

Під такими рисами ландшафту слід розуміти ті, що за рахунок своєї лінійної та неперервної структури (як-от річки та їх береги або традиційні системи позначення меж полів) або за рахунок своєї функції як опорних пунктів (як-от стави або невеликі ліси) є суттєвими для міграції, розповсюдження та генетичного обміну диких видів.

Держави-члени повинні здійснювати нагляд за природоохоронним станом природних оселищ та видів, зазначених у статті 2, приділяючи особливу увагу пріоритетним типам природних оселищ та пріоритетним видам.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення системи суворої охорони видів тварин, перелік яких подано в додатку IV (a), у межах їх природного ареалу, яка передбачатиме заборону:

(a) будь-яких форм зумисного відлову або вбивства екземплярів таких видів у дикій природі;

(b) зумисного впливу на такі види, зокрема в період розмноження, вирощування, сплячки та міграції;

(c) зумисного знищення або збирання яєць у дикій природі;

(d) псування або знищення ділянок, на яких відбувається розмноження видів, або місць їх відпочинку.

2. Стосовно таких видів держави-члени повинні заборонити зберігання, транспортування та продаж і обмін, а також пропозиції продажу й обміну, екземплярів, вилучених із дикої природи, окрім екземплярів, які були вилучені законно до імплементації цієї Директиви.

3. Заборона, згадана в параграфі 1 (a) та (b) та в параграфі 2, повинна застосовуватися до всіх стадій життя тварин, на яких поширюється застосування цієї статті.

4. Держави-члени повинні створити систему моніторингу випадкового відлову та вбивства видів тварин, перелік яких подано в додатку IV (a). На підставі зібраної інформації держави-члени повинні здійснювати подальші дослідження або природоохоронні заходи, необхідні для забезпечення відсутності суттєвого негативного впливу випадкових відлову і вбивства на відповідний вид.

1. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для створення системи суворої охорони видів рослин, перелік яких подано в додатку IV (b), яка передбачатиме заборону:

(a) зумисного зривання, збору, зрізання, викорчовування або знищення таких рослин у межах їх природного ареалу у дикій природі;

(b) зберігання, транспортування та продажу й обміну, а також пропозицій продажу й обміну, екземплярів таких видів, вилучених із дикої природи, окрім зразків, які були зібрані законно до імплементації цієї Директиви.

2. Заборони, згадані в параграфі 1 (a) та (b), повинні застосовуватися до всіх стадій біологічного циклу рослин, на які поширюється застосування цієї статті.

1. Якщо на підставі нагляду, передбаченого статтею 11, держави-члени вважають за необхідне, вони повинні вживати заходів для забезпечення сумісності вилучення з дикої природи екземплярів дикої фауни і флори, перелічених у додатку V, а також їх експлуатації із збереженням їх сприятливого природоохоронного стану.

2. Якщо такі заходи вважаються необхідними, вони також повинні охоплювати продовження нагляду, передбаченого статтею 11. Такі заходи зокрема можуть включати:

- нормативно-правові акти стосовно доступу до деякої власності,

- тимчасові або місцеві заборони вилучення екземплярів із дикої природи та експлуатації деяких популяцій,

- регулювання періодів та/або методів вилучення екземплярів,

- застосування під час вилучення екземплярів, правил мисливства та рибальства, що враховують охорону таких популяцій,

- створення системи ліцензій або квот на вилучення екземплярів,

- регулювання купівлі, продажу, пропозицій продажу, зберігання з метою продажу або транспортування з метою продажу екземплярів,

- розведення в неволі видів тварин, а також штучне розведення видів рослин, за суворо контрольованих умов з метою зменшення обсягу вилучення екземплярів із дикої природи,

- оцінювання результату запроваджених заходів.

Стосовно відлову або вбивства видів дикої фауни, перелік яких подано в додатку V, та у випадках, коли, відповідно до статті 16, до вилучення, відлову або вбивства видів, перелік яких подано в додатку IV (a), застосовують відступи, держави-члени повинні забороняти використання усіх невибіркових засобів, здатних спричинити зникнення на місцях популяцій таких видів або серйозний вплив на такі популяції, зокрема:

(a) використання засобів відлову та вбивства, перелік яких подано у додатку VI (a);

(b) будь-якої форми відлову та вбивства за допомогою видів транспорту, зазначених у додатку VI (b).

1. За умови відсутності задовільної альтернативи та у випадку, якщо відступ не завдає шкоди збереженню сприятливого природоохоронного стану популяцій відповідних видів у межах їх природного ареалу, держави-члени можуть відступати від положень статей 12, 13, 14 та 15 (a) і (b):

(a) з міркувань захисту дикої фауни і флори та охорони природних оселищ;

(b) щоб запобігти значній шкоді, зокрема шкоді сільськогосподарським культурам, свійським тваринам, лісам, рибогосподарствам і водам, а також іншим типам власності;

(c) з міркувань охорони громадського здоров’я та громадської безпеки, або з інших вагомих причин, що мають переважний суспільний інтерес, зокрема з причин, що мають соціальний або економічний характер та мають корисні наслідки першочергової ваги для довкілля;

(d) для дослідницьких та освітніх цілей, а також для цілей відновлення популяції, реінтродукції та розведення, необхідних для таких цілей, включно зі штучним розведенням рослин;

(e) для надання за умов суворого нагляду дозволів на вибіркове та обмежене вилучення або утримання деяких екземплярів видів, перелічених у додатку IV, в обмеженій кількості, визначеній компетентними національними органами.

2. Держави-члени повинні кожні два роки подавати Комісії звіт щодо відступів, застосованих відповідно до параграфа 1, у форматі, встановленому Комітетом. Комісія повинна надати висновок щодо таких відступів щонайпізніше через 12 місяців після отримання такого звіту та повинна повідомити про це Комітет.

3. Такі звіти повинні містити інформацію про:

(a) види, на які поширюється відступ, та причини відступу, включно з характером ризику та, у відповідних випадках, посиланням на відхилені альтернативи та використані наукові дані;

(b) засоби, пристрої або методи, що були дозволені для відлову або вбивства видів тварин, а також причини для їх використання;

(c) обставини, за яких застосовуються такі відступи;

(d) орган, уповноважений повідомляти та перевіряти дотримання необхідних умов і вирішувати, які засоби, пристрої або методи можуть використовуватися, в яких межах та якими установами, і які особи повинні виконувати таке завдання;

(e) використані заходи з нагляду та отримані результати.

1. Кожні шість років із дати завершення періоду, встановленого в статті 23, держави-члени повинні складати звіт щодо впровадження заходів, вжитих відповідно до цієї Директиви. До такого звіту повинна входити, зокрема, інформація стосовно природоохоронних заходів, зазначених у статті 6 (1), та оцінювання впливу таких заходів на природоохоронний стан типів природних оселищ, зазначених у додатку I, та видів, перелік яких подано в додатку II, а також головні результати нагляду, зазначеного у статті 11. Такий звіт у форматі, встановленому комітетом, необхідно подавати Комісії та оприлюднювати.

2. Комісія готує зведений звіт на основі звітів, зазначених у параграфі 1. Такий звіт повинен охоплювати відповідне оцінювання наявного прогресу та, зокрема, внеску мережі Natura 2000 в досягнення цілей, визначених у статті 3. Проект частини звіту, що містить інформацію, надану державою-членом, повинен бути переданий до держави-члена для верифікації. Після подання остаточної версії звіту комітету Комісія публікує її не пізніше, ніж за два роки після отримання звітів, зазначених у параграфі 1, і передає її державам-членам, Європейському Парламенту, Раді та Економічно-соціальному комітету.

3. Держави-члени можуть позначити території, визначені відповідно до цієї Директиви, за допомогою позначень Співтовариства, розроблених для цієї мети комітетом.

1. Держави-члени та Комісія повинні заохочувати необхідні дослідження та наукову роботу, пов’язані з цілями, визначеними у статті 2 та обов’язком, зазначеним у статті 11. Вони повинні здійснювати обмін інформацією для цілей належної координації досліджень, здійснюваних на рівні держав-членів та на рівні Співтовариства.

2. Особливу увагу потрібно приділяти науковій роботі, необхідній для імплементації статей 4 та 10, та заохочувати спільні транскордонні дослідження між державами-членами.

Зміни, які необхідні для адаптації додатків I, II, III, V та VI до технічного та наукового прогресу, ухвалює Рада, діючи кваліфікованою більшістю за поданням Комісії.

Зміни, які необхідні для адаптації додатків IV до технічного та наукового прогресу, ухвалює Рада, діючи одноголосно за поданням Комісії.

Комісії повинен надавати допомогу комітет.

1. У випадку покликання на цю статтю застосовуються статті 5 та 7 Рішення 1999/468/ЄС (- 1), беручи до уваги положення статті 8 зазначеного Рішення.

Період, встановлений у статті 5(6) Рішення 1999/468/ЄС, повинен становити три місяці.

2. Комітет повинен ухвалити власний внутрішній регламент.

При застосуванні положень цієї Директиви держави-члени повинні:

(a) вивчати доцільність реінтродукції видів, перелічених у додатку IV, які є характерними для їхньої території, у випадках, коли це може сприяти їх охороні, за умови, що результати дослідження, у ході якого також враховувався досвід в інших державах-членах та інших місцях, свідчать, що така реінтродукція ефективно сприяє відновленню сприятливого природоохоронного стану, а також за умови, що така реінтродукція відбудеться лише після проведення належних консультацій із заінтересованою громадськістю;

(b) забезпечувати регулювання зумисної інтродукції в дику природу будь-яких видів, які не є аборигенними для їхніх територій, у такий спосіб, що не створюватиме небезпеки для природних оселищ у межах їх природних ареалів або для дикої місцевої фауни і флори та, якщо вони вважають за необхідне, забороняти таку інтродукцію. Результати здійсненого оцінювання необхідно передавати комітету з інформативною метою;

(c) сприяти освітній діяльності та інформуванню загалу про необхідність охороняти види дикої фауни та флори та охороняти їхні оселища та природні оселища.

1. Держави-члени повинні ввести в дію закони, підзаконні нормативно-правові акти та адміністративні положення, необхідні для дотримання вимог цієї Директиви, протягом двох років з моменту її нотифікації. Вони повинні негайно інформувати про це Комісію.

2. Коли держави-члени ухвалять такі інструменти, вони повинні містити покликання на цю Директиву або супроводжуватися таким покликанням у разі їх офіційного опублікування. Методи здійснення такого покликання визначають держави-члени.

3. Держави-члени повідомляють Комісію про основні положення національного права, ухвалені ними у сфері застосування цієї Директиви.

Цю Директиву адресовано державам-членам.

Настанови щодо визначення типів оселищ надано в Тлумачному посібнику з визначення типів оселищ Європейського Союзу, затвердженому комітетом, створеним відповідно до статті 20 ("Комітет із питань оселищ") та опублікованому Європейською Комісією (- 2).

Кодування відповідають кодам мережі Natura 2000.

Знак "*" позначає пріоритетні типи оселищ.

1. УЗБЕРЕЖНІ ТА ГАЛОФІТНІ ОСЕЛИЩА

11. Відкрите море та припливно-відпливні території

12. Морські прибережні скелі кам’янисті або галькові пляжі

13. Атлантичні та континентальні засолені болота та засолені луки

14. Середземноморські та термо-атлантичні засолені болота та засолені луки

15. Континентальні степи на засолених і гіпсових ґрунтах

16. Бореальний балтійський архіпелаг, узбережні та підвищені території

2. УЗБЕРЕЖНІ ПІЩАНІ ДЮНИ ТА КОНТИНЕНТАЛЬНІ ДЮНИ

21. Приморські дюни на атлантичному, північноморському та балтійському узбережжях

22. Приморські дюни середземноморського узбережжя

23. Континентальні дюни, старі та вилугувані